Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут необхідної оборони з`явився разом із виникненням держави і права і змінюється в процесі розвитку суспільства.

В Договорах Олега і Ігоря з греками ( 911, 945 р.р.), в “Руській правді” сказано: “Якщо русин уб`є візантійця або візантієць уб`є русина, то винуватець повинен вмерти на тому місці, де скоїв злочин”, “Якщо хто вдарить іншого батогом…, а той, хто обороняється, ткне мечем, то вини йому в цьому нема”.

Хоча спільного визначення поняття необхідної оборони в цих пам`ятках не було, однак право необхідної оборони допускалося при захисті особи, власності і виступало у формі права вбивства на місці злочину. Тут необхідна оборона ще не виділяється із самоуправства.

Певні обмеження розправи із злочинцем допускались при здійсненні майнових злочинів.

За “Руською правдою” дозволялось убивати нічного злодія, який не здається. Якщо власник уб`є зв`язаного злодія або злодія, який був затриманий до світанку, то повинен платити за нього кримінальний штраф. Хазяїн міг переслідувати злодія тільки в межах свого житла, за ворітьми вбивати вже не можна було.

В Укладі царя Олексія Михайловича 1649 року, у Військових статутах Петра 1 норма про необхідну оборону викладається більш детально. Передбачалися і умови її правомірності.

Подальший розвиток інститут необхідної оборони знайшов своє місце в Зведенні законів 1832 року і в Кримінальному Укладі 1903 року.

Ось як визначали право на оборону в навчальній літературі того часу: “Офіцер, який убив людину, що напала на нього з метою нанесення образи діянням, повинен бути визнаним в стані необхідної оборони, між тим як особи іншого класу за таких же обставин в стані зазначеної оборони можуть бути не визнані”.

В наш час такі обставини зафіксовані в Кримінальному Кодексі. В окремих випадках особа навіть за наявності формальних ознак вчинення злочину не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки ситуація, в якій вона діяла, виключає злочин як такий.

Обставини, що виключають злочинність діяння - це передбачене в КК право особи на певну суспільно корисну поведінку шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним відносинам (інтересам). У КК названо такі обставини, що виключають злочинність діяння:

- необхідна оборона. Це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. При цьому кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. (ст. 36 КК);

- затримання особи, що вчинила злочин. Це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади (ст. 38 КК);

- крайня необхідність. Це заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. (ст. 39 КК);

- фізичний або психічний примус. Це дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного чи психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК);

- виконання наказу або розпорядження. Це дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. (ст. 41 КК);

- діяння, пов'язане з ризиком. діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду право охоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно-корисної мети. (ст. 42 КК);

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Це вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. (ст. 43 КК).

- уявна оборона. Це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

У кримінальному праві України виділено випадки, коли дії можуть здаватися небезпечними і зовні підпадають під ознаки певного кримінального закону, але які через ті чи інші обставини позбавлені суспільної небезпеки, не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання.

У роботі працівників різних спеціальностей існує певний ризик. Це рятувальники, льотчики, моряки, сапери. Іноді внаслідок діяльності цих людей завдається шкода іншим людям, державі. Так відбувається, коли льотчик під час випробувального польоту внаслідок пожежі літака вимушений катапультуватися, а літак розбивається.

Моряки рятувального судна виходять у море під час шторму, щоб допомогти пасажирському судну, однак шторм виявився сильнішим -- рятувальний буксир потонув. Чи можлива кримінальна відповідальність у цих випадках?

З метою розкриття злочинних організацій, організованих злочинних груп правоохоронним органам держави іноді доводиться направляти своїх працівників для проникнення в ці організації чи групи. Пригадайте старшого лейтенанта Шарапова з відомого фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Удаючи із себе злочинця, він проникає в банду з метою припинити її діяльність. Працівник міліції разом із бандитами їде на місце, де має бути вчинений злочин. Чи повинен він понести відповідальність за участь у злочині? Закон дає відповідь: «Не є злочином вимушене заподіяння шкоди особою, яка, відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їхньої злочинної діяльності».

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

3. Згідно з ч. 2 ст. 43 заподіяння шкоди особою за наявності умов, передбачених ч. 1 цієї статті, не визнається правомірним, якщо відповідне діяння за своїми ознаками є;

а) особливо тяжким умисним злочином, поєднаним з насильством над потерпілим;

б) тяжким умисним злочином, пов'язаним зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків.

Під насильством над потерпілим у даному разі слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство (застосування чи погроза застосування щодо потерпілого фізичної сили, зброї, інших знарядь, що можуть заподіяти шкоду життю чи здоров'ю потерпілого). Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття тяжкого тілесного ушкодження - до сг. 121. Під тяжкими чи особливо тяжкими наслідками у ч. 2 сг. 43 слід розуміти наслідки (смерть людини, шкоду для здоров'я людей, майнову шкоду тощо), які визнаються тяжкими чи особливо тяжкими відповідно до норм КК про відповідальність за вчинення того чи іншого умисного тяжкого злочину (див. ч. З ст. 146, ч. З ст. 204, ч. З ст. 206, ч. З ст, 355 тощо).

5. Ч. З ст. 43 встановлює, пільгові правила призначення покарання особі, яка, виконуючи спеціальне завдання, вчинила злочин, зазначений у ч. 2.СТ. 43. Ці пільги щодо розміру покарання діють лише за наявності перелічених вище чотирьох умов.

Пільгові правила, встановлені ч. З ст. 43, застосовуються при призначенні винній особі покарання окремо за кожен вчинений злочин. При сукупності злочинів остаточне покарання для неї визначається судом на основі покарань, призначених окремо за кожен вчинений злочин, за загальними правилами, встановленими ст. 70. У разі вчинення за умов, передбачених ч. ч. 1 та 2 ст. 43, злочину особою, яка після засудження не відбула повністю призначеного судом покарання, покарання за новий злочин призначається э урахуванням пільг, передбачених ч. З ст. 43, а остаточне покарання визначається за загальними правилами, встановленими ст. 71.

Але також існує проблема визначення терміну «тяжкі наслідки» та «особливо тяжкі наслідки», які використовуються законодавцем у ч. 2 ст. 43.

У кримінально-правовій літературі зустрічаються різні позиції щодо розуміння значення тяжких наслідків у законодавчій конструкції ч. 2 ст. 43 КК України. Так, Ю.В. Мантуляк зазначає, що саме по собі вимушене заподіяння виконавцем шкоди правоохоронюваним інтересам у контексті ч. 1 ст. 43 КК України може і не викликати кримінально-правового інтересу. І навпаки, інтерес до шкоди з'являється завжди у зв'язку з тим, що на-стали об'єктивно шкідливі наслідки [1, с. 123]. Такої ж позиції дотримується Д.С. Константінов, який стверджує, що настання в результаті вчинення діяння тяжких чи особливо тяжких наслідків, згідно з ч. 2 ст. 43 КК України, є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності особи, яка виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження або викриття їх злочинної діяльності.

Розглянувши вказані вище позиції, можна стверджувати, що на-стання тяжких чи особливо тяжких наслідків є своєрідною межею між злочинною та незлочинною поведінкою, зазначеною у ч. 1 ст. 43 КК України, за вимушене порушення якої особа підлягає кримінальній відповідальності.

Проаналізувавши зміст поняття «тяжкі наслідки» у рамках законодавчої конструкції статті 43 Кримінального Кодексу України, можна зробити наступні висновки:

1) наслідки, які настали в результаті вчинення діяння, пов'язаного з виконанням спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організо-ваної групи чи злочинної організації, слід оцінювати, виходячи не зі змісту диспозиції конкретної статті Особливої частини КК України, а виходячи із положень ст. 43 КК України та ст.ст. 36, 37, 38 та 39 КК України;

2) питання конкретизації змісту поняття тяжких наслідків, за-значеного у ст. 43 КК України, є проблемним та неоднозначним, і таким залишатиметься до внесення відповідних змін до ст. 43 КК України.

Висновок

злочинність організований попередження розкриття

Під обставинами, що виключають злочинність діяння розуміють такі обставини, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, яке за своїми зовнішніми ознаками схоже зі злочинним. Тобто в силу того, що відсутня суспільна небезпека діяння, воно не є злочином. Розкриваючи інші сторони діяння, ці обставини дають змогу отримати більш повне уявлення про скоєне та правильно оцінити його, а саме побачити правомірність діяння там, де по зовнішнім ознакам складу злочину воно виглядає як злочин. І кримінальний закон повинен доповнювати обставини, що вказують на злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння характеризуються певними ознаками:

1) всі вони є свідомими вчинками людини;

2) вони носять незлочинний характер, заподіяння шкоди є правомірним;

3) зовнішня схожість видимих ознак здійсненого вчинку та злочину, передбаченого особливою частиною КК.

Потрібно зазначити, що обставини, які виключають злочинність діяння, закріплені в кримінальному законі та сприяють підвищенню правової активності громадян. Але для того, щоб діяти за своїм правом, потрібні юридичні гарантії того, що виконавець не буде відповідати за шкоду, спричинену при здійсненні свого права. Саме такою гарантією і є кримінально-правовий інститут обставин, що виключають злочинність діяння. Новий Кримінальний кодекс гарантує, що особи, які справді діяли за обставин, що виключають злочинність діяння для досягнення суспільно корисної мети, під впливом фізичного або психічного примусу, або під час виконання наказу, можуть бути впевнені в тому, що їх дії підлягають захисту за кримінальним законом.

Размещено на Allbest.ru