Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИНА ЯК УМОВА ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ВIДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОI ШКОДИ, ЗАВДАНОI ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ТА СУМIЖНИХ ПРАВ

Кочина О.С.

GUILT AS CONDITION OF MORAL DAMAGE COMPENSATION CAUSED ВУ VIOLATION OF COPУRIGHT AND RELATED RIGHTS

Статтю присвячено дослiдженню понятiйноT сутностi вини через з'ясування суб'ективного (психологiчного) та об'ективного (пове- дiнкового) пiдходiв до її розумiння. Визначено особливостi вини та її значення пiд час вирiшення питання виникнення зобов'язання з вiдшкодування моральноT шкоди пiд час порушення авторських i сумiжних прав.

Ключовi слова: вина, моральна шкода, авторськi й сумiжнi права, вiдшкодування моральноT шкоди, цивiльна вiдповiдальнiсть.

вина шкода моральний

Статья посвящена исследованию понятийной сущности вины путём выяснения субъективного (психологического) и объективного (поведенческого) подходов к ее пониманию. Определены особенности вины и ее значение при решении вопроса возникновения обязательства по возмещению морального вреда при нарушении авторских и смежных прав.

Ключевые слова: вина, моральный вред, авторские и смежные права, возмещение морального вреда, гражданская ответственность.

The article is devoted to the investigation of the conceptual essence of guilt through the identiication of subjective (psychological) and objective (behavioral) approaches to its understanding. The features of the guilt and its signiicance in solving the issue of the obligation to indemnify moral damage in violation of copyright and related rights are determined.

Кеу words: guilt, moral damage, copyright and related rights, compensation for moral damage, civil responsibility.

Постановка проблеми. Для виникнення вiдповiдальностi за заподiяння моральної шкоди порушенням авторських i сумiжних прав необхiдно довести наявнiсть усiх умов, якi е обов'язковими для виникнення зобов'язання з компенсацiї моральної шкоди. Адже, як вказуе О.П. Серrеев, сам факт порушення авторських та сумiжних прав ще не свiдчить про те, що потерпiлому справдi спричинена моральна шкода. Як i будь-яка iнша шкода, моральна шкода повинна бути доведена потерпiлим як за фактом, так i за обсяrом [1, с. 385].

Закон України їПро авторське право та сумiжнi праваї вiд 23 rрудня 1993 р. № 3792-XII [2] не мiстить спецiальної норми, яка б встановлювала умови виникнення вiдповiдальностi за заподiяння моральної шкоди пiд час порушення авторських i сумiжних прав. Отже, маемо звернутися до ст. 1167 Цивiльноrо кодексу України (далi - ЦКУ) [3], яка передбачае заrальнi умови вiдповiдальностi за завдану моральну шкоду. Зriдно iз ч. 1 цiеї норми моральна шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi неправомiрними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю, вiдшкодовуеться особою, яка її завдала, за наявностi вини, крiм випадкiв, встановлених ч. 2 цiеї статтi. Так, вина заподiювача шкоди зазвичай е необхiдною умовою виник- нення вiдповiдальностi за заподiяння моральної шкоди, у тому числi пiд час порушення авторських i сумiжних прав. Д.О. Пашенцев та В.В. Гарамита слушно зазначають, що в бiльшостi випадкiв саме вина е пiдставою для настання цивiльно-правової вiдповiдальностi, i навiть наявнiсть презумпцiї винуватостi не знижуе актуальнiсть розrляду вини в такiй якостi [4, с. 67].

Отже, з'ясування сутностi поняття вини мае важливе значення пiд час вирiшення питання виникнення вiдповiдальностi з вiдшкодування моральної шкоди пiд час порушення авторських i сумiжних прав.

Стан опрацювання. Варто зауважити, що питання вини як умови виникнення зобов'язання з компенсацiї моральної шкоди пiд час порушення авторських i сумiжних прав досi не було предметом комплексноrо дослiдження. Водночас у юридичнiй лiтературi можна зустрiти чимало праць, присвячених дослiдженню вини в цивiльному правi. Серед таких розвiдок зазначимо дисертацiйнi роботи 1.С. Канзафарової на тему їТеоретичнi основи цивiльно-правової вiдповiдальностi в Українiї (2007 р.) та Л.В. Фоноберова на тему їВина как условие деликтной ответственностиї (2010 р.). Крiм тоrо, цьому питанню присвяченi працi таких науковцiв, як В.В. Вiтрянський, М.К. Галянтич, В.В. Гарамита, О.В. Дзера, О.М. Ерделевський, 1.П. Майстер, О.О. Отраднова, Д.О. Пашенцев, О.П. Серrеев, €.О. Суханов та iншi.

Мета статтi поляrае в дослiдженнi поняття та значен- ня вини як умови виникнення зобов'язання з вiдшкодування моральної шкоди пiд час порушення авторських i сумiжних прав.

Виклад основного матерiалу. Що стосуеться поняття вини, то донинi в цивiлiстичнiй доктринi не вироблено единий пiдхiд до її розумiння. Однiею з причин цьоrо стала вiдсутнiсть леrальноrо визначання цьоrо поняття спочатку в радянському Цивiльному кодексi України, а потiм i в чинному.

Тривалий час понятiйна сутнiсть вини визначалась як психiчне ставлення особи до протиправної дiї чи бездiяльностi та її наслiдкiв, виражене у формi умислу або необережностi. Таке визначення вини мало заrальноправовий характер, таке її розумiння сприймалось бiльшiстю дослiдникiв i правозастосовною практикою безвiдносно до тоrо, у межах якої правової сфери (приватноправової чи публiчно-правової) оцiнювалася суб'ективна сторона поведiнки правопорушника [5, с. 738]. Тобто поняття вини трактувалось iз позицiї суб'ективноrо (психолоriчноrо) пiдходу.

1з часом науковцi стали звертати уваrу на неможливiсть застосування в цивiльному правi заrальноприйнятих постулатiв розумiння вини. На думку В.В. Вiтрянськоrо, поширення психолоriчної концепцiї вини на цивiльнi правовiдносини було спричинене iнерцiйним рухом цивiльно-правової доктрини тупиковою колiею, намiченою в радянський перiод, коли цивiлiстицi було нав'язано поняття вини, їrусто замiшаноїї на далеких для неї кримiнально-правових елементах [6, с. 726].

З прийняттям новоrо ЦКУ пiдхiд до поняття вини змiнився iз суб'ективноrо (психолоriчноrо) на об'ективний (поведiнковий). Вина особи стала трактуватись як невжиття нею всiх залежних вiд неї заходiв щодо належноrо виконання обов'язку [7, с. 131]. Таке тлумачення вини прямо постае з абз. 2 ч. 1 ст. 614 ЦКУ, вiдповiдно до якоrо особа е невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всiх залежних вiд неї заходiв щодо належноrо виконання зобов'язання.

€.О. Суханов стверджуе, що таким чином вина в цивiльному правi розrлядаеться не як суб'ективне, психiчне ставлення особи до своеї поведiнки, а як неприйняття нею об'ективно можливих заходiв щодо усунення чи недопущення неrативних результатiв своїх дiй, якi диктуються обставинами конкретної ситуацiї. 1накше кажучи, вина перекладаеться зi сфери важкодоказових суб'ективних психiчних вiдчуттiв конкретної людини у сферу об'ективно можливої поведiнки учасникiв майнових вiдносин, де їх реальна поведiнка зiставляеться з певним масштабом на- лежної поведiнки [8, с. 608].

Прихильники об'ективної концепцiї звертають уваrу на те, що досить важко, якщо взаrалi можливо, оцiнювати суб'ективну сторону поведiнки юридичної особи крiзь призму їїпсихiчноrо ставлення до своїх дiй (бездiяльностi) i їх неrативних наслiдкiв. Визначальне значення при цьому матиме не саме психiчне ставлення власника пiд- приемства до виконання своrо обов'язку, а наявнiсть або вiдсутнiсть зовнiшньоrо вияву йоrо волi, спрямованої на виконання цьоrо обов'язку [5, с. 739].

Серед науковцiв знаходимо чимало супротивникiв поведiнкової концепцiї. Так, 1.С. Канзафарова арrументуе, що визначення вини в цивiльному правi мае грунтуватись на їпсихолоriчнiйї концепцiї вини, а не на їповедiнковiйї, iз таких причин: 1) термiн їпсихiчне ставленняї у визначеннi вини виражае оцiнку (можливiсть оцiнки) поведiнки, передбачення або можливiсть передбачення настання шкiдливих наслiдкiв, оскiльки з позицiй заrальної, соцiальної та юридичної психолоriї в кожному психiчному актi можна виокремити iнтелектуальний i вольовий аспекти; 2) встановлення правил щодо вiдповiдальностi малолiтнiх, недiездатних з урахуванням саме психiчних особливостей суб'ектiв поряд iз визначенням вини на основi їповедiнкової концепцiїї е порушенням таких заrальних принципiв цивiльноrо права, як рiвнiсть i справедливiсть;

3) конструкцiя вини як їпсихiчноrо ставленняї не е спе- цiальною кримiнально-правовою конструкцiею. Поняття вини, незалежно вiд rалузi права, базуеться на положеннях заrальної психолоriї; так само поняття причинноrо зв'язку юристи запозичують у фiлософiї [9, с. 10-11]. Аналоriчнi докази наводять 1.П. Майстер [10, с. 121-122], Л.В. Фоноберов [11, с. 15-16] та iншi вченi.

На нашу думку, не варто так критично ставитись до об'ективноrо пiдходу щодо визначення поняття вини. Справдi, як би наковцi не хотiли перенести поняття вини суто в об'ективне поле, повною мiрою зробити це неможливо, адже вина - це катеrорiя насамперед суб'ективна, i вирiшувати питання про її наявнiсть, виключаючи суб'ективний аспект, не стiльки неможливо, скiльки нерозумно й нело- riчно. З приводу арrументiв про доцiльнiсть тлумачення поняття вини однаково незалежно вiд rалузi права маемо не поrодитись. Адже заrальновiдомо, що цивiльна вiдповiдальнiсть за своею суттю е вiдмiнною вiд кримiнальної, адмiнiстративної та дисциплiнарної; вiдрiзняеться вона хоча б тим, що виконуе вiдновлювальну та компенсацiйну функцiю, а не каральну, як iншi зазначенi види вiдповiдальностi. Крiм тоrо, iнституту вини в цивiльному правi притаманнi такi специфiчнi риси, як презумпцiя вини, можливiсть настання цивiльно-правової вiдповiдальностi за вiдсутностi вини тощо. Зазначене дае змоrу rоворити про те, що хоча поняття вини й мае мiжrалузевий характер, проте в цивiль- ному правi вина надiлена певними особливостями та мае як суб'ективний, так i об'ективний характер.

Зроблений висновок пiдтверджуеться положеннями ст. 614 ЦКУ. Так, вiдповiдно до абз. 1 ч. 1 зазначеної норми особа, яка порушила зобов'язання, несе вiдповiдальнiсть за наявностi її вини (умислу чи необережностi), якщо iнше не встановлено доrовором або законом. Тобто умисел чи необережнiсть е формою психiчноrо ставлення заподiювача шкоди до своеї протиправної поведiнки та її наслiдкiв.

Пiд умислом розумiеться передбачення шкiдливих наслiдкiв протиправної поведiнки та бажання (прямий умисел) або свiдоме допущення їх настання (непрямий умисел). Варто зауважити, що правильне визначення виду умислу е iстотним лише для визначення розмiру компенсацiї за завдану моральну шкоду. Що стосуеться необережностi, то вона може виражатись у виrлядi самовпевненостi або недбалостi. Рiзниця мiж цими видами необережностi поляrае в тому, що в разi самовпевненостi правопорушник передбачае можливi шкiдливi наслiдки своеї протиправної поведiнки, проте леrковажно розраховуе на їх вiдвернення, тодi як у разi недбалостi вiн не передбачае цих наслiд- кiв, хоча повинен i мir їх передбачити [12, с. 21].

Отже, з оrляду на сутнiсть цих катеrорiй визначити фор- му вини, вiдкидаючи дослiдження психолоriчних моментiв, не видаеться можливим, а тому психолоriчний пiдхiд до ви- значення поняття вини жодним чином не можна вiдкидати. Водночас в абз. 2 ч. 1 ст. 614 ЦКУ передбачено, що особа е невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всiх залежних вiд неї заходiв щодо належноrо виконання зобов'язання. Як уже зазначалося, ця норма чiтко демонструе положення об'ективної (поведiнкової) концепцiї.

Таким чином, ЦКУ пiдтримуе змiшаний, суб'ективно-об'ективний, пiдхiд у визначеннi поняття вини. Виникае питання про те, чи можемо ми застосувати таке розумiння вини в доrовiрних та недоrовiрних вiдносинах.

Серед науковцiв переважае думка, що розумiння вини, надане в ст. 614 ЦКУ, без застережень може застосовуватись лише до доrовiрних вiдносин, а для цiлей недоrовiр- них вiдносин варто повернутись до суб'ективноrо розу- мiння (О.В. Дзера [13, с. 725], М.К. Галянтич [14, с. 60], О.О. Отраднова [15, с. 135]). Так, О.О. Отраднова арrументуе це тим, що визначення вини в делiктних зобов'язаннях без iнтелектуально-вольовоrо аспекту просто перетво- рюеться на констатацiю факту неправомiрної поведiнки. Отже, вина наявна тодi, коли особа усвiдомлювала або мала можливiсть усвiдомлювати свою поведiнку, а також передбачала чи мала можливiсть передбачити можливi наслiдки у виrлядi заподiяння шкоди [15, с. 135].

Вважаемо таку позицiю цiлком обгрунтованою, адже заподiяння шкоди в бiльшостi випадкiв залежить вiд волi й свiдомостi особи, яка вчиняе протиправне дiяння, незалежно вiд тоrо, зроблено це з умислом чи з необережностi. Справдi, неможливо визначити вину, спираючись на об'ективний пiдхiд, у бiльшостi порушень авторських i сумiжних прав. Неможливо визначити вину пiд час вчинення плаriату, пiратства, здiйснення обходу технiчних засобiв захисту авторськоrо права та/або сумiжних прав тощо, оцiнюючи її з позицiї невжиття заходiв щодо несприятливих наслiдкiв своеї поведiнки. Такi правопорушення можна або вчинити, або нi, а здiйснити їх, докладаючи всiх можливостей для вiдвернення шкоди, фiзично неможливо. Що ж стосуеться доrовiрних вiдносин у сферi авторських i сумiжних прав, то при цьому цiлком допустиме використання об'ективної концепцiї визначення поняття вини. Уявiмо ситуацiю: ви, як автор, передаете щойно завершений твiр до видавництва для друку, укладаете видавничий доrовiр, вiдповiдно до якоrо видавництво мае надрукувати 100 примiрникiв твору в обумовлений строк i сплатити винаrороду. Пiсля закiнчення зазначеноrо строку виявляеться, що видання твору вiдбулося, проте вина- rороду сплачено не було. Видавництво буде винне в порушеннi майнових прав автора, якщо не доведе, що ним були вчиненi всi дiї, необхiднi для виконання rрошовоrо зобов'язання, а затримка виплати коштiв сталася, наприклад, з вини банкiвської установи.

Отже, за доrовiрної вiдповiдальностi, яка виникае пiд час порушення як цивiльних прав заrалом, так i авторських

Порiвняльно-аналiтичне право та сумiжних прав зокрема, вина характеризуе суб'ективну й об'ективну сторони поведiнки правопорушника. А за делiктної вiдповiдальностi вина е лише суб'ективним ставленням правопорушника до своеї поведiнки.

У ст. 1167 ЦКУ зазначено, що у випадках, передбачених законом, може мати мiсце вiдповiдальнiсть без вини за заподiяння моральної шкоди. Однак Закон України Про авторське право та сумiжнi праваї не мiстить норми, якими передбачалася б така можливiсть.

Висновки

Таким чином, наявнiсть вини е необхiдною умовою для виникнення зобов'язання з компенсацiї моральної шкоди, викликаної порушенням авторських та/або сумiжних прав. Такої позицiї дотримуеться також судова практика. Аналiз судових рiшень дае пiдстави вважати, що недоведенiсть вини вiдповiдача в заподiяннi моральної шкоди е пiдставою для вiдмови в задоволеннi позову в частинi компенсацiї моральної шкоди за порушення авторських та/або сумiжних прав [16; 17; 18].

Список використаних джерел

1. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: ПБОЮЛ Гриженко Е.М., 2001. 752 с.

2. Про авторське право i сумiжнi права: Закон УкраTни вiд 23 грудня 1993 р. № 3792-XII (зi змiнами й доповненнями) / Верховна Рада УкраTни. Вiдомостi ВерховноT Ради УкраTни. 1994. № 13. Ст. 64.

3. Цивiльний кодекс УкраTни: Закон УкраTни вiд 16 сiчня 2003 р. № 435-lV (зi змiнами й доповненнями) / Верховна Рада УкраTни. Вiдомостi ВерховноT Ради УкраTни. 2003. № 40-44. Ст. 35.

4. Пашенцев Д.А., Гарамита В.В. Вина в гражданском праве: монография. М.: Юркомпани, 2010. 143 с.

5. Цивiльне право: пiдручник: у 2 т. / В.l. Борисова, Л.М. Баранова, М.В. Домашенко та iн.; за ред. В.l. БорисовоT, l.В. Спасибо-Фате- евоT, В.Л. Яроцького. 2-ге вид., перероб. та доп. Х.: Право, 2014. Т. 1. 656 с.

6. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: в 5 кн. М.: Статут, 2011. Кн. 1: Общие положения. 847 с.

7. Науково-практичний коментар Цивiльного кодексу УкраTни: у 2 т. / за ред. О.В. Дзери, Н.С. КузнецовоT, В.В. Луця. 4-те вид., пере- роб. i доп. К.: Юрiнком lнтер, 2011. Т. 2. 1056 с.

8. Гражданское право: учебник: в 4 т. / под ред. Е.А. Суханова. 3-е изд., перераб и доп. М.: Волтерс Клувер, 2006. Т. 1: Общая часть. 720 с.

9. Канзафарова l.С. Теоретичнi основи цивiльно-правовоT вiдповiдальностi в УкраTнi: автореф. дис. . докт. юрид. наук: 12.00.03; lн-т держави i права iм. В.М. Корецького НАН УкраTни. К., 2007. 38 с.

10. Майстер l.П. Вина як умова компенсацiT моральноT шкоди, завданоT особистим немайновим правам фiзичноT особи. Вiсник На- цiональноT академiT прокуратури УкраTни. 2014. № 4. С. 120-127.

11. Фоноберов Л.В. Вина как условие деликтной ответственности: автореф. дисс. . канд. юрид. наук: 12.00.03; Российская академия правосудия. М., 2010. 31 с.

12. Эрделевский А.М. Моральный вред и компенсация за страдания: науч.-практ. пособие. М.: БЕК, 1998. 188 с.

13. Цивiльне право УкраTни. Особлива частина: пiдручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. КузнецовоT, Р.А. Майданика. 4-те вид., стереот. К.: Юрiнком lнтер, 2014. 1176 с.

14. Вiдшкодування моральноT та матерiальноT шкоди: навч. посiбник / М.К. Галянтич та iн.; за ред. М.К. Галянтича. К.: Юрiнком lнтер, 2011. 624 с.

15. Отраднова О.О. Проблеми вдосконалення механiзму цивiльно-правового регулювання делiктних зобов'язань: монографiя. К.: Юрiнком lнтер, 2014. 328 с.

16. Рiшення Шевченкiвського районного суду м. Киева в справi № 2-5472/11 вiд 13 травня 2011 р. единий державний реестр судових рiшень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17705752.

17. Рiшення Центрального районного суду м. Миколаева в справi № 1423/12666/2012 вiд 30 листопада 2012 р. единий державний реестр судових рiшень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31815022.

18. Рiшення Ленiнського районного суду мiста Севастополя в справi № 2-4232/11 вiд 16 травня 2012 р. единий державний реестр судових рiшень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24316321.

Размещено на Allbest.ru