Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств та їх розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств та їх розслідування

Актуальність теми. Першочерговим завданням правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю є швидке і повне розкриття злочинів (ст. 2 КПК України). Особливо актуальне це завдання щодо тяжких злочинів, до категорії яких належать умисні вбивства. Відповідно даних Департаменту інформаційних технологій МВС України на кожний поточний рік залишається 300-350 нерозкритих вбивств. У осіб, що їх вчинили, як ні в яких інших злочинців, формується почуття безкарності і схильності до насильницького вирішення конфліктів, а іноді і як способу добування коштів. Саме почуття безкарності є потужним чинником високого рівня насильницької злочинності.

Відповідно до чинного законодавства не встановлення винної у вчиненні злочину особи створює основу для віднесення даного злочину до категорії нерозкритих. Саме з цих позицій законом передбачається підстава для зупинення досудового слідства у кримінальній справі (п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України). Але при цьому слідчий зобов'язується як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 209 КПК України). Як правило, ця діяльність слідчих і працівників оперативних підрозділів не є систематизованою, оскільки вони завантажені розкриттям поточних злочинів, і це є актуальною проблемою на шляху підвищення її ефективності.

Проблематика розслідування нерозкритих злочинів минулих років у 80-х роках минулого століття була предметом уваги у працях В.М. Бикова, А.А. Закатова, Б.Н. Коврижних, В.П. Павлова та інших вчених. У 2006 р. О.В. Лускатовим була захищена кандидатська дисертація, але вона також охоплювала загальні питання, характерні для розслідування всіх різновидів нерозкритих злочинів [129]. У той же час достатньо глибоких досліджень проблемних питань розслідування саме нерозкритих вбивств минулих років не проводилося. Аналіз же слідчої практики показує, що для кримінальних справ про нерозкриті вбивства існує низка специфічних чинників, що пов'язані як з особливостями криміналістичної характеристики цих злочинів, так і з помилками, допущеними при проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Проблема значно загострилася після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України» №965 від 19.04.2007 р., відповідно до якого всі кримінальні справи про умисні вбивства, у тому числі минулих років, органами прокуратури були передані слідчим МВС України (сумісна вказівка Генеральної прокуратури України, МВС України №61 від 21.06.2007 р.). Слідчі органів внутрішніх справ, не маючи досвіду розслідування умисних вбивств минулих років, змушені були виконувати надзвичайно складну роботу при відсутності достатнього науково-методичного забезпечення розслідування таких злочинів. Відповідно до аналітичних матеріалів Головного слідчого управління МВС України за 2008-2010 р.р. у кримінальних справах зазначеної категорії допускається маса помилок як з боку слідчих, так і з боку працівників оперативних підрозділів. Саме названі обставини й обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005-2010 р.р., рекомендованих відділеннями Академії правових наук України (п. 6 відділення кримінально-правових наук), а також пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» (розд. 6.1, п. 4) затверджених Наказом МВС України №347 від 29 липня 2010 року. Тему дисертації в уточненій редакції затверджено Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ, протокол №1 від 30.01.2009 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка на основі теорії криміналістичної методики, аналізу та узагальнення слідчо-судової практики положень щодо особливостей криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств, а також положень і рекомендацій щодо їх розслідування. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

- визначити поняття нерозкритих вбивства та особливості їх криміналістичної характеристики - механізму їх вчинення, які впливають на те, що ці злочини залишаються певний час нерозкритими (особливості потерпілих, особи вбивць, місця, часу й обстановки злочину, способів вбивства та ін.);

- визначити типові причини, з-за яких вбивства залишаються нерозкритими при попередньо проведеному слідстві;

- визначити особливості умов поновленого розслідування у кримінальних справах про нерозкриті вбивства;

- визначити складові елементи організації поновленого розслідування у кримінальних справах про нерозкриті вбивства та їх особливості, сформулювати відповідні рекомендації;

- визначити особливості планування поновленого розслідування у справах про нерозкриті вбивства;

- визначити тактичні особливості проведення окремих слідчих дій і сформулювати відповідні рекомендації.

Об'єктом дослідження є злочинна діяльність щодо вчинення вбивств, діяльність правоохоронних органів щодо їх виявлення і розслідування, а також відносини, що складаються при цьому.

Предметом дослідження виступають особливості криміналістичної характеристики вбивств, які залишилися нерозкритими, та їх організаційні і тактичні аспекти розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, відповідно до якого всі явища досліджуються в їх взаємозв'язку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, а також спеціальні методи дослідження:

- методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, порівняння, узагальнення і т. п.) використані при дослідженні нормативних актів, матеріалів кримінальних справ, аналітичних матеріалів, концепцій, точок зору авторів з окремих питань, що входять у предмет;

- системно-структурний метод використовувався при побудові визначенні особливостей криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств, визначенні версій, тактичних завдань і засобів їх вирішення при розслідуванні;

- порівняльно-правовий метод використаний при дослідженні кримінального, кримінально-процесуального України і Російської Федерації;

- історичний метод застосовувався при дослідженні розвитку (трансформації) окремих концепцій, поглядів вчених криміналістів з проблем методики розслідування (криміналістичної характеристики організації та планування розслідування, протидії розслідуванню; тактики окремих слідчих дій та інш.;

- соціологічні методи (опитування, анкетування, експертні оцінки) були використані для збору додаткової інформації про особливості механізму вчинення вбивств, особливості кримінальних справ про вбивства, по яких було зупинено досудове слідство та іншої інформації, яка стосувалася предмету дослідження;

- статистичний метод використаний при узагальненні кримінальних справ про нерозкриті вбивства минулих років.

Нормативною основою дисертації є положення Конституції України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, нормативно-правові акти Генеральної прокуратури і МВС України.

При написанні дисертації були вивчені і використані праці вчених щодо окремих теорій в науках кримінально-правового циклу, а також методики розслідування злочинів окремих видів (Ю.М. Антоняна, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.Д. Берназа, В.М. Бикова, В.К. Весельського, Л.Г. Видонова, А.Ф. Волобуєва, А.В. Дулова, В.А. Журавля, А.А. Закатова, Г.А. Зоріна, А.В. Іщенка, Л.М. Карнеєвої, Н.С. Карпова, И. Кертеса, Б.Н. Коврижних, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук'янчикова, Г.А. Матусовського В.П. Павлова, М.І. Порубова, М.Я. Сегая, М.О. Селіванова, В.Г. Танасевича, В.В. Тіщенка, Є.Є. Центрова, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова та інших).

Емпіричну базу дослідження складають: результати узагальнення 202 кримінальних справ про вбивства, по яких зупинялося досудове слідство; результати анкетування 122 слідчих прокуратури, які мали досвід роботи по кримінальних справах про нерозкриті вбивства; результати неформального опитування 82 обвинувачених у вчиненні умисних вбивств в умовах неочевидності; результати аналізу опублікованих матеріалів слідчої практики; дані статистичних звітів та аналітичні матеріали правоохоронних органів та судів, що стосувалися досліджуваної проблематики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні проведено наукове дослідження особливостей криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств та їх розслідування. При цьому було отримано такі результати, які мають певний ступінь новизни:

- удосконалено поняття нерозкритого вбивства, під яким пропонується розуміти виявлене правоохоронними органами вбивство, щодо якого в процесі досудового слідства не були з'ясовані всі обставини його вчинення, що призвело до зупинення досудового слідства (ст. 206 КПК України);

- вперше визначені особливості таких елементів криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств, як: особа потерпілого; місце, час, обстановка і сліди; способи вчинення і приховування вбивств; особа вбивці;

- вперше визначені причини не розкриття вбивств, які поділені на об'єктивні (обставини механізму вчинення вбивства, які вплинули на процеси виникнення, збереження чи знищення слідів злочину) і суб'єктивні (недоліки і помилки працівників правоохоронних органів при проведенні початкового розслідування);

- удосконалені положення щодо умов поновленого слідства у справах про нерозкриті вбивства (провадження у справі попереднім або іншим слідчим);

- удосконалені положення щодо аналізу матеріалів кримінальної справи та організація взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами органів внутрішніх справ і запропоновано створення спеціальних слідчих підрозділів в структурі слідчих управлінь обласного рівня для розслідування нерозкритих вбивств минулих років;

- удосконалені положення щодо особливостей планування розслідування у справах про нерозкриті вбивства минулих років у частині побудови версій (ретроспективна частина) і визначення завдань розслідування та засобів їх вирішення (перспективна частина);

- вперше визначені особливості проведення окремих слідчих дій (допиту, огляду, пред'явлення для впізнання, обшуку, призначення експертиз, відтворення обстановки і обставин події), які обумовлені, з одного боку, часом, що минув після вчинення злочину і попередньо проведеного і зупиненого слідства, а з іншого - допущеними помилками при проведенні початкових слідчих дій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації визначені основні проблемні питання, з якими стикаються слідчі органів внутрішніх справ у поновлених справах про нерозкриті вбивства минулих років і сформульовані рекомендації щодо їх вирішення. Сформульовані у дисертації наукові положення та рекомендації можуть бути використані:

- безпосередньо працівниками правоохоронних органів при досудовому розслідуванні нерозкритих вбивств минулих років;

- при проведенні наукових досліджень, спрямованих на розробку і вдосконалення методики розслідування вбивств;

- для розробки і методичного забезпечення спеціального курсу з криміналістики «Особливості розслідування нерозкритих злочинів минулих років».

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у практичну діяльність слідчих підрозділів МВС України у вигляді методичних рекомендацій, а також у навчальний процес у Харківському національному університеті внутрішніх справ, про що є відповідні акти впровадження.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно. Всі сформульовані у ньому висновки і рекомендації ґрунтуються на особистих дослідженнях автора. У співавторстві з А.Ф. Волобуєвим опубліковано статтю «Про особистість злочинця у криміналістичній характеристиці нерозкритих вбивств». Особистий внесок здобувача у статті полягає у визначенні особливостей найманих вбивць і вбивць-маніяків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії Харківського національного університеті і в цілому були схвалені. Окремі положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях в Одесі (2008 р.) і Харкові (2009 р., 2011 р.).

Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження опубліковано у чотирьох фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, і тезах трьох доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

У дисертації сформульовані основні положення щодо особливостей криміналістичної характеристики нерозкритих вбивств та їх розслідування, які покликані сприяти підвищенню якості роботи правоохоронних органів у справах даної категорії. Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків.

1. Нерозкритим вбивством є виявлене правоохоронними органами вбивство, щодо якого в процесі досудового слідства не були з'ясовані всі обставини, які об'єктивно і повно встановлюють подію злочину, не зібрані безперечні докази винності конкретних осіб, що призвело до зупинення досудового слідства (ст. 206 КПК України). Найбільш несприятливою ситуацією у кримінальній справі є ситуація, передбачена п. 3 ст. 206 КПК України, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Саме такі кримінальні справи про нерозкриті вбивства є проблемними для правоохоронних органів.

До категорії нерозкритих найчастіше потрапляють вбивства, вчинені в умовах неочевидності. Це злочини, які були вчинені з подальшим приховуванням особи потерпілого, знищенням слідів, трупа. До цієї категорії віднесені такі вбивства, які виявлені при наступних обставинах: труп виявляється (або його частини) поза житлом (на вулиці, в полі, лісі тощо); особа потерпілого на момент виявлення злочину невідома; відсутні очевидці злочину; на момент порушення кримінальної справи відсутній підозрюваний. У дану категорію потрапляють: вбивства з наступним приховуванням трупа; серійні вбивства (у тому числі вчинені на сексуальному підґрунті); вбивства приховані інсценуванням; вбивства, вчинені на замовлення.

Відносно категорії «нерозкриті вбивства» доцільно розробляти криміналістичну характеристику, яка б включала окремі елементи механізму їх вчинення, які обумовлюють труднощі у розкритті таких вбивств.

2. Одним із напрямків розкриття вбивств є встановлення особи потерпілого, кола осіб з його найближчого оточення, серед якого може знаходитися вбивця. Тому типологічні риси потерпілих повинні бути обов'язковим елементом криміналістичної характеристики даної категорії злочинів. Наявність і характер зв'язків і відносин між потерпілим і злочинцем впливають на ціль, мотив, місце, час і обстановку і способи вчинення вбивства.

Найчастіше потерпілими стають особи, у яких були явні або приховані тривалі конфліктні відносини з оточуючими їх особами. З урахуванням цього, а також за способом життя потерпілі класифікуються на наступні соціальні групи:

а) потерпілі з суспільно-нормальної групи - це особи активні в громадському житті, які вступають в конфлікт не з особистих егоїстичних мотивів або з-за конфліктності рис своєї вдачі, а при захисті моральних або етичних норм, при захисті іншої людини на вулиці чи інших громадських місцях;

б) потерпілі з антигромадської соціальної групи - ці особи, як правило, легко вступають в конфлікти як з особами своєї соціальної групи, так і з особами з групи суспільно нормального способу життя;

в) потерпілі з замкнутої соціальної групи - це особи, які об'єднуються у певні формальні чи неформальні групи за інтересами, звичками, захопленнями (молодіжні об'єднання за місцем проживання чи сумісного проведення часу, згуртовані за місцем проживання чи місцем розваг і схильних до правопорушень).

Соціальний зв'язок між потерпілим і вбивцею може бути як стійкий, так і нестійкий (періодичний або тимчасовий). Вбивство може бути вчинене і у зв'язку з випадковими контактами між жертвою і злочинцем, у тому числі, при віктимній поведінці потерпілого.

3. Місце, час, обстановка і сліди вбивств, вчинених в умовах неочевидності, займають важливе місце у структурі криміналістичної характеристики цих злочинів. Це пояснюється тим, що саме з них починається розслідування, саме вони надають вихідну інформацію про злочин. І навіть в ситуації, коли досудове слідство зупиняється за п. 3 ст. 206 КПК України, поновлення розслідування у таких справах про вбивства минулих років, як правило, починається з аналізу місця, часу, обстановки їх вчинення та виявлених слідів.

Місце вчинення вбивства закономірно пов'язане з іншими елементами механізму вчинення цього злочину (особистістю потерпілого і злочинця, способом, слідами та інш.). У зв'язку з цим виділяється вісім груп місць вбивств, вчинених в умовах неочевидності:

1) житло і прилегла територія (вчиняється до 64% вбивств) - це обмежена територія, до якої має доступ вузьке коло людей;

2) вулиці міст, робочих селищ, сіл і прилегла до них територія (20% вбивств);

3) місця (до 8% вбивств), пов'язані з тим або іншим виробництвом, виробничою діяльністю людей (території заводів, фабрик, цехів, ферм, сторожок, будівництв, рілля під час оранки, сінокісні угіддя під час сінокосу і т.д.);

4) дороги і стежки між населеними пунктами і прилегла до них територія (3% вбивств);

5) місця, віддалені від доріг і стежок між населеними пунктами з властивою їм безлюдністю: в полях, лісах, на берегах водоймищ, на самих водоймищах (3% вбивств);

6) місця продажу і розпивання спиртних напоїв (1% вбивств): магазини, пивні, кафе й інші подібні заклади і прилегла до них територія;

7) дискотеки, удома культури, кінотеатри, парки і прилегла до них територія (0,5% вбивств);

8) громадський транспорт (до 0,5% вбивств): автобуси, тролейбуси, таксі.

Встановлено, що кожна група місць злочинів цієї категорії пов'язана з певними групами злочинців, що знаходяться в певних (родинних, дружніх, приятельських, сусідських) відносинах з потерпілими. Зв'язок місць вбивств з вказаними групами злочинців здійснюється через ряд характеристик жертв і носить, як правило, ймовірносно-статистичний характер.

Час має істотне значення для розкриття вбивства. Типовими питаннями, які вирішуються слідчим є питання: про період часу, за який особа могла вчинити злочин; про наявність певних професійних здібностей злочинця; про неправдивість заяви про алібі; про використання злочинцем транспорту і місце його проживання.

Обстановка вчинення вбивств є досить інформативним елементом їх криміналістичної характеристики, оскільки вона виступає свого роду полем діяльності (дій) злочинця, яке він попередньо обирає сам, керуючись своїм задумом, або опиняється на ньому випадково. Принципово важливим є поділ обстановки вчинення вбивств на дві складові на основі природи відображення злочину у навколишньому середовищі:

1) матеріальну обстановку: приміщення з предметами, що знаходяться в ньому; ділянка місцевості з об'єктами, що знаходяться на ній (будівлі, рослини, транспортні засоби тощо);

2) ідеальну обстановку (присутність людей, які сприймають подію злочину і можуть потім її відтворити по пам'яті).

Нерозкритими вбивствами, як правило, стають такі вбивства, які були вчинені в умовах неочевидності, тобто при відсутності осіб, які б могли сприймати цю подію. Саме це є специфічною рисою обстановки як елемента криміналістичної характеристики даної категорії злочинів. Відсутність в обстановці нерозкритих вбивств ідеальної складової (відсутність очевидців) накладає суттєвий відбиток на процес розслідування, зокрема, на проведення окремих слідчих дій.

Сліди. На первинному етапі розслідування вбивства, вчиненого в умовах неочевидності, відправною крапкою для початку розслідування є комплекс слідів, які залишилися на об'єктах матеріальної обстановки. Тому саме аналіз окремих слідів та їх комплексу у співвідношенні з обстановкою події дозволяють висунути обґрунтовані версії щодо способу вбивства та особу злочинця:

а) сліди вбивства: об'єкти, які до злочину складали єдине ціле з тілом жертви (кров, слина, різні виділення органів, клітини тіла і органів потерпілого); об'єкти, які до злочину складали єдине ціле з одягом жертви (окремі предмети одягу і взуття, ґудзики, волокна одягу); об'єкти, які до злочину були елементами обстановки місця злочину (гроші, цінні речі та інші предмети обстановки, мікрочастинки і речовини), а після злочину виявилося відокремленими від місця події (злочинець свідомо чи несвідомо забрав їх з собою);

б) сліди злочинця: сліди окремих частин тіла злочинця (рук, ніг, зубів тощо); об'єкти, які до злочину складали єдине ціле з тілом вбивці (кров, слина, сперма, волосся, мікрочастинки шкіри тощо); об'єкти, які до злочину складали єдине ціле з одягом вбивці (частинки одягу, взуття, різні речі, предмети, їх мікрочастинки) та їх сліди; об'єкти, які злочинець використав як знаряддя вчинення вбивства (зброя) і залишив їх на місці події, а також сліди цих знарядь на предметах обстановки і тілі, одязі жертви.

в) сліди певних дій: порушення просторового розташування предметів обстановки місця події в результаті боротьби жертви і вбивці; пошкодження або знищення окремих предметів обстановки місця події; тілесні ушкодження, які отримав вбивця від потерпілого в результаті опору (укуси, подряпини, синці тощо); сліди дій злочинця після вчинення вбивства (переміщення трупа жертви з одного місця в інше, зняття одягу та його розкидання або приховування, надання трупу певної пози, в його прихованні або розчленовуванні тощо).

4. Одним із визначальних елементів криміналістичної характеристики вбивств, які значний час залишаються нерозкритими, є способи їх вчинення і приховування. Способи вчинення вбивств представляють собою певні системи дій з використанням знарядь, які здатні вплинути на тіло і організм людини і позбавити її життя. З урахуванням характеру такого впливу всі способи вбивств поділяються на дві великі групи:

1) способи вбивств, пов'язані з порушенням анатомічної цілісності тіла людини і виділенням крові (побиття, нанесення колено-різаних ран, нанесення вогнепальних пошкоджень, використання для вбивства вибухових пристроїв, наїзд транспортним засобом, скидання з висоти);

2) способи вбивств, не пов'язані з порушенням анатомічної цілісності тіла людини (задушення (асфіксія), втоплення, отруєння, ураження електричним струмом, використання високої або низької температури, використання радіоактивних матеріалів).

Характер тілесних ушкоджень (і, відповідно, способів вбивств) закономірно пов'язані з особистістю вбивці, особистістю потерпілого, а також з іншими елементами механізму вчинення даного виду злочинів.

Способи приховування вбивств визначаються як дії злочинця, які спрямовані на приховування самого факту вчинення вбивства від правоохоронних органів з метою уникнення кримінальної відповідальності:

- приховування факту смерті особи (приховуванням трупа, розчленування трупа, знищення трупа);

- інсценування місця події - це створення після вчинення вбивства штучної обстановки некримінальної події, яке б пояснювало причину смерті (смерть від захворювання, самогубство, нещасний випадок).

До інсценування обстановки місця події злочинець вдається у випадках, коли неможливо або занадто ризиковано виносити труп з місця події з метою його приховування або знищення. Тому, для того щоби створити якесь пояснення для правоохоронних органів щодо знаходженню трупа у даному місці, створюється штучна обстановка некримінальної події. Це характерно для вбивць з найближчого оточення жертви. Ознаками інсценування є виявлення негативних обставин:

- ознаки зміни обстановки місця події, зокрема, ознаки переміщення тупа або зміни його пози, ознаки знищення слідів тощо;

- сліди боротьби, зокрема сліди самооборони на одязі і трупі;

- суперечності в поясненнях осіб поведінки потерпілого і причин його смерті;

- невідповідність характеру тілесних ушкоджень наявним на місці події засобам їх заподіяння (наприклад, відсутність при «самовбивстві» навколо вогнепальної рани ознак пострілу з близької відстані);

- знаходження смертельних поранень у такому місці, які вбитий на міг заподіяти собі сам;

- наявність кількох смертельних поранень, які потерпілий не міг заподіти собі сам;

- відсутність на місці події предметів, які за характером «очевидної» події повинні там бути (предмета-підставки при самоповішенні) тощо.

5. Ключовим питанням при розслідуванні нерозкритих вбивств є встановлення злочинця. Відомості щодо особистості вбивці, відображені в криміналістичній характеристиці злочинів даної категорії, є основою для побудови і перевірки версій конкретних кримінальних справах.

З урахуванням можливих мотивів поведінки вбивць та характерних типологічних рис визначаються такі типи злочинців, з якими стикаються правоохоронні органи України при розслідуванні нерозкритих вбивств:

а) вбивці-хулігани (агресивні злочинці, які вчиняють вбивства з мотивів самоствердження, уявного захисту, самовиправдання або заміщення);

б) наймані вбивці, які вчиняють злочин на замовлення з корисливих мотивів і статусних мотивів (самоствердження);

в) серійні вбивці, які вчиняють злочини на сексуальному підґрунті для задоволення сексопатологічних потреб і для підвищення самооцінки (мотив самоствердження і самовиправдання).

Можливість встановлення конкретної винної особи у справах про нерозкриті вбивства ґрунтується на існуванні закономірних зв'язків між особистістю вбивці і жертвою, обраним ним місцем, часом і обстановкою вчинення злочину, способу і конкретних знарядь злочину та способів приховування. Сукупність даних про такі зв'язки є основою для визначення більш-менш вузької соціальної групи, серед якої потрібно шукати злочинця.

6. Для розкриття вбивств минулих років важливим є врахування типових причин з-за яких злочини залишаються нерозкритими при попередньо проведеному слідстві. Фактори, які обумовлюють не розкриття вбивств поділяються на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні фактори - це обставини механізму вчинення вбивства, які вплинули на процеси виникнення, збереження чи знищення слідів злочину і таким чином зменшили можливості виявлення, фіксації і вилучення доказів:

а) вчинення вбивства при несприятливих погодних умовах, які негативно вплинули на утворення і збереження слідів;

б) вчинення вбивства на відкритій місцевості, на вулиці за відсутності очевидців;

в) відсутність даних про особу убитого на момент виявлення злочину та огляду місця події;

г) вчинення вбивства особою, яка раніше не мала зв'язку з потерпілим;

д) відсутність відомостей, які б вказували на можливий мотив вбивства;

е) виявлення факту вбивства через довгий час після його вчинення;

ж) застосування злочинцями витончених способів вчинення і маскування вбивства.

Суб'єктивні фактори не розкриття вбивств - це недоліки і помилки працівників правоохоронних органів (слідчих та оперативних працівників). Аналіз матеріалів кримінальних справ про вбивства, по яких було зупинено провадження, показує, що найчастіше до невчасного розкриття вбивств, призводять суб'єктивні фактори: а) недоліки у проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; б) недоліки організації розслідування в цілому.

7. Основним чинником умов розслідування є більш-менш значний час, який минув після вчинення вбивства, і саме він детермінує ускладнення розслідування у справах про нерозкриті вбивства. Негативний відтінок при розслідуванні нерозкритих вбивств може проявитися у ситуації, коли поновлене розслідування доручається тому ж самому слідчому, який проводив попереднє слідство і зупиняв провадження у справі. Природа такого негативу має психологічне коріння і полягає воно у тому, що такий слідчий знаходиться у полоні попередніх поглядів на кримінальну справу.

Певні труднощі виникають й у випадку, коли поновлене розслідування у кримінальній справ доручається іншому слідчому. Утруднення у нього виникають, в основному, через те, що він не може знати всіх обставин, деталей, нюансів справи, не відображених у процесуальних документах. Адже далеко не вся інформація про злочин, одержана попереднім слідчим фіксується у матеріалах справи. Засобом їх усунення є періодичне спілкування (консультування) з попереднім слідчим.

8. В організації роботи слідчого по припинених кримінальних справах про вбивства виділяються три найважливіших елемента: 1) аналіз матеріалів кримінальної справи та організація взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами органів внутрішніх справ; 2) планування поновленого розслідування у справі про нерозкрите вбивство; 3) організація проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Найважливішою метою аналізу матеріалів зупиненої справи є вивчення і систематизація даних про особу вбивці. Як правило, у таких справах відсутні прямі вказівки на злочинця, але можуть знаходитися дані, на підставі яких можна в майбутньому встановити його (про спосіб вчинення вбивства і використані знаряддя, сліди рук і взуття, сліди вогнепальної зброї чи вибухового пристрою тощо). Зважаючи на те, що ця робота вимагає певного досвіду розслідування, пропонується створення спеціальних слідчих підрозділів в структурі слідчих управлінь обласного рівня для розслідування нерозкритих вбивств минулих років. Зосередження їх уваги тільки на справах про нерозкриті вбивства дозволить їм цілеспрямовано вести розслідування по зупинених кримінальних справах у взаємодії з подібними ж спеціальними підрозділами апаратів карного розшуку, експертними службами.

9 Особливості планування розслідування у справах про нерозкриті вбивства минулих років проявляються у двох його частинах: 1) побудови версій (ретроспективна частина); 2) визначення завдань розслідування та засобів їх вирішення, якими виступають слідчі дії та оперативно-розшукові заходи (перспективна частина).

Ретроспективна частина планування включає в себе:

а) версії, які висувалися і перевірялися раніше, але з певних причин не були перевірені до кінця;

б) нові версії, які не висувалися раніше, але ґрунтуються на наявних матеріалах кримінальної справи;

в) версії, які ґрунтуються на фактичних даних, одержаних після зупинення досудового слідства у кримінальній справі.

Перспективна частина планування включає в себе:

а) визначення тактичних завдань розслідування (ідентифікація трупа; вивчення особи потерпілого; встановлення особи вбивці);

б) визначення комплексів слідчих дій та ОРЗ, спрямованих на вирішення сформульованих завдань розслідування.

10. Особливості тактики слідчих дій у справах про нерозкриті вбивства минулих років обумовлюються двома факторами: 1) часом, який минув після вчинення злочину, попередньо проведеного і зупиненого слідства до поновлення провадження у справі; 2) допущеними помилками при проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Окремі слідчі дії можуть проводитися як повторно, так і вперше.

Тактика допиту у відновлених справах про вбивства минулих років будується з урахуванням того положення, що перший допит особи, з одного боку, здійснює позитивний вплив, оскільки відтворена допитаною особою інформація закріплюється в її пам'яті і її забування відбувається повільніше. Але з іншого боку, попередньо проведений допит може мати і негативні наслідки, які полягають у тому, що при неправильній інтерпретації події в перших свідченнях ці помилки переносяться в подальші свідчення при повторних допитах.

Повторний допит осіб, допитаних раніше як свідків і підозрюваних найчастіше необхідний у наступних випадках:

а) при явно неналежній якості допиту, проведеного при первинному розслідуванні (неповнота);

б) у разі встановлення факту дачі неправдивих або неповних свідчень;

в) якщо виявлені істотні суперечності між показаннями раніше допитаних осіб, які не були усунуті на попередньо проведеному слідстві;

г) якщо допитана раніше особа після зупинення слідства у справи або її відновлення саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої свідчення;

д) коли в процесі роботи по відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, щодо якої необхідно отримати свідчення допитаних раніше осіб.

Негативним фактором, який суттєво впливає на результативність досудового слідства у поновлених справах про вбивство, є неправдиві свідчення та умовчання свідків, мотав ми яких є:

- особиста зацікавленість свідка (користь, родинні чи приятельські зв'язки, або, навпаки, неприязні відносини з обвинуваченим або потерпілим);

- переконаність у тому, що довести вину злочинця через минулий час і безрезультатність першого розслідування неможливо;

- небажання виступати як свідок у справі з-за побоювання великих витрат часу, нервів тощо;

- антигромадські погляди, установки, утому числі несприятливе ставлення до працівників правоохоронних органів;

- боязнь помсти з боку злочинця або його співучасників;

- небажання міняти дані раніше свідчення через боязнь відповідальності за дачу неправдивої інформації, побоювання суперечності неодноразово змінених показань;

- боязнь відповідальності за недоносительство або приховування у разі встановлення істини;

- сором свідка за свою непристойну, аморальну поведінку (наприклад, прояв боязкості очевидцем злочину, алкогольне або наркотичне сп'яніння в той момент);

- прагнення приховати зв'язок події, що розслідується, з інтимною стороною життя допитуваного.

Для подолання названих мотивів негативної поведінки допитуваних осіб рекомендується:

а) подолати переконаність допитуваного в безперспективності розкриття «старого злочину» шляхом пред'явленням доказів, роз'ясненням їх значення для справи, а також приведенням прикладів успішного розслідування інших поновлених справ;

б) оскільки час знижує психологічну значущість деяких доказів, підозрюваному потрібно переконливо показувати, що юридичне значення зафіксованих доказів з часом не змінилося, а навпаки, їх значення зросло в результаті додаткової їх перевірки і підвищення достовірності;

в) якщо свідок побоювався помсти з боку відомої йому особи і через це дав неправдиві свідчення, ще до відновлення слідства у справі перевіряють, чи не знаходиться дана особа на момент поновлення розслідування в місцях позбавлення волі, чи не виїхало воно з району вчинення злочину і результати використовують при допиті;

г) якщо свідок дотримується раніше даних ним неправдивих свідчень і не бажає говорити правду з побоювання впасти в суперечності з колишніми свідченнями, його слід переконати в безперспективності даної позиції - потрібно роз'яснити значення його правдивих свідчень, повідомити, що остаточна оцінка його поведінки на слідстві буде зроблена за змістом останніх даних їм свідчень.

При допиті осіб, які з'явилися із зізнанням у вчиненні вбивства (написали заяву) потрібно мати на увазі можливі мотиви такого вчинку:

- усвідомлення власної вини і каяття у вчиненні вбивства;

- прагнення за своєю ініціативою чи під впливом родинних, дружніх почуттів взяти на себе чужу вину у вбивстві, вчиненому іншою особою;

- захист справжніх злочинців під впливом погроз або за гроші чи інших обіцянок з їх сторони;

- хвалькувате прагнення придбати авторитет в певному середовищі;

- намір засудженого змінити, хоча б тимчасово, умови свого перебування в місцях позбавлення волі, і бути етапованим в район свого колишнього місця проживання.

Встановлення на допиті справжніх мотивів зізнання і подальша перевірка свідчень сприяють викриттю самообмови, яка нерідко зустрічається в практиці розслідування нерозкритих вбивств минулих років.

Тактика слідчого огляду при розслідуванні нерозкритих вбивств минулих років обумовлюється характером об'єкту, що оглядається, а також кількістю його оглядів (вперше чи повторно). Найчастіше доводиться оглядати місця події, предмети і документи.

Первинний огляд проводиться, коли свідченнями знов виявлених свідків або підозрюваного, що зізнався, або іншим шляхом встановлено місце події, раніше невідоме, або знайдені нові речові докази. Таким місцем події може бути:

а) встановлене в процесі роботи по поновленій справі місце приховання трупа або його частин - у випадках вбивств «без трупа»;

б) знайдене місце заподіяння смерті, якщо труп, за фактом виявлення якого порушена справа, знаходився у іншому місці.

Повторний огляд у справах про нерозкриті вбивства минулих років проводиться в двох випадках:

1) коли при первинному розслідуванні об'єкт оглянутий неякісно, недбало, некваліфіковано;

2) коли свідчення, отримані по поновленій справі, містять нову інформацію, з урахуванням якої вже оглянуті раніше об'єкти можуть бути сприйняті слідчим по-іншому, ніж раніше.

Повторний огляд може бути проведений з метою уточнення і деталізації обставин, зафіксованих у протоколі первинного огляду недостатньо детально. Новому слідчому, що працює по поновленій справі, часто вельми доцільно безпосередньо вивчити місце події, предмети і документи, які вже були вилучені і оглянуті. Якщо таке безпосереднє вивчення, сприйняття має на меті лише краще з'ясування самим слідчим виявленого раніше і не має на меті отримання нових доказів або перевірки вже зібраних, можна не проводити огляд як слідчу дію, а досліджувати об'єкти без оформлення яким-небудь документом.

Тактика пред'явлення для впізнання. При розслідуванні нерозкритих вбивств минулих років найчастіше доводиться пред'являти:

а) свідкам-очевидцям запідозрених осіб, встановлених в ході роботи по поновленій справі;

б) речі, вилучені у запідозрених (підозрюваних) після поновлення справи, - потерпілим (близьким родичам убитої особи) і свідкам;

в) предмети, знайдені на місці події при первинному розслідуванні, - підозрюваним (обвинуваченим) або іншим особам, встановленим після поновлення справи;

г) трупи по їх фотозображеннях, коли до припинення справи особу убитого встановити не вдалося.

На тактику пред'явлення впізнання у справах зазначеної категорії накладає суттєвий відбиток час, який пройшов після вчинення вбивства, оскільки тут йдеться про виявлення і використання «ідеальних» слідів злочину. Тому підстави для проведення такої слідчої дії будуть значно проблемнішими з-за того часу, що пройшов і безумовно вплинув на можливості збереження у пам'яті очевидців ідентифікаційних ознак певного об'єкту.

При прийнятті рішення про пред'явлення об'єкту для впізнання слід ретельно звірити свідчення, отримані від даної особи при первинному розслідуванні і після поновлення справи. Всі суперечності повинні бути пояснені. Якщо ці суперечності відносяться до прикмет і особливостей, що мають істотне значення для вирішення питання про тотожність об'єкту, особа допитується ще раз з пред'явленням йому колишніх показання або їх частини. Якщо особа наполягає на своїх нових свідченнях, можуть бути проведені допити інших свідків та інші дії з метою перевірки і уточнення показання особи, якій буде пред'являтися об'єкт.

Тактика обшуку. У справах про нерозкриті вбивства минулих років можуть мати місце два різновиди обшуку:

1) обшуки безпосередньо по поновленій справі;

2) обшуки по інших справах, в процесі яких можуть бути виявлені предмети і документи, що відносяться до нерозкритого вбивства.

Обидва різновиди обшуків можуть бути як первинними, так і повторними. Але проведення цієї слідчої дії має специфічні особливості:

- слід враховувати, що відшукувані речі за час, що пройшов з моменту злочину, можуть зазнати істотних змін (як природних, так і умисно здійснених злочинцями);

- речі з часом можуть бути втрачені злочинцем (продані, знищені, викинуті), проте при обшуку можна знайти сліди перебування їх, що збереглися (пояс плаща, кобура пістолета, квитанції на лагодження годинника, магнітофонів, радіоприймачів та інших нумерованих речей тощо);

- ретельно вивчаються всі знайдені при обшуку фотографії, особливо що відносяться до часу вчинення нерозкритого злочину, періоду розслідування справи і припинення досудового слідства по ньому (можна виявити зображення обшукуваної особи у викраденому одязі або з розшукуваними предметами):

- предметом пошуку можуть бути документи, що свідчать про перебування особи у певному місці, що має значення у справі (залізничні і авіаційні квитки, квитанції готелів, театральні квитки і програми, всілякі довідки і характеристики, листи, книжки, фотознімки).

Повторний обшук потрібен тоді, коли є підстави вважати, що при первинному обшукові залишилися необстеженими окремі елементи приміщення або пошукові дії були поверховими. Часто невиявлення при першому обшуку прихованих предметів чи документів створює у особи уяву про надійність схованки і вона залишає їх на тому ж самому місці (не переховує їх). Повторний обшук може бути доцільним і з розрахунку того, що злочинець з часом приносить у приміщення раніше приховані предмети в іншому місці (зариті в землю або заховані у родичів чи знайомих речі і інші цінності) і починає ними користуватися.

Нерозкриті вбивства минулих років часто розкриваються в результаті обшуків, що проводяться по іншим, новим справам (крадіжки, пограбування, розбої, незаконний обіг наркотичних засобів тощо). Зважаючи на це, потрібно вивчати кримінальні справи, порушені щодо особи, запідозреної у причетності до вбивства (коли обшук проводився після вчинення вбивства або після зупинення слідства у такій кримінальній справі).

Призначення експертиз. Минулий час впливає на результативність призначення експертиз як у негативному, так і у позитивному аспектах. З одного боку, зникають або знищуються ідентифікаційні ознаки у своєчасно незнайдених предметів, що знаходяться у користуванні (зношується взуття, тупляться або, навпаки, заточуються сокири, ножі і інші гострі знаряддя, піддаються змінам протектори покришок автомашин і мотоциклів, деталі вогнепальної зброї). З іншого боку (позитивного), встановлення по відновленій справі підозрюваного створює нові можливості для дослідження речових доказів, вилучених раніше, оскільки після вчинення вбивства злочинець може вчинити інші злочини, сліди яких можуть бути використані і у поновленій справі про нерозкрите вбивство.

При вивченні матеріалів кримінальної справи про нерозкрите вбивство після поновлення досудового розслідування висновки проведених експертиз повинні піддаватися ретельному аналізу. Критичній оцінці повинні бути піддані як всі об'єкти, що направлялися експерту для дослідження, так і всі частини висновку (ввідна, дослідницька, безпосередньо висновки). В подальшому до оцінки результатів цих експертиз доводиться повертатися неодноразово з врахуванням відомостей, отриманих в ході роботи після відновлення провадження. Практика показує, що саме некритичне ставлення до висновку експерта, невчасне виявлення помилковості або недостатньої обґрунтованості висновків експерта часом заводять слідство у глухий кут.

У кримінальних справах про нерозкриті вбивства минулих років метою призначення експертиз можуть бути:

- ідентифікація або встановлення групової приналежності особи по слідах, залишених на місці події або на інших об'єктах;

- ідентифікація або встановлення групової приналежності знарядь злочину по їх слідах;

- встановлення джерела походження речей, залишених на місці події або вилучених в інших місцях;

- встановлення групової приналежності волосся, крові та інших речових доказів судово-медичного характеру;

- встановлення давності утворення пошкоджень на тілі людини і предметах;

- визначення часу настання смерті та її причини;

- встановлення особи по знайденому черепу, скелету і прижиттєвим фотознімкам особи;

- ідентифікація живих осіб по їх фотозображеннях;

- ідентифікація виконавця тексту по почерку.

Природа об'єкту дослідження а також його завдання визначають клас, рід і вид експертизи (найчастіше це криміналістичні та судово-медичні дослідження).

Тактика відтворення обстановки і обставин події. Проведення цієї слідчої дії є, як правило, проблемним, оскільки зіставлення одержаних свідчень з реальною обстановкою через декілька років після події злочину буває складним завданням. Зокрема, сама обстановка місця події може сильно змінитися. Окрім того відтворення обставин події злочину може проводитися в іншу пору року, що може ставити під сумнів її результати.

Відтворення обстановки і обставин події у справах про нерозкриті вбивства минулих років має на меті вирішення наступних завдань:

а) перевірка доказів, які були отримані до зупинення слідства у справі, а також після його поновлення (наприклад, відтворення обстановки і обставин події може бути проведене за участю свідка-очевидця з метою перевірки і уточнення раніше даних ним показань);

б) надання допомоги свідкові, встановленому після поновлення слідства у справі, у пригадуванні деталей сприйнятої ним події;

в) виявлення можливого місця знаходження речових доказів, які не були виявлені при попередньо проведених слідчих діях.

Встановлення в ході відтворення обстановки і обставин події таких фактів, які могли бути відомими тільки причетній до злочину особі, допомагає слідчому і суду об'єктивно оцінити визнання, отримане після відновлення слідства у справі навіть у разі подальшої відмови від нього. Вже сам факт вказівки особою, чиї показання перевіряються, на певні предмети і сліди, зміни, що відбулися з часом на місці події, має важливе доказове значення.

Список використаних джерел

нерозкритий вбивство розслідування слідство

1. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия / С.Н. Абельцев. - М.: ЮНИТИ-ДАНА. Закон и право., 2000. - 207 с.

2. Алексеев А.М. Психологические особенности показаний очевидцев / А.М. Алексеев. - М.: «Юрид. лит», 1973. - 104 с.

3. Антонян, Ю.М. Серийные сексуальные убийства / Ю.М. Антонян, В.А. Верещагин, С.А. Потапов, Б.В. Шостакович - М.: Юристъ, 1997. - 316 с.

4. Антонян Ю.М., Преступное поведение и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин / Под ред. В.Н. Кудрявцева. - М.: Издательство «Спарк», 1998. - 215 с.

5. Антонян, Ю.М. Психология преступника и расследование преступлений / Ю.М. Антонян, М.И. Еникеев, В.Е. Эминов - М.: Юристъ, 1996. - 336 с.

6. Антонян, Ю.М. Психология убивства / Ю.М. Антонян - М.: Юристъ, 1997. - 304 с.

7. Антонян, Ю.М. Убийцы, отбывающие пожизненное лишение свободы / Ю.М. Антонян, В.А. Верещагин // Государство и право. - 1999. - №11.-С. 44-50.

8. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения норм и отклонений) / Л.М. Балабанова - Донецк: Сталкер, 1998. - 432 с.

9. Бандурка А.М., Юридическая психология: Учебник / А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. - 640 с.

10. Бахін В., Лук'янчиков Б. Склад і призначення криміналістичної характеристики злочинів / В. Бахін, Б. Лук'янчиков // Правничий часопис Донецького університету. - Донецьк. 2000 р. - №1 (4), с. 39-43.

11. Бахін В.П., Тактика допиту: Навч. посібник / В.П. Бахін, В.К. Весельський - К.: НВТ «Правник», 1997. - 64 с.

12. Бахін В.П., Тактика слідчої діяльності: поняття, сутність, зміст / В.П. Бахін, В.С. Кузьмічов, В.К. Весельський // Науковий вісник Укр. академії внутр. справ. - 1998. - №2. - С. 217-225.

13. Бегалиев К., Теоретические вопросы осмотра места происшествия / К. Бегалиев, В. Попов // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1983. - вып. 39. - с. 57-60.

14. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник / В.В. Бедь - Львів: Новий світ, 2000. - 376 с.

15. Белкин Р., Модное увлечение или новое слово в науке? (Еще раз о криминалистической характеристике преступлений) /Р. Белкин, И. Быховский, А. Дулов // Соц. законность. - 1987. - №9, - с. 56-58.

16. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия / Р.С. Белкин - М.: Мегатрон XXI, 2000. - 2-е изд. доп. - 334 с.

17. Белкин Р.С..Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики / Р.С. Белкин - М.: Юридическая литература, 1970.

18. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Р.С. Белкин - М.: Изд-во НОРМА, 2001. - 240 с.

19. Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т. Т 1: Общая теория криминалистики / Р.С. Белкин - М.: Юристъ, 1997. -445 с.

20. Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3т. М.: Юристъ / Р.С. Белкин 1997. Т.3. - 478 с.

21. Белкин Р.С. Собрание, исследование и оценка доказательств. М.: Юридическая література / Р.С. Белкин. - 1966. - 244 с.

22. Берназ В.Д. Типологічні ознаки злочинів як основа складання психологічного профілю підозрюваного / В.Д. Берназ // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, - Одеса. - 2002. - №2. - с. 77-81.

23. Биленчук П.Д., Осмотр места происшествия: Учебное пособие / П.Д. Биленчук, И.В. Сервецкий, А.И. Остапенко - К., Академия МВД Украины, 1993. - 52 с.

24. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія / П.Д.Біленчук - Київ: Атіка, 1999. - 352 с.

25. Біленчук П.Д., Криміналістика: Підручник / Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. та ін. / За ред. П.Д. Біленчука. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

26. Божкова Н.Р. Использование виктимолгических данных при расследовании преступлений: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Н.Р. Божкова /Сарат. юрид. ин-т. - Саратов, 1987. - 19 с.