Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра страхування

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Реформування пенсійного страхування в Україні»

Студентка

Дідківська Єлєна Володимирівна

Київ 2018



Вступ

В умовах ринкової трансформації українського суспільства особливого значення набуває вирішення проблем соціального захисту населення, що обумовлено конституційним правом громадян України. Саме тому вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв'язання проблеми формування і функціонування системи пенсійного захисту населення набуває особливої актуальності.

Досить вагомим аспектом віддзеркалення місця людини в системі державної політики слід визначити стан її пенсійного захисту та надання соціальних гарантій. Існує необхідність створення ефективного механізму управління соціальними процесами в країні, зокрема, шляхом побудови сучасної системи соціального страхування.

Функціонування системи соціального страхування, в тому числі і пенсійного страхування, є одним із проявів цивілізованого громадянського суспільства. Соціальний інститут забезпечує стабільність економічних процесів і збалансовує соціальний розвиток. Застосування економічних методів державного регулювання соціального страхування дає змогу створювати економічні умови, що спонукають суб'єктів страхування діяти у необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Пенсійне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємств через матеріальне становище та охорону здоров'я працівників.

Метою пенсійного страхування є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.

Завданням політики пенсійного страхування є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

Предметом пенсійного страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Об'єкт пенсійного страхування -- майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання тимчасової або постійної непрацездатності.

Певні закономірності сучасних демографічних процесів і складна економічна ситуація підвищують вразливість громадян та потребують концентрації зусиль і ресурсів для досягнення соціальної безпеки та прогресивних якісних зрушень. В останні роки перед системою пенсійного страхування України постають нові виклики: зростаючий попит на соціальні виплати, особливо пенсії та допомогу по безробіттю; одночасно з цим зменшення доходів фондів соціального страхування від страхових внесків через зниження рівня зайнятості та стагнації зростання зарплат; збільшення чисельності одержувачів допомоги серед молоді та жінок; необхідність оптимізації витрат і підвищення ефективності в адміністративній сфері. Поряд із цим доводиться вирішувати довгострокові завдання, пов'язані з фінансуванням охорони здоров'я та пенсійних систем в умовах старіння населення. Перелічені проблеми актуалізують посилення ролі соціального захисту населення.

Ця проблема багато років активно досліджується вітчизняними вченими. Цікавими є роботи Гнибіденка І.Ф., Терещенка Г.М., Мусатової Т.А., Нікіфорова П.О., Вольської А.О.,Базилевич В.Д., Приймак В.І., Карчевської О.І., Лісового А.В., Поснової Т.В. Аналіз наукових досліджень дав змогу визначити соціальне страхування як систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

Мета даної курсової роботи полягає у поглибленні знань в темі пенсійного страхування та вивченні всіх аспектів даної теми, розкритті проблем і перспектив його розвитку.

Відповідно завданням є повне й достовірне висвітлення всіх питань, що розкривають тему пенсійного страхування та закріплення набутих знань.

Об'єктом дослідження є пенсійне страхування і його складові елементи. Предметом дослідження є одна з галузей соціального страхування пенсійне страхування і його структура.

Завдання курсової роботи:

1. Сутність пенсійного страхування, його структуру та зміст.

2. Стан сучасного пенсійного страхування в Україні.

3. Аналіз реформування пенсійного страхування в Україні.

4. Зарубіжний досвід реформування системи пенсійного страхування.

Методи дослідження: аналіз загальної характеристики пенсійного страхування, порівняння його статистичних даних за останні роки, тощо.



Розділ 1. Теоретичні основи пенсійного страхування в Україні

1.1 Сутність і складові, принципи функціонування пенсійного страхування

Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) - це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян. Поняття "соціальне страхування" пов'язують з проблемою фінансового забезпечення соціальних виплат.[8, ст. 137]

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.[6, c. 25-26]

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень - солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень - обов'язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

- осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах - підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію;

- осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років;

- осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [5, cт.44]

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [5, ст.33]

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:

а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу років);

б) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України «Про пенсійне забезпечення»:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби Міністерства зв'язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

е) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у зв'язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення, а зокрема статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з числа цих осіб - у разі втрати годувальника. [3, стаття 3]

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

законодавчий реформування пенсійний страхування



1.2 Завдання та функції Пенсійного фонду України

Згідно із законодавством, усі пенсійні виплати здійснюються з коштів Пенсійного фонду України.

Згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Пенсійний фонд - це орган, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені вищезгаданим Законом і статутом Пенсійного фонду. [1]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Структуру Пенсійного фонду України висвітлено у Додатку А.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

- внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;

- виконання інших завдань, визначених законом.[12]

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові соціальної політики;

2) здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

3) вивчає та аналізує ситуацію у сфері пенсійного забезпечення, забезпечує проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Також фонд щокварталу публкує розмір середніх виплат по різним видам пенсійного сртрахуання. Дані про середній розмір пенсійної виплати станом на 01.10.2018 року можна побачити на Рис 1.2.1.

4) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;



Рис 1.2.1

5) формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхуванняэ. Інформація щодо чисельності отримувачів пенсій через банки та виплатні об'єкти поштового зв'язку станом на 01.11.2018 року надано у Додатку Б ;

6) організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо:

- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення;

- забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства;

- внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб та їх використання;

- здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством;

- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;

- застосування фінансових санкцій, передбачених законом;

- призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;

- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

- обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

- надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;

7) забезпечує проведення конкурсного відбору банків, які здійснюють виплату та доставку пенсій. Розподіл банків, уповноважених на здійснення пенсійної виплати, за чисельністю пенсіонерів, станом на 01.11.2018 року.

8) вживає відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, заходів до переказування пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

9) здійснює у межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;

10) аналізує та прогнозує надходження коштів від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, організовує взаємодію та обмін інформацією з питань нарахування та сплати єдиного внеску, персоніфікованого обліку надходжень від його сплати, розрахунку показників середньої заробітної плати працівників для призначення пенсії;

11) подає Мінсоцполітики пропозиції щодо:

зміни розміру єдиного внеску та розподілу коштів від його сплати, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та разом з Міністерством надає роз'яснення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій;

12) вносить пропозиції Мінсоцполітики та іншим центральним органам виконавчої влади щодо розроблення прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, ведення обліку сплати єдиного внеску, формування та подання звітності в частині ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

13) здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції;

14) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

15) проводить у межах повноважень, передбачених законом, інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення;

16) готує звітність, передбачену законодавством;

17) здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України;

18) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та інформації з обмеженим доступом, контроль за її збереженням в апараті Пенсійного фонду України;

19) виконує у межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

20) здійснює інші повноваження, визначені законом.[4]



Розділ 2. Аналіз реформування пенсійного страхування в Україні

2.1 Покращення законодавчого забезпечення реформування пенсійного страхування в Україні

Правове регулювання у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним пенсійним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні принципи побудови системи соціального страхування.

Основним законом, що регулює питання загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно врегульовано всі питання, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, - від визначення суб'єктів цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою.

Важливим у цьому законі є те, що вперше було визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання згідно зі Статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода яких на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [5, cт.58-59]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

- види пенсійного забезпечення;

- умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

- пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;

- джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

- умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

- організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої влади. [5, cт.61]

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9 липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян.

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

2.2 Запровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

Згідно із статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - це організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в порядку, визначеному цим законом.

Суть і мета запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб пов'язані з необхідністю створення базової інформаційної платформи для переведення пенсійної системи на принципи пенсійного страхування.

Розбудову системи персоніфікованого обліку відомостей розпочато після підписання Президентом України Указу від 4 травня 1998 року "Про заходи щодо впровадження обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування" та відповідних постанов Кабінету Міністрів від 4 червня 1998 р. №794, які регламентували основні положення про персоніфікований облік і необхідні заходи щодо його впровадження з 1 січня 2004 року.

Функціонування цієї системи, починаючи з 2004 року, організовується згідно з Порядком формування та поданням органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України.

Впровадження цієї системи підтвердило міжнародний досвід у тому, що персоніфікація відомостей, крім свого основного призначення - створення інформаційного простору для адекватного визначення розміру пенсії залежно від участі у пенсійному страхуванні, дає ще й додатковий ефект - проводить до збільшення кількості платників, детінізації заробітної плати, збільшення надходжень коштів до Пенсійного фонду.[5, ст.115]

Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від:

- інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів;

- органів доходів і зборів;

- роботодавців;

- фізичних осіб;

- органів реєстрації актів громадянського стану;

- державної служби зайнятості;

- фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- компанії з управління активами;

- зберігача;

- інших підприємств, установ, організацій та військових формувань.

Інформація з бази даних системи персоніфікованого обліку, що ведеться в електронній формі, може надаватися за запитом страхувальників або застрахованих осіб у вигляді документа, що відповідає вимогам законодавства.[1, саття 21]

Відповідно до частини 4 статті 22 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України забезпечує комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на захист відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку, в тому числі забезпечує обмеження кола службових осіб, які в силу своїх службових обов'язків мають доступ до цих відомостей.

На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті).

Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті -- протягом 75 років на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа.[1, саття 21]

Відповідно до п.1 частини першої статті 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застрахована особа має право отримати у встановленому законодавством порядку свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і пред'явити його під час прийому на роботу та на вимогу посадових осіб Пенсійного фонду. Водночас страхувальник (роботодавець) зобов'язаний вимагати від застрахованої особи страхове свідоцтво, а якщо його немає, організувати його отримання та повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про зміну відомостей про застраховану особу, що вносяться до системи персоніфікованого обліку.

З моменту подання заяви застрахованої особи про призначення пенсії в обліковій картці накопичуються відомості про результати розрахунку (перерахунку) пенсії та її розмір, а також дані про надання інших соціальних послуг. Інформаційний центр надає довідки застрахованим особам, формує інтегровані аналітичні звіти з проблематики персоніфікованого обліку відомостей. Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, згідно із Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду використовують для:

- підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- обчислення страхових внесків;

- визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат;

- визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат;

- надання застрахованій особі на її вимогу. [1, стаття 22]

Отже, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - це організація, збирання та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

2.3 Розвиток нагромаджувальної пенсійної системи та управління її коштами в Україні

Важливим фактором нової пенсійної системи є запровадження накопичувальної системи - створення Накопичувального пенсійного фонду. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які сплачуватимуть акті внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду буде здійснено в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

- забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України, тобто, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом;

- збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

- створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, зокрема:

- повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

- створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

- прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

- набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

- забезпечування фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Законом визначено, що розмір відрахувань до Накопичувального фонду не може перевищувати 7%. Накопичувальний фонд формуватиметься насамперед за рахунок обов'язкових страхових внесків та інвестиційного доходу, який утворюватиметься внаслідок інвестування і розміщення коштів Накопичувального фонду з метою отримання прибутку на користь застрахованих осіб та суми пені, що нараховуватимуть за несвоєчасну сплату обов'язкових страхових внесків до цього фонду. У свою чергу сукупний інвестиційний дохід формуватиметься за рахунок:

а) прибутку, отримуваного від інвестування пенсійних активів Накопичувального фонду;

б) відсотків, які нараховуватимуться на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитних рахунках; в) доходу від інших видів інвестування, дозволених законодавством. [6, cт.171-172]

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

- інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

- оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат;

- оплату послуг компаній з управління активами;

- оплату послуг радника з інвестиційних питань і зберігача.

Кошти Накопичувального фонду, обліковані на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, є власністю застрахованої особи. У разі смерті такої особи до досягнення нею пенсійного віку належні їй пенсійні кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, успадковують в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, якщо застрахована особа не визначила осіб, які мають право на їх отримання [1, стаття 79]

Згідно із статтею 78 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд, який акумулює кошти застрахованих осіб. Ці кошти обліковуються на особових рахунках застрахованих осіб у персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду з метою забезпечення додаткових пенсійних виплат за рахунок коштів Накопичувального фонду. Адміністративне управління цим фондом покладено на виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами здійснюватимуть компанії з управління активами. Рахунки цього фонду відкриватиме виконавча дирекція Пенсійного фонду в зберігачі.

Для вирішення питань, пов'язаних з функціонуванням Накопичувального фонду, утворена Рада Накопичувального фонду. До складу Ради Накопичувального фонду входять 14 осіб, які на пропорційній основі призначаються Президентом України та Верховною Радою України. [1, саття 81]

До виключних повноважень Ради Накопичувального фонду належить:

1) визначення за результатами конкурсу компаній з управління активами, радника з інвестиційних питань, зберігача, аудитора Накопичувального фонду;

2) затвердження умов проведення і технічного завдання конкурсу з вибору компаній з управління активами, радника з інвестиційних питань, зберігача, аудитора Накопичувального фонду;

3) прийняття рішення про залучення радника з інвестиційних питань, визначення порядку його залучення, затвердження його та умов договору з ним;

31) прийняття рішення про припинення зберігачем виконання розпоряджень компанії з управління активами Накопичувального фонду на підставах, визначених цим Законом;

4) заслуховування та затвердження щорічних звітів про результати роботи компаній з управління активами, зберігача та радника з інвестиційних питань;

5) затвердження основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду і змін до них;

6) прийняття рішення про дострокове проведення конкурсів для обрання компаній з управління активами, радника з інвестиційних питань і зберігача;

7) затвердження кошторису на технічне та матеріальне забезпечення роботи Ради Накопичувального фонду, розміру оплати послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з наданням послуг з адміністрування Накопичувального фонду, та відсотка відрахувань із страхових внесків, пов'язаних з адміністративними видатками Накопичувального фонду;

8) заслуховування звіту виконавчої дирекції Пенсійного фонду про надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду, внесення правлінню Пенсійного фонду рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення послуг з адміністрування Накопичувального фонду і про стан накопичувальної системи пенсійного страхування, затвердження такого звіту;

9) застосування відкладального вето стосовно рішень, прийнятих суб'єктами накопичувальної системи пенсійного страхування з порушенням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які можуть заподіяти шкоду застрахованим особам;

10) затвердження Регламенту Ради Накопичувального фонду;

11) затвердження розподілу обсягів пенсійних активів між компаніями з управління активами. [1, саття 82]



Розділ 3. Зарубіжний досвід реформування системи пенсійного страхування

Проблема трансформації механізмів пенсійного забезпечення є одним з найбільш актуальних і обговорюваних питань у рамках реформування економіки країни та формування системи фінансового забезпечення громадян, які закінчили свою трудову діяльність у зв'язку із виходом на пенсію.

Період становлення державного пенсійного страхування передбачав одночасний розвиток солідарних і накопичувальних пенсійних систем. Так, у скандинавських країнах (Данії, Фінляндії, Норвегії і Швеції), а також у Нідерландах, Швейцарії та більшості англосаксонських держав (за винятком США) було запроваджено універсальні пенсійні системи, котрі гарантували мінімальний дохід у фіксованій величині. При цьому джерелом пенсійних виплат слугували податкові надходження до бюджету цих країн. На відміну від згаданих країн, в інших європейських державах (Німеччині, Австрії, Бельгії, Франції, Італії, Іспанії), а також у США пенсійні системи розвивалися за принципами соціального страхування. В таких умовах пенсії були призначені для заміщення втраченого заробітку, а джерелом їх виплати стали страхові внески працівників і роботодавців. [7, ст. 239-240]

Значні відмінності в організації державного пенсійного страхування у різних країнах є до цих пір, але вони не стоять на заваді ефективної реалізації покладених на нього завдань. Це свідчить про те, що досягати цілей державного пенсійного страхування можна різними шляхами. Вони залежать, насамперед, від особливостей історичного розвитку різних держав, а також від специфічних поглядів на роль держави у забезпеченні соціального захисту населення.

Починаючи з ХХ століття практично для всіх країн світу виникає гостра проблема страхування старості, пов'язана зі старінням населення внаслідок збільшення тривалостіжиття. Зростання числа пенсіонерів створює додаткове навантаження для всієї економіки держави. У таблиці 3.1 наведені статистичні дані, що характеризують прогноз збільшення середньої тривалості життя населення в різних країнах, що впливає на збільшення тривалості періоду виплати пенсій.[10]

Таблиця 3.1

Прогноз збільшення тривалості життя населення у деяких країнах світу

З даної таблиці видно, що очікуване збільшення середньої тривалості життя призводить до підвищення відповідальності держави перед населенням в плані зростання тривалості страхових виплат з настанням пенсійного віку громадян. Збільшення тривалості життя, у свою чергу, призводить до старіння нації, що можна побачити з Таблиці 3.2. Старіння населення породжує труднощі, пов'язані з забезпеченням фінансової стабільності пенсійних систем, які ґрунтуються на перерозподілі фінансових ресурсів, внаслідок чого частина доходів молодих поколінь використовується на користь існуючих пенсіонерів.

Таблиця 3.2 Прогноз збільшення частки населення старше 65 років до працездатного населення (від 15 до 64 років),%



Протягом останнього періоду у багатьох країнах світу особливо актуальним є питання реформування пенсійної системи та модернізації ролі держави в цій системі. Причиною цього, серед іншого, є проблеми управління фінансами пенсійних систем. Співвідношення пенсійних виплат до ВВП у розвинутих державах досягли критичних значень. У багатьох розвинених державах співвідношення видатків на пенсії до ВВП перевищило 10%, що спричинило значні проблеми для економіки. Згідно зі статистичними даними Міжнародної організації праці очікується, що відсоток ВВП, який витрачається на здійснення виплат по державному пенсійному страхуванню у більшості країн світу буде збільшуватися і до 2050 року становитиме близько 15% від загального обсягу ВВП цих держав.

Частково вирішити проблему надмірного навантаження на державне пенсійне страхування можна завдяки розвитку пенсійної системи на засадах багаторівневості. У розвинених країнах завдання пенсійної системи зазвичай розмежовано між її різними рівнями. У багатьох державах ОЕСР приватні видатки на пенсії є порівнюваними з державними видатками на такі цілі.

Система державного пенсійного страхування у Великобританії носить назву «Національна система страхування» та включає два види пенсій: базову, виплати за якою здійснюються в однаковому розмірі для всіх застрахованих осіб, та страхову або додаткову, розмір якої встановлюється пропорційно до величини середніх доходів одержувача за весь період його трудової діяльності. З жовтня 2012 року уряд Великобританії почав впроваджувати нову економічну систему персоніфікованих пенсійних рахунків з визначеними внесками, що буде поетапно впроваджуватись протягом 5 років. Наймані працівники віком від 22 років до пенсійного віку, встановленого для отримання державної пенсії (61 рік для жінок і 65 років для чоловіків), заробітна плата яких становить від 8 до 43 тис. фунтів стерлінгів на рік, автоматично зараховуються до числа учасників обов'язкової накопичувальної пенсійної системи. Ця система сприятиме зростанню довгострокових пенсійних заощаджень сімей з низьким рівнем доходу і зменшенню фінансового навантаження на солідарну пенсійну систему [13].

Функціонування пенсійної системи США за накопичувальним принципом дає можливість її громадянам з досягненням ними пенсійного віку отримувати три види пенсій, а саме: державну, корпоративну (за місцем роботи) та індивідуальну, шляхом відкриття особистого пенсійного рахунку. Завдяки використанню багатокомпонентної пенсійної системи уряд США гарантує своїм громадянам мінімальний соціальний захист, стимулює населення дбати про власну забезпечену старість та створює всі умови для розвитку потужного внутрішнього інвестиційного ресурсу.

У солідарній системі пенсіонери отримують пенсійні ресурси, що формуються за рахунок сьогодні працюючих платників податків. До накопичувальних систем належать як державні, так і приватні пенсійні програми. У США існує два види накопичувальних пенсійних програм:

· зі встановленими виплатами, що гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, який визначається виходячи з розміру зарплати та стажу роботи;

· зі встановленими внесками, які сплачуються роботодавцями та найманими працівниками в рівних частинах.

Крім участі у групових корпоративних пенсійних програмах кожен громадянин США може відкрити і свій особистий пенсійний рахунок, накопичені заощадження з якого можна зняти тільки після досягнення людиною 60 років. Пенсійні рахунки відкриваються в комерційних банках, інвестиційних фондах, страхових компаніях. Власник рахунку може сам приймати інвестиційні рішення щодо ефективного розміщення накопичених фінансових ресурсів або довірити управління рахунком спеціальним фінансовим інститутам.[14]



Висновок

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.