Боротьба з расизмом і расовою дискримінацією

Размещено на Allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В резолюції ГА ООН 71/181 від 19 грудня 2016 р. зазначається, що «будь-яка доктрина расової переваги є науково неспроможною, морально осудливою, соціально несправедливою і небезпечною та має бути відкинута, так само як і теорії, які намагаються встановити наявність окремих людських рас». Однак, доводиться констатувати, що расизм і расова дискримінація не тільки не зникли з життя світового співтовариства, але навіть розширюють сферу свого впливу в різних регіонах світу, свідченням чому є «збільшення числа інцидентів расистського характеру у всьому світі, включаючи активізацію груп “бритоголових”... а також сплеск насилля на ґрунті расизму і ксенофобії, жертвами якого стають, зокрема, особи, які належать до національних, етнічних, релігійних чи мовних меншин, включаючи підпали будинків і акти вандалізму в школах і місцях проведення культу» (п. 8 резолюції ГА ООН 70/139 від 17 грудня 2015 р.).

З метою припинення подальшого поширення ідей расизму і расової дискримінації надзвичайно важливим є питання укріплення і вдосконалення міжнародно-правових засад співробітництва держав у відповідній сфері. Особливу увагу в цьому контексті варто приділити інституційним механізмам і процедурам ООН, беручи до уваги її унікальну і найважливішу роль в розвитку міжнародно-правового співробітництва сучасних держав, починаючи з другої половини ХХ ст.

Теоретичну основу дисертації складають роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників, які розробляли проблематику захисту прав людини в теорії міжнародного права, серед яких: А. Х. Абашидзе, В. Г. Буткевич, В. Н. Денисов, В. О. Карташкін, Т. Р. Короткий, М. Коскеніємі, І. І. Лукашук, В. В. Мицик, А. П. Мовчан, Л. Д. Тимченко, А. Фердросс (A. Verdross), М. Шоу (M. Shaw) та ін. Характерні риси і особливості співробітництва держав в системі органів ООН в цілому привертають до себе увагу багатьох дослідників, зокрема, М. О. Баймуратова, К. Джойнера (C. Joyner), М. Б. Крилова, Н. В. Плахотнюк, Б. Фассбендера та ін. Значна кількість робіт присвячена також специфіці інституційного співробітництва в межах окремих органів і організацій системи ООН, наприклад, Міжнародного Суду ООН (М. Альягуб (M. Aljaghoub), Н. М. Гончарова, В. П. Кононенко і ін.) або Ради Безпеки ООН (Т. В. Говердовська, Є. В. Годованик, К. Манусава (K. Manusava), Ю. В. Малишева, Я. Хурд (I. Hurd) та ін.). Ряд досліджень фокусує увагу на розкритті ролі ООН або її окремих органів (організацій) в розвитку співробітництва з визначеної проблематики, підтвердженням чого можуть стати дослідження в сфері захисту прав людини, зокрема, О. О. Гольтяєва, А. Є. Зубаревої, Ю. Мертус (J. Mertus), Н. Ю. Фаяда, або в сфері боротьби з расизмом (М. Бентон (M. Banton), Н. -В. Дрьоміна-Волок, А. С. Калмикова, Л. Люстгартен (L. Lustgarten), С. Фредман (S. Fredman), А. М. Муні Котер (A. -M. Mooney Cotter). Разом з тим, в контексті розвитку української міжнародно-правової науки становить інтерес комплексна характеристика інституційних механізмів і процедур ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, оскільки існуючі роботи частіше за все пропонують дослідження цієї тематики тільки як супутньої до основного предмета дослідження.

Інформаційну і нормативно-правову базу дослідження складають міжнародні договори, акти міжнародних органів і організацій системи ООН, матеріали, розміщені в мережі Інтернет у вільному доступі та інші інформаційні джерела.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної програми науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Еволюція права міжнародної відповідальності (тенденції розвитку) « (номер державної реєстрації 0112U007723).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексна характеристика інституційних механізмів і процедур ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в контексті сучасної практики їх функціонування і особливостей реалізації регулятивного потенціалу.

Відповідно до поставленої мети в дослідженні формулюються такі завдання:

- визначити особливості еволюції змістовного наповнення поняття «раса» і «расова дискримінація» в контексті розвитку міжнародного антидискримінаційного права;

- охарактеризувати діяльність органів і організацій системи ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією;

- розкрити юридичну природу рішень, які приймаються органами ООН на підставі контрольних повноважень, закріплених в договірних нормах щодо захисту прав людини в контексті боротьби з расизмом і расовою дискримінацією;

- охарактеризувати процедурні особливості реалізації контрольних повноважень в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією (на прикладі Комітету з ліквідації расової дискримінації і Комітету з прав людини) ;

- виокремити проблемні аспекти і перешкоди в контексті забезпечення належного функціонування механізму інституційного співробітництва ООН з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають в контексті функціонування механізмів і процедур ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією.

Предметом дослідження є нормативні основи і процедурні механізми інституційного співробітництва держав з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в межах ООН.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система загальнонаукових і спеціальних методів і підходів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного явища. Виходячи з теми, мети і завдань дослідження, використовувались такі методи: діалектичний метод (дозволив розглянути інституційні механізми ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в динаміці їх розвитку, виявити їх особливості і взаємодію) ; історико-правовий метод (надав можливість досліджувати генезис заборони расової дискримінації в контексті міжнародно-правового регулювання) ; порівняльно-правовий метод (з його допомогою здійснена характеристика функцій і повноважень Комітету з ліквідації расової дискримінації і Комітету з прав людини) ; формально-логічний метод (використовувався під час характеристики нормативного підґрунтя функціонування інституційного механізму співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в межах ООН) ; структурно-функціональний метод (дозволив виділити структурні елементи механізму інституційного співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в межах ООН і розкрити їх взаємозв'язок).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні і розвитку теоретичних підходів до міжнародно-правового співробітництва держав з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в межах органів і організацій системи ООН, а також розробці перспективних напрямків для подальшого вдосконалення такого співробітництва:

вперше:

- обґрунтовано юридично обов'язковий характер рішень, які приймаються органами ООН під час реалізації контрольних повноважень, закріплених в міжнародних договорах з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, за допомогою встановлення взаємозв'язку між прийняттям на себе договірних обов'язків в цілому і зобов'язанням щодо визнання компетенції відповідних органів ООН зокрема;

- встановлено, що не дивлячись на констатований юридично обов'язковий характер рішень, які приймаються органами ООН під час реалізації контрольних повноважень, закріплених в міжнародних договорах з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, процедурне забезпечення їх виконання знаходиться в сфері внутрішньо компетенції держав;

- доведена доцільність підвищення рівня реалізації потенціалу інституційного механізму ООН в контексті забезпечення ефективності боротьби з расизмом і расової дискримінації належного рівня (на прикладі Ради ООН з прав людини), що проявляється, зокрема, у встановленні пріоритетності вирішення проблеми расизму і расової дискримінації в Консультативному комітеті Ради ООН з прав людини;

- виокремлені проблемні аспекти реалізації конвенційними органами ООН контрольних повноважень в контексті забезпечення ефективності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією на належному рівні (на прикладі Комітету ООН з прав людини) : несвоєчасна підготовка і низька якість інформації, яка надається державами, рекомендаційний характер рішень, які ними приймаються та ін. ;

- запропоновано перелік ключових перешкод, які негативно впливають на ефективність співробітництва держав з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією: недостатній рівень економічного і соціального розвитку, в першу чергу, країн, що розвиваються, і найменш розвинутих держав; обмеженість використання потенціалу превентивних заходів і ін. ;

удосконалено:

- оцінку доктринальних підходів до змістовного наповнення поняття «раса» і «расова дискримінація» в контексті розвитку міжнародного антидискримінаційного права за допомогою, зокрема, виокремлення загальних рис відповідних визначень, а саме: спадковий характер расових ознак, наявність зв'язку з певним географічним регіоном, тлумачення раси як популяції чи групи популяцій та ін.) ;

- характеристику процедур в формі розгляду доповідей держав і розгляду міждержавних чи індивідуальних повідомлень, що використовуються в Комітеті з прав людини на підставі узагальнення практики і порівняння ефективності їх використання;

- характеристику діяльності органів системи ООН, які володіють необхідною компетенцією з питань забезпечення боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, в контексті розмежування їх функцій і компетенції, зокрема, використання процедури універсального періодичного огляду Радою ООН з прав людини як керівним органом контролю за реалізацією результатів Всесвітньої конференції з боротьби проти расизму (м. Дурбан, 31 липня - 07 серпня 2001 р.) ;

дістали подальшого розвитку:

- доктринальні підходи до проведення розмежування між такими формами расової дискримінації як геноцид і апартеїд, зокрема, за допомогою визначення кола жертв і змісту суб'єктивної сторони;

- концептуальне розуміння взаємозв'язку між різними рівнями нормативного регулювання і підтриманням належного рівня результативності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією за допомогою утвердження комплексного підходу відповідно до двоєдиної природи расизму і расової дискримінації (як глобальної проблеми і як проблеми окремо взятої держави) ;

- оцінка впливу діяльності Комітету з ліквідації расової дискримінації на проведення позитивних змін у внутрішньодержавних правопорядках, які проявляються у внесенні необхідних змін до внутрішньодержавних правопорядків, в систематичному перегляді нормативних положень на предмет їх відповідності встановленим стандартам, у встановленні кримінальної відповідальності за злочини на ґрунті расової ненависті та ін.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

в нормотворчій діяльності для вдосконалення міжнародно-правових засад інституційного співробітництва в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією в межах ООН;

в подальших наукових дослідженнях проблем підвищення ефективності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією;

в навчальному процесі в межах таких курсів як «Міжнародне публічне право», «Міжнародне право захисту прав людини», «Міжнародні організації», а також під час підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників;

в практичній діяльності компетентних органів під час формування зовнішньополітичного курсу в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією;

в інформаційно-аналітичній сфері - з метою поширення знань про міжнародно-правове співробітництво в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією.

Результати дослідження використано в практичній діяльності Міністерства юстиції України (акт впровадження № 287/1. 3/4818 від 23. 05. 2018).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною та завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані результатами власних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Результати і пропозиції дослідження обговорювались на засіданнях відділу міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дослідження, викладені в дисертації, були представлені на VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Правова реформа: концепція, мета, впровадження» (м. Київ, 23. 11. 2017 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 6 публікаціях, а саме: у чотирьох наукових статтях, опублікованих в профільних фахових виданнях України з юридичного спрямування, 1 у зарубіжному періодичному виданні та 1 тези доповіді на міжнародній науково-практичній конференції.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями, відповідає логіці дослідження і встановленим вимогам та композиційно складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на десять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 213 сторінок, з них 163 основний текст, список використаних джерел на 29 сторінках (272 найменування), додатки на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, рівень наукової розробленості проблеми, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, представлена характеристика методологічної основи, наукової новизни отриманих результатів і їх теоретичне та практичне значення, містяться відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру і об'єм.

Розділ 1 «Сучасні аспекти боротьби проти расизму і расової дискримінації в діяльності ООН» включає в себе два підрозділи, присвячені, з одного боку, характеристиці змістовного наповнення поняття «дискримінація» в міжнародному праві захисту прав людини в контексті його розвитку і системних взаємозв'язків, а з іншого - висвітленню еволюції практики расової дискримінації і формування міжнародно-правових засад боротьби з її поширенням, особливо в таких формах як геноцид і апартеїд.

У підрозділі 1. 1 «Поняття дискримінації в міжнародному праві прав людини» розглядаються існуючі доктринальні підходи до розуміння як поняття «дискримінація» в цілому в контексті співвідношення з поняттям «рівність», так і поняття «расова дискримінація» в світлі міжнародно-правового співробітництва в межах ООН.

Принцип недискримінації є продовженням принципу рівності, але не обмежується ним, має свій власний зміст, про що свідчать багато міжнародно-правових актів, прийнятих на рівні ООН, які розрізняють принципи рівності і недискримінації (наприклад, Загальна декларація прав людини від 10. 12. 1948 р.). Варто погодитись з тим, що найбільш переконливою сучасною інтерпретацією ідеї рівності є діалектичне об'єднання формальної і субстантивної (реальної, фактичної) рівності, яка дозволяє забезпечити «справедливу рівність можливостей» («дистрибутивна» (розподільча) рівність). Водночас, термін «дискримінація» застосовується як для позначення соціально-правового і політичного феномена, який є, в першу чергу, структурною, інституціоналізованою дискримінацією, а також для позначення окремих дискримінаційних актів, які розглядаються як конкретні правопорушення. Відзначається, що на сьогодні єдиного підходу до тлумачення поняття «дискримінація» так і не вдалося напрацювати, задля підтвердження чого наведені позиції А. Х. Абашидзе, В. І. Круса, О. Г. Осипова та ін. В найбільш загальному вигляді дискримінація - це дія, яка реалізується щодо людей на основі демонстрації відмінностей між ними і тягне за собою порушення прав і свобод або приниження честі і гідності особи.

Расова дискримінація, як один з проявів дискримінації як соціально-правового феномену, і як юридичний критерій, характеризується суттєвою специфікою. За своєю сутністю вона становить пряме і очевидне заперечення фундаментальної етичної рівності як базового елемента системи захисту прав людини.

Зазначається, що відсутність прийнятого на рівні ООН міжнародно-правового акту, повністю присвяченого ліквідації всіх форм дискримінації і такого, що розкриває принцип недискримінації та містить засоби його реалізації, становить собою прогалину, яка вимагає належних зусиль світового співтовариства з метою забезпечення необхідної ефективності, системності і комплексності зусиль в сфері боротьби з проявами як дискримінації в цілому, так і расової дискримінації, зокрема.

У підрозділі 1. 2 «Сучасні форми расизму і расової дискримінації» міститься опис як історичного розвитку окремих форм расизму на прикладі США і Європи, так і його існуючих форм, зокрема, геноциду, апартеїду і етнічних чисток.

Не дивлячись на те, що поняття «раса» вперше було внесене до наукового обігу в таксономічних цілях ще в XVII ст., широке розповсюдження расистські ідеї, які утверджують перевагу одних рас над іншими, отримали тільки у зв'язку з кампанією щодо заборони работоргівлі. В цьому контексті расистські теорії були додатковою аргументацією для прибічників работоргівлі і рабства. Ідеологічне навантаження градація людства за ознакою раси отримала в ХІХ ст. В початковому вигляді класичний расизм з'явився як опозиція боротьбі з трансатлантичною работоргівлею і плантаційним рабством на Півдні США. В Європі ж найбільше поширення отримала расова теорія Ж. -А. Гобіно, яка посилалась на історико-культурні аргументи і, яка уже в ХХ ст. була пристосована для потреб нацистського режиму.

Діяння нацистів призвели до потужної міжнародно-правової реакції, що втілилася, зокрема, в прийнятті резолюцією 260 (ІІІ) ГА ООН Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 09 грудня 1948 р. При цьому варто відзначити провідну роль ГА ООН в розгортанні кампанії щодо боротьби з геноцидом як найбільш небезпечною формою расової дискримінації, оскільки ще в своїй резолюції 96 (І) від 11 грудня 1946 р. ГА ООН відзначила, що «геноцид, з точки зору міжнародного права, є злочином, який засуджується цивілізованим світом». Практика застосування конвенційного визначення поняття «геноцид» дозволила виділити і його проблемні аспекти, що виявляються, зокрема, в особливостях намірів виконавців і належній увазі до власне структури конфлікту.

Одним з різновидів геноциду є етнічні чистки, які відрізняються від геноциду спрямованістю не на знищення, а на вигнання, витіснення одного народу іншим. Варто відзначити, що єдності в доцільності використання концепції етнічних чисток не спостерігається, оскільки існують як її противники (М. Шоу), так і прихильники (Т. Мартин).

Ще однією формою расової дискримінації є апартеїд, який став своєрідною реакцією на національно-визвольний рух в Африці. При цьому апартеїд не варто ототожнювати з геноцидом. Якщо зовнішньо апартеїд і геноцид можуть виявлятися в схожих формах, то суб'єктивна сторона у цих злочинів різна. Реалізація політики апартеїду не переслідує обов'язкової мети знищення певної демографічної спільноти. Мета апартеїду - встановлення і підтримання панування однієї расової групи над іншою та її систематичне пригнічення. Відмінності зберігаються і щодо кола суб'єктів, якщо порівнювати конвенційні підходи до закріплення таких складів злочинів як геноцид і апартеїд.

Розділ 2 «Система і функції органів ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією» включає в себе п'ять підрозділів, які висвітлюють правовий статус і форми роботи інституційних механізмів ООН в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, зокрема ЕКОСОР, Комітет з ліквідації расової дискримінації і Комітет з прав людини.

У підрозділі 2. 1 «Роль головних і допоміжних органів ООН в боротьбі з расизмом і расовою дискримінацією» представлена загальна характеристика складу, функцій і процедурних особливостей статутних і договірних органів ООН, діяльність яких присвячена в тій чи іншій мірі боротьбі з расизмом і расовою дискримінацією. Особлива увага звертається на розмежування функціональних завдань в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією між Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, Управлінням Верховного комісара ООН з прав біженців, Радою ООН з прав людини, Комітетом з ліквідації всіх форм расової дискримінації, Комітетом з прав людини, Комітетом з економічних, соціальних та культурних прав.

Зазначається, що загальною проблемою забезпечення ефективності використовуваних в договірних органах ООН процедур є відсутність юридично обов'язкової сили в рішеннях, які приймаються за результатами їх використання. Відзначається, що визнаючи договірні норми, які надають відповідним органам ООН контрольні повноваження і право приймати рішення стосовно держав-учасниць, останні таким чином поширюють на себе компетенцію таких договірних органів ООН. З огляду на це, рішення, що ними приймаються, повинні визнаватися обов'язковими для виконання всіма державами-учасницями відповідних міжнародно-правових договорів. Водночас за державами-учасницями визнається право самостійно визначати механізм і форму реалізації відповідного рішення договірного органу ООН у внутрішньодержавному порядку.

У підрозділі 2. 2 «Функції і повноваження Ради з прав людини ЕКОСОР» основна увага загострена на розкритті ролі Ради ООН з прав людини щодо підтримки і розвитку механізму міжнародно-правового співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, а також характеристиці використовуваних ним процедур і еволюційного взаємозв'язку з Комісією ООН з прав людини.

Основна увага сфокусована на ключових процедурах Ради ООН з прав людини і практиці їх використання в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією: 1) проходження універсального періодичного огляду; 2) розгляд в консультативному комітеті; 3) процедура подання і розгляду індивідуальних скарг; 4) використання спеціальних процедур (на прикладі Спеціального доповідача щодо сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості). Аналіз їх застосування вказує на обмеженість використання інституційного потенціалу Ради ООН з прав людини в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією як з причин, характерних для діяльності відповідного органу в цілому (наприклад, прийняті за результатами розгляду скарг рішення мають рекомендаційний характер і в першу чергу націлені на нагадування державам - членам ООН про необхідність виконання ними зобов'язань в контексті дотримання і захисту прав людини і основних свобод, а не безпосередньо зобов'язувати їх виконувати необхідні дії), так і що стосується застосування його до питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією зокрема (наприклад, Консультативний комітет жодного разу за всю історію своєї діяльності не надавав питанням боротьби з расизмом і расовою дискримінацією центрального значення, розглядаючи їх як суміжні з іншими темами).

У підрозділі 2. 3 «Комітет з ліквідації расової дискримінації» розкривається роль і характерні риси процедур, які використовуються в межах Комітету з ліквідації расової дискримінації (розгляд періодичних доповідей держав, прийняття зауважень загального порядку та ін.), концентруючись на їх результативності в контексті реалізації контрольної функції. Окремо виділені проблемні аспекти використання потенціалу Комітету з ліквідації расової дискримінації в контексті забезпечення контролю за діяльністю держав, які беруть в ньому участь: 1) недотримання державами своїх зобов'язань щодо періодичності подання доповідей; 2) обмеженість джерел фінансування діяльності відповідного органу ООН; 3) неналежна якість доповідей, які подаються державами-учасницями; 4) фактична відсутність механізму подальших заходів щодо контролю за виконанням державами заключних зауважень і рекомендацій, прийнятих за підсумками розгляду доповідей. Окремо розглянута практика підготовки Комітетом з ліквідації расової дискримінації зауважень загального характеру і констатується те, що такі зауваження не тільки вносять значний вклад в досягнення цілей і завдань забезпечення контролю за дотриманням договірних зобов'язань, але і сприяють прогресивному розвитку контрольного механізму в межах ООН. Відзначається доцільність проведення інвентаризації зауважень загального характеру з метою встановлення наявних прогалин і їх подальшого усунення.

У підрозділі 2. 4 «Комітет з прав людини» розкриваються історичні аспекти формування відповідного органу, а також представлена характеристика процедурних механізмів, які використовуються ним в контексті боротьби з расизмом і расовою дискримінацією (періодичні доповіді держав; розгляд міждержавних скарг або індивідуальних заяв і ін.). Так, на прикладі справи А. Б. С. Мохамед Раббае і Н. А. Мохамед Раббае вказується на те, що з допомогою процедури розгляду індивідуальних заяв Комітету з прав людини надана можливість не тільки реалізовувати контрольні повноваження стосовно додержання державами взятих на себе договірних зобов'язань, але і формувати єдине розуміння змісту відповідних зобов'язань внаслідок їх тлумачення. Разом з тим, відсутність безпосереднього обов'язку виконання рішень Комітету з прав людини в контексті як міждержавних, так і індивідуальних заяв, не сприяє належній ефективності звернення до відповідних процедурних механізмів. Більше того, відсутність зобов'язуючого характеру у рішеннях Комітету з прав людини обмежує дієвість позитивних зобов'язань, які містяться в положеннях Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (далі - МПГПП), в контексті забезпечення належної ефективності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією. Не дивлячись на наявність таких перешкод в реалізації контрольних повноважень, статистика Комітету з прав людини вказує на його доволі високий рівень ефективності як інструмента моніторингу і контролю за дотриманням договірних зобов'язань: тільки за перші 25 років своєї діяльності (1977-2002 рр.) в Комітет подано більше 1000 скарг про порушення прав і свобод, закріплених в договірному порядку, з яких біля 40% були розглянуті і вирішені, ще 40% були відхилені, а інші знаходились на стадії розгляду.

Підрозділ 2. 5 «Інші інституційні форми діяльності ООН у сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією» присвячений розкриттю ролі і значення міжнародних конференцій і практики Міжнародного суду ООН в боротьбі з расизмом і расовою дискримінацією. Відзначається, що прийняті у 2001 році за результатами Всесвітньої конференції з боротьби проти расизму і расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості Дурбанська декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації і Програма дій стали найбільш повними і деталізованими документами в сфері боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, оскільки вони не тільки містять заходи, покликані усунути негативні насідки відповідних явищ, але і становлять спробу встановлення причин расизму і расової дискримінації в сучасному світі, що є надзвичайно важливим в контексті превентивних заходів. На прикладі характеристики практики Міжнародного суду ООН (рішення у справі Боснія і Герцоговина проти Сербії та Чорногорії (2007 р.), Грузія проти Російської Федерації (2011 р.) та ін.) утверджується, що віднесення обов'язку боротьби з расизмом і расовою дискримінацією до зобов'язань erga omnes стало важливим кроком для укріплення і розвитку міжнародно-правового співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією.

Розділ 3 «Спеціальні процедури інституційних органів ООН щодо викорінення всіх форм расової дискримінації» включає в себе три підрозділи, які розкривають особливості процедур, передбачених Конвенцією з ліквідації всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р. і МПГПП, а також діяльності Спеціального доповідача щодо питання про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості.

У підрозділі 3. 1 «Процедури Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації» розкриваються особливості таких процедур Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р., як подання періодичних доповідей державами-учасницями, розгляд міждержавних скарг або індивідуальних скарг щодо тієї чи іншої держави-учасниці, а також використання механізму раннього запобігання і негайних дій. Відзначається, що з точки зору ефективності ці процедури не рівноцінні, оскільки одні ще не були використані взагалі (розгляд міждержавних скарг), а інші використовуються періодично (подання доповідей державами-учасницями (наприклад, об'єднані 22-а і 23-я періодичні доповіді Україна надала у 2016 р.)). Під час характеристики відповідних процедурних механізмів Комітету з ліквідації расової дискримінації автор приєднується до критики доктринальних позицій щодо реалізації договірних вимог, які передбачають можливість невиконання вимог Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р. (наприклад, посилаючись на відсутність зобов'язання держав-учасниць виконувати договірні вимоги у випадку, якщо вона не визнає наявність расової дискримінації на своїй території). Окрему увагу приділено характеристиці спроби застосування передбаченого в ст. 22 механізму передачі спору між державами-учасницями на розгляд Міжнародного суду ООН, що було здійснено за заявою України від 16 січня 2017 р. щодо дій Російської Федерації в окупованому Криму.

У підрозділі 3. 2 «Процедури Пактів про права людини і Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» представлена широка характеристика процедурних механізмів, закріплених в положеннях МПГПП і таких, що використовуються Комітетом про права людини, зокрема, подання доповідей державами-учасницями, розгляд міждержавних чи індивідуальних повідомлень. При цьому процедура подання доповідей не може розглядатися як виявлення репресивної функції, оскільки за своїм змістом більш близька до функції моніторингу з метою виявлення і своєчасного усунення існуючих порушень. Водночас підкреслюється обґрунтованість думки про те, що процедура розгляду індивідуальних повідомлень не дає підстав для віднесення Комітету з прав людини до числа органів міжнародної юстиції, беручи до уваги, зокрема, об'єм і природу повноважень самого Комітету, а також конфіденційний характер процедури розгляду індивідуальних повідомлень. В роботі також аналізуються п'ять основних критеріїв прийнятності індивідуальних повідомлень (відповідність персональної, просторової і темпоральної юрисдикції; вичерпання національних засобів правового захисту; відсутність анонімного характеру у повідомлення; відсутність ознак зловживання правом на подачу повідомлення в діях заявника; сумісність з положеннями МПГПП).

У підрозділі 3. 3 «Процедури відповідно до інших конвенцій з прав людини і основних свобод» основна увага сфокусована на діяльності Спеціального доповідача з питання про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості. Характеристика його ролі в зміцненні і розвитку міжнародно-правового співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією здійснена на основі аналізу положень його тематичних доповідей і рекомендацій, що в них містяться. Разом з тим, констатується необхідність формування належних умов для забезпечення ефективної діяльності як Спеціального доповідача з питання про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості, так і інших інституційних механізмів шляхом, зокрема, утвердження двоєдиного розуміння расизму і расової дискримінації (як глобальної проблеми і як проблеми окремо взятої держави), що буде сприяти формуванню комплексного підходу, який відповідає самій природі расизму і расової дискримінації. Окремо виділяється перелік тих факторів, які негативно впливають на результативність міжнародно-правового співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією (відсутність в ряді країн ефективно функціонуючої судової системи, низький рівень економічного розвитку та ін.).

У Висновках сформульовані найбільш значимі результати і положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення і вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці теоретичних положень стосовно характеристики інституційних механізмів і процедур ООН в сфері боротьби з расизмом і расової дискримінацією в контексті сучасної практики їх функціонування і особливостей реалізації регулятивного потенціалу.

1. Активне використання поняття «раса» з моменту його виникнення не привело до формування єдності в розумінні змістовного наповнення відповідного поняття. До загальних рис існуючих визначень можна віднести наступні: 1) майже у всіх випадках автори називають расу «популяцією», іноді - конгломератом популяцій, групою популяцій; 2) підкреслюється спадковий характер ознак, які відрізняють раси одну від одної; 3) відзначається зв'язок з визначеним географічним ареалом; 4) раса визначається як змішана популяція, репродуктивно ізольована від інших груп, але потенційно здібна до змішування з ними.

Варто зазначити, що на сьогодні такої біологічної реальності як «раса» не існує, але поняття «раса» продовжує існувати як типологічний і соціальний конструкт.

2. Створення міжнародно-правової стратегії боротьби з расовою дискримінацією, розробка міжнародно-правових стандартів протидії цьому явищу на національному рівні і координація міжнародного співробітництва є центральними завданнями міжнародного антидискримінаційного права, яке, в найзагальнішому вигляді, може бути визначено як концептуально цілісний міжнародно-правовий нормативний комплекс, який регламентує міжнародне співробітництво щодо протидії дискримінації. З точки зору концептуального підходу необхідно погодитися з думкою Н. В. Дрьоміної-Волок про те, що теорія міжнародного антидискримінаційного права становить концептосферу, яка динамічно розвивається, до ключових метаконцептів якої належить «рівність» і «справедливість», які розвиваються в межах філософського, політичного, правового дискурсу і виступають як ціннісна підстава сучасного розуміння поняття «недискримінація» як міжнародно-правової категорії.

3. Під расовою дискримінацією слід розуміти проведення відмінностей за расовою ознакою, які носять довільний і необґрунтований характер і такі, що завдають будь-яку шкоду одній із сторін (фізичним особам або колективним утворенням), між якими проводиться відмінність. Сучасне міжнародне право визнає міжнародно-правову заборону расової дискримінації нормою jus cogens, а зобов'язання дотримуватися цієї норми наділене універсальним характером erga omnes. Виконуючи відповідні обов'язки, держави імплементували міжнародно-правові норми в своє національне право, за допомогою чого була створена система міжнародних і національних юридичних норм, які забороняють расову дискримінацію.

4. Формами расової дискримінації є геноцид (знищення окремих груп населення за расовою, релігійною ознаками, а також умисне створення умов життєдіяльності, розраховане на повне або часткове знищення цих груп) і апартеїд (расова диктократія - вид авторитарного режиму з науково обґрунтованою расовою ідеологією, де політичний процес є демократичним лише стосовно представників расової меншості, але за умов якого більшість групи населення юридично або фактично виключені з політики за расовою ознакою, до того ж з використанням насилля і доведенням до символізму основних політичних, громадянських і соціально-економічних прав і свобод). Ключова відмінність геноциду та апартеїду полягає у визначенні кола жертв і змісті суб'єктивної сторони.

5. Значний вклад в розвиток протидії расизму і расовій дискримінації вносять органи ООН, до сфери діяльності яких віднесені досліджувані питання. Це головні та допоміжні органи самої організації: Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Рада з прав людини і конвенційні органи, які контролюють виконання окремих договорів: Комітет з ліквідації расової дискримінації, створений відповідно до Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації, Комітет з прав людини і Комітет з економічних, соціальних, культурних прав, створені МПГПП і Міжнародним пактом про соціальні, економічні і культурні права.

6. Приєднуючись до міжнародного договору щодо захисту прав людини держава бере на себе зобов'язання дотримуватися його положень, і відповідно до принципу «pacta sunt servanda» повинна неухильно їх виконувати. У цьому контексті визнання договірних норм, які надають контрольні повноваження комітетам ООН, що займаються питаннями боротьби з расовою дискримінацією, і право приймати рішення щодо держав-учасниць, передбачає поширення компетенції відповідних комітетів на такі держави. Тому рішення комітетів ООН є обов'язковими для виконання всіма державами-учасницями відповідних міжнародно-правових договорів. Разом з тим, слід визнати, що процедурні питання реалізації державами цих рішень повністю знаходяться в сфері внутрішньої компетенції держав, до того ж правове підґрунтя діяльності комітетів не містить норм, які б чітко і конкретизовано вказували на вимоги, які пред'являються до процесу виконання державами рішень комітетів.

7. Можливості органів інституційного механізму ООН в контексті забезпечення ефективності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією на належному рівні використані не в повній мірі, що підтверджується прикладом Ради ООН з прав людини. Завдяки різноманіттю використовуваних інституційних механізмів, проактивному підходу у своїй діяльності і спадщині Комісії вона зайняла важливе місце в механізмі міжнародно-правового співробітництва з питань боротьби з расизмом і расовою дискримінацією. Разом з тим, на нашу думку, її потенціал у відповідній сфері співробітництва ще не задіяний повністю, що підтверджується прикладом Консультативного комітету, який до сьогоднішнього часу не приділяв центральної уваги питанням боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, розглядаючи їх крізь призму суміжних проблем.

8. Використання процедури індивідуальних заяв на підставі преамбули і ст. 1 Протоколу І до МПГПП в межах Комітету з прав людини надає додаткову можливість для жертв расизму і расової дискримінації сфокусувати увагу міжнародної громадськості на існуючих проблемних аспектах боротьби з відповідним негативним явищем в практиці тієї чи іншої держави - учасниці МПГПП. Разом з тим, практика звернення до використання подібного механізму в межах Комітету з прав людини сприяє формуванню єдності в підходах до тлумачення і розуміння сутності зобов'язань, які містяться в положеннях МПГПП (наприклад, міркування Комітету з прав людини щодо повідомлення № 2124/2011 від 14 липня 2016 р., яке містить тлумачення ст. 20 МПГПП). Крім того, ефект від використання відповідної процедури з точки зору впливу на практику дотримання державами - учасницями МПГПП своїх договірних зобов'язань все ще продовжує залишатися обмеженим з огляду на нормативні особливості актів, прийнятих Комітетом з прав людини, зокрема, відсутністю юридичної обов'язковості з формальної точки зору.

9. Аналіз діяльності конвенційних органів ООН дозволив виділити ряд проблем у сфері виконання ними контрольних функцій (на прикладі Комітету з прав людини) :

- недотримання державами своїх зобов'язань щодо періодичності подання доповідей;

- недостатньо висока якість поданих державами доповідей;

- відсутність механізму подальших заходів щодо контролю за виконанням державами заключних зауважень і рекомендацій, прийнятих за підсумками розгляду доповідей;

- рекомендаційний характер рішень Комітету з прав людини, який не сприяє належній ефективності реалізації всеосяжного захисту прав людини;

- обмеженість доступних для використання фінансових і кадрових ресурсів.

10. Важлива роль в утвердженні заборони расової дискримінації відведена в практиці міжнародних судових установ, зокрема, Міжнародного Суду ООН. У цьому контексті слід особливо відзначити консультативний висновок «Правові наслідки для держав, які обумовлюються триваючою присутністю Південної Африки в Намібії (Південно-Західна Африка) всупереч Резолюції 276 (1970) Ради Безпеки» від 21 червня 1971 р. (Legal Consequences for States of the Contіtіued Presence of South Afrіcaіn Namіbіa (South West Afrіca) notwіthstandіng Securіty Councіl Resolutіon). Слід погодитися з думкою про те, що вказаний висновок можна вважати відправною точкою в розвитку міжнародної судової практики, спрямованої на утвердження імперативності заборони расової дискримінації, оскільки саме в ньому Міжнародний Суд ООН відніс зобов'язання запобігати расовій дискримінації до зобов'язань erga omnes.

11. Проблема подолання расизму отримала універсальний рівень співробітництва з моменту створення ООН. Цією організацією було прийнято низку документів, які тим чи іншим чином розглядають питання расової дискримінації в розрізі закріплення рівності всіх як принцип міжнародного співробітництва. В межах ООН було прийнято понад 50-ти конвенцій, декларацій і зводів міжнародних норм та інших загальновизнаних принципів в сфері прав людини. Такі стандарти посприяли подальшому доопрацюванню міжнародно-правових норм з найширшого кола питань, включаючи і заборону расової дискримінації. Підтвердженням цього можна вважати прийняття Дурбанської декларації і Програми дій, зміст яких передбачав не тільки узагальнення вже існуючих стандартів і їх прогресивний розвиток в контексті боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, а й втілював в собі спробу комплексного розгляду причин виникнення расизму.

Разом з тим, їх реалізація вимагає ефективних процедур моніторингу та контролю з боку міжнародного співтовариства. Зокрема, доцільним могло б стати розширення мандату Спеціального доповідача з питання про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості за рахунок розгляду національних моделей механізмів, спрямованих на оцінку расової рівності, і корисності їх застосування для ліквідації расової дискримінації.

12. Міжнародна Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації передбачає три процедури, які дозволяють розглядати правові, судові, адміністративні та інші заходи, що вживаються конкретними державами з метою здійснення їх зобов'язань щодо боротьби з расовою дискримінацією. Перша процедура передбачає вимогу про те, що всі держави, які ратифікували Конвенцію або приєдналися до неї, повинні подавати Комітету з ліквідації расової дискримінації періодичні доповіді. Згідно з другою, закріпленою в Конвенції процедурою, будь-яка держава може направляти скарги, що стосуються дій іншої держави. Відповідно до третьої процедури окремі особи або групи осіб, які стверджують, що вони є жертвами расової дискримінації, можуть подати Комітету з ліквідації расової дискримінації скаргу проти своєї держави. Це може бути зроблено лише в тому випадку, якщо відповідна держава є учасницею Конвенції і заявила про своє визнання компетенції Комітету з ліквідації расової дискримінації приймати такі скарги.

13. Набуття чинності Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації і періодичний розгляд Комітетом з ліквідації расової дискримінації доповідей про заходи, вжиті державами-учасницями з метою виконання ними взятих на себе зобов'язань, привело до досягнення позитивних результатів. У різних країнах до числа цих результатів відносяться:

- внесення змін до конституцій з метою включення в них положень, які забороняють расову дискримінацію;

- систематичний перегляд існуючих законів і положень з метою внесення змін до тих з них, які спрямовані на вшанування расової дискримінації або прийняття нових законів, що відповідають вимогам Конвенції;

- внесення змін в законодавство за пропозицією Комітету з ліквідації расової дискримінації;

- оголошення расової дискримінації кримінально-караним злочином;

- закріплення правових гарантій проти дискримінації в сфері правосуддя, безпеки або політичних прав;

- розробка навчальних програм, створення нових установ, що займаються проблемами, пов'язаними з расовою дискримінацією та захистом інтересів вразливих груп, включаючи корінні народи;

- завчасне проведення консультацій з Комітетом з ліквідації расової дискримінації з питання щодо запланованих змін законодавства або адміністративної практики з вказівкою на те, що його рекомендації будуть взяті до уваги.

14. Однією з основних процедур МПГПП є розгляд доповідей держав. На думку автора, слід позитивно оцінити застосування цієї процедури. По-перше, вона є свідченням того, що Комітет з прав людини є відкритим для реформ і внесення прогресивних змін в процедури своєї діяльності. По-друге, вона є відповіддю на реальні виклики, які виникають в процесі функціонування Комітету і покликана сприяти оптимізації його діяльності. По-третє, прийняття Узгоджених Керівних принципів свідчить про прогрес в частині вдосконалення відповідної процедури на ґрунті існуючої практики її застосування, що сприяє належній реалізації відповідних договірних вимог з урахуванням вимог сучасності. Можна очікувати, що надалі вона отримає більш широке застосування.

Іншою процедурою є розгляд двох видів повідомлень про порушення прав і свобод, закріплених в МПГПП: тих, які надходять від держав - членів МПГПП і індивідуальних повідомлень від громадян держав-членів. Разом з тим, механізм повідомлень держав - членів МПГПП, на відміну від механізму індивідуальних повідомлень, не демонструє належної ефективності, оскільки відсутня широка практика його застосування, зокрема, з огляду на особливості природи міждержавних відносин і обмеженість кола держав, що визнали відповідну компетенцію Комітету з прав людини. Невикористання потенціалу відповідної процедури може вказувати на доцільність її удосконалення або заміни.

Обидва ці механізми спрямовані на забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов'язань відповідно до МПГПП щодо викорінення расової дискримінації.

15. До основних перешкод, що знаходяться на шляху вирішення проблеми расової дискримінації, слід віднести: хитке становище правозахисників і неурядових організацій, зокрема, антирасистських неурядових організацій, відсутність в низці країн компетентної, незалежної і безсторонньої судової системи для визначення того, чи є представлені на її розгляд твердження і факти актами расизму.

Злидні, низький рівень розвитку, маргіналізація, соціальне відчуження та економічна нерівність чинять сильний вплив на збереження расистських поглядів. Значення має також недостатність превентивних заходів, спрямованих на ліквідацію расової дискримінації. Не менш важливе значення має в окремих випадках і політизація боротьби з расизмом і расовою дискримінацією, що чинить негативний вплив на ефективність міжнародно-правового співробітництва, та прикладом якої може слугувати відмова таких провідних держав як Австралія, Канада, Німеччина, Ізраїль, Італія, Нідерланди, Нова Зеландія, Польща і США від участі в Конференції з огляду Дурбанського процесу (м. Женева, 20-24 квітня 2009 р.). Слід також наголосити на необхідності посилення взаємодії ЗМІ, держав і недержавного сектора в частині формування позитивного образу різних груп і боротьби з розпалюванням ненависті, з яким не можна миритися і якому необхідно належним чином протидіяти шляхом, зокрема, утвердження етичних норм в ЗМІ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Концептуальные основы понятия расовой дискриминации в международном праве. Держава і право: зб. наук. праць. Київ, 2015. Вип. 67. С. 432-440.

2. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Роль органов ООН в борьбе с расизмом и расовой дискриминацией. Держава і право: зб. наук. праць. Київ, 2015. Вип. 69. С. 364-373.

3. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Антропологические аспекты деления человечества на расы, возникновение расизма и закрепление его в международном праве. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». 2015. Вип. 13 (2). С. 120-123.

4. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Контрольная деятельность Комитета по ликвидации расовой дискриминации ООН. Legea єi viaюa. 2015. № 9/2. С. 19-22.

5. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Международная конвенция по ликвидации всех форм расовой дискриминации в контексте разработки международно-правовых стандартов. Держава і право: зб. наук. праць. Київ, 2017. Вип. 75. С. 385-395.

Опубліковані праці апробаційного характеру:

6. Джихад Маджед Мохаммад Аль Шару. Процедури діяльності Комітету ООН з прав людини. Правова реформа: концепція, ціль, впровадження: матеріали VIII Міжнар. наук. -практ. конф. (м. Київ, 23 лист. 2017 р.). Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2017. С. 219-221.

расизм расова дискримінація

Размещено на Allbest.ru