Права дитини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

кафедра гуманітарних наук

Права дитини в Україні

Підготувала:

Студентка 2-го курсу

Групи МП-21

Гуріна Вікторія Леонідівна

Київ 2010

Зміст

1. Права дитини (загальна характеристика)

2. Права дитини в Україні (періодизація документів, та перелік самих документів)

Висновок

1. Права дитини (загальна характеристика)

Згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах про права людини, кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без будь-якої різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини.

Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, тому діти мають право на особливе піклування і допомогу. В Декларації прав дитини зазначається: «Дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження». Дитиною визнається кожна особа до досягнення 18-річного віку, якщо за законом окремих країн вона не досягає повноліття раніше.

Держава забезпечує всі права кожній дитині без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або будь-яких інших обставин. Всі дії по відношенню до дитини повинні у повному обсязі враховувати її інтереси.

Кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава повинна максимально забезпечити виживання і здоровий розвиток дитини.

Дитина реєструється одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Держава зобов'язується поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до закону, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держава забезпечує дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, до того ж поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою у ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

2. Права дитини в Україні (періодизація документів)

Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов'язалася виконувати. Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. Кожна держава, яка підписала цю Конвенцію, зобов'язана підготувати національний звіт щодо становища дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об'єктивно оцінити виконання прав дитини у конкретній країні. На сьогодні в Україні найголовнішими проблемами, які потребують особливої уваги суспільства, є такі порушення прав дітей, як недбале ставлення та злочинні дії по відношенню до малолітніх, а саме примушування до праці і торгівля дітьми.

За даними, наведеними у Державній доповіді про становище дітей в Україні (за підсумками 2003 року) у так званих навчально-виховних закладах, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виховується 24 тисячі дітей, з них 12 590 осіб -- у школах-інтернатах, 4764 -- у будинках дитини системи Міністерства освіти і науки, 3406 -- в дитячих будинках системи Міністерства охорони здоров'я, 3128 -- в будинках-інтернатах Міністерства праці та соціальної політики України. Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, -- це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60-70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто. Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми. право дитина захист декларація

Цього року Верховна Рада України прийняла Закон про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, в якому, зокрема, зазначено: «... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум». Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства».

Отже, певною мірою проблеми самостійного життя вирішуються для тих, хто йде вчитися до професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Складніше тим, які мають розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення таких дітей житлом та робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються. До речі, у разі відмови в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти державна служба зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», може застосовувати штрафні санкції за кожну таку відмову у п'ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У 2002 році на підприємствах, в установах і організаціях виявлено 455 порушень, за якими накладено штрафні санкції на загальну суму 334,6 тис. гривень. Проте ці кошти йдуть на користь держави, а не вихованців інтернатів, які залишаються і без грошей, і без роботи. Проблема сирітства в Україні породжує й іншу проблему. Діти, залишені батьками, які не потрапили до інтернату чи втекли з нього, часто стають жертвами торгівців живим товаром. Їх продають з метою трансплантації органів або з метою сексуальної чи трудової експлуатації. Як бореться наша держава з цим явищем? Стаття 149 Кримінального кодексу України встановлює:

1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці, -- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, -- караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -- караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експерти наголошують, що, згідно з текстом статті, притягти до відповідальності за здійснення будь-якої незаконної угоди щодо передачі людини можна тільки в тому випадку, якщо має місце її переміщення через державний кордон України. Під дію закону, таким чином, не підпадають ситуації, якщо такі дії відбуваються в межах України. Потребує уваги і проблема захисту жертв торгівлі дітьми та їх реабілітація, розробки на національному рівні керівних принципів щодо захисту жертв до, протягом і після кримінального розслідування. Навіть у разі доведення факту продажу чи використання дитини з метою сексуальної чи трудової експлуатації потерпілим важко домогтися компенсації. Звинувачену у торгівлі дітьми людину можуть посадити на 15 років за грати, конфіскувавши при цьому її збереження та майно. Проте коли доходить до цивільного позову про відшкодування моральних і матеріальних збитків потерпілих, то виявляється, що майно та гроші вже конфісковані і стягувати нема чого. Якщо, за рішенням суду, призначена конфіскація, то найчастіше трапляється так, що потерпіла особа знову ж таки не може отримати через суд відшкодування. Як правило, люди, які займаються торгівлею людьми/дітьми, намагаються робити так, щоб за ними не числилося майно. Офіційно вони також не мають коштів на банківському рахунку. До того ж потерпіла сторона може висувати вимоги на більшу суму, ніж пропонуватиме суд, а у засудженого взагалі може не бути коштів на рахунку -- лише квартира. Ускладнює цей процес ще й те, що потерпілим дітям-сиротам дуже складно знайти представників, які б відстоювали їхні права в суді.

«За оцінкою Ради Європи, в українських шпиталях крадуть новонароджених дітей та використовують їх для трансплантації органів. Я переконана, що в Україні були факти викрадення дітей», -- повідомила доповідач Парламентської асамблеї Ради Рут-Габі Вермот під час візиту до Києва у 2005 році. -- Про такі випадки надходили повідомлення з багатьох міст України. У 2001-2003 роках лише у Харкові з однієї клініки зникло до 300 немовлят». Пані Вермот нарікала також на те, що деякі з чиновників, з якими вона мала розмову, зокрема з МВС, недостатньо серйозно сприймають цю проблему. Раніше Міністерство внутрішніх справ та Генпрокуратура повідомляли про те, що підтверджень фактів торгівлі дітьми в Україні не виявлено. Непроста економічна та соціальна ситуація, яка склалася в Україні, дала поштовх до росту дитячої злочинності. Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.

Додаток

(електронні посилання на документи)

- Кабінет Міністрів України Розпорядження, План, Заходи вiд 21.10.2009 № 1263-р Про затвердження плану заходів з виконання у 2010 році Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року

- Верховна Рада України; Закон, Програма вiд 05.03.2009 № 1065-VI Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року

- Верховна Рада України; Постанова вiд 26.12.2008 № 836-VI Про направлення на повторне друге читання проекту Закону України про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року

- Верховна Рада України; Постанова вiд 30.09.2008 № 605-VI Про прийняття за основу проекту Закону України про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року

- Верховна Рада України; Постанова вiд 08.02.2007 № 650-V Про прийняття за основу проекту Закону України про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року

- Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція вiд 22.04.2006 № 229-р Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки"

- ООН; Резолюція, Міжнародний документ вiд 23.12.2005 № 60/231 Резолюція 60/231, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, "Права дитини"

- Верховний Суд; Ухвала, Витяг вiд 24.11.2004 Свобода дотримання своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб. Отже, залучення до діяльності релігійного товариства неповнолітнього без згоди на це його батьків вважається таким, що порушує особливі права, особливий захист дитини

- Верховна Рада України; Закон вiд 23.06.2004 № 1845-IV Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах

- Верховна Рада України; Закон вiд 03.04.2003 № 717-IV Про прийняття зміни до Конвенції про права дитини

- Верховна Рада України; Закон вiд 03.04.2003 № 716-IV Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії

- ООН; Протокол, Міжнародний документ вiд 01.01.2000 Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії

- ООН; Протокол, Міжнародний документ вiд 01.01.2000 Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (укр/рос)

- Кабінет Міністрів України; Постанова вiд 20.07.1996 № 767 Про реалізацію Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Національної програми "Діти України" та підготовку щорічної державної доповіді про становище дітей в Україні

- Верховний Суд; Ухвала, Витяг вiд 05.06.1996 Розглядаючи вимоги про оспорювання батьківства, суд повинен мати на увазі, що згідно з ч. 2 ст. 56 КпШС України особа, яка записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини

- Кабінет Міністрів України; Розпорядження вiд 12.02.1996 № 115-р Про утворення робочої групи для розгляду пропозицій та рекомендацій Комітету Організації Об'єднаних Націй по правах дитини

- ООН; Резолюція, Міжнародний документ вiд 21.12.1995 № 50/155 Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.95 N 50/155 ( Про зміну до Конвенції про права дитини)

- Верховний Суд; Ухвала, Витяг вiд 02.06.1993 При задоволенні позову про оспорювання батьківства судом не враховано, що відповідно до ст. 56 Кодексу про шлюб та сім'ю України особа, записана батьком дитини в актовому записі про народження за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, знаючи, що вона не є батьком, не має права оспорювати своє батьківство

- Верховна Рада УРСР; Постанова вiд 27.02.1991 № 789-XII Про ратифікацію Конвенції про права дитини

- ООН; Конвенція, Міжнародний документ вiд 20.11.1989 Конвенція про права дитини

Висновок

В даний час, проблемність захисту прав дитини є одним з найбільш вагомих питань сьогодення, і саме те, що Україна приймала закони постанови, та ратифікувала вище перелічені договори, конвенції та інші нормативно-правові документи, і свідчить про те, що Україні не байдуже запитання що до безпеки дітей сьогодення, та не порушність їхніх прав.

Размещено на Allbest.ru