Права людини в правовій соціальній державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Тема: Права людини в правовій соціальній державі

Виконали: студенти II курсу

група Д-21 Гурин Вадим,

Камінський Максим

Київ-2011

План

Вступ

1.Поняття прав людини

2.Еволюція прав людини та законодавчі акти у цій сфері

3.Класифікація прав людини

4.Захист прав людини

Список використаної літератури

захист прав правовий статус особистість

Права людини в правовій соціальній державі

Невід'ємною складовою сучасного суспільства є права людини. Саме права відіграють роль над нормативної форми взаємодії людей, упорядкування їх поведінки, координації діяльності, вони є засобом подолання протиріч і конфліктів. Ці права не лише забезпечують закріплення умов життєдіяльності індивіда, а і визначають міру свободи, що забезпечує реалізацію інтересів суб'єкта та встановлює межу їх можливостей (1, с.85). Динамічний характер суспільства спричиняє розвиток жаданих суб'єктом суспільних відносин прав, який можливо охарактеризувати як динамічний. Права людини є багатоаспектним явищем, пов'язаним з генезисом правових норм, їх закріплюють. У різні епохи проблеми прав людини набули політико-правового, релігійно-етнічного, філософського звучання. Витоки явища, яке згодом стали називати терміном «права людини», беруть свій початок з найдавніших часів людської історії.

На законодавчому рівні ця ідея почала реалізовуватись набагато пізніше. Першим правовим документом, у якому закладено основи прав людини, створено умови для подальшого утвердження свободи і панування закону у житті суспільства, вважається «Велика хартія вольностей», прийнята у 1215р. у Англії. Хартія закріплювала принципи співрозмірності діяння та покарання за нього, неухильне додержання посадовими особами закону, визнання винними лише за рішенням суду, право вільного в'їзду та виїзду з країни. Згодом «Петиція про права» (1628 р. Англія) конкретизувала деякі положення «Великої хартії вольностей». У подальшому, з розвитком прав людини, приймались такі документи, як: Hebeas Corpus Act (Англія, 1679); Біль про права (Англія, 1689); Деклараціія незалежності США (1776); Декларація прав людини і громадянина (1789 р. Франція)

В них були проголошені свобода слова, совісті, презумпція невинуватості, недоторканість майна. Встановлювався обов'язок держави забезпечувати і гарантувати права і свободи людини, закріплювалось право громадян на опір гнобленню.

Після Першої світової війни і появи Ліги нації та Міжнародної організації права, суб'єктивні права людини стали об'єктом міжнародно-правового регулювання, що виявилось у формуванні стандартів у галузі прав людини.

У 1948 році ООН було прийнято «Загальну декларацію прав людини» - перший документ універсального характеру, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права і тим самим встановив стандарти та ідеали, яким і сьогодні прагнуть слідувати усі країни світу.

Важливою міжнародною організацією, одним із напрямків діяльності якої є захист прав і свобод людини і громадянина є Рада Європи.

Ведучи мову про права людини в правовій соціальній державі розглянемо більш докладніше їх на прикладі України.

Стаття 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Вперше на українських теренах питання про права людини та їх захист знайшли своє відображення ще в Конституції Пилипа Орлика 1710р. Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та народу. Конституція України є певним взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини та громадянина.

Концептуально, ця ідея викладена в статті 3: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення пав і свобод людини є головним обов'язком держави.»[ 2 ] Виходячи з цієї концепції, в чинній Конституції України правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина присвячено розділ другий. Він є одним з найважливіших і містить близько третини статей Конституції. В умовах формування правової держави, яка проголошує пріоритет інтересів людини і громадянина, особливої значущості набуває поняття прав і свобод людини і громадянина. Саме права є важливою системотворчою ідеєю як в процесі створення Конституції, так і в процесі розробки окремих законів, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують питання реалізації прав і свобод.

Отже, права і свободи людини і громадянина - це правові можливості, необхідні для існування і розвитку особи, які визначаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів. [3, c.36]

Права і свободи людини визнаються у певному розумінні як природні і невід'ємні (ст. 21 «Усі люди рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними.») Держава не дарує права людині, а тому не може їх відібрати. Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного. Вони не залежать від території чи належності індивіда до громадянства держави, права залежать від соціально-економічного рівня розвитку суспільства і гарантується державою [4, c.186-188]. Значення прав людини полягає у тому, що вони відображають міру свободи, забезпечують можливості самовизначення особи, забезпечують умови використання соціальних благ та можливості захисту і поновлення цих можливостей [1, c.89]

Права людини закріплюються державою. Підлягають нормативному закріпленню природні права людини; права, що відповідають об'єктивним умовам розвитку суспільства; права, що закріплюють певний стандарт життя та відповідають міжнародним стандартам.

Багатоманітність сфер прояву суб'єктивних прав зумовлює їх різноманітний характер та можливість класифікації [4]. Найбільш обґрунтованим є розділ прав за сферами суспільних відносин. Розрізняють:

Громадянські(особисті) права громадян України метою яких є забезпечення фізичної та морально-психологічної індивідуальності особи. Серед них: право на вільний розвиток своєї особистості, невід'ємне право на життя, право на повагу до гідності кожної людини, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на невтручання в особисте та сімейне життя, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на свободу думки і слова, право на свободу світогляду та віросповідання.

Політичні права, що забезпечують можливість громадян брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування.[5] Політичні права пов'язані із належністю громадян до країни. Діюча конституція України закріпила за громадянами наступні права: право на свободу об'єднання у політичні партії, право на участь в управлінні державними справами, право брати участь у Всеукраїнському та місцевих референдумах, право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право збирати мирно без зброї і проводити збори, мітинги, походи, демонстрації, право громадян України на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Соціальні права, метою яких є забезпечення необхідних для розвитку людини умов. Цей вид прав є найчисленнішим і багатоманітним. Соціальні права - це можливості людини задовольнити свої соціальні потреби. До них належать: право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, право на житло.

Економічні права забезпечують можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися предметами вжитку та основними факторами господарчої діяльності. До економічних прав закріплених Конституцією України належать: право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на користування об'єктами права публічної власності.

Культурні права - суб'єктивні права, які являють собою межі можливого, дозволеного для особи доступу до духовних цінностей свого народу та всього людства. Даний вид прав не достатньо систематизований, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формою та гарантіям.

За Конституцією України до них належать: право на свободу творчості, право на результати своєї інтелектуальної і творчої діяльності, право на захист авторських прав, право на участь у культурному житті та користування культурною спадщиною України.[6].

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Їх призначенням є забезпечення умов реалізації статусу людини. Розвиток суспільства обумовлює можливість встановлення нових параметрів відносин між державою і особою, що пов'язується з обов'язком держава приймати заходи із сприяння забезпеченню нових поколінь прав людини. Так виникає ідея соціальної держави, що є новим етапом становлення правової держави.

Таким чином, еволюція нормативного відображення прав і свобод людини виявляється у закріпленні цих прав міжнародними документами, підвищенні ролі держави у гарантуванні суб'єктивних можливостей, закріпленні на нормативному рівні різноманітних прав та встановленні взаємодії відповідальності держави і особи.

Список використаної літератури:

1)Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник.- Київ, Консум, інтер, 2006.

2)Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Голос України.-1996.-13 листопада

3) Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України.-2001.- №12

4) Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2001.

5) Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України, - Х.: Право. 1997

6) Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник - Х.: Факт, 2001

Размещено на Allbest.ru