Джерела кримінального права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Джерела кримінального права України

Виконали: студенти ІІ курсу група Д-22

Гавриленко Ю.С., Заворотня Я.В.

Київ-2011

План:

1.Джерела кримінального права України: поняття та система

2. Характеристика джерел кримінального права України

3. Висновок

Список використаної літератури

злочин покарання кримінальний кодекс конституція

Джерела кримінального права України: поняття та система

Вивчення основних положень кримінального права необхідно почати з визначення його предмету, завдань, місця у вітчизняній правовій системі, специфіки його регулюючої ролі в порівнянні з іншими галузями. З цих вихідних позицій ми зможемо із знанням справи з'ясувати поняття і круг джерел кримінального права, їх зміст. А це у свою чергу дозволить розглянути кримінально-правові відносини, їх учасників, зміст і їх крізну ідею -- забезпечення своєчасного, законного і справедливого притягання до відповідальності і покарання осіб, що скоїли злочини.

Кримінальне право як галузь права традиційно визначається як сукупність юридичних норм, які встановлюють злочинність і караність діянь, що представляють небезпеку для даного суспільства.

При цьому з часів Стародавнього Риму існує формула: “Немає ні злочину, ні покарання, якщо про це не вказано в законі”. Іншими словами, розпорядження кримінального права про коло діянь, що визнаються злочинними, про види і розміри покарання є вичерпними. Їх не може довільно розширити ні слідчий, прокурор або суддя, ні інша посадова особа, включаючи вищих представників влади в державі. Кримінальне право визначає також межі, цілі і принципи кримінально-правової дії на злочинність і злочинців, передумови і умови відповідальності за злочини, систему покарань, початкові положення, умови і межі їх застосування. Принципове значення для забезпечення громадського порядку і спокою мають і норми кримінального права, сприяючі включенню осіб, покараних за досконалі злочини, в нормальне життя після застосування до них кримінально-правових заходів. Кримінальне право має на своїй меті не регулювання звичайних суспільних відносин, але охорону і захист останніх, якщо конфліктні ситуації виходять за рамки можливостей дії з боку відповідної галузі права.

Джерелами в широкому (матеріальному) сенсі є реально існуючі потреби і інтереси суспільства і його членів. В даному випадку мова йде про потреби і інтереси у сфері безпеки особи, суспільства, держави, захищеності від посягань, створенні умов для нормального функціонування суспільних відносин у всіх сферах. Своєчасне і точне виявлення цих потреб і інтересів соціологічною і правовою наукою, сприйняття наукових рекомендацій органами і особами, від яких безпосередньо залежить кримінально-правове регулювання, дозволяють створити і удосконалювати ефективну систему кримінального права, застосовувати його в потрібних випадках і межах. Якщо ж аналіз запізнюється, кримінальне право перетворюється на систему імпульсних реакцій за принципом “проб і помилок” . [ 1 ].
Поняття "джерело права" більше двох тисяч років є однією з фундаментальних категорій юриспруденції.

Його автором традиційно вважають Тита Лівія, який назвав у своїй Римській історії Закони XІІ таблиць "джерелом усього публічного і приватного права" у тому значенні, що ці закони були підґрунтям, на якому сформувалося сучасне римське право. [ 2 ] . Як слушно було зазначено М. Н. Марченком, чітке уявлення про поняття і зміст джерел права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Поняття "джерело права" обумовлено багатозначністю терміна "джерело". У російській мові під джерелом розуміють те, що дає початок чому-небудь, звідки виходить що-небудь; джерелами називають також писемні пам'ятки, документи, на основі яких ґрунтуються наукові дослідження.

Різні смислові значення поняття "джерело права" відзначалися ще в дореволюційній юридичній літературі. Так, Г. Ф. Шершеневич під джерелами права мав на увазі: а) сили, що творять право (воля бога, народу, державна влада); б) матеріали, покладені в основу законодавства; в) історичні пам'ятки, що "колись мали значення чинного права"; г) засоби пізнання чинного права. [ 5 ] . Так, І. В. Михайловський писав, що термін "джерело права" "дотепер ще розуміється по-різному і з приводу його точаться суперечки". Він і додавав: "...однак суперечки засновані на непорозумінні: немає нічого простішого ні ж усунути ці непорозуміння і погодитися щодо загального розуміння терміна, яким настільки часто користується наука Зараз цьому терміну також надають різного значення. Так, під історичним і філософським джерелами права розуміють відповідно внесок внутрішнього й зарубіжного права у створення якої-небудь правової системи і характер філософських ідей (ліберальні, консервативні й ін.), що лягли в її основу.[ 6 ] .

В сучасній науці завдання по визначенню змісту поняття «джерело права» ускладнюється тим, що вченими розролені різноманітні підходи до поняття джерела права. Можно відмітити наступні існуючі в науці точкі зору. Насамперед, традиційно виділяються матеріальні та формальні джерела права, тобто поняття «джерело право» розглядається в двох аспектах :- в широкому смислі - як причини та закономірності правоутворення, генезиса права;- у вузкому смислі - як засіб закріплення та існування норм права, джерела, з якого суб`єкт їх здобуває.

О.Ю. Калінін та С.А. Комаров зазначають, що поняття «джерело права» розуміється в теорії права у слідуючих аспектах:- в матеріальному смислі як економічні, соціальні умови життя суспільства, які визначають державну владу та виступають правоутворюючою силою суспільства;- в ідеологічному смислі як сукупність ідей , правової свідомості, концепцій та ін.;- як засіб внутрішньої структуризації та закріплення правових веліннь у вигляді внутрішньої форми права;- у формально-юридичному значенні як сукупність засобів возведення в закон волі політичних сил, які знаходяться при владі;- як джерело пізнання права ( історичні пам`ятки права, дані археології та ін.). Таке різноманіття думок викликано різними підходами до поняття права як соціального регулятора. Однак, як ми бачимо, дослідники часто й густо розглядають в якості джерел права схожі явища. Узагальнення існуючих точок зору на проблему джерела права привело вчених до того, що під джерелами розуміють:- фактор, з якого витікає право, джерело пізнання права;- основа права;-те, що містить в собі право, під яким розуміють норми, які встановлені або закріплені на певному етапі панівним класом;-матеріальні умови життя суспільства;- форма або спосіб створення, виникнення та вираження норми права.

Характеристика джерел кримінального права

В кримінальному праві необхідно говорити про джерела, котрі регулюють кримінальне законодавство.

Визначення правової природи джерел кримінального права повинно бути обумовлено розумінням права в широкому значенні.

Виходячи з такого розуміння, пропонується під джерелами кримінального права України розуміти форми закріплення норм, що регулюють кримінальне законодавство, які виражені в Конституції, Кримінальному кодексі України, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, законах, рішеннях Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, постановах Пленуму Верховного Суду України та відомчих нормативних актах.

У системі джерел кримінального права нормативні акти вищого рівня -- міжнародно-правові, Конституція, Кримінальний кодекс займають майже весь “правовий простір” даної сфери регулювання. Цим система джерел кримінального права істотно відрізняється від аналогічних систем багатьох інших галузей права (цивільного, адміністративного і так далі), де підзаконні джерела грають набагато більш значущу роль. Ця особливість пов'язана не тільки з більшою визначеністю меж регулювання в кримінальному праві, в якому головним є достатньо просте співвідношення двох понять “злочинне” і “незлочинне”, але і з тим, що кримінальне право регулює в буквальному і переносному сенсі питання життя і смерті, свободи і несвободи і так далі[ 1 ].

В сучасній Україні джерелами кримінального права є:

Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства. (Див. Ухвали Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» і № 1 від 19.01.2001 «Про полягання здійснення правосуддя в 2000 р. і заходах щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України»). Державне (конституційне) право, норми якого закріплені в Конституції України і других конституційних законах України, має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні повністю відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить розпорядженням Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при ухваленні нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з розпорядженнями Конституції і не можуть мати з ними розбіжності. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися і при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, яка регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу або розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституцій України, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження або накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження або наказу наступає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції : заборона зворотної дії в часі законів і других нормативних актів ( ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх здійснення не визнавалися законом як правопорушення ( ч.2 ст.58 ); ніхто не може двічі притягати до юридичної відповідальності одного вигляду за одне і те ж правопорушення ( ст.61) і ін. Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв`зку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи ( розділи 2-4 Особливої частини КК).
Конституція закріплює , що захист суверенітету і теріторіальної цілісності України, забеспечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу ( ст.17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об`єкти кримінально-правової охорони ( розділ 1 Особливої частини КК ).

Можна навести ще багато положень Конституції , що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст.27 Конституції встановлено,що кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності ( ст.36).

Отже, кримінальне право знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави.

Основним джерелом кримінального права України є Кримінальний Кодекс - основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм. Кримінальний Кодекс є не просто законом, а законом, що кодифікує. До складу акту, що кодифікує, включаються норми, що діють і знов прийняті законодавцем. Істотною межею акту, що кодифікує, є його нормативне узагальнення, формулювання загальних положень, які закріплюють юридичні особливості цієї галузі. Це має істотне значення для кримінального права. Новий КК України діє з 5 квітня 2001р. У нормах КК сформульовані завдання, підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлено, яке суспільно небезпечне діяння є злочином, які покарання застосовуються до осіб, що їх зробили, правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, суспільного порядку і суспільної безпеки, навколишнього середовища, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів. На відміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення про те. що підставою кримінальной відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яка містить склад слочину[ 7;8].

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою України. КК України поділяється на Загальну та Особливу частини. У Загальній частині сосереджені норми, що встановлюють принципи кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини і її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецедиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Загальна частина складається із 15 розділів, Особлива частина включає 20 розділів. Частини пов,язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність [8;39]. Кримінальне право України грунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права - підписані і ратифіковані Україною міжнародні договори, які містять кримінально-правові норми і имплементованы в національне законодавство. Гарантією цього є положення ч.5 ст.3 КК України та ст.9 Конституції України, згідно яких чинні міжнародні договори, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України[ 9;18].

Визначальне значення для визнання джерелом кримінального права міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, має ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Ми згодні з позицією, викладеною К. Е. Колібабом, згідно з якою власне джерелом права є міжнародні договори . [ 6 ]

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід?ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах" 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Інші джерела (рішення Конституційного Суду, судова практика) також є джерелами кримінального права , однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правоположення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Отже, норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів. І підзаконні акти посідають своє визначене місце в системі джерел кримінального права. оперативніше стимулюють розвиток» . Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів і ін.). У зв'язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин ("норми про норми"). [ 3 ].

Висновок

Система джерел кримінального права є за своєю суттю динамічною системою. Приймаються нові закони або вносяться зміни до вже існуючих. Конституційний Суд виносить рішення, скасовуючи ними чинні норми закону. Зокрема, піддаються змінам з боку законодавця і скасуванню Конституційним Судом норми кримінального права, що містяться в його основному джерелі -- кримінальному кодексі , ратифікуються міжнародні договори про правову взаємодопомогу тощо.[ 9 ]

Слід погодитися із С. Ю. Марочкіним про необхідність прийняття закону про порядок дії і застосування в правовій системі міжнародних норм і актів: договорів, резолюцій і рішень міжнародних судів, що сприяло б забезпеченню юридично коректного застосування норм міжнародного права. [ 6 ] . Існує необхідність і у створенні механізму реалізації рішень Конституційного Суду України.

Таким чином, детальний аналіз джерел кримінального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінального права є не лише закони.

Фактично діють усі розглянуті нами джерела права. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що джерела кримінального права України можуть бути зведені до п`яти видів:

- Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства;

- Кримінальний кодекс України - основний систематизований законодавчий акт, який є сукупність кримінально-правових норм;

- Укладені та ратифіковані Україною договори, що містять кримінально-правові норми, імплементовані в національне кримінальне законодавство;

- Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінальних законів.

Ці положення демонструють, що кримінальне право як наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінального права.

Проведений аналїз дозволяє зробити наступний висновок, з огляду на те, що джерела кримінального права складають правову основу цієї галузі, необхідно в КК України у розділі « Загальні положення » вказати усі фактично діючі джерела кримінального права України і визначити порядок усунення протиріч між вимогами Конституції, КК України та іншими законами.

Список використаної літератури

1. Лазарев В.В. Основы права.,2001.

2. Шебанов А.Ф. Форма советского права.- М.: Юрид.лит., 1968.- С.32-33

3.Игнатенко Г.В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права.- С.3

4.Марченко М.Н. Источники права: понятие, содержание, система, соотношение с формой права.//Вестник Московского университета.Серия 11. Право.- 2002.- №5.- С.19-29.

5.Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. Вып.2. Т.1.- М.,1911. - С.368-369

6. Шуберт Т.Э. Общепризнанные принципы и нормы международного права, международные договоры в практике конституционного правосудия (краткий обзор совещания). - С.122

7.Коркунов Н.М.Указ.соч.- С.283.

8. Михайловский И.В. Очерки философии права.- Томск, 1914. -Т.1.-С.237

9. Коляда П. Реформі органів слідства - зважений підхід// Юридичний вісник України.- 2003.-№ 26 (418).- С.5

Размещено на Allbest.ru