До проблемних питань дослідження основних засобів інтелектуалізації суспільства - інформації та знань

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблемних питань дослідження основних засобів інтелектуалізації суспільства - інформації та знань

At the present stage of development of the global information society the issue of intellectualization of society becomes especially relevant. The article outlines and analyzes the range of issues related to general tools of intellectualization of society as information and knowledge on the theoretical and applied research levels. The article also gives reasons for the necessity to review and consolidate their legal definitions, explores the nature and the basic essence of the specified categories, as well as their role and position in the implementation process of intellectualization of society. The basic vectors of solving these problems are proposed.

В умовах побудови орієнтованого на розвиток інформаційного суспільства, інформація та знання стають стратегічно важливими ресурсами, доступ до яких дасть можливість докорінно змінити со-ціальні, економічні, політичні відносини в середині держави так і далеко за її межами. Країни які раніше не мали великого запасу ко-рисних копалин, та були одними із найбідніших, на сьогоднішній день, можуть стати головними гравцями на міжнародній арені, і все завдяки лише інформації та знанням примноженими на людський капітал. Тому і не дивно, що Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» ключовою метою ставить надання кожному можливість вільного доступу, користування та обміну інформацією та званнями, що в майбутньому сприятиме створенню та накопиченню нової інфор-мації та знань.

Ключовим процесом, що створить умови для вільного доступу та використання інформації з метою задоволення потреб людини, вва-жається інформатизація, адже, відповідно до ст. 5 Закону України «Про Національну програму інформатизації» її головна мета поля-гає у «.. .створенні усіх необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забез-печення інформаційної безпеки держави». Однак, такий підхід не відображає об'єктивну суть нової соціально-економічної формації та не принесе очікуваних результатів.

Конструктивним вирішенням даної проблеми, на думку автора може стати інтелектуалізація суспільства як сукупність організа-ційних, правових, економічних, політичних, соціальних, культурних заходів як державних, так і не державних інституцій, спрямованих на підвищення загального рівня освіченості, розумового, творчого, наукового, культурного та духовного потенціалу людини і суспіль-ства, що реалізується за допомогою поширення та популяризації ІКТ, а також їх якісного контентного наповнення та є основою для гармонійного, різностороннього розвитку особистості, формування у неї критичного мислення та спонукання до пізнавальних процесів навколишньої дійсності.

Основними засобами інтелектуалізації суспільства, як і розбудови інформаційного суспільства є інформація та знання. Проте, єдиного підходу щодо тлумачення дефініції «інформація» як на законодав-чому так і теоретичному рівнях немає, а поняття знання хоч часто зустрічається в законодавчих та підзаконних актах, що стосуються побудови інформаційного суспільства, взагалі не визначається.

Враховуючи вищезазначене, мета статті полягає в аналізі теоретико-методологічних та законодавчих підходів до визначення поняття «інформація» та «знання», як основних засобів інтелекту-алізації суспільства, а також дослідженні особливостей реалізації указаного процесу даними засобами.

Дослідженням зазначеної проблематики займались такі україн-ські та зарубіжні вчені: І. Арістова, В. Гітт, В. Геець, О. Дзьобань, Д. Дюжев, О. Золотар, В. Іноземцев, В. Брижко, М. Кастельс, А. Ко- лодюк, С. Кудрявцева, Г. Новицкий, Н. Пархоменко, М. Пашкевич, В. Пилипчук, А. Ракітов, Н. Савінова, Е. Тоффлер, В. Фурашев, В. Цимбалюк и др.

Під час аналізу законодавчої бази з'ясувалось, що тлумачен-ня поняття «інформація» міститься у близько 200-х нормативно- правових актах, проте інтерпретація даного поняття, практично у всіх актах, різниться. З цього приводу В. Брижко зазначає, що уні-версального визначення інформації, апріорі, не існує та існувати не може, кожне визначення є вірним для певної галузі, у чому і поля-гає його специфіка.

Раціональність такої позиції є безперечною, і якщо виходити з неї, то кожна сфера суспільних відносин, а також нормативно-правові акти які її регулюють повинні закріплювати власне визначення да-ного поняття, де воно використовується. Але квінтесенція поняття «інформація» повинна бути закріплена у спеціальному законі, і вже потім знаходити своє продовження в інших нормативно-правових актах. Таким законом на сьогоднішній день є Закон України «Про інформацію», який визначає інформацію як будь-які відомості та/ або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або ві-дображені в електронному вигляді». Цілком поділяючи позицію В. Фурашева, що дане тлумачення поняття «інформація» повною мірою не відбиває сутності та соціальної значимості даного понят-тя, воно має технологічний характер і застосовується з метою спро-щення та зручності подальшої побудови, розвитку і регламентації інформаційних відносин.

Аналізуючи запропоновані тлумачення поняття «інформація» у різних законодавчих актах їх умовно можна розкласти на дві скла-дових: форму і зміст. Проте, на разі питання змісту представлених відомосте і даних деделі частіше зводиться до змісту, нівелюючи їх формою, як вважає О. Золотар, інформація не залежить від форми та способу її представлення. Враховуючи вищезазначене пропону-ється, як загальна дефініція до законодавчого визначення поняття «інформація», взяти за основу запропоноване у Законі Республіки Білорусь «Об информации, информатизации и защите информа-ции», що знаходить продовження у інших нормативно-правових ак-тах, і розглядається як відомості та/або дані незалежно від форми їх представлення. Зазначене поняття, на переконання автора, має достатньо широке визначення та може варіюватись в залежності від тієї чи іншої сфери суспільних відносин.

Не менш «цікава» ситуація існує навколо законодавчого тлума-чення поняття «знання», зокрема, воно зустрічається доволі часто у нормативно-правових-актах, що регулюють питання розбудови інформаційного суспільства, але жодним чином дане поняття у них не тлумачиться. Єдиним актом який дає визначення «знання» є на-каз МОЗ України «Про внесення змін та доповнень до Рекоменда-цій щодо розроблення навчальних програм навчальних дисциплін»: «знання - категорія, яка відбиває зв'язок між пізнавальною і прак-тичною діяльністю людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень та образів, орієнтовних основ дій тощо, яка має певний обсяг і якість. Знання можливо ідентифікувати тільки за умови їх проявлення у вигляді умінь виконувати відповідні розумо-ві або фізичні дії».

Отже, виходячи із вище запропонованого визначення та врахо-вуючи низку наукових підходів до тлумачення даного поняття, про-понується наступна дефініція: знання - це результат пізнавальної діяльності людини, спрямований на її особистісний розвиток, що становить особистісну та соціальну цінність у випадку їх застосу-вання та практичної реалізації.

Пізнавальна діяльність людини у своїй основі має інформаційну складову, яка є привалюючою, адже вона ґрунтується на збиранні, отриманні, осмисленні інформації безпосередньо людиною. Отри-мавши нову інформацію, в наслідок мисленнєвих процесів інформа-ція перетворюється на знання. На основі отриманих знань людина здатна до продукування нової інформації, інтерпретуючи об'єктивні дані та вже наявні знання за допомогою власних інтелектуальних здібностей.

Підтримуючи низку наукових позицій варто зазначити, що зна-ння є довершеною формою інформації. Тобто, подібно до енергії, інформація нікуди не дівається, та нізвідки не береться, вона лише переходить з одного її виду в інший, тим самим лише примножуєть-ся, що розкриває перед людиною нові можливості.

Але для того, щоб знання стали інформацією та вважалися сус-пільним надбанням, вони мають відійти від своєї первинної (сим-вольної) форми та/або бути зафіксованими на матеріальному носії. Отримуючи певну форму об'єктивного вираження, інформація та знання стають доступними оточуючим та можуть вважатися ре-зультатами інтелектуальної діяльності людини. Але змістовне на-повнення результатів інтелектуальної діяльності буде виконувати інформативну функцію (як інформація), що внаслідок сприйняття та осмислення її людиною може перетворитись у знання. У цьому аспекті варто зважати, що не будь-яка інформація є знанням, а ось знання, у свою чергу, можуть слугувати основою для нових резуль-татів інтелектуальної діяльності людини.

Зокрема, як зазначають члени авторського колективу монографії «Е-майбутнє та інформаційне право» інформацію можна вважати об'єктом інтелектуальної власності, якщо вона відповідає критері-ям патентоспроможності (за патентним правом) або входить до кола об'єктів, що охороняються за авторським правом.

Отже, результати інтелектуальної власність можна розглядати як знання, а також як інформацію (по відношенню до реципієнтів) що має матеріальний вираз. Проте примітно, що інформація існує у суспільстві незалежно від суб'єкта вона є об'єктивним явищем суспільної дійсності. Знання є суб'єктивною формою та не може існувати окремо від людини. Отже, в цьому випадку, здійснюється перетворення одного об'єкту суспільних відносин в інший, що про-ходить по колу та відбувається постійно.

Визначення поняття інформації та знання у науковій та теоретич-ний площинах, залишається не єдиною проблемою. На разі, існує низка проблем щодо реалізації практичних напрацювань у сфері ін-телектуалізації суспільства та забезпечення доступу населення до зазначених засобів.

Конституція України забезпечує право кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на власний вибір. Право на знання, не так чітко закріплене в Основному законі, але якщо вихо-дити з того, що знання є довершеною формою інформації, по право на інформацію гіпотетично можна вважати і правом на знання. Крім того, ст. 53 Конституції передбачає право на освіту, а змістом самої освіти є система знань, умінь та навичок. Отже, право на інформа-ції безпосередньо визначене в Основному Законі, а право на знання, опосередковано, але це не дає підстав вважати що право на знання не передбачено у даному законодавчому акті, в принципі.

У зв'язку з цим, предметно хотілося б акцентувати увагу на дея-ких проблемах, що пов'язані із практичною реалізацією прав на ін-формації і знань як основних засобів інтелектуалізації суспільства, що як наслідок гальмує, практично усі, суспільні та державотворчі, а також правотворчі процеси.

По-перше, знання та інформація у силу суб'єктивних харак-теристик їх споживачів зосереджуються лише у відносно вузько-го кола людей. Перш за все, це пов'язано з інформатизацією та комп'ютеризацією населення. За даними підготовленими Міжна-родним союзом електрозв'язку (МСЕ) та ЮНЕСКО «The State of Broadband 2013: Universalizing Broadband» Україна опинилася на 109 місці (з 192 країн) у рейтингу країн за рівнем використання Інтер- нету, зокрема, доступ до мережі в країні мають 33,7 % осіб, а відпо-відно до звіту «Вимір інформаційного суспільства» Міжнародного Союзу Електрозв'язку (МСЕ) ООН, Україна посідає 68 місце (з 157 країн) у світі з розвитку ІКТ, а також 75 позицію індексу мережевої готовності \ це і не дивно, адже Україна ніколи не була лідером у світі по розвитку інформаційних та інформаційно-комунікаційних технологій, крім того, ІКТ досі залишаються недоступними для зна-чної кількості українців, в наслідок своєї високої ціни.

По-друге, існують об'єктивні проблеми даного процесу, що по-лягають у низькій якості та безпечності інформаційних продуктів. Окрім того, рівень інформаційної представленості України в медіа просторі є низьким, а присутність в Інтернеті україномовних інфор-маційних ресурсів - недостатня. Проте, Україна має досить великий потенціал (за даними Human Development Report 2014) та посідає 84 місце у показниках рівня людського розвитку, зокрема вони включа-ють: середню очікувану тривалість життя, рівень освіченості дорос-лого населення (включаючи початкову, середню та вищу освіту) та ВВП. Варто зазначити, що Україна має високий рівень грамотності дорослого населення, що становить 99,7 %. Експерти називають Україну країною з високим рівнем потенціалу, зокрема це досить високий показник, але він не відповідає реальним можливостям.

Окреслені проблеми значним чином обмежують можливість українців реалізувати своє право на інформацію та знання, а також повноцінно реалізувати власний потенціал та покращити рівень життя та становище в суспільстві.

Перший блок проблем можна вирішити за умов повномасштаб- ної реалізації Національної програми інформатизації, при цьому напрацювання та механізми існують. Вирішення проблем другого блоку вимагають принципово нових підходів та напрацювань меха-нізмів інтелектуалізації суспільства. інтелектуалізація суспільство комп'ютерний грамотність

Для ефективної реалізації інтелектуалізації суспільства запропо-новано, дещо не стандартний, проте, дієвий підхід, що ґрунтуєть-ся на особистісно орієнтованому підході, що має бути наскрізним. Його головним завданням на всіх рівнях є забезпечення мотивації до саморозвитку, самоосвіти, підвищення власного культурного та інтелектуального потенціалу. Адже, за допомогою інтелектуалізації окремо кожної людини, можливо дійсно досягти інтелектуалізації суспільства. При цьому, механізми проведення інтелектуалізації суспільства мають в себе включати як створення зовнішніх стимулів з боку держави так і формування внутрішніх (особистісних) мотивів до інтелектуального та особистісного розвитку та вдосконалення.

На основі вищевикладеного можна зробити наступні висновки. Знання та інформація є основними складовими інтелектуалізації суспільства, вони нерозривно пов'язані між собою та мають взаємо-залежний зв'язок, що значним чином впливає на подальший розви-ток людства.

Знання є якісно новою довершеною формою інформації, адже містять осмислене узагальнення людського досвіду. При цьому отримавши матеріальну форму вираження знання, для суспільства набувають інформаційного змісту, тобто знання є суб'єктивною формою інформації, та не мають настільки універсального харак-теру як остання. Але інформація, у певних випадках, має деструк-тивний вплив на особистість, а іноді вона є просто «непотрібною» суб'єкту («інформаційний шум», «інформаційне сміття»), що не можна сказати про знання.

Для вирішення зазначених проблем, запропоновано на законо-давчому рівні переглянути тлумачення поняття «інформація», що полегшить регулювання суспільних відносин, а також правотворчу та правозастосовну діяльність, а отже і підвищить якість інформа-ційного законодавства. Окрім того, варто переосмислити підхід до розуміння та тлумачення поняття знання, вивівши його із площини теоретичних досліджень у законодавче поле, закріпивши його ви-значення у відповідних нормативно-правових актах.

Проблеми пов'язані з інформацією та знаннями що мають прак-тичний характер можна вирішити шляхом повномасштабної реалі-зації програми інформатизації, у поєднанні із запровадженням про-цесу інтелектуалізації суспільства на державному та національному рівнях. Першим кроком до інтелектуалізації суспільства є розробка та запровадження Концепції програми інтелектуалізації суспільства в Україні.

При проведенні інтелектуалізації суспільства в Україні запропо-новано 4 базових етапи: законодавче закріплення даного процесу, запровадження організаційних заходів, що пов'язані із підвищен-ням рівня освіченості та інтелектуального розвитку (запроваджен-ня освітніх програм), поглиблення та розгалуження системи заходів спрямованих на підвищення комп'ютерної грамотності населення, підвищення рівня інформаційної культури населення.

Висловлені автором висновки та пропозиції не вичерпують даної проблематики, а лише підкреслюють її гостроту та акту-альність, як для юридичних так і для суміжних наук, а також ак-центують увагу на значимості цього питання для розбудови інфор-маційного суспільства.

Размещено на Allbest.ru