Класифікація малих міст України та проблеми їх розвитку

Малі міста є найчисленнішою за кількісним складом групою міст, значна частина їх - це адміністративні центри районів. З малими містами безпосередньо пов'язане життя майже 22 млн. міських та сільських жителів. Ці міста відіграють важливу роль у формуванні поселенської мережі та розвитку і розміщенні продуктивних сил України.

Станом на 1 січня 2003 року в Україні нараховувалося 350 малих міст (3/4 загальної кількості міст України), в яких проживало майже 13 відсотків населення країни (близько 19 відсотків міського населення). У тому числі налічувалося 15 міст з чисельністю населення до 5 тис. чоловік, 66 міст - від 5 тис. до 10 тис. чоловік, 160 міст - від 10 тис. до 20 тис. чоловік, 109 міст - від 20 тис. до 50 тис. чоловік.

Відповідно до Генеральної схеми планування території України виділяються такі типи малих міст:

· міста, що прилягають до центрів систем розселення;

· міста, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали;

· міста, що мають значні природний та історико-культурний;

· міста - центри сільськогосподарських районів;

· монофункціональні міста.

За питомою вагою населення, зайнятого в різних сферах економічної діяльності, можна виділити такі категорії малих міст:

· міста з переважно промисловими функціями;

· транспортні вузли;

· санаторно-курортні та рекреаційні центри;

· історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри;

· адміністративні центри районів;

· господарські центри місцевого значення;

· центри низових локальних систем розселення, що виконують функції з надання соціально-культурних, комунально-побутових та інших послуг населенню [3].

Близько 25 відсотків малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною базою - міста з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріального виробництва. Значна частина цих міст - це монофункціональні міста галузями спеціалізації яких є гірничодобувна промисловість, енергетика, перероблення сільськогосподарської сировини тощо.

За характером динаміки соціально-економічного розвитку малі міста поділяють на:

Рисунок. Структура поділу малих міст за соціально-економічним розвитком

З даного рисунку можемо бачити, що переважна частина малих міст - це міста, що значно відстають по темпах соціально-економічного розвитку, третина міст взагалі відносяться до депресивних, де вкрай необхідним є здійснення комплексних програм щодо виведення міст з критичного стану і лише шість відсотків - міста, де зростають економічні показники, а відповідно економічний та соціальний стан покращується.

Проте в Україні йде процес стимулювання державою соціально-економічного розвитку малих міст. Державна підтримка соціально-економічного розвитку малих міст, у тому числі депресивних, надається з метою забезпечення позитивної динаміки рівня та якості життя населення, створення умов для розвитку виробництва, зв'язку, стимулювання підприємницької ініціативи за рахунок власних фінансових, матеріальних, трудових і природних ресурсів територіальних громад малих міст.

Вищезазначені міста мають комплекс гострих проблем, серед яких: недостатній рівень соціального розвитку; відсутність необхідних фінансових ресурсів; недостатній рівень фінансування з бюджету; одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей; низькі темпи будівництва житла, об'єктів соціальної інфраструктури; недостатні економічні можливості місто утворюючих підприємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслуговування, що ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст; недостатньо розвинута система водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж; незадовільний стан ресурсозбереження; незадовільний стан дорожнього господарства; низький рівень розвитку міської інфраструктури, сфери соціальних послуг, об'єктів культури; практично не реалізуються проекти в межах Національної програми інформатизації; недостатній розвиток транспортних зв'язків із сільськими населеними пунктами в зоні впливу малого міста.

Ось чому, малі міста, вкрай, як будь-які інші адміністративні одиниці нашої держави потребують комплексного стратегічного управління, а тому, стратегічний підхід до формування механізму управління сприятиме оптимізації структури управління малим містом, формуванню новаторських ідей у сфері управління ним.

Розробка стратегій розвитку міських поселень (урбанізованих систем) з метою стабілізації та забезпечення економічного зростання у нестабільній економічній системі - національному господарському комплексі України - покликана узгодити діючий організаційно-економічний механізм муніципального управління з потребами можливих трансформацій, що виникають у процесі стратегічного планування соціально-економічного розвитку території малого міста.

Мета розробки стратегії соціально-економічного розвитку малих міських поселень полягає у визначенні пріоритетних цілей (напрямів) розвитку тих чи інших міських поселень. Їхня реалізація дасть змогу використати наявний потенціал цих поселень і тим самим досягти бажаних результатів у вирішенні найболючіших проблем їхнього розвитку [4].

Розробка стратегій соціально-економічного розвитку малих міст повинна передбачати:

1) бачення перспективної економічної моделі розвитку міста з визначеними пріоритетними видами економічної діяльності, здатними забезпечити його збалансований розвиток;

2) досягнення узгодженості ймовірних дій державних, громадських і приватних організацій, що діють у сфері економічної політики;

3) створення умов для ефективної життєдіяльності мешканців міста, функціонування підприємств з метою зміцнення економічного потенціалу території;

4) здійснення виваженої соціальної й екологічної політики;

5) формування ринків праці урбанізованих територій у системі заходів стратегії економічного зростання;

6) розширення зовнішньоекономічної діяльності як одного із стратегічних орієнтирів розвитку міських поселень.

Вдосконалення економічного механізму в сфері управління містом передбачає дії за кількома напрямами (блоками).

Перший блок охоплює комплекс управлінських методів і заходів у площині ресурсного забезпечення міського розвитку;

другий - підтримка, мотивації і стимулювання економічної активності;

третій - формування міжміської та внутрішньосистемної конкуренції, спрямованої на підтримку та нарощування конкурентоспроможності міста;

четвертий - планування та прогнозування його соціально-економічного розвитку. місто держава суспільство планування

Поданий перелік блоків не є повним, але цілком достатній для розкриття суті застосованого методологічного підходу до вдосконалення механізму міського менеджменту. Такий підхід забезпечить поетапність процесів економічного росту, нагромадження економічного потенціалу малих міст, своєчасне прийняття рішень в умовах адаптації до нових умов господарювання та підвищення ефективності управління складною, багатокомпонентною міською системою та просторово неоднорідною у функціональному навантаженні територією загалом.

Виникає питання, для чого потрібна стратегія, якщо ще за радянських часів накопичено досвід планування соціально-економічного розвитку у системі міського управління? Існує, щонайменше, п'ять доводів на користь того, що поряд з короткостроковим та оперативним територіальним плануванням має бути розроблено документ стратегічного характеру. В стислій формі ці доводи зводяться до наступного.

· стратегія переведе систему управління розвитком малого міста із дискретного стану в постійний процес;

· стратегія дає можливість управлінцям орієнтуватися не на короткострокові результати, а на досягнення довгострокових цілей;

· стратегія вимагає застосувати комплексній підхід, на відміну від "традиційного" планування;

· розробка стратегії активізує участь широкого кола громадських організацій та представників бізнесу в її реалізації та моніторингу;

· стратегія слугує джерелом інформації щодо забезпечення спадкоємності у політичному процесі, вказує на існуючі варіанти розвитку, водночас залишає новим вибраним, керівникам можливість вибору [6].

У цілому стратегії місцевого розвитку повинні містити визначення місії місцевого або регіонального самоврядування на довгостроковий період, вказувати на головні проблеми, що впливають на розвиток території, та відповідну програму дій. Всі ці елементи повинні бути пов'язані між собою, а стратегія - являти собою цілісний документ, тобто опрацьовані програми дій повинні вказувати способи досягнення окремих стратегічних цілей, що виникають з прийнятих місії та бачення місцевого розвитку.

На основі викладеного вище можна зробити наступні висновки: