Аналогії й відмінності системних криз у колишній та нинішній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Сьогодні Україна перебуває в стані війни, переживає системну кризу владно-суспільних відносин у політичній, правовій та соціально-економічній сферах. До цього призвів комплекс чинників внутрішнього походження: глибока корумпованість попередньої влади, її надмірна концентрація в руках пропрезидентських політичних сил та адміністративно-економічних груп, макроекономічна нестабільність, некомпетентна, безвідповідальна та непослідовна політика керівництва держави, а також деструктивні зовнішні впливи. Внаслідок непродуманих державних рішень та під потужним політико-економічним, інформаційно-психологічним і військовим тиском Російської Федерації поширилися сепаратистські процеси на Донбасі, які поступово переросли в масштабний воєнний конфлікт. Таке становище загрожує державному суверенітету України, підриває її територіальну цілісність, послаблює спроможність захищати свої національні інтереси, зокрема щодо ефективної імплементації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС).

Щоб протидіяти цим процесам, необхідно без зволікання оновити й зміцнити державні органи влади та провести ефективні економічні реформи. Ключовими чинниками успіху реформ, а отже, й збереження цілісності країни є здобуття довіри суспільства до влади, яка має демонструвати громадянам реальний ефект від своїх дій в економічній, соціальній, фінансовій, гуманітарній та інших сферах. Для цього існують шляхи та механізми, апробовані багатьма іншими країнами, котрі у складних умовах успішно здійснювали економічні реформи, переходячи на новий рівень розвитку та демонструючи феномен «економічного дива», як, наприклад, Німеччина, Франція, Швеція та Японія.

У цьому контексті зарубіжний досвід відродження економіки після війни та тривалої кризи становить для України значний інтерес. Мета цієї статті проаналізувати югославську кризу 1990-х років і шляхи її врегулювання в новостворених на терені колишньої Югославії країнах, розглянути можливості застосування цього досвіду для подолання системної кризи в Україні та відновлення економіки Донбасу на якісно новій технологічній основі.

До причин югославської кризи. Ця проблема вже протягом багатьох років перебуває в центрі уваги вчених, політиків і людей, які пережили жахи війни. Вже написано сотні книжок, де докладно розглядаються рушійні сили, особливості та наслідки кризи в колишній Югославії. Проте досі тривають суперечки щодо причин розпаду югославської федерації, погляди на які іноді є діаметрально протилежними. Фахівці з питань сучасної балканської кризи загалом розділилися на два протиборчі табори: одні, проросійські, вважають, що Югославія стала полігоном відпрацювання методів доведення сили з боку США та їхніх союзників, а сама криза могла бути зупинена на будь-якому етапі її розвитку [2; 5-7; 11]. Інші, зазвичай західні, автори наполягають на тому, що метою США та міжнародних організацій був не підрив незалежності й територіальної цілісності Югославії, а припинення репресій і захист Південно-Східної Європи [16; 17; 19]. Трапляються й нейтральні погляди на югославські події. Наприклад, у [1] вказується, що причиною розвалу колишньої Югославії були багаторічна внутрішня криза та конфлікти, які під впливом зовнішнього чинника зміни геополітичного середовища та падіння «залізної завіси» лише прискорили розвал югославської федерації. Автори статті [18], загалом погоджуючись із необхідністю проведення операції в Югославії, критикують її хід, а також неспроможність США й НАТО уникнути гуманітарної катастрофи та запобігти діям тодішнього лідера Союзної Республіки Югославія С. Мілошевича в кампанії етнічних чисток.

Е. Коен [15, с. 38-62] вважає, що на відміну від інших війн, які вели США під час холодної війни, в Югославії життєво важливі американські інтереси не були під загрозою. Інтервенція НАТО на Балканах скоріше мала на меті прискорити розпад залишків радянської системи та уникнути інших війн на Балканах.

На думку колишнього югославського дипломата Живана Берисавлевича, те, що відбувається нині на Сході України, нагадує події на початку 1990-х, коли в Хорватії етнічні серби почали збройне повстання та самопроголошення етнічних республік. Водночас він наголошує: аналогії проводити важко, вони доречні тільки в тому, що Україна, як і колись Югославія, має регіональний поділ і є багатонаціональною державою [1].

Отже, аналіз літератури доводить, що розпад югославської федерації мав у своїй основі комплекс складних причин. Південнослов'янські народи Югославії, довгий час перебуваючи у складі Австро-Угорської (Словенія, Хорватія) та Османської імперій (Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія), сформувалися як геть різні етноси зі своїм культурним і політичним досвідом, сповідували різну релігію (православ'я, католицизм, іслам), відрізнялися рівнем економічного розвитку та правовими системами. Створення Югославії шляхом об'єднання народів різної етнічної належності згодом зумовило прагнення окремих республік вийти зі складу федерації та створити самостійні держави, що й послужило каталізатором її розпаду. Безперечно, зовнішній чинник відіграв у цих процесах неабияку роль. Утім, необхідно визнати: сьогодні, як і десять років тому, проблема югославського конфлікту залишається політизованою, тож для з'ясування його справжніх причин потрібні неупереджений аналіз фактів і проведення незалежних серйозних досліджень. У межах цієї статті нас цікавить передусім економічний аспект «югославського питання».

Самостійний шлях розвитку республік колишньої Югославії. Минуло більш як десять років після завершення останнього збройного конфлікту на Балканах (Македонія, січень-листопад 2001 р.), відтоді позиції держав колишньої Югославії дуже змінилися: дві країни з шести Словенія (2004 р.) та Хорватія (2013 р.) нині є членами Європейського Союзу; Македонія, Чорногорія, Сербія наразі мають статус кандидата на вступ до ЄС; Боснія і Герцеговина (БіГ) та частково визнана у світі Республіка Косово залишаються в умовах допустимої політичної стабільності.

Перші кроки самостійного розвитку почали Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина та Македонія. Закономірно, що вони були пов'язані з багатьма економічними труднощами [7, с. 610-643; 14].

Боснія і Герцеговина разом із Македонією належить до найбідніших республік колишньої югославської федерації. Вона стикнулася з проблемами забезпечення функціонування єдиної центральної влади, створення єдиного економічного простору, запровадження єдиної валюти, створення армії, забезпечення вільного пересування всією територією. Після підписання Дейтонських угод* було розроблено програму економічного відродження країни, створювалися фонди з відновлення житла, комунікацій та виробництва. Оновлення господарської системи БіГ багато в чому залежало від повернення біженців і переміщених осіб. Але саме ця проблема виявилася однією з найскладніших, бо мусульмани були проти повернення до своїх територій біженців іншої національності (сербів і хорватів) [7, с. 612-614].

За роки незалежності стан економіки БіГ істотно покращився. Якщо у 1994 році ВВП на душу населення становив усього 343 долари США, то у 1998-му вже 1131, у 2003-му 2148, у 2013-му 4656 доларів. У сумарному підсумку показник збільшився в 13,6 разів. Інфляція за останні п'ять років не перевищувала позначки 3,7%. Але водночас залишається високим рівень безробіття 28,2% (2012 р.), він навіть збільшився на 5% порівняно з роком здобуття Боснією і Герцеговиною незалежності (1992) [25].

Перехід Македонії до ринкових відносин збігся із запровадженням санкцій проти Малої Югославії: блокада ООН проти Сербії і Чорногорії закрила Македонії шляхи виходу до Європи, через що країна втратила майже 60% колишніх ринків. Проблеми в греко-македонських відносинах ускладнили їхні економічні зв'язки: навесні 1994 року Греція запровадила торгове ембарго проти Македонії, закрила порт Салоніки для македонських товарів. За офіційними даними, через санкції Македонія втратила понад 3 мільярди доларів. У 1994 році в країні прийняли стабілізаційну програму з відновлення економіки, пріоритетами якої було визначено створення умов для функціонування ринкового господарства та якнайшвидша приватизація. Вдала рестрикційна кредитно-фінансова політика дала змогу знизити річну інфляцію (1995 року інфляція не перевищувала 1% на місяць), скоротити дефіцит державного бюджету [7, с. 620-621; 9].

Світовий банк надав Македонії на 35 років пільговий кредит у 85 мільйонів доларів для коригування фінансового та підприємницького секторів. Міжнародну позику було використано, зокрема, на структурну перебудову великих промислових підприємств протягом усього 1995 року. Джерелами подальшого економічного зростання стали малі й середні підприємства, будівництво, сільське господарство та сфера послуг. За період 1990-1995 рр. кількість зареєстрованих приватних компаній збільшилася з 5 тисяч 763 до 70 тисяч, було приватизовано майже 800 підприємств [7, с. 621]. У подальші роки уряд обмежував інфляцію на рівні 4-5% на рік, при цьому збільшувалися темпи зростання промисловості та валового внутрішнього продукту: за період з 1992-го по 2013 рік ВВП на душу населення зріс у 4,4 рази [22]. Але, незважаючи на прискорення темпів зростання економіки, рівень безробіття за період 1991-2012 років не опускався нижче 30,0% від загальної чисельності працездатного населення [23].

Економіка Словенії, найстабільнішої з-поміж інших країн на території Югославії, на початку 1990-х років також зазнала істотних змін. Широкомасштабна економічна реформа, запропонована урядом, була спрямована на зниження рівня інфляції, створення власної валюти, завоювання європейського ринку. Основою реформ стали приватизація, структурна перебудова економіки, реформа банківської системи, адаптація законодавства країни до умов європейської торгівлі. Наприкінці 1992 року набрав чинності Закон про перетворення власності підприємств, котрий запропонував сім способів приватизації та їх комбінації. Відбулася успішна приватизація, багато працівників дістали певну частку власності підприємств [7, с. 625]. Так, у листопаді 1997 року, який вважався часом закінчення формальної приватизації, було приватизовано 1127 підприємств, 70 залишилося в державній власності, а 82 ліквідовано. Деякі експерти зазначають, що без цього, ймовірно, збанкрутувало б набагато більше підприємств, а найкращі з них опинилися б в іноземній власності [12].

Період 1994-1995 рр. був найкращим в економічному розвитку Словенії в 1990-ті роки: валовий внутрішній продукт демонстрував тенденцію зростання, знизилася інфляція, пожвавилося промислове виробництво, зросли реальні доходи населення, збільшився обсяг торгівлі з країнами-членами ЄС. Однак у 19961997 рр. економіка країни перебувала у стані застою, що проявлялося у стрімкому зростанні особистого споживання, заробітних плат і пенсій, які не були забезпечені реальним зростанням доходів підприємств. Завдяки реалізації у 1998 році урядової програми заходів з економії та перерозподілу коштів кризові явища в економіці вдалося подолати. Наступними роками державна економічна політика була сконцентрована на забезпеченні економічного зростання, зниженні інфляції та наближенні до стандартів ЄС [7, с. 625626; 10].

Нині Словенія має один із найвищих ВВП на душу населення в Центральній Європі та посідає провідні позиції з-поміж інших держав колишньої Югославії (див. табл.).

Утім, глобальна фінансово-економічна криза всетаки позначилася на стані словенської економіки. Так, ВВП на душу населення у 2009 році порівняно з 2008-м скоротився на 9,8%, рівень безробіття впродовж 2008 -2012 рр. збільшився на 4,4% (до 8,8%), а в 2013-му становив 13,1%; обсяг зовнішнього боргу на кінець 2013 року становив 52,530 млн. доларів США [21; 27].

Хорватія, до розпаду Югославії друга після Словенії за рівнем економічного розвитку республіка, неабияк постраждала після війни, яка велася між сербами, що мешкали на третині її території (Сербська Країна) й не хотіли відділятися від Югославії, і хорватською армією, котра прагнула зберегти державу в кордонах республіки часів федеративної Югославії. Значна частина промисловості та інфраструктури Хорватії була зруйнована, податкові надходження до бюджету падали через швидке зниження господарської активності, зростав рівень безробіття та інфляції і, як наслідок, посилювалася соціальна напруженість.

1993 року уряд прийняв стабілізаційну програму, реалізація якої була розрахована на два етапи. Перший передбачав зменшення темпів зростання інфляції та стабілізацію цін і був виконаний у короткий термін: уже 1994 року вдалося практично повністю ліквідувати інфляцію та стабілізувати курс національної грошової одиниці. Другий етап, запланований на 1995 рік, передбачав зростання виробництва в умовах оздоровлення економіки на основі структурних трансформацій. Але 1995 року економічне зростання в країні значно уповільнилося, тому досягти стабільності на макроекономічному рівні вдалося лише впродовж 1996-1998 рр. Нового вигляду на початку 2000-х рр. набуло й міжнародне економічне співробітництво, пріоритетами якого були: налагодження співпраці з розвиненими країнами з метою збільшення обсягу інвестицій та отримання кредитів для підтримки низки економічних проектів; відновлення взаємовигідного співробітництва з республіками колишньої Югославії; розширення регіональної співпраці [7, с. 630-631; 13]. За період з 2000 р. по 2007 р. ВВП країни демонстрував стійке зростання від 4% до 6%, а у 2008 р. Хорватія пережила різкий спад в економіці, який остаточно здолати поки що не вдалося [8]. Упродовж 1992-2006 рр. у складі Югославії (вона називалася спочатку Союзна Республіка Югославія, а згодом Державний Союз Сербії та Чорногорії) перебувало дві країни Сербія та Чорногорія.

Сербія посідає проміжне становище між більш розвиненими, з економічного погляду, Словенією та Хорватією, з одного боку, й відсталими Боснією і Герцеговиною та Македонією з другого. Ще з часів існування Османської та Австрійської імперій основний акцент у розвитку країни було розроблено на підтриманні своєї боєздатності. Тому бюджет країни був орієнтований на значні військові витрати, що згодом негативно вплинуло на здатність економіки до модернізації. Не сприяла розвиткові ринкової економіки й традиційна аграрна спеціалізація країни: промисловість і торгівля ніколи не належали до тих видів діяльності, якими традиційно займалося сербське населення [14].

Нині економіка Сербії є перехідною, орієнтованою на сферу послуг, промисловість та сільське господарство, котрі забезпечують, відповідно, 60,3%, 31,8% і 7,9% ВВП [20]. Структурні економічні реформи, що проводилися в середині 2000-х років, на початку світової фінансово-економічної кризи призупинилися, 6 але вже 2011 року економічні показники дещо покращилися, зокрема ВВП збільшився порівняно з 2010 роком на 18,3% [21].

Рівень економічного розвитку Чорногорії у 1990-ті роки був украй низьким. Після розпаду федерації країна не лише втратила традиційні ринки збуту та споживачів, а й потерпала від глибокої фінансово-економічної кризи, спричиненої запровадженням 1991 року міжнародних санкцій проти Югославії. Прямий збиток від санкцій тільки за рік їх застосування оцінювався у 10 млрд. доларів, за три роки у 45,117 млрд., а до 2011 року збільшився до 147,3 млрд. [8]. Перспективи розвитку країни уряд завжди пов'язував із європейським вибором [4, с. 245], планомірно послаблюючи відносини із Сербією. Переломним моментом стали вибори президента 1997 року, на яких переміг Міло Джуканович. Він і почав проводити політику відокремлення від Сербії. Закономірним підсумком став референдум 2006 року, що дав змогу проголосити незалежність Чорногорії. У січні 2007 року Чорногорія вже стала членом Світового банку та Міжнародного валютного фонду, у грудні 2011-го вступила до СОТ, з грудня 2010-го розпочала переговорний процес щодо приєднання до ЄС, у 2012-му отримала основні вимоги вступу, але при цьому серед проблем розвитку країни були вказані високий рівень корупції, наявність організованої злочинності, безробіття, територіальна нерівномірність розвитку [3, с. 218].

Нині економіка Чорногорії ґрунтується переважно на секторі обслуговування й завершує перехід до ринку. Станом на 2012 рік сфера послуг забезпечувала 69,8% ВВП, тоді як на промисловість і сільське господарство припадало лише 20,1% і 10,1% ВВП відповідно [26]. Туризм вважається основою майбутнього економічного зростання країни, тому значна частка урядових витрат спрямовується на поліпшення інфраструктури, передовсім транспортної. Особлива увага також приділяється питанням підвищення рівня відкритості економіки, формування сприятливого підприємницького клімату, розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Ця сфера поки що залишається нерозвиненою внаслідок незакінчених реформ [24].

Уроки для України. Отже, нові Балканські держави продемонстрували повний спектр можливих шляхів відновлення економіки після війни та економічної кризи, зумовленої розпадом федерації. Цей досвід повчальний для України, однак його недостатньо, щоб виробити на цій основі певний універсальний алгоритм, конкретні схеми й моделі подолання української кризи. Необхідно обов'язково враховувати особливості етнічної культури та національної ідентичності народів нашої держави, їхній історичний досвід розвитку.

Розглядаючи системну кризу в Україні крізь призму югославського конфлікту, можна зробити такі висновки:

Першочергове та найголовніше завдання для України це подолання російської воєнної агресії, яка підриває основоположні принципи міжнародного права: незастосування сили й загрози силою, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держави; припинення війни, пошук шляхів встановлення миру та стабілізації ситуації на Донбасі. Таке завдання дуже складне, але є необхідною умовою для відновлення Донбасу та перебудови національної економіки на європейських засадах.

Табл. 1

Припинення воєнних дій на території Донецької та Луганської областей дало б можливість поступово налагоджувати відносини з іноземними інвесторами та міжнародними організаціями (МВФ, Світовим банком, ЄБРР) для залучення інвестицій у реальний сектор економіки й отримання пільгових кредитів на відновлення житла, комунікацій та промисловості. Розширення співробітництва з міжнародними організаціями потребує чітких дій української влади, які гарантували б міжнародним партнерам, що виділені кошти не будуть витрачені не за призначенням або виведені з країни. Гарантією наразі є прийняті Верховною Радою України антикорупційні закони, але треба ще гарантувати їх виконання.

Важливо розуміти, що західні інвестори й кредитори не вкладатимуть коштів у неконкурентоспроможні технології та не відновлюватимуть вугільних шахт і металургійних заводів на застарілій техніко-технологічній базі. Відродження економіки Донбасу необхідно здійснювати шляхом модернізації вцілілих рентабельних виробництв (нерентабельні потрібно закрити) й будівництва нових підприємств із застосуванням переважно інноваційних техніки і технологій. Отримання міжнародної фінансової допомоги на такі цілі має стати поштовхом до масштабної диверсифікації економіки регіону.

Водночас немає підстав розраховувати на швидке подолання (з урахуванням досвіду колишніх югославських країн, а також держав, які в післявоєнний період продемонстрували феномен «економічного дива») системної кризи владно-суспільних відносин в Україні. Причина полягає у світоглядній позиції та внутрішньому стані тих людей при владі, котрі не зацікавлені у зміні «правил гри» на українському ринку та переході до стандартів ЄС, що створять умови, за яких олігархічний бізнес стане неконкурентним. Тому виникає велика загроза, що Угода про асоціацію з ЄС виявиться декларативним документом. Спростуванням цього може бути лише руйнація усталеної олігархічної системи, видалення з влади її носіїв та розбудова нової системи, заснованої на паритетних довірчих відносинах влади з розвиненим громадянським суспільством у політико-правовій та соціально-економічній сферах.

На жаль, це завдання на сьогодні є нездійсненним, принаймні для Донбасу, бо майже всі політичні партії фінансуються олігархами. Зламати таку практику можна шляхом створення конкурентного ринкового середовища (через залучення прямих іноземних інвестицій), яке змусило б олігархічний бізнес відмовитися від застарілих ресурсота енергоємних технологій виробництва та розпочати технологічну модернізацію промисловості. Згідно з оприлюдненими даними, нова стратегія розвитку України («Стратегія-2020») відповідні заходи передбачає, зокрема планується протягом п'яти років збільшити приплив прямих іноземних інвестицій до 40 млрд. доларів проти нинішнього показника, що становить у середньому 4-5 млрд. доларів на рік [20].

Статус України як асоційованого члена ЄС і продовження Європейським парламентом торгових преференцій для нашої держави на 2015 рік можуть стимулювати європейські компанії переносити виробництво на територію України, зокрема й Донбасу. Реалізація такої ідеї на практиці може стати каталізатором зростання економіки як східних регіонів, так і країни загалом, бо дасть змогу залучити великий обсяг інвестицій; створити нові робочі місця; підвищити рівень конкуренції, а отже, прискорити технологічну модернізацію та диверсифікацію структури промисловості.

Тож Україну очікують найбільші з часів здобуття незалежності випробування й перетворення. Це протидія війні та зовнішній інтервенції, детінізація та дебюрократизація економіки, демократичне оновлення суспільства, невід'ємними елементами якого є законність, дотримання гарантованих Конституцією України базових прав і свобод людини і громадянина, боротьба з корупцією, забезпечення соціальної справедливості. Від здатності влади й суспільства протидіяти цим викликам, реалізувати намічені реформи й залежить майбутнє нашої держави.

Література

демократичний реформа інвестор воєнний

1. Варга Б. Україна та Югославія: чи доречні порівняння? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// media100.org/news/world/ukrayina-i-yugoslaviya-chidorechni-porivnyannya-2673

2. Волков В.К. «Новый мировой порядок» и балканский кризис 90-х годов / В.К. Волков // Новая и новейшая история. 2002. № 2 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.1543.su/ VIVOVOCO/VV/PAPERS/HISTORY/VOLKOV.HTM

3. Глуховцев В.Э. Риски реализации поступательного развития экономики в Республике Черногория / В.Э. Глуховцев // Бизнес в законе. 2013. № 1. - 218-220.

4. Глуховцев В.Э. Роль бизнеса в стратегии развития экономики Черногории / В.Э. Глуховцев // Бизнес в законе. 2013. № 2. С. 245-246.

5. Гуськова Е.Ю. Балканский кризис: последствия и уроки для славянского мира / Е.Ю. Гуськова: Выступление на Международной конференции «Славянский мир: исторический опыт и перспективы» (Пермь, 15-16 апреля 2003 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.guskova.ru/w/wars/ 1999-apr

6. Гуськова Е.Ю. Десять лет после агрессии НАТО на Югославию. Что произошло на Балканах / Е.Ю. Гуськова // Военно-исторический журнал. 2009. № 5. С. 252-253.

7. Гуськова Е.Ю. История Югославского кризиса (1990-2000) / Е.Ю. Гуськова. М.: Русское право; Русский Национальный фонд, 2001. 720 с.

8. Гуськова Е.Ю. Последствия международных санкций для Югославии / Е.Ю. Гуськова // Страны Центральной и Восточной Европы на пороге XXI века: Проблем.-темат. сб. [Ред. вып. Л.Н. Шаншиева (отв. ред.) и др.]. М.: ИНИОН, 1999. С. 108-124.

9. Князев Ю.К. Македония / Ю.К. Князев // Итоги социально-экономического развития стран Центральной и Восточной Европы в 1997-1998 гг. М.: иМэПИ РАН; АОЗТ «Эпикон», 1999. С. 83-85.

10. Князев Ю.К. Экономическое развитие Словении в 1997 г. / Ю.К. Князев // Итоги социально-экономического развития стран Центральной и Восточной Европы в 1997-1998 гг. М.: ИМЭПИ РАН; АОЗТ «Эпикон», 1999. С. 47-53.

11. Маначинский А.Я. Югославия: приговор вынесен / А.Я. Маначинский. К.: Изд. дом «Румб», 2005. 288 с.

12. Менцингер Й. Без иллюзий, или Словения между сломом социализма и кризисом капитализма / Й. Менцингер // Вестник Европы. 30 июня 2014 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. vestnik-evropy.ru/issues/xxxvii/

13. Сергеев B.C. Хорватия / В.С. Сергеев // Итоги социально-экономического развития стран Центральной и Восточной Европы в 1997-1998 гг. М.: ИМЭПИ РАН; АОЗТ «Эпикон», 1999. С. 105-108.

14. Травин Д. Европейская модернизация / Д. Травин, О. Маргания [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/ Trav/22.php

15. Cohen E. Kosovo and the New American Way of War // War Over Kosovo: Politics and Strategy in a Global Age [ed. by A.J. Bacevich, E.A. Cohen]. New York: Columbia University Press, 2001. 223 р.

16. Haas R. N. What to Do with American Primacy / R.N. Haas // Foreign Affairs. 1999. № September/ October [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/articles/55402/ richard-n-haass/what-to-do-with-american-primacy

17. Nye J.S. Redefining the National Interest / J.S. Nye // Foreign Affairs. 1999. № July/August [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. foreignaffairs.com/articles/55209/joseph-s-nye-jr/ redefining-the-national-interest

18. Phillips J. Lessons from the War in Kosovo / J. Phillips, J. H. Anderson // The Heritage Foundation. 22 July 1999 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.heritage.org/research/reports/1999/07/ lessons-from-the-war-in-kosovo

19. Steinberg J.B. A Perfect Polemic: Blind to Reality on Kosovo / J. B. Steinberg // Foreign Affairs. 1999. № November/December [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/ articles/55612/james-b-steinberg/a-perfect-polemicblind-to-reality-on-kosovo

20. Порошенко обнародовал тезисы «Стратегии-2020». 27 сентября 2014 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.unian.net/ politics/989834-poroshenko-obnarodoval-tezisyistrategii-2020.html

21. Data: Countries and Economies // The World Bank [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //data. worldbank.org/country

22. Data: GDP (current US$) // The World Bank [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://data. worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.CD?page=4

23. Data: Unemployment, total (% of total labor force) (modeled ILO estimate) // The World Bank [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //data. worldbank.org/indicator/SL.UEM.TOTL.ZS

24. Erawatch Country Reports 2011: Montenegro // JRC Scientific and Policy Reports. European Commission: Joint Research Centre; Institute for Prospective Technological Studies, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://erawatch.jrc. ec.europa.eu/erawatch/export/sites/default/galleries/ generic_files/file_0338.pdf

25. Indicators // The World Bank [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://data.worldbank.org/ indicator/ Montenegro at a glance // The World Bank [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// devdata.worldbank.org/AAG/mne_aag.pdf

26. The World Factbook: Slovenia // Central Intelligence Agency [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/theworld-factbook/geos/si.html

Размещено на Allbest.ru