Про деякі соціальні показники впливу на національну безпеку

Підтримка прихильників соціалізму/ капіталізму залежно від віку (%)

Тому відсутність консенсусу у визначенні базових цінностей і цілей, з яких формується єдиний соціальний проект країни, призвела до зростання ризику для процесу державотворення. Нормативним ідеалом нашого суспільства стало виживання, що приводить до високого рівня соціального ризику. Силовий характер організації соціального простору, домінування сили над правом, панування примушення, дефіцит справді вільного вибору в поєднанні з демократичною фразеологією формують цинізм суспільного світогляду, супутню йому апатію і соціальний песимізм. Майже половина громадян України, 49,6%, не підтримують ніякої ідеології розвитку суспільства; а чверть - 25,6% - напряму висловилися - “аби не конфліктували”. Такий результат свідчить про байдуже ставлення громадян України до якихось ідеологій. Байдужість до будь-якої ідеології є яскравою ознакою соціально- політичного стану сучасної України. Відсутність сприятливого соціального поля щодо сприйняття будь-якої ідеології ставить під великий сумнів реалізацію програмної реформи Президента по об'єднанню українського суспільства до 2020 р.

У суспільстві панують страх і тривожність, майже чверть(!) громадян України - 23,6% - на запитання “Які почуття виникають у Вас, коли Ви думаєте про майбутнє України” відповіли - страх і 44,5% - тривога (доклад. див. табл. 3)!

Таблиця 3

Почуття, які виникають у громадян України, коли вони думають про: (%)

Як свідчать дані, за два роки рівень страху і тривоги серед громадян значно зріс. При цьому слід зазначити, що за майбутнє України громадяни більше переживають, ніж за своє особисте. Такий факт свідчить про наявність прямої кореляції з відчуттям гордості у українців за свою належність до України, про що ми зауважили на початку статті.

Зростання невпевненості й страхів призводить до формування нормативного ідеалу, орієнтованого не на розвиток, а на безпеку. Підтримання безпеки, збереження статус-кво стає основним завданням суспільства ризику, але правителі забувають, що чим невпевненіше почувається пересічний громадянин, тим більше у нього бажання мати на чолі держави “сильну руку”, яка знизила б рівень ризику і зміцнила б слабшаючий порядок у суспільстві. Така тенденція є дуже небезпечною... Демократичні ідеї дедалі більш виявляються дискредитованими, стрімко втрачаючи популярність у масах. Зате авторитетнішими стають дії силових відомств і структур. Однак у даному випадку слід брати до уваги, що причинами соціальних конфліктів може виявитися несумісність інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини свого часу вказували Е.Дюркгейм і Т.Парсонс.

Несумісність індивідуальних і суспільних цінностей пояснюється ще й тим, що в кожного індивіда є набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш значущих сторін соціального життя, які стосуються його особисто. І тому при задоволенні потреб одних груп виникають перешкоди, створювані іншими групами. При цьому проявляються протилежні ціннісні орієнтації, які й стають причиною конфлікту. Наприклад, різне ставлення до власності: одні вважають, що великі підприємства повинні бути державною власністю, - 54,7%, інші виступають за їх приватну власність - 20%; ставлення до мови: одні вважають, що російській мові треба надати статус офіційної, - 32,2%, інші в цьому питанні обстоюють позицію, що тільки українська мова повинна бути офіційною, - 49,7%. Такі значні розбіжності в основоположних питаннях побудови згоди в суспільстві приводять до конфліктних ситуацій, що послаблює державний устрій. І мудрість політичних лідерів полягає в тому, щоб не розводити ці групи по різні сторони, створюючи ще більшу тріщину, а виробити такий курс розвитку країни, який би об'єднував їх на виконання єдиних завдань, об'єднував ці різні на перший погляд групи, але єдині насамперед тому, що живуть вони в одній країні.

І все ж таки пострадянський політико-економічний курс незалежної України іноді явно, іноді приховано, всупереч громадській думці був прийнятий на розвиток капіталістичної лібералізації економіки, що відповідно зумовлює розширення свободи економічної діяльності, повне або часткове зняття політичних, юридичних та адміністративних обмежень приватної ініціативи. Ці процеси ведуть до підвищення кількості й ролі ефективних, тобто відповідальних перед державою, власників. Але де ми можемо спостерігати відповідальних власників у пострадянський період? Коли і де вони могли бути виховані? Процеси, що розгортаються у нашому суспільстві, та і в інших країнах пострадянського суспільства, свідчать про протилежне - економічний потенціал держави опинився у власності декількох великих власників (олігархів), яким байдуже до проблем держави з її соціальним захистом, пенсійним забезпеченням, розвинутою інфраструктурою та інше. Головне для них - це прибуток, і чим більший, тим краще. Лібералізм за своєю ідеологічною основою був покликаний створювати рівні умови щодо розкриття здібностей, економічної ініціативи та заповзятливості людей. Для цього на першому етапі було впроваджено лібералізацію цін, широкомасштабну приватизацію державної власності, навіть тих об'єктів, які приносили (і приносять на час приватизації) значний прибуток державі. Таким чином, впроваджувалось кардинальне зниження (іноді варто сказати - знищення) ролі держави в економічному житті. Але світовий досвід свідчить про підвищення ролі держави у функціонуванні національної економіки країни, особливо в період подолання кризових явищ. Саме держава виступає гарантом забезпечення існування свободи конкуренції та розвитку ринкових відносин і коли ринковий механізм, заснований на вільній конкуренції, потребує коригування, здійснити це може тільки держава. За всі роки проведення моніторингу ліберальний шлях розвитку економіки підтримувало не більше 9% (максимум, зафіксований цього року). Явно протилежний шлях розвитку - повернення до планової економіки, яка ґрунтується на повному державному обліку й контролі, висловлювалися за всі роки моніторингу в середньому близько 30% громадян; цього року 26,5% менше, ніж в інші роки, але це все ж таки чверть населення України! При цьому слід мати на увазі, що в суспільстві майже повністю знищені ті мінімальні соціально-економічні гарантії, що існували за радянських часів. Новопроголошена держава виявилася неспроможною забезпечити безкризову соціально-економічну трансформацію, підтримати гідні умови життя багатьох своїх громадян, гарантувати рівність прав суб'єктів підприємницької діяльності.

Тому, як підсумок, треба зазначити, що сьогодні більшість громадян (42,4%) України не задоволені загалом своїм становищем у суспільстві. Але, незважаючи на те, що цей показник виявився нижчим, ніж у 2010 р. - 46,9%, у 2012 р. - 51,2%, стверджувати, що соціально-політична ситуація сьогодні дуже напружена тільки завдяки невдалим соціально-економічним реформам, це нічого не сказати. Динаміку негативної політичної ситуації в Україні можна простежити в таблиці 4.

Оцінка негативної політичної ситуації в Україні (%)

Як бачимо, респонденти цього року показали, наскільки небезпечна політична ситуація склалася в Україні, - з 2010 р. ступінь критичності і вибухонебезпечності політичної ситуації, за оцінками респондентів, постійно зростала і до 2014 р. досягла свого піку, майже втричі (!) перекриваючи показник минулих років. Це дуже сумно і небезпечно як для держави, так і кожного громадянина. Сумно тому, що в країні розпочалась війна з сусідом, з яким ми віками жили як брати. Небезпечно тому, що ця війна з великою вірогідністю може призвести до переформа- тування України як держави.

Література