Цивільні правовідносини інтелектуальної власності та їх класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347

Цивільні правовідносини інтелектуальної власності та їх класифікація

О.Х. Харитонова

доктор юридичних наук, професор, завідуюча кафедрою інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету „ Одеська юридична академія ”

Стаття присвячена проблемним питанням класифікації правовідносин інтелектуальної власності. Автором запропонована власна класифікація цивільних правовідносин інтелектуальної власності. У статті проаналізовано специфіку кожного з різновидів зазначених правовідносин.

Ключові слова: правовідносини інтелектуальної власності; авторські правовідносини; правовідносини, суміжні з авторськими; правовідносини промислової власності; патентні правовідносини; правовідносини „індивідуалізації”; правовідносини, суміжні з правовідносинами промислової власності; інші правовідносини інтелектуальної власності.

інтелектуальний власність правовий юридичний

The article examines issues connected with legal relationship intellectual property, namely a kind of classification. The author gives the following classification of types of civil legal intellectual property: 1) copyright legal relationship, 2) adjoining legal relationship 3) legal relationship of industrial property, which the author divides into two components: the patent legal relationship and legal relationship „ individualization ”, 4) legal relationship, with adjoining legal relationship of industrial property, 5) other legal relationship intellectual property. The article clearly and reasonably analyzed and revealed each of the varieties of this classification.

Keywords: relationship of intellectual property; author's relationship; relationship related to copyright; relationship of industrial property; patent relationship; relationship „customize ”; relationship adjacent to the legal relationship of industrial property; other legal intellectual property.

Попри ту обставину, що права інтелектуальної власності неодноразово були предметом наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних правознавців, аналіз їх з погляду теорії правовідносин практично не проводився. А в тих наукових працях, де згадувалися правовідносини інтелектуальної власності, у більшості випадків був відсутній аналіз відповідних правовідносин як категорії права [1, с. 16-18]. Крім цього, слід зазначити, що, хоча проблема класифікації правовідносин у вітчизняному правознавстві вже розглядалася, але й на сьогодні значна кількість її аспектів залишається дослідженою недостатньо. Це зумовлює доцільність звернення до цих питань з метою визначення специфіки правовідносин інтелектуальної власності, що виникає та існує на рівні цивільно-правового регулювання.

Як зазначалося, окреслені питання, фактично, не були предметом дослідження вітчизняних науковців. Окремі види правовідносин інтелектуальної власності аналізувалися на рівні монографічних досліджень [1, с. 20], але системного їх аналізу здійснено не було.

Метою дослідження є класифікація правовідносин інтелектуальної власності з огляду на їх видові особливості.

Оскільки сутність та властивості правовідносин значною мірою визначаються їх видовими особливостями, почати їх аналіз здається доцільним з деяких зауважень щодо класифікації правовідносин. Раніше вже було розглянуто правовідносини інтелектуальної власності як вид загальної категорії правовідносин [4, с. 345-350; с. 66-77], при цьому за основу визначення останніх було взято їх розуміння як передбачених юридичною нормою (або обумовлених конкретно-історичними загальними принципами об'єктивного юридичного права) ідеологічних суспільних відносин, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права [2, с. 133].

Однак, враховуючи різноманітність об'єктів цивільних правовідносин інтелектуальної власності, чим зумовлюються й відмінності у характері та обсязі прав суб'єктів зазначених правовідносин, доцільно розрізняти різновиди останніх. Таке посилання, у свою чергу, зумовлює доцільність хоча б загальної характеристики різновидів згаданих правовідносин.

Концепція та структура ЦК України дають підстави розрізняти такі різновиди цивільних правовідносин інтелектуальної власності:

1) авторські правовідносини;

2) правовідносини, суміжні з авторськими;

3) правовідносини промислової власності;

4) правовідносини, суміжні з правовідносинами промислової власності;

5) інші правовідносини інтелектуальної власності.

Зупинимося на зазначених видах правовідносин детальніше.

Говорячи про авторські правовідносини, слід враховувати ту обставину, що при використанні у широкому сенсі „авторськими” можна вважати усі правовідносини, які опосередковують відносини, що виникають стосовно результатів творчої діяльності. Адже кожен творець є і автором. Разом із тим здається виправданим говорити про авторські правовідносини у вузькому сенсі, позначаючи цим терміном правовідносини, що складаються у результаті створення літературних, художніх творів тощо. Власне такий підхід має місце і у ЦК України, глава 36 якого називається „Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)” [3, с. 230].

Однак, оскільки у назві зазначеної глави вживається не надто конкретна вказівка на „інший твір”, знов таки виникає загроза розширеного тлумачення поняття „авторське право” та „авторські правовідносини”, а відтак з'являється потреба встановлення критеріїв віднесення правовідносин інтелектуальної власності саме до авторських.

Враховуючи значення врахування об'єктів для виокремлення та диференціації правовідносин інтелектуальної власності, логічно припустити, що первинним (основним) критерієм виокремлення авторських правовідносин має бути саме коло об'єктів останніх. Але, крім того, існують і додаткові (вторинні) критерії (критерії другого порядку), до яких належить, наприклад, законодавчий масив у певній галузі тощо. Враховуючи їх, з'ясуємо поняття та особливості авторських правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦК об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 4) інші твори.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а тільки той, що відповідає встановленим законом вимогам: а) має творчий, оригінальний характер; б) має бути виражений в об'єктивній формі.

Для поширення на зазначені об'єкти правової охорони не вимагається ні реєстрація, ні спеціальне оформлення твору. Однак автор має право зареєструвати його у встановленому законом порядку. Для сповіщення про свої права автор може використати спеціальний знак. Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права” таким знаком є латинська літера С в колі - ©.

Додатковим критерієм є зокрема масив законодавства, яким регулюються відносини, щодо зазначених вище об'єктів. Крім ЦК України, ними є: Закон України від 23 грудня 1993 р. „Про авторське право і суміжні права” (у редакції від 11 липня 2001 р.), інші закони, а також міжнародні договори, серед яких: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 р., Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 р. та інші спеціальні законодавчі акти.

Спираючись на ці критерії, можна спробувати дати визначення авторських правовідносин таким чином.

Авторські правовідносини - це врегульовані нормами законодавства суспільні відносини, що складаються між автором твору літератури, науки та мистецтва (або правонаступником автора) та усіма іншими особами у процесі створення, розпорядження та використання зазначених творів.

Оскільки авторські правовідносини належать до абсолютних правовідносин, центральним (визначальним) їх учасником є уповноважена особа. Такою особою, первинним суб'єктом авторських прав, є автор твору.

Автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або на примірнику твору, якщо не доведене інше (ч. 1 ст. 435 ЦК;ст. 2, ч. 2 ст. 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).

Суб'єктами авторських правовідносин можуть бути також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Зміст авторських правовідносин складається з прав автора щодо створеного ним твору і обов'язків усіх інших учасників цивільних відносин не порушувати права автора і не перешкоджати йому використовувати його авторські права.

Права автора на твір поділяються на дві групи: особисті немайнові права і майнові права.

Поряд з авторськими правовідносинами у законі згадуються так звані „суміжні права”. Поняття суміжних прав вперше було використане у радянському законодавстві в Основах цивільного законодавства 1991 р., які в Україні так і не набули чинності. Так, глава 37 ЦК України називається „Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)”. Хоча назва згаданої глави ЦК є досить довгою, але з неї усе ж таки не зовсім зрозумілим є, що ж таке „суміжні права”. Правильніше, стосовно чого вони є „суміжними”. Більш вдалим видається найменування Закону України від 23 грудня 1993 р. „Про авторське право і суміжні права”, яке орієнтує на те, що маються на увазі права, суміжні з авторськими.

Виходячи з сенсу наведених формулювань законів, можна говорити про „правовідносини, суміжні з авторськими”, вживаючи у певному, окресленому наперед контексті також спрощену форму „суміжні правовідносини”

Правовідносини, суміжні з авторськими, - це врегульовані нормами законодавства суспільні відносини, що складаються між виконавцем, виробником фонограм, відеограм тощо або особами, вказаними у договорі чи у законі як володілець зазначених прав, та усіма іншими особами у процесі виконання, використання творів, вироблення та використання фонограм, відеограм, програм організацій мовлення тощо.

Специфіка „суміжних” правовідносин полягає у тому, що вони пов'язані з використанням окремих технічних пристроїв, об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях. Крім того, здійснювати виконання можна повторно перед необмеженою аудиторією.

Отже, правовідносини, суміжні з авторськими, тісно пов'язані з останніми і є похідними від них. Разом із тим вони мають власну нормативну базу, яка зокрема включає Закон України від 23 грудня 1993 р. „Про авторське право і суміжні права” (у редакції від 11 липня 2001 р.), „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, „Про телебачення і радіомовлення”, інші закони, а також міжнародні договори, серед яких Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів 1886 р., Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення та інші.

Об'єктами суміжних прав є: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення. При цьому для легітимації зазначених об'єктів не вимагається виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів. Не висуваються також якісь спеціальні вимоги щодо їх призначення, змісту, цінності тощо, способу чи форми вираження (ст. 449 ЦК, ст. 35 Закону України „Про авторське право і суміжні права”). Перелік об'єктів суміжних прав є вичерпним.

Суб'єктами суміжних правовідносин є уповноважені суб'єкти (суб'єкти суміжних прав) і зобов'язані суб'єкти (суб'єкти пасивного обов'язку не порушувати права уповноважених суб'єктів). У свою чергу, суб'єкти суміжних прав поділяються на: первинні і вторинні.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Похідними (вторинними) суб'єктами суміжних прав є інші особи, які набули суміжних прав відповідно до договору чи закону. До осіб, які отримують суміжні права за законом, належать спадкоємці фізичної особи - суб'єкта суміжних прав. Щодо осіб, до яких суміжні права перейшли за договором, слід зазначити, що до них мають перейти всі виключні права, які мають бути або відчужені цій особі, або перейти за ліцензійним договором на весь строк їх існування. У іншому випадку вони не набувають статусу суб'єкта суміжних прав (наприклад, дистриб'ютори або особи, яким майнові суміжні права передані за договором залога).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено, відповідно, у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Для сповіщення про права особа, яка має суміжне право, може використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера ®, обведена колом (від англійського „performer” - виконавець або „phonogram producer” - виробник фонограми); імена (назви) осіб, які мають суміжні права; рік першої публікації.

Зміст правовідносин, суміжних з авторськими, становить майнові та немайнові права уповноваженого суб'єкта та обов'язки усіх інших осіб не порушувати ці права.

Промислова власність, згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності від 20.03.1883 р. - це права (очевидно, маються на увазі відносини), що стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, а також захист від недобросовісної конкуренції.

Таким чином, „право промислової власності” включає в себе патентне право, право інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Звідси випливає, що категорія „правовідносини промислової власності”, у свою чергу, є узагальнюючим поняттям, яким охоплюються патентні правовідносини та „індивідуалізаційні” правовідносини (правовідносини „індивідуалізації”).

Патентні правовідносини - це врегульовані нормами законодавства (права) відносини, що виникають у процесі створення і використання винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

Нормативну базу патентного права складають ЦК, Закон України від 15 грудня 1993 р. (у редакції від 1 червня 2000 р. з наступними змінами) „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, Закон України від 15 грудня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями) „Про охорону прав на промислові зразки”, міжнародні угоди, підзаконні нормативно-правові акти.

Об'єктами патентних правовідносин є патентноздатні винаходи, корисні моделі та промислові зразки.

Суб'єктами патентних правовідносин, згідно зі ст. 463 ЦК, є: 1) винахідник, автор промислового зразка; 2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Зміст патентних правовідносин складають права уповноважених та обов'язки зобов'язаних їх учасників.

Особливістю патентних правовідносин є те, що права уповноважених осіб щодо об'єктів цих відносин виникають лише після їх визнання такими державними органами та отримання патенту. Патент - це охоронний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право інтелектуальної власності на ці об'єкти (ч. 1 ст. 462 ЦК). Видача патенту супроводжується встановленням організаційних патентних правовідносин, у межах яких відбувається спеціальна процедура легітимації таких об'єктів.

Індивідуалізаційні правовідносини (правовідносини індивідуалізації) - це врегульований законодавством правовий зв'язок, що складається між учасниками цивільних відносин у процесі забезпечення охорони, створення та використання засобів індивідуалізації.

Права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг не належать ні до авторського, ні до патентного права, хоча можуть містити окремі ознаки першого і другого. їх особливістю є саме проміжне становище і те, що вони не завжди вирізняються творчим характером.

Нормативною базою їх є ЦК, ГК, Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993 р., Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” 1999 р.

Об'єктами правовідносин індивідуалізації є комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення (зазначення походження товару).

Щодо суб'єктів прав на комерційне найменування, слід зазначити, що в ЦК використовується термін „особи”, що, виходячи із змісту розділу ІІ Книги І ЦК, може використовуватися для позначення як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі підприємців. При цьому в ст. 90 ЦК міститься обмеження відносно того, що комерційні найменування можуть мати лише підприємницькі товариства. ГК у ст. 159 встановлює, що права на комерційне найменування можуть належати лише суб'єктам господарювання, тобто юридичним особам та громадянам-підприємцям. При цьому як комерційне позначення громадянином-підприємцем може бути заявлене своє прізвище або ім'я.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. При цьому право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст. 493 ЦК). Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом (ст. 502 ЦК).

Зміст правовідносин індивідуалізації охоплює немайнові права та майнові права суб'єктів цих правовідносин і обов'язки усіх інших учасників цивільних відносин.

До правовідносин, суміжних з правовідносинами промислової власності, мають належати правовідносини, що виникають стосовно специфічних результатів інтелектуальної діяльності, пов'язаних з промисловою власністю, але які не можуть бути віднесені до промислової власності (раціоналізаторські пропозиції, наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, комерційні таємниці (ноу-хау).

Із врахуванням зазначеної специфіки об'єктів відповідні правовідносини можна визначити як правовий зв'язок, що виникає між учасниками цивільних відносин, які мають права на вказані у законі об'єкти, і усіма іншими особами, що зобов'язані ці права не порушувати.

Нормативну базу регулювання відносин щодо нетрадиційних об'єктів права інтелектуальної власності складають ЦК, ГК, закони України „Про інформацію”, „Про науково-технічну інформацію”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, „Про охорону прав на сорти рослин” 2002 р., „Про племінну справу у тваринництві” 1993 р., „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” 1997 р., Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій 1992 р., яке є чинним лише в частині раціоналізаторських пропозицій (згідно з Указом Президента України від 22 червня 1994 р.), Методичні рекомендації про порядок складання, подачу і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, Положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію та порядок його видачі 1995 р. та інші підзаконні нормативно-правові акти.

До інших правовідносин інтелектуальної власності, як здається, мають бути віднесені правовідносини з такими особливими об'єктами права, як селекційні досягнення.

Об'єктами правовідносин інтелектуальної власності на селекційні досягнення є сорт рослин або порода тварин.

Суб'єктами є безпосередні творці, володільці виключних прав на їх використання (патентоволодільці), спадкоємці та правонаступники. Авторами сорту рослин, породи тварин можуть бути фізичні особи, завдяки творчій праці яких виведено, створено або виявлено сорт рослин, породу тварин.

Зміст правовідносин інтелектуальної власності на селекційні досягнення становить:

1) особисті немайнові та майнові права на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією.

Враховуючи стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, появу нових об'єктів права інтелектуальної власності, динаміку відповідних правовідносин, запропонована класифікація може бути доповнена іншими видами, проте всі вони, як здається, охоплюються нею.

Список використаної літератури

1. Чечі Дьордь Охорона інтелектуальної власності в Угорському праві: [монографія] / Чечі Дьордь; За заг ред. і в пер. Ю.Л. Бошицького. - К. : Логос, 2006. - С. 16-18. Клейменова С. М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб'єктів авторського права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / С. М. Клейменова - К., 2004. - 20 с.

2. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. [навч. посібник] / П.М. Рабінович. - [Вид. 9-е, зі змінами]. - Львів: Край, 2007. - С. 133.

3. Харитонов Є.О. Цивільні правовідносини: монографія / Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова. - [2-ге вид., перероб. і доп.]. - Одеса: Фенікс, 2011. - С. 230.

4. Харитонова О.І. Проблемні питання класифікації правовідносин інтелектуальної власності /О.І. Харитонова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2010. - № 929. С. 345-350: - Серія „ПРАВО”. Спеціальний випуск. Харитонова О. І. Поняття та види цивільних правовідносин інтелектуальної власності / О. І. Харитонова // Право України. - 2011. - N° 3. - С. 66-77.

Размещено на Allbest.ru