Онтологічно-правові витоки розуміння явища поведінки людини в контексті з’ясування передумов виникнення правової поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Онтологічно-правові витоки розуміння явища поведінки людини в контексті з'ясування передумов виникнення правової поведінки

У статті з'ясовано історичні аспекти уявлень про правову поведінку у філософії права. Досліджуються основні ознаки поведінки людини в періоди Стародавнього світу, Античності, Середньовіччя, Нового часу та ознаки правової поведінки в німецькій класичній філософії. Охарактеризовано основні витоки формування поняття правової поведінки відповідно до історико-філософського періоду.

Дослідження проблеми поведінки людини має принципово важливе значення. Вона пройшла тривалий філософсько-правовий етап розвитку, переступивши всі історичні періоди та епохи, які протягом багатьох тисячоліть зуміли вдосконалити дану категорію та збагатити Ті найціннішими властивостями, що характеризують Ті сьогодні в науковій літературі. Саме на основі даного явища сформувалася концепція правової поведінки, яка є основою правового, розвиненого та освіченого громадянського суспільства та держави в цілому.

Тому, певною мірою не зовсім правильно зазначати, що правова поведінка стала предметом дослідження тільки з 60-х років минулого століття. Дане поняття було цікавим ще стародавнім мислителям. З кожним століттям явище правової поведінки збагачувалося, вдосконалювалося та отримувало правовий зміст. Тому, для вивчення поняття та сутності правової поведінки необхідно звернутися до творчої спадщини відомих філософів, праці яких є першоосновою формування даного явища. Вище вказані обставини обумовлюють актуальність дослідження, його зв'язок з найважливішими теоретичними і практичними завданнями.

Стан дослідження. Серед існуючих розробок в галузі правової поведінки та поведінки людини необхідно виділити таких філософів, як Августин Аврелій, Тома Аквінський, Арістотель, Ф. Бекон, Р. Г.В.Ф. Гегель, Геракліт, Т. Гоббс, Гомер, Декарт, Демокрит, Епікур, І. Кант, Ш.Л. Монтеск'є, Піфагор, Платон, Г. Сковорода, Сократ.

Метою даної статті є дослідження витоків формування поняття та сутності правової поведінки, на підставі аналізу праць найвизначніших філософів та вчених.

Підійдемо до розгляду проблеми поведінки людини відповідно до наступної періодизації.

1) Погляди на поведінку людини у Стародавньому Сході.

Даний період вирізняється тим, що вчені займалися вивченням саме поведінки людини. Ще не було чіткого розподілу між поняттям правова поведінка та поведінка людини. У Стародавньому Сході розглядалося все в загальному вигляді, без будь-якої диференціації.

Як відомо філософію цього періоду можна поділити на філософію Стародавньої Індії та філософію Стародавнього Китаю.

Поняття поведінки людини у Стародавній Індії характеризується, в першу чергу, міфологічно-релігійним світоглядом. Мислителі цього часу шукали шлях як звільнити людину від карми та від страждань. Вони вважали, що тільки істинні знання, які правильно спрямовують людину, допоможуть їй у пошуках шляхів уникнення страждань. Правильна поведінка людини полягає в утриманні від брехні, злодійства та несправедливості. Людина, як розумна істота, сама може впливати на свою поведінку, відповідати за неї, тобто людина має свідомо-вольовий характер. Існують три елементи, які дають можливість людині керувати своєю поведінкою - це правильна віра, правильне знання та правильна поведінка. Правильне життя людини характеризується дотриманням принципів моральності, культивуванням поваги до інших людей тощо.

Філософські школи цього періоду досить чітко відображають причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою та результатом такої поведінки, тобто виражають наслідки дій особи в залежності від соціальної значущості.

Дослідивши дану епоху можна умовно виділити ознаки, які були притаманні поведінці людини. Зазначимо, що вона мала свідомо-вольовий характер, була соціально значущою, виражалася зовні у формі конкретних дій чи бездіяльності, є наслідковою, яка виражається у реакції оточуючих та має міфологічно-релігійний характер.

У філософії Стародавнього Китаю велика увага приділялася вивченню таких властивостей поведінки людини, як гуманність, покірність, дотримання ритуалу. Підтвердженням цього є праці китайських філософів (Конфуцій, Лао-Цзи, Мен-Цзи, Мо-Ді, Хань Фей, Чжуан-Цзи, Шень Бухай та ін.). Вони висували ідею відповідальності людини за свою поведінку на вищому космічному рівні та ідею самоідентифікованості людини, яка виражається через ідеал благородної, мудрої людини, носія вищих моральних цінностей. Найкращим вибором поведінки людини є або утримання від дії та наслідування природності, або активна дія спрямована на впорядкування та усунення помилок, які вкралися у процес еволюції.

Проблеми легітимного способу детермінації правової поведінки активно вивчав Конфуцій. На його думку, люди споконвічно не здатні до опанування такого принципу поведінки, як «золота середина» між надмірною обережністю та ризикованістю. Кожного разу знайти таку межу важко. Зазвичай, люди або занадто обережні, або ж надміру нестримані [9, с. 55]. Його основний моральний заповіт звучить таким чином: «Те, чого я не хочу, щоб робили мені, я не буду робити іншим» [9, с. 80].

Даний період також вніс свій коректив у поняття поведінки людини, він характеризує її як гуманну, соціально значущу, свідомо-вольову поведінку, виражену у формі дій або бездіяльності, яка тягне за собою відповідальність за негативну поведінку.

2) Погляди на поведінку людини в Античній філософії.

Розвиток розуміння поведінки людини як поєднання свободи і відповідальності відображені у філософії Античності, зокрема у працях Арістотеля, Геракліта, Гомера, Демокрита, Епікура, Піфагора, Платона, Сократа, Ціцерона та ін.

Цей період характеризується самовдосконаленням особистості, формуванням у людей моральних норм, що стали регуляторами поведінки людини та механізмом забезпеченням соціального порядку. Право стає письмовим, і тим самим сприяє вдосконаленню суспільних відносин та врегульовує поведінку людей, яка набуває соціального значення. Досить цікавим постулатом Античної філософії є принцип, відповідно до якого не слід вдаватися виключно до покарання злочинців, потрібно попереджати злочини.

Кожен філософ цього періоду виконує визначальну роль у формуванні поведінки людини. Наприклад, Гомер, спочатку пояснює поведінку людини волею богів, однак пізніше він підтримує ідею людини, котра вчиняє свої дії обдумано і відповідає за свої вчинки [14, с.3]. Піфагор, закони вважав великою цінністю, а законослухняність, належну поведінку людини -- високою чеснотою. Геракліт, вказував на важливу ознаку поведінки людини, а саме відповідальність перед законом. Демокрит, в свою чергу, виокремив мотиви поведінки людини, зазначаючи, що бути доброю людиною значить не тільки не чинити несправедливості, а й не бажати цього. Продовжував розгляд даного питання Сократ, який вказував, що поведінка людини визначається її душею. Добро є ознакою знання, а зло є свідченням незнання. Внутрішній закон відрізняється від закону природи і суспільства, тому що він спонукає думати. Ідея Сократа розвивалася та деталізувала багатьма мислителями, серед яких слід виокремити Платона, який зазначав, що потрібно створити закони, які б регулювали індивідуальне та соціальне життя населення [11, с.334]. Дослідження поведінки людини безпосереднього пов'язані з вченням Арістотеля. На його думку, людина є моральна та розумна істота, здатна до моделювання своєї поведінки, має власні уявлення про добро і зло, згідно обраних нею моральних ідеалів [2, с.453].

Отож, філософія античності поряд з основними ознаками, які були притаманні в Стародавньому світі, характеризувала поведінку людини як формально виражену, тому що вона отримала письмове вираження.

3) Погляди на поведінку людини у філософії Середньовіччя.

У добу Середньовіччя поведінка людини досліджувалась через поєднання віри та розуму у працях Августина Аврелія, Бернара Клервського, Іоана Златоуста, Іоанна Дунса Скота, Іоанна Скота Єріугени, Петра Даміані, Тертуліана, Томи Аквінського та ін. Чинники, які формували поведінку людини є справедливість, право, законодавство, і насамперед Біблія. Поведінка людини розвивалася під впливом християнства. У правосвідомості тогочасного соціуму наявна повага до закону, переконаність в його досконалості, віра в його виключну роль для забезпечення нормального існування суспільства. Основною нормою, якою повинен керуватися християнин у своєму житті, є любов до ближнього.

Августин Аврелій, у своїй працях, висуває думку про те, що заборона посилює бажання здійснювати незаконний вчинок. На його думку, причинами зла є слабкість волі людини і її хибний духовний вимір [1, с.617]. Тома Аквінський вважав, що вищим джерелом права слід визнати право божественної волі, якому повинні підкорятися і звичайна людина, і правитель, це право доводиться до людей від Бога через одкровення. На його думку, потрібно творити добро та уникати зла, про це інтуїтивно людина знає і є переконаною в істинності цього твердження [6, с.25].

Період Середньовіччя не відрізняється оригінальністю ідей щодо ознак поведінки людини і характеризує їх відповідно до попередніх періодів.

4) Погляди на поведінку людини у період Відродження.

Філософія періоду Відродження характеризується гуманістичним уявленням про поведінку людини. Представники даного періоду (Джаноццо Манетті, Леонардо Бруні, Лоренцо Валла, Ніколло Макіавеллі, Гуго Гроція, Мішеля Монтеня та ін..) вбачають вдосконалення людини не в аскетичному самоочищенні й відчуженості від світу, а саме в активній соціально-корисній поведінці людини. Від волі людини залежить вибір варіанту поведінки, свобода волі людини зумовлює самостійність поведінки людини. Людина повинна відповідати за своє майбутнє, а отже за свою поведінку, що залежить великою мірою від неї самої, а не лише від Бога. Сумління людини є природним законом поведінки [13]. Саме в період Відродження сформулювалася ідея рівності. Найбільш характерними властивостями людини є самостійність, винятковість і цінність, а поведінки людини є свобода волі та відповідальність.

Епоха Відродження характеризується поверненням до античного розуміння ознак поведінки людини та звільняє філософську думку від догматів церкви.

5) Погляди на поведінку людини у філософії права Нового часу.

Філософія Нового часу стала своєрідним стрибком у створенні цілісної концепції правової поведінки. Хоча поведінка людини і правова поведінка зокрема, була предметом дослідження філософії та філософії права з давніх-давен, проте у природно-правових концепціях Нового часу вона отримала правове значення. У філософії цього часу велика увага приділялась свободі та правам людини як підґрунтю поведінки людини у працях Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Гроція, Т. Гоббса, Д. Локка, Б. Спінози, Г.В. Лейбніца, К. Гельвеція, Ш.Л. Монтеск'є, Д. Юма, А.Д. Гольбаха, Г. Сковороди та ін.

Ідея природного права виконувала революційну роль у відстоюванні можливостей людини створювати відповідні їй умови життя та суспільні відносини, а також юридично обов'язкові правила поведінка. Людина визначається як господар свого життя, власник своїх ідей, яка самостійно визначає свою поведінку, керуючись розумом.

Якщо до цього часу правила поведінки встановлювалися законодавцем деколи нерозумно і з користю для себе, то у Новий час було проголошено, що варто лише надати свободу розуму, і він створить відразу найкращі установи.

Необхідно відзначити Ф. Бекона, що акцентував увагу на тому, що формальною підставою поведінки людини є закон, який є результатом діяльності держави, яка може існувати лише за допомогою видання законів та контролювати їх виконання [3, с.187]. Вагомим є внесок Рене Декарта, що у XVII ст. запропонував ідею рефлективності поведінки людини. На його думку, саме розум є визначальним чинником формування поведінки людини [7, с.356]. Також Томас Гоббс вивчав мотиви людської поведінки, які характеризуються корисливістю, що регулюються бажанням і розумом. Суспільство не є взаємна доброзичливість, а взаємний страх людей [5, с.98].

Шарль Луї де Монтеск'є вважав, що основне завдання законодавця полягає у тому, щоб запропонувати суспільству такі закони та правила поведінки, які б відповідали історичному розвитку духу народу. Мета права полягає у свободі, рівності та безпеці всіх людей, оголосивши найважливішим законом природного права мир. Правила поведінки встановлені державою є результатом закономірного впливу різних факторів суспільного розвитку на законодавчий процес [10, с.212]. Г. Сковорода вважає, що поведінка людей корегується найкраще у процесі виховання.

Філософія Нового часу формувалася під впливом ідеалу людини, створеного гуманістами Відродження. Цей період характеризував поведінку людину як нормативно забезпечену, соціально значущу, свідомо-вольову поведінку, виражену у формі дій або бездіяльності, яка тягне за собою відповідальність за протиправну поведінку.

6) Погляди на поведінку людини у німецькій класичній філософії.

Філософсько-правова проблема поведінки людини у Німецькій класичній філософії права була об'єктом дослідження у працях Г.В.Ф. Гегеля, І. Канта, Л. Фейєрбаха, Й. Г. Фіхте, Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера та ін.

У цей період активно почала вивчатися проблема діалектики свободи і необхідності, яка стала методологічною основою розуміння категорії відповідальності людини за свою поведінку. Свобода, яка виходить за межі дозволеного, розглядалась як така, що породжує свавілля та вседозволеність. Вчення про свободу і відповідальність утворило інститут поєднання свободи і примусу. Відповідно до цього поведінка людини з морально-політичного поняття перетворилася на правове.

Справжнім теоретичним узагальненням поведінки людини у сфері права можна вважати наукову спадщину Еммануїла Канта. Він розрізняв моральну і легальну поведінку, право з об'єктивної сторони і право з суб'єктивної сторони. Моральним можна вважати таку поведінку, яка продиктована внутрішнім усвідомленням обов'язку. Правова ж поведінка заснована на виконанні приписів закону, не залежно від внутрішніх мотивів суб'єкта [8, с. 150]. Тобто, поведінка людини у суспільстві регулюється і моральними, і правовими нормами, які різняться між собою за характером примусу. Г. Гегель продовжував основні положення Канта. Важливе місце у його вченні займає теорія покарання за злочинну поведінку, а сама поведінка людини розглядалась як результат вияву її внутрішніх суперечностей.

Отож, розглянувши даний період у історії філософії можна стверджувати, що Еммануїл Кант вперше розпочав теоретичне дослідження правової поведінки, заклавши основи для подальшого дослідження цієї категорії. Відповідно і ознаки можна виділити вже для правової поведінки, а саме соціальна значущість, виражена зовні у формі дій або бездіяльності, нормально забезпечена, має свідомо-вольовий характер, підконтрольна державі і найголовніша -- наслідкова ознака.

Вище розглянуті нами періоди філософії та філософії права характеризували поведінку людини, наповнюючи її істотними ознаками, які слугували передумовою для формування явища правової поведінки, яка, в свою чергу, для того щоб стати правовою, пройшла досить тривалу трансформацію.

В якості подальших перспектив дослідження у сфері правової поведінки вважаємо, що доцільно розглянути поняття правової поведінки, дослідити її сутність, роль та призначення.

правовий історичний філософія

Література

правовий історичний філософія

1.Августин, Б. О. Граде Божием [Текст ] / А. Блаженный. - Мн.: Харвест; М.: ACT, 2000. - 1296 с.

2.Аристотель. Сочинения: в 4 т. - Т. 4. / пер. с древнегреч.; общ. ред. А.И. Доватура. - М.: Мысль, 1983. - 830 с.

3.Бекон Ф. Образец трактата о всеобщей справедливости, или об источниках права, в одной главе, в форме афоризмов: соч. / Ф. Бекон. - М., 1971. - Т. 1. - 675 с.

4.Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель; [пер. з нім.]. - К.: Юніверс, 2000. - 329 с.

5.Гоббс Т. О свободе и необходимости / Томас Гоббс сочинения в 2 т. - Т. 1; [пер. с лат. и англ.]. - М.: Мысль, 1989.- 624 с.

6.Грищук, О. В. Людська гідність у праві: філософські проблеми [Текст ]: [монографія] / О. В. Грищук. - Львів: львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. - 428.

7.Декарт Р. Страсти души: сочинения: в 2 т. / Р. Декарт / сост. ред., вступ. слово В.В. Соколова; примеч. М.А. Гарнцева, В.В. Соколова; АН СССР, Ин-т философии. - М.: Мысль, 1989. - Т. 1. - 654 с.

8.Кант І. Критика практичного розуму / Імануїл Кант. - К.: Юніверс, 2004. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru