Конвергентні медіа як об’єкт державного регулювання: досвід ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конвергентні медіа як об'єкт державного регулювання: досвід ЄС

Мудрак Л.М.,

представник України в Керівному Комітеті Ради Європи з питань медіа та інформаційного суспільства, заслужений журналіст України,

аспірант кафедри інформаційної політики та технологій НАДУ

Анотація

законодавчий конвергентний медіа регуляторний

У статті запропоновано аналіз напрацювань країн Європейського Союзу щодо законодавчих та практичних підходів у питаннях регулювання нових конвергентних медіа.

Країни Європейського Союзу на даному етапі керуються Директивою Європейського парламенту та Ради Європи від 10 березня 2010 р. про аудіовізуальні медіа-послуги, а також рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи та комітетів РЄ. Водночас кожна країна має свої підходи щодо регулювання нових медіа. Контекст європейського досвіду важливий для державного регулювання України, особливо на момент підготовки нової редакції Закону України “Про телебачення та радіомовлення”.

Ключові слова: нові конвергентні медіа, державне регулювання.

Annotation

Mudrak L.M. Convergent media as the object of the public regulation: EU experience

The article proposes the analysis of the practice of the countries of the European Unionon the subject of legislative approaches and practical approaches which are in the questions of the regulation of the new convergent media. At the moment the countries have implement the Audiovisual Media Services Directive by Europian Parliamentand Council of Europe on 10 March 2010 also different policy recommendations of the Committee of Ministers and a recommendations of others Committees of Council of Europe. At the same time, each country has had national unique approaches to the regulation of the new convergent media. The contextsof the practice of europian countries are very important for Ukraine, especially at the moment of the preparation of the new Law on Television and Radio Broadcasting.

Key words: new convergent media, state regulation.

Аннотация

Мудрак Л.М. Конвергентные медиа как объект государственного регулирования: опыт ЕС

В статье предложено анализ практик стран Европейского Союза касательно законодательных и практических подходов в вопросах регулирования новых конвергентных медиа. Страны Европейского Союза на даном этапе руководствуются Директивой Европейского парламента и Совета Европы от 10 марта 2010 г. об аудиовизуальных медиа, а также рекомендациями Комитета Министров Совета Европы и комитетов Совета Европы. В то же время каждая страна имеет свои подходы относительно регулирования новых медиа. Контекст европейского опыта важен для Украины особенно в момент пoдготовки новой редакции Закона Украины “О телевидении и радиовещании”.

Ключевые слова: новые конвергентные медиа, государственное регулирование.

Постановка проблеми. Нові медіа - це передусім нові технології, поширення та злиття старих традиційних форм медіа з Інтернетом. (Конвергентні - тобто злиті або змішані технології.) Нові конвергентні медіа мають дві зони наукових та практичних досліджень. Питання перше, це - позиціонування та визначення нових конвергентних медіа як таких. Станом на 2014 р. європейські країни використовують рекомендації та напрацювання Європейського Союзу, Ради Європи, ОБСЄ, Європейської платформи регуляторних органів, Керівного Комітету Ради Європи з питань інформаційного суспільства та медіа в цій сфері. Для кожної країни важлива національна адаптація та визначення нових конвергентних медіа. Питання друге, це - цілі, завдання, принципи та підходи щодо регулювання нових конвергентних медіа. Зважаючи на європейські зобов'язання України щодо угоди про асоційоване членство в Європейському Союзі підходи щодо регулювання та аналіз європейських практик нині стають засадничими.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналізом європейських практик щодо позиціонування та визначення нових конвергентних медіа і щодо підходів регулювання займаються такі організації Ради Європи, як Європейська платформа регуляторних органів та Керівний Комітет Ради Європи з питань медіа та інформаційного суспільства. Серед європейських дослідників проблем конвергентних медіа - К.Міллер, В.Віке-Фрейберг, Х.Даублер-Гмелін, У.Карлссон, С.Лівінгстон, В.Шульц. В українському науковому просторі тему регуляції нових медіа досліджують О.Гофайзен, А.Дробик, Д.Проценко, Д.Тупчієнко, А.Аліферов, О.Ляхов, Б.Потятинник, В.Різун. Аналіз досвіду регулювання нових конвергентних медіа в країнах Європейського Союзу є метою статті.

Реакція на нові медіа знайшла своє втілення в Спільній декларації доповідача ООН з питань свободи переконань та вираження поглядів, Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, Спеціального доповідача з питань свободи вираження думок та вільного доступу до інформації (1 червня 2011 р.). Принципові положення такі:

• Регуляторні механізми, напрацьовані для традиційних ЗМІ, не можуть бути застосовані до Інтернету, натомість мають бути сконструйовані спеціальні норми.

• Не повинні встановлюватися обмеження щодо контенту в Інтернеті, натомість мають бути напрацьовані спеціальні альтернативи для врегулювання питання нелегального контенту.

• Потрібно заохочувати та пропагувати саморегулювання в частині поводження з дифамаційними матеріалами.

• Не повинно бути відповідальності технічних посередників за контент, згенерований іншими.

• Блокування сайтів допустиме лише в екстраординарних випадках (захист дітей від шкідливого контенту).

• Засоби змістовного фільтрування є проявом цензури.

• Держави мають позитивнее зобов'язання щодо забезпечення доступу до Інтернету.

Цілі регуляторної політики щодо конвергентних аудіовізуальних ЗМІ мають бути подібні цілям щодо аудіовізуальних ЗМІ загалом. Це засади Директиви Європейського парламенту та Ради Європи від 10 березня 2010 р. про аудіовізуальні медіа-послуги. Вони такі:

• необхідність забезпечення належної якості технічних аспектів та програмування;

• забезпечення плюралізму;

• захист та пропагування місцевої культури, а також культурних, моральних, соціальних та релігійних цінностей;

• пропагування конкурентного середовища;

• захист дітей від шкідливого контенту;

• забезпечення отримання достовірних та незаангажованих новин і належного рекламування;

• захист приватності та справедливого поводження з приватними особами;

• унеможливлення використання ЗМІ з метою вчинення тероризму, насильства, популяризації злочинності тощо [2].

Зазначені регуляторні цілі переносяться у сферу регулювання нових медіа, однак оскільки останні базуються на Інтернеті, європейські експерти радять урахувати його специфіку, а саме: необхідну активність користувача в отриманні інформації від нових медіа, транскордонність, мінливість контенту, хвилеподібність у поширенні інформаційних повідомлень.

Як європейські, так і українські експерти переконані, що Інтернет потребує значно менш суворого регулювання, ніж інші ЗМІ, однак регулювання все ж необхідне передусім через потенційну шкоду, яка може бути завдана дітям, а також для забезпечення прав осіб на приватність, захист честі й гідності, забезпечення плюралізму [11].

У звіті Групи Найвищого рівня Ради Європи “Свобода та плюралізм медіа підтримують Європейську демократію” вміщено рекомендації щодо регулювання нових медіа. Так, Рекомендація 13 зазначає, що “канали чи механізми, через які нові медіа будуть потрапляти до кінцевого споживача, мають регулюватися підходом технологічної рівності та нейтральності. На час повної цифрової епохи інтернет- нейтральність та рівність вибудовуватимуться з урахуванням законодавства Європейського Союзу” [9]. Головні підходи до регулювання:

- регулювання не означає обмеження;

- забезпечення свободи ЗМІ та плюралізму;

- незалежний регулятор;

- єдиного глобального підходу до регулювання не існує: “для кожної країни та культури своє”.

Останній пункт щодо напрацювань кожної країни в питаннях регуляції має бути основоположним. Для цього країни мають визначатися з позиціонуванням та дефініціями нових конвергентних медіа, які можуть підлягати регулюванню. Керівний комітет Ради Європи з питань розвитку медіа та інформаційного суспільства у своїх рекомендаціях для країн-членів наголошує на важливості виокремлення критеріїв технологій та інформаційних механізмів/структур, які підлягають чи можуть підлягати регулюванню. Відповідно до Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 р. про аудіовізуальні медіа-послуги [3] правове регулювання базується саме на поділі аудіовізуальних послуг на лінійні та нелінійні.

Лінійні (телевізійне сповіщення) - це АВМП, що надаються провайдером медіа- послуг для одночасного перегляду програм на основі програмного розкладу (сітки).

Нелінійні (АВМП на замовлення) - це АВМП, що надаються провайдером медіа- послуг для перегляду в момент, обраний глядачем, за індивідуальним запитом на основі каталогу програм, обраних таким провайдером.

Такий розподіл є важливим щодо підходів до регулювання. Стосовно класифікації та позиціонування технологій у Раді Європи експерти-практики радять напрацьовувати національну загальнозрозумілу термінологію, адаптовану до розвитку ринків. Виконуючи рекомендацію, український державний регулятор у 2012 р. в координатора проектів ОБСЄ змодерував проект “Нові медіа”. Результатом досліджень стало створення сучасного, адаптованого до України, глосарію термінів нових конвергентних ЗМІ. Експерти Д.Проценко та Д.Тупчієнко виклали своє бачення в “Огляді підходів до регулювання нових конвергентних аудіовізуальних засобів масової інформації: міжнародний досвід” [1]. Отже, використаємо класифікацію нових конвергентних медіа, напрацьовану українськими експертами, тим більше, що саме такі дефініції можуть використовуватися для майбутнього регулювання.

1. Інтернет-телебачення (он-лайн телебачення) - загальний термін, що означає поширення телевізійних програм через Інтернет шляхом використання технології потокового відео, зазвичай застосовується потужними традиційними мовниками.

2. ІР-телебачення (англ. IPTV) - мультимедійна послуга надання доступу до перегляду телевізійних програм, а також отримання інших супутніх послуг, таких як: відео, аудіо, текст, графіка, доступ до даних тощо, які доставляються провайдером послуг користувачеві засобами інтернет-протоколу через телекомунікаційну мережу.

3. Відео на запит (на вимогу) (англ. video-on-demand) - послуга з індивідуальної доставки абоненту телепрограм, відеофільмів або інших аудіовізуальних матеріалів із каталогу провайдера такої послуги, для перегляду в момент, що визначається самим абонентом, при цьому доставка здійснюється засобами телекомунікаційної мережі з використанням тієї чи іншої технологічної платформи.

4. Передплатне відео на замовлення (англ. subscribtion video-on-demand, SVOD) - підвид послуги “відео на замовлення”, коли замовлення послуги відбувається на постійній протягом певного часу передплатній основі за певний проміжок часу та/чи певний обсяг відео, що можна за цю плату переглянути.

5. Понадмережеве телебачення (телебачення через Інтернет, англ. Over-The- Top TV, OTT TV) - послуга з надання телевізійного контенту в спосіб, коли провайдер ОТТ контенту не керує телекомунікаційною мережею, якою кінцевий споживач отримує ОТТ контент, а інтернет-сервіс провайдер, мережею якого доставляється ОТТ контент, не контролює ОТТ контент, не відповідає за його якість та дотримання прав третіх осіб, а лише відповідає за доставку відповідних інформаційних пакетів підконтрольною йому телекомунікаційною мережею. Таким чином ОТТ контент надходить до кінцевого користувача після під'єднання пристрою для перегляду до мережі Інтернет.

Ці поняття спільні дефініціям країн-членів Ради Європи і в подальшому аналізі зможемо використовувати їх як аналогічні.

Метою будь-якої регуляторної політики є три аспекти: 1) реагування на вимоги суспільства (наприклад етичний аспект, релігійний аспект тощо); 2) реагування на вимоги законодавця (акт парламенту, міжнародна угода, державна концепція або програма, указ президента тощо); і 3) реагування на вимоги ринку (податкова або фіскальна політика держави; монопольне або конкурентне середовище; розвиток нових технологій).

Для регулювання важливий розподіл медіа. Тому нагадаємо, що всі засоби масової інформації, в тому числі традиційні, поділяються таким чином. За характером матеріального втілення інформації на носіях та відповідного сприйняття поділяються на друковані (текстові) та аудіовізуальні. За одночасністю перегляду відповідно до програмної сітки - на лінійні та нелінійні. За територією поширення: місцеві, регіональні, загальнонаціональні та транскордонні. За споживацькою аудиторією: загального спрямування, професійного спрямування, для певної спільноти за інтересами тощо.

Усі регуляторні інструменти можна систематизувати/класифікувати за трьома групами: ліцензування - коли регулятор виставляє ліцензію на конкурс (licensing) і заявники за неї змагаються (за такими монетарними критеріями, як наприклад, хто більше сплатить чи хто краще відповідає умовам ліцензії тощо), реєстрація (registration) - коли регулятор встановлює набір немонетарних критеріїв - і залежно від того, як їм відповідає чи не відповідає заявник, - реєструє чи не реєструє його (тобто хтось має подати заяву і чекати від регулятора на рішення - задовольнять його чи ні), і повідомлення (notification) - мовник лише надсилає повідомлення про початок своєї діяльності регулятору, і воно приймається автоматично, відмовити в отриманні повідомлення регулятор не може.

Аналіз законодавчої бази країн-членів Європейської платформи регуляторних органів показує, що більшість країн уже застосовують систему попередньої реєстрації або повідомлення, зокрема стосовно відео на запит. Це, зокрема, пояснюється тим, що багато країн уже запровадили Директиву ЄС щодо аудіовізуальних медіа-послуг як інтегральну частину свого національного законодавства. Така система може, з одного боку, допомогти в ідентифікації послуг, що підлягають регулюванню, особливо якщо вони стосуються нових учасників ринку. З другого боку, це може допомагати в застосуванні заходів впливу регулятором, полегшити майбутній контроль за дотриманням вимог законодавства і забезпечення прозорості інформації про мовників послуг.

На прикладі саме реєстрації відео на запит зможемо побачити аналогічність та подібність підходів різних країн.

За період із травня 2011 р. шість нових країн запровадили поставлення до відома регулятора стосовно відео на запит шляхом повідомлення: Боснія та Герцеговина, Словенія, Угорщина, Латвія, Нідерланди та Фінляндія.

Так, наприклад, у Нідерландах опубліковані регулятором (CvdM) правила містять норми, що визначають політику “комерційних засобів масової інформації”, або послуг відео на запит, відповідно до голландського Закону про ЗМІ, який набув чинності 1 листопада 2011 р. Такі послуги відео на запит повинні бути зареєстровані. Голландський регулятор CvdM також запровадив систему он-лайн-заявок для полегшення процесу поставлення до відома регулятора шляхом повідомлення [7].

У Словенії учасники ринку повинні повідомити про початок їхньої діяльності регуляторові. Базовим законом також створено базу даних нелінійних мовників. Повідомлення повинне містити інформацію, необхідну для ідентифікації типу послуг та відповідної класифікації мовника [10].

У Боснії і Герцеговині стосовно регулювання послуг відео на запит було застосовано безкоштовну процедуру реєстрації [4].

У Канаді медіа-послуги, що надаються через Інтернет або інші мобільні пристрої, не потребують отримання ліцензії від регулятора відповідно до положень базового Акта “Про сповіщення”. Спеціального іншого законодавства щодо регулювання нових медіа в Канаді не існує, отож вимог щодо реєстрації чи повідомлення також не передбачено.

Мальта прийняла базовий закон, в якому говориться, що мовники нелінійних послуг повинні зареєструватися в регулятора. Однак ще не всі підзаконні акти прийняті, тому на сьогодні нелінійні послуги є не зареєстрованими.

Норвегія, Швейцарія, Азербайджан, Ізраїль не запровадили таку реєстрацію шляхом повідомлення відео на запит.

У Німеччині, у той час як директива АВМП не вимагає ліцензування або реєстрації, для досягнення правової визначеності постачальник так званих телемедіа- послуг має право звернутися до компетентного представника регулятора для підтвердження, що надавана послуга не суперечить чинному законодавству (ст. 20 п. 2 Угоди між федеральними землями).

В Італії послуги ТБ навздогін регулюються в законодавчих рамках застосування лінійних послуг, де зацікавлені в можливості надання таких послуг суб'єкти господарювання повинні зазначити в запиті на отримання дозволу (ліцензії), що вони також надають конвергентні послуги, але вони не зобов'язані подавати окрему заяву на отримання спеціального дозволу (ліцензії) на ТБ навздогін. Веб-трансляція лінійної послуги підпадає під спрощену процедуру регулювання [5].

У Бельгії (CSA (франкомовний регулятор)) вимога реєстрації поширюється на всі аудіовізуальні медіа-послуги, які можуть підпадати під визначення відео на запит: під'єднане ТБ та його підвиди; програмне забезпечення для смартфонів/планшетів (якщо такий контент відрізняється від іншої версії сервісу, що надається іншим способом, такі як регулярні веб-сайти і про нього вже повідомлено регулятора); вебсайт газети з відеорозділом (допоки відеорозділ є основною метою такого виду послуг або він ізольований від іншої частини веб-сайту як послуга у власному сенсі); послуга завантаження з метою володіння (для власного використання (DTO) та завантаження для перегляду (DTR); веб-радіо [6].

У Хорватії система поставлення до відома регулятора шляхом повідомлення також поширюється на електронні видання (інтернет-портали).

У Люксембурзі мовники АВМП відео на запит повинні повідомити Міністерство зв'язку або подати заявку на отримання концесії від міністра зв'язку. Тим часом регулятор може дати свої рекомендації щодо конкретних програм.

Система спільного регулювання (співрегулювання) введена в трьох країнах, останнім прикладом є Фінляндія, де реєстрація мовників АВМП відео на запит провадиться організацією під назвою Фінський Центр Медіа-освіти та аудіовізуальних ЗМІ. Цей орган несе відповідальність за контроль надання аудіовізуальних програм (класифікації фільмів, захисту неповнолітніх тощо), а також координації та розвитку освіти щодо національних ЗМІ.

В Ірландії 2011 р. регулювання нелінійних АВМП відео на запит було делеговано регулятором самій медіа-галузі, представники якої створили саморегульовану організацію під назвою ODAS для здійснення цієї діяльності. Добровільний кодекс поведінки був розроблений ODAS у травні 2011 р. Кодекс передбачає, що “мовники аудіовізуальних медіа-послуг відео на запит повідомляють міністра або відповідного регулятора про свій намір надавати чи продовжувати надавати такі послуги (...) однак не зобов'язані звітувати регуляторові”.

У Великобританії була створена система спільного регулювання, де мовники зобов'язані повідомляти недержавного співрегулятора ATVOD, якщо вони працюють із відео на запит. Організація несе відповідальність за встановлення термінів подання повідомлення, отримання повідомлення і управління процесом регулювання, у той час як Ofcom зберігає відповідальність за прийняття рішень щодо інших галузей та застосування санкцій [8].

В Угорщині, незважаючи на створення передумов для існування спів- регуляторного режиму, мовники все ще зобов'язані повідомляти державного регулятора.

У Боснії і Герцеговині, Фінляндії, Словенії вимоги про реєстрацію шляхом повідомлення були введені зовсім недавно. Словенія проте вже провела попереднє дослідження, згідно з яким близько 40 мовників повинні надіслати повідомлення.

Отже, можна зробити такий висновок. Австрія, Боснія та Герцеговина, Бельгія (франкомовний регулятор), Бельгія (фламандськомовниий регулятор), Болгарія, Кіпр, Чехія, Іспанія, Угорщина, Хорватія, Італія, Литва, Латвія, Чорногорія, Нідерланди, Румунія, Швеція, Словенія, Словаччина реєструють відео на запит шляхом подачі повідомлення до національного державного регулятора. В Ірландії, Великій Британії та Фінляндії реєстрація відбувається через співрегуляторів, недержавні організації. В Люксембурзі подача реєстраційної інформації відбувається до профільного державного міністерства.

Дослідники регулювання нових конвергентних медіа Д.Проценко та Д.Тупчієнко в “Огляді підходів до регулювання нових конвергентних аудіовізуальних засобів масової інформації: міжнародний досвід” констатують, що більшість регуляторів (Болгарія, Данія, Чехія, Франція, Хорватія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Велика Британія, Словенія, Словаччина, Швеція) схильні застосовувати “легке” регулювання послуг, тобто переважно відео на запит і ТБ навздогін [ 1]. У Великобританії, якщо послуга не вимагає ліцензії на мовлення, вона буде підпорядкована полегшеному регулюванню. У Бельгії законодавство не містить загальних положень для лінійних і нелінійних послуг, диспозицій конкретних лінійних послуг та диспозицій конкретних нелінійних послуг. Відео на запит і ТБ навздогін повинні відповідати положенням, які є загальними для лінійних і нелінійних послуг, а також конкретним положенням для нелінійних послуг. Конвергентні послуги, що надаються традиційними мовними компаніями, мають відповідати правилам, застосовним до їхньої категорії (залежно від того, чи є вони лінійними або нелінійними, або надаються на відкритих платформах - таких як Інтернет або на закритих платформах - таких як кабель). У Люксембурзі відповідно до законодавства застосовуються однакові правила для лінійних сервісів і послуг за вимогою. У Боснії і Герцеговині до нових конвергентних медіа застосовуються правила регулювання лінійних послуг - головним чином стосовно послуг, пропонованих існуючими мовниками на своїх офіційних веб-сайтах з метою надання доступу до програм, які вже транслювалися. На Мальті норми законодавства, що регулює діяльність лінійної послуги, поширюються на аудіовізуальні медіа-послуги. Пропозицією регулятора є менш формальний підхід до нелінійних послуг за умови, що ключові поняття, такі як захист меншин, неповнолітніх, захист від расової ненависті суворо дотримуються. Більшість національних/державних регуляторів наділені достатніми повноваженнями щодо забезпечення реєстрації шляхом повідомлення. Однак процес цей різниться від країни до країни.

Регуляторам найважче класифікувати найбільш “нетрадиційні” послуги, тобто будь-які послуги, які надаються виключно через Інтернет, які особливо важко регулювати на практиці. Такі послуги пропонують, як правило, гібридний зміст (аудіовізуальні та інші матеріали), що робить його іноді важкооцінюваним, а саме: який зміст є головним і який є допоміжним, або: як вирішити, чи розділ відеопошуку можна розглядати як ізольований від іншої частини веб-сайту і як медіа-послугу. Найбільш дискусійним останнім часом є телебачення через Інтернет (OTTTV). Реєструють та класифікують цю послугу Австрія, Бельгія (франкомовний регулятор), Фінляндія, Нідерланди, Кіпр, Італія, Люксембург, Словенія. В Італії цей вид послуг вважається еквівалентним веб-ТБ в сенсі технологічного та економічного впливу на ринок, особливо стосовно питання трансляції спортивних змагань на нових технологічних платформах.

Майже всі країни-члени Ради Європи оновили свої медіа-законодавства. Приміром, Туреччина схвалила нову інноваційну редакцію Закону “Про телебачення та радіомовлення” в 2011 р. Нині цей закон вважається одним із найпрогресивніших серед медійних законодавств країн-членів Ради Європи. Албанія схвалила новий закон про телебачення та радіо навесні 2013 р. Болгарія в 2009 р.

Україна рухається до нової редакції Закону України “Про телебачення та радіомовлення”. 6 червня 2012 р. Робоча група Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації схвалила Концепцію нової редакції Закону України “Про телебачення та радіомовлення”. В концепцію було закладено, що предметом регулювання має стати надання аудіовізуальних медіа-послуг (лінійних - мовлення, нелінійних - “на замовлення”) засобами масової інформації та провайдерами програмної послуги. Крім того, в підходах щодо регулювання нових медіа закладався принцип технологічної нейтральності. Представлений проект має чітку стратегію щодо нових конвергентних медіа. Стаття 28 розд. 1 декларує підхід щодо технологічної нейтральності. Пропонується запровадити підхід до інформування (а не ліцензування) щодо здійснення діяльності у сфері аудіовізуальних послуг. “Повідомленням про здійснення діяльності у сфері аудіовізуальних послуг передбачено мовлення, яке не підлягає ліцензуванню - супутникове, кабельне, проводове, в мережі Інтернет, із використанням технології IPTV чи будь-якої іншої технології. Надання аудіовізуальної послуги на замовлення з використанням будь- якої технології. Розповсюдження програм шляхом ретрансляції без використання радіочастотного ресурсу”. Такого роду підхід, який закладається в новостворюване законодавство, ще потребуватиме координації та узгодження в інших статтях закону, і тут важливо зрозуміти, які норми діятимуть щодо відповідальності нових медіа та можливості в державного регулятора цю відповідальність контролювати. Однак закладений принцип дає підстави сподіватися, що нові медіа в майбутньому законодавстві отримають максимальну рівність розвитку та нагляду, а регулятор матиме всі шанси для сприяння цьому розвитку та контролю за дотриманням законодавства.

Висновки та перспективи подальших розвідок

1. Конвергенція надає величезні можливості для аудиторії та індустрії в цілому. Значно розширилась здатність аудиторії вибирати, коли та де отримувати значний обсяг контенту. Процес конвергенції створив для сфери аудіовізуальних послуг низку можливостей, а саме щодо надання нових послуг та інноваційних шляхів залучення глядачів.

Процес конвергенції створює певні виклики з точки зору державної політики. Доступ до аудіовізуальних медіа є складним процесом, на який в основному впливають глобальні гравці. Орієнтуючись на цілі державної політики в цій сфері, необхідне правильне розуміння мультибазовості такого середовища та рольпосередників. Існуюча регуляторна система підтримує цю жваву медіа-галузь, проте перед нею постають все більше викликів у такому швидкозмінному середовищі. Загалом швидкість та масштаб розвитку процесу конвергенції вражає та у майбутньому ще пришвидшиться. Тому означена тема для загального публічного обговорення стає все загальнішою та важливішою.

2. Значний економічний потенціал та очікуваний вплив конвергенції призводять до низки змін у галузі, тому перегляд політичного підходу є своєчасним та необхідним з огляду на основну роль медіа в демократичному суспільстві. Зі збільшенням та прискоренням доступу населення до інформації роль медіа задовольняє демократичні, культурні та соціальні потреби кожної спільноти, і це є важливим як ніколи. Головні цілі та цінності чинної системи регулювання сфери (захист глядачів та уразливої аудиторії, сприяння культурному розмаїттю та медіа-плюралізму, захист від закликів до ненависті тощо) залишаються особливо актуальними на етапі 2014 р. Але на практиці застосування варіанта, де багато гравців, які протистоять європейським провайдерам медіа-послуг, є глобальним і оперування в нерегульованому середовищі очевидно потребує подальшого дослідження.

3. Суб'єкти медіа слугують інструментом розвитку цифрових технологій та їх впровадження. Вони продовжують відігравати важливу роль, допомагаючи громадськості та індустрії в цілому повністю використовувати можливості, які відкриває конвергенція.

У напрямі уточнення класифікацій та технологій, що впливають на напрацювання різних регуляторних механізмів стосовно нових конвергентних медіа, вбачаємо подальшу перспективу наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Проценко Д. Огляд підходів до регулювання нових конвергентних аудіовізуальних засобів масової інформації: міжнародний досвід / Д. Проценко, Д. Тупчієнко. - К. : [б. в.], 2012. - С. 13-17, 19-20.

2. Broadcasting Regulatory Policy CRTC 2010-190 Regulatory [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.crtc.gc.ca/eng/archive/2010/2010-190.htm

3. Broadcasting Regulatory Policy CRTC 2010-190 Regulatory framework for video-on-demand undertakings [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.crtc.gc.ca/eng/archive/2010/2010-190.htm

4. Broadcasting Regulatory Policy CRTC 2010-190 Regulatory framework for video-on-demand undertakings [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.crtc.gc.ca/eng/archive/2010/2010- 190.htm. - Назва з екрана.

5. Italy Main Broadcasting Acts / Decree 120 of 28 June 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.gazzettaufficiale.it/guribd/dispatcher?service= 18&datagu=2012-07-30

6. Main broadcasting acts of Belgium [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.medienrat.be/files/dekret-neu.pdf

7. Netherlands Main Broadcasting Acts /media regulation 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.wettenoverheid.nl/BWBR0025028

8. Ofcom broadcasting codes UK/media legislation [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.legislation.gov.uk/all?title=media

9. Report of the High Level group, “A free and pluralistic media to sustain European democracy”, 3.1. The impact of new technologies. Prof. Vaira Vike-Freiberg, Prof. Herta Daubler-Gmelin, Prof. Luis Mignel Poiares Pessoa Maduro, Ben Hammersley 2013, p. 27 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.coe.int/t/dghl/standartsetting/media/CDMSIBU/High%20Level%20group%20report_eng.pdf

10. Slovenia Main Broadcasting Acts /law 87/2011 on Audiovisual media Services [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.urdni-list.si/1/objava.jsp?urlid=201187&stevilka=3715

11. 35th EPRA meeting: New Media & Regulation: Towards a Paradigm Shift? New Services and Scope: “What's in, what's out Revisited” [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //www .epra.org/eng/event/archive/2012/2012-130.html

Размещено на Allbest.ru