Революція як радикальний політичний регулятор суспільних відносин у державах перехідного типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Революція як радикальний політичний регулятор суспільних відносин у державах перехідного типу

В статті зроблено спробу аналізу тих подій, які відбуваються в соціально-економічному, політичному, правовому та духовно-культурному просторі сучасної України. Зокрема мова йде про місце, роль та перспективи "революційних" процесів у найбільш важливих сферах життєдіяльності людини. Закцентовано увагу на тому, що всі революції минулого, як і теперішня "лютнева", як правило, в кінцевому результаті мають політичний, а не соціально-економічний характер, а тому мало що дають пересічним громадянам, адже власність і влада продовжують залишатися в меншості суспільства.

Ми нічому не вчимося і постійно наступаємо на "граблі", або краще на "вила" І останні події є яскравим підтвердженням цьому. Ми знову робимо спробу миттєво побудувати "рай" в Україні шляхом радикальних дій щодо "силового" ощасливлення громадян країни. Відмінивши 16 січня 2014 р. під тиском Майдану антинародні, антитерористичні закони, вже 8 квітня 2014 р. Верховна Рада України приймає 231 голосом ці ж закони причому значно посиливши в них відповідальність за їх порушення.

При цьому ми впадаємо в чергову ейфорію відносно оцінки "лютневої" революції як унікального, ні з чим незрівняного моменту у всій історії людства. Де наш "революційний" національний романтизм (при всіх його позитивних якостях) як і раніше уводить нашу різнокольорову "еліту" в політико-патріотичну і духовно-культурну сферу ускладнюючи прагматичне (виважене) осмислення владою необхідності вирішення "назрівших" і "перезрівших" соціально-економічних проблем. Все це відбувається на фоні постійної войовничої риторики з постійним пошуком внутрішніх і зовнішніх ворогів і спробою їх звинувачення в усіх теперішніх негараздах України.

Сьогодні ми знову, як і сто років тому вступили в смугу "революційної" діяльності мас і радикального переустрою суспільства шляхом здійснення немислимих, фантастичних проривів в економічній , політичній, правовій і культурно-духовній сферах. І, на жаль, в цьому процесі як і раніше головна роль відводиться "людині з рушницею". Різниця полягає лише в тому, що минула влада бачила "прорив" в основному в економічній сфері, а діюча зараз - в політичній, культурній і міжнародній. Але і там і там йдеться про "прорив чогось" і про те, що він має бути "фантастичним" (тобто по суті нездійсненим).

Однак у такій ситуації ніяк не можна забувати уроків нашої і чужої історії про те, що "чудесне утопічне перевтілення людства в теорії завжди починається зі спокутної жертви, з пролиття крові, на практиці воно приречене потонути в крові" [5; с. 262].

І ми сьогодні знову бачимо відродження головної ознаки тоталітарної держави - домінування політичної (революційної) доцільності над правом і витіснення моралі з усіх сфер життєдіяльності людини. Поділ всього, що існує в країні на "чорне" і "біле", на "своїх" і "чужих", "героїв" і "ворогів" (гарних хлопців і поганих за прикладом американських вестернів) тощо. І це закономірне явище, оскільки моральність збігається з формами поведінки, які існують фактично, політична ж будується на значному розходженні між проголошеними ідеалами та їх втіленням. А західна цивілізація за словами А. Тойнбі сьогодні гине за відсутності моральності.

Особливо яскраво це видно на прикладі політичних революцій які періодично потрясають світ і в яких повністю відсутня моральність або вона має тільки одну сторону свого бачення, як "моральність" переможця, це по-перше. При цьому ми забуваємо вислів Т. Парсонса, що "соціальні системи працюють лише за умови якщо ми визнаємо в них роль етичного підґрунтя" [8; с. 356].

По-друге, втрати революції у всі часи для народу були більш значними, ніж її досягнення. По-третє, як правило всі революції "народжені" зверху, в них завжди присутні кримінальні елементи, в "революційний актив" часто вливаються найбільш руйнівні елементи, відтісняючи формртворчі [11; с. 261-269]. По-четверте, всі революції минулого і теперішнього - це не соціальні, а політичні революції, які не вирішували соціально-економічні проблеми більшості населення. Про це дуже гарно колись (більше 120 років тому) сказав М. Михайловський, підкреслюючи, що політичні революції в кінцевому результаті нічого не давали народу. Засоби виробництва, матеріальні блага (власність) і влада в результаті буржуазних революцій (а ми знаємо, що і соціалістичних, і сьогоденної "лютневої") хоча й переходять із рук у руки, але як і раніше залишаються у суспільної меншості (буржуазії, партійної номенклатури часів СРСР, теперішніх "демократів" тощо). Змінювалися тільки прізвища і клани (соціальні групи), які користувалися, володіли і розпоряджалися багатствами від імені народу в прихованому вигляді чи відверто цинічно.

Цієї ж точки зору на сутність революційних перетворень дотримувався український письменник-демократ В. Короленко. У своїй статті "Землі, землі!", написаній у жовтні 1919 року, він робить висновок, що "... революція ... повертається до минулого з його старими зловживаннями, замінивши одних гнобителів на інших. А більшість страждає як і раніше" [3; с. 193].

Розвиваючи цю думку далі, говорячи про долю політичних перетворень (сьогоднішньою мовою - долі "революцій"), він визначав їх як "грабіжку", з якої "богатий везе панське добро возами, а бідний тягнеться пішки з мішком" [3; с. 178]. Тільки замість панського, за останні двадцять років "розвезли" суспільне (народне) добро.

Погляди М. Михайловського на це питання збігаються і з поглядами його видатного сучасника, українського суспільного діяча М. Драгоманова. І той, і інший не закликали до немирної революції. Водночас між їхніми підходами до еволюційних перетворень є наявні відмінності, які полягають у тому, що перший боровся за соціальні перетворення і недооцінював значення політичних змін, а другий вимагав політичної реорганізації суспільства і понад усе ставив вирішення політичних питань [4; с. 48].

Для М. Михайловського політична революція - це коли власність і влада як і раніше залишається у меншості суспільства, у "освічених класів".

Під соціальною революцією він бачив корінні зміни життя певного суспільства, тобто перехід власності й влади не від однієї з декількох пануючих груп у країні, а глобальні явища, докорінні зміни у відношеннях власності (перехід матеріальних багатств до рук народу). До речі, О. Герцен також вважав тільки таку революцію "справжньою революцією мас" [1; с. 393].

У світлі останніх подій, докладніше зупинитися на позиції М. Михайловського щодо необхідності, рушійних силах і задачах революції, оскільки цим питанням він приділяв пильну увагу. Підкреслюємо, що він бачив революцію не "розчленовану" на соціалістичну, буржуазно-демократичну, соціальну, політичну тощо, а як "російський бунт - безжальний та кривавий", як засіб досягнення мети "освідчених" класів.

Разом із цим, у статті "Із листів марксистів" він прямо вказував, що для прогресивного прямування вперед Росії "...не потрібна революція в її звичайно кривавих та спустошувальних формах: вона, щоправда, може статися, але справа може обійтись і без неї процесом самої еволюції" [7; с. 751].

На цей час вже чітко намітилися "уроки" західних політичних революцій XVIII-XIX століть, коли повалення "деспоту"-монарха виявлялося прелюдією до нового розколу "звільненої нації" на ворогуючі табори. Повсталі "низи" міста і села не тільки руйнували будинки та палаци аристократів, але й починали вимагати "повного" зрівняння майна. До того ж самі вожді революції ніяк не могли домовитися між собою щодо зведення "будівлі свободи". Між різноманітними фракціями розгоралася кривава боротьба, у ході якої радикали неминуче зверталися за підтримкою до мас. Але і "революціонери" були схильні розвивати енергію мас лише йдучи до влади і влаштовували "криваву лазню" масам після здобуття цієї влади. У результаті відриву радикалів від народних мас висхідний рух революцій ставав спадним, за підйомом закономірно виникав контрреволюційний переворот.

Криваві революції повторюються судорожно і безплідно, - констатував у 1858 році герценівський "Колокол", - приносячи замість громадської свободи ганебний деспотизм, і завжди знову готові спалахнути і згаснути, не маючи сили створити суспільну форму, що задовольнить народні потреби [2; с. 416-417].

М. Михайловський, врахувавши уроки революцій на Заході, в результаті дійшов висновку про те, що необхідні мирні, еволюційні шляхи розвитку Росії як найбільш бажані для народу. Такої ж точки зору дотримувалися й інші російські мислителі. Наприклад, В. Розанов оцінював революційні методи і засоби боротьби за владу так: "Самолюбство та злоба - з цього складається вся революція" [9; с. 386]. Г. Федотов також не був схильний бачити в революційних потрясіннях неминучо-необхідну умову соціального прогресу [10; с. 47].

У цьому сенсі М. Михайловський пояснює, чому тільки інтелігенція може бути "двигуном" революції й очолювати її. Він називав інтелігенцію "мислячим пролетаріатом". "Журналісти, адвокати, художники всю свою силу носять у собі: вона в них не в землі, не в фабриках". Вчений робить із цього важливий висновок, який багато в чому пояснює поведінку основної маси інтелігенції в період Жовтневої революції і після (перехід її на бік радянської влади) та по-правді і її сьогоднішні меркантильні перевтілення. "Для них завтрашній день мислиться без нинішнього: для них, як для пташки, всюди й за всяких обставин може знайтися корм і справа " [6; с. 870].

Вчений дуже обережно ставився до різноманітних ідей, що походять із "освіченого" табору зі скороспілими рецептами "ощасливлення" народних мас. З цього приводу він писав: "Кожне рішуче вчення про перестворення суспільства наново, яким би воно не було лагідним у своїх початкових мотивах, на практиці стає... постійно ворожим людині" [6; с. 869]. Застерігаючи народ від легковір'я популістським гаслам і закликам, він, ніби заглядаючи на сто років уперед, зазначає, що "...в ім'я любові, свободи й братерства приносились такі ж безжальні жертви, як і в ім'я народу та суспільної безпеки, й у зв'язку з цим, - продовжує він, - ... неможна допускати "гарячі голови" до проведення над суспільством свої х страшних експериментів" [6; с. 870]. До таких експериментів можна віднести "колективізацію", "переселення народів", "перебудову", "реформи", "революції" та інші потрясіння в історії нашої Батьківщини.

Для досягнення благородної цілі - побудови цивілізованого суспільства, соціального, економічного, політичного, морального розкріпачення особистості вчений-гуманіст не вважав припустимими усі засоби.

Виходячи з вищезазначеного спробуємо підрахувати здобутки й втрати нашої "лютневої" революції, які вже є наявними на сьогодні. Так до недоліків відносимо наступне:

- Україна отримала "Межигір'я" але втратила Крим з перспективою окупації інших територій країни;

- боротьба з тотальною корупцією (з приводу чого збирався Майдан) не розпочавшись вже закінчилась (систему не зламано);

- розкол між Сходом та Заходом держави значно поглибився;

- суттєво погіршало економічне становище держави;

- різко ускладнилися відносини з РФ;

- пролилась велика кров на "Майдані", Півдні та Сході країни;

- влада та власність перейшла від одного фінансово-олігархічного клану до іншого (тобто залишилась у меншості);

- принцип "революційної доцільності" став системоутворюючим фактором формування правової системи України;

- різке посилення проявів правового нігілізму як з боку влади, так і опозиції;

- використання армійських підрозділів для виконання заборонених Конституцією функцій;

- загрозливе падіння моральності в суспільстві, різкий поділ його на "біле" і "чорне", на "своїх" і "чужих" (повернення в темні часи "полювання за скальпами"). Влада у спілкуванні зі своїми опонентами робить ставку переважно на силовий спосіб вирішення питання.

- непередбачене Конституцією формування кожним олігархом своїх "придворних армій", які виконують правоохоронні функції;

- участь у бойових діях на території країни найманців (приватні військові компанії, добровольці, козаки, тощо).

До здобутків можна віднести наступне:

- значне зростання національної самоідентифікації, самосвідомості та патріотизму серед населення;

- значне покращення відносин з США, ЄС та іншими демократичними державами;

- відкриття перспектив до вступу в ЄС;

- значно посилилась бойова міцність збройних сил України.

В подальшому хотілось би щоб формоутворюючі прогресивні досягнення революційних процесів в Україні перебільшили негативні, що є досить реальним за умови вироблення відповідного соціально-економічного, політичного та культурно-національного курсу розвитку країни та дієвої допомоги з боки світового співтовариства. До цього слід додати, що революційна політична доцільність не може довгий час залишатися системоутворюючим принципом правової системи України, бо там, де він існує немає і не може бути права й ефективного регулювання суспільних відносин, навіть у державах перехідного типу.

Література

економічний правовий революція тоталітарний

1.Герцен А. И Письма из Франции и Италии / А. И. Герцен // Утопический социализм : [хрестоматия] / общ. ред. А. И. Володина. - М. : Политиздат, 1982. - С. 391¬394.

2.Герцен А. И. К старому товарищу / А. И. Герцен // Утопический социализм : [хрестоматия] / общ. ред. А. И. Володина. - М. : Политиздат, 1982. - С. 415-423.

3.Короленко В. Г. Земли, земли! Мысли, воспоминания, картины / В. Г. Короленко // Новый мир. - 1990. - № 1. - С 168-200.

4.Круглашов А. М. Політично-правові погляди М. Драгоманова / А. Круглашов // Радянське право. - 1991. - № 9. - С. 45-49.

5.Лотман Ю.М. Культура и взрыв / М.Ю. Лотман. - М.: Гнозис ; Прогресс, 1992. -272 с.

6.Михайловский Н. К. Из дневника и переписки Ивана Непомнящего / Н. К. Михайловский // Полное собрание сочинений / Н. К. Михайловский. - СПб., 1907. - Т. 2. - 986 с.

7.Михайловский Н. К. Из писем марксистов / Н. К. Михайловский // Полное собрание сочинений / Н. К. Михайловский. - СПб.: типография М.М.Стасюлевича, 1909. - Т. 7. - 789 с.

8.Парсонс Т. О структуре социального действия / Талкотт Парсонс. - М. : Академический Проект, 2000. - 880 с.

Размещено на Allbest.ru