Посвідчення цінними паперами "алеаторних прав"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Посвідчення цінними паперами «Алеаторних прав»

Козик В.Є.

Актуальність дослідження та постановка проблеми. За твердженням Агаркова М.М.: «Права, які складають зміст цінних паперів, можуть належать до різних категорій приватних прав. Частіше за все вони належать до зобов'язальних прав. Проте вони можуть бути також речовими правами, правами членства в корпорації або ж представляти собою повноваження на здійснення дій, що зачіпають чужу правову сферу, тобто належать до так званих секундарних прав» [1, c. 7]. Традиційно вважається, що права в змісті цінного паперу повинні бути безумовними, тобто їх виконання не повинно ставитися в залежність від настання певних умов чи залежати від випадку. На сьогодні перед доктриною цивілістики та теорією цінних паперів зокрема стоїть питання щодо допустимості «втілення» прав з так званих алеаторних (ри- зикових) зобов'язань в зміст цінного паперу. Таке завдання теорії обумовлюється появою та інтенсивним розвитком концепції похідних цінних паперів, що посвідчують алеаторні зобов'язання.

Стан наукової розробки проблеми. Теоретичному аналізу прав, які можуть втілюватися в цінному папері присвячені численні праці, зокрема Агаркова М.М., Белова В.А., Габова А.В., Клик Н.Л., Крашеніннікова Є.А., Кирилової А.В., Мурзіна Д.В., Нерсесова Н.Й., Яроцького В.Л. та інших. Проте аналізу алеаторних прав як елементу змісту цінного паперу присвячені тільки стислі зауваження науковців, які здебільшого займались дослідженнями правової природи деривативів та похідних цінних паперів. На сьогодні в доктрині не існує чітко аргументованих концепцій як щодо допустимості, так і щодо недопустимості інкорпорації ризикованих прав в зміст цінного паперу.

Мета дослідження. Всесторонній аналіз допустимості посвідчення цінними папером алеаторних прав.

Виклад основного матеріалу.

1) Аналіз доктринальної інтерпретації поняття алеаторні зобов'язання та алеаторні права.

Поняття алеаторного договору та зобов'язання на сьогодні набуло широкого вжитку в цивілістичній літературі. Існує декілька досліджень, безпосередньо присвячених проблемам алеаторних зобов'язань, зокрема Коваленко О.В., Майданник Н.І., Павленко П.В., Тімуш І.С. та інших. Так Тімуш І.С. під ризиковим (алеаторним) договором розуміє орієнтовану на вдачу, збіг обставин, випадок тощо угоду, в якій загальний розмір чи можливість самого існування зустрічного надання на момент укладення невідомий, що поставлено в залежність від включеного до юридичних умов цього правочину випадкового юридичного факту (дія або подія) і може викликати негативний (програші, збитки, шкода), позитивний (виграш, вигода, прибуток) або нульовий економічний результат [2, с. 5]. Правова природа алеаторного договору, на думку вченої, полягає в тому, що це правочин із зниженим ступенем вірогідності очікуваного зустрічного виконання зобов'язання, в яких розмір чи саме існування зустрічного надання поставлено в залежність від настання юридичного ризику - випадкової обставини, включеної до умов зазначених договорів, що спричиняється незбалансованістю прав і обов'язків зі ступенем їх правового захисту, іншими нетиповими умовами виконання зазначених зобов'язань [2, с. 5].

Термін «алеаторні права» фактично не використовується в цивілістичних дослідженнях. Тим не менше, якщо існують алеаторні (ризикові, стохастично обумовлені) зобов'язання, то їх зміст повинні складати саме алеаторні права та обов'язки. Тому використання такого терміну в нашому дослідженні вважаємо оправданим. Проте більш традиційною для доктрини є категорія «умовні права», що відображає дещо суміжну категорію поняттю «алеаторних прав» [3, с. 7]. На жаль в межах даного дослідження ми не можемо дозволити собі більш детально співвідносити ці категорії. Зазначимо, що в доктрині не існує єдиного підходу щодо кваліфікації правової природи таких прав. Серед існуючих концепцій умовних та алеаторних прав зокрема слід виділити концепції прав очікування, секундарних прав, інституту sui generis, умовних зобов'язань як допоміжних зобов'язань та умовних правовідносин як правовідносин без прав та обов'язків. На нашу думку найбільш оптимальною є інтерпретація алеаторних прав в якості звичайного зобов'язального правовідношення, в якому виникають права та обов'язки з моменту його здійснення. Такої ж позиції дотримується Васнєв В.В. На його думку, угода під відкладальною умовою породжує зобов'язання вже в момент її здійснення, а настання умови тільки вносить чіткість в питання про необхідність її виконання [3, с. 15]. На думку вченого такий підхід найбільш оптимальний з точки зору практики [3, с. 15].

Отже, алеаторні права виникають з моменту вчинення алеаторного правочину, за своєю природою є зобов'язальними та ризикованими, стохастично обумовленими правами.

2) Огляд позицій вчених, які заперечують допустимість інкорпорації алеаторних прав в зміст цінного паперу. Висловлювання представників класичної теорії цінних паперів: Агаркова М.М., Нерсесова Н.О., Побєдоносцева К.П., Цитовича П.П., Шершеневича Г.Ф., не дозволяють зробити певних однозначних висновків щодо того чи можуть алеаторні права втілюватися в цінному папері чи ні, адже класичні автори цієї проблеми не піднімали. Так Нерсесов Н.О. стверджував: «У форму паперів на пред'явника можуть бути втілені будь-які цивільні права, здатні до емансипації від особистостей первинних учасників, іншими словами - придатні для циркуляції. Зокрема, їх предметом можуть бути як зобов'язальні, так і речові права» [4, с. 282]. Проте про виключну безумовність таких прав автор не говорив.

Вартим уваги є також той факт, що переважна більшість дореволюційних цивілістів відносили до категорії цінних паперів лотерейні білети та страхові поліси. Без сумніву, права, які посвідчують ці документи є класичними алеаторними правами.

Проте аналіз висловлювань вчених дореволюційної епохи не дозволяє відповісти на запитання чи тільки виграшні лотерейні білети чи будь-які до моменту проведення розіграшу визнавались цінними паперами. Так Нерсесов Н.О. стверджував, що «із значної кількості лотерейних білетів один або обмежена їх кількість надають їх володільцям право вимагати від боржника, який випустив подібні білети визначену грошову суму. Право на таку видачу виясняється жеребом. Ми відносимо лотерейні білети до грошових паперів, маючи на увазі ту категорію їх, по яким забезпечується переможцю грошова сума, а не будь-яка друга індивідуально визначена річ» [4, с. 221].

Цитович П.П. стверджував, що лотерейні папери - папери з виграшами, вони передбачають в собі зобов'язання - виплатити кредитору паперу виграш, який за жеребом випаде на папір, відповідно до правил тиражу [5, с. 112].

Отже вельми складно беззаперечно стверджувати чи тільки лотерейний білет з моменту виграшу, а страховий поліс з моменту настання страхового випадку ставали цінними паперами чи з моменту їх випуску незалежно від настання вказаних подій. До того ж в дореволюційній цивілістиці не розмежовувались цінні папери та легітимаційні папери і знаки, інколи часто окремо від власне цінних паперів розглядались папери на пред'явника, в рамки яких входили і легітимаційні папери. Чітке розмежування цінних паперів та легітимаційних паперів прослідковується тільки в працях Агаркова М.М. [1, с. 59-60].

Зовсім інша ситуація, щодо алеаторних прав в змісті цінного паперу в сучасній теорії цінних паперів. Так на думку Мурзіна Д.в. у цінному папері може бути виражено тільки одностороннє безумовне зобов'язання особи, зобов'язаної за цінним папером [6, с.7]. Яроцький В.Л. вважає, що цінні папери посвідчують безумовні майнові права [7, с. 138]. Безклубий І.А. стверджує: «Виражене у цінному папері право повинне бути визначеним, однозначним і зрозумілим з тексту документа» [8, с. 135]. Аналогічними є позиції і переважної більшості інших представників української та російської теорії цінних паперів.

На перший погляд, може видатися, що безумовне майнове право, про яке ведуть мову вчені, може мати характер алеаторного. Проте такий висновок спростовується подальшим аналізом їх висловлювань. Так Яроцький В.Л. аналізуючи правову природу лотерейного білету та страхового полісу стверджує, з одного боку можна припустити, що саме з моменту, коли на лотерейний білет випав виграш, а стосовно страхового свідоцтва або полісу настав страховий випадок, розглядувані папери і стають цінними, а їх власники набувають право вимоги. З другого боку, лотерейні білети і страхові поліси, незважаючи на їх значну подібність до цінних паперів, не можуть бути віднесеними до них [7, с. 138]. Свій висновок вчений аргументує наступним чином: 1) легітимаційні папери не призначені для забезпечення оборотоздатності права, яке становить їх зміст; 2) види цінних паперів встановлюються законом; 3) крім пред'явлення документа для виконання зобов'язання необхідно, щоб на лотерейний білет припав виграш, а стосовно страхових свідоцтв настав страховий випадок; 4) лотерейні білети і страхові свідоцтва з моменту їх випуску в цивільний оборот функціонують як документи, факт володіння якими не дає їх власнику ніяких майнових прав. Причому значна (а можливо, й переважна) частина випущених лотерейних білетів (крім білетів так званої безпрограшної лотереї) і страхових свідоцтв ніколи і не будуть розглядатися як документи, що надають їх власникам відповідні майнові права. В той час як цінні папери посвідчують безумовні майнові права [7, с. 138-139]. Проте думки вченого є непослідовними, оскільки в цій же праці автор робить певні відступи від вище сказаних тез, адже розглядає як видову конструкцію цінного паперу ф'ючерс та опціон (без застереження, що ним розглядаються тільки поставочні деривативи), які посвідчують саме права за характером стохастично обумовлені. Аргументи проти цінно-папервої природи лотерейного білету та страхового полісу є недостатньо переконливими та можуть бути спростовані так: 1) той факт, що документ у більшості випадків не передається не робить його необоротоздатним, адже ніщо не перешкоджає власнику відчужити лотерейний білет чи страховий поліс на пред'явника без згоди контрагента; 2) номінативність є формальною ознакою та фактично нічого не говорить про сутність документа; 3) безсумніву право посвідчене такими документами є стохастично обумовленим (алеаторним); 4) очевидно що з моменту випуску такий документ не посвідчує безсумнівних майнових прав, він посвідчує право на участь у розіграші призового фонду лотереї або її окремого тиражу, а страховий поліс на отримання страхової виплати у разі настання страхового випадку. Тобто єдиним критерієм, що відмежовує ці документи від цінних паперів залишається характер права, що посвідчене ними. У зв'язку з цим більшість сучасних цивілістів відносять лотерейні білети до ле- гітимаційних паперів. Проте зустрічаються інші думки. Зокрема вперше після розпаду СРСР пропозицію віднести виграшний лотерейний білет до цінних паперів запропонувала Вакуліна Г.А. [9, с. 5]. До інвестиційних цінних паперів відносить виграшні білети грошово-речової лотереї також Бєлов В.А. [10, с. 149]. Останнім часом таку ж пропозицію підтримала Коваленко О.В., яка вважає за необхідне виграшні лотерейні білети визнати цінними паперами на рівні ЦК РФ [11, с. 6]. Така позиція вчених ще раз підкреслює заперечення допустимості посвідчення цінним папером алеаторних прав.

3) Огляд позицій вчених, які підтримують допустимість інкорпорації алеаторних прав в зміст цінного паперу. Не зважаючи на тотальне домінування концепції недопустимості інкорпорації алеаторних прав в зміст цінного паперу в сучасній доктрині, з'являються думки про існування так званих «ризикових» цінних паперів. Так Габов А.В. пропонує похідні фінансові інструменти наділити правовим режимом цінного паперу та віднести їх до категорії цінних паперів підвищеного ризику [12, с. 14-15]. Кирилова А.В. в своєму дисертаційному дослідженні стверджує, що опціон емітента є одним із варіантів хеджування ризиків (страхування ризиків від зміни цін, де «застрахованою особою» у випадку з опціоном виступає покупець опціона емітента), в результаті чого вчена робить висновок про алеаторний (ризиковий) характер опціона емітента, який вона розглядає в якості виду похідного цінного паперу. [13, с. 5-6]. Вочевидь до прихильників концепції допустимості втілення алеаторних прав в зміст цінного паперу слід також віднести всіх дослідників, які підтримують цінно-паперову природу розрахункових деривативів.