Державне регулювання економічних процесів АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання економічних процесів АПК

Постановка проблеми

державний економічний аграрний політика

Економічна політика реалізується через відповідні інструменти, використання яких спрямоване на досягнення економічною системою суспільства визначених цілей, забезпечення необхідного режиму її функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних засад державного регулювання аграрної сфери економіки внесли такі вчені, як В. Андрійчук, О.Дацій, М. Корецький, А. Лисецький, Д. Плеханов, О. Шевченко, О. Шпичак та ін. Проте потребують додаткового вивчення й уточнення питання, що стосуються сутності та змісту державного регулювання аграрної сфери економіки на етапі розвитку ринкових відносин.

Метою статті є уточнення сутності та змісту державного регулювання аграрної сфери економіки на етапі розвитку ринкових відносин.

Виклад основного матеріалу

Перш за все необхідно визначитися та уточнити основні категорії цієї проблематики, які викликають дискусії. Так, в окремих наукових працях має місце ототожнення понять «державна економічна політика» і «державне регулювання економіки». Проте ми поділяємо думку науковців, які вважають, що державна економічна політика є основою державного регулювання економіки. Державна економічна політика розглядається як цілеспрямований вплив держави на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов економічного розвитку відповідно до суспільного устрою [2, с. 14].

Державне регулювання аграрної сфери економіки являє собою процес впливу на її розвиток доповненням стимулів ринкового механізму і створенням за рахунок цього можливості суб'єктам господарювання здійснювати прибуткову діяльність, покращувати свої конкурентні позиції.

На думку В. Андрійчука, державне регулювання аграрної сфери являє систему економічних, фінансових, правових, організаційних і соціальних заходів, що здійснюються державою для ефективного і стабільного розвитку аграрного виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами [1, с. 56].

У свою чергу, О. Зінченко вважає, що державне регулювання аграрної сфери економіки є системою заходів впливу з метою створення оптимальних умов розвитку.

На нашу думку, державне регулювання аграрної сфери економіки являє собою сукупність економічних, організаційно-правових і соціальних заходів економічної політики держави, спрямованих на створення ефективного та стабільно зростаючого розвитку мультифункціонального сільського господарства з метою забезпечення продовольчої безпеки країни та зміцнення його конкурентних позицій на світовому аграрному ринку.

Враховуючи те, що аграрна політика є складовою економічної політики, тому розподіл її цілей доцільно застосувати й до аграрної сфери економіки. Цілі аграрної політики необхідно поділити на кінцеві та прикладні, які у свою чергу поділяються на низку проміжних. До проміжних висуваються вимоги, по-перше, мати достатній ступінь вимірності, по-друге, швидко, однозначно реагувати на зміну інструмента. Тільки через досягнення проміжних цілей можна одержати кінцевий результат і визначити напрями його досягнення.

На етапі розвитку ринкової економіки аграрна сфера займає визначальне місце в сучасній системі національного господарства. Саме розвиток та успішне функціонування цієї сфери визначають стан економіки, забезпеченість населення держави продуктами харчування, рівень збалансованості і розвиток ринкових відносин.

Унікальною особливістю аграрної сфери є наявність великої різноманітності природних ресурсів. Серед них сільськогосподарські угіддя займають 41,9 млн. га, або 69,4 % загальної території України, 33,3 млн. га припадає на орні землі, 2,2 млн. га -- на сіножаті, 5,3 млн. га -- на пасовища, 1,1 млн. га зайняті багаторічними насадженнями. Площа орних земель України перевищує земельні ресурси ряду країн. Проте за економічним потенціалом сільське господарство є найменш доходною галуззю.

© А. А. Клименко, 2014

Сьогодні одним із основних завдань держави є забезпечення умов для розвитку аграрної сфери як поліфункціональної галузі економіки. Поліфункціональність аграрної сфери полягає у комплексному охопленні основних характеристик, якими повинна володіти галузь у процесі виконання основних функцій [5].

Основними завданнями державного регулювання аграрної сфери економіки є: забезпечення економічного зростання галузі, яке визначає прогрес національної економіки держави або регіону і передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці в галузі, а також формування раціональної структури попиту й асортименту продукції; забезпечення сталості розвитку аграрного виробництва завдяки стабільності ринкових цін, запобіганню та стримуванню гіперінфляції, підтримці на певному рівні зайнятості сільського населення, забезпеченню збалансованості доходів і витрат у аграрному бюджеті і зовнішній торгівлі, попередженню появи великого бюджетного дефіциту, зовнішнього боргу або негативного сальдо в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією; забезпечення економічної справедливості у розвитку сільського господарства. Виконання цих завдань значним чином залежить від реалізації функцій держави. Функції держави визначаються закономірностями економічної системи і виступають її ефективним засобом. Основними регулювальними функціями держави в ринковій економіці, які розглядаються в економічній літературі, є нормативна, стимулювальна і розподільна. Нормативна функція держави реалізується у формуванні правових засад розвитку ринкової економіки. Суть стимулювальної функції полягає у стимулюванні економічного зростання та підтримці ринкової рівноваги. Розподільна функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, з іншого -- з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.

Щодо аграрної сфери економіки, то до основних функцій її державного регулювання відносять такі: цільова; нормативна; стимулювальна; координація інтересів між товаровиробниками і споживачами сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства; соціальна; корегувальна; формування конкурентного середовища на всіх аграрних ринках і підтримка сталого розвитку галузі через забезпечення стабільності попиту на харчові продукти і сільськогосподарську сировину; підтримка вітчизняних експортерів продовольства на зовнішніх ринках; фінансування основних напрямків науки щодо проблем розвитку галузі; контрольна [3].

На нашу думку, перелік функцій державного регулювання аграрної сфери доцільно звузити з метою чіткої їх координації та спрямування на досягнення конкретного завдання. Серед них головне місце займає економічна, соціальна, екологічна, інноваційна та інформаційна.

Економічна функція полягає у виконанні основних завдань аграрної сфери з метою забезпечення умов для функціонування всієї економіки. Вона включає виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреб населення і забезпечення продовольчої безпеки держави, використання виробничих ресурсів інших галузей та участь у розвитку міжгалузевих зв'язків, функціонування аграрних ринків, створення фінансових потоків, залучення і використання інвестицій тощо.

Соціальна функція аграрної сфери економіки пов'язана з умовами життя сільського населення, створенням соціальної інфраструктури. Ця функція знайшла своє відображення у концепції сталого сільського розвитку, яка останніми роками набула особливого поширення.

Екологічна функція реалізується у використанні в аграрному виробництві земельних угідь, водних ресурсів, об'єктів рослинного і тваринного світу. Враховуючи залежність сільського господарства від впливу природнокліматичних умов і від якості природних ресурсів, основним його завданням є забезпечення оптимальної екологічної рівноваги на сільських територіях, а також збереження і розвиток агроландшафту як основи агротуризму.

Інноваційна функція відображає потреби і можливості використання досягнень науково- технічного прогресу, зокрема методів генної інженерії, засобів захисту біологічних об'єктів від хвороб і шкідників та інших біотехнологій, які впливають на якість продукції.

Інформаційна функція характеризується тим, що виконання усіх вищерозглянутих функцій можливе лише за наявності чітких управлінських рішень, які повинні враховувати особливості та специфіку сільського господарства.

Отже, на нашу думку, мультифункціональна аграрна сфера являє собою галузь національної економіки, ефективний розвиток і функціонування якої забезпечується через економічну, соціальну, екологічну, інноваційну та інформаційну функції, а її конкурентоспроможність виступає основною рушійною силою зміцнення стратегічних позицій і пріоритетів на внутрішньому та світовому аграрних ринках.

Нам імпонує позиція з А. Лисецького [4], який виокремлює такі наукові принципи управління в сільськогосподарському комплексі: забезпечення населення продуктами харчування як його функція, що формується життєвими інтересами суспільства й окремих громадян (розв'язати цю проблему можна виключно через збільшення конкуренції на ринку, а саме через формування двох його секторів: державного й приватного);

забезпечення самофінансування інноваційного розвитку сільськогосподарського комплексу як завдання, що вимагає державного регулювання (державна підтримка повинна будуватися на зміщенні акцентів в напрямку заходів «зеленої скриньки» і скороченні заходів ринкової та цінової підтримки, таких як інтервенційні закупки і різноманітні субсидії, які класифікуються як заходи «жовтої скриньки»). Основними заходами «зеленої скриньки» є: дослідження та дослідницькі програми щодо селекції і насінництва тощо; формування міжгалузевих і секторних організацій з інтеграції та структуризації виробництва, організації ринку і розподілу факторних доходів; контроль та боротьба зі шкідниками і хворобами рослин і тварин; підготовка спеціалістів, керівників фермерських господарств; надання консультативних послуг, забезпечення передання інформації та результатів наукових досліджень; контроль за якістю продуктів харчування та дотриманням встановлених стандартів; послуги у сфері маркетингу; розвиток інфраструктури та програм покращення навколишнього середовища тощо; створення державних резервних фондів з метою забезпечення продовольчої безпеки (урядові програми страхування доходів сільськогосподарських виробників тощо).

Отже, для забезпечення виконання державною сукупності регуляторних функцій щодо аграрних товаровиробників необхідне, в першу чергу, дотримання таких принципів. По-перше, принцип цілеспрямованості, що означає відповідність елементів системи визначеній меті. Цілеспрямованість надає регулюванню активного характеру, уможливлює перехід до стратегії економічного зростання.

По-друге, принцип системності, який полягає у тому, що, з одного боку, економіку розглядають як єдиний об'єкт регулювання, а з іншого -- як сукупність порівняно самостійних підсистем. Системність передбачає певну черговість у виконанні заходів державного регулювання стосовно окремих об'єктів регулювання.

По-третє, принцип адекватності, що характеризує максимальне наближення теоретичної моделі механізмів державного регулювання аграрного сектору до об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку економіки. Запобігання втрати адекватності досягається через уточнення мети при зміні обставин, орієнтацію на постійне оновлення, урахування темпів розвитку керованих об'єктів при формуванні управлінських рішень.

По-четверте, принцип альтернативності регулювання, що ґрунтується на потребі прийняття альтернативних рішень у разі існування якісно різних варіантів розвитку галузі. Головна проблема практичного втілення цього принципу полягає у відокремленні тих варіантів розвитку, які можуть бути здійсненими, від тих, які неможливо реалізувати.

По-п'яте, принцип об'єктивності, який полягає в тому, що нормативні документи державного регулювання аграрного сектору повинні розроблятися на основі статистичних даних, офіційних даних центральних і місцевих органів виконавчої влади, результатів наукових досліджень.

По-шосте, принцип науковості, який забезпечує постійне удосконалення методології та використання світового досвіду в галузі регулювання аграрного сектору.

По-сьоме, принцип розумної достатності, наведений тим, що державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватися іншими ланками господарської системи внаслідок їхньої обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів.

По-восьме, принцип поступовості, тобто командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними у міру створення об'єктивних умов -- демонополізації, приватизації, стабілізації тощо.

На нашу думку, до основних принципів державного регулювання аграрної сфери необхідно віднести: аграрний протекціонізм, єдність економічних та соціальних цілей, програмний метод регулювання, сполучення індикативності та директивності.

В умовах ринкової економіки акцент необхідно робити на застосування нових принципів та відмову від неадекватних йому методів. Так, система директивного планування повинна перейти на програмно-цільовий метод регулювання, який означає поєднання механізмів саморегулювання сільськогосподарського ринку та розвитку аграрної сфери. У цілому держава впливає на принципи державного регулювання аграрної сфери та змінює їх до рівня, який гарантує становлення конкурентно-ринкового механізму чи забезпечує його ефективне функціонування.

Державні програми розробляються з метою: активізації господарської діяльності та розвитку державних ринкових відносин; забезпечення структурної перебудови агропромислових комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов'язаних із зайнятістю сільського населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки тощо [1, с. 52--63].

Базою прогнозування та програмування соціально-економічного розвитку аграрної сфери є: система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість.

Висновки

Таким чином, державне регулювання аграрної сфери економіки полягає у тому, що держава шляхом застосування правових, адміністративних та економічних важелів регулює поведінку сільськогосподарського товаровиробника, визначає перспективи розвитку агарної сфери економіки, виконує роль спрямування щодо реалізації довготривалих програм розвитку.

Література

1. Андрійчук В. Г Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності виробництва / В. Г Андрійчук // Економіка АПК. -- 2005. -- № 5. -- С. 52-63.

2. Державне регулювання: структурно-функціональний метод [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.academia.org.ua.

3. Діброва А. Д. Сучасне трактування сутності державного регулювання аграрного сектору економіки / А. Д. Діброва // Економічна теорія. -- № 1. -- 2007. -- С. 76-84.

4. Лисецький А. С. Продовольча безпека України: теорія, методологія, емпіричний аналіз / А. С. Лисецький. -- К. : Оріяни, 2005. -- 374 с.

5. Скидан О. В. Аграрна політика: формування понятійного апарату / О. В. Скидан // Економіка АПК. -- 2006. -- № 5. -- С. 29-35.

Размещено на Allbest.ru