Адміністрування в інформаційній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДМІНІСТРУВАННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

В.Ю. Степанов

Анотація

Розглянуто інформаційну сферу, яка органічно вписується в систему вже досить звичних, визнаних концептів теорії інформатики, пов'язаних з локалізацією інформаційних параметрів, властивостей і відносин. Визначено, що надані поняття вживаються без обліку їхньої можливої тотожності, недостатньо представлений їхній взаємозв'язок з адмініструванням. Розкрито проблеми соціального аспекту інформаційного середовища, можливі категоріальні взаємозв'язки суб'єктів інформаційних та управлінських відносин.

Ключові слова: адміністрування, інформація, інформаційна сфера, інформаційна політика, стратегія.

The article is devoted to the topic - review information sphere that fits in quite a familiar, accepted theory of science concepts related to localization information parameters, properties, and relationships, such as, for example, information resource and information environment. However, given the notion of taking no account of their possible identity underrepresented their relationship with the administration. The article deals with the problem of the social dimension of the information environment, possible categorical relationships and business information management relations.

Key words: administration, information, information sphere, information policy, strategy.

Сьогодні світ переживає стрімке формування інформаційного суспільства. Відбувається зміна способів виробництва, світогляду людей, міждержавних відносин. У науковому середовищі все частіше стали використатися такі поняття, як "інформація", "інформатизація", "інформаційні процеси", "інформаційна сфера" тощо. При цьому інформацією називають відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від форми їх подання. При цьому дані - це зручна форма представлення інформації, а інформація - це корисний зміст даних. Тип даних визначає не тільки способи подання інформації для її зберігання, передачі та обробки, але і набір операцій, які можна виробляти з цими даними. Істотне підвищення ролі і місця інформації в житті держави, суспільства, особистості перетворило її на потужний, реально відчутний ресурс, який став одним з провідних чинників суспільного розвитку.

Створення на основі глобальних мереж єдиної світової інформаційної інфраструктури, що забезпечує активну взаємодію людей, підприємств, державних і громадських організацій, призводить до формування інформаційного суспільства. Технологічну основу інформаційного суспільства складають інформаційні технології, автоматизація виробничих процесів на базі ЕОМ і кібернетики, глобалізація інформаційних та технологічних відносин [6; 8].

Інформатизація суспільства є процесом, який охоплював усі сторони суспільного життя, які передбачають систематичну реорганізацію та підвищення ефективності будь-якої соціально значимої діяльності на основі застосування сучасних інформаційних і комунікаційних систем і технологій.

Характерною рисою інформатизації суспільства є розширення інформаційної сфери за рахунок залучення в неї все більшої кількості нових суб'єктів. Свідченням цього процесу служить, наприклад, утілення в життя концепцій електронного уряду (e-govemment), електронного бізнесу (ebusiness), електронної торгівлі (e-marketing) електронної (дистанційної) освіти (e-education).

Інформаційна сфера являє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, які здійснюють збір, формування, розповсюдження та використання інформації, а також системи регулювання виникаючих при цьому громадських відносин. Саме в інформаційній сфері виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню, при виконанні інформаційних процесів.

У сучасних вітчизняних дослідженнях окремі теоретичні та практичні аспекти формування інформаційної сфери та участі в цьому процесі держави розглядали В. Биков, О. Гриценко, В. Іванов, О. Крюков, О. Литвиненко, Є. Макаренко, І. Огірко, Г. Почепцов, В. Тронь, П. Цегельник, О. Шевчук, С. Чукут, В. Хомяков та інші. Ними відзначено, що держава, в особі своїх органів й організацій, залишається найбільшим виробником і найбільшим споживачем інформації.

Велике значення мають взаємодія різних інформаційних ресурсів у ході їхнього формування й використання при рішенні різноманітних завдань державного управління й економічного розвитку. Цими дослідженнями займалися: В. Бакуменко, А. Голубицький, А. Дєгтяр, Л. Донець, Г. Климовицька, Т. Куценко, А. Никифоров, Я. Пущак, С. Чистов, О. Шевчук та багато інших.

Мета статті - розглянути соціальний аспект інформаційного середовища, можливі категоріальні взаємозв'язки з адмініструванням, ураховувати при цьому рівні структуризації суб'єктів інформаційних та управлінських відносин.

Фахівці все частіше удаються до допомоги сучасних інформаційних систем і технологій, щоб стежити за зовнішніми і внутрішніми потоками інформації, що збільшуються, використовувати їх для аналізу, прогнозування, ухвалення управлінських рішень. Основною метою використання інформаційних технологій в адмініструванні є підвищення ефективності механізмів державного управління на основі створення загальної інформаційно-технологічної інфраструктури, що включає державні інформаційні системи і ресурси, а також засоби, що забезпечують їх функціонування, взаємодію між собою, населенням і організаціями в рамках надання державних послуг.

Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а в окремих випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх та державою [7]. На думку О. Григора, перехід до нових стратегій по використанню публічної інформації в здійсненні влади й керуванні суспільством показав, що в цей час держава не може претендувати на лідерство й конкурентоздатність без ефективної державної інформаційної політики, освоєння нових методів підтримки контактів владних структур з інститутами цивільного суспільства, без розуміння завдань в інформаційній сфері, адекватних сучасним реаліям. Тому підвищення рівня вірогідності, надійності інформації, найбільш ефективне використання інформаційних ресурсів, зовнішніх і внутрішніх інформаційних каналів підвищують якість управлінських рішень влади [1].

За останні роки нові умови взаємодії влади, бізнесу й суспільства в Україні породили нові форми інформаційного ресурсу. Багато державних компаній стали по суті комерційними, держава є лише їхнім акціонером. Поки ще до кінця не сформована ефективна модель проведення державної інформаційної політики багатьма міністерствами, природними монополіями й іншими корпораціями з державною участю. Діяльність інформаційних служб цих організацій найчастіше не досить ефективна й хаотично спрямована. Інформаційна стратегія, як правило, будується за принципом згладжування кризи, що відбулася, а не попередження конфліктів.

Важко так само заперечувати величезний вплив інформаційних процесів на державну систему управління. У цьому контексті заслуговують на увагу дослідження різноманітних технологій взаємодії людини і держави у працях В. Бакуменка, М. Головатого, В. Дзюндзюка, В. Князева, Б. Кухти, А. Ліпенцева, Я. Малика, І. Надольного, Г. Одінцової, П. Надолішного, Н. Нижник, Л. Шкляра, А. Чемериса та ін. Ними доведено, що для ефективної роботи органам державної влади необхідно використати у своїй роботі новітні інформаційні технології й проводити продуману державну інформаційну політику. У зв'язку із цим необхідні нові реальні кроки, що розширюють поле інформаційного впливу й взаємодії влади, бізнесу й суспільства. Потрібне радикальне відновлення державних структур, а також використовуваних ними методів управління й технологій. Якісні зміни необхідні всій системі впливу держави на формування інформаційних потоків у сфері державної інформаційної політики [2].

Слід зазначити, що для ефективного просування інформації, в якій зацікавлена влада, часто за допомогою традиційних медійних технологій необхідний або потужний інформаційний привід, або масований інформаційний тиск на аудиторії [4; 5]. Більше того, найчастіше для самих керівників інформаційна політика організації не має жорстко певних цілей, нестабільна й суперечлива. Як наслідок, суспільству не ясна проведена державна політика, не зрозуміло, яким чином держава реалізує в організаціях з державною участю свої інтереси. Інформаційна закритість багатьох державних організацій формує в суспільстві імідж нестабільності структури, неефективності її керівництва й у цілому викликає недовіру до державної влади. адміністрування управлінський інформаційний суспільство

Існує ще одна проблема - це міжвідомчі розбіжності, які часто виносяться у публічний простір, чим створюють додаткову напруженість у суспільстві. Для рішення виникаючих проблем органам державної влади необхідно мати спеціальні структурні підрозділи (служби), що координують і реалізують державну й регіональну інформаційну політику [1]. На ці служби необхідно покласти низку важливих функцій, таких як: аналіз інформаційного простору й моніторинг інформаційної політики економічних відомств і організацій (корпорацій) з державною участю; вироблення інформаційної політики й узгодження її з державними економічними інтересами; усунення внутрішніх і міжвідомчих протиріч у проведенні інформаційної політики й узгодження державних економічних і бізнес інтересів.

Можна відзначити, що в систему будь-яких владних відносин входять відносини з виробництва, розподілу й споживання інформації; відносини між державою й цивільним суспільством, що розвиваються на основі комунікації й інформації [5]. Можна сказати, що інформаційні служби виконують роль посередника між державою й суспільством. Інформаційний зв'язок із громадськістю (PR-діяльність) є невід'ємною частиною управління будь-якою організаційною структурою, сприяє встановленню й підтримці спілкування, взаєморозуміння й співробітництва між структурою й громадськістю [3; 4]. Тобто зв'язок державного управління із громадськістю є природною складовою життєдіяльності будь-якого суспільства й будь-якої організаційної структури. Отже, для формування образа ефективно працюючої державної організації, насамперед, необхідна цілеспрямована інформаційна політика, заснована на реальних проектах і державних пріоритетах. Правильно організована діяльність державних інформаційних служб дозволяє ефективно впливати на суспільну думку й знаходити оптимальні рішення, у тому числі конфліктних і кризових ситуаціях.

Відзначимо, що інформаційні служби органів державної влади є частиною державного апарату, а їхня діяльність здебільшого залежить від принципів, на яких заснована робота державного апарата у цілому. Тому відкритість і демократичність роботи апарату, справжня зацікавленість у розвитку й зміцненні зв'язків із громадськістю, наявність певних форм контролю з боку структур цивільного суспільства й громадськості мають величезне значення.

Для нормального функціонування державного управління потрібні певні умови, деякі з яких у нинішньому політичному житті нашої держави відсутні. Важливо ще раз відзначити, що інформаційні служби органів державної влади створюють умови для прийняття оптимальних управлінських рішень, беруть на себе попередження конфліктними ситуаціями, у багатьох випадках активно впливають на реалізацію ухвалених рішень. При цьому діяльність PR-служб сприяє конструктивному діалогу влади й суспільства, тому органам державного управління в інформаційно-комунікативній взаємодії із цивільним суспільством необхідно більш ефективно використати науково- технічну базу й технологічні можливості інформаційних PR-служб [3].

Слід зазначити, що на сьогодні не існує чіткого визначення поняття "інформаційна сфера" і "інформаційний простір", як наукове поняття вони недостатньо розроблені. Можна припустити, що під цими поняттями позначаються різні феномени, які зв'язані між собою наявністю інформації, а також тих, хто нею робить, і тих, хто нею користується. Як би не було, рівень розвитку інформаційної сфери вирішальним образом впливає на економіку, політику і обороноздатність держави.

Говорячи про розвиток інформаційного простору, як основні тенденції, варто виділити інтернетизацію й глобалізацію. Що стосується інтернету, то всесвітня інформаційна павутина ще не стала усеосяжною, але вона вже сьогодні відчутно впливає на наше життя. Цей процес йде швидше, ніж можна собі уявити. З технічного винаходу він перетворився на абсолютний феномен, що впливає на всі сторони життя людства. Не викликає ніяких сумнівів той факт, що розвиток інтернет-технологій відкриває перед суспільством безліч перспектив і дає надію на якісний прорив у найрізноманітніших сферах. Феномен інтернету сьогодні неможливо не враховувати й у політиці. Питома вага віртуальної інформаційної складової в політику має стійку тенденцію до зростання. Цей процес буде тривати й у майбутньому: кількість сайтів політичних партій і рухів буде збільшуватися, інформаційна роль інтернету зростати.

Тим часом глобалізація інформаційного простору хвилює багатьох політиків й експертів, що займаються проблемами інформаційних відносин. Прихильники інформаційної глобалізації вказують на те, що поява глобального інформаційного простору означає наближення епохи глобальної економіки, що буде характеризуватися "зливанням" географічних кордонів ринків збуту, появою розподілених мережних трудових ресурсів, кардинальним зближенням виробництва й споживання, відкриттям нових ринків у новій сфері інтелектуального споживання.

Отже, єдиний інформаційний простір, забезпечуючи торговельні, фінансові, транспортні, інформаційні й технологічні потоки, буде сприяти прискореному розвитку не тільки макроекономічних, але й регіональних процесів. Не викликає сумнівів, що ринкова економіка - це насамперед інформаційна економіка. Свідченням тому є весь повоєнний досвід розвитку світової економічної системи.

Інформаційна політика фокусує дії держави на забезпечення й збереження взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів інформаційного простору. Вона будується на посиленні інтеграційних процесів, які об'єктивно й неминуче виникають при створенні, збереженні, передачі й споживанні інформаційних ресурсів. Далі інтеграційні процеси відтворюються в науках інформаційно-комунікаційного циклу.

У цей час для мінімізації негативних проявів безконтрольного поширення інформації держава використає не тільки адміністративні методи, але й інші важелі впливу. До них ставиться створення умов для розвитку державної (національні') мови. Державна мова, поряд із загальною територією проживання й загальною економікою, є найважливішим чинником, що забезпечує єдність націй. Мова є транслятором національних цінностей і культурних досягнень нації у світову культуру. Саме тому держава повинна звертати увагу на розвиток національної мови й здійснювати владну й фінансову підтримку структур, що сприяють язикової комунікації.

Підбиваючи підсумок проведеному дослідженню, необхідно позначити деякі основні завдання, виконання яких будуть сприяти ефективній діяльності адміністрування в інформаційній сфері.

Формулювання ясних стратегічних цілей інформаційної політики, заснованих на чіткій програмі адміністрування, повинні ґрунтуватися на реальних програмах того або іншого відомства, на її реальних виробничих проектах, убудованих у продуману загальну державну стратегію.

Діяльність інформаційних служб повинна здійснюватися в рамках виробленої інформаційної політики держави. Мета й завдання повинні узгоджуватися з державним політичним й економічним управлінням.

Постійно повинен здійснюватися моніторинг інформаційного простору, ретельний внутрішньовідомчий, міжвідомчий контроль змісту, вірогідності інформації.

Державним інформаційним службам у своїй діяльності необхідно використовувати новітні інформаційні технології, методи й спеціальні інструменти впливу на формування суспільної думки.

Через чисельність компонентів інформаційної сфери і їхньої надзвичайної складності недоцільно порушувати питання про інтеграцію кожного з них у єдину інформаційну сферу як принципово нове завдання.

Держава повинна звертати увагу на розвиток державної національної мови й здійснювати владну й фінансову підтримку структур, що сприяють язикової комунікації.

Таким чином, адміністрування в інформаційній сфері є динамічним процесом. Конструктивна взаємодія засобів масової інформації й органів державної влади необхідна й можлива. Для координації цієї взаємодії в органах державного управління є певні інститути, ресурси, методи й прийоми, але це тематика подальших досліджень.

Література

1. ГлазуноваН. И. Государственное и муниципальное (административное) управление / Н.И. Глазунова. - М., 2007.- 469 с.

2. Додонов О.Г. Формування, інтеграція та використання інформаційних ресурсів органів державної влади / О.Г. Додонов, О.В. Нестеренко, А.В. Бойченко, О.А. Бойченко // Реєстрація, зберігання і обробка даних. - 2002. - № 3. - С. 69-75.

3. Ібрагімова І. Інформаційне суспільство та взаємодія влади з громадськістю: вимоги ефективності / І. Ібрагімова // Вісник НАДУ - 2004. - № 1. - С. 36-42.

4. Кашлев Ю.Б. Информация, массовая коммуникация и международные отношения / Ю.Б. Кашлев. - М., 2005. - С. 40.

5. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Г.Г. Почепцов. - К. : ВЦ "Київськийуніверситет", 1999. - 308 с.

6. Семенюк Э.П. Развитие информационного пространства и прогресс общества / Э.П. Семенюк // НТИ Сер. 1. - 1997. - № 1. - С. 1-11.

7. Сендзюк М.А. Інформаційні системи в державному управлінні / М.А. Сендзюк. - К. : КНЕУ, 2004. - 339 с.

8. Шрейдер Ю.А. Информационные процессы и информационная среда / Ю.А. Шрейдер // НТИ. - 1976. - Сер. 2. - № 1. - С. 3-6.

Размещено на Allbest.ru