Зміст предмета доказування у справах щодо спадкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.996

Зміст предмета доказування у справах щодо спадкування

І. В. Верещінська,

здобувач кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

доказовий цивільний суд правовий

Розглядаються проблеми нормативного регулювання доказової діяльності в судах цивільної юрисдикції крізь призму визначення предмета доказування. Розглядаються й аналізуються два різні підходи науковців до визначення предмета доказування за певною категорією справ. Доведено, що теоретичні висновки про обмеження предмета доказування юридичними фактами матеріально-правового характеру не відповідають нормативним вимогам ЦПК України про предмет доказування і штучно виключають з цього переліку предмета доказування факти процесуального та іншого характеру. Пропонується авторське бачення типологічного переліку юридичних фактів матеріально-правового характеру в справах, що випливають із спадкових правовідносин.

Ключові слова: доказування, обґрунтованість, предмет доказування, судовий розсуд.

Аннотация

Annotation

The article discusses some problems of regulatory activity in the courts of evidence-based civil jurisdiction in the light of definition of proof. There are considered and analyzed by author two different scientific approaches to the definition of proof on a particular category of cases. It is concluded that the theoretical inferences about the limitations of ultimate legal facts of substantive character does not meet the regulatory requirements of the CPC of Ukraine on the subject of evidence and artificially exclude from the list of ultimate facts procedural and otherwise. It is suggested the author's vision of the typological range of substantive nature legal facts resulting from inheritance relationships.

Key words: evidence, validity, subject of proof, judicial discretion.

У науковій літературі висловлені різні погляди на поняття предмета доказування. Попри те, що у ст. 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги, чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи, питання Це питання є спірними і складним у розглядуваній категорії справ.

ЦПК України встановлює вимогу, що рішення суду повинно бути обґрунтованим (ч.1 ст. 213 ЦПК України). Далі законодавець наводить визначення, в якому під обґрунтованістю рішення слід розуміти рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Водночас у законі нема вказівки на певний перелік доказів, які мають бути зібрані в певній справі. Вихід із цієї проблеми загальновідомий: предмет доказування - це критерій, який допомагає правильно застосувати правило про належність доказів. Допустимість засобів доказування також є однією з найважливіших умов забезпечення законності й обґрунтованості судових рішень. За таких обставин аналіз предмета доказування певних категорій справ, що випливають зі спадкового права, є актуальним, оскільки реально полегшить правозастосовну роботу. Такий аналіз вочевидь необхідно здійснювати крізь призму належності й допустимості доказів у певній категорії справ.

Аналіз доказової діяльності у цивільному судочинстві, у тому числі щодо визначення предмета доказування в певних категоріях справ, є предметом досліджень багатьох вітчизняних науковців і практиків - В.В. Комарова, О.С.Захарову, Сліпченка О.І, В.А. Кройтора, В.М. Тертишника, роботи яких є відправною точкою для подальшого дослідження вказаних питань.

Правильне встановлення предмета доказування є запорукою успішності подальшого процесу доказування не тільки в справах про спадкування, а є загальним універсальним правилом доказування у цивільному судочинстві. Вказана вимога є нормативно визначеним правилом про належність доказів. Так, ст. 58 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Законодавець встановив, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відтак, розмірковуючи про коло або належність доказів у певній категорії справ, насамперед необхідно визначитися з предметом доказування. Ним, якщо йдеться про позивача, є обставини, які обґрунтовують вимоги, викладені в позовній заяві або, якщо йдеться про відповідача, обставини, які обґрунтовують заперечення проти позову.

Процесуалісти-науковці не дійшли єдиної думки щодо предмета доказування. У статті йдеться про доказування, докази у цивільному процесі. Попри певну схожість категорій і понять щодо доказування у цивільному і кримінальному процесіГрошевий Ю.М. Докази і доказування у кримінальному процесі : наук.-практ. посіб. / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський.- К. : кНт, Видавець Фурса С.Я., 2006. - С. і8-21., теоретичних узагальнень, це різні правові явища, хоча б з огляду на те, що доказування в цивільних справах відбувається в судовому процесі відповідно до принципу змагальності сторін, який є реальністю в цивільному судочинстві. Доказами в цивільному процесі є будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Щодо кримінального судочинства, то змагальність сторін в кримінальному процесі, передбачена ст. 22 нового КПК України, є лише законодавчою новелою, а головне - сторони кримінального провадження мають суттєві відмінності у правовому статусі щодо збирання доказів, а обов'язок доказування в кримінальному провадженні покладається на сторону обвинувачення.

У науці цивільного процесу питання про предмет доказування пов'язують, як правило, з юридичними фактами, що обґрунтовують підстави позову і заперечення проти позову, на які вказує норма матеріального права, що має бути застосована у спірних правовідносинахКлейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процес се / Крейнман А.Ф. - М. : Юрид. лит., 1950. - С. 33; Лилуашвили Т.А. Предмет доказывания и распределение бремени доказывания между сторонами в советском гражданском процессе : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук / Т.А. Лилуашвили. - М., 1961. - С. 6-7; Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосуди / Курылев С.В. - Мн., 1969. - С. 39.. Відповідно до теорії доказового праваРешетникова И.В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопроизводстве / Решетникова И.В. - М. : НОРМА, 2000. - С. 46-47. перша стадія судового доказування - це визначення обставин, які підлягають доказуванню. Частина перша ст. 179 ЦПК України встановлює, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас предмет доказування корелюється процесуальними нормами про належність доказів (ст. 58 ЦПК України) та про допустимість доказів (ст. 59 ЦПК України).

На нашу думку, обставини, що підлягають доказуванню в розглядуваній категорії справ, випливають із диспозиції норми матеріального права в справах щодо спадкування. При цьому норми матеріального права мають сприйматися крізь призму підстав позову та заперечень проти позову.

В теорії доказового права обставини матеріально-правового характеру належать до предмета доказування, зокрема, нормативно визначений перелік підстав компенсації моральної шкоди, або, наприклад, підстави виселення з житлового приміщення. Так, І.В. Решетнікова небезпідставно вважає, що обставини матеріально-правового характеру доцільно позначити основними фактами предмета доказування, оскільки неправильне їх встановлення призводить до скасування рішення у вищестоящій інстанціїСправочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / под ред. И.В.Решетниковой. - М. : НОРМА, 2004. - С. 5.. Однак видається спірною теза, що факти процесуально-правового характеру не належать до предмета доказування, а є межами доказування.

М.К. Треушніков, розмірковуючи про фактичний склад правовідносин як предмету доказування, вказує, що факти, які є об'єктом пізнання суду, доцільно поділити на чотири види: 1) юридичні факти матеріально-правового характеру; 2) доказові факти; 3) факти, які мають процесуальне значення; 4) факти, які встановлюють для виконання виховних та попереджувальних завдань правосуддя. Автор до предмета доказування відносить лише факти, які мають матеріально-правове значенняТреушников М.К. Судебные доказательства: монография / Треушников М.К. [3-е изд. испр. и доп.]. - М. : Городец, 2004. - С. 16. . Зазначений підхід до визначення предмета доказування як певного переліку фактів матеріально-правового характеру, необхідних для правильного застосування норм матеріального права і вирішення справи по суті, обгрунтовується і в працях В.В.Комарова, Н.Ю. Голубєвої, Д.Д. Луспеника та ін.

М.Й. Штефан інакше уявляв предмет доказування і вважав, що це 1) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстави позову); 2) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); 3) обставини, які мають значення для правильного вирішення справиШтефан М.Й. Цивільний процесс : підручник / Штефан М.Й. - К. : Ін Юре, 2001. - С. 272.. Порівнюючи вищенаведені підходи до розуміння предмета доказування в цивільному судочинстві, необхідно констатувати, що різниця в поглядах полягає у різних критеріях визначення кола фактів, обставин, що визначають предмет доказування.

Не заперечуючи тезу, що до предмета доказування входять юридичні факти матеріально-правового характеру, без виявлення яких неможливо вирішити справу по суті й застосувати норму матеріального права, таке уявлення не суперечить змісту предмета доказування, яке запропонував М.Й. Штефан. Видається, що йдеться про одне й те ж правове явище. Різниця, на нашу думку, полягає у різних рівнях узагальнення цього правового явища, а отже, іншому застосуванні категорій для позначення одного й того ж явища. Позиція М.Й. Штефана ґрунтується на нормативному визначенні предмета доказування в цивільному законодавстві України. Зокрема, в ч. 1 ст. 179 ЦПК України законодавець не обмежив предмет доказування юридичними фактами матеріально-правового характеру, а й вказав на інші факти, які мають значення для вирішення справи і підлягають встановленню. Водночас, якщо за певною категорією справ допустимо виокремити коло юридичних фактів матеріально-правового характеру, то інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неможливо систематизувати та передбачити з огляду на певну розумну обмеженість правового регулювання суспільних відносин.

На нашу думку, до предмета доказування у справах щодо спадкування належить встановлення таких юридичних фактів матеріально-правового характеру: 1) факт відкриття спадщини; 2) коло спадкоємців; 3) склад спадщини; 4) наявність або відсутність заповіту; 5) наявність осіб, що претендують на спадкування, і того, чи є вони спадкоємцями, до якої черги спадкоємців за законом належать; 6) наявність інших спадкоємців тотожної черги; 7) чи надається цій черзі спадкоємців реалізувати право спадкування; 8) чи є серед спадкоємців особи, які мають право на обов'язкову частку в спадщині; 9) відомості про фактичне прийняття спадщини; 10) відомості про відмову від прийняття спадщини, в тому числі про відмову на користь іншої особи; 11) чи є підстави для усунення від права спадкування.

Наведений перелік є відкритим, а окремі питання вкрай заплутані з огляду на недосконале нормативне регулювання спадкових відносин. Наприклад, невдале нормативне визначення відкриття спадщини, колізійне регулювання змісту і форми свідоцтва про право на спадщину тощо. Так, невдале нормативне визначення відкриття спадщини певною мірою вдалося подолати Верховному Суду України: у п. 3 Постанови від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»Постанова Пленуму Верховного Суду від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» [Електронний ресурс] Постанова Верховного Суду України від 30.05.2008 р. // Верховна Рада України. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/law/show/v0007700-08. було вказано, що згідно із ст. 1220 ЦК та ст. 249 ЦПК часом відкриття спадщини слід вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Попри те, що Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України має рекомендаційний характер, воно має і практичне, й теоретичне значення, але потребує, на нашу думку, уточнення. Видається, що іншого способу встановити факт смерті, ніж послатися на реєстрацію акту цивільного стану про смерть особи, нема. Проте наявність чи відсутність свідоцтва про смерть, наприклад, втрачене внаслідок пожежі, стихійного лиха тощо, не унеможливлює встановлення, відповідно до закону, самого факту смерті особи.

Размещено на Allbest.ru