Показання, як джерело доказів у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Показання, як джерело доказів у кримінальному провадженні

Федорів І. Я., магістр юридичного факультету

УДК 343.13

Анотації

У статті визначено провідну роль показань серед усіх видів доказів у кримінальному провадженні. Проаналізовано закріплені змагальні права кожної зі сторін щодо отримання показань та їх оцінки. Окрему увагу приділено новому інституту у сфері доказування - показанням з чужих слів.

Ключові слова: показання, змагальність, безпосередність, джерела доказів, показання з чужих слів.

В статье определена ведущая роль показаний среди всех видов доказательств в уголовном производстве. Проанализированы закрепленные соревновательные права каждой из сторон по получению показаний и их оценки. Отдельное внимание уделено новому институту в сфере доказывания - показаниям с чужих слов.

Ключевые слова: показания, состязательность, непосредственность, источники доказательств, показания с чужих слов.

The article outlines the leading role of testiraony in all kinds of evidence in the сгішіпаї proceeding. Enshrined corapetitive rights of the prosecution and the defense concerning the process of obtaining evidence and their estiraation, are analyzed in the article. Special attention is given to the new institute in the field of evidence - hearsay evidence.

Keywords: indications, adversarial, spontaneity, sources of evidence, hearsay evidence.

Вступ

Особливе місце серед усіх видів доказів у кримінальному провадженні займають показання. Показання мають велике значення для вирішення завдань кримінального судочинства, адже найчастіше тільки на їх основі здійснюється достовірне встановлення обставин, які є предметом дослідження у кримінальному провадженні, і з урахуванням останніх до конкретного випадку застосовуються норми кримінального та кримінального процесуального права [10]. Саме тому виникає потреба у дослідженні можливостей реалізації змагальних прав сторін стосовно отримання показань.

Дослідженнями показань та їх ролі як джерела доказів у кримінальному провадженні займалися такі науковці, як Л.Є. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, Ю.М. Грошевий, В.Я. Дорохов, А.Я. Дубинський, О.Ю. Костюченко, В.В. Леоненко, І.Л. Лузгін, В.Г. Лукашевич, М.М. Михеєнко, М.І. Порубов, В.А. Попелюшко, В.І. Смислов, Ф.П. Тарасенко, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші вчені. Проте проблеми показань зазвичай розглядаються в контексті вивчення джерел доказів в цілому.

Разом з тим, враховуючи, що діє новий Кримінальний процесуальний кодекс, виникає необхідність подальших наукових досліджень у питанні визначення показань як джерела доказів у кримінальному провадженні України.

Постановка завдання. Тому метою статті є здійснення аналізу норм нового КПК, які стосуються показань як джерела доказів, та зазнали значних змін у зв'язку із переходом до засад змагальності та безпосередності у кримінальному провадженні.

Результати дослідження

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження в Україні здійснюється на основі змагальності, а його сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів та інших доказів. Цей принцип застосовується і при наданні сторонами до суду показань.

Поняття показань дає сам законодавець, зокрема, показаннями є відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (ст. 95 КПК України).

Показання можуть бути отримані під час досудового розслідування та судового розгляду. Спершу варто зупинитися на досудовому розслідуванні. На цій стадії кримінального провадження показання під час окремої слідчої дії - допиту має право отримувати лише сторона обвинувачення (слідчий або прокурор). Сторона захисту може лише ініціювати проведення допиту шляхом подання слідчому чи прокурору відповідного клопотання, а у випадку відмови у його задоволенні - оскаржувати до слідчого судді.

Альтернативним та більш дієвим виходом із ситуації є можливість кожної зі сторін звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит свідка чи потерпілого в судовому засіданні (ст. 225 КПК України). Такий допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням усіх правил проведення допиту під час судового розгляду. На практиці, проведення допиту в порядку ст. 225 КПК України є досить надійним способом для кожної зі сторін вберегти себе від неприємних «сюрпризів» з боку свідків під час судового розгляду.

Проте навіть у такій, здавалося б, рівно доступній та змагальній процедурі як можливість у виняткових випадках під час досудового розслідування за клопотанням сторін допитати свідка або потерпілого, наявні суттєві переваги для сторони обвинувачення. Так, допит особи слідчим суддею може бути проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому провадженні. Момент вручення ж повідомлення про підозру повністю залежить від сторони обвинувачення. Це відкриває широкі можливості для зловживань, коли з метою усунення сторони захисту повідомлення про підозру вручається в останній момент перед подачею обвинувального акта до суду. З метою гарантії прав захисту, у ч. 4 ст. 225 КПК передбачено, що суд має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався слідчим суддею, зокрема, у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту [6, с. 9]. Проте доцільним було б закріплення за судом саме обов'язку проведення повторного допиту. кримінальний право показання

Недоліком у забезпеченні прав захисту є також відсутність закріплення у ч. 2 ст. 140 КПК права захисника подати клопотання про привід особи для допиту під час до- судового розслідування. Тобто, якщо свідок не з'явиться до слідчого судді для дачі показань, то право сторони захисту на його допит нічим не забезпечується? І навіть на підготовчому судовому засіданні питання про виклик осіб до суду для допиту залежить, в кінцевому рахунку, від волі суду, а не від сторони захисту (ст. 351 КПК України).

Також ч. 8 ст. 95 КПК передбачає для обох сторін іще й право отримувати від осіб пояснення, які не є джерелом доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів судом (ст. 23 КПК), і показання, і пояснення, отримані сторонами на етапі досудового розслідування, не мають для суду наперед встановленого значення. Обґрунтовувати свої висновки суд може лише на показаннях, які він особисто сприймав під час судового засідання. Тобто, фактично, показання як джерело доказів для суду формуються уже на етапі судового розгляду, коли суд безпосередньо сприймає показання, які отримуються як від свідків сторони обвинувачення, так і від свідків сторони захисту, досліджує та оцінює їх за однаковими критеріями. Під час досудового розслідування усі зібрані відомості можуть мати значення лише для тієї сторони, яка їх отримала, для прийняття окремих процесуальних рішень та з метою доведення своєї позиції в суді.

Якщо ж показання, які мають значення для вирішення справи, з'являються безпосередньо під час судового розгляду, тоді навіщо зазначати, що під час досудового розслідування обвинувачення отримує показання та пояснення, а захист - лише пояснення, що не є джерелом доказів?

Згідно ч. 1 ст. 104 КПК України, хід і результати проведення процесуальної дії під час досудового розслідування фіксуються у протоколі лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Проте безпосередньо у ст. 224 КПК України, яка визначає порядок проведення допиту, складання протоколу не передбачається.

Слід зазначити, що лише здійснивши комплексний аналіз положень КПК, можна зробити висновок про необхідність складення протоколу допиту особи, який проводиться стороною обвинувачення на досудовому розслідуванні. Про це свідчать положення: п. 7 ч. 1 ст. 66 КПК, де роз'яснюється право свідка на ознайомлення із протоколом допиту; абз. 2 ч. 2 ст. 104 КПК, щодо внесення до протоколу показань, текст яких було зафіксовано за допомогою технічних засобів; ч. 2 ст. 491 КПК, яка стосується допиту неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого та деяких інших статей. І навіть якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів протокол все-одно складається, хоча текст показань може не вноситися до нього за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. Тобто показання закріплюються у формі протоколу, а процесуальної форми закріплення пояснень не передбачено.

У судовій практиці проблемним є питання визнання документів джерелами доказів, зокрема протокол допиту свідка визнається документом та приймається судом без допиту цього свідка у суді. Наприклад, в окремих вироках судів, незважаючи на проголошення принципу безпосередності сприйняття показань судом, здійснюється посилання на протоколи допитів свідків як на докази обставин, на підставі яких приймається рішення [3].

При цьому безумовно порушується право обвинуваченого на перехресний допит, яке передбачене у ст. 352 КПК України та є важливою гарантією змагальних прав сторін. Право на перехресний допит гарантовано обвинуваченому, що випливає також з того, що всі передбачені у ч. 2 ст. 87 КПК України порушення є прикладами «істотних порушень прав людини і основоположних свобод». Порушення права на перехресний допит є безумовними істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод (п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК України), відповідно, суд зобов'язаний визнати показання свідка чи потерпілого, отримані з порушеннями права на перехресний допит недопустимим доказом під час будь-якого судового розгляду та не має права посилатися на них у судовому рішенні [7, с. 132].

На наявність проблеми вказує і М.Є. Шумило, зазначаючи, що розширене трактування законодавцем поняття документа-доказу у ст. 99 КПК України може спровокувати ситуацію штучного «подвоєння» доказів у кримінальному провадженні [15, с. 21-22].

І.М. Доронін зазначає, що документи-докази складає компетентна особа (чи особа, яка не є суб'єктом кримінального процесу), протоколи слідчих і судових дій - лише суб'єкти кримінального процесу [5, с. 46].

Дослідження протоколу допиту свідка у судовому засіданні є неприпустимим і незаконним засобом тиску стороною обвинувачення на свідка, якого було попереджено про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань іще при складанні протоколу під час досудового розслідування.

Неврегульована також проблема щодо того, чи повинен безпосередньо сприймати показання осіб слідчий суддя при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Так, на практиці відбувається прийняття рішень слідчим суддею на основі протоколів допиту, які надаються стороною обвинувачення [14].

Саме тому можна зробити висновок про певну декларативність принципу змагальності та рівності сторін у збиранні і поданні до суду доказів.

Окремо варто зупинитися на можливості сторін використовувати при доведенні своєї позиції показань із чужих слів. Вони є новим видом доказів для нашої системи, хоча активно використовуються у змагальному кримінальному процесі як англо-американської правової системи (США та Великобританія), так і в процесі багатьох країн системи романо-германського права (зокрема, Франція та Німеччина).

В Україні впровадження цього інституту викликало численні дискусії як у наукових колах, так і серед юристів-практиків. Зокрема, прихильники такої новації вказують на те, що запровадження засади змагальності та безпосередності дослідження доказів судом у новий КПК вимагає запозичення до нашого права і цього виду доказів [9, с. 15].

Для зменшення вірогідності можливих зловживань правом на показання з чужих слів кодекс встановлює чіткі обмеження для цього виду показань: вони повинні визначатися двома сторонами провадження (ч. 4 ст. 97 КПК України) та не можуть бути єдиним доказом у провадженні (ч. 6 ст. 97 КПК України). Проте варто зупинитися на питанні, чи несуть насправді такі обмеження якесь функціональне навантаження.

Так, і справді, за ч. 4 ст. 97 КПК України суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. Проте у наступній частині цієї ж статті право захисту обмежується і вказується, що суд вправі визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. У такому разі, звичайно, згоди сторони захисту не потрібно [4].

Не вносить особливих позитивів і норма про те, що такі показання повинні підтверджуватися іншими доказами, визнаними допустимими за загальним правилом (ч. 6 ст. 97 КПК України). Так, у ч. 1 ст. 94 КПК, яка передбачає загальні правила оцінки доказів, зокрема вказується, що суд оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Тобто перевірці, про яку зазначається у ч. 6 ст. 97 КПК, підлягають усі докази, наявні у справі, а не лише показання із чужих слів.

Інститут показань із чужих слів запозичено з кримінального судочинства Сполучених Штатів Америки. Там діють Федеральні Правила про докази для судів США і магістратів від 01.07.1975 р., в новій редакції від 01.12.1996 р. Це писаний кодифікований акт, яким, зокрема, визначається і процедура отримання показань із чужих слів. В кримінальному процесі США діє презумпція недопустимості показань із чужих слів. Проте показання з чужих слів у ряді випадків визнаються допустимими. Як слушно зазначає І.В. Решетнікова, «у морі допустимих показань з чужих слів правило, яке виключає таке свідчення, є маленьким і самотнім острівцем» [12, с. 71]. Такими винятками є: 1) твердження, зроблені особою, яка згодом померла; 2) твердження, що містяться у цивільних документах; 3) допущення і визнання; 4) твердження, здійснені особою у res gestal (обставини, пов'язані з фактом, який складає суть спірного питання); 5) законодавчі виключення. А. Аптекман до них також відносить свідчення неповнолітнього потерпілого, якщо вони надаються у суді слідчим за певних умов [1]-

Загалом же, можна зробити висновок про існування виключень із правила недопустимості показання із чужих слів за такими критеріями:

1) незалежно від можливості виклику особи в якості свідка у випадках, чітко закріплених в правилі 803 (всього 23 випадки);

2) у разі недосяжності свідка, у випадках зазначених в правилі 804 (всього 4 випадки);

3) інші винятки, у випадках, які прямо не закріплені у правилах 803 і 804, але аналогічні їм.

Встановлюючи загальну заборону використання показань з чужих слів законодавець США виходить з припущення, що ці докази «не заслуговують на довіру». Показання з чужих слів ненадійні, в першу чергу в тому сенсі, що до них не можна застосувати певні судові гарантії, за якими перевіряються достовірність показань свідків. Перша гарантія - це присяга або урочиста обіцянка, які служать також підтвердженням знання про відповідальність за неправдиві свідчення. Друге обгрунтування - це можливість помилки, навіть подвійної помилки: при передачі інформації заявника особі, яка повідомляє її в суді, а також самою цією особою при передачі заяви в суді. Третє обгрунтування - це те, що присяжні позбавлені можливості спостерігати поведінку і вираз обличчя «автора чужих слів». Четверте, і найголовніше обгрунтування це те, що показання з чужих слів позбавляють процесуального противника можливості вести перехресний допит. Перехресний допит, як уже зазначалося, служить важливою гарантією забезпечення змагальних прав сторін. Саме під час перехресного допиту з'являється можливість виявити приховані помилки, допущені при прямому допиті. Тут можна перевірити також не тільки здатність свідка давати свідчення, але також і правдивість свідка. Від цих якостей і залежить доказова сила показань свідків [8].

Щодо можливості проведення перехресного допиту при заслуховуванні показань із чужих слів, то доречними є міркування з цього приводу М.П. Руденка [13]. Так, особа, що дає показання з чужих слів, володіє інформацією про факти та обставини у «обмеженому вигляді», тобто, лише у обсязі, повідомленому іншою особою. Проте, на думку науковця, особа, яка дає показання з чужих слів, все ж таки може бути піддана перехресному допиту, проте лише стосовно певних обставин. Перехресний допит такої особи відносно свідчень, які грунтуються на поясненні іншої особи, є неможливим. Однак це не виключає можливість перехресного допиту особи для встановлення достовірності її первісних показань обставин надання їй первинних пояснень (п. З ч. 2 ст. 97 КПК), а також переконливості відомостей щодо факту надання первинних пояснень (п. 4 ч. 2 ст. 97 КПК). Обов'язок з'ясовувати зазначені обставини покладається на суд (абз. 2 ч. 2 ст. 97 КПК), проте, безумовно, і сторона, проти якої спрямовані такі показання, зацікавлена у з'ясуванні цих обставин. Показання, які дає особа, відносно означених обставин, є первинними, оскільки ціль їх надання полягає не у доведенні істинності пояснень іншої особи, а в підтвердженні того, що вони дійсно були здійснені (доведення факту розмови, переписки тощо). Саме тому такі показання можуть бути перевірені за допомогою перехресного допиту.

Слід зазначити, що в Федеральних Правилах США показанням із чужих слів присвячено аж сім статей, у чинному ж КПК України - лише одна. При цьому законодавець при її формулюванні, на жаль, не переймає, а швидше перекручує підхід, який застосовується у США. Провівши аналіз ч. 2 та ч. З ст. 97 КПК України, можна зробити висновок про певну їх неузгодженість. Так, за ч. З суду надається право визнати неможливим допит особи, яка може надати первинні показання. Водночас, за ч. 2 суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати таку особу. Тобто відбувається змішування критеріїв для застосування різних правил про винятки недопустимості показання з чужих слів (критерії були наведені вище).

Внаслідок цього, у суду з'являється можливість, порушуючи принципи безпосередності та змагальності сторін, необгрунтовано визнати показання з чужих слів допустимим доказом навіть тоді, коли у нього є можливість допитати особу, що надала первинні пояснення з приводу того чи іншого факту або обставин, які мають значення для кримінального провадження [2].

Немає у КПК також норми про недопустимість показань із чужих слів за загальним правилом, про що варто було б зазначити у ч. 1 ст. 97 КПК України.

Проте, незважаючи на недосконалість викладення ст. 97 КПК України, вважаю, що пропозиції про виключення положень про визнання доказами показань з чужих слів є надто радикальними та передчасними [11]. Хоча, безумовно, необхідним є внесення змін та подальше коригування цієї статті з огляду на стандарти законодавчої техніки та практику її застосування. Насправді показання з чужих слів не завжди є настільки ненадійними, що їх не можна допустити в якості доказів. Іноді вони бувають більш надійні, ніж, наприклад, свідчення очевидця.

Висновки

Отже, хоча положення чинного КПК і передбачають доволі значні позитивні зміни у співвідношенні позицій сторін захисту та обвинувачення у кримінальному провадженні, доволі демократичний механізм реалізації прав захисту, але залишається значний простір для його подальшого удосконалення з огляду на практику застосування та теоретичні напрацювання науковців.

Список використаних джерел

1. Аптекман А. Показания с чужих слов / А. Аптекман II Израильское право и законодательство [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://pravo.israelinfo.ru/articles/ ugp/1097.

2. Баганець О. «Покази з чужих слів» - новела КПК 2012, яка сприятиме притягненню до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.baganets.cora/public/-pokazi-z-chuzhih-sl-v-novela-kpk-2012- jaka-sprijatirae-pritjagnennyu-do-krm-nalno-v-dpov-dalnost-zav-dorao-nevinnih-os-b.htal.

3. Вирок Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2604/15962/12 від 21.05.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/32040523. Вирок Котовського міськрайонного суду Одеської області у справі № 505/2037/13-к від 29.05.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.reyestr.court.gov.ua/Review/31602468. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № № 185/2346/13-к від 04.04.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30433559. Вирок Хорольського районного суду Полтавської області у справі № 548/790/13-к від 08.05.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/31371840.

4. Гавриш С. Не судіть так, і судимі не будете. Але судіть судом праведним [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net.

5. Доронін І.М. Документи - докази у кримінальному процесі України / І.М. До- ронін. - К.: Поливода А.В. - 2008. - 184 с.

6. Касько В. Принцип змагальності у кримінальному процесі. Реалізація принципу змагальності під час досудового розслідування. Роль слідчого судді у його забезпеченні. -18 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.coc.kiev.ua.

7. Костюченко О.Ю. Роль суду та сторін у проведенні судового допиту обвинуваченого, свідків і потерпілих за чинним КПК України / О.Ю. Костюченко // Право України. -2013. -№ 11. -С. 127-135.

8. Лоскутова Т.А Особенности процессуального положения свидетеля в уголовном процессе Англии и США [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www. zonazakona.ru/law/comments/392.

9. Моніторинговий звіт «Реалізація нового КПК України: перші результати» [Електронний ресурс]. - К., 2013 р. - 25 с. - Режим доступу: www.pravo.org.ua.

10. Острійчук О. Поняття показань як процесуального джерела доказів у світлі реформування кримінально-процесуального законодавства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news&newsid=12375.

11. Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо виключення положень про визнання доказами показань з чужих слів) № 2112 від 28.01.2013 р. Ініціатор - н. д. Москаль Г.Г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wl.cl.rada.gov.ua.

12. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США / И.В. Решетникова. - Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1997. - 240 с.

13. Руденко М.П. До питання про проведення перехресного допиту особи, яка дає показання з чужих слів у кримінальному провадженні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com.

14. Ухвала слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/1481/13 від 27.09.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/33991057. Ухвала слідчого судді Пролетарського районного суду м. Донецька у справі № 262/2266/13-к від 09.04.2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30531830.

15. Шумило М.Є. Гносеологічна і процесуальна природа доказів у Кримінальному процесуальному кодексі України / М.Є. Шумило II Актуальні питання кримінального процесуального законодавства України: збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції / Національна академія прокуратури України. - К.: Алерта, 2013. -- 168 с.

Размещено на Allbest.ru