Мета тимчасового доступу до речей та документів як заходу забезпечення кримінального провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

МЕТА ТИМЧАСОВОГО ДОСТУПУ ДО РЕЧЕЙ ТА ДОКУМЕНТІВ ЯК ЗАХОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

КУСПИСЬ Б.А.,

аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики

(Львівський національний університет імені Івана Франка)

УДК 343.1 (477)

У статті проведено дослідження мети тимчасового доступу до речей та документів як заходу забезпечення кримінального провадження.

Ключові слова: захід забезпечення кримінального провадження, тимчасовий доступ до речей та документів, дієвість провадження, збирання доказів.

В статье проведено исследование цели временного доступа к вещам и документам как меры обеспечения уголовного производства.

Ключевые слова: мера обеспечения уголовного производства, временный доступ к вещам и документам, действенность производства, сбор доказательств.

In the article research of purpose of temporal access is conducted to the things and documents as to the west of providing of criminal realization.

Key words: a west ofproviding of criminal realization, temporal access, is to the things and documents, effectiveness of realization, assembly ofproofs.

доказ доступ документи

Вступ. Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України стало значним кроком у реформуванні національного кримінально-процесуального права України, оскільки новим Кодексом істотно змінено цілий ряд раніше існуючих процесуальних інститутів та впроваджено значну кількість нових. Однією з новел, яка знайшла своє відображення в главі 15 КПК України є запровадження тимчасового доступу до речей та документів, як заходу забезпечення кримінального провадження.

Визначення мети тимчасового доступу до речей та документів, як і будь-якого іншого процесуального інституту, має важливе значення яку теоретичній, так і практичній площинах. Оскільки від правильного розуміння суб'єктами правозастосування мети цієї процесуальної дії залежить і якість її застосування під час здійснення практичної діяльності.

КПК України прямо не визначає мету тимчасового доступу до речей та документів. У ч. 1 ст. 159 законодавець лише визначив у чому полягає ця процесуальна дія. Відсутність законодавчого визначення мети тимчасового доступу до речей та документів зумовила різнобічне розуміння призначення цього заходу забезпечення на практиці. Основною проблемою, яка пов'язана з застосування тимчасового доступу до речей та документів, полягає в з'ясуванні питання - чи спрямована ця процесуальна дія на збирання доказів у кримінальному провадженні.

Постановка завдання. Метою цієї статті є здійснення загального правового аналізу мети тимчасового доступу до речей та документів у системі заходів забезпечення кримінального провадження.

Наукових праць, присвячених визначенню мети тимчасового доступу до речей та документів, на разі немає. Окремі аспекти застосування цього заходу забезпечення досліджувались такими науковцями, як М.П. Климчук, І.В. Гловюк, С.В. Андрусенко, С.В. Смоков та іншими.

Результати дослідження. У КПК України тимчасовий доступ до речей та документів є складовою системи заходів забезпечення кримінального провадження. Так, у ч. 2 ст. 131 КПК України зазначається, що заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик та привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей та документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9) запобіжні заходи.

Із наведеної процесуальної норми вбачається, що тимчасовий доступ до речей та документів охоплюється більш ширшим поняттям - «заходи забезпечення кримінального провадження». Таким чином можна говорити про спільність рис тимчасового доступу до речей та документів та заходів забезпечення кримінального провадження у цілому. З погляду законодавця, основною рисою заходів забезпечення кримінального провадження є їх мета, яка визначена вч. 1 ст. 131 КПК України як досягнення дієвості кримінального провадження.

КПК України доволі абстрактно визначив мету заходів забезпечення кримінального провадження, а від визначення поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» законодавець взагалі відмовився, що створює можливість для доволі широкого тлумачення цих понять. З цього приводу була висловлена думка О.М. Миколенком, суть якої полягає в тому, що законодавче визначення поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» є важливим для загального розуміння заходів забезпечення кримінального провадження, тому воно повинно знайти своє нормативне відображення в тексті КПК України [1, с. 207]. Також науковець наголошує, що недостатньо лише визначити мету заходів забезпечення кримінального провадження, яка законодавцем сформована розпливчато за змістом, а й потрібно вказати цілі та підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження [1 , с. 207].

Із висловленою думкою можна погодитись частково. Річ у тім, що виключно з прагматичної точки зору визначення поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» не має критичного значення для правозастосування, хоча і створює певний плюралізм думок щодо їх розуміння. Але ще раз варто підкреслити, що особливо негативного ефекту на правозастосування це не справляє. Тому визначення на законодавчому рівні вищезгаданого поняття має більше теоретичне, аніж практичне значення.

Щодо мети заходів забезпечення кримінального провадження, мова про яку йде в ч. 1 ст. 131 КПК України, то тут можна погодитись, що вона визначена доволі абстрактно. Не дивлячись на це, розуміння мети заходів забезпечення кримінального провадження, яка відповідно до Кодексу полягає в забезпеченні дієвості провадження, з'являється після цілісного опрацювання положень КПК України. У цьому випадку варто погодитись з думкою, що під дієвістю провадження, яка вказана вч. 1 ст. 131 КПК України, слід розуміти можливість виконання завдань, заради яких кримінальне провадження здійснюється [2, с. 306]. Якщо більш чітко висловити цю думку, то дієвість провадження спрямована на виконання завдань кримінального провадження, яких визначено в ст. 2 КПК України.

Можна припустити, що абстрактне визначення мети заходів забезпечення кримінального провадження пояснюється тим, що систему заходів забезпечення кримінального провадження складають різні за функціональністю заходи, кожен з яких у свій специфічний спосіб забезпечує дієвість кримінального провадження. Для кожного заходу, зазначеного в ст. 131 КПК України, визначені підстави та порядок їх застосування, що в кінцевому випадку і дає можливість визначити їх процесуальну спрямованість - спосіб, в який вони забезпечують дієвість кримінального провадження. У зв'язку з цим спадає на думку, що будь - яка спроба більш розширеного визначення мети заходів забезпечення кримінального провадження була б, у кращому випадку, суперечливою. Тому, застосована в ч. 1 ст. 131 КПК України законодавча техніка щодо визначення мети заходів забезпечення кримінального провадження видається вдалою.

Тимчасовий доступ до речей та документів, як і будь - який інший захід забезпечення кримінального провадження, спрямований на забезпечення дієвості провадження. Для з'ясування в який спосіб це реалізовується, варто, у першу чергу, звернути увагу саме на визначення цього процесуального заходу, наведене у ч. 1 ст. 159 КПК України. Зокрема, у цій процесуальній нормі вказується, що тимчасовий доступ до речей та документів полягає в наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитись з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим, суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Таке законодавче формулювання тимчасового доступу до речей та документів підштовхує до висновку, що останній забезпечує дієвість кримінального провадження, шляхом створення для сторін кримінального провадження процесуальної можливості збирати докази, якими вони зможуть обґрунтовувати свою позицію в провадженні. При цьому варто наголосити, що таке право надано не лише стороні обвинувачення, а й стороні захисту. У зв'язку з цим тимчасовий доступ до речей та документів значно розширив дію принципу змагальності сторін.

Вищезгадана процесуальна норма прямо не вказує, що одержані в порядку тимчасового доступу речі та документи можуть виступати доказами в кримінальному провадженні. Але, якщо керуватись законами формальної логіки, то цей факт видається очевидним навіть без будь-якого подальшого аналізу процесуальних норм, які регламентують порядок тимчасового доступу до речей та документів.

На жаль, з незрозумілих причин, судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі - ВССУ) іншої думки з приводу призначення тимчасового доступу до речей та документів. Зокрема, у п. 9 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014, ВССУ вказує наступне: «аналіз судової практики свідчить, що застосуванням заходу забезпечення кримінального провадження органи досудового розслідування намагаються досягти мети, яка саме таким заходам не властива. Зокрема, це стосується випадків, коли в клопотанні порушується питання про тимчасовий доступ до речей та документів з метою збирання доказів» [3]. У цьому ж пункті ВССУ вказує, що фактично слідчі намагаються підмінити тимчасовим доступом до речей та документів інститут слідчих (розшукових) дій, які власне і спрямовані на збирання та перевірку доказів. У зв'язку з цим ця процесуальна дія не може використовуватись для збирання доказів [3].

Такий висновок ВССУ повністю підриває уявлення суб'єктів правозастосування про призначення тимчасового доступу до речей та документів та викликає багато запитань. Скажімо, якщо тимчасовий доступ до речей та документів не забезпечує дієвість кримінального провадження, шляхом створення для сторін провадження можливості збирати докази, то яка його мета? Якщо одержанні за допомогою цього заходу забезпечення документи чи речі не можуть бути доказами в кримінальному провадженні, то для чого тоді проходити складну процедуру одержання до них тимчасового доступу? Хоча ВССУ висвітлював свою позицію на прикладі сторони обвинувачення, не має жодних підстав вважати, що вона не стосується і сторони захисту. Оскільки основа його позиції базується на твердженні, що тимчасовий доступ до речей та документів не може використовуватись з метою збирання доказів. Більше цього ВССУ у своєму Узагальненні лише висловив думку, що тимчасовий доступ до речей та документів не може використовуватись для одержання доказів, але при цьому він нічого не вказав з приводу того, яка мета поставлена перед цим заходом забезпечення кримінального провадження.

Доволі дивно, але якщо звернути увагу на окремі положення пояснювальної записки до проекту КПК України 2012 р., то можна помітити, що однією з причин, якою автори проекту не раз обґрунтовували необхідність прийняття кодексу, була відсутність в його попередника реально діючої моделі змагальності процесу в частині рівності сторін щодо збирання доказів [4]. Після прийняття КПК України 2012 р. можна було вважати, що ця проблема була частково вирішена. Сторона захисту отримала можливість збирати докази, шляхом одержання тимчасового доступу до речей та документів. Щодо сторони обвинувачення, то вона як і раніше наділена можливістю збирати докази через інститут слідчих (розшукових) дій, так і шляхом використання процесуального інституту тимчасового доступу. У зв'язку з цим можна ствердити, що висновок ВССУ у певній мірі суперечить самій ідеї, яка була закладена законодавцем у цей процесуальний інститут.

Якщо тимчасовий доступ до речей та документів «штучно» позбавити мети, яка випливає з глави 15 КПК України, то це по суті буде означатиме часткове повернення до положень КПК України I960 р. Оскільки знову, складеться ситуація, коли монополія на збирання доказів буде належати стороні обвинувачення, а сторона захисту буде взагалі позбавлена процесуального механізму збирання доказів. Розуміння призначення самого ж інституту тимчасового доступу під час правозастосування буде хаотичною та суперечливою.

Щодо проблеми підміни стороною обвинувачення тимчасовим доступом до речей та документів процесуального інституту слідчих (розшукових) дій, то з цією думкою можна погодись лише частково. Звісно, коли йде мова про збирання речових доказів чи документів сторона обвинувачення повинна, у першу чергу, звертати свою увагу на процесуальний інститут слідчих (розшукових) дій, а не тимчасовий доступ до речей та документів. Але варто пам'ятати, що законодавець не визначив випадки, які б дали змогу розмежувати, в яких випадках слідчий повинен використовувати слідчі (розшукові) дій, а в яких - тимчасовий доступ до речей та документів. Таке розмежування було б і не доцільним, оскільки сторона провадження в кримінальному процесі керується принцом диспозитивності, тому сама визначає, які способи збирання доказів повинні бути застосовані в конкретній ситуації. При цьому видається логічною точка зору, що при виборі того чи іншого способу збирання доказів, сторона провадження виходить з фактичної ситуації, яка потребує того чи іншого процесуального вирішення. Наприклад, якщо сторона провадження має інформацію, що людина добровільно надасть їй потрібні речі чи документи, то чи в такому випадку потрібно подавати слідчому судді клопотання про надання тимчасового доступу до речей та документів? Однозначно, ні. Ці речі простіше витребувати на підставі ст. 93 КПК України. Якщо ж мова йде про речовий доказ, який знаходиться в потенційного підозрюваного, чи варто тоді вилучати ці докази в порядку тимчасового доступу? Мабуть, що ні. У таких випадках доцільно проводи обшук. Ситуацій, які можуть виникати на практиці, є безліч, саме тому і видається доцільним твердження про те, що сторони провадження самі обирають процесуальний механізм збирання доказів. У зв'язку з цим будь-які спроби ВССУ «унормувати» своє бачення суті тимчасового доступу до речей та документів призведе лише до ускладнення застосування цієї процесуальної дії на практиці.

Процесуальну спрямованість тимчасового доступу до речей та документів на збирання доказів можна прослідкувати і через призму процесуальних норм, які регламентують порядок одержання дозволу на його проведення. Зокрема, у п. 5 ч. 2 ст. 160 КПК України перед стороною кримінального провадження встановлюється вимога навести в клопотанні про надання тимчасового доступу до речей та документів значення речей та документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Очевидно, що в згаданій процесуальній нормі мова йде про обставини, які складають предмет доказування в кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України). Обставини кримінального провадження можуть встановлюватись виключно на підставі поданих сторонами провадження доказів, які, власне, і можуть бути зібранні шляхом одержання до них тимчасового доступу в порядку, передбаченому Розділом II КПК України. Також, варто звернути увагу на зміст п. 2 ч. 5 ст. 163 КПК України, у якому вказується, що слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей та документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі чи документи самі по собі чи або в сукупності з іншими речами та документами кримінального провадження, у зв'язку з якими подається клопотання, мають істотне значення для встановлення важливих обставин справи.

У п. 6. ч. 2 ст. 160 законодавець ще очевидніше сформулював доказове значення речей та документів, витребування яких може бути ініційоване сторонами кримінального провадження в порядку тимчасового доступу. Зокрема, у вищезгаданій нормі вказується, що сторона провадження повинна довести можливість використання відомостей, що містяться в речах та документах, та неможливості іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей та документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, які містять охоро- нювану законом таємницю. У свою чергу, слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, які містяться в речах та документах, доступ до яких вона ініціює, та доведе неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей та документів.

Висновки. Аналіз процесуальних норм глави 15 КПК України дає можливість ствердити, що метою тимчасового доступу є забезпечення сторін кримінального провадження процесуальною можливістю збирати докази.

Не дивлячись на очевидність мети тимчасового доступу до речей та документів, зустрічаються випадки неправильного розуміння цього процесуального інституту. Але вважати, що такі випадки пов'язані з недоліками законодавчої техніки, доволі важко. Оскільки навіть поверхневий аналіз процесуальних норм, які регламентують порядок тимчасового доступу до речей та документів, дає можливість прийти до логічного висновку про його мету. Найбільш ймовірним поясненням неправильного розуміння призначення тимчасового доступу до речей та документів є наявність стереотипної свідомості суб'єктів правозастосування, яка в багатьох моментах не узгоджується з новизною положень нового КПК України.

Список використаних джерел:

1.Миколенко О.М. Кримінальний процесуальний примус у положенні нового Кримінального процесуального кодексу України / О.М. Миколенко II Правова держава. - 2013. -№ 16. -207 с.

2.Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О.М. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка. - X. : Фактор. - 1072 с.

3.Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 7 лютого 2014 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001740- 14/printl403 867001787795.

4.Пояснювальна записка до проекту Кримінального процесуального кодексу України від 12 січня 12 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://wl.cl.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_l?pf3511=42312.

Размещено на Allbest.ru