Правовий порядок як предмет економічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний гуманітарний університет

ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК ЯК ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

ШОНІЯ Л. В., аспірант кафедри

теорії та історії держави і права

Анотація

У статті розглядаються загальнотеоретичні засади розгляду правового порядку як предмету економічного аналізу. З'ясовується, що адекватність та релевантність економічної методології дослідження таких юридичних феноменів, як правовий порядок, залежить від парадигми, у межах якої вони розглядаються. Виокремлюються ключові методологічні принципи економічного аналізу правового порядку.

Ключові слова: правовий порядок, економічний порядок, економічний аналіз права, зміст правового порядку.

Аннотация

В статье рассматриваются общетеоретические основы рассмотрения правового порядка как предмета экономического анализа. Выясняется, что адекватность и релевантность экономической методологии исследованию таких юридических феноменов, как правовых порядок, зависит от парадигмы, в рамках которой они рассматриваются. Выделяются ключевые методологические принципы экономического анализа правового порядка.

Ключевые слова: правовой порядок, экономический порядок, экономический анализ права, содержание правового порядка.

Annotation

The article deals with general theoretical grounds of consideration of legal order as a subject of есопошіс analysis. It turns out that the adequacy and relevance of есопошіс research raethodology to legal рЬепошепа, such as legal order, depends on the paradigra within which they are treated. At this basis author distinguishes key raethodological principles of есопошіс analysis of the legal order.

Key words: legal order, economic order, economic analysis of law, content of legal order.

Вступ

Сучасний правовий порядок є складним феноменом, який, з одного боку, відображає статику правового життя суспільства, оскільки виражається у функціонування нормативної системи, інституціоналізації інфраструктури певних органів тощо, а з іншого - характеризує динамічні аспекти правового розвитку, адже виступає самоорганізованою, рухомою та плинною системою, у якій рівновага досягається не лише за рахунок юридичних факторів, але й за рахунок цілої низки інших соціальних детермінант. Однією з них, яка у наш час стає все більш значимою, є економічна. Це не лише актуалізує пошуки методології економічного осягнення правового порядку, але й породжує нові напрями наукових досліджень, які безпосередньо спрямовані на переосмислення правового порядку як елементу соціальної дійсності.

Постановка проблеми

Метою цієї статті є виявлення тих ключових аспектів та властивостей правового порядку, які можуть бути піддані економічному аналізу. При цьому правовий порядок продовжує розглядатися як юридичний феномен, у якому, утім, завжди присутня економічна складова. Зокрема, саме так розглядають правовий порядок Ф. Кене, Р. Штаммлер, Ф.А. Гайєк, Дж. Б'юкенен та ін. Утім юридична наука в цілому та теорія правового порядку зокрема, поки не використовує економічну методологію при аналізі юридичних явищ на ефективному рівні.

Результати дослідження

Виявлення економічних властивостей правового порядку, навіть на рівні постановки проблеми, вимагає критичного осмислення існуючих концепцій правового порядку, адже далеко не кожна з них надає можливість для його економічного аналізу. Так, досить поширений підхід до правового порядку, який можна назвати соціологічним, виводить на його тлумачення як таку організацію суспільного життя, що відображає якісний стан суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства [1, с. 484]. Тут помітним є вихід за межі традиційного хибного кола в розумінні правового порядку (на кшталт «правовий порядок є впорядкованим станом правового життя»), що, безумовно, є позитивним моментом цього визначення, рівно як і прагнення пов'язати правовий порядок із реальним правовим життям, суспільними відносинами та всім пластом їх детермінації. Водночас навряд можна ототожнювати правовий порядок та систему суспільних відносин, оскільки таке його тлумачення є занадто широким, таким, що фактично виходить за межі права. Можна навіть говорити, що в наведеній дефініції йдеться про соціальну систему.

Поширеним, хоча й таким, що поступово втрачає свій вплив, є підхід до правового порядку з точки зору механізму його забезпечення та гарантування, коли він розуміється як такий стан суспільних відносин, у якому гарантується реалізація суб'єктивних прав та юридичних обов'язків та забезпечується правомірна поведінка [2, с. 35]. Безумовно, проблематика гарантування правового порядку є найбільш значущим практичним аспектом будь-якої його теорії. Між тим закономірним є питання: хто чи що виступає гарантом реалізації правового порядку? Представники наведеного підходу дають однозначну відповідь - держава [3, с. 308-311]. Такий підхід несе в собі раціональне зерно, особливо з урахуванням особливостей сприйняття правового порядку на пострадянському просторі, де він традиційно асоціюється з «органами» [4, с. 50-51]. Однак, як демонструє вітчизняна та зарубіжна практика, вибудувати ефективний та дієвий правовий порядок зусиллями однієї лише держави в принципі неможливо. Досвід демократичних суспільств демонструє, що держава є лише одним з учасників правового порядку як загального правового дискурсу, і, хоча й можливості інститутів громадянського суспільства є значно скромнішими, їх не можна ігнорувати та списувати з рахунків. В умовах існування легітимного, а не просто силового правового порядку, який опирається на потужний моральний та культурний фундамент, суспільні інститути незалежно від держави використовують ефективні засоби впливу на поведінку та свідомість людей, суспільних груп та навіть держави. Саме принциповість та важливість цих механізмів впливу підкреслював свого часу М. Вебер, коли писав, що «суспільна санкція (наприклад, бойкот) часто виявляється для індивіда набагато більш дієвою та відчутною карою, аніж та, яка могла міститись у судовому вироку» [5, с. 640]. правовий порядок економічний аналіз

Іще один поширений підхід до інтерпретації правового порядку - розгляд його як особливого порядку в суспільних відносинах, урегульованих правом [6, с. 212]. Навряд таки підхід можна назвати вдалим хоча б з огляду на хибне коло: правопорядок - це порядок у відносинах, врегульованих правом, а порядок у відносинах, урегульованих правом і є правовим порядком. Тож яке нове знання утворюється за такого підходу? Видається, що питання риторичне. Крім того, якщо послідовно реалізовувати логіку подібних теоретичних побудов, то будь-яке юридичне явище можна назвати явищем, урегульованим правом. І так часто роблять, коли, наприклад, правовідносини пояснюють як відносини, урегульовані правом, а правову норму - як норму, що міститься у праві. Така термінологічна мімікрія не лише розхитує понятійний апарат юриспруденції, але й свідчить про логічну непродуманість багатьох догматичних положень.

Нескладно помітити, що усі проаналізовані розуміння правового порядку прагнуть розкрити його сутність та ідею через аналіз внутрішніх відносин, тобто пов'язують його виключно з іншими правовими феноменами. Такий підхід став сьогодні традиційним та частково виправданим, оскільки юриспруденцію дійсно має цікавити насамперед правові аспекти соціальних явищ. Однак при цьому не можна фетишизувати правову складову тих феноменів, які мають загально-соціальну природу, а юридичний їх вимір є лише одним із багатьох. Очевидно, що правовий порядок відноситься саме до таких феноменів. А тому без детального аналізу політичної, економічної, соціально-культурної ситуації, яка складається в межах конкретного соціуму, суто юридичне бачення правового порядку приречене на односторонність та викривленість.

Саме тому цікавими та такими, що розширюють парадигмальні горизонти бачення правового порядку, включають у свою орбіту все нові і нові його грані та аспекти, є ті наукові розробки, які прагнуть охопити правовий порядок як різнофакторне явище, що має цілу низку позаправових проявів. Так, одним із таких досліджень свого часу стала фундаментальна робота В.В. Борисова [7]. У його інтерпретації правовий порядок розглядався як «об'єктивно і суб'єктивно зумовлений стан соціального життя, який характеризується внутрішньою узгодженістю, урегульованістю системи правових відносин, заснованих на нормативних вимогах, принципах права та законності, а також демократичних, гуманістичних та моральних вимогах, правах та обов'язках, свободі та відповідальності усіх суб'єктів права» [8, с. 562]. Як зазначає О.П. Сауляк, В.В. Борисов цілком справедливо включає в розуміння правопорядку критерій суб'єктивної зумовленості, оскільки в будь-якому випадку правовий порядок формується як раціональними, так й ірраціональними діями суб'єктів права [9, с. 177].

У цьому зв'язку показовою є точка зору А.Ф. Крижановського, коли він пише, що правовий порядок, маючи власний «інституціональний» статус у суспільстві, - це реальний зріз правової дійсності. Не можна недооцінювати його позитивний чи негативний вплив на правове життя. Правовий порядок є позитивним фактором у випадку його відповідності ідеї права, принципам справедливості, свободи та формальної рівності. Але далеко не будь-який порядок відповідає зазначеним критеріям. Нерідко для нього властивими є нестабільність та слабкість, надлишкова чутливість до впливу правопорушень, злочинності, неправових тіньових практик, порушень законності органами держави, зловживання владними повноваженнями тощо [10, с. 321].

Саме такий критичний підхід сьогодні все більшою мірою стає точкою опору для досліджень правового порядку. Нескладно помітити, що наведена точка зору імпліцитно апелює до категорії цінності та оцінки, причому одразу в декількох ракурсах: 1) відповідність правового порядку ідеї права та принципам справедливості; 2) стабільність та міцність; 3) внутрішній опір негативним явищам правової дійсності [11].

Саме такі зовнішні параметри правового порядку актуалізують проблематику виявлення його місця в структурі соціальної системи, піднімаючи, у тому числі, питання економічної детермінації його форми та змісту. Зокрема, звертає на себе увагу уявлення економістів про неможливість відмежування економічної системи від правопорядку, оскільки вони принаймні нерозривно пов'язані. Так, уявлення про об'єктивний соціальний простір, де реалізуються різноманітні зв'язки, які знаходяться в стані динамічного руху і взаємодії, мають місці у висновку Ф. Кене, який зазначав, що в природі все є лише результатом взаємодії; загальний закон поширюється на окремі частини й управляє ними всіма [12, с. 282]. Відповідно, міждисциплінарний системно-інституціональний підхід в сучасному його баченні, який було охарактеризовано в попередньому підрозділі, дозволяє виявити більш суттєві й латентні особливості економічних явищ і процесів, визначити загальні закономірності серед низки вторинних ознак і рис. Таким чином, взаємозумовленість економічних та правових процесів і явищ визначає необхідність комплексності їх дослідження за допомогою міждисциплінарного підходу, що базується на синтезі методології багатьох наук, що забезпечує системність і комплексність їх дослідження [13, с. 23].

Як зазначає К. Кірхнер, існує три рівня, на яких підхід «право і економіка» можна запровадити до системи права (правового аналізу): «1) як інструмент законотворчості на рівні законодавця; б) як аналітичний інструмент для критики та перегляду законодавства та судових рішень; 3) як складова частина правової інтерпретації. Але перші два рівня є недостатніми та замалими, і доля ордолібералізму та соціологічної школи є тому яскравим підтвердженням» [14, с. 127]. Справжній інтеграції дисципліни «право і економіка» у правову систему може сприяти обрання її методів для правової інтерпретації, і головна проблема, з якою стикається цей шлях, - зовнішні цінності не приймаються в якості складової процесу інтерпретації. Але це, здавалося б, замкнуте коло протиріч можна подолати зміною ракурсу сприйняття економічного аналізу права як аналітичного інструменту визначення витрат правових рішень, наприклад, інтерпретацій правової норми (коли одна ситуація має декілька формально-законних варіантів вирішення), та використовуватися для включення суджень про ці витрати до методів правової інтерпретації. Головна перевага підходу «право і економіка», у порівнянні з іншими та просто здоровим глуздом, полягає у тому, що за його допомогою можна формулювати реалістичні (такі, що перевіряються) гіпотези про наслідки альтернативних правових рішень [15, с. 390-392].

Думається, що цей підхід може бути доповнений ще одним аспектом: економічний аналіз може бути застосований не лише до права, але й до правового порядку як реально функціонуючої системи соціальних комунікацій. Така точка зору є цілком виправданою з огляду на те, що юристи та економісти часто поєднуються зусилля в осягненні феномену правового порядку. Так, одним з перших це питання підняв Р. Штаммлер, який сформулював філософські й методологічні принципи «соціального напрямку» у своїй книзі «Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії» [16]. Він був незгодний із марксистською теорією про первинність економіки й вторинність права, про підпорядкованість права економіці. Конкретне правове нормування є логічною умовою відповідного політиці економічного поняття і закону. Він стверджував, на противагу марксизму, що вирішальним фактором громадського життя є не економіка, а явища мимовільного порядку (звичаї, право). І регулюється економіка «етичними ідеалами, вільною волею людини», які закріплені в нормах права, що підвищує роль держави. Причому держава повинна сформуватися в корпоративний орган, щоб повністю охопити всі сфери громадського життя.

Що стосується економічних категорій, то Р. Штаммлер розглядав їх як породження розуму, ідеї, відривав їх від матеріального втримування. Наприклад, вартість він підмінив у своїх наукових розвідках цінністю, існування якої зумовлене правовими відносинами. А спосіб виробництва, за Р. Штаммлером, виступає як особлива форма зовнішньо-регульованого співробітництва людей, спрямована на добування коштів, необхідних для задоволення потреб. Він також підкреслив, що економічні явища мають зміст (спільна діяльність людей, заснована на суспільному поділі праці) і форму (зовнішнє регулювання, здійснюване державою і правом).

Саме штаммлерівська неокантіанська концепція стала основою для сучасних інтерпретацій економічного виміру правового порядку, який зазвичай пов'язують з іменем видатного мислителя XX століття, Нобелівського лауреата з економіки Ф.А. Хайєка. Проблема інтерпретації економічної цінності правового порядку для представників західної наукової думки висловлена в концепції Ф.А. Хайєка, відповідно до якої право одночасно виступає фреймом соціального порядку та інструментом держави. Таким чином, правовий порядок відіграє подвійну роль: він забезпечує очікування поведінки економічних агентів і забезпечує примус для правових зобов'язань.

Вихідний пункт для епістемології Ф.А. Хайєка полягає в тому, що спонтанний правовий порядок ґрунтується на ідеї вільної індивідуальної дії. Разом із тим дії агентів обмежені так званими «абстрактними правилами поведінки» - правовим порядком соціального рівня. Ці правила стосуються правового регулювання і еволюціонують у загальному еволюційному процесі. Ф.А. Хайєк виділяє відмінності між правилами поведінки, ідентифікованими як номос, і цілеорієнтаційними правилами, що виробляються в процесі законотворчості (таксис). Виходячи із цієї концепції, існують два типи правового порядку - космос і таксис.

Космос відповідає спонтанному порядку, характерному для великого товариства з плюралістичною системою цінностей і форм соціального та індивідуального життя, насамперед - для економічного порядку, у той час як таксис - правовий порядок цілеорієнтаційної держави [17, с. 187-190].

Взаємодія між економічним та правовим порядками й відповідним їм двома типами правил - центральна тема для Ф.А. Хайєка. Саме в цьому контексті вчений формує три принципи взаємодії економічного та правового порядків: стабільність власності, її перехід за згодою та виконання зобов'язань (транзакцій). їх можна вважати ключовою парадигмою ціннісної взаємодії правового та економічного порядків, у яких виявляється їх спільна аксіологічна платформа та цілісна телеологічна спрямованість.

Таким чином, правовий порядок покликаний мінімізувати транзакційні витрати, створюючи тим самим умови для найбільш ефективного розподілу ресурсів у ході добровільних угод. Такий підхід уможливлюється лише за тієї умови, коли правова система розглядається як своєрідний соціальний капітал. Ця ідея була запропонована Нобелівським лауреатом з економіки Дж. Б'юкененом у праці «Межі свободи»: «Системи законів, формалізовані вони на практиці чи ні, представляють собою суспільний капітал, віддача якого підвищується з часом» [18, с. 313]. Дійсно, підхід до правової системи не просто як до суспільного блага, а як до суспільного капіталу є несумнівним надбанням економістів. На відміну від звичайного капіталу, віддача від якого може бути отримана відразу, вигоди від надійної правової системи, що полягають у зростанні стабільності міжіндивідуальних відносин, стають очевидними не одразу. Саме тому право часто розглядають як найбільш інертну та малозмінювану сферу людського життя.

Головна методологічна проблема, яка постає при економічному аналізі правового порядку - це особливості застосування принципу міждисциплінарності. Справедливою є думка Г.З. Мансурова, що важливою обставиною для економічного напряму в юриспруденції є те, що вона має базуватися на презумпції істинності результатів економічної науки, а це вимагає високого рівня наукової майстерності та ретельності у відборі фактів економічного життя [19, с. 126].

Можна констатувати, що економіка права як міждисциплінарний напрям, що поєднує економічну теорію та юриспруденцію, незважаючи на розвиненість своєї методологічної бази, усе ж таки вимагає ретельного аналізу тих фундаментальних принципів, на яких він базується.

По-перше, економічні аспекти правового порядку мають досліджуватися насамперед як юридичні, а не економічні явища, що часто забувається представниками аналізованого вчення. Такий підхід є більш виправданим з огляду на те, що структура правового порядку зумовлена суто юридичними елементами, такими як суб'єктивні права та юридичні обов'язки, законодавство, юридична відповідальність, правова політика тощо. Економічні ж явища в цьому випадку є метою, а не засобом існування правового порядку. Саме тому економічний аналіз не може повною мірою задовольнити методологічні запити юриспруденції в справі економічного аналізу права.

По-друге, економізація права та юридизація економіки як результат їх поступової дифузії, що особливо яскраво почав демонструвати себе після кризи класичних ліберальних ідей, представлених, зокрема, у працях Ф.А. Гайєка (з боку економіки) та Г. Гарта (з боку юриспруденції), є здебільшого наслідком розширення сфери правового впливу, а не розширенням сфери економічних відносин. Дійсно, правовий порядок усе більшою мірою інституціоналізується як система гарантій, що охоплює все нові сфери життя суспільства. Така юридична «експансія» з точки зору економіки часто є невиправданою, але з позицій правового розвитку часто розглядається цілком закономірно.

Нарешті, по-третє, саме за рахунок економізації правового порядку налагоджуються зв'язки між сферами юридичної, соціальної та економічної відповідальності, а відповідно ризиків, що супроводжують людську життєдіяльність у цих сферах. Завдяки праву уможливлюється створення системи «правил гри» в економічній сфері, у той час як такий самий або подібний вплив економіки на право простежити надзвичайно складно.

Економічний вимір правового порядку яскраво простежується, коли ставиться питання про його взаємодію з економічним порядком. Так, часто стверджується, що суспільний господарський порядок, під яким розуміється пануючий у суспільстві уклад матеріального виробництва, заснований на положеннях конституції, нормах права, моралі, народних звичаях і традиціях; стратегічних економічних рішеннях, що їх ухвалено вищою законодавчою владою; такий, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, стимулює зростання матеріального добробуту народу, формує головну вимогу ключового методу господарсько-правового регулювання - «рівне підпорядкування усіх суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку» [20, с. 26-27]. Конструювання поняття «суспільний господарський порядок» було зумовлено прагматичною науковою причиною - дати обґрунтування ключовому (галузевому) методу господарського права, який здатний інтегрувати різнорідні методи (обов'язкових та автономних рішень). Відома історія непростого становлення господарського права як окремої галузі в системі (пострадянського) українського права вимагала термінових зусиль наукового фундаменталізму. Це завдання для його виконавців не уявлялося простим, виходячи із скрутних теоретичних можливостей поєднання різнорідних правових явищ приватної та публічної (адміністративної) природи [21, с. 153].

Між тим, на думку О.А. Воловик, господарському правопорядку існує альтернатива - порядок тіньової економіки. Якщо вважати це хаосом (хоча навряд чи), то він переважає над «правовим полем» офіційної економіки, демонструючи поглинаючий ефект. Відсутність дієвих важелів (методів) забезпечення суспільного господарського порядку нівелюють саму його ідею. Більш того, на наш погляд, він, будучи романтичною квінтесенцією господарсько-правової теорії, у сучасних умовах певним чином заважає верифікації та емансипації концепції господарського права, яка нами жодним чином не заперечується. Отже, відстоюється така головна теза: догматична абстракція «суспільного господарського порядку» не дозволяє господарсько-правовій концепції знищити сумніви в її очевидності, наблизившись до економічної ефективності як стрижневої цінності (регулювання) господарської (економічної) діяльності [22, с. 220].

Дійсно, феномен економічного правопорядку доводить, що специфічна сфера перетину економічної та правової реальності породжує цілком самостійну та автономну систему, яку неможливо розглядати винятково під кутом зору юридичної методології. На цьому шляху варто розкрити зміст тих явищ, які традиційно розглядаються поза межами юридичного аналізу правового порядку: інстигуційна забезпеченість, нормативна виправданість та доцільність, капітальна забезпеченість тощо. Не менш важливим для економічного аналізу правового порядку є те, що він має свої економічні підстави, таки як ціна його підтримки та забезпечення. Саме тому в контексті цього дослідження актуально простежити, якими є економічні параметри правового порядку та як вони впливають на його формування, функціонування та осягнення.

Висновки

Економічний аналіз правового порядку може стати окремим напрямом юридичних досліджень як окремий випадок застосування міждисциплінарної концепції економічного аналізу права в тому разі, коли парадигмальні засади правового порядку отримають яскраво виражену соціальну спрямованість. У цьому зв'язку правовий порядок постає предметом економічного аналізу з позицій його економічної доцільності, вартості його забезпечення та підтримки, виробництва та захисту. Правовий порядок, розглянутий як економічна категорія, отримує якісно нові характеристики, розглядається як інстигуційна структура, зміст якої зумовлюється як правовим життям суспільства, так й економічними факторами.

Список використаних джерел

1. Любашиц В.Я. Теория государства и права: [учеб.] / В.Я. Любашиц, А.Ю. Мордовец, И.В. Тимошенко. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. гос. ун-та, 2002. 507 с.

2. Назаров П.С. Правопорядок в условиях формирования правового государства: дисс.... канд. юрид. наук ; спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства ; история учений о праве и государстве» / П.С. Назаров. Саратов, 2005. 202 с.

3. Байтин М.И. Сущность права: современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М.И. Байтин. Саратов: СГАП, 2001. 416 с.

4. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О.Э. Лейст. М.: Зерцало-М, 2011. 352 с.

5. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. М.: Прогресс, 1990. 800 с.

6. Маїузов Н.И. Теория государства и права/Н.И. Матузов, А.В. Малько. М. Юристъ, 2004. 512 с.

7. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма. Вопросы теории / В. Борисов. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1977. 408 с.

8. Теория государства и права: [курс лекций] / под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. 3-є изд., перераб. и доп. М.: Норма: НИЦ Инфра-М, 2012. 640 с.

9. Сауляк О.П. Парадигма правопорядка: современное прочтение / О.П. Сауляк II Правоведение. 2006. №3, С. 166-178.

10. Общетеоретическая юриспруденция: [учеб.] / под ред. Ю.Н. Оборотова. О.: Фенікс, 2011. 436 с.

11. Арабаджи Н.Б. Класичні, некласичні та постнекласичні теорії правового порядку: критерії співвідношення / Н.Б. Арабаджи II Актуальні проблеми держави і права: зб. наук, праць. О.: Юрид. літ, 2011,Вип. 62. С. 584-590.

12. Кенэ Ф. Избранные экономические произведения / Ф. Кенэ. М.: Соцэкгиз, I960. 435 с.

13. Слива С.В. Традиции и инновации в экономическом исследовании / С.В. Слива II Вестник Астраханского государственного технического университета. Серия: Экономика. 2010. №2. С. 18-27.

14. Воловик О.А. Економічний аналіз права: чим корисні уроки Німеччини / О.А. Воловик II Європейські перспективи. 2013. №7,С. 124-128.

15. Кирхнер К. Трудности восприятия дисциплины «право и экономика» в Германии / К. Кирхнер II Истоки: Экономика в контексте истории и культуры / Редкол.: Я.И. Кузьминов (гл. ред.), В.С. Автономов (зам. гл. ред.), О.И. Ананьин и др. М.: ГУ ВШЭ, 2004. 368-392.

16. Штаммлер Р. Хозяйство и право с точки зрения материалистического понимания истории / Р. Штаммлер. М.: Красанд, 2010. 312 с.

17. Хайек Ф. Право, законодательство и свобода / Ф. фон Хайек ; пер. с англ. Б. Пинскер, А. Кустарев. М.: ИРИСЭН, 2006. 648 с.

18. Бьюкенен Дж. Сочинения. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы / Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. Ю.Н. Парамонова, А.А. Соловьева. М.: Таурус Альфа, 1997. 560 с.

19. Мансуров Г. Экономический анализ права: некоторые современные проблемы / Г. Мансуров II Право и экономика. 2009. № 1. С. 125-126.

20. Знаменский Г.Л. Принципы и методы правового регулирования хозяйственной деятельности / Г.Л. Знаменский II Новое хозяйственное право. Избранные труды: сб. науч. трудов. К.: Юринком Интер, 2012. С. 20-29.

21. Подцерковный О.П. Правовой хозяйственный порядок как определяющий фактор развития хозяйственного законодательства / О.П. Подцерковный II Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри: тези Міжнар. наук. практ. конф. (13-14 червня 2008 р. м. Одеса). О.: Фенікс, 2008. С. 152-154.

22. Воловик О.А. Суспільна економічна ефективність замість господарського правопорядку: проблеми методології господарського права / О.А. Воловик II Актуальні проблеми права. 2013. №26. С. 218-229.

Размещено на Allbest.ru