Інститут медіації як спосіб вирішення спорів у господарському процесі

Медіація - це процес, який поділяється на стадії, а ті, в свою чергу, - на етапи. Серед науковців немає єдиної точки зору щодо виокремлення стадій та етапів. Запропонуємо розглянути цей процес у чотири етапи: попередня стадія, яка складається з двох етапів: підготовчого та індивідуальних зустрічей; відкриваюча, середня, заключна. Саме такий поділ розділяє більшість вітчизняних дослідників. На підготовчому етапі, зокрема, медіатор намагається здобути довіру учасників, оцінює готовність до медіації, пояснює правила її, роз'яснює свою роль у цьому процесі. Під час проведення індивідуальних зустрічей медіатор вивчає позиції учасників конфлікту та забезпечує їх взаємне спілкування. На відкриваючій стадії відбувається поступове встановлення прямого спілкування між сторонами. Етапами другої стадії можемо назвати досягнення домовленості на проходження цього процесу, розповіді учасників, з'ясування почуттів і мотивів, перефразування й уточнення позицій, поділ проблеми на категорії, підсумок. Спільний пошук розв'язків відбувається на середній стадії медіаційного процесу. Суть цієї стадії полягає у встановленні першочергових питань, з'ясуванні невиявлених інтересів, визначенні спільних засад, обговоренні й пошуку спільних, взаємоприйнятних способів вирішення спору, пошуку консенсусу. Заключна стадія має такі етапи: укладення угоди, підбиття підсумків, закриття справи. Процес медіації вважається формально завершеним тоді, коли припиняється ведення записів і справа закривається [10]. медіація правовий позасудовий

Медіація як альтернативна судовому розгляду процедура вирішення спорів економічно ефективна й доцільна та дає змогу знайти вирішення, що влаштовує всі сторони конфлікту; заощадити час на підготовку до розгляду й розгляд справи в суді, навіть не дивлячись на принцип оперативності розгляду господарських спорів; заощадити кошти на обслуговування судових процедур; зберегти партнерські відносини; одержати задоволення від способу й результату вирішення конфлікту; врахувати індивідуальні особливості контрагентів завдяки гнучкості самої процедури; запобігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому; підвищити вірогідність того, що прийняте сторонами спільне рішення буде виконано; забезпечити конфіденційність вирішення конфлікту; гарантувати виконання рішення [13].

У країнах, які вже запровадили медіацію і відчули корисність цієї «ресурсозберігаючої технології» розгляду конфліктних ситуацій, держава підтримує медіацію на законодавчому рівні. Так, у Великобританії сторони, які не застосували медіацію як досудову процедуру, позбавляються права на відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, навіть у разі виграшу справи. Крім того, держава фінансує службу державних медіаторів, вважаючи, що це є більш фінансово доцільним, ніж завантажувати судову систему «малими позовами». Схожа ситуація склалася і в Ізраїлі, де створена й існує спеціальна система розгляду «малих позовів» за допомогою посередників [12]. Не можна не зазначити про досвід Російської Федерації в регулюванні даного питання, оскільки, в силу історичного аспекту, принцип побудови правової системи носить споріднений характер. Незважаючи на те, що в Росії лише приблизно 3% арбітражних спорів закінчуються підписанням мирової угоди, з 1 січня 2011 року набрав чинності Федеральний закон від 27 липня 2010 року № 193-ФЗ «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)». Детальніше зупинимося на даному нормативно-правовому акті дещо пізніше.

Традиційно медіація розвивалася як інститут для вирішення спорів приватно-правового характеру. Але, на нашу думку, доцільно говорити про впровадження медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів, навіть якщо однією із сторін виступає державний або інший орган, що не є суб'єктом підприємницької діяльності [3].

Позитивним досвідом позасудової медіації в Україні є Український центр медіації (далі - УЦМ), започаткований при Києво-Могилянській Бізнес-Школі з метою створення інституції, яка стала б рушійною силою для розвитку альтернативних способів вирішення спорів в Україні шляхом проведення навчання і надання послуг дійсно незалежних медіаторів.

Слід відзначити успішну практику запровадження судової медіації у Вінницькому окружному адміністративному суді (далі - ВОАС) [13]. За декілька років вдалося досягти високого рівня організації самого процесу медіації, розробити певні напрацювання в даній сфері та отримати позитиві результати її проведення, адже вміння домовлятися - одна з ознак цивілізованого суспільства, один із факторів, здатних позитивно впливати на рівень правової культури в суспільстві.

На сьогодні медіація у ВОАС проводиться трьома суддями-медіаторами: Віталієм Дончиком, Мариною Мультян та Іриною Поліщук, яка, до речі, є сертифікованим викладачем основ медіації. Так, з червня 2010 року по жовтень 2011 року суддями-медіаторами Вінницького окружного адміністративного суду проведено 31 процедуру медіації, з яких в 20 випадках досягнуто позитивного результату та підписано відповідну угоду.

Суб'єктний склад учасників медіації у ВОАС: - органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті - 7 справ; - органи Пенсійного фонду - 5 справ; - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів - 4 справи; - органи Державної податкової служби - 3 справи; - органи Контрольно-ревізійного управління - 2 справи (на даний час Ісправа перебуває на розгляді); - органи Державної виконавчої служби - 2 справи; - Вінницька обласна державна адміністрація та її управління - 2 справи; - Головне управління Держкомзему у Вінницькій області - 1 справа; - Управління МВС України у Вінницькій області - 1 справа; - Державна інспекція з контролю за цінами у Вінницькій області - 1 справа;-ТериторіальнеуправлінняДержгірпромнаглядупоВінницькійобласті-1 справа;- Вінницьке регіональне відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств - 1 справа; - КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» - 1 справа.

На думку суддів-медіаторів ВОАС, при виникненні правового спору самі ж сторони, зокрема позивач, мають бути більш зацікавлені в процедурі врегулювання спору альтернативним методом, адже перевагами медіації є суттєва економія часу та коштів учасників спору, швидкість, конфіденційність процедури, висока ступінь результативності; орієнтація медіації не стільки на конфлікт, скільки на конструктивний пошук взаємних рішень; неформальність та гнучкість процедури, можливість збереження або відновлення ділових стосунків та запобігання виникненню конфліктів в майбутньому. У той час судовий розгляд спору повинен виступати останнім засобом захисту порушених прав та інтересів підприємств, установ, організацій, громадян.

Крім того, при вирішенні спору за допомогою медіації досягнуті домовленості, як правило, більш довговічні, оскільки прийняті самими сторонами на основі консенсусу інтересів, що не тільки сприяє впровадженню в життя досягнутих рішень, а й сам процес виконання йде природним, добровільним шляхом. Суддя, як правило, дивиться в минуле й вирішує, що саме в ньому відбулось неправильно; медіатор, навпаки, спонукає учасників зосередитись на реальному та майбутньому.

Слід зазначити, що не всі переговори на медіації закінчуються мирною угодою, успішні в середньому 75-85% [14].

Суддя Віталій Свентух переконаний, що система альтернативного вирішення спорів не лише відіграє важливу соціальну роль, а й допомагає державі економити кошти на системі судочинства. Медіація допомагає оптимізувати процес вирішення конфліктів, зробити його швидким та ефективним, навчити сторони вирішувати спірні питання в майбутньому. Саме медіація є тим фактором, який здатен позитивно впливати не лише на правову культуру спілкування громадян, але й дозволяє уникати таких негативних чинників, як тривалість судового процесу, його можлива заангажованість та перевантаженість судів [14].

Упровадження даного інституту має перспективу з огляду на наявність Українського центру медіації (УЦМ) при Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Центр проводить навчання осіб, які прагнуть стати незалежними медіаторами. 24.02.2014 року відбувся круглий стіл на тему: «Перспективи розвитку медіації в Україні» в рамках спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи України». Під час дискусії було зроблено висновок щодо необхідності впровадження цього інституту в Україні. Однак, цьому процесу заважає думка про те, що господарсько-правові спори, які вирішуються в порядку господарського судочинства, за своєю суттю є немедіабельними. Насамперед, це обумовлено особливістю суб'єктного складу цих відносин, а саме тим, що сторонами, як правило, виступають суб'єкти підприємницької діяльності. Проте, аналіз законодавства та практики розвинутих країн показує, що медіація можлива і справді дієва не лише в господарських чи приватно-правових відносинах, але навіть і в адміністративних. Так, у США як одному із «зачинателів» даної процедури в світовому співтоваристві в 1996 році був прийнятий «Акт про вирішення адміністративних спорів» (Adrainistrative dispute resolution act of 1996) [16]. Відповідно до положень даного акта, на службовців органів влади було покладено завдання заохочувати використання примирення, фасилітації, медіації, міні-судів, арбітражу, залучення омбудсмена як альтернативних способів вирішення спорів, що дало позитивні наслідки. Окрім США, на сьогоднішній день програми примирення закріплені в законодавстві Норвегії, Фінляндії, Великобританії, Австрії, Німеччини, Франції, Канади та ін.

Іншою проблемою впровадження інституту медіації в Україні є питання оплати праці медіатора. Можна було б запровадити два види медіаторів: приватні та державні. Цей поділ виявляється цілком доцільним стосовно вирішення приватноправових спорів. Однак, якщо розглядати, що однією із сторін у провадженні є орган публічної адміністрації, то він не може витрачати державні кошти на послуги приватних медіаторів. Пропонуємо вирішити дану проблему шляхом впровадження медіації в судочинство як діяльність окремих працівників судової гілки влади або ж створити організаційно-правовою формою здійснення процедури медіації об'єднання медіаторів, яке буде професійною громадською неприбутковою організацією, утвореною виключно медіаторами. Доводом даної пропозиції може служити так званий «пілотний проект» Вінницького окружного адміністративного суду (ВОАС). Метою даного проекту є впровадження медіаційного розгляду адміністративних справ та популяризація даної процедури в суспільстві., Така діяльність не потребує додаткового фінансування і не суперечить положенням ст. 53 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», де сказано, що суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою та будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової та творчої діяльності) [7], оскільки здійснюється в робочий час і без мети отримання прибутку.

Однак, найбільшою проблемою впровадження медіації в господарське судочинство є відсутність належного регулювання даного питання на законодавчому рівні. Вирішення даної проблеми вбачаємо в прийнятті нового Закону України «Про медіацію». Передумовою прийняття даного закону можна вважати Указ Президента України від 10 травня 2006 року, яким затверджено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні, відповідно до європейських стандартів [4]. У Концепції наголошується на необхідності наукового обґрунтування й практичного втілення медіації як дешевшого та менш ресурсозатратного способу врегулювання спору й широкому інформуванні громадськості про її переваги для захисту прав порівняно з судовим механізмом. Вирішення проблеми законодавчої неврегульованості відповідної процедури вбачаємо в прийнятті Верховною Радою України проекту закону України «Про медіацію». Прикладами можуть служити проект, внесений народним депутатом України Я.П. Федорчуком, [9] та альтернативний законопроект «Про медіацію» за авторством народного депутата С.В. Ківалова. Зокрема, в зазначеному проекті закону України «Про медіацію» більш чітко й комплексно визначені питання статусу медіатора, його права, обов'язки, підстави й порядок припинення статусу, ніж у проекті закону, внесеного народним депутатом України Я.П. Федорчуком. Також в ньому більш повно й детально визначені питання організаційно-правового забезпечення медіаторського самоврядування, порядок обрання та функціювання їх органів.

Одночасно пропонується внести зміни до Кодексу законів України про працю, Кримінального, Сімейного, Цивільного кодексів України; Кримінального, Господарського, Цивільного процесуальних кодексів України; Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про виконавче провадження». Але треба зазначити, що запропоновані зміни до Кодексу адміністративного судочинства України не можуть застосовуватись у сфері публічного владного управління, оскільки принципи медіації не узгоджуються з конституційними засадами організації та діяльності апарату публічної влади, який має владний статус, імперативність його волевиявлення для іншої сторони в медіаційному процесі на основі законодавства.

Аналізуючи даний документ, повернемося до вищевказаного нами нещодавно прийнятого Федерального закону РФ. У деяких положеннях дані акти є досить схожими, зокрема, в частині закріплення принципів здійснення відповідної процедури вони є абсолютно тотожними, що є цілком нормальним явищем, адже дані принципи давно вже визначені та демонструють свою дієвість. Що ж стосується недоліків, на нашу думку, так це, по-перше, допустимий вік для професії медіатора - 21 рік. Процедура медіації не є такою легкою, як може здаватись, та потребує наявності певного досвіду роботи, спілкування з різними категоріями людей та простої впевненості в собі. Вирішити це пропонуємо шляхом запозичення досвіду РФ, де у відповідному законі, зокрема вч. 1 ст. 16, зазначається, що особа повинна досягти 25 років. По-друге, вважаємо абсолютно недоцільним положення ч. 4 ст. 13 Проекту: «Особи, молодші двадцяти одного року, можуть проводити медіацію для однолітків на безоплатній основі. Наявність спеціальної підготовки для них не є обов'язковою». Це випадок звичайного побутового урегулювання спорів, однак аж ніяк не відноситься до даної процедури, тому, на нашу переконливу думку, дане положення, приймаючи закон, варто викреслити.

В усіх інших положеннях відповідний нормативно-правовий акт є цілком прийнятним, він досить детально описує процедуру проведення медіації, що є важливим фактором для успішного втілення та реалізації останньої на практиці.