Напрями вдосконалення міжнародного співробітництва органів прокуратури в кримінальному провадженні в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Напрями вдосконалення міжнародного співробітництва органів прокуратури в кримінальному провадженні в Україні

Н. О. Данкович,

доктор медичних наук

Статтю присвячено дослідженню основних напрямів міжнародного співробітництва органів прокуратури при здійсненні кримінального провадження в Україні. Визначено окремі недоліки правового забезпечення здійснення кримінального провадження та видачі особи, що вчинила злочин, і запропоновано напрями їх вирішення.

Статью посвящено исследованию основных направлений международного сотрудничества органов прокуратуры при осуществлении уголовного судопроизводства в Украине. Определены отдельные недостатки правового обеспечения осуществления уголовного производства и выдачи лица, совершившего преступление, и предложены направления их решения.

The article investigates the main areas of international cooperation in the implementation of the prosecution in criminal proceedings in Ukraine. Author identified some shortcomings of legal support implementation of the criminal proceedings and extradition of the offender, and the directions of their solutions.

Ключові слова: міжнародне співробітництво, екстрадиція, перейняття кримінального провадження, прокуратура, захисник.

прокуратура кримінальний провадження злочин

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження органів прокуратури можна визначити як їх взаємодію відповідно до вимог, у порядку та на умовах, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України, міжнародними договорами України чи на основі взаємності, погодженої з компетентними органами і посадовими особами іноземних держав або міжнародних організацій, здійснюваної за напрямами, передбаченими у Кримінальному процесуальному кодексі України та міжнародних актах, і у різних формах, на стадії досудового розслідування у зв'язку з розслідуванням та розкриттям кримінальних правопорушень.

У науковій сфері питанню міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях власне органів прокуратури України приділялося дуже мало уваги, що пов'язано із зосередженістю правової наукової еліти на питаннях гармонізації внутрішнього кримінального процесуального законодавства із міжнародними стандартами. Власне в Україні процесуальні особливості міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях досліджували О. Виноградова, М. Пашковський, В. Тертишник, Т Гавриш, М. Смирнов, В. Маляренко, О. Михайленко, П. Біленчук, М. Дьоміна, С. Кравчук, О. Гогусь, А. Сизоненко, С. Лихова, М. Свистуленко та інші. Поряд із цим актуальним є дискутування тих положень, що закріплені в Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 року (далі - КПК України) відносно міжнародного співробітництва під час кримінального провадження та ролі у ньому органів прокуратури у зв'язку із реформуванням системи кримінальної юстиції в Україні.

Так, упродовж 2013 року управлінням міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Головного управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції розглянуто 1704 запити про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження (1690 у 2012 році), з яких 704 клопотання українських органів досудового розслідування (712 у 2012 році) і 1000 клопотань іноземних компетентних органів (978 у 2012 році). Із указаної кількості запитів розглянуто 1251 клопотання про надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій (1114 у 2012 році), 101 - про здійснення кримінального провадження (165 у 2012 році) та 352 - про видачу (екстрадицію) осіб (411 у 2012 році) [7; 8].

Органи прокуратури із набуттям чинності КПК України реалізують у кримінальних провадженнях, у тому числі під час міжнародного співробітництва, функцію процесуального керівництва досудовим розслідуванням, наглядаючи за дотриманням законодавства під час досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Нагляд за законністю та організацією напрямів такої діяльності у 2012 році здійснювався Генеральною прокуратурою України через Головне управління міжнародно-правового співробітництва, утворене 11 квітня 2012 року, що включало в себе 2 управління (управління міжнародного співробітництва та зв'язків, управління правової допомоги та екстрадиції) та організаційно-методичний відділ. У складі управління міжнародного співробітництва та зв'язків діяло 3 відділи: відділ міжнародного співробітництва, відділ міжнародних зв'язків та відділ перекладів. До складу управління правової допомоги та екстрадиції входило 2 відділи: відділ правової допомоги та відділ екстрадиції [9]. Нині це управління має назву Головне управління міжнародно-правових зв'язків та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України [10].

Наказом Генеральної прокуратури України „Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародно-правового співробітництва” від 11 лютого 2013 року № 8гн (далі - Наказ від 11.02.2013 року № 8гн) визначено, що головними напрямами взаємодії органів прокуратури України із компетентними установами іноземних держав та міжнародними організаціями є: 1) виконання у межах компетенції прокуратури зобов'язань України за міжнародними договорами про міжнародно-правове співробітництво під час кримінального провадження, зокрема щодо надання міжнародної правової допомоги, видачі осіб, перейняття кримінального провадження та з інших, передбачених такими договорами, питань; 2) проведення таких заходів міжнародного співробітництва, як зустрічей, переговорів, конференцій та семінарів, реалізація проектів і програм співпраці, у тому числі з метою європейської інтеграції, а також удосконалення механізмів та процедур надання правової допомоги й обміну досвідом, встановлення та розвиток контактів з компетентними установами іноземних держав і міжнародними організаціями; 3) удосконалення договірної бази співробітництва шляхом укладання міжвідомчих угод, які стосуються компетенції прокуратури, та участі у підготовці міжнародних договорів України у галузі співробітництва під час кримінального провадження, а також чинного законодавства з цих питань [10].

Аналіз ратифікованих Україною міжнародних універсальних конвенцій, дво- та багатосторонніх договорів свідчить про високий рівень міжнародних стандартів діяльності органів прокуратури України у сфері міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях. Позитивним є підхід до формування положень КПК України та нормативно- правових актів, що визначають процесуальну складову міжнародного співробітництва, зокрема завдяки наявності в КПК України окремого розділу „Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження”, що сприяє уніфікації досліджуваної сфери діяльності [5]. Формуванню єдності підходів сприяє і відміна ряду відомчих наказів Генеральної прокуратури України, що регламентували діяльність органів прокуратури в питаннях екстрадиції', здійснення процесуальних дій, перейняття кримінального провадження, у зв'язку із прийняттям КПК України.

Проте недоліком правового забезпечення, який доцільно виправити, на нашу думку, є відсутність у Законі України „Про прокуратуру” норм, які визначали б правий статус органів прокуратури як суб'єкта міжнародного співробітництва під час кримінального провадження [11].

Аналіз останніх міжнародних договорів дозволяє констатувати наявність тенденції до розширення організаційно-правових форм міжнародного співробітництва органів прокуратури, оскільки виникають принципово нові, зокрема, провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та слідчо-оперативних груп (ст. 19 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) [3], ст. 63 Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 07.10.2002 р.) [4], ст. 20 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (Страсбург, 08.11.2001 р.) [1].

Враховуючи підхід міжнародної спільноти, КПК України, порівняно з КПК України 1960 року, передбачив можливість створення та діяльності спільних слідчих груп. Ст. 571 КПК України передбачає, що для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи. Для цього Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує дане питання за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав. У випадку позитивного вирішення питання щодо створення спільної слідчої групи її члени взаємодіють між собою під час кримінального провадження, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманими відомостями. Необхідні слідчі та інші процесуальні дії вживаються членами спільної слідчої групи держави, на території якої вони провадяться. Координація діяльності такої групи здійснюється ініціатором спільної слідчої групи або одним із її членів [5]. Вважаємо, що доцільно в КПК України прописати також правове становище керівника такої слідчої групи, яким міг би бути член слідчої групи держави- ініціатора її створення.

Оцінка правової основи та організаційного підходу до екстрадиційної процедури на стадії досудового розслідування як напряму міжнародного співробітництва дозволяє стверджувати про керуючу роль Генеральної прокуратури України у даному питанні.

Відповідно до КПК України екстрадиція визначається як видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, що включає офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

Проаналізувавши запропоновану законодавцями дефініцію поняття „видача особи (екстрадиція)” М. І. Карпенко виділив такі його ознаки:

основною передумовою її реалізації є розшук особи компетентними органами іншої держави;

метою цієї процедури є притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку [2, с. 62].

Позитивним є передбачення КПК України спрощеного порядку видачі з України особи, який застосовується лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею. Таким чином, слідчий суддя, здійснюючи функцію судового контролю на стадії досудового розслідування, є додатковою гарантією недопущення порушення прав та свобод особи, відносно якої вирішується питання про екстрадицію [5]. Поряд із цим аналіз глави КПК України „Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)” свідчить, що для якісного забезпечення права особи на захист, що гарантовано кожній людині Конституцією України, слід окремою нормою передбачити, що захисник допускається до участі у кримінальному провадженні за рішенням прокурора, який здійснює нагляд за законністю застосування до особи запобіжного заходу або збір матеріалів для розгляду питання екстрадиції, з моменту затримання чи взяття особи під варту, а якщо дані запобіжні заходи не застосовувались - з моменту ознайомлення особи з матеріалами про її видачу.

Вважаємо, що у нормах чинного КПК України існує прогалина у зв'язку із відсутністю вказівки на порядок та строки організації прийняття особи, що екстрадується, на території України. Також відсутня вказівка на цей порядок у підзаконних нормативно-правових актах [5]. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства від 29 червня 1999 року N° 43/5/22/103/512/326/73У, що діяла до набрання чинності КПК України, закріплювала, що у випадку надходження від відповідного органу іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи і повідомлення про її затримання чи арешт Генеральна прокуратура України направляє Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань доручення про організацію прийому цієї особи та взяття її, у разі потреби, під варту. У дорученні також повідомляється адреса етапування заарештованого та орган, у провадженні якого перебуває справа щодо цієї особи [2]. Таким чином, доцільно закріпити або у КПК України, або в окремому нормативному акті (положення, інструкція тощо) порядок та визначити коло суб'єктів, які забезпечують належне прийняття та переміщення особи, яка видається у зв'язку із вчиненням злочину.

Ще одним напрямом діяльності органів прокуратури при наданні міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях є перейняття кримінального провадження, процедура якого нині є спрощеною, порівняно із КПК України 1960 року, що підвищує її ефективність.

Потрібно акцентувати увагу на слушному підході КПК України до питання забезпечення дотримання розумності строків на етапі підготовки та направлення клопотання про перейняття кримінального провадження із відповідними додатками. Власне підготовка передачі кримінального провадження можлива лише за умови виконання всіх можливих процесуальних та слідчих дій на території запитуючої держави [5]. Отже, на момент підготовки та передачі клопотань подальше провадження досудового слідства є неможливим, у зв'язку із чим виникає потреба зупинити перебіг строків провадження. КПК України 1960 року статтею 206, де передбачалися підстави зупинення досудового слідства, не містив правових підстав зупинення провадження у таких випадках [6]. Тому на практиці до передачі кримінального провадження вживалися заходи не для зупинення, а з метою продовження строків досудового розслідування. Дану проблему виправив чинний КПК України, передбачивши, що досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особи про підозру вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням із прокурором у разі, якщо наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва [5].

Вивчення правового механізму реалізації перейняття кримінального провадження свідчить про необхідність при вирішенні питання перейняття кримінального провадження гарантувати підозрюваному чи обвинуваченому органами прокуратури України можливості впливати на хід процедури та захищати свої права та інтереси. Тому доцільно передбачити порядок, при якому прокурор виносить постанову про передачу кримінального провадження, з якою ознайомлювалися б учасники процесу, інтереси яких вона зачіпає, із роз'ясненням підстав передачі провадження іноземній державі і їх права учасників, у тому числі право заперечувати проти передачі кримінального переслідування. Після проведення вказаної процесуальної дії посадова особа органів прокуратури, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, може здійснювати подальшу підготовку клопотання про перейняття кримінального провадження.

Підсумовуючи, зазначимо, що комплексний аналіз характерних особливостей діяльності органів прокуратури у сфері міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях, що включає в себе і виконання запитів у межах надання міжнародної правової допомоги і взаємодію по окремих напрямах розслідування кримінальних проваджень з метою виявити проблеми і недоліки та шляхи їх вирішення у КПК України, дозволить підвищити якість процесуальної діяльності органів прокуратури України у боротьбі із внутрішньою та транскордонною злочинністю.

Список використаної літератури

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws /main.cgi?nreg=994_518.

Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства: наказ міністра юстиції України Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адмшютрацн України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 року № 43/5/22/103/512/326/73 [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=z0446-99 (не діє).

Карпенко М. І. Міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні / М. І. Карпенко, О. О. Швець // Юридична наука. - 2013. - № 8. - С. 56-68.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http:// zakon.nau.ua/doc/?code=995_789.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 року [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_619.

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України: від 13.04.2012 р. № 4651- VI [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http:// zakon1.rada.gov.ua/laws/show/465117/paran 3#n3.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України: від 28 грудня 1960 р [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001-05.

Матеріали про результати роботи Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України у 2012 році [Електронний ресурс] / Сайт Генеральної прокуратури України. - Київ, 2013. - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru