Особливості трудової функції працівників державної виконавчої служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВОЇ ФУНКЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Прилуцька М.В.

здобувач

Анотація

Стаття присвячена дослідженню трудової функції працівників державної виконавчої служби, як юридичної категорії, аналізу та з'ясуванню термінів "служба", "кадри", "особовий склад".

Ключові слова: державна виконавча служба, трудова функція, службово-трудові відносини, кадри.

Прилуцкая М.В. Особенности трудовой функции работников государственной исполнительной службы

Статья посвящена исследованию трудовой функции работников государственной исполнительной службы, как юридической категории, анализу и выяснению терминов "служба", "кадры", "личный состав".

Ключевые слова: государственная исполнительная служба, трудовая функция, служебно-трудовые отношения, кадры.

Pryluts'ka M.V. Features of labour function of the State executive service officers.

The article deals with the research of labour function of workers of government executive service, as a legal category, to the analysis and finding out of terms "service", "staff", "personnel".

Feature of the labor function of the State executive service officers as a legal category is to achieve the objectives, functions, principles, methods, operations caused by record keeping processes and maintenance of state and other secrets specificity and nature of the service, the performance of which is enshrined in the exercise of official job duties in the form of intellectual activity, due mainly to the impact on the achievement of positive results of consciously-behavioral character of people, gaining a certain monetary reward.

Keywords: state executive service, labour function, official-labour relations, staff.

Постановка проблеми. У зв'язку зі змінами у трудовому законодавстві та у законодавстві, що регулює державну службу України, а також реформуванням соціально-економічних відносин в суспільстві, виникла нагальна необхідність у продовженні поглибленого вивчення питань змісту трудової функції державних службовців, які здійснюють свої повноваженням ім'ям України та реалізують за допомогою своєї професійної діяльності її функції. Іншими словами, державна служба по своїй суті спрямована на втілення в життя цілей, функцій і завдань держави. Тому наукові дослідження в галузі службово-трудових відносин повинні розглядаються не у відриві від держави та її складових, а в тісній єдності з ним.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Дослідження окремих теоретичних аспектів загальних засад державної служби в Україні та елементів нормативно-правового регулювання службово-трудових відносин працівників державної виконавчої служби здійснювали такі вітчизняні та зарубіжні вчені: М.Г. Александров, О.Т. Ба- рабаш, М.Й. Бару, Б.К. Бегічева, Н.Б. Болотіна, Ю.М. Старілов, Р.З. Лі- вшиц, С.С. Карінський, Е.В. Астрахан та інші правознавці.

Метою цієї статті є розкриття особливостей трудової функції працівників виконавчої служби, як юридичної категорії, обумовленою специфікою та характером діяльності.

Виклад основного матеріалу. Конституція України, Закони України "Про державну службу" та "Про державну виконавчу службу", інші нормативні правові акти дозволяють в якості характеристики професійних відносин в підрозділах державної виконавчої служби зробити кілька загальних висновків:

1) професійні відносини в органах державної виконавчої служби представляють собою службово-трудові відносини;

2) ці відносини пов'язані з діяльністю державного органу, що входить в структуру органів виконавчої влади України;

3) службово-трудові відносини в підрозділах державної виконавчої служби різновидом державно-службових відносин України і займають своє самостійне місце;

4) виходячи з повноважень Міністерства юстиції України службово- трудові відносин державних виконавців регламентуються законодавством.

Державну службу судових виконавців не можна розглядати як окрему, абсолютно самостійну категорію, у відриві від загального розвитку державної служби України. Якщо державну службу України розглядати як родовий об'єкт, то державна служба судових виконавців буде виступати як різновид родового, тобто видовим об'єктом. Звідси випливає, що їй притаманні як загальні характеристики державної служби, так і специфічні характеристики, які виходять з функцій підрозділів органів державної виконавчої служби.

Термін "служба" вживається частіше за все в наступних значеннях:

по-перше, для визначення характеру і роду діяльності судових виконавців, відображаючи факт суспільного розділу праці;

по-друге, "службою" іноді називають структурні підрозділи Міністерства юстиції України;

по-третє, різновид діяльності співробітників органів та установ юстиції (наприклад, реєстрація прав на нерухомість і угод з нею, кримінально- виконавча робота і т.д.), що відрізняється специфікою повноважень;

по-четверте, під терміном "служба" розуміють самостійне відомство.

У літературі, законодавстві, практичному житті і раніше, і зараз вживаються і такі поняття, як "кадри", "особовий склад", "працівники органів виконавчої служби". При чому, всі ці поняття означають певні категорії працівників, які для кваліфікованого виконання своїх завдань і функцій потребують спеціальної фахової підготовки. В даний час під кадрами розуміються всі особи, які мають відповідну підготовку і здатні возмездно займатися трудовою діяльністю. У широкому сенсі це поняття охоплює всіх осіб, що виконують певні обов'язки в офіційно (нормативно) встановлених межах конкретної системи управління, у досліджуваному випадку - органу державної виконавчої служби і кожної з його структур. До того ж, це поняття включає в себе наступні характеристики:

- постійне або тимчасове виконання людиною певної трудової функції;

- виконання трудової функції в офіційних межах певної соціальної системи;

- виконання трудової функції в якості основної професії або спеціальності незалежно від посадового становища.

Державні виконавці безпосередньо матеріальних цінностей не створюють. Вони здійснюють свої службові трудові обов'язки у вигляді інтелектуальної діяльності, пов'язаної в основному з впливом на досягнення позитивних результатів свідомо-поведінкового характеру людей, отримуючи при цьому визначену грошову винагороду.

Забезпечення виконання повноважень державного органу відбувається через професійну діяльність державних виконавців. Повноваження державного органу, наприклад, Міністерства юстиції України, спрямовані на реалізацію компетенції цього органу. Повноваження - це складова частина компетенції органу. Кожен державний виконавець за своїм правовим статусом наділяється певною частиною повноважень державного органу. Найбільш повна реалізація покладених на працівників органів державної виконавчої служби функцій, виконання поставлених перед ними завдань залежить, насамперед, від точного визначення їх повноважень. Ці повноваження передбачаються у змісту конкретної займаної посади. Вони фіксуються у відповідних посадових інструкціях та інших документах правового характеру. Повноваження можна розглядати у вигляді набору прав, обов'язків, можливостей, дій державних виконавців з реалізації завдань, функцій, принципів державного органу (зокрема, Міністерства юстиції та його підрозділів), а точніше його компетенції, наданих кожному державному службовцю, в даному випадку працівникові державної виконавчої служби, виходячи з його посадового становища.

Складовою частиною державної служби є професійна діяльність, що дає нам підставу вважати державну службу як одну з безлічі професій. У ч. 1 ст.23 Декларації прав і свобод людини і громадянина зазначено, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право розпоряджатися своїми здібностями до праці і обирати професію і рід занять. Професія - рід трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і що є зазвичай джерелом існування людини.

З трудовою діяльністю тісно пов'язані такі поняття як "професіоналізм", "компетентність". В сучасних умовах при формуванні корпусу державних службовців України ці юридичні категорії набувають особливого значення. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, організації, установи незалежно від форм власності, громадські формування проявляють інтерес до того, щоб їх правомочності, інтереси представлялися професіоналами. Професіоналізм і компетентність визначені як принцип державної служби, але в силу свого положення в інституті державної служби, у тому числі і в державно-службових відносинах юстиції, вимагають особливого підходу і розгляду.

Ми згодні із думкою Ю.М. Старілова, згідно з якою, поняття "компетентність" державного службовця необхідно розглядати від похідного "компетенція державного органу" [1, с. 99-100]. Компетенції державного органу відповідають повноваження державного службовця. Завдання державного органу - зафіксувати свою компетенцію в нормативно-правовому акті. Разом з цим для кожного державного службовця необхідно розробити та затвердити посадову інструкцію, в якій визначаються його повноваження, тобто встановлюється його компетентність. А ці повноваження, у свою чергу, складають трудову функцію працівника органів державної виконавчої влади.

Для того, щоб проаналізувати зміст трудової функції вказаних категорій державних службовців, зупинимося більш детально на понятті трудової функції, що знайшло закріплення у науці трудового права.

КЗпП України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою [2].

Визначаючи трудовий договір (контракт) як угоду між працівником і роботодавцем, законодавець вказує на його основні елементи. До них належать:

1) обов'язок працівника виконувати трудову функцію;

2) обов'язок працівника підкорятися внутрішньому трудовому розпорядку організації;

3) обов'язок роботодавця надати працівникові роботу по договірній трудовій функції, забезпечити умови праці, передбачені законодавством, колективним і трудовим договорами, а також виплачувати працівникові заробітну плату відповідно до кількості і якості витраченої ним праці.

Н.Г. Александров, підкреслюючи сутність трудового договору, називав його формою організованого співробітництва працівників [3, с. 182].

Під час виконання роботи за трудовим договором правової регламентації підлягає не сам процес праці, а взаємини працівника і роботодавця з приводу застосування праці конкретного виконавця. Через це обов'язок працівника виконувати певну трудову функцію стає найважливішим елементом трудового договора. Р.З. Лівшиц називав умову про трудову функцію серцевиною трудового договору. Працівник укладає трудовий договір (поступає в організацію) з метою виконання тієї або іншої трудової функції, а роботодавець - з метою виконання працівником роботи, обумовленої трудовою функцією [4, с. 68, 80-81; 5, с. 73].

Питання про трудову функцію працівника є одним з основних в теорії і практиці трудового договору. За визначенням Юридичної енциклопедії: "трудова функція (функції) - робота по визначеній спеціальності, кваліфікації, посаді, яка повинна виконуватися працівником у інтересах роботодавця" [6, с. 454]. Науковці, досліджуючи трудову функцію, нерідко не виділяють її правові особливості, визначаючи як роботу по певній професії, спеціальності або посаді, указуючи на її зв'язок з виробництвом, науково-технічним прогресом, відмежувавши трудову функцію від відповідного юридичного обов'язку працівника. М.Г. Александров свого часу визначив трудову функцію як здійснення відомого роду трудових операцій відповідно до ходу діяльності підприємства і вказівок администрации [7, с. 271]. Це поняття потім стало загальноприйнятим в науці трудового права. С.С. Карінський запропонував під трудовою функцією розуміти рід роботи, що конкретизується професією, що є у працівника, спеціальністю, квалификацию [8, с. 75]. К. Абжанов спробував ототожнити поняття "трудова функція" і "рід діяльності". Він вважав, що круг обов'язків працівника, що становить рід його діяльності, не може бути обмежений певним переліком питань, і адміністрація має право дати будь-яке завдання, що відноситься до його спеціальності і займаній посаді [9, с. 48]. К. Абжанов відзначав, що зміст трудової функції працівника визначається різними нормативними актами: законами, правилами внутрішнього трудового розпорядку, технічними правилами, посадовими або технічними інструкціями, положеннями про посадових осіб, наказами і розпорядженнями администрации [10, с. 4849; 11,]. Е.В. Астрахан одним з перших відмітив, що трудова функція визначається все ж таки не законодавцем, а трудовим договором [8, с. 40].

Таким чином був зроблений, хай ще не цілком усвідомлений, крок до ширшого розуміння трудової функції, зміст якої визначається не професією, спеціальністю, а формується працедавцем. Воно зумовлюється, перш за все, вимогами техпроцесса, що знайшли закріплення в системі як централізованих, так і локальних нормативних актів організації працедавця. Наприклад, саме зараз 21 статею КЗпП встановлюється, що конкретні трудові обов'язки визначаються безпосередньо у змісті угоди, яка укладається між працівником та роботодавцем.

Ф.П. Негру ще ближче підійшов до виразу цієї ідеї, трактуючи трудову функцію як обов'язкову умову трудового договору (конкретний об'єм прав і обов'язків) у виконанні робочим або службовцем робіт певної кваліфікації по конкретній професії, спеціальності або посаді, або по декількох професіях, спеціальностях або посадах [12, с. 55]. Він відзначив, що трудова функція може бути виконанням робіт по декільком професіям, спеціальностям, посадам, робітам різної кваліфікації. Ф.П. Негру зробив висновок про те, що трудова функція - поняття ширше, ніж робота по певній посаді, професії, спеціальності [12, с. 57].

У подальшому в науці трудового права все частіше почали звертати увагу на об'єктивну основу трудової функції. Так, A.C. Пашков, Б.Ф. Хрустальов вже не ототожнювали поняття "рід діяльності" і "трудову функцію". На їх думку, трудова функція - це не професія, спеціальність, кваліфікація працівника, а конкретне коло робіт, виконання якого є обов'язком працівника за трудовим договором під персональну відповідальність, та на виконання якого він погодився [13, с. 159].

H.A. Тімонов, заперечуючи проти думки про те, що трудова функція є колом обов'язків працівника, вважав, що трудова функція і трудовий обов'язок - це різні поняття і співвідносяться між собою як зміст і форма [14, с. 34]. К.Н. Гусов, В.Н. Толкунова ототожнюють трудову функцію працівника з повсякденною трудовою діяльністю, проявом фізичної і розумової енергії працівника, тобто пишуть про "відому мінливість, непостійність трудової функції, але в межах певної спеціальності, кваліфікації, посади в загальному процесі праці даного виробничого коллектива" [15, с. 7-8]. Ця особливість трудової функції дуже важлива в ринкових умовах. Проте, автори не намагаються з'ясувати причину відміченої специфіки трудової функції, її об'єктивну основу.

Архіпова О.А. зробила висновок про те, що наукою трудового права виявлені наступні ознаки (особливості) трудової функції:

1) трудова функція - це здійснення працівником відомого роду трудових операцій відповідно до характеру та специфіки діяльності організації і вказівок працедавця;

2) трудова функція - це робота по певній спеціальності, кваліфікації або посаді, яку виконує працівник;

3) трудова функція - органічне поєднання її об'єктивних і суб'єктивних елементів;

4) трудова функція обумовлена виробничим процесом організації, його специфікою;

5) трудова функція - це головний елемент, центральна ланка трудового договору, тобто вона має договірний характер [16, с. 5].

Враховуючи, що зміст трудової функції визначається технологічним процесом (його особливостями і змінами), можна запропонувати наступну класифікацію трудових функцій. Трудові функції можуть бути відносно: 1) базовими, тобто гранично широкими (наприклад, слюсар, налагоджує і тому подібне); 2) особливими, тобто що вимагають особливих, відмінних від базових, конкретніших знань, умінь, навиків (слюсар монтажного управління, налагоджує ткацьких верстатів і ін.); 3) спеціальними, тобто що виникають на основі особливих, пов'язаними з науковою розробкою і впровадженням новітньої техніки, технології.

Суб'єктивний характер трудової функції виявляється в тому, що носієм професійних і спеціальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для виконання певної роботи, може бути працівник з властивими йому діловими якостями (знаннями, уміннями, навичками) і особовими (психофізіологічними і індивідуальними) особливостями, які мають велике значення для належного виконання трудової функції. Отже, трудова функція, певною мірою, характеризується також складним поєднанням характеру знань, умінь, навиків, талантів, здібностей, схильностей до творчості (раціоналізації, винахідництву), носієм яких повинен бути найнятий працівник. державний виконавчий службовець законодавство

Аналіз літератури з трудового права дозволяє стверджувати, що науковці, визначаючи трудову функцію, нерідко не враховують специфіку правового дослідження, трактуючи трудову функцію з позиції економіки праці, наприклад, як роботу по певній професії, спеціальності або посаді; або вказуючи на її обумовленість науково-технічним прогресом, виробництвом, розмежовувавши трудову функцію і юридичний обов'язок працівника. Безумовно, визначення трудової функції як економічної, етичної, соціологічної, психологічної категорії мають право на існування. Вони корисні і необхідні для науки і практики. Проте, юридичною наукою трудова функція не може досліджуватися без звернення до правового аналізу відповідних суспільних відносин: поза правовідношенням, суб'єктивним правом та юридичним обов'язком найнятого робітника і працедавця. Так, Ю.П. Орловський, розглядаючи трудову функцію як коло обов'язків працівника, підкреслював, що ці обов'язки сформульовані з урахуванням необхідності виконання виробничої програми, досягнення відповідних результатів, дотримання режиму роботи [17, с. 103].

Таким чином, умова про трудову функцію є обов'язковим елементом трудового договору. В умовах ринкової економіки стає необхідним визначати зміст трудової функції погодженням сторін трудового договору, як це, до речі, і закріплено в КЗпП України, враховуючи особливості на напрямки діяльності конкретного підприємства, установи та організації; технології виробництва; технологічні або організаційні процеси, для виконання яких наймається конкретний працівник (його професійні та особисті можливості).

Державну службу у органах державної виконавчої служби можна підрозділити на декілька видів, при чому критерієм такого розподілу бути виступати саме трудова функція (посадові функціональні обов'язки) судових виконавців, за допомогою яких реалізуються основні напрями діяльності підрозділів ДВС України.

Основними завданнями ДВС України є:

1) реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень;

3) забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;

4) здійснення освітньо-роз'яснювальної роботи з питань виконання рішень.

Трудовою функцією державного виконавця є здійснення примусового виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу. Права, обов'язки та повноваження державних виконавців, за допомогою яких вони здійснюють виконання певної трудової функції, закріплюються у посадових інструкціях, які затверджується начальником відповідного управління юстиції.

Посадовими обов'язками працівників державної виконавчої служби є виконання завдань за посадою, загальних розпоряджень, індивідуальних службових розпоряджень, наказів керівних органів, окремих керівників та начальників, дотримання встановленого порядку і службової дисципліни. До обов'язків працівників державної виконавчої служби необхідно віднести сукупність належних дій працівників системи ДВС України, що пов'язані з їх особистою працею щодо виконання завдань державної виконавчої служби, які стоять перед певним органом або підрозділом з яким вони перебувають у трудових правовідносинах.

Взагалі права та обов'язки працівників органів державної виконавчої служби, за допомогою яких вони виконують належну їм трудову функцію, можна згрупувати наступним чином:

1) основні (конституційні) права і обов'язки працівників (право на життя та на працю, на гідний рівень життя, на недоторканість, на повагу особистості та гідності, на відпочинок, на пенсійне забезпечення, соціальний захист, тощо);

2) загальні права та обов'язки працівників органів ДВС України як державних службовців;

3) спеціальні трудові права та обов'язки працівників органів державної виконавчої служби, що покладаються на них Законами України "Про державну виконавчу службу", "про виконавче провадження" та закріплені у відповідних посадових інструкціях.

Таким чином, саме сукупність прав та обов'язків працівників державної виконавчої служби наповнюють конкретним змістом трудові правовідносини, учасниками яких вони являються, складають серцевину виконуваної ними трудової функції.

"Як відомо, корупція є однією із найнебезпечніших загроз правам людини, демократії, правопорядку, чесності та соціальній справедливості, вона перешкоджає економічному розвиткові та загрожує належному і справедливому функціонуванню країн, має негативні фінансові наслідки для громадян, компаній і держав, а також для міжнародних установ.

На сьогоднішній день в нашій державі здійснюється низка заходів у сфері запобігання та протидії корупції, більша частина з яких направлена саме на запобігання корупції, як і в більшості країн Європи" [18].

Одним із основних напрямів у сфері запобігання корупції є виявлення корупційних ризиків, які можуть виникнути в діяльності державних службовців під час виконання ними трудової функції, а також усунення умов та причин виникнення цих ризиків. Вказані корупційні ризики постійно досліджуються науковцямит та громадськими організаціями у різних сферах державного управління. При цьому, за поширеністю корупційні ризики в діяльності державних службовців можна розташувати в такому порядку: не- доброчесність державних службовців; виникнення конфлікту інтересів; безконтрольність з боку керівництва; наявність дискреційних повноважень.

Слід звернути увагу на те, що перше місце серед корупційних ризиків не випадково посідає недоброчесність поведінки державних службовців під час виконання трудових обов'язків. Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактории мають досить великий вплив на сумлінність державних службовців при виконанні останніми посадових обов'язків, оскільки державний службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному становищі. Таким чином, під час виконання судовими виконавцями трудової функції одним із вагомих чинників є, зокрема, такі моральні риси, як доброчесність (чесність, моральність, добропорядність).

Ще одним аспектом, що підвищує відповідальність та складність діяльності працівників ДВС України, є збереження державної та іншої таємниці, що охороняється державою. Такий обов'язок покладається на державного виконавця згідно норм Законів України "Про державну службу", "Про виконавче провадження", "Про державну таємницю" [19], Наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2000 № 10/5а "Про затвердження Порядку здійснення органами державної виконавчої служби виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею" та Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 "Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби".

Забезпечення організації роботи з документами в органах державної виконавчої служби та дотримання визначених спеціальних правил роботи з ними покладається на керівника органу державної виконавчої служби, який зобов'язаний: всебічно сприяти раціоналізації, механізації та автоматизації діловодних процесів, уживати необхідних заходів щодо забезпечення оснащення органу державної виконавчої служби сучасним обладнанням та автоматизованими робочими місцями; контролювати своєчасну і якісну підготовку службових документів; ознайомлювати новоприйнятих працівників з цим Порядком. Працівники органів державної виконавчої служби забезпечують зберігання документів та конфіденційність інформації, яка в них міститься. При здійсненні своїх трудових функцій, пов'язаних із доступом до державної таємниці, працівники державної виконавчої служби зобов'язані виконувати вимоги чинного законодавства про державну таємницю та встановленого на підприємстві, в установі, організації режиму секретності [20].

Сучасний період розвитку України характеризується різким збільшенням навантаження на працівників органів юстиції України, зокрема, на працівників органів державної виконавчої служби. Тому зараз необхідно на рівні законодавства чітко закріпити перелік конкретних трудових функцій, прав та обов'язків державних виконавців під час здійснення ними трудових обов'язків шляхом законодавчої розробки типових посадових інструкцій.

Висновок

Таким чином, особливість трудової функції працівників органів державної виконавчої служби як юридичної категорії полягає в реалізації завдань, функцій, принципів, прийомів, операцій, обумовлених діловодним процесом, збереженням державної та іншої таємниці, специфікою та характером діяльності служби, виконання котрої закріплено в здійсненні службових трудових обов'язків у вигляді інтелектуальної діяльності, пов'язаної в основному з впливом на досягнення позитивних результатів свідомо-поведінкового характеру людей, отримуючи при цьому визначену грошову винагороду.

Бібліографічні посилання

1. Старилов Ю.Н. Государственная служба в Российской Федерации: теоретикоправовое исследование. - Воронеж, 1986.

2. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971 (Додаток до № 50).

3. Александров Н.Г. Советское трудове право. - М. : Госюриздат, 1963.

4. Лившиц Р.З. Трудовий договор. Трудове право и научно-технический прогрес. - М. : Наука, 1974.

5. Иванов C.A., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве. - М. Наука, 1982.

6. Юридическая энциклопедия. - М., 1997.

7. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. - М. : Юриздат, 1948.

8. Астрахан Е., Каринский С., Ставцева А. Роль советского трудового права в плановом обеспечении народного хозяйства кадрами. - М. : Госюриздат, 1955.

9. Абжанов К. Трудовой договор по советскому праву. - М. : Юрид. лит, 1964.

10. Абжанов К. Трудовой договор по советскому праву. - М. : Наука, 1978.

11. Сойфер В.Г. Изменение трудовой функции при совмещении профессий // Советское государство и право. - 1970. - № 3. - С. 122-125.

12. Негру Ф.П. Влияние технологического пргресса на содержание трудовой функции / Ф.П. Негру // Сов.е государство и право. - 1972. - № 8. - С. 53-57.

13. Пашков А.С., Хрусталев Б.Ф. Обязанность трудиться по советскому праву. - М. : Юрид. лит., 1970.

14. Тимонов Н.А. Трудовой распорядок на предприятии. - М. : Юрид. лит., 1974.

15. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Прием, перевод и увольнение работников. Комментарий законодательства. - М. : Проспект, 1997.

16. Архипова О.А. Трудовая функция работника (правовые вопросы) : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук. - Томск, 1999

17. Трудовое право Росии / Под ред. Р.З. Лившица, Ю.П. Орловского. - М., 1998.

18. Роз'яснення Міністерства юстиції України від 12.04.2011 р. "Корупційні ризики в діяльності державних службовців".

19. Відомості Верховної Ради України від 19.04.1994. - № 16. - Ст 93.

20. Офіційний вісник України від 02.06.2000. - № 20. - Ст. 844.

Размещено на Allbest.ru