Правовий статус представників самоврядних професій як учасників адміністративного судочинства

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Запорізький національний університет

Остапенко Т.А. здобувач

Анотація

У статті розкрито значення термінів «статус», «правовий статус», визначено поняття адміністративно-правового статусу представників самоврядних професій, охарактеризовано види правового статусу зазначених осіб. Зазначається, що за допомогою комплексної характеристики загального, галузевого та спеціального правових статусів встановлюється індивідуальний правовий статус конкретного представника самоврядної професії.

Ключові слова: самоврядні професії, адміністративне судочинство, правовий статус, адвокатура, експерт, нотаріат, представництво.

Постановка проблеми

Сучасний розвиток суспільства і держави обумовив існування цілої низки професій, представники яких характеризуються особливим адміністративно-правовим статусом у адміністративному судочинстві. Проте, незалежно від того, в якості кого представники таких професій беруть участь в адміністративному судочинстві, вони можуть бути об'єднані до однієї групи осіб. Такими особами виступають представники самоврядних професій, зокрема адвокати, нотаріуси та інші. У науці адміністративного права правовий статус зазначених осіб є малодослідженим, хоча значущість участі представників самоврядних професій в адміністративному судочинстві важко переоцінити.

Актуальність теми дослідження підтверджується недостатністю наукових робіт, що присвячені вивченню участі представників самоврядних професій в адміністративному судочинстві, що у поєднанні з необхідністю комплексного наукового аналізу даного питання обумовлює важливість та своєчасність даної статті.

Стан дослідження

Проблеми адміністративного судочинства та правового статусу були предметом наукових досліджень: В.Б. Авер'янова, Н.В. Александрової, В.М. Бевзенка, А.Л. Борка, Ю.П. Битяка, Т.О. Гуржія, Є.В. Додіна, Д.В. Кірєєва, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, І.М. Компанійця, Р.О. Куй- біди, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, М.Я. Маслянікова, Р.С. Мельника, О.М. Пасенюка, Ю.С. Педька, В.Г. Перепелюка, А.В. Руденка, О.П. Рябченко, М.Ф. Стахурського, М.М. Тищенка, В.І. Шишкіна та інших. Однак, на сьогоднішній день відсутні комплексні дослідження, присвячені правовому статусу представників самоврядних професій як учасників адміністративного судочинства, що іще раз підкреслює важливість та актуальність запропонованої теми.

Мета та завдання дослідження

Метою статті є уточнення правового статусу представників самоврядних професій як учасників адміністративного судочинства. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання: розкрити значення термінів «статус», «правовий статус»; визначити поняття адміністративно-правового статусу представників самоврядних професій; охарактеризувати види та елементи правового статусу зазначених осіб.

Виклад основного матеріалу

Будучи суб'єктами публічних (невладних) повноважень, на яких у випадках, передбачених законом, покладається виконання деяких суспільно-державних обов'язків, представники самоврядних професій володіють певним правовим статусом, що в адміністративному судочинстві має характерні особливості. У зв'язку з цим доцільно встановити поняття «статус» та «правовий статус».

На думку А.М. Авторгова, історія розвитку поняття «правовий статус» подолала досить тривалий шлях. Перші згадування про юридичний статус зустрічаються в працях давньоримських вчених. У перекладі з латини воно (status) означає - положення, стан в будь-якій ієрархії, структурі, системі [1, с. 547; 2, с. 307]. За допомогою даного терміна римські вчені сформулювали категорії, що відбивають окремі аспекти правового становища людини: стан свободи - status libertatus, стан громадянства - status civitatus, сімейний стан - status familiae [3, с. 98; 4, с.59].

Такі представники самоврядних професій, як адвокати, арбітражні керуючі, аудитори, нотаріуси, оцінювачі, експерти за своїм правовим статусом відрізняються від інших учасників адміністративного судочинства, а також один від одного. Такий феномен пояснюється наявністю різних видів правового статусу у кожної з цих осіб. Зокрема, у юридичній літературі прийнято розрізняти загальний, галузевий та спеціальний правовий статуси. У реальному житті вони не виступають самостійно, адже перебувають у нерозривному взаємозв'язку й взаємодії [5, с. 72].

Як зазначає Л.В. Крупнова, найбільш загальні, притаманні усім громадянам юридичні властивості визначаються загальним правовим статусом. Він, як правило, міститься у нормах конституційного права і не залежить від конкретних обставин, що складаються на роботі, по службі, у побуті.

Він є однаковим для всіх і характеризується певною сталістю. Він не може врахувати всі життєві ситуації найрізноманітніших верств населення, а тому є базовим, основним, з якого виходять всі інші [6, с.13]. Загальний правовий статус співпадає у всіх фізичних осіб - учасників адміністративного судочинства. За визначенням С.В. Шестакова, загальний правовий статус визначає юридичні властивості, якості, що є характерними для всіх інших статусів. Галузеві правові статуси (наприклад, цивільно-правовий, адміністративно-правовий та ін.) конкретизують зміст загального статусу щодо конкретних видів правовідносин, які складаються в суспільстві. Галузеві статуси можуть бути віднесені до категорії особливого (спеціального). Процес диференціації закінчується лише на рівні розгляду юридичних якостей окремого, конкретного індивіда. При цьому решта статусів, що були отримані в процесі конкретизації, можуть розглядатися лише як такі, що належать до категорії особливого (спеціального) і які відрізняються один від одного рівнем та ступенем конкретизації. Ці статуси містять у собі з одного боку певні правові якості, які пов'язують їх із загальним та галузевими статусами, а з іншого - неповторні властивості, що складають його унікальну якісну та кількісну визначеність [7, с.13-14].

Адміністративно-правовий статус, як галузевий, може мати певні відмінності для різних представників самоврядних професій. Наприклад, у силу ст.58 Кодексу адміністративного судочинства України [8] представництво в адміністративному судочинстві здійснюється на підставі довіреності або документів, які підтверджують займану законними представниками посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Натомість, згідно з ч.5 тієї статті повноваження адвоката, як представника, можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін. Основна різниця між представниками самоврядних професій криється у спеціальному правовому статусі, який є окремим для кожної професії.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України [9].

Відповідно до ст.4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна [10]. адміністративний правовий статус самоврядний професія

У свою чергу, адміністративно-правовий статус арбітражного керуючого або оцінювача є все ж таки родовою категорією по відношенню до спеціального правового статусу.

За допомогою комплексної характеристики загального, галузевого та спеціального правових статусів встановлюється індивідуальний правовий статус конкретного представника самоврядної професії.

Крім того, правовий статус представників самоврядних професій визначається такими факторами:

1) місцем серед інших суб'єктів права;

2) «межами відання» суб'єкта, тобто сферою суспільних відносин, регульованих представником самоврядної професії;

3) колом завдань, покладених на них (загальний напрямок діяльності і мета існування такої професії);

4) управлінськими функціями, покладеними на представника самоврядної професії щодо предмета відання;

5) сукупністю обов'язків і прав представника самоврядної професії, тобто мірою їх можливої поведінки під час виконання своїх функцій (права), а також мірою їх належної поведінки (обов'язки).

Представники різних самоврядних професій є самостійними суб'єктами права, що не перебувають у відносинах влади - підпорядкування один одному. За своєю правовою природою, такі відносини є горизонтальними. Різняться між собою і сфери суспільних відносин, у яких здійснюють діяльність представники самоврядних професій. Зокрема, адвокати надають правову допомогу, оцінювачі - послуги по оцінці майна, нотаріуси посвідчують права та факти, що мають юридичне значення, арбітражні керуючі розпоряджаються майном та керують санацією тощо. Оскільки представники самоврядних професій здійснюють регулюючий вплив у різних сферах суспільних відносин, то існують відмінності в поставлених перед ними завданнях та покладених на них функціях, що цілком логічно та закономірно. Права та обов'язки зазначених осіб обумовлені здійснюваною ними основною діяльністю. Однак, для участі в адміністративному судочинстві представники самоврядних професій наділені такими правами та обов'язками, що дозволяють говорити про їх тотожність, що обумовлено можливістю зазначених осіб виступати в ролі одних і тих самих учасників судочинства.

Так, будь-який представник самоврядної професії, наділений адміністративною правосуб'єктністю, може бути стороною в адміністративному судочинстві, маючи передбачені ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України права: позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду; позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду; відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову тощо [8].

Представники самоврядних професій можуть брати участь в адміністративному судочинстві і в якості третіх осіб, а також як інші учасники судочинства, в тому числі як свідок, експерт, спеціаліст. У цьому разі вони наділяються іншими правами, що безпосередньо залежать від їхнього статусу в адміністративному судочинстві.

Згідно зі ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом, та інші.

Права представників самоврядних професій можуть бути класифіковані на:

1) право вимагати,

2) право на позитивні дії,

3) праводомагання [11, с. 290].

Обов'язки ж вказаних осіб можуть бути активними та пасивними. Обов'язку вчинити певну дію або утриматися від її вчинення кореспондує право іншої особи вимагати вчинення певної дії чи навпаки. Наприклад, будучи свідком, представник самоврядної професії зобов'язаний прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини (ч.5 ст.65 Кодексу адміністративного судочинства України).

Правовий статус представників самоврядних професій залежить від їх процесуального статусу і може співпадати, якщо вказані особи займають однакове процесуальне становище. Слід зауважити, що таке співпадання є лише кількісним, але не якісним. Виступаючи, наприклад, позивачем в адміністративному суді, у всіх представників самоврядних професій є право відмовитися від позову. Однак, оскільки всі позовні вимоги не є тотожними, тобто різними за якістю, відмова одного позивача якісно є відмінною від відмови від позову іншого позивача, навіть якщо обидва позивачі належать до однієї і тієї ж самоврядної професії та заявляють подібні позовні вимоги. Таким чином, індивідуальний правовий статус представника самоврядної професії якісно впливає на його правовий статус в адміністративному судочинстві.

Враховуючи викладене, адміністративно-правовий статус представників самоврядних професій є спеціальним, професійним положенням особистості в адміністративному судочинстві, що характеризується сукупністю прав, свобод, обов'язків, гарантій, обмежень, заборон та відповідальності, спрямованих на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Література

1. Большой юридический словарь / [Авт.-сост.: Додонов В.Н. и др.]; [под ред. А.Я. Сухарева и др.]. - М.: Инфра М, 1998. - 790 с.

2. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-координатор Г.В. Осипов. - М.: Инфра М - Норма, 1998. - 486 с.

3. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. - 200 с.

4. Авторгов А.М. Адміністративно-правовий статус державного виконавця: дис. ... канд. юрид. наук: спеціальність: 12.00.07 теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право // Андрій Миколайович Авторгов. - Київ, 2008. - 211 с.

5. Радько Т.Н. Теория государства и права: [учеб. пособие] / Тимофей Николаевич Радько. - М.: Рос. акад. адвокатуры, 2001. - 412 с.

6. Крупнова Л.В. Адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби України: дис. ... канд. юрид. наук: спеціальність: 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право // Любов Василівна Крупова. - Ірпінь, 2008. 177 с.

7. Шестаков С.В. Адміністративно-правовий статус працівника міліції: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07.- Х.: Національна юридична академія ім.. Я. Мудрого, 2003. - 203 с.

8. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон від 06.07.2005 р. №2747-IV // Офіційний вісник України. - 2005.- №32. - Ст. 1918.

9. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 №2343-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31. - Ст. 440.

10. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12.07.2001 №2658- III // Відомості Верховної Ради України. - 2001.- №47. - Ст. 251.

11. Алексеев С.С. Общая теория права / С.С. Алексеев. - М.: Юридическая литература, 1982. - 382 с.

Размещено на allbest.ru