Проблеми боротьби ОУН і УПА у сучасній юридичній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми боротьби ОУН і УПА у сучасній юридичній науці

Актуальність і постановка проблеми

правовий націоналіст антидемократичний режим

Важливою основою ефективного державного будівництва виступає необхідність об'єктивного неупородженого бачення минулого держави, виважена оцінка значення тих чи інших особливостей боротьби різних суспільно-політичних течій. Саме тому боротьба Організації українських націоналістів (далі - ОУН) і Української повстанської армії (далі - УПА) у 1920-х - 1950-х роках - це актуальна державно-правова проблема не тільки у науковому контексті.

Предмет и полягає з однієї сторони: у встановленні об'єктивного соціально-правового статусу колишніх бійців українського підпілля, з іншої сторони: визначення механізмів правової кваліфікації боротьби національно-визвольних рухів та форм і методів реалізації права націй на самовизначення.

Стан дослідження. Дослідники у країнського націоналістичного руху останнім часом застосову вали у основному історичний методологічний інстру ментарій, бачачи дат проблему у оціночних висновках історичних реконструкцій подій.

Принципово новоякісний підхід оцінці боротьби ОУН і УПА має надати правовий аналіз із застосуванням належного наукового інструментарію. Подібні спроби здійснюють такі науковці, як Д.В. Вєдєнєєв. А.В. Грубінко, С.В. Кульчицький та інші вчені здебільшого історичного фаху. У цьому контексті слід констату вати, що у фаховому юридичному середовищі досліджуваний комплекс форм і методів боротьби ОУН і УПА залишається недослідженим.

Мета і завдання статті. Метою статті є формування основних напрямів наукової розробки проблеми форм і методів боротьби ОУН і УПА у сучасній юридичній науці, а також загально-правова характеристика особливостей правової оцінки боротьби українського націоналістичного руху першої половини - середини XX століття у галузевому розрізі правових наук.

Завданням статті виступає характеристика особливостей кваліфікації ступеня правомірності боротьби українських націоналістів з антидемократичними режимами у 1920-х- 1950-х роках.

Основний матеріал

Слід погодись із О.П. Реєнтом у тому; що враховуючи багатовимірну природ}' українського національного руху; під час його вивчення слід застосу вати міждисциплінарні підходи з використанням комплексу методик, зорієнтованих на вивчення історичних, правових, соціальних, економічних, етнічних, конфесійних, психологічних та інших аспектів проблеми. Застосу вання таких підходів особливо доцільне і продуктивне для дослідження у країнського визвольного руху 30-50-х рр. XX ст. Так, на погляд вченого, правовий аналіз подій того часу; зокрема діяльності ОУН й УПА, в світлі норм міжнародного гуманітарного права та чинного законодавства України сприятиме зняттю емоційної напруги з обговорюваних питань, їх об'єктивнішому висвітленню (у тому числі спросту ванню таких "міжнародно-правових міфів" на зразок вигадки про "засудження Організації у країнських націоналістів і Української повстанської армії Нюрнберзьким міжнародним трибуналом'" тощо) [1, с. 7].

Правовий контекст проблеми дослідження боротьби ОУН і УПА також зумовлений тим. що як вважає А.В. Грубінко. аналіз цієї проблеми дає змогу посилити змістовний аспект переважно популістської диску сії численних вітчизняних "знавців історії'' в частині визнання УПА воюючою стороною в роки Дру гої світової війни [2|.

Проблеми боротьби ОУН і УПА містяться у царині прикладних юридичних досліджень су часних розвідок, оскільки боротьба у країнського націоналістичного руху носила правозасто- совчий характер. Про це говорить основна мета боротьби ОУНі УПА - реалізація права націй на самовизначення. Але, у той же час, слід констатувати факт незначної уваги вітчизняних юристів щодо проблем боротьби українського національно-визвольного руху в цілому.

Проте, предмет юридичної науки об'єктивно охоплює проблемність боротьби українського націоналістичного руху у 1920- х - 1950-х роках. Саме тому слід констату вати акту альність вивчення цього суспільно-політичного феномен}' крізь призму двох основних предметних складових юриспруденції: держави і права.

Як відомо, системними елементами української юридичної науки виступають насту пні напрями досліджень:

1) історико-теоретичні;

2) галузеві;

3) спеціально-юридичні.

До історико-теоретичних наук слід віднести теорію держави й права, історію держави й права, історію політичних і правових вчень.

Галузеві науки уявляють собою дослідження правового регулювання відносин у сфері конституційного, цивільного, господарського. фінансового, адміністративного, кримінаїьного, міжнародного права та інших галузей. Відповідно, спеціально-юридичні науки - це криміналістика, судова медицина, оператив- но-розшукова діяльність, порівняльне правознавство та інші напрями.

У напряму дослідження історико-теоретичних наук, безумовно, проблема вітчизняної теорії та історії держави і права охоплює такі особливості боротьби ОУН і УПА як основні етапи організаційного становлення даних структур, їх форми і методи діяльності. Будучи на міждисциплінарному перетині з історичною методологією теорія та історія держави і права предметно виокремлює загально-правову спрямованість боротьби українських націоналістів, ставлячи концептуальне історико-правовс завдання: загальноправова кваліфікація боротьби ОУН і УПА, ступінь правомірності цієї боротьби, проблеми легітимізації цієї боротьби та її марально-правові показники.

Не меншого значення набувають методологічні особливості дослідження боротьби ОУН і УПА у галузевому правовому розрізі. У першу чергу тут необхідно відзначити конституційно-правовий напрям дослідження, котрий охоплює предмет основ державотворення українського націоналістичного руху. Безспірним тут виступає предмет конститу ційно-правового аналізу характерних особливостей проголошення та спроби реалізації Акту про відновлення Української Держави від ЗО червня 1941 року. Сам прецедент проголошення даного Акту висту пає конституційно-правовим проявом діяльності ОУН С.Бандсри у напряму державотворчої політики у складних геополітичних у мовах за часів нацистської оку пації. Проголошення Акту' відновлення можна вважати основним конститу ційно-правовим державотворчим чинником, котрий повинен набу ти об'єктивного усестороннього конститу ційно-правового тлумачення вченими-конституціоналіс- тами, особливо у контексті конститу ційно-правової декларації можливості реалізації права націй на самовизначення у конститу ціях держав-поневолювачів у країнського народу, зокрема у конституційних нормах СРСР. Також необхідно відзначити проблеми конституційно-правового тлумачення проектів українського державного устрою згідно програмних документів у країнських націоналістів.

Так само важливого значення набу ває цивільно-правовий та господарсько-правовий аспекти боротьби у країнського націоналістичного руху' досліджуваного періоду. Дані юридичні галу зі охоплюють аналіз таких важливих напрямів діяльності українських націоналістів, як організаційно-правові форми українського націоналістичного руху - статутні документи ОУН, а саме: цивільно-правовий статус Організації Українських Націоналістів, цивільно-правова дієздатність, тобто можливість всту пати у майнові відносини з іншими юридичними особами та державними органами тощо.

Окрім цього, особливої уваги потребує вивчення господарсько-правової складової фінансово-матеріального життя структур у країнських націоналістів, зокрема статусу отримання фінансово-матеріальної допомоги структурами від іноземних держав, членів організаційних структу р та приватних осіб. Важливості тут набуває вивчення крізь призму господарського та фінансового права таких проблем, як стату с валютних операцій - використання «бофонів». тобто платіжних облігаційних доку ментів, легіти- мності подібних прецедентів на прикладах досліджень однорідних суспільно-політичних течій.

Також адміністративне право є важливим методологічним ресурсом щодо юридичного осмислення таких характеристик українського націоналістичного руху, як правові основи субординації у структурах та підрозділах. Проблеми статуту УПА. питання адміністративно-правових відносин з представниками іноземних урядів, питання мобілізації до лав УПА, питання повноважень представників у країнського націоналістичного руху - це все необхідно досліджу вати, використовуючи науковий адміністративно-правовий інструментарій.

Безперечно, одне з основних місць серед галу зевого правового дослідження боротьби ОУН і УПА. а також похідних від них структур належить методологічним можливостям кримінального права. Кримінальне право у першу чергу дає можливість застосувати кримінальне законодавство конкретних країн щодо оцінки форм і методів спротиву окупаційній політиці іноземних урядів. Кримінальне право дає змогу проаналізу вати механізми кримінально-правової кваліфікації юрисдикційних органів, таких як суди і трибунали, розглянути кримінально-правові особливості застосу вання репресивних заходів щодо українських націоналістів каральними органами. З іншої сторони, кримінальне право дозволить побачити формування кримінально-правової право- застосовчої практики спеціальних служб у країнського підпілля, таких як СБ ОУН.

Неабиякої важливості набувають міжнародно-правові характеристики боротьби у країнських націоналістів. Ключове місце тут слід відвести такому правовому інституту як право націй на самовизначення. Починаючи із основоположних міжнародно-правових документів, котрі регулювали можливість боротьбиза незалежність і закінчуючи міжнародно-правовими конвенціями, котрі визначали форми і методи ведення цієї боротьби, необхідно зосередити дослідницьку увагу на прикладних характеристиках: відповідності міжнародному праву статусу УПА як військової структури визвольного руху, питанням дотримання норм міжнародного гуманітарного права у процесі реалізації визвольної боротьби. Не меншого значення слід надати особливостям міжнародної політичної діяльності таких структур українського визвольного руху, як Українська Головна Визвольна Рада та Антибільшовицький блок народів.

Необхідно зазначити, що у цьому напряму досліджень вже існують поодинокі роботи, де здійснено спроб\ надати міжнародно-правової оцінки боротьбі українських націоналістів у досліджений період. Зокрема, Д.В. Вєдєнєєв актуалізував даний напрям досліджень, пояснюючи мету аналізу вкрай неоднозначним ставленням в незалежній, але строкатій у соціокультурному та регіонально-цивілізаційному вимірах Україні, до проблеми оцінки діяльності українського самостійницького руху й зусилля держави щодо формування офіційної позиції щодо ОУН та УПА, що викликає на думку дослідника необхідність аналізу повстанського руху у світлі норм міжнародного права, а також чинного законодавства України [3].

Також спеціально-юридичні дисципліни не обходять методологічним інструментарієм особливості визвольної боротьби ОУН і УПА. Тактику ведення слідства спеціальними службами безпеки ОУН. шляхи отримання агентурної інформації та інші криміналістичні особливості зможе проілюструвати криміналістична наука. У той же час, така спеціально-правова наука, як порівняльне правознавство здатна виокремити спільне і особливе у статусах однорідних рухів опору, їх формах і методах боротьби та інших багатьох питаннях, котрі нададуть можливість осмислити загальні європейські і світові тенденції тогочасної визвольної боротьби.

В цілому слід констатувати суспільну зумовленість масштабного залу чення юридичного наукового інструментарію у дослідницькі процеси на шляху створення комплексних гру нтовних наукових розвідок та об'єктивного осмислення правових проблем боротьби українського націоналістичного руху. Проблема оцінки боротьби українського націоналістичного руху із антидемократичними режимами полягає у об'єктивних оціночних висновках характеру та спрямованості форм і методів боротьби структур ОУН і формувань УПА у період 1920-х - 1950-х років. У сучасних дослідженнях це питання відображене здебільшого у роботах істориків, проте юридична оцінка феномену цієї боротьби, поза сумнівом є актуальною проблемою не тільки сучасної науки, ате суспільної думки про це явище в цілому.

Для здійснення правової оцінки боротьби ОУН і УПА необхідно застосувати науковий інструментарій на міждисциплінарному рівні, коли методологія дослідження уміщує у собі методи дослідження характер) боротьби українського руху опор) одночасно із застосуванням компаративних підходів щодо порівняння характеристик боротьби ОУН і УПА із іншими рухами опору у центральних та східноєвропейських країнах. Але, тут необхідно дотримуватись принципу тотожності характеру подібних рухів, оскільки антидемократичні рухи опору носили визвольний характер. наприклад боротьба Армії Крайової у західноукраїнських областях, проте ця боротьба позначалася шовіністичними прагненнями щодо цих територій, не визнаючи етноісторичного права українського народу на соборність українських земель. Так само і представники російського антибільшовицького руху прагнули ВІДНОВИТИ "єдіную і нєдєлімую” Росію.

Саме тому, порівняння із аналогічними рухами опору дозволить об'єктивно визначити загальні тенденції боротьби з антидемократичними режимами у Європі.

Висновки. Отже, при проведенні комплексної правової оцінки боротьби українського націоналістичного руху у 1920-х - 1950-х роках, необхідно визначити насту пні закономірності:

мирне та збройне протистояння українських націоналістів великодержавним шовіністичним режимам здійснювалося у відповідь на порушення цими режимами прав українського населення. закріплених у міжнародно-правових документах, відтак воно мало легітимний правозахисний характер;боротьба проти окупаційних режимів велася з політичною метою; незважаючи на те. що певні прояви цієї боротьби (експропріації, індивідуальний терор) мали окремі кваліфікаційні ознаки кримінальних злочинів, абсолютно неприпустимо зводити їх до звичайного бандитизму;

співпраця українських націоналістичних структур з спецслужбами іноземних держав, передусім Німеччини та Литви, носила взаємовигідний партнерський характер, здійснювалася У ВО та ОУН з політичною, національно-визвольною метою, відтак не може бути юридично кваліфікована як шпигунство на користь ворожих держав;

співпраця ОУН з нацистською Німеччиною на початкових етапах Другої світової війни ставила на меті здобуття української державності. Після категоричної відмови Гітлера від визнання Акту відновлення української державності ЗО червня 1941 р в збройну опозицію до нацизму переходить ОУН (б). Згодом до антигітлерівської боротьби приєдналися окремі структури ОУН (м) та Поліська Січ Т. Бульби-Боровця. Відтак, під кваліфікаційні ознаки колабораціонізму боротьба українського націоналістичного руху не підпадає, на відміну від діяльності УЦК та УКК;

- доктринальні засади міжнародно-правової регламентації національно-визвольної боротьби та концептуальні основи боротьби українських націоналістів грунту валися на спільній основі - праві народів на самовизначення, відтак в багатьох моментах співпадати чи були ідейно близькими. Боротьба збройних формувань українського націоналістичного рух}' у контексті міжнародно-правового регулювання була легітимною; її стратегія і тактика відповідали нормам міжнародних конвенцій, які встановлювати правила ведення війни;

протистояння тоталітарному режиму СРСР здійснювалося українським рухом опору на підставах регламентованого конституційним законодавством УРСР/СРСР права народів на самовизначення. Відтак боротьба українських націонатістів із тотатітарним режимом СРСР, маючи правозастосовчий характер, була правомірною;

український націоналістичний рух у його боротьбі з антидемократичними режимами протягом 1920-х-1950-х рр. належить кваліфікувати як такий, що мав правомірний характер, оскільки намагався на практиці реалізувати право народів на самовизначення, апелюючи до національних законів держав, у складі яких перебували українські землі, та до міжнародного законодавства. За подібними схемами та прийомами діяли й інші національно-визвольні та державотворчі рухи досліджуваного періоду - польська АК. «лісові брати» в державах Прибалтики, хорватські четники, радикальні єврейські організації в Британській Палестині та інші.

Толеруючи принцип Vim vi rcpelcre licet, кримінальне право цивілізованих держав, рівно як й міжнародне право сучасності, встановлюють категоричну заборон} перевищення меж необхідної оборони. Поза сумнівом, під цю категорію підпадають ті дії українських націоналістичних формувань, які не можуть бути пояснені потребами ведення війни. Проте, слід резюмувати той факт, що в цілому боротьба українського націоналістичного руху із антидемократичними режимами досліджуваного періоду носила правомірний характер і безперечно із юридичної точки зору є прикладом національно-визвольної боротьби країн Центральної і Східної Європи.

Література

1. Реєнт О.II. Український національно-визвольний рух XJX-XX cm.: проблеми методології та історичноїпам'яті О. II Реєнт //Проблеми історії УкраїниXIX- початку XXcm.: 36. наук. пр. 2008. Вип. 14.-C. 6-Ю.

2. Грубінко А. В. Спроба оцінки сутності упа в контексті норм міжнародного гуманітарного права /А. В. Грубінко. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://legalactivity.com. иа/index, php? option com content&view = articled id 494% ЗА 201212-11 &catid=53%3A1- 212&1tern id=6 7& long =ru

3. Веденеев Д.В. УПА і норми міжнародного гуманітарного права / Д Веденеев. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http./Avww. istpravda. com. и a articles 2012 10/13/96716/

Размещено на Allbest.ru