Проблеми кримінально-правової протидії тероризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ В УКРАЇНІ

Є.В. ФЕСЕНКО

доктор юридичних наук, професор,

Анотація: У статті характеризуються криміногенні чинники, що сприяють терористичним злочинам у сучасній ситуації в Україні. Розглядаються також міжнародно- та кримінально-правові проблеми протидії цим злочинам.

Ключові слова: тероризм; терористичні злочини; теоретичний акт; кримінальна відповідальність; проблеми протидії

Abstract

Purpose: The outbreaks of terrorism often occur in the so-called “hot spots". And Ukraine did not avoid this evil, which was caused primarily by the tense political situation in the country that in its turn largely instigated and increased by external aggression of the neighboring state. In this regard, the aim of this short article is to allocate and underline the criminological, criminal, and international problems of countering terrorism, which the author believes to be particularly relevant for Ukraine today from the legal point of view.

Findings: At the level of international instruments the issues of sanctions and other similar effective means, including measures of collective security, with regard to the aggressor state are not still perfectly resolved. Especially this problem concerns the planning, launching and maintaining “not declared", “hybrid", “information" etc wars. Even the criteria for their assessments, detection and proof, directions and ways of counteraction are not clearly defined. And appropriate legal doctrine is not established too. In these aspects the laws of Ukraine should be significantly improved. In particular, there is a need for legislative clarification of the concept of“aggressive war"as used in Articles 436, 437, 438 of the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: terrorism; terrorist crimes; criminal responsibility; problems of resistance

Резюме: В статье характеризуются криминогенные факторы, содействующие террористическим преступлениям в современной ситуации в Украине. Рассматриваются также международно- и уголовно-правовые проблемы противодействия этим преступлениям.

Тероризм це вкрай небезпечне явище, яке загрожує людству всього світу. Підвищена його небезпечність полягає, насамперед, в особливо тяжких, трагічних наслідках. Наприклад, мільйони людей, які дивились відеокадри терактів, вчинених 11 вересня 2001 р. у США, були шоковані, коли на їх очах горів і розсипався велетень-хмарочос, поховавши під грудами уламків тисячі жертв.

В сучасний період тероризм стає масштабнішим, поширюється і географія вчинення терористичних актів.

Спалахи тероризму найчастіше виникають у так званих гарячих точках.

На сьогодні не минуло таке лихо й Україну. До цього призвело загострення політичної ситуації в країні, яке значною мірою спровоковане і посилене зовнішньою агресією з боку сусідньої держави.

У зв'язку з цим особливо актуальними з юридичної точки зору є кримінологічні, міжнародно-правові та кримінально-правові проблеми протидії тероризму.

Кримінологічні аспекти проблеми

Вказана проблема включає комплекс питань щодо причин тероризму та умов, які йому сприяють. В цілому ці питання висвітлювались в юридичній літературі. Але є потреба звернути увагу на криміногенні чинники, що сприяють тероризму за сучасної ситуації в нашій країні.

Зокрема серед таких факторів чільне місце посідає масштабна інформаційна війна, розв'язана проти України «сценаристами та диригентами» агресії. ЗМІ сусідньої держави, не гребуючи перекрученням та фальсифікацією фактів, тенденційним або відверто неправдивим висвітленням подій в районі АТО буквально заполонили ефір. На такому підґрунті на проукраїнські сили навішуються ярлики карателів, поширюються вигадки про геноцид російськомовного населення. Водночас відбілюються злочинні дії терористів, виправдовується надання так званим ополченцям найсучаснішої важкої зброї і бронетехніки, а то й безпосереднє проникнення озброєних іноземних формувань на територію України.

При цьому вони проводять паралель між подіями на Майдані і на сході України. Але таке співставлення абсолютно некоректне. Учасники подій на Майдані не захоплювали арсенали зброї, не вбивали і не катували мирних громадян, не руйнували їх помешкання, не захоплювали заручників, не калічили полонених, не використовували озброєних найманців, не руйнували промислові підприємства та життєво важливі комунікації, не збивали літаки цивільної авіації. Подальше функціонування влади Україні здійснювалось законно обраним законодавчим органом і призначеними ним виконавчими органами, а також законно призначеними органами правосуддя, а згодом всенародно обраним Президентом.

Незважаючи на примітивність зарубіжної антиукраїнської пропаганди, Україна програє у цій інформаційній війні навіть на теренах Західної Європи, що залишається дієвим і впливовим криміногенним фактором, який сприяє тероризму.

Тому необхідно усіма доступними засобами активізувати і поширити контрпропаганду, мобілізувати зусилля політиків, соціологів, юристів, представників мас-медіа та громадськості на спростування кожного факту дезінформації чи відвертого наклепу, розкрити очі всієї міжнародної спільноти в оцінках того, що насправді відбувається в Україні.

Наукове осмислення зазначених положень особливо важливе також у зв'язку з спробами представників так званих ДНР і ЛНР, а також деяких політиків перевести протиправну діяльність сепаратистів у площину політичної мотивації, представити її як акції протесту проти «порушення прав» населення Криму, а згодом і східних регіонів, протиставляючи нібито «справедливу війну обуреного народу» з «захопленням влади в Україні нацистами» тощо.

Безпідставність такої позиції та безперспективність таких спроб дає правовий, в тому числі міжнародно-правовий та кримінально-правовий аналіз проблеми протидії тероризму.

По-перше, у статті Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом, ратифікованої Законом України від 17 січня 2002 р., зазначено, що не розглядається як політичний злочин, пов'язаний з викраданням людей, захопленням заручників або тяжким незаконним затриманням; злочин з використанням бомб, гранат, ракет, автоматичної вогнепальної зброї або вибухових листів чи посилок, якщо це призводить до загрози особам.

Важливі положення містить також ст. 1 Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом від 15 грудня 1997 р., у якій зазначено:

«Будь-яка особа чинить злочин за змістом цієї Конвенції, якщо вона незаконно й умисно доставляє, розміщує, приводить в дію або підриває вибуховий або інший смертоносний пристрій в межах місць громадського користування, державного або урядового об'єкта, об'єкта системи громадського транспорту або об'єкта інфраструктури або таким чином, що це спрямовано проти них».

По-друге, діяльність української влади, в тому числі силові методи щодо протидії терористичним проявам цілком легітимні і відповідають Конституції України.

Відповідно до ст. 21 цього Основного закону нашої держави, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Тому виправдання протиправної діяльності нашими політичними опонентами «волевиявленням народу», маючи на увазі псевдо референдум, проведений у анексованому Криму, і псевдо вибори на окупованій території Сходу України, є некоректними. Не кажучи навіть про неконституційність проведення таких заходів, оскільки питання території України не є компетенцією регіональних органів, та грубі порушення при цьому виборчого законодавства, ці «вибори» проводились «під дулами автоматів», без участі і врахування думки сотень тисяч громадян, які змушені були покинути місця проживання через загрозу для їх життя та здоров'я в ситуації, розв'язаної на цих територіях не проголошеної війни, стали біженцями.

«Захисники» прав нібито пригнобленого російськомовного населення, що до речі декларується майже голослівно, зовсім нехтували правами та інтересами українців, татар та інших громадян України.

Згідно зі ст. 21 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відмічений аспект проблеми, безперечно, важливий. Але оцінка вказаних явищ пов'язана з такими категоріями, як «терор», «війна», «агресія», «геноцид» тощо (на це слушно зверталась увага науковцями, зокрема В.П. Ємельяновим, Л.В. Новиковим, М.Н. Семикіним та іншими) [1, 13; 2, 25]. За такі небезпечні посягання проти людства можлива політична та міжнародно-правова відповідальність.

Що стосується суспільно небезпечної поведінки, вчиненої організаторами та активними учасниками терористичних та інших злочинів, то вона тягне відповідальність кримінальну.

По-третє, безпідставним є і заяви антиукраїнських пропагандистів про неправомірність антитерористичної операції, що здійснюється на Сході України. Такі операції здійснюються відповідно до норм Розділу III (Проведення антитерористичної операції) Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Законність таких заходів визнано всією світовою спільнотою і, навпаки, грубе порушення суверенітету України засуджено переважною більшістю міжнародних інституцій. У Резолюції Ради Європи від 1 жовтня 20014 р. відзначалось, що безпека континенту поставлена під серйозну загрозу через порушення міжнародних норм і принципів з боку Росії. Озброєний сепаратизм, який підтримують найманці і іноземні війська, йде врозріз з усім, що підтримує Конгрес [3].

Кримінальну відповідальність за злочини терористичного спрямування містить цілий блок норм КК України.

Найнебезпечнішим з них є злочин, передбачений ст. 258 (терористичний акт).

Поняття «терористичний акт» дає описова диспозиція ч. 1 ст. 258, а саме:

Ознаками об'єктивної сторони складу цього злочину є:

1) дії, які полягають у застосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій або погроза вчинення зазначених дій.

2) створення небезпеки

а) для життя чи здоров'я людини

б) або заподіяння значної майнової шкоди

в) чи настання інших тяжких наслідків.

З суб'єктивної сторони для цього злочину специфічні прямий умисел і мета:

а) порушення громадської безпеки;

б) залякування населення;

в) провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

г) або мета впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; або

д) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками є повторність, попередня змова або значна майнова шкода чи інші тяжкі наслідки, а також загибель людини.

Іншими нормами передбачено:

Ст. 258¹ втягнення у вчинення терористичного акту,

Ст. 258² публічні заклики до вчинення терористичного акту,

Ст. 258³ створення терористичної групи або терористичної організації.

Спеціальними видами співучасті є злочини, передбачені статтями 258⁴ (сприяння вчиненню терористичного акту) та 258⁵ (фінансування тероризму). Форми сприяння терористичній діяльності конкретизує Закон «Про боротьбу з тероризмом», а саме:

- фінансування терористів, терористичних груп (терористичних організацій);

- надання або збирання коштів безпосередньо чи опосередковано з наміром використання їх для вчинення терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості;

- вербування фізичних осіб для заняття терористичною діяльністю, сприяння встановленню каналів постачання зброї терористам та переміщенню терористів через державний кордон України;

- використання території України з метою підготовки чи вчинення терористичних актів або злочинів терористичної спрямованості проти інших держав або іноземців.

Поряд з вчиненням терористичних злочинів поширені й інші діяння підвищеного ступеню небезпеки: злочини, передбачені: ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 110² (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України), ст. 113 (диверсія), ст. 114¹ (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань), ст. 147 (захоплення заручників), ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), ст. 447 (найманство) тощо.

Отже КК України забезпечує кримінально-правове реагування на будь-який злочин терористичного характеру та суміжні з ним злочинні діяння.

За період подій на Сході України сепаратистами, найманцями та їх співучасниками, які «заблукали» з сусідньої держави, було вчинено безліч таких злочинів.

За повідомленням радника голови СБУ членами терористичних організацій ДНР та ЛНР вбито 1776 чоловік, серед них 15 представників правоохоронних органів, 1132 військовослужбовців и 629 цивільного населення [http://nbnews.com.ua/ ru/news/137447].

У ст. 23 Закону України від 20 березня 2003 р. «Про боротьбу з тероризмом» зазначено: «Особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом».

Однак питання реалізації цих законодавчих положень є проблемними. Зокрема, недостатньо і недосконало вирішені на рівні міжнародно-правових актів питання застосування санкцій та інших дієвих засобів, в тому числі заходів колективної безпеки, до країни-агресора. Особливо це стосується планування, розв'язування та ведення непроголошених «гібридних», «інформаційних» війн тощо. Адже навіть не визначені чітко критерії їх оцінок, засоби виявлення і доказування, напрями та шляхи протидії тощо. Не створена і належна правова доктрина. В зазначеному аспекті необхідно вдосконалення і законодавства України. Зокрема, є потреба законодавчого роз'яснення поняття «агресивна війна», що вживається у ст.ст. 436, 437, 438 КК України.

Вказані недоліки дозволяють країні, яка такі дії проводить, маскувати їх і уникати міжнародно-правової відповідальності.

Що стосується фізичних осіб, які вчинили терористичні та суміжних з ними злочини, чинний КК України забезпечує можливість для адекватного кримінально-правового реагування на такі діяння.

Звичайно, такі питання мають вирішуватись індивідуально, щоб не допустити покарання людей, обманутих антиукраїнською пропагандою, підбурюваних, спровокованих, а то й примушених взяти зброю. Однак організатори, активні учасники таких злочинів, особливо особи, які діяли відповідно до завдань іноземних спецслужб, проплачені найманці тощо не уникнуть суворого покарання. За ускладненої обстановки в зоні конфлікту поки що реалізувати це важко. Але, впевнений, судний день прийде!

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

тероризм криміногенний злочин україна

1. Ємельянов В.П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичного законодавства / В. П. Ємельянов, Л. В. Новикова, М. Н. Семикін. Харків, 2007. 214 с.

2. Проблема систематизації та комплексного розвитку антитерористичного законодавства України : монографія / [кол. авт.: В.С. Зеленський, В. П. Ємельянов, В. Я. Настюк та ін.]. Х. : Право, 2008. 96 с.

3. Резолюція Ради Європи від 1 жовтня 20014 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tyzhden.ua/ News/121405

Размещено на Allbest.ru