Вплив моралі на формування правової та політичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив моралі на формування правової та політичної культури

Культура формується разом із суспільством і є виразником усіх його трансформаційних процесів. Вона не є якимось аморфним явищем суспільства, але й не є його монолітом. Культура є радше складною системою суспільства, що містить у собі основні цінності, категорії й норми, вироблені тим чи іншим суспільством за час свого розвитку. Як відомо, культура функціонує через певні соціальні інститути, що властиві даному суспільству на кожному етапі його розвитку. Таких інститутів доволі багато, але найважливішими, на нашу думку, є інститути економіки, політики, права, релігії та сім'ї. Всі вони функціонують по-різному, але для всіх їх без виключення притаманною є певна моральність, оскільки мораль є внутрішньою складовою культури, її ціннісно-смисловим ядром. Якщо немає моралі в культурі, то вона не має гуманістичного змісту. Таким чином, доволі цікавим, і малодослідженим є питання взаємозв'язку моралі та правової і політичної культур, а також їх взаємовпливу.

Зазначеній тематиці присвятили свої дослідження такі вчені, як О. Бабкіна, Т. Василевська, А. Скуратівський, М. Яковка, О. Калетник, В. Горбатенко, Н. Оніщенко, Л. Фрідмен та ін. Разом з тим у пропонованому нами ракурсі теоретико-правових досліджень є недостатньо. У відповідності з цим метою даної статті є визначення впливу моралі на формування і розвиток правової та політичної культур у нашому суспільстві.

Виклад основного матеріалу дослідження насамперед варто почати з усвідомлення таких ключових понять як мораль, право, політика та похідних від них правової і політичної культур.

Згідно з тлумачним словником, мораль - це система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика¹.

Право - це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу². Правова культура являє собою вплив культури на право, з якого вона походить, а також сукупність правових цінностей, знань та норм, що є результатом правового прогресу, досягнутого суспільством за певний період часу.

Політика - це взаємини різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього суспільства рішень³.

Політична культура - це певний рівень розвитку політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки суб'єкта, соціуму, що віддзеркалюється через особливості реальної політичної практики останніх.

Ядром правової і політичної культури є право і політика, які, як і мораль, є соціонормативними системами регулювання суспільних відносин, що є інститутами культури, тобто становлять собою спосіб існування та діяльності людини і результат останньої. І хоча в науковому світі досить поширеною є теза, що норми моралі, за великим рахунком, є абстракцією, на відміну від правових норм або політичних, та все ж, на нашу думку, дане бачення є дещо хибним.

Питання полягає в тому, що кожна людина перш ніж почне усвідомлювати якесь значення правових норм, а тим паче політичних, проходить складний процес виховання. Зараз ми не будемо говорити про спеціальне правове чи політичне виховання, а поговоримо про виховання у сім'ї, групі, певному соціальному прошарку, тобто виховання пересічної особи.

Прийшовши в цей світ, перші норми, які усвідомлює маленька людина, є нормами моралі, або так званими традиційними елементами поведінки, прийнятими спочатку в конкретній родині, а потім у «колі друзів», у певному соціальному прошарку. Саме через ці правила поведінки у маленької людини формується на рівні підсвідомості певна шкала цінностей, якими потім вона свідомо чи ні буде керуватись усе своє життя. Саме через моральну складову людина вчиться вирізняти і сприймати добро і зло, справедливість, честь, гідність, співчуття, жалість, правильне і неправильне і т.д. І якщо подивитися на проблеми правової та політичної культури з цього боку, то їх рівень майже завжди залежить від рівня моралі даного суспільства, конкретної соціальної групи, окремо взятої особи.

Процес виховання в загальному вигляді є не що інше як система установок із заохочення та покарання, всім відомий метод «батога та пряника», який дуже гарно втілено в правових нормах. І треба сказати, що ми на цей метод завжди реагуємо. Та все ж, не треба забувати, що для нас, як для соціальних істот, велике значення має і те, що скажуть люди, сім'я, друзі, соціальна група, до якої особа себе відносить.

У даному випадку можна говорити про те, що більшість людей не вбивають і не крадуть не тому, що це заборонено законом, а саме тому, що для їх духовності, певного морального стрижня дана дія є неприйнятною, не притаманною. Одним з можливих прикладів впливу, в тому числі й моралі, на формування політики нашої держави є анексія Криму і тривале протистояння на Донбасі. Адже сепаратизм, про який сьогодні говорять усі, став можливим лише тому, що у свідомості жителів даних регіонів справедливим було «міфічне» бажання «бути почутими» і для них донедавна не мало значення якою ціною. У даному мікросуспільстві (а формування правової та політичної культур найяскравіше видно саме через мікрогрупи або відносно автономні суспільства), заклики чужої ворожої армії на нашу територію становили собою справедливість, добро і здавалися вірними. Вплив на політичну свідомість громадян через іноземні ЗМІ, які розписували зимові події в Україні у «власному баченні», призвів до того, що населення східних регіонів України зрозуміло тільки одне, що Київ - то є зло, а зло, як нас учили ще з дитинства, треба перемагати. І таких «переможців» вони побачили у чужій державі та її армії. Всі ці події призвели до значних політичних та правових змін у суспільстві, в тому числі й, безумовно, до змін у правовій та політичній культурі.

Звичними для нас сьогодні стали висловлювання типу «бандформування», «злочинне угруповання» і т.д., але ж не треба забувати, що можливими вони стали лише через певний стан моралі суспільства даних регіонів. Бійцями даних бандформувань стали люди, для яких порушення закону є не вчинком, а стилем життя - маргінально налаштовані групи, які взагалі мають власне, почасти діаметрально протилежне загальноприйнятому поняття моралі. За це їх високо цінять «поплічники» і «замовники». На цьому вони заробляють гроші, а тому, порушуючи закон, відчувають себе «крутими», забезпеченими і впливовими. Ігноруючи владу, вони, у свою чергу, презирливо ставляться до тих, хто боїться перетнути уявну межу, окреслену суспільством. Таким чином, причина порушення закону в даному випадку значить відповідність вимогам даної соціальної групи, яка впливає на особу саме через норми моралі, а якщо ви дотримуєтесь закону, тобто поводите себе відповідно до моральних норм, прийнятих не даною групою, а усім суспільством, то з контексту цієї групи ви випадаєте, що для такої особи може бути життєво важливим фактором, а для декого просто питанням виживання.

Відповідно, ми знову приходимо до визначеного на початку морального методу «батога і пряника». Кожен любить пряник у вигляді заохочення, похвали й ніхто не бажає відвідати батога у вигляді покарання. І вже не так важливо йде це покарання від держави чи від кола твоїх друзів. Слушно з цього приводу зауважив Л. Фрідмен: «Групи, до яких ми належимо, є в деякому сенсі мініатюрні суспільства з крихітними «урядами» та «законами» в кожному з них. Якщо ми слідуємо нормам банди замість реального уряду, ми певним чином просто робимо вибір між конкуруючими законодавцями та політичними поглядами. Дуже часто більш страшним та загрозливим є той уряд, який сидить біля ваших дверей. Нарешті для більшості людей набагато легше уникнути зустрічі з міліціонером, аніж переступити через несхвалення друзів, батьків або сусідів»⁴.

Таким чином, абсолютно виправданим видається твердження О. Калетник про те, що право впливає лише на вчинки людей, тоді як моралі підвладний і світ почуттів та думок⁵. Але, дане твердження є дещо однобоким, адже будь-якими діями людини керує її свідомість або підсвідомість, а це вже є царина моралі, адже за думки або відчуття в жодній державі світу відповідальності ні юридичної, чи політичної не існує. Відтак, можна стверджувати, що якщо людина сповідує мораль певної групи, наприклад, кримінального угруповання, то й її уявлення про «правильне» і «неправильне» буде вирізнятися від того загально прийнятого морального кодексу, який панує в суспільстві. Звідси й правова та політична культура даної особи будуть діаметрально вирізнятися від пануючої в суспільстві правової й політичної культури. Правова й політична культура такої особи буде визначатись як деформована, а значить для неї цілком прийнятним може бути вчинення злочину, оскільки для соціальної групи, в якій вона існує, дане діяння не є «неправильним або протиправним».

Для прикладу, деякі наші народні депутати, маючи мандат довіри громадян своєї держави, у скрутний для неї час не припиняють підтримувати агресивну політику Російської Федерації. Більше того, щодо деяких, за словами очільника СБУ, існують прямі докази їхньої злочинної діяльності проти держави Україна. Але, керуючись власними мотивами або мотивами групи, в якій вони повсякчас існують (наприклад, партії, фракції парламенту), вони вчиняють злочини проти держави, виправдовуючи їх за допомогою політичної гри, популіс- тичних гасел, пропаганди, і врешті-решт, відвертої брехні. У цьому випадку виникає питання, хіба така особа може бути моральною, і думку, волевиявлення чи інтереси якої групи представляють суб'єкти політики?

У цьому контексті цілком очевидним є той факт, що мораль є ціннісно-смисловим ядром культури (як політичної, так і правової). Без неї культура просто позбавлена свого гуманістичного змісту. Іншими словами, мораль кожної окремої людини створює культуру усього суспільства⁶. І, оскільки вона уявляє собою частину соціальних норм суспільства можемо говорити про те, що, як правова, так і політична культура є певними виразниками пануючих правової та політичної систем. Більше того, даним системам характерна своя неповторність, індивідуальність. Адже, як вважають деякі українські вчені, зокрема, Н. Оніщенко, правова система України належить до самостійного типу правової культури⁷. Тобто правова і політична системи засновані на певних соціальних нормах і це є абсолютно правильним. Вони відображають принципи та ідеї, що відповідають уявленням про мораль якоїсь частини, але не обов'язково всього суспільства. Л. Фрідмен вважає, що мораль - це абстракція. Певною мірою з ним можна погодитись, адже конфлікти й дебати, які відбуваються з приводу моральності чи аморальності тих чи інших фактів, не вичерпні й безкінечні - про аборти, евтаназію, смертну кару, полігамію і т.д. Цей перелік достатньо великий, але питання не в тому, чи повинні право і політика, а відтак і політична та правова культура, підтримувати мораль. Питання в тому, чию мораль і як?

Саме це питання, на нашу думку, видається найбільш складним для усвідомлення. Де ті межі взаємодії моралі й правової та політичної культур? Як їх можна визначити і обґрунтувати? Як визначити той загальний обсяг взаємодії культури й моралі, який буде сприйнятий усіма членами суспільства без винятку?

На нашу думку, межа взаємодії моралі й політичної та правової культур, яка сприймається без винятку усіма членами суспільства може бути показана через усім відомі десять заповідей, в яких сконцентровано основний зміст понять добро, зло, справедливість, загальне мірило правильності того чи іншого вчинку людини. Звичайно, заповіді є нормами релігійного характеру, але ж моральні норми побудовані на їх основі, а тому несуть у собі їх смислове навантаження. Десять заповідей вміщені в нормах позитивного права, вони є актуальними також і для політиків, для політичної діяльності людини й суспільства, а тому їх можна визначити як загальнообов'язкове, визнане всіма без винятку членами суспільства мірило моральності. Все, що виходить за межі цих десяти основних понять, залежно від того, з яким знаком плюс чи мінус, є відхиленням, яке можна вважати трансформаційним або деформаційним процесом моралі, а відтак і свідомості громадян.

Якщо більш детально розглянути десять заповідей, то можна говорити про універсальний обсяг уявлень про добро, зло, справедливість і т.д., який формує свідомість людини, соціальної групи і усього суспільства. Усвідомлюючи дані норми, людина створює власну модель розвитку суспільства і всіх основних процесів у ньому. Після цього вона починає шукати однодумців, з якими формує певні групи. Таким чином, на шляху формування правової та політичної культур через призму моралі ми бачимо певний ланцюг: загальноприйнята моральна установка - свідомість особи - свідомість групи однодумців (певне соціальне угруповання) - свідомість соціуму. Все, що є за межами даного ланцюга, можна визначити як відхилення від умовної межі впливу моралі на формування правової та політичної свідомості, а отже і культури. Дані відхилення можна назвати імпульсами, які, за умови їх позитивності (наприклад, розвиток гуманізму в суспільстві, замовлення суспільства на справедливість і т.д.), є поштовхом для розвитку нового витка у формуванні правової та політичної культури. Наприклад, усвідомлення невідворотності покарання для будь-якої особи, незалежно від соціального статусу або займаної посади, чи владного щабля, призведе до того, що дана особа, перш ніж вчинити якусь дію, завжди буде думати про її наслідки не лише для себе, а й для суспільства в цілому або ж просто буде боятися покарання, яке її все одно наздожене. Якщо ж мова йде про людину, яка сприймає моральні норми лише з позиції «Що конкретно я з цього буду мати?» або з установкою «А що це мені дає?», то в такому випадку ми маємо справу з певною деформацією свідомості людини.

Наскільки вона глибока в даному контексті, настільки ми будемо мати деформовану правову й політичну культуру цієї людини. Наприклад, для неї може буде цілком прийнятним за певну посаду, преференції на роботі, грошову винагороду засудити невинну людину або, прикриваючись високим званням народного депутата, відверто брехати суспільству й власним виборцям, оскільки для такої особи брехня є благом, тобто добром, але лише персонально для неї. Зрозуміло, що коли така людина знаходить своїх однодумців (інтегруючись у певну соціальну групу), то, безумовно, ми вже маємо деформовану правову й політичну культуру певної групи. А якщо ще й ця група отримає якісь важелі влади, то вона за сприятливих обставин зможе змінити правову й політичну культуру всього суспільства. Саме за такої ситуації вплив моралі на правову й політичну культуру можливо й не буде яскраво промальовуватись, але це не означає, що цього впливу не існує взагалі.

Якщо продовжити дані роздуми, то можна говорити й про те, що така група, наділена владними повноваженнями, може за певних обставин змінити наявний політичний режим «під себе», що ми спостерігали за часів правління президента В. Януковича, при якому згорталися фактично ті правові інститути, які характеризують демократичний режим. Такі, наприклад, як свобода слова. Була з боку правлячої верстви і абсолютна неповага до опозиції в політиці, а це впливало не тільки на формування й перебіг політичного процесу, а й на якість і прозорість законодавчого процесу. Варто згадати лише сумнозвісні «драконівські» закони від 16 січня.

Виходячи з вищесказаного, доходимо висновку, що межі впливу моралі на правову й політичну культуру соціуму можна визначити через існуючий політичний та правовий режим держави, адже при тоталітарному режимі про існування правової та політичної культури, на нашу думку, взагалі не можна говорити. У такому суспільстві правова й політична культура є слабкою, непевною, з одного боку, а з іншого - вона просто вміщує в собі «гасла вождя». Навпаки, при демократичному режимі рівень правової й політичної культури в суспільстві є достатньо високим, оскільки високим є й рівень сприйняття суспільством норм моралі. У такому суспільстві кожен його член добровільно бере на себе обов'язки і несе відповідальність за свої дії, керуючись не лише власним, а й суспільним інтересом.

Україна сьогодні перебуває в транзитному режимі. Можна скільки завгодно в Конституції закріплювати, що ми є демократичною державою, але це не означає, що вже сьогодні ми побудуємо демократію. Не дивлячись на всі правові й політичні перетворення, яких зазнають наразі наша держава і суспільство, до демократії нам ще треба пройти довгий шлях. Відповідно, й мораль у суспільстві носить відбиток цих перетворень, оскільки, впливаючи на правову й політичну культуру, вона сама знаходиться під їх постійним впливом.

правовий політичний культура мораль

Размещено на Allbest.ru