Норми про кримінальну відповідальність за посягання на правосуддя в праві України у період Гетьманщини

Размещено на http://allbest.ru

1

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 343.36:343.125/.126:343.4

Норми про кримінальну відповідальність за посягання на правосуддя в праві України у період Гетьманщини

Лідія Михайлівна Палюх,

кандидат юридичних наук, доцент

Вивчення історії розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти правосуддя необхідне для з'ясування становлення та розвитку в українському кримінальному праві відповідної групи кримінально-правових норм.

Значний інтерес у цьому контексті становить дослідження джерел права, що діяли в Україні в період Гетьманщини. Проведення всебічного аналізу правових норм у контексті сучасних завдань державотворення є актуальним.

Питання, що стосуються історії розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти правосуддя, розглядали у своїх працях такі вчені, як О. О. Вакулик, А. В. Воронцов, О. І. Габро, С. Є. Дідик, Н. Д. Квасневська, В. В. Кузнецов, А. Г. Мартіросян, Р. І. Мельник, С. С. Мірошниченко, О. І. Плужнік, М. В. Сийплокі, В. В. Сміх та інші вчені.

У цих працях розглядаються питання про історію становлення і розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за окремі види діянь, що посягають на встановлений порядок судочинства та виконання судових рішень.

У працях таких вчених, як І. Й. Бойко, Я. Падох, С. В. Юшков питання про кримінальну відповідальність за злочини проти правосуддя розглядаються в контексті загалом розвитку права цієї доби.

Видається, що питання про кримінальну відповідальність за посягання на встановлений порядок судочинства та виконання судових рішень у праві України доби Гетьманщини потребує детального аналізу положень пам'яток права, що діяли в цей період, а також аналізу відповідних норм з точки зору системності їх закріплення як таких, що передбачають кримінальну відповідальність за посягання на однорідні суспільні відносини.

Березневими статтями, які визначали взаємовідносини між Гетьманщиною і Московською державою, передбачалося, що попередні права, якими керувалося населення Гетьманщини, не повинні порушуватися російським урядом. За цим державним юридичним актом у Гетьманщині була закріплена система права, що склалася в період народно-визвольної війни 1648-1654 років. До неї входили норми Статуту Великого князівства Литовського 1588 р., магдебурзького права, нормативних актів гетьманської влади, звичаєвого права тощо Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: навчальний посібник для студентів вищих та середніх спеціальних юри-дичних навчальних закладів і факультетів. - Львів: Світ, 2000. - 120 с. - С. 31..

Я. Падох зазначав, що джерелами кримінального права доби Гетьманщини було писане право, право звичаєве і судова практика. До писаного права належали три Литовські Статути та неофіційні збірники німецького міського права, з яких найбільш поширеними були Саксонське зерцало та так званий Порядок (право кульмське, магдебурзьке, міські права) Падох Я. Нарис історії українського карного права / Я. Падох. - Мюнхен: Видавництво «Молоде життя», 1951. - 130 с. - С. 118.. Норми українського звичаєвого права, що склалися в період освоєння Нижнього і Середнього Придніпров'я українським селянством, все більше виходили з ужитку. Гетьман Апостол прямо прописав українським судам керуватися Литовським Статутом Юшков С. В. История государства и права СССР. Часть І. Издание четвертое / С. В. Юшков; Отв. ред.: Покровс-кий В. С. - М.: Госюриздат, 1961. - 679 с. - С. 387..

На основі аналізу положень Литовських статутів 1529, 1566, 1588 років можна констатувати, що в цих джерелах права значну увагу було приділено визначенню відповідальності за посягання на встановлений порядок судочинства, виконання рішень судів. При цьому переважна більшість норм, що передбачала кримінальну відповідальність за такі посягання, містилася в одному розділі (розділ четвертий Статуту Великого князівства Литовського «Про суди і про суддів») Права, за якими судиться малоросійський народ, 1743 / [упорядник та автор нарису К. А. Вислобоков; відповідальний редактор та автор передмови Ю. С. Шемшученко; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корець- кого, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського]. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корець- кого НАН України, 1997. - 547 с. - С. 395..

У цьому в розділі містилися одночасно норми процесуального і матеріального права. Те, що зазначені норми були поміщені в один розділ, свідчить про усвідомлення специфіки цього виду державної діяльності, особливих завдань, що стояли перед нею, і у зв'язку з цим необхідності посиленої охорони відповідних суспільних відносин.

С. В. Юшков зазначав, що через кількість джерел права, що діяли в цей період, неважко зробити висновок про те, що окремі правові норми на Україні могли протирічити одна одній. А головне, не було єдиної, офіційно визнаної редакції Литовського статуту, оскільки крім другого Литовського статуту, застосовувалися три редакції третього Литовського статуту.

Таким чином, постала необхідність кодифікації законодавства. Починаючи з моменту приєднання Лівобережної України (1667 р.), українські правлячі кола довгий час не ставили питання про кодифікацію українського права. Але в 20-х роках XVIII ст. це питання було поставлене російським урядом. У 1744 році правитель України Бібіков представив Зібрання на затвердження в Сенат.

Потім Зібрання офіційно було піддано забуттю. Основною причиною незатвердження Зібрання дослідники називають те, що воно відобразило якісну відособленість українського законодавства від російського. Характер Зібрання був такий, що в його текст не можна було внести низку змін, які відповідали баченню царського уряду без радикальної переробки Юшков С. В. Вказана праця. - С. 387-388.. Ліквідація гетьманства в Україні і її автономії наприкінці XVIII ст. остаточно зняли питання про офіційне санкціонування «Прав» і введення їх у дію. Попри це «Права» поширювалися у рукописних списках, за ними вивчали українське право, на них були й окремі посилання в судовій практиці Права, за якими судиться малоросійський народ, 1743 / [упорядник та автор нарису К. А. Вислобоков; відповідальний редактор та автор передмови Ю. С. Шемшученко; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корець- кого, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського]. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корець- кого НАН України, 1997. - 547 с. - С. VII..

У Правах, за якими судиться малоросійський народ, як і в Литовських Статутах, приділялась значна увага регулюванню відносин у сфері судочинства, виконання судових рішень, а також питанням відповідальності, у тому числі кримінальної, за порушення зазначеного порядку. Слід зазначити, що у «Правах» було структурно відособлено норми, що визначали порядок здійснення судочинства, виконання судових рішень, а також кримінальну відповідальність за посягання на ці суспільні відносини. Зокрема, майже всі вони вони були зосереджені у двох главах.

У п. 2 артикулу 3 глави сьомої «Прав», що мала назву «О судах, судиях и других персонах к суду надлежащих и о содержании правного порядка в делах судебных», містилися норми, що передбачали відповідальність за невиконання вимог суду, зокрема, відмову особи постати перед судом. Артикул 5 цієї глави, що мав назву «О безопасности судей и других судовых чиновников во время суда», передбачав покарання за посягання на суддів під час судового розгляду у зв'язку з виконанням ними своїх повноважень.

Пункт 8 артикулу 6 сьомої глави «Прав» передбачав покарання судовим чиновникам за хабарництво, затягування справи. Також в артикулі 6 встановлювалася кримінальна відповідальність за підроблення судових документів та інші зловживання судових чиновників.

Пункт 2 артикулу 7 встановлював відповідальність за незаконний вплив на суд - втручання писаря або канцеляриста, який сам у суді виступає позивачем чи відповідачем, у діяльність іншого судового чиновника, який веде цю справу, зокрема, якби така особа не дотримувалася встановленого законом порядку судочинства, або чимось перешкоджала судовому чиновнику, який веде цю справу, або погрожувала йому за «правильне провадження». У цьому разі винна особа підлягала такому покаранню, як штраф та покаранням, передбаченим у інших артикулах за непослух суду Там само. - С. VII, 86.

У п. 7 артикулу 8 встановлювалася відповідальність судового чиновника - возного - за зловживання своїми повноваженнями. Якщо такі діяння призвели до застосування смертної кари до невинуватої особи, то винний у цьому возний сам мав бути страчений, а за інший менш небезпечний злочин покараний дванадця- титижневим арештом, крім цього, мав відшкодувати збитки позивачу, а також позбавлявся чину Там само. - С. 89-91. Артикул 12 глави сьомої встановлював відповідальність судді або іншого судового чиновника, який під час судового розгляду «явно когось безчесними словами обмовив».

За такі діяння відповідали, крім суддів, також писарі, межовщики та інші чиновники та «служителі канцелярські». Винний у такому діяння повинен був бути покараний шеститижневим арештом; у разі ж, якщо цей суддя або інший судовий чиновник під час судового розгляду вчинили насильство, під час судового розгляду когось поранили, винні особи підлягали смертній карі. За вбивство за таких самих обставин передбачалося покарання у виді смертної кари, позбавлення честі. Крім цього, винний мав здійснити майнове відшкодування потерпіломуТам само. - С. XVII.

Крім відповідальності за посягання на порядок судочинства, у цьому розділі містилися норми, що передбачали посягання на порядок виконання судових рішень. Так, у п.п. 2 - 6 артикулу 9 глави сьомої «Прав» встановлювалося покарання за посягання на возного - особу, на яку було покладено виконання судових рішень, - у зв'язку з його діяльністю, а також за перешкоджання виконанню возним своїх функцій у судочинстві. Пункт 6 артикулу 9 встановлював відповідальність самого возного або осіб, які допомагали йому у здійсненні повноважень, які під час виконання обов'язків з виконання судового рішення самі дали причину для сварки, знеславили, побили або вбили особу, щодо якої виконується судове рішення Там само. - С. 94-95.. Таким чином, «Права» встановлювали кримінальну відповідальність за невиконання, перешкоджання виконанню судових рішень.

Також у цій главі «Прав» містилися норми про кримінальну відповідальність за посягання на встановлений порядок виконання покарань, у тому числі ухилення від призначених судом покарань. Зокрема, артикул 22 передбачав покарання щодо сторожі і наглядачів за втечу ув'язнених («колодників») з місця ув'язнення. У п. 4 цього ж артикулу встановлювалася кримінальна відповідальність сторожі у разі умисного сприяння втечі ув'язненого або «колодника». За такі діяння встановлювалися суворі покарання - катування і смертна кара.

Артикул 23 передбачав кримінальну відповідальність за приховування злочинця, засудженого до смертної кари. У п. 8 артикулу 23 встановлювалася кримінальна відповідальність за втечу з-під арешту Там само. - С. 108.

Норми, що передбачали кримінальну відповідальність осіб, які виконували функцію захисту, представництва сторони, які позначалися у «Правах» як «повірені», за посягання, пов'язані з виконанням ними функцій у судочинстві, містилися в главі восьмій «Прав».

Зокрема, відповідно до п. 1 артикулу 9 повірений, викритий у вчиненні підлогу зі свого боку, мав відшкодувати шкоду потерпілому у подвійному розмірі, а сам підлягав покаранню у виді арешту, тілесним покаранням. У п. 2 передбачалося покарання повіреному за неумисне, з необережності упущення у справі своєї сторони, внаслідок чого стороні було заподіяно збитки. Таке діяння каралося чотиритижневим арештом Там само. - С. 122.

Також у главі восьмій передбачалась кримінальна відповідальність інших учасників судочинства за посягання на встановлений порядок його здійснення. Так, пункт 8 артикулу 12 глави восьмої «Прав» встановлював покарання сторін за фальшування доказів у суді аналогічно як в артикулах про свідків Там само. - С. 123.. Пункт 2 артикулу 18 встановлював відповідальність свідків за умисні неправдиве показання. Артикул 21 у п. 2 встановлював сувору кримінальну відповідальність за неправдиву присягу. Зокрема, коли особа, неправдиво присягнувши, щось суду повідомила, а пізніше у цьому була викрита, така особа каралась відсіканням двох пальців руки, які винний підносив, коли давав присягу, а також відшкодуванням збитків, шкоди, що була заподіяна; також винний оголошувався людиною безчесною, негідною довіри Там само. - С. 136, 139. У п.п. 3, 4 артикулу 22 глави восьмої «Прав» встановлювалась відповідальність за неповагу до суду, порушення поряду в судовому засіданні. Артикул 24 встановлював відповідальність за посягання на учасників судового розгляду в суді під час розгляду справи.

Зокрема, в п. 1 встановлювалась відповідальність тієї сторони у спорі, яка в суді під час судового розгляду когось знеславила, штовхнула, поранила. У п. 2 цього артикулу встановлювалась відповідальність за вбивство особи в суді під час судового розгляду. Винна особа підлягала смертній карі, втраті честі, а спадкоємцям потерпілого відшкодовувалася компенсація з маєтків винного «в подвійному розмірі». Однак особа, яка поранила або вбила іншу, не підлягала кримінальній відповідальності у разі, якщо потерпілий сам спровокував її сваркою або перший заподіяв удар (п. 3 артикулу 24 «Прав») Там само. - С. 139.

Артикул 37 глави восьмої «Прав» встановлював відповідальність за неправосуддя у разі, якщо судді винуватого виправдали, а невинуватого обвинуватили у зв'язку «з ворожістю до однієї сторони, а дружбою до іншої сторони, або по іншій пристрасті», умисно. Винні судді мали відшкодувати потерпілому завдану шкоду, також вони не могли бути допущені в майбутньому до зайняття будь-яких посад.

У разі ж, якщо вони зробили це з користі, для отримання матеріальної винагороди, прибутку, і цим заподіяли комусь даремну тяганину і збитки, якщо вони це неодноразово чинили, винні підлягали смертній карі за такі діяння, а потерпілому з їх маєтків відшкодовувалася завдана шкода. За постановлення неправосудного судового вироку не з умислу, а необережно, через недогляд чи незнання, однак чинили так неодноразово, вони підлягали звільненню з судових посад Там само. - С. 153-154.. Пункт 3 артикулу 37 глави восьмої «Прав» встановлював відповідальність позивача у разі, якщо він безпідставно зганьбив суддів своїм позовом та апеляцією, зокрема, зазначивши в них, що судді судили за винагороду чи з якоїсь зацікавленості («страсті»).

Винний у такому діяння підлягав жорстоким тілесним покаранням і відшкодовував суддям «за безчестя». Артикул 38 глави восьмої встановлював покарання особі, яка обманом і підлогом домоглася постановлення судового рішення в свою користь. Винний підлягав покаранню дванадцятитижневим арештом, сплатою потерпілій стороні відшкодування. Якщо ж це сталося в кримінальній справі, то винний підлягав тому покаранню, що було передбачено за вироком потерпілій особі Там само. - С. 155.

Також норми про відповідальність за посягання на правосуддя містилися і в інших главах «Прав».

Так, артикул 2 глави двадцять п'ятої встановлював кримінальну відповідальність суддів за віддання на катування особи хоч і за наявності законних підстав, але якщо її було надмірно катовано під час допиту і вона померла, якщо при цьому надмірні катування були вчинені з корисливих чи інших мотивів судді, який прийняв таке рішення. Винні в таких діяннях підлягали катуванню та штрафу. Якщо ж це сталося з необережності - «без умислу, а з якогось їх нерозгляду або необережності», винні підлягали лише покаранню у виді штрафу Там само. - С. 438.

Пункт 1 артикулу восьмого глави двадцять п'ятої «Прав» встановлював кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, за повідомлення про вчинення злочину завідомо невинуватої особи. Відповідальність за подібні діяння встановлював також артикул 9 глави двадцять п'ятої. Глава двадцять шоста «Про магістрат і уряд гродський привілейованих та інших менших міст, про суди їх, гродські та інші посади» передбачала норми, покликані охороняти діяльність гродських судів. Зокрема, п. 2 артикулу «Про почитання в суді гродському судових і приходящих персон, також і про штрафи за непочитан- ня» передбачав норму про відповідальність за образу, насильство щодо чиновників гродських судів при виконанні ними своїх обов'язків. У п. 3 артикулу 3 глави двадцять шостої «Прав» передбачались покарання щодо позивача і відповідача, їх повірених, якщо вони при провадженні в суді гродському, «зневажаючи почитання суддям і судовому дому», свого суперника словами знеславили або застосували до нього насильство.

Отже, можна констатувати, що у пам'ятках права, що застосовувалися в період Гетьманщини, зокрема, таких як Права, за якими судиться малоросійський народ, Литовський Статут 1588 р., досить детально було регламентовано порядок здійснення судочинства, виконання судових рішень, а так само визначено відповідальність за порушення цього порядку. «Права», як і Литовський Статут 1588 р., містили велику кількість норм, що передбачали кримінальну відповідальність за посягання на ці суспільні відносини, причому посягання, вчинені як судовими чиновниками, так і іншими особами, не залученими у сферу судочинства.

Ця відповідальність часто була диференційована з урахуванням пом'якшуючих, обтяжуючих обставин. Норми, що передбачали кримінальну відповідальність за відповідні посягання, були спрямовані на утвердження авторитету суду, судової влади.

Спільною рисою переважної більшості норм, що встановлювали кримінальну відповідальність за злочини про правосуддя, слід відзначити те, що передбачені в них посягання визнавалися суспільно небезпечними в момент їх вчинення незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Також Я. Падох, аналізуючи санкції у нормах «Прав», слушно зазначає про те, що при типово публічних злочинах проти держави, суспільства, моралі і релігії на першому місці стоїть публічна кара, і лише на другому - кара приватна і обов'язкове відшкодування Падох Я. Вказана праця. - С. 85. Це повною мірою стосується норм, що передбачали відповідальність за посягання на судочинство, виконання судових рішень. У переважній більшості з них поряд з покаранням за вчинений злочин, передбачалося майнове відшкодування потерпілому або його близьким. законодавство правосуддя гетьманщина

Ще однією тенденцією, що простежується при аналізі зазначених пам'яток права, в контексті встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, є структурне відособлення у цих джерелах, зокрема, в їх окремих структурних підрозділах переважної більшості норм про кримінальну відповідальність за злочини, що посягали на встановлений порядок судочинства, виконання судових рішень.

Резюме

Норми про кримінальну відповідальність за посягання на правосуддя в праві України у період Гетьманщини. Палюх Л. М.

В статті проаналізовано норми права, що передбачали кримінальну відповідальність за посягання на правосуддя, у пам'ятках права, що діяли на території України в період Гетьманщини. У результаті аналізу норм сформульовано тенденції права у цей історичний період щодо встановлення кримінальної відповідальності за відповідні діяння, визначено особливості закріплення ознак злочинів, що посягають на встановлений порядок судочинства, виконання судових рішень, у письмових джерелах права.

Ключові слова: злочини проти правосуддя, писане право, Гетьманщина, кримінальна відповідальність.

Резюме

Нормы об уголовной ответственности за посягательства на правосудие в праве Украины в период Гетьманщиины. Палюх Л. М.

В статье проанализированы нормы права, предусматривающие уголовную ответственность за посягательства на правосудие, в источниках права, действовавших на территории Украины в период Гетьманщины. В результате анализа норм сформулировано тенденции права в этот исторический период относительно установления уголовной ответственности за соответствующие деяния, определены особенности закрепления признаков преступлений, посягающих на установленный порядок судопроизводства, исполнения судебных решений, в письменных источниках права.

Ключевые слова: преступления против правосудия, писаное право, Гетьманщина, уголовная ответственность.

Summary

The Rules of Criminal Liability for Crimes against Justice in Ukrainian Law during Hetman State. Palyukh L.

The article deals with the analysis of the rules about the criminal liability for the crimes against justice, in the legal sources during the Hetmanate. As a result of the analysis the trends of law of that period concerning the criminal liability for the responsible crimes has been formulated, the peculiarities of the preservation of the elements of crimes that infringe on the established order of proceedings, enforcement of judgments in written sources of law has been determined.

Key words: crimes against justice, written law, Hetman State, criminal liability.

Размещено на Allbest.ru