Лобіювання громадських інтересів – альтернатива революції?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лобіювання громадських інтересів - альтернатива революції?

Авторкою, на підставі аналізу французьких і німецьких публікацій останніх років та власних розвідок, лобіювання розглядається як цивілізований сучасний ефективний інструмент здійснення змін в політико-правовій системі. Т.Е. Тєлькінєною визначено основні проблеми, які слід вирішити усім загалом задля запровадження в Україні правового інституту лобіювання. Зокрема, вітчизняним дослідникам, експертам, журналістам на рівнях історико-теоретичному, законодавчому, інформаційному акцентувати на лобіюванні саме громадських інтересів.

Хочеться вірити, що ХХІ століття стане часом поширення інноваційних підходів до вирішення суспільних проблем, в тому числі, й зміни правопорядку в тій чи іншій державі. Мається на увазі перехід від революційних методів до менш радикальних, але не менш ефективних. Українське суспільство, на наше переконання, вкрай потребує таких інструментів. Твердження це не є формальністю задля актуалізації даного тексту. Вважаємо, що лобіювання громадських інтересів є проявом гуманізації процесу зміни правової системи шляхом використання «тихої сили» (автором метафори є німецький дослідник T. Leif).

Вітчизняними фахівцями різних спеціальностей вивчалися окремі аспекти зарубіжного досвіду регулювання відносин лобіювання та відповідні практики правозастосування. Залучалися для цього і наукові дослідження, але поза увагою колег, зазвичай, залишалися публікації іншого характеру, авторами яких були журналісти, експерти, «польові» політологи тощо. На наш погляд, звернення до робіт, що розраховані не тільки на суто фахові кола юристів або політологів, а й на більш широке коло читачів сприятиме визначенню проблем, які мусимо вирішити усім загалом задля запровадження в Україні правового інституту лобіювання у якості ефективного інструменту модернізації правової системи.

Одразу звертаємось до колег із проханням не шукати в даному тексті та позиції авторки прихованої прихильності до тих чи інших форм динаміки соціальних процесів: або до таких класичних як революція та еволюція або до постмодерністської концепції самоорганізації соціальних систем. Хоча розуміємо, що складно утриматись від такої спокуси. При цьому, готові сприйняти аргументи на користь сумнівів щодо коректності порівняння лобіювання та революції.

Увага медіа, громадськості розвинутих держав прикута наразі до лобіювання корпоративних економічних інтересів, що формує не зовсім привабливий імідж цього явища. В той же час громадяни підзабули, що в тих же Сполучених Штатах більшість прав та свобод були здобуті їх пращурами завдяки використанню різноманітних методів лобіювання2.

При цьому, континентальна Європа в історичному минулому, на відміну від Великої Британії і особливо США, зазнавала вирішальних змін правової системи, зазвичай, внаслідок таких катаклізмів як війна (походи Наполеона), революція (Велика Французька, «революції народів» або європейська весна 1848року). А якщо реформи проводилися не внаслідок соціальних потрясінь, то ініціатива та вирішальна роль у модернізації належала державі, а не громадянам (канцлер Бісмарк у Німеччині, цар Петро І у Росії).

Законодавство навіть найрозвинутіших держав не є абсолютно досконалим і час від часу потребує змін, які зумовлюються різними факторами. Можливо, у ХХІ столітті громадянам не варто задля цього чекати накопичення у своєму середовищі критичної маси пасіонаріїв та проходити через кров і жертви революції (громадянського конфлікту), а опанувати мистецтвом лобіювання громадських інтересів? Тим більше, новітня епоха знає непоодинокі приклади ефективності таких дій3.

Так, дійсно, лобіювання є традиційним інститутом саме англосаксонської політико-правової культури, але відповідні практики все більше поширюються й регулюються відповідним законодавством у багатьох сучасних державах. Окрім цього, варто зазначити, що лобіювання як політичний інститут, хай і в не зовсім сформованому вигляді, був відомий ще у ХІХ ст. і в Україні4. На відміну від країн сталої демократії, в Україні механізм забезпечення прав і свобод громадян має значною мірою формально-декларативний характер. Тому й в сучасних умовах наші громадяни задля найшвидшого переходу до реального забезпечення власних прав і свобод мусять активно застосовувати «тиху силу» й взяти до своїх рук «п'яту владу» (авторами метафори є німецькі фахівці T. Leif та R. Speth). Широкій громадськості неминуче доведеться конкурувати (розрізняємо конкуренцію і протистояння) із великим та середнім бізнесом у справі легального тиску на державу задля захисту своїх інтересів. Але, переконані, завдяки цьому пришвидшиться процес становлення громадянського суспільства в нашій країні.

На шляху легалізації інституту лобіювання та використання отриманих можливостей нас можуть спіткати невдачі, тому варто зважити, зокрема, на наступне.

По-перше, врахувати проблеми, з якими стикнулися у державах, де не так давно було прийнято закони, якими регулюються відносини лобіюван-ня: наприклад, у Польщі, Литві, Молдові. Ще 2009 року автори інформаційно-аналітичних матеріалів до круглого столу «Лобіювання в Україні: досвід, проблеми і перспективи» склали відповідний перелік5. Серед тих, які, на наш погляд, мають безпосереднє відношення до змісту даної статті назвемо неподолання негативних стереотипних уявлень про лобіювання, необ'єктивне висвітлення медіа інформації про лобіювання, «косметичне» (фрагментарне) урегулювання лобіювання6.

По-друге, проаналізувати найбільш відомі роботи сучасних європейських авторів, де розглядається феномен лобіювання і зробити висновки, які можна буде конвертувати в українські практики. Чому саме європейських? Тому що: по-перше, політико-правові реалії та ментальність романо-германської правової сім'ї, як нормативно-актової, нам ближче, аніж англосаксонської, як судово-прецедентної, по-друге, з американською літературою з означеного питання вітчизняну спільноту вже ознайомив луганський фахівець у галузі конституційного права В.Ф. Нестерович7.

Наразі звернемось до французьких та німецьких публікацій останніх років. Варто зазначити, що авторами найвідоміших книг, предметом уваги яких стає лобіювання, є незалежні журналісти, вчені, експерти високого рівня. Вже самі назви поширених у Франції робіт з вищеназваного питання свідчать про негативну конотацію терміну «лобіювання» для французів8. Особливо промовистою є така «Індустрія брехні: лобіювання, комунікації, реклама, медіа» (авторами цієї книги, перекладеної з англійської, є John Stauber, засновник і директор некомерційної організації «Центр медіа і демократії» та Sheldon Rampton, видавець електронного журналу «PR Watch»).

У редакційному вступі до книги до відома читачів доведено таке бачення сутності лобіювання з боку американських фахівців у галузі журналістських розслідувань: введення в оману громадськості, підпорядкування органів влади інтересам великих промислових груп. Тут же зазначено, що лобісти здатні переконати нас з вами у корисності тютюну, ядерної енергетики, продуктів з ГМО, війни та змусити купувати відповідну про-дукцію9. В той же час, серед журналістської спільноти, експертних кіл Франції поширеним є трактування лобіювання саме як конкуренції чисельних груп інтересів. Наприклад, 2008року під час дискусії на парламентському каналі ТБ серед політиків, експертів, журналістів наголошувалося, зокрема, й на тому, що на кожного лобіста знайдеться антилобіст10. На тлі обговорення у французькому парламенті законопроекту щодо прозорості політики та громадського життя у Франції (червень 2013року) було поновлено й дискусію щодо місця лобіювання у даному контексті. Так, експерти Vincent Gagneur та Gaёtan de Royer11 в першу чергу зауважували, що лобіювання потрібне для функціонування демократії. Аргументували свою позицію тим, що легальний діалог між різними групами спеціальних інтересів (бізнес групами, асоціаціями, громадськими організаціями) у процесі прийняття законодавчим органом рішень підвищує легітимність та ефективність державних заходів. Про різноманітність груп, що мають лобістів власних інтересів у французькому парламенті пишуть й Helene Constanty та Vincent Nouzille, незалежні журналісти, автори книги «Реальна влада в кулуарах Асамблеї»12. До таких вони зараховують фармацевтичні компанії, виробників зброї, харчову промисловість, ядерну промисловість, підприємців, лікарів, виробників, кафе, мисливців. Бачимо, що автори, на наш погляд, навмисно переліковують різнокаліберні групи і у такий спосіб, як видається, підкреслюють можливість лобіювання у Франції для усіх тих, хто бажає об'єднатися задля захисту власних прав. При цьому, експерти особливо наголошують на необхідності збереженні пієтету щодо найвищого національного законодавчого органу: рекомендують «тримати поважну відстань» між лобістами та парламентарями13.

Однак у Франції існує й інше ставлення до такої кількості груп, що захищають власні інтереси у парламенті. Так, впливова «Фігаро» Le Figaro Magazine, навпаки, вважає таку навалу лобістів фактором, що паралізує реформи і блокує розвиток країни14. У статті посилаються на історичний досвід країни і висловлюють застереження щодо можливих негативних наслідків такої ситуації. У якості авторитета залучили Жака Атталі Jacques

Attali, економіста, письменника, впливового політика, якому належать слова про те, що у Франції ніколи не проводилися реформи, але інколи відбувалися революції.

У суспільній свідомості французів наразі закарбовано трохи карикатурний образ лобіста, який блукає коридорами Palais Bourbon і тримає напоготові для парламентарів в одній кишені запрошення на обід, а в іншій - поправки до закону.

На початку 2000-х років німецькі видавці однієї з книг про лобіювання висловлювали жаль з приводу того, що дане явище у всіх його вимірах зрідка стає предметом уваги з боку науковців, ЗМІ та громадськості. Хоча дискусії з даної тематики час від часу виникали: наприклад, ще у 1970-і роки. На даний час ситуація певною мірою змінилася.

Найвідомішими авторами робіт з лобіювання у Німеччині є Thomas Leif, знаний фахівець у галузі політології: вчений, практикуючий політолог та громадський діяч, Rudolf Speth, вчений та політолог15. Серед інших: політологи та юрист, молода вчена, що спеціалізується на вивченні соціологічних аспектів лобіювання, відома журналістка, менеджер та топ менеджер, громадський діяч (ветеран освітньої програми «Ні АЕС»)16. Усі вони у той чи інший спосіб є суб'єктами відносин лобіювання в Німеччині.

Акценти німецьких публікацій, предметом яких був політико-правовий інститут лобіювання:

1) визнання необхідності легітимного інституту лобіювання для будь-яких демократичних держав

2) констатація значущості названого явища для функціонування держави: T. Leif та R. Speth зробили це шляхом витворення двох метафор: «тиха сила», «п'ята влада», які відтоді користуються популярністю серед тих, хто пише про відносини лобіювання

3) увага авторів прикута, головним чином, до практик лобіювання бізнес інтересів великих корпорацій і констатації негативного ставлення громадськості до того, що парламентарі все частіше враховують їх під час розробки та прийняття законів

4) постановка питання про те, наскільки дії лобістів у Німеччині відповідають чинному законодавству

5) виокремлення рис, притаманних лобіюванню, у сучасній Німеччині: його професіоналізація та використання лобістами у якості головного методу штучно створеної суспільної думки

6) збільшення зацікавленості щодо лобіювання громадських інтересів (наприклад, R. Speth підготував «Доповідь про стан і перспективи громадської участі», а цього року (2014) на факультеті соціальних наук Університету Касселя передбачається відкриття аспірантури «Держава загального добробуту і груп інтересів»).

На наш погляд, найкориснішими для ментальної рецепції в Україні є позиція авторів розвідки «П'ята влада. Лобізм в Німеччині», які пропонують своїм співвітчизникам відійти від уявлення про те, що держава з її міністрами та усіма службовцями здійснюють загальне благо. Натомість T. Leif та R. Speth вважають за краще визнати реалії: держава є зосередженням інтересів різних груп, що сформувалися у суспільстві, якими і визначається зміст державної політики. Таке твердження вкладається в межі договірної теорії походження держави і певним чином поглиблює її. Можливо, і нам, українським громадянам, варто зійти з гойдалки крайнощів ідеалізації або презирства до державних інститутів та перейти до прагматичного усвідомлення їхньої сутності? Своєю чергою, парламентарям - взяти до уваги трактування позитивної сутності лобіювання, яке було надано російським дослідником В.В. Субочєвим: інструмент відстоювання законних інтересів та канал виходу тієї енергії громадськості, яку не можна подавити і на шляху якої не можна поставити нормативні перепони, які заборонять діалог громадян із владою17.

Отже, на підставі вищевикладеного можна дійти наступних висновків.

Виходячи із загального визнання у Франції, Німеччині вагомості лобіювання як інструменту захисту спеціальних інтересів різних груп шляхом внесення до національного законодавства відповідних змін, вважаємо за можливе визначити вищеназваний метод тиску на органи влади ефективним задля модернізації правової системи в сучасних умовах. Окрім цього, громадськості все більше «смакує» така діяльність, про що свідчать ініціативи щодо поглиблення інтерактивного характеру процесу прийняття рішень на усіх рівнях, які поширюються у різних державах.

Українським дослідникам, експертам, журналістам через усі доступні їм засоби комунікації варто пояснювати широкій громадськості, що сутністю лобіювання є можливість легального впливу на державні інститути задля захисту власних інтересів. Наголошувати при цьому, що буде відбуватися конкуренція як між різними групами інтересів так і між ними та державою. Обов'язково слід розрізняти дві головні групи інтересів, що стають предметом лобіювання: громадські та великого бізнесу.

Акцент на лобіюванні саме громадських інтересів передбачає: на рівні історико-теоретичному - обґрунтувати дану прерогативу, на рівні законодавчому - забезпечити такі можливості для громадських організацій, на рівні інформаційному - надати відповідну підтримку медіа.

Враховуючи значну кількість зауважень з боку французьких та німецьких авторів щодо непрозорості практик лобіювання та щодо їх відповідності чинному законодавству, вважаємо за потрібне наголосити на такому: запроваджуючи в Україні інститут лобіювання, слід остерігатися «косметичних» змін законів, тому необхідно, наскільки це можливо, максимально повно врегулювати відносини лобіювання. Задля формування у громадян довіри до практик лобіювання, на наш погляд, обов'язково слід запровадити на інституціональному рівні, зокрема, незалежний контроль за дотриманням вищими державними посадовими особами фінансової транспарентності та запровадження кримінальної відповідальності за її порушення (зокрема, за надання неправдивої інформації у декларації). Вважаємо, що вельми корисним, при цьому, буде вивчення та використання, наприклад, досвіду Франції, де спочатку діяла Комісія з фінансової транспарентності громадського життя, а у жовтні 2013р. було прийнято закон (набув чинності після підписання 29 березня 2014р. прем'єр-міністром відповідного декрету) про її заміну Вищим адміністративним органом з транспарентності громадського життя (HATVP). Під юрисдикцію нової Комісії, що контролює достовірність декларацій (одна - про фінансовий стан, друга - про інтереси та діяльність) вищих посадовців Франції, підпадають 9 тисяч осіб: міністри, члени парламенту як національного так і європейського, мери великих міст, високі посадові особи компаній, частина активів яких знаходиться у державній власності.

Література

правовий лобіювання інститут

1. Войнич О.М. Цивілізований лобізм як чинник політичної культури: концептуальний та прикладний виміри: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук / О.М. Войнич, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2009. - 21 с.; Гриценко О.А. Економіко-правові основи формування інституту лобіювання в трансформаційній економіці / О.А. Гриценко, Л.М. Павловська // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. - 2010. - №3. - С.85-95.

2. Тєлькінєна ТЕ. Відміна рабства в США як епізод з історії лобіювання громадських інтересів / Т.Е. Тєлькінєна / матеріали Українсько-польської науково-практичної конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в умовах євроінтеграції» (5 листопада 2013 року, ДДУВС). - Дніпропетровськ, 2013. - С.83-86.

3. Бевзюк В.І. Громадське лобіювання: європейський та український досвід (на прикладі некомерційних організацій велосипедистів) / В.І. Бевзюк. - Там само. - С. 123-126; Петренко А.О. Історія лобіювання у Великобританії інтересів громадян, що не палять / А.О. Петренко. - Там само. - С. 146-148; Завада П.С. Європейське жіноче лоббі - інститут громадянського суспільства / П.С. Завада. - Там само. - С.131-134.

4. Тєлькінєна Т.Е. Епізод з історії лобіювання відміни тілесних покарань для сільських обивателів, що знали грамоту (1872 рік) / Т.Е. Тєлькінєна // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». - 2013. - №6.3. - С. 38-41.

Размещено на Allbest.ru