Особливості застосування механізму державно¬приватного партнерства в діяльності туристичних підприємств

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Особливості застосування механізму державно-приватного партнерства в діяльності туристичних підприємств

О.О. Журба

Анотація

З'ясовано теоретичні та практичні аспекти існування державноприватного партнерства в країні. Визначено основні напрямки розвитку туристичних підприємств за рахунок використання механізму державноприватного партнерства.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, інвестиції, приватний партнер, туристична діяльність, туристичне підприємство.

The article is devoted to the theoretical and practical aspects of the public- private partnership in the country. The basic directions of tourism enterprises by the use of public-private partnerships have been determined.

Key words: public-private partnerships, investments, private partner, tourist activities, tourist enterprises.

На сьогодні в багатьох країнах світу розвиток економіки характеризується пошуком нових форм і методів державного управління і регулювання, значними структурними зрушеннями в напряму лібералізації господарства, децентралізації і приватизації. Зміни, що відбуваються, знаходяться в руслі ліберально-консервативної політики і означають ослаблення прямого і посилення непрямого державного регулювання, зміцнення місця і значення приватних інвесторів і операторів у цих галузях, установлення партнерських відносин держави і бізнесу. Збільшення значення приватного сектора в розвитку галузевих комплексів відображає нову концепцію ролі держави в економіці і незадоволеність суспільства діяльністю державних служб по забезпеченню суспільних інтересів і потреб.

Питання державно-приватного партнерства розглянуто в наукових публікаціях вітчизняних учених О. Бойко [7], Н. Петрової [13], Д. Токаревої [16], Л. Гриценко [10], Є. Гнатченко [9] та інших. Питання державного регулювання туризму в Україні розглядали у своїх дослідженнях такі вітчизняні науковці, як О. Виноградова [8], П. Пуцентейло [15], В. Явкін [18], Н. Кудла [12] та інші.

Мета статті полягає у висвітленні основних засад державно-приватного партнерства, які можна використати в діяльності туристичних підприємств з метою підвищення ефективності надання туристичних послуг населенню.

Аналіз законодавчої бази підтвердив, що для розвитку будь-якої сфери найбільш ефективним є державне приватне партнерство [1-6]. Згідно із Законом України (далі - ЗУ) “Про державно-приватне партнерство” під державним приватним партнерством (ДПП) розуміється співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органами місцевого самоврядування (ОМС) (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору.

Іншими словами, ДПП - це система взаємовідносин між державним і приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагороди (відшкодування) ніж ними для вигідного співробітництва на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових і модернізації (реконструкції) діючих об'єктів, які потребують заохочення інвестицій у користуванні (експлуатації) такими об'єктами.

Можна сказати, що ДПП виступає найбільш перспективним напрямком інвестування, в т.ч. й у туристичну галузь (створення локальних туристичних об'єднань) за умов, що буде створено відповідну законодавчу базу, яка стимулюватиме розвиток співробітництва між державним і приватним секторами, підвищуючи конкурентоспроможність не лише туристичних підприємств, але й економіки держави в цілому та заохочуючи іноземні інвестиції в економіку України [12-13].

Згідно із ЗУ “Про державно-приватне партнерство”, визначають такі сфери застосування державно-приватного партнерства в Україні [1]:

1. Пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування.

2. Розподіл і постачання природного газу.

3. Виробництво, транспортування і постачання тепла.

4. Виробництво, розподілення та постачання електричної енергії.

5. Будівництво та експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно- посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів, метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури.

6. Туризм, відпочинок, рекреація.

7. Оброблення відходів.

8. Збір, очищення та розподілення води.

9. Культура та спорт.

10. Охорона здоров'я.

11. Машинобудування.

12. Забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем.

13. Управління нерухомістю.

14. Інші сфери здійснення ДПП (освіта, наука, IT тощо).

Основними принципами здійснення ДПП називають:

- рівність перед законом державного та приватного партнера;

- заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів;

- узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди;

- незмінність протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності, переданих приватному партнеру;

- визнання державними та приватними партнерами прав та обов'язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору укладеного в рамках державно-приватного партнерства;

- справедливий розподіл між державним та приватним партнерами ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства [7].

Взаємодія на умовах ДПП має й такі недоліки:

- створення фінансових зобов'язань держави на довгострокову перспективу;

- потенційно високий ризик значних витрат держави у випадку розірвання договору про ДПП;

- відсутність досвіду реалізації проектів ДПП, відсутність фахівців достатньо високого рівня, зокрема, зі сторони державного партнера;

- тривалість строків реалізації проектів ДПП і неможливість урахувати при укладенні договору про ДПП всі ризики, зокрема, циклічність виникнення кризових явищ;

- високі витрати на етапі підготовки проекту;

- розрив у часі між реалізацією проекту та можливістю бюджету профінансувати його реалізацію;

- у бюджеті не відображається конкретний проект, відсутні дієві механізми відстеження його реалізації;

- потенційно висока корупційна складова [7].

Відповідно до українського законодавства, ДПП повинно здійснюватися на основі договору. У рамках ДПП можуть укладатись договори про концесію, спільну діяльність, розподіл продукції, інші договори. Істотні умови договорів, що укладаються в рамках здійснення ДПП, мають відповідати вимогам, установленим законами України (табл. 1) [10; 20].

Таблиця 1

Базові моделі взаємодії держави та бізнесу в схемах державно-приватно партнерства

На практиці, як правило, відбувається комбінування виділених п'яти форм взаємодії держави та бізнесу, що створило основу для появи різних видів контрактів і способів передачі ризиків, завдяки чому став можливим ефективний розподіл сфер відповідальності між партнерами в проектах ДПП (табл. 2) [7; 9; 10; 19].

Таблиця 2

Типи партнерських угод державно-приватного партнерства

Аналіз європейського досвіду показав, що механізм ДПП призвів до різкого підвищення якості державних послуг та став швидким, ефективним і не дорогим засобом реконструкції та створення нової інфраструктури. У країнах Європейського Союзу ДПП знаходиться на різних рівнях розвитку. Такі країни, як Великобританія, Франція, Ірландія, Німеччина, Іспанія досягай видатних успіхів в реалізації проектів ДПП і саме на них припадає 92% укладених угод, тоді коли більшість проектів Австрії, Бельгії та Швеції знаходяться на етапі переговорів. У табл. 3 подано динаміку стану впровадження проектів ДПП у країнах ЄС упродовж останніх десять років [16].

Таблиця 3

Динаміка розвитку проектів державно-приватного партнерства в країнах ЄС

Загалом, протягом періоду 2001-2011 рр. в ЄС було укладено більше 1200 угод ДПП загальною вартістю капіталу, що перевищує 200 млрд. євро [11]. Зацікавленість держави і бізнесу відіграють ключову роль у розвитку заходів ДПП у країнах ЄС. Досвід Ірландії показує, що створення спеціалізованих підрозділів по ДПП на урядовому рівні, прийняття нормативно-правової бази, підвищення управлінської компетенції не тільки в приватному секторі, а й всередині міністерств є найважливішими елементами поширення ДПП. Так, наприклад, з 2001р. в Міністерстві фінансів Ірландії існує центр політики ДПП, а також швидко розвивається інституційна інфраструктура, що складається з консультаційних центрів підтримки розвитку партнерства. У результаті кількість проектів ДПП та їх інвестиційна привабливість значно збільшилися. Згідно зі звітом Центру дослідження європейської політики, частка ДПП у загальному обсязі капіталовкладень Ірландії зросла з 3% в 2007 р. до 15% в 2011р. [21]

За оцінкою Світового банку щодо проектів ДПП у сфері інфраструктури [17], в Україні протягом 1992-2011 рр. було реалізовано лише 25 проектів, в які інвестовано 12 млн дол. США, з них близько 11,5 млн. дол. США - у сфері телекомунікацій (табл. 4).

Таблиця 4

Проекти державно-приватного партнерства в Україні протягом 1992 - 2011рр.

Аналіз динаміки інвестицій у проекти на основі ДПП свідчить про те, що потенціал ДПП недостатньо використовується українською владою для розвитку економічної та соціальної інфраструктури національної економіки, а особливо для розвитку діяльності туристичних підприємств.

Згідно з методологією Світового банку, до складу проектів ДПП включено ті, що реалізуються на основі договорів управління, оренди, концесії, продажу активів. При цьому проект вважається ДПП, якщо участь приватного партнера у його реалізації становить не менше 25%, а проект продажу активів - якщо хоча б 5% акцій належать приватним власникам [20]. На жаль, такий підхід до розуміння ДПП не відповідає вимогам українського законодавства, згідно з яким, зокрема, об'єкти ДПП не можуть бути приватизовані протягом усього терміну дії угоди, об'єктами ДПП не можуть бути ті, щодо яких прийнято рішення про приватизацію [14; 18].

Отже, необхідною передумовою розвитку ДПП у туристичній галузі України повинна виступити система надійного захисту прав приватних туристичних підприємств на об'єкти інвестиційних вкладень (рекреаційні території, заповідні зони тощо), результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які створюють підґрунтя для широкого залучення капіталів до процесів технологічної модернізації високоризикових та стратегічних сфер економічної діяльності. Синергетичний ефект, що буде досягнуто шляхом консолідації ресурсів держави і приватних туристичних підприємств, дасть можливість підвищити ефективність функціонування не лише економіки певного туристичного регіону, але й економіки країни в цілому. державний приватний інвестиційний туристичний

Таким чином, аналізуючи основні форми ДПП та принципи їх роботи можна назвати основні переваги та недоліки їх застосування в діяльності туристичних підприємств. Перевагами реалізації туристичних проектів на умовах ДПП визначають як [7; 8; 15]:

- скорочення тиску на державний або місцевий бюджети в короткостроковій перспективі за рахунок перенесення витрат бюджету на наступні 15-20 років;

- підвищення якості державних послуг населенню;

- забезпечення ефективнішої експлуатації туристичних об'єктів;

- створення об'єкта певної фіксованої вартості, визначеної на етапі конкурсу;

- використання досвіду та професіоналізму приватного сектору при збереженні державного контролю над активами;

- розподіл ризиків між державою та приватним партнером;

- стимулювання конструктивного діалогу між бізнесом та владою.

Ураховуючи вищесказане, можна виокремити загальні переваги державно-приватного партнерства для туристичної діяльності:

1. Для держави:

- скорочення витрат на надання туристичних послуг;

- активізація інвестиційної діяльності в розвиток туристичної інфраструктури;

- економія фінансових ресурсів держави;

- використання досвіду приватних міжнародних туристичних компаній;

- оптимізація розподілу ризиків між державною та туристичними підприємствами;

- підвищення ефективності транспортно-логістичної інфраструктури;

- розвиток форм проектного фінансування;

- стимулювання логістичної діяльності;

- рівний діалог між владою та бізнесом.

2. Для приватного бізнесу:

- залучення бюджетних коштів;

- розширення можливостей отримання пільгових кредитів під державні гарантії від міжнародних та вітчизняних фінансових установ на довгостроковий період;

- поліпшення роботи з державними дозвільними органами (сертифікації, ліцензування тощо);

- оптимізація розподілів ризиків проекту;

- позитивний іміджу суспільстві.

Література

1. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. №2404-VI [Електронний ресурс].

2. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. №2404-VI. [Електронний ресурс].

3. Про концесії на будівництво і експлуатацію автомобільних доріг: Закон України від 14.12.1999 р., який діє в редакції від 15.01.2009 р. №891-VI [Електронний ресурс].

4. Про концесії: Закон України від 16.07.1999 р., який діє в редакції від 08.07.2011 р. [Електронний ресурс]

5. Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності: Закон України від 21.10.2010 р. №2624-VI [Електронний ресурс].

6. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999 р. №1039-XIV (зі змінами) [Електронний ресурс]

7. Бойко О. Державно-приватне партнерство: світовий досвід та перспективи реалізації в Україні / О. Бойко // Юридична газета. - 2013. - №22. - С. 42-43.

8. Виноградова О.В. Концепція організаційно-економічного розвитку спортивного туризму в Україні / О.В. Виноградова, О.А. Стельмах // Економіка Криму, 2011. - Вип. 4. - С. 167-174.

9. Гнатченко Є.Ю. Форми державно-приватного партнерства в проектах міського господарства [Електронний ресурс]

10. Гриценко Л.Л. Сучасні форми взаємодії держави і бізнесу в системі державно-приватних партнерських відносин [Електронний ресурс]

11. Європейський Експертний центр з ППП (European PPP Expertise Centre, EPEC) [Електронний ресурс]

12. Кудла Н.Є. Менеджмент туристичного підприємства / Н.Є. Кудла. - К.: Знання, 2012. - 343 с.

13. Петрова Н.Б. Роль державно-приватного партнерства в формуванні туристських кластерів / Н.Б. Петрова, Н.Ю. Мущинська // Комунальне господарство міст. - 2011. - №100. - С. 373-393.

14. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні / [3.С. Варналій, В.М. Геєць, О.В. Кужель та ін.]. - К.: Держкомпідприємництво, 2010. - 240 с.

15. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва: навчальний посібник / П.Р. Пуцентейло. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

16. Токарева Д.Ю. Прискорення впровадження механізму державно-приватного партнерства в Україні з використанням світового досвіду / Д.Ю. Токарева // Інноваційна економіка. - 2012 (38). - №12. - С. 64-66.

17. Щодо розвитку державно-приватного партнерства як механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні. Аналітична записка // [Електронний ресурс].

18. Явкін В.Г. Проблеми географії та менеджменту туризму / [В.Г. Явкін, В.П. Руденко, О.Д. Король]. - Чернівці: Рута, 2006. - 260 с.

19. Guidelines for Successful Public - Private Partnerships, 2003. - 100 p. [Електронний ресурс].

20. Private Participation in Infrastructure Database Expanded methodology [Електронний ресурс].

21. Renda Andrea PPP national experiences in the European Union / Andrea Renda - Brussels: Centre for European Policy Studies., 2010. - 11 c.

Размещено на allbest.ru