Гендерний мейнстримінг в управлінні розвитком міст: загальна характеристика

Ключові слова: гендерна рівність, гендерний мейнстримінг, урбанізація, управління розвитком міст

Гендерный меинстриминг в управлении развитием городов: общая характеристика

К.О. Голинская, канд. полит. наук, асист. КНУТШ, Киев

Раскрыта сущность гендерного мейнстриминга как условия для обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин. Описана специфика использования принципа гендерного мейнстриминга в управлении развитием городов. Кратко охарактеризованы два примера успешного воплощения гендерного мейнстриминга в управление развитием городов - города Вена (Австрия) и Сеул (Южная Корея).

Ключевые слова: гендерное равенство, гендерный мейнстриминг, урбанизация, управление развитием городов

Annotation

Кінець ХХ - початок ХХІ століття ознаменувався перетворенням урбанізації в одну з провідних тенденцій розвитку людства. Міграція населення з сільської місцевості у міста та з невеликих міст до мегаполісів не оминула практично жодну з держав планети. За прогнозами Світового банку до 2030 року дві третини населення Землі проживатимуть у містах. Кількість міських жителів зросте з 3,5 до 5 мільярдів людей. Найбільш динамічно урбанізація відбувається у країнах, що розвиваються. Міста цих держав щомісяця отримують більш ніж 5 мільйонів нових мешканців [14].

Внаслідок дедалі активнішої урбанізації виникає нагальна потреба внесення змін у систему управління містом. Перед сучасними містами постають нові виклики, на які вони змушені оперативно знаходити правильні відповіді. Зростають потреби мешканців у доступному житлі, зручному та швидкому транспорті, електроенергії та інших ресурсах тощо. Неспроможність міст створити належні умови для проживання нових жителів призводить до виникнення на околицях так званих "нетрів", в яких часто відсутні навіть базові зручності, як чиста вода та каналізація. До відчутних наслідків урбанізації також відносять погіршення екологічної ситуації - забруднення повітря, води, накопичення сміття та ін. Ці питання є найбільш очевидними, а тому вони вирішуються передусім.

Водночас не менш суттєвою проблемою сучасних міст є забезпечення рівності можливостей для жінок та чоловіків під час планування розвитку міст. Історично склалось так, що містобудування ґрунтувалось в основному на маскулінних уявленнях щодо використання публічного простору, що відображено навіть в терміні, який позначає генеральний план міста англійською мовою - "master plan" [12, р.234]. Рішення в цій сфері часто спрямовані на абстрактного "мешканця міста" безвідносно до його чи її статі, віку та інших особистісних характеристик. До того ж саме ці характеристики здебільшого стають основою для виникнення відмінних потреб в контексті життя у місті. Приміром, дослідження показують, що у робочі дні дорослі чоловіки, що працюють, здебільшого пересуваються містом двічі - з дому до роботи та з роботи додому. За наявності однієї машини в сім'ї нею користується переважно чоловік. Щоденні подорожі жінок значно різноманітніші - крім поїздки до місць роботи та додому вони також відвозять дітей до дошкільного закладу чи школи, забирають їх звідти, відвідують позашкільні заняття, бувають у лікаря, купують продукти харчування (іноді не в одному місці), оплачують рахунки, відвозять та забирають речі з хімчистки чи ремонту тощо. Це означає, що вони більш залежні від частоти руху та комфортності громадського транспорту, розміщення його зупинок, безпеки вулиць, зручності переходів доріг тощо.

Одним із шляхів забезпечення рівності можливостей жінок та чоловіків в управлінні розвитком міста є гендерний мейнстримінг. Гендерний мейнстримінг - це процедура оцінювання потенційних наслідків будь-якої запланованої дії (прийняття закону, втілення політичного курсу чи програми на всіх рівнях та в усіх сферах суспільного життя) із врахуванням потреб та інтересів як жінок, так і чоловіків. Необхідність впровадження даного підходу для забезпечення рівності прав та можливостей статей була вперше проголошена на IV конференції ООН зі становища жінок (1995 р., м. Пекін) [10]. У науковій літературі та публіцистиці України цей термін вживається поряд з виразом "комплексний підхід до питань рівності жінок та чоловіків" здебільшого для опису зарубіжного досвіду або рекомендацій до впровадження, оскільки гендерний мейнстримінг ще не набув достатнього поширення в політичній практиці Україні.

Гендерний мейнстримінг може розглядатися як складова тендерної політики держави або політики держави у сфері гендерної рівності. Гендерну політику держави визначають як набір дій та програм держави, спрямованих на забезпечення рівних гарантованих прав і свобод жінок та чоловіків, а також створення можливостей для їх волевиявлення та самореалізації [1, с.7]. До того ж найчастіше гендерна політика на будь-якому рівні зводиться до вирізнення прав жінок як окремої категорії, які повинні надаватися державою (на противагу правам людини загалом, що належать кожному / кожній від народження). Тому дана проблематика стає одним з напрямів роботи тих міністерств, відділів чи інших структурних одиниць, які займаються спеціальними правами для певних груп населення - людей з обмеженими можливостями, багатодітних сімей тощо. За такого підходу гендерні питання маргіналізуються, розглядаються як окрема сфера діяльності, яка потребує додаткових зусиль та фінансується за залишковим принципом.

Гендерний менстріминг дозволяє не відокремлювати проблеми, пов'язані з правами жінок чи рівністю статей, натомість інкорпоруючи їх в усі галузі суспільного життя та рівні управління ними [3, с.27]. Впровадження практики гендерного мейнстримінгу дозволяє перетворити питання рівності прав та можливостей жінок і чоловіків в органічну складову державної політики загалом та кожної окремої програми чи дії зокрема. Аналіз можливих наслідків, перспектив та загроз політичних і управлінських рішень у державі повинен здійснюватися не з погляду абстрактної "людини", а враховувати потреби та інтереси кожної із статей, які за деяких умов можуть суттєво відрізнятися. Жінки складають приблизно половину населення людства, а тому, на думку прихильників принципу гендерного мейнстримінгу, їх права та інтереси не можуть бути винесені в окрему категорію, а повинні становити основу будь-якого політичного рішення на усіх рівнях суспільного життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуючи гендерний мейнстримінг у будь-якій сфері суспільного життя, особливо в контексті містобудування, слід звернути увагу на те, що цей термін, зокрема в в українському науковому дискурсі, часто вживається як синонімічний до "комплексний підхід до питань рівності жінок та чоловіків" та низки інших, або й не використовується взагалі. Водночас, той процес, який він позначає, міцно укорінений в науковий дискурс західних країн та поступово стає предметом наукового аналізу і вітчизняних вчених, зокрема: О. Венгер, Є. Вознюк, Н. Грицяк, Г. Даудової, О. Дашковської, О. Катан, Н. Ковалішиної, О. Кулачек, І. Лазар, К. Левченко, М. Попова, С. Сулі- мової, К. Чижмарь та інших.

Визначення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим і присвячено статтю. В європейських країнах забезпечення тендерної рівності значною мірою базується саме на комплексному підході до рівності статей. Цей принцип було впроваджено 1999 року в межах Амстердамського договору, прийнятого та ратифікованого усіма державами-членами Європейського союзу. Згідно з його положеннями, будь-які політичні програми, рішення чи дії повинні аналізуватися з погляду потенційних наслідків як для чоловіків, так і для жінок. До уваги береться не лише те, чи вони сприяють подоланню нерівності в суспільстві, а й їх вплив на повсякденне життя, потреби та інтереси кожної із статей. Сам термін "мейнстримінг" тут був обраний ще й тому, що він відображає динаміку, рух [6, р.12]. Тобто, гендерний мейнстримінг є інструментом постійного планування та втілення. Його впровадження не може бути самоціллю. Натомість, метою повинно стати забезпечення його регулярного використання на всіх етапах прийняття та виконання рішення.

Однією з держав, які успішно впроваджують принципи гендерного мейнстримінгу в існування та функціонування органів влади різного рівня, є Швеція. На основі систематизації вдалих практик шведськими експертами було розроблено цілий ряд посібників та інструкцій, які докладно пояснюють та полегшують цей процес. Зокрема, вони пропонують модель гендерного мейнстримінгу у вигляді драбини, кожен щабель якої відображає певний етап його впровадження:

1. Формування базової обізнаності та розуміння проблеми [9, р.13].

Від ретельного планування та правильного втілення у життя цього етапу часто залежить успіх діяльності з впровадження гендерного мейнстримінгу загалом. Як уже було зазначено вище, гендерний мейнстримінг не є своєрідною кінцевою метою. Це - постійний процес, поточна робота над тим, щоб питання рівності прав та можливостей жінок і чоловіків були в центрі уваги кожної владної інституції. А тому важливо, щоб усі працівники відповідного органу чи установи не просто механічно дотримувалися якихось штучно створених інструкцій, побудованих на основі гендерного мейнстримінгу, а дійсно розуміли сутність цього принципу та вважали його впровадження необхідним. Цього можна досягти за допомогою проведення навчань, семінарів, тренінгів, дискусій тощо.

2. Аналіз ситуації.

Другим кроком у впровадженні гендерного мейнстримінгу може стати аналіз ситуації із дотримання принципу рівності прав і можливостей жінок та чоловіків у тій сфері, в якій працює даний орган влади. Особливу увагу варто одразу звертати на те, що можна чи необхідно змінити з метою покращення ситуації. Зокрема, такий аналіз може включати пошук відповідей на запитання: як мала би виглядати певна дія чи рішення відповідного органу влади, якби вона базувалась на принципі рівності статей; яку користь вона могла б тоді принести суспільству загалом та цільовій аудиторії цього органу влади зокрема; яким чином допомогла б відповідній установі краще виконувати своє призначення; якими можуть бути її наслідки; яких змін в діяльності це вимагатиме; що уже було зроблено в цій сфері іншими інституціями тощо [9, р.17] На відміну від досліджень, що відбуватимуться на наступних етапах, аналіз ситуації в межах другого кроку спрямований на формування загального уявлення про ситуацію, в той час як дослідження на етапах 4, 5 та 6 є більш деталізованими та вузькоспрямованими.

3. Планування та організаційна діяльність.

Третій етап передбачає створення стратегії впровадження принципу гендерного мейнстримінгу у діяльність того чи іншого органу влади, насамперед визначення цілей та завдань, а також розробку системи моніторингу та оцінки. Як правило, такий план дій включає ідентифікацію кола відповідальних осіб та меж їх компетенції, проведення навчань спочатку для них, а згодом і для інших працівників та працівниць органу влади, причетних до цієї діяльності, обрання методів подальшої роботи (наприклад, через формування робочих груп або команд, які втілюватимуть у життя певні елементи проекту) тощо [9, р.10].

4. Дослідження операцій органу влади з позицій ге- ндерної рівності.

У межах цього етапу здійснюється аналіз діяльності органу влади в контексті того, які саме його рішення чи дії безпосередньо чи опосередковано впливають на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків і як їх можна вдосконалити задля кращого сприяння гендерній рівності. По суті, на цьому етапі відбувається своєрідна інвентаризація усіх видів діяльності та рішень органу влади і виокремлення тих із них, які безпосередньо можуть стосуватися забезпечення рівності статей [9, р. 10].

5. Аналіз виокремлених на попередньому етапі операцій органу влади.

На цьому етапі подальша робота проводиться над тими операціями (рішеннями, діями) органу влади, які на попередній стадії були визначені як такі, що мають стосунок до проблематики забезпечення рівності прав і можливостей жінок та чоловіків. Для кожної з цих операцій визначають та аналізують цільову аудиторію, характеризуючи її за гендерним складом, типовими для неї гендерними відносинами, наявністю чи відсутністю доступу її представників обох статей до наявних ресурсів, а також можливі наслідки для суспільства загалом та окремо для жінок і чоловіків [9, p.10].

6. Виконання завдань та втілення в життя розроблених ініціатив.

Шостий етап впровадження принципу гендерного мейнстримінгу у діяльність того чи іншого органу влади передбачає покрокове виконання тих дій, які було окреслено на попередніх етапах [9, p.10].

7. Проведення моніторингу та оцінки

Сьомий етап впровадження принципу гендерного мейнстримінгу у діяльність того чи іншого органу влади включає в себе розробку системи індикаторів для моніторингу просування до досягнення мети та оцінки кінцевих результатів. Особлива увага звертається на те, які з поставлених завдань було успішно виконано, що було досягнуто, чи якісно була пророблена робота, яких помилок було допущено, як можна їх уникнути в майбутньому, якими можуть бути наступні кроки, як забезпечити сталість змін чи було належним чином поширено інформацію про результати [9, p.11].

Дана модель є лише одним із численних варіантів втілення в життя гендерного мейнстримінгу та перетворення його в основоположний принцип функціонування того чи іншого органу влади. Однак незалежно від обраного варіанту, успішне впровадження цього принципу в систему управління розвитком міст сприяє забезпеченню рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у контексті міського життя. Відчуття належності до міста є надзвичайно важливим в сучасному світі, в якому руйнуються традиційні форми зв'язків людини з національною державою і на зміну яким приходить ідентифікація з субнаціональними та наднаціональними спільнотами (релігійними групами, які об'єднують людей незалежно від їх громадянства, міждержавними структурами як-от Європейський союз тощо). Французький філософ сьогодення Анрі Лефевр до переліку прав людини додає право на місто як важливу характеристику модерного суспільства. Відповідно до цього людина повинна мати можливість брати участь у творенні громадського простору, який був би комфортним для проживання та дозволяв реалізовувати свої інтереси [13, р.178]. Відтак, метою статті є розкриття специфіки гендерного мейнстримінгу в управлінні розвитком міст.

Висвітлення основного матеріалу дослідження. Традиційні методи планування розвитку міста та управління цим процесом не відображають належним чином потреби та інтереси жінок і чоловіків. На думку датського дослідника урбанізації та архітектора-практика Яна Гейла, проживання в місті включає в себе здійснення трьох видів діяльності: обов'язкова, необов'язкова та соціальна. До обов'язкової діяльності входить, наприклад, робота для отримання прибутку, навчання в школі, відвідини дитячого садку, доставка товарів покупцям. Необов'язкова діяльність - прогулянка, відвідини цікавого місця, проведення часу на лавці у парку тощо. Соціальна діяльність передбачає взаємодію мінімум між двома людьми в рамках громадського простору та може бути спланованою (мітинги, демонстрації, публічні зустрічі) або неспланованою (розмова з випадковим перехожим на зупинці транспорту). Обов'язкова діяльність здійснюється завжди та за будь-яких умов. Для необов'язкової діяльності необхідні певні об'єктивні передумови, приміром, гарна погода. А соціальна діяльність напряму залежить від якості громадського простору в місті - чи є зручні місця для зустрічей людей, чи є на що подивитися у місті, чи є можливості для цікавого проведення часу, зрештою, чи сприяє впорядкування простору комунікації людей між собою [2, с. 20-24].

За твердженням А. Лефевра, у будь-якому плані розвитку міста приховано певні уявлення про щоденне життя людини. Традиційний підхід до управління розвитком міста орієнтований, насамперед, на обов'язкову діяльність. Основою для прийняття рішень часто стає "ідеальна" модель сім'ї початку та середини ХХ ст. із батьком, що працює, матір'ю-домогосподаркою та кількома дітьми. Вони проживають у "спальному" районі в багатоквартирному або власному будинку. Батько щодня їздить на роботу автомобілем або громадським транспортом у центр чи промислову зону міста. Діти ходять у школу пішки. Мати може вирішувати побутові справи, також пересуваючись пішки, оскільки усе необхідне (магазини, ринки, аптеки, майстерні) знаходиться поруч. Інколи їй все ж необхідно поїхати в центр міста або в інший район і для цього вона використовує громадський транспорт [4, р.8]. Однак з того часу ситуація змінилась і тепер під час планування розвитку міст необхідно враховувати усі ті завдання, що стоять перед сучасними жінками та чоловіками, які часто хочуть чи змушені поєднувати репродуктивну (домашню, виховання дітей) і продуктивну працю, полегшуючи їх виконання через створення належних умов для щоденного життя. Сьогодні міста і передмістя, орієнтовані на жінку-домогосподарку, створюють фізичні, соціальні та економічні обмеження для самореалізації жінок, не сприяючи принципу рівності прав та можливостей статей [11, р. 170].

Яскравим прикладом втілення гендерного мейнстримінгу в управління розвитком міста може слугувати Відень. Тут програми гендерного мейнстримінгу було впроваджено у цілій низці відділів та департаментів, зокрема у сфері освіти, охорони здоров'я тощо. Практика довела, що найбільший вплив цей підхід має на планування розвитку міста та містобудування. З початку 1990-х рр. і до 2013 р. було втілено більш ніж 60 проектів різного рівня та масштабу. Так було побудовано окремий квартал під назвою "Жінки-Робота-Місто" [5]. У ньому багатоквартирні будинки були оточені зеленими зонами, адаптованими до відпочинку сімей з дітьми, на території комплексу розміщено дитячий садок, аптеку та приймальню лікаря. Важливим є і те, що було забезпечено зручний доступ до громадського транспорту, необхідного для подорожей до місця роботи, школи тощо. Для полегшення переходу доріг на сходах споруджено великі пандуси, покращено освітлення вулиць, розширено пішохідні зони тощо.

Практика перетворення міст у більш гендерно- чутливі та дружні до жінок не є прерогативою виключно західних держав. Ці тенденції уже знайшли свій відгук і в розвинених країнах Азії. Зокрема, прикладом успішного впровадження принципу гендерного мейнстримінгу в планування розвитку міста може слугувати Сеул, столиця Південної Кореї. Стратегія гендерного мейнстримінгу тут була офіційно прийнята Міністерством з питань тендерної рівності та сім'ї Південної Кореї у 2000 р. З того часу вона поступово втілюється в життя на загальнодержавному та місцевому рівнях [7, p.104].

Проект, що впроваджується у м. Сеул, отримав назву "Місто, дружнє до жінок". Його основною метою є забезпечення рівності прав та можливостей для участі жінок у всіх сферах суспільного життя - економіці, ринку праці, освіті, охороні здоров'я, культурі тощо. Адмініструє проект Бюро з питань жінок та сімейної політики адміністрації міста. Загалом він був поділений на п'ять частин, кожна з яких зосереджена на окремому напрямку діяльності. Перша частина - "Сеул, що турбується" - здебільшого орієнтована на покращення функціонування системи догляду за дітьми, літніми людьми, а також створення додаткової мережі підтримки для одиноких матерів та жінок з обмеженими можливостями. Зокрема, було збільшено кількість центрів догляду за дітьми (лише у 2007 році було відкрито 21 центр), спеціальні кімнати для годування та центри догляду за дітьми облаштовуються в будівлях органів влади, культурних установах, на станціях метрополітену тощо.

Друга складова проекту - "Сеул, що сприяє працевлаштуванню". Тут основна робота здійснюється над стимулюванням економічної діяльності жінок. Для цього проводять тренінги з підвищення кваліфікації для жінок, а саме і з можливістю дистанційної участі через Інтернет або наданням послуг з догляду за дітьми під час заходів, допомагають жінкам, що розпочинають власний бізнес, розробляють програми заохочення для роботодавців, які створюють робочі місця, де гарантується гендерна рівність.

Третя частина проекту має назву "Багатий Сеул". Програми у цьому напряму зосереджені на створенні можливостей для культурного розвитку та дозвілля жінок. Зокрема, ведеться робота над перетворенням культурних установ на більш дружні до сімей, створення невеликих спортзалів для жінок, збільшується кількість жіночих вбиралень та відкриваються центри догляду для дітьми і кімнати для годування в музеях, арт- центрах, бібліотеках тощо.

"Безпечний Сеул" - це складова проекту, яка передбачає підвищення рівня безпеки для жінок. Вона включає, серед іншого, розробку та запровадження нових стандартів безпеки (широкі проходи, відсутність глухих кутів, покращення освітлення в підземних переходах, встановлення додаткових камер спостереження) під час спорудження житла, парків, площ та доріг, функціонування таксі виключно для жінок з можливістю за допомогою мобільного телефону повідомити, в якому саме автомобілі і коли знаходиться жінка, проведення навчань щодо поведінки в критичних ситуаціях тощо.

П'ята частина проекту має назву "Зручний Сеул". На підставі проведення опитувань було визначено найбільш незручні місця та елементи інфраструктури. Відповідно до цього було збільшено кількість жіночих вбиралень на станціях метро, стадіонах, парках, які до того ж обладнали повивальними столиками та забезпечили кращим освітленням. Було зменшено висоту тротуарів та встановлено пандуси. Для зручного проїзду з дитячими візочками було модифіковано форму пропускних воріт на станціях метро [7, p.105-108].

У Відні та Сеулі гендерний мейнстримінг став органічною складовою як системи управління містом, так і процедури планування його подальшого розвитку. 2005 р. в межах Головного виконавчого офісу міської адміністрації Відня було утворено проектний офіс з питань гендерного мейнстримінгу. Його основним завданням стала інтеграція гендерного підходу в щоденну роботу та усі прийняті рішення кожного департаменту адміністрації [8]. У Сеулі проект із перетворення міста на дружнє до жінок втілюється шістнадцятьма агенціями та організаціями за загальною координацією Бюро з питань жінок та сімейної політики адміністрації міста. Кожна з них створює чотирирічний план діяльності з обранням конкретних заходів залежно від специфіки району чи сфери роботи. Щоквартально звіт про одержані результати надсилаються меру, щороку усі проекти додатково оцінюються і кращий у кожній з п'яти категорій, що відповідають п'яти напрямкам, отримує призи та заохочення [7, р.106].