Кримінальна відповідальність за невиконання обов’язків по вихованню неповнолітнього (за законодавством України та зарубіжних країн)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ ПО ВИХОВАННЮ НЕПОВНОЛІТНЬОГО

провідний науковий співробітник відділу досліджень проблем ювенальної юстиції Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, здобувач Національної академії прокуратури України

Здійснено порівняльний аналіз норм вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, відповідно до яких встановлено кримінальну відповідальність батьків чи осіб, що їх замінюють. На основі викладеного пропонується внести зміни до ст. 166 Кримінального кодексу України.

Ключові слова: кримінальне законодавство України; зарубіжне законодавство; неповнолітні; батьки; опікуни; відповідальність за невиконання батьківських обов'язків, встановлених законом.

кримінальна відповідальність батьки

Осуществлён сравнительный анализ норм отечественного и зарубежного законодательства, в соответствии с которыми установлена уголовная ответственность родителей или лиц, которые их заменяют. На основании изложенного предлагается внести изменения в ст. 166 Уголовного кодекса Украины.

Ключевые слова: уголовное законодательство Украины; зарубежное законодательство; несовершеннолетние; родители; опекуны; ответственность за невыполнение родительских обязанностей, установленных законом.

The article implements a comparative analysis of the norms of domestic and foreign legislation, according to which the criminal liability of parents or persons acting on their behalf is provided. Basing on the above the article proposes to amend Art. 166 of the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: criminal legislation of Ukraine; foreign legislation; minors; parents; tutors; liability for the failure to exercise parental responsibilities established by law.

Загальнонаціональним пріоритетом багатьох країн світу є охорона прав дитини. Держава, вкладаючи значні ресурси у створення сприятливих умов для розвитку дитини, зміцнює свої майбутні продуктивні сили, забезпечує добробут нації, її стабільність. Адже майбутнє будь-якої держави, спільноти залежить від того, якими виростуть діти, тому проблема формування та реалізації державної політики у сфері охорони дитинства в усьому світі має важливе як теоретичне, так і практичне значення.

Соціалізації підростаючого покоління на сучасному етапі перешкоджає низка деструктивних чинників. Це й затяжна економічна, політична та соціальна криза, нехтування усталеними суспільними цінностями, такими як значущість людського життя, повага до особистості, її прав і свобод, повага до старших, турбота про ближнього, патріотизм, дотримання загальноприйнятих норм соціальної поведінки. Крім того, асоціальні умови проживання, маргіналізація, деінтелектуалізація освіти й дегуманізація культури призвели до зміни ціннісних орієнтирів молодого покоління: популяризуються прояви насильства, жорстокості, хамства, невігластва, перевага фізичної сили, героїзація злочинців, вседозволеність та безкарність,неповага до національних, державних, культурних і людських цінностей.

Разом із тим у суспільстві виникає низка проблемних питань, пов'язаних, зокрема, з кризою інституту сім'ї, яка безпосередньо зумовлює проблеми щодо виховання підростаючого покоління. Так, останніми роками в нашій державі надзвичайно поширилось явище дитячої безпритульності. За офіційними даними, наприкінці 2013 року в Україні налічувалось 73,5 тис. дітей, які залишились без батьківського піклування. Проте лише 6% із них круглі сироти. У решти дітей є батьки, але вони здебільшого позбавлені батьківських прав, або дитину відібрано у них за рішенням суду без позбавлення батьківських прав, або внаслідок вчинення злочину їхні батьки відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Діти, позбавлені постійної батьківської опіки, дедалі частіше потрапляють до сфери інтересів кримінальних осіб, опиняються на вулиці, жебракують, і в більшості випадків скоюють злочини. В результаті досліджень встановлено, що 65% неповнолітніх правопорушників вихідці із неблагополучних сімей. Існування зазначених негативних явищ переважно зумовлено недостатністю та низькою ефективністю юридичної відповідальності батьків за невиконання обов'язків по вихованню дітей, недосконалістю чинного законодавства.

Проте немає жодних підстав стверджувати, що в українській правовій системі не приділялась увага забезпеченню прав дитини на виховання. Так, в Україні розроблено і прийнято низку важливих законодавчих актів, зокрема це Конституція України, Сімейний кодекс України, Закони України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», від 5 лютого 1993 року № 2998XII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту», від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», Національна програма «Діти України» тощо. Крім того, у Кримінальному кодексі України (КК України) законодавець закріпив відповідальність батьків за злісне невиконання обов'язків, встановлених законом по догляду за дитиною.

Значну увагу цьому питанню приділили у своїх працях такі науковці, як М. Антокольська, Ю. Безпалов, А. Белякова, Д. Бобров, Я. Браунлі, О. Вінгловська, І.Городецька, Ю. Деркаченко, В. Карташкін, Н. Плахотнюк, Р. Рахімов, М. Родрігес, О. Старовойтов, Т. Титова, А. Чеботарьова та інші. Крім того, окремі аспекти даної проблематики у зарубіжних країнах розглядали А. Єрмолаєв, М. Іванова, В. Квашис, О. Козлова, О. Холопова.

Попри безумовну теоретичну та практичну значущість робіт цих учених зазначимо, що багато питань, які стосуються окресленої проблеми, дотепер залишаються недостатньо розробленими, що свідчить про необхідність подальшого удосконалення правового регулювання інституту відповідальності батьків як засобу забезпечення прав дитини на належний догляд.

У зв'язку із тим, що проблеми, пов'язані з неналежним вихованням дітей у сім'ї, не є локальними і характерними винятково для України, вбачаємо за доцільне розглянути також кримінальне законодавство зарубіжних країн. Провівши порівняльний аналіз кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність батьків чи осіб, що їх замінюють, за порушення прав дитини у вітчизняному і зарубіжному законодавстві, спробуємо виявити надбання міжнародного досвіду з цих питань та можливість його застосування для подальшого удосконалення кримінального законодавства України.

Як уже зазначалось, з метою попередження вчинення злочину, передбаченого ст. 166 КК України, законодавець встановив кримінальну відповідальність батьків (опікунів, піклувальників) за злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, якщо воно потягло тяжкі наслідки. За подібні діяння у кримінальних кодексах Іспанії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Франції, Швеції, країн близького зарубіжжя та Балтії передбачено відповідальність.

Зокрема, в КК Іспанії 1995 року особливу увагу приділено захисту сім'ї та неповнолітніх. Так, у ст. 227 Розділу 12 «Злочини проти сімейних відносин» передбачено відповідальність особи, «... що перестала виконувати свої законні обов'язки, які є невід'ємною частиною батьківської влади, опіки, піклування або сімейної підтримки, або перестала надавати необхідну допомогу, встановлену законом, своїм дітям, батькам або дружині, які цього потребують...» [1].

У КК Норвегії 1902 року в розділі «Злочини, пов'язані з сімейними відносинами» закріплена кримінальна відповідальність особи, яка спричиняє у «...будь-кого, хто належить до його сім'ї, страждання через небажання виконувати свої обов'язки по догляду за ним через неуважне ставлення, погане поводження чи іншу поведінку, часто або серйозно порушує свої обов'язки стосовно дружини чи чоловіка, дітей або будь-якої особи, що належить до його сім'ї або знаходиться під його опікою, яка, зважаючи на хворобу, вік чи інші обставини, не в змозі піклуватися про себе» [2, 42-46].

Прийнятим у 1992 році КК Франції передбачено санкції за вчинення катувань та актів жорстокості. До особливої категорії потерпілих від таких злочинів законодавець зарахував і неповнолітніх [3]. Також у Главі VII КК Франції вказано про склади злочинів, які зазіхають на інтереси неповнолітніх осіб. Зокрема, згідно зі ст. 227-17 встановлено відповідальність за ухилення рідних або прийомних батька чи матері без законної на те підстави від виконання своїх встановлених законом обов'язків, що становить загрозу для здоров'я, безпеки, моралі або виховання їхньої неповнолітньої дитини [4].

Злочини, пов'язані з протиправним поводженням щодо членів сім'ї та родичів, передбачені й у Главі XXVIII у КК Республіки Корея. Так, ст. 273 Кодексу містить норми, у яких ідеться про відповідальність особи, яка жорстоко поводиться з іншою особою, що перебуває під її захистом або наглядом [5].

КК Польщі 1997 року містить главу «Злочини проти сім'ї та опіки», в якій встановлено відповідальність за сімейні злочини. Так, у цій главі в ст. 207 (§ 1) зазначено: «Хто знущається шляхом фізичного або психічного впливу над близькою особою або іншою особою, що перебуває в постійній або тимчасовій залежності від винного, або над малолітньою, або безпорадною особою у зв'язку з її психічним або фізичним станом, підлягає покаранню» [6].

У § 171 КК ФРН 1998 року [7] містяться норми, якими передбачено покарання для тих, «... хто грубо порушує свій обов'язок піклування і виховання особи, яка не досягла шістнадцяти років, і тим самим створює небезпеку того, що це завдасть шкоди опікуваному у його фізичному чи психічному розвитку, призведе до кримінального способу життя або заняття проституцією».

У КК Швеції немає спеціальних норм, які б регламентували відповідальність батьків за невиконання їхніх обов'язків. В абзаці 1 § 4а Глави 4 цього Кодексу передбачено лише скоєння «проти близької або колишньої близької особи злочинів, передбачених у главах 3, 4 або 6, якщо кожне окреме діяння є частиною повторюваної образи особі і пов'язане з важким порушенням її самопочуття внаслідок порушення недоторканності».

Процес виховання дітей перебуває під охороною кримінального закону і в країнах близького зарубіжжя [7]. Так, у КК Таджикистану (ст. 174), КК Казахстану

(ст. 137) й КК Вірменії (ст. 170) передбачено відповідальність за невиконання обов'язків щодо виховання неповнолітніх. При цьому в КК Таджикистану й КК Казахстану передбачено обов'язкову ознаку невиконання обов'язків, поєднане з жорстоким поводженням із дітьми.

Згідно зі ст. 174 Розділу 21 «Злочини проти устрою сімейних відносин та інтересів неповнолітніх» в КК Республіки Білорусь передбачено відповідальність батьків за ухилення від утримання дітей або від відшкодування витрат держави на утримання дітей, які перебувають на державному забезпеченні.

Законодавці країн Балтії також закріпили кримінальну відповідальність за ухилення від утримання неповнолітніх, а також за жорстоке поводження стосовно них [8]. Так, у ст. 170 КК Латвії міститься норма, що передбачає відповідальність за злісне ухилення особи від забезпечення і утримання її батьків, дідів і бабусь, дітей, онуків або інших осіб, якщо такий обов'язок покладено на неї вироком суду або постановою судді. Крім того, у ст. 174 Кодексу закріплено відповідальність осіб, від яких потерпілий є матеріально або іншим чином залежним, за жорстоке або насильницьке поводження з неповнолітнім.

У Главі XXIII «Злочини та кримінальні проступки проти дитини і сім'ї» КК Литовської Республіки законодавець встановив кримінальну відповідальність батькові, матері або опікуну чи іншому законному представнику неповнолітнього, якого залишили без необхідного догляду, не здатного подбати про себе, з метою його позбутися.

Також у контексті тематики, що розглядається, зауважимо, що на відміну від українського законодавства, в якому за злочини, передбачені ст. 166 КК України, встановлено відповідальність у виді обмеження волі строком від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, в інших країнах ці покарання різні. Так, у Швеції особу, яка вчинила зазначений злочин, засуджують до тюремного ув'язнення строком від шести місяців до шести років. В Іспанії санкції за такий злочин є досить м'якими і передбачають покарання у виді арешту від восьми до двадцяти вихідних днів. У Норвегії особи підлягають покаранню у виді ув'язнення строком до двох років, а якщо злочин спричинив тяжкі наслідки до шести років. У ФРН кримінальну відповідальність передбачено у виді позбавлення волі строком до трьох років або грошового штрафу. У Франції два роки ув'язнення й штраф у розмірі двісті тисяч франків. У Республіці Корея відповідальність передбачається у вигляді каторжних робіт строком до двох років або штрафу в розмірі не більше п'яти мільйонів вон. У виді позбавлення волі на строк від трьох місяців до п'яти років передбачено покарання у Польщі, а якщо такий злочин вчинено з особливою жорстокістю позбавлення волі на строк від одного до десяти років.

Схожі положення стосовно міри покарання за невиконання обов'язків щодо виховання неповнолітнього містить кримінальне законодавство країн близького зарубіжжя.

Так, у Республіці Казахстан передбачено штраф у розмірі від п'ятдесяти до десяти місячних розрахункових показників, або залучення до громадських робіт на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

У Республіці Таджикистан міра покарання передбачається у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Штраф у розмірі від п'ятдесяти до ста відсотків розміру мінімальної заробітної плати, або виправні роботи на строк не більше чотирьох місяців, або позбавлення волі на строк не більше двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк не більше трьох років або без такого передбачено у Республіці Вірменія.

У Республіці Білорусь за невиконання обов'язків щодо виховання неповнолітнього встановлена відповідальність: у виді громадських робіт, або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до одного року.

В країнах Балтії, зокрема у Латвії, за такі злочини призначають покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, або арешту, або примусових робіт. У Литовській Республіці встановлено кримінальну відповідальність у виді громадських робіт, або обмеження волі, або арешту, або позбавлення волі на строк до двох років батькові, матері чи опікуну, чи іншому законному представнику неповнолітнього, не здатного подбати про себе, якого залишили без необхідного догляду, з метою його позбутися.

Таким чином, розглянувши зарубіжне законодавство, в якому встановлено кримінальну відповідальність за невиконання батьками обов'язків по вихованню неповнолітнього, доходимо висновку, що у диспозиціях статей кримінальних кодексів зарубіжних країн простежуються подібні до норм вітчизняного законодавства положення. Проте вбачаються й певні розбіжності. Зокрема, на відміну від вітчизняного кримінального законодавства у зарубіжному обов'язковою ознакою таких злочинів є невиконання обов'язків по вихованню неповнолітнього, поєднане з жорстоким поводженням.

По-різному оцінюється і характер суспільної небезпечності таких злочинів. Так, за невиконання батьківських обов'язків найпоширенішими видами покарань є штраф, виправні роботи, а також позбавлення волі на певний строк. Найбільш м'який вид покарань, пов'язаних з ізоляцією особи від суспільства, передбачено у КК Іспанії арешт від восьми до двадцяти вихідних днів, а найсуворіший - у КК Польщі: позбавлення волі на строк до десяти років.

Отже, розглянувши законодавство окремих зарубіжних країн стосовно відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання неповнолітнього, можемо зробити висновок, що в більшості держав цей вид злочину виділено в окрему главу, в якій передбачено відповідальність за злочини проти сімейних відносин. Це підтверджує обґрунтованість позицій багатьох вітчизняних правників, які вбачають за необхідне виділити злочини, які порушують сімейне законодавство, зокрема й ст. 166 КК України, в окремо створену главу, наприклад, «Злочини проти сім'ї».

Також з огляду на те, що такі діяння є суспільно небезпечними, можуть завдати шкоду не тільки фізичному, моральному, інтелектуальному, соціальному розвитку дитини, а й її здоров'ю чи життю, та з урахуванням зарубіжного досвіду правового регулювання пропонуємо внести зміни до ст. 166 КК України. Зокрема, з метою посилення відповідальності за такі діяння варто в ст. 166 КК України виокремити простий, кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину, виклавши її в такій редакції:

«Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.

1. Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з жорстоким поводженням до неповнолітнього, караються...

Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, караються...»

Список використаних джерел:

1. Кримінальний кодекс Іспанії [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.law.edu. ru/norm/norm.asp?normID=1247923&subID=100111282,100111284,100111483,100111594,100111604# text

2. Бехруз X. Порівняльне правознавство: підруч. / Х. Бехруз. Одеса: Фенікс, 2009. 464 с.

3. Уголовный кодекс Франции / науч. ред. к.ю.н., доц. Л.В. Головко, к.ю.н., доц. Н.Е. Крыловой; пер. с франц. и предисловие к.ю.н., доц. Н.Е. Крыловой. СПб: Юридический центр Пресс, 2002. 650 с.

4. Шаганова О.М. Ответственность за неисполнение обязанностей по воспитанию несовершеннолетнего в зарубежном уголовном законодательстве / О.М. Шаганова // Современное право. 2011. № 6. С. 159

5. Уголовный кодекс Республики Польша / науч. ред. канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашов, доктор юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашова, канд. юрид. наук, проф. Э.А. Саркисовой; пер. с польск. Д.А. Барилович. СПб: Юридический центр Пресс, 2001. 234 с

6. Уголовное уложение (Уголовный кодекс) Федеративной Республики Германия: текст и науч.-практ. комментарий / под ред. А.И. Рарога. М.: Проспект, 2010. 280 с.

7. Ермолаев А.В. Регулирование уголовной ответственности за посягательства на семью в странах СНГ / А.В. Ермолаев // Уголовно-правовой запрет и его эффективность в борьбе с современной преступностью: сб. науч. тр.; под ред. Н.А. Лопашенко. Саратов: Сателлит, 2008. С. 360-362.

8. Иванова М.И. Международная защита прав детей / М.И. Иванова // Московский журнал международного права. 2011. № 2. С. 163-173.

Размещено на Allbest.ru