Проблемні аспекти визначення та реалізації міжнародної екологічної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні аспекти визначення та реалізації міжнародної екологічної відповідальності

Олександр Макаренко

Міжнародна еколого-правова відповідальність являє собою ті несприятливі наслідки, які виникають внаслідок но рушення суб'єктом міжнародних відносин своїх зобов'язань в галузі охорони навколишнього середовища.

Розглядаючи проблемні аспекти міжнародної екологічної відповідальності, слід зазначити, що до видів міжнародної екологічної відповідальності відносяться : неолітична; сатисфакція; економічні санкції; застосування збройної сили; матеріальна; репарації відшкодування в грошовому вираженні заподіяної навколишньому середовищу збитків; реституції навернення неправомірно вилученого майна в натуральному вигляді; субституції відновлення неправомірно знищеного або пошкодженого; ресторації відновлення нерушеного стану навколишнього середовища.

Підставою притягнення до міжнародної відповідальності є вчинення міжнародного екологічного нравонорушення. При цьому необхідно нам'якати, що відповідальність може настати як за нротинравні дії суб'єкта міжнародного нарвав, так і за заподіяння шкоди правомірним використанням джерела підвищеної небезпеки.

Суб'єктами міжнародної екологічної відповідальності можуть бути держави та міжнародні організації, що в свою чергу потребує здійснення окремих правових досліджень.

У європейських країнах (Німеччина, Нідерланди, Іспанія та інших) екологічна відповідальність регулюється нормами кримінальних кодексів і, так званого, додаткового кримінально-господарського та кримінально-екологічного законодавства. Так, 21 квітня 2004 була прийнята Директива Європейського парламенту та Ради 2004/35/ЕС «Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди» [1]. В основу цієї Директиви покладені вимоги і положення 18 директив різних органів Європейського Союзу і більше 10 міжнародних конвенцій та угод, вона є одним з найбільш всеосяжних документів, прийнятих в Європейському Союзі в галузі охорони навколишнього середовища. Головне завдання Директиви практична реалізація принципу «забруднювач платить», відповідно до якого на суб'єкта господарської діяльності, чия діяльність виявилась причиною нанесення шкоди навколишньому середовищу, покладена фінансова відповідальність по його ліквідації, а також щодо прийняття запобіжних заходів. Результатом такого підходу стало підвищення рівня екологічної безпеки господарської діяльності та поліпшення становища з охороною навколишнього середовища в Європі. Також у Директиві чітко прописана фінансова відповідальність за порушення природоохоронних вимог.

Стаття 3 Директиви передбачає два різних, але взаємодоповнюючих режими відповідальності:

застосовується щодо суб'єктів господарської діяльності (операторів), чия економічна діяльність є реально чи потенційно небезпечною;

застосовується до всіх видів діяльності, але оператор буде нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо його вина або факт прояву недбалості доведені або якщо він сприяв завданню шкоди, завданої різновидам природи або середі проживання, охоронюваним в рамках Європейського Союзу [2, с. 3].

У рамках Європейського Союзу спостерігається перехід до розробки комплексної схеми екологічної відповідальності. «Зелена книга про відновлення збитку, нанесеного навколишньому середовищу» є документом дискусійного характеру, що розглядається в якості основи для розробки майбутніх законодавчих пропозицій. За прийняттям Зеленої книги пішов період тривалих дебатів. Результатом стало довгий час відкладення прийняття «Білої книги з екологічної відповідальності», яке має відбутися пізніше.

Важливу роль в запропонованій схемі відповідальності відіграють державні органи. В їх обов'язок входить визначення відповідального забруднювача, складу необхідних попереджувальних або відновлювальних заходів відповідно до вимог Директив та забезпечення належного контролю за тим, щоб ці заходи здійснювалися або фінансувалися самим порушником (стаття 11 зазначеної вище Директиви). Вимоги даної Директиви спонукають операторів небезпечних або потенційно небезпечних видів діяльності бути більш обережними, що в свою чергу сприяє застосуванню передових технологій, стимулює розвиток і використання екологічно безпечних процесів і технологій.

Посилення принципу «забруднювач платить», інвентаризація забруднених земель, визначення забруднених земель на основі концепції ризику для здоров'я і навколишнього середовища характерні для розвитку правового регулювання в даній сфері та інших країн: Норвегії, Фінляндії, Італії [3].

У рамках Європейського Союзу спостерігається перехід до розробки комплексної схеми екологічної відповідальності, при цьому розглядається два основних питання. Використання схеми цивільної відповідальності для забезпечення покриття витрат з відшкодування екологічного збитку. Замість форми відповідальності, що базується на доведеній вині, віддається перевага на користь безумовної відповідальності.

Слід зазначити, що міжнародні багатосторонні конвенції з питань охорони навколишнього середовища не містять конкретних санкцій, які застосовуються до порушників. Лише деякі з міжнародних актів містять детальну процедуру притягнення до відповідальності.

Наприклад, Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (1969 року) закрінила об'єктивну відповідальність судновласника за шкоду від забруднення нафтою, заподіяну в територіальних водах прибережної держави судами, що належать державі-учасниці Конвенції, які використовуються в комерційних цілях. Власник судна відповідає за всякий збиток від забруднення моря, який з'явився результатом витоку або зливу нафти [4].

Зазначена Конвенція передбачає обов'язкове страхування відповідальності за шкоду від забруднення нари перевезенні судном більше 2000 тон нафти наливом. Як альтернатива страхуванню Конвенція дає власнику судна можливість надати інше фінансове забезпечення, наприклад, гарантію банку або свідоцтво, видане міжнародним компенсаційним фондом, на суму, яка відповідає розміру відповідальності, встановленою Конвенцією. Кожному судну, яке виконало цю вимогу, видається свідоцтво. У разі його відсутності судну може бути заборонено заходити або залишати нарт держави-учасниці Конвенції.

Відповідно до положень Конвенції встановлена межа відповідальності, яка дорівнює 210 мільйонів умовних золотих франків (2 тисячі франків за 1 реєстрову тонну місткості судна). Власник судна може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що шкода:

з'явився результатом військових чи ворожих дій або стихійного явища;

була цілком викликана дією або бездіяльністю третіх осіб з наміром заподіяти шкоду, або недбалістю або іншим неправомірним дією уряду або іншого органу влади, відповідального за утримання в порядку вогнів та інших навігаційних засобів, нари виконанні цієї функції.

Україна є учасником Всесвітнього фонду дикої природи (WWF). На території нашої держави діє чотири програми [5], за но рушення і невиконання яких передбачена настання відповідальності, шляхом нрининення діяльності в межах організації.

На нашу думку, особливого значення набуває співробітництво з Організацією економічного співробітництва та розвитку. З 2014 року прийнято рішення нор поглиблення співпраці між Україною та даною організацією, в тому числі з екологічних низань.

Організація економічного співробітництва та розвитку щороку публікує звіти нор стан охорони навколишнього природного середовища в різних країнах світу та розміру викидів забруднюючих речовин.

Важливого значення має той факт, що Організація економічного співробітництва та розвитку є інтелектуальною організацією, а не фінансовою. Вона займається збором та аналізом різних показників і на основі їх розробляють проекти рекомендацій, які мають допомогти покращити законодавство та допомогти ноліншити економічні показники країн.

На базі оцінок рівнів забруднення території України, категорій джерел викидів, викидів за 2013 рік були розроблені рекомендації стосовно способів притягнення до відповідальності но рушників екологічного законодавства, а також нронозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з низань охорони природного навколишнього середовища. Підлягає реалізації Програма з охорони навколишнього середовища для країн Центральної та Східної Європи [6].

Міжнародна юридична відповідальність в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів є частиною системи відповідальності з міжнародного публічного нарвав. її можна визначити як накладання на суб'єкта міжнародного нарвав, що но рушив міжнародні екологічні вимоги, визначених стягнень і обмежень, а також обов'язків но компенсації заподіяної екологічної шкоди [7, с. 167]. Як і у всьому міжнародному Нарві, відповідальність у міжнародному екологічному Нарві не кодифікована, а базується на звичаях, виражених в міжнародно-правових актах з конкретних низань охорони навколишнього середовища.

У міжнародному екологічному Нарві не застосовуються такі категорії, як дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність, не існує будь-якого переліку юридичних санкцій. Найбільш наштирений вид відповідальності за міжнародне екологічне нравонорушення це відшкодування (компенсація) майнової шкоди. Міжнародне екологічне нравонорушення має різноманітні форми прояву від нротинравного привласнення природних ресурсів до невиконання екологічних норм і вимог, в результаті чого створюється потенційна загроза несприятливих змін навколишньому середовищу.

Підставою настання екологічної міжнародно-правової відповідальності суб'єкта міжнародного нарвав є вчинення ним міжнародного нравонорушення (це діяння суб'єкта, що порушує норми міжнародного нарвав і свої міжнародні зобов'язання, що завдає матеріального або нематеріального збитку іншому суб'єкту або Груні суб'єктів або всьому міжнародному співтовариству в цілому). Важливо підкреслити, що ніякі надсилання суб'єкта-нравонорушника на національні закони та навила у виправдання своєї поведінки неприпустимі.

Міжнародні екологічні нравонорушення наділяються на ординарні нравонорушення і міжнародні злочини, їх класифікація багато в чому залежить від розміру збитку, заподіяного природі. Предметом дослідження еколого-правової відповідальності є характер і обсяг такого збитку, методика його обчислення і визначення меж матеріального відшкодування.

Міжнародна еколого-правова відповідальність суб'єктів міжнародного нарвав може настинати не тільки нари но рушенні норм міжнародного нарвав або зобов'язань за договором, а й за шкідливі наслідки правомірної діяльності (наприклад, нанесення матеріального збитку джерелом підвищеної небезпеки, використання і застосування якого не заборонено міжнародним нарвмо, це так звана відповідальність за ризик).

В даний час існує два види міжнародної екологічної відповідальності держав: неолітична і матеріальна. Політична здійснюється у формі санкцій та ресторацій, матеріальна у формі репарацій і реституції.

Найбільш поширеною формою неолітичної екологічної відповідальності є санкції примусові заходи вві й сокового або невійськового харкати еру, застосовувані ноти агресора у випадках загрози миру чи міжнародній безпеці. Вони новинні здійснюватися тільки нари наявності резолюції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй [8, с. 1173].

Інша форма неолітичної відповідальності ресторація. Це обов'язок держави-но рушника відновити непередній стан навколишнього природного середовища і нести нав'язані з цим несприятливі наслідки (наприклад, відновлення якості води, забрудненої з його вини).

Матеріальна відповідальність настає нари но рушенні державою своїх міжнародних зобов'язань і нав'язаної з цим матеріальної шкоди. Репарації це відшкодування заподіяної матеріальної шкоди грошовими нлатежами, цінностями та но слугами. Реституції це навернення, відновлення або заміна в натуральному вигляді неправомірно вилучених, пошкоджених або знищених матеріальних цінностей.

Порядок вирішення міжнародних екологічних суперечок зазвичай передбачається у відповідній конвенції, договорі чи угоді. Способи вирішення спорів переговори, взаємні кроки до примирення сторін спору, звернення в Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (де діє «камера з екологічних спорів») або до Міжнародного суду екологічного арбітражу і примирення.

Оскільки міжнародні екологічні суперечки стали досить поширеним явищем, виникла необхідність створення міжнародних судових установ, що спеціалізуються в цих низаннях. У 1993 році була заснована Екологічна камера у складі Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй в Гаазі, в яку входять сім регулярних суддів-членів Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй. міжнародна екологічна відповідальність порушення

Специфічним міжнародним органом у сфері залучення до екологічної відповідальності є Міжнародний екологічний суд Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення. Цей неурядовий орган був створений у листопаді 1994 року з ініціативи юристів різних країн. До складу цього суду входить 29 юристів екологів з 24 країн світу. Місцями настійного перебування керівних органів Міжнародного екологічного суду є міста Мехіко (Мексика) і Сан Себастьян (Іспанія).

Функції Міжнародного екологічного арбітражу і примирення:

консультування сторін спору на їх прохання на основі юридичного аналізу ситуації, що склалася;

примирення сторін спору на основі прийняття компромісного рішення;

проведення повноцінного судово-арбітражного процесу за взаємною бажанням сторін спору.

Проте, такий суд не є не міждержавним органом.

На користь створення міждержавного органу Міжнародного екологічного суду можна навести такі аргументи. По-нерве, міжнародне екологічне Нарво є досить специфічною галуззю міжнародного нарвав, тому судді новинні бути експертами у сфері екології. По-друге, Нарво на доступ до міжнародного екологічного правосуддя новинні мати не тільки держави, а й міжнародні міжурядові та неурядові організації, а також фізичні особи. Вирішення міжнародних екологічних суперечок вимагає розробки спеціальних процедурних правил. Противники створення Міжнародного екологічного суду говорять нор те, що но дальша проліферація міжнародних судових установ буде вести до поглиблення фрагментації, а існуючі інститути міжнародної юстиції цілком можуть вирішувати міжнародні екологічні суперечки. Відомий професор Еле Хеки, очоливши в 2000 році кафедру міжнародного нриродоресурсного нарвав юридичного факультету Еразмового Університету (Роттердам, Нідерланди), присвятила свою нерву відкриту лекцію проблемі міжнародного екологічного правосуддя [9]. Вона дійшла висновку, що створення Міжнародного екологічного суду не є найбільш життєздатною альтернативою існуючим но рядкам справ, корисніше перенести акцент на рівень нижче і осилювати національні судові системи у сфері екологічного правосуддя.

Основною проблемою створення Міжнародного екологічного суду є проблема визначення юрисдикції. Екологічні проблеми інтегровані в транспортні, торговельні та інші міжнародні проблеми, вони враховуються нари захисті нарв людини тощо. Наприклад, чи новинні норови нор торгівлю неарніковими газами розглядатися в Органі з врегулювання суперечок Світової організації торгівлі відповідно або в Міжнародному екологічному суді відповідно до Кіотського протоколу? А суперечки нор генетично-модифіковані організми в Світовій організації торгівлі відповідно до Угоди нор фіто санітарні за оди або в Міжнародному екологічному суді згідно Картах енського протоколу?

Справи нор злочин екоцид новинні розглядатися в Міжнародному кримінальному суді. Для цього нрононується вести в Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 року нову статтю 6-біс «Екоцид» [10], де буде відображений склад міжнародного злочину екоцид, яке може бути скоєно і в мирний, і у воєнний час, причому як під час міжнародних конфліктів, так і під час конфліктів не міжнародного характеру.

Якщо Міжнародний екологічний суд буде створено в його повноцінному вигляді, то постане необхідність у перегляді і внесенні відповідних змін до клаузул про врегулювання суперечок в міжнародні екологічні угоди. Міжнародний екологічний суд повинен буде або стати структурною одиницею Організації Об'єднаних Націй, або мати зв'язок з нею за аналогією з Міжнародним кримінальним судом. Проект Міжнародного пакту з навколишнього середовища і розвитку повинен мати в клаузулі про врегулювання суперечок посилання на обов'язкову юрисдикцію Суду. Необхідно прописати юрисдикцію Суду таким чином, щоб спробувати максимально уникнути подальшої фрагментації. Особливо має вирішуватися питання про підсудність з обговоренням всіх можливих конкуруючих юрисдикцій міжнародних судових установ. Суддівський корпус повинен наполовину складатися з фахівців за загальним міжнародним правом, наполовину з фахівців з екологічного права (як міжнародному, так і національному). Доступ до екологічного правосуддя повинні мати держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації, а також фізичні особи. Для того щоб Суд не завалили скаргами неурядові організації та фізичні особи, на нашу думку, Суд по відношенню до них повинен виступати другою інстанцією після проходження регіональних судів з прав людини.

Також щоб уникнути перевантаження Суду необхідно реформувати на національному та регіональному рівнях систему доступу до екологічного правосуддя, а решті державам ратифікувати Орську конвенцію 1998 року про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, розглянути можливість зробити її глобальним міжнародним екологічним угодою і відкрити для підписання країнам, які не є членами Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, тим більше факт участі в конвенціях Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй держав, що не входять в регіон Європейської економічної комісії, стає нормальною практикою. Відзначимо, що використання місцевих засобів судового захисту для відшкодування транскордонного шкоди довкіллю можливо і доцільно за певних умов: по-перше, якщо це передбачено спеціальним міжнародною угодою; по-друге, в тих ситуаціях, коли транснаціональний збиток навколишньому середовищі виникає і зачіпає країни з однотипними правової та адміністративної системами, і, по-третє, коли заподіяно незначну шкоду і у разі, якщо вона не стосується життєва важливих інтересів держави. [11].

Створення Міжнародного екологічного суду буде сприяти підвищенню ролі міжнародного екологічного права в системі міжнародного права в цілому, а також посиленню відповідальності міжнародних організацій за нанесення шкоди, в тому числі екологічної.

Підводячи підсумок міркуванням за трьома ключовими проблемам, що стоять сьогодні перед міжнародним екологічним правом, можна відзначити наступне. Зміцнення екологічного співробітництва держав і підвищення ефективності діючих механізмів цієї співпраці вимагає серйозної реформи. Для вирішення сьогоднішніх екологічних проблем необхідно створити універсальну міжнародну міжурядову екологічну організацію, прийняти єдиний міжнародно-правовий екологічний акт і заснувати Міжнародний екологічний суд.

Специфікою міжнародного економі відповідальності, поки відсутній логічного права є той факт, що, нечіткий механізм залучення до неї. зважаючи на різні форми міжнародна-

Список використаних джерел

1. Директива Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу «Про екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію наслідків завданої навколишньому середовищу шкоди» від 21.04.2004 року № 2004/35/ЕС // Офіційний вісник Європейського Союзу від 30.04.2004 року/ L143 / стор. 56.

2. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо всеохоплюючого запобігання і контролю забруднення» від 24 вересня 1996 року за № 96/61/ЕС. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://77.121.11.22/ecolib/5/1/17.pdf.

3. Green Paper on remedying environmental damage. COM (93) 47 final, 14 May 1993. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://aei.pitt.edu/950/

4. Міжнародна Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою від 29.11.1969 року. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_806.

5. FY2013 Annual Review WWF Danube-Carpathian Programme June 2012July 2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://wwf.panda.org/ uk/wwf_ukraine_ukr/.

6. Пятая конференция на уровне Министров окружающей среды для Европы.

7. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oecd.org/env/

8. outreach/4614213.pdf.

9. Разумова Е. Р. Экология / Е. Р. Разумова. М.: МИЭМП. 2010. 172 с.

10. Tarns C. Do Serious Breaches Give Rise to Any Specific Obligations of Responsible State / C. Tarns // European Journal of International Law. 2002. Vol. 13. No 5. -

11. 1161-1180 p.

12. Ellen Hey Where in Law is Social-Ecological Resilience? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ecologyandsociety.org/vol18/iss3/art25/

13. Римський статут міжнародного кримінального суду від 17.07.1998 року. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_588.

14. Копылов М. Н., Солнцев А. М. Международное экологическое право перед

15. вызовами современности. ЕврАзЮж № 3 (58). 2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.eurasialaw.ru/index.php?option=com_jcontentplus&view= article&id=4157:2013-04-22-07-52-02&catid=369:2013-04-22-07-46-43&Itemid=196.

Размещено на Allbest.ru