Історичний генезис розвитку правового регулювання заохочень працівників прокуратури

Після проголошення незалежності України актуальним питанням постало реформування вітчизняних правоохоронних органів, зокрема, органів прокуратури з метою приведення їх діяльності у відповідність до сучасного суспільного і державного ладу, вимогам економічного розвитку тощо. Однак, зміни законодавства, що відбулися на початку 90-х рр. ХХ століття уже не відповідають потребам сьогодення, що обумовлено процесами демократизації, орієнтацією на європейську інтеграцію, утвердженням принципу верховенства права, проголошенням та необхідністю реального захисту прав, свобод та законних інтересів людини, здійсненням правового виховання населення, підвищенням його правової культури тощо. Таким чином, реформування прокуратури України є черговим етапом розвитку цього інституту.

Вивченням даної проблематики у тій чи іншій мірі займалося багато вчених, однак, у більшості випадків ними акцентувалася увага на історико-теоретичних питаннях становлення і розвитку діяльності прокуратури, діяльності прокуратури щодо представництва та захисту прав, свобод і інтересів громадян та держави, участі у кримінальному судочинстві, підтриманні державного обвинувачення в судах, роботи з кадрами в органах прокуратури тощо. Окремі аспекти історичного розвитку правового регулювання заохочень працівників органів прокуратури розглядалися в працях Л.Р. Грицаєнка, Ю. М. Грошевого, В. В. Долежана, С. М. Казанцева, А. Ф. Коні, О. Л. Ко- пиленка, О. Р. Михайленка, В. М. Са- вицького, Р. В. Савуляк, М. І. Сірого, Г. П. Середи, І. Л. Петрухіна, Ю. Є. Полянського, В. В. Устименка, Б. В. Ференца, Р. М. Шестопалова та інших.

Метою статті є дослідження історичного аспекту становлення системи заохочень працівників прокуратури від часів його зародження до сьогоднішніх днів.

Щодо історичного генезису нормативно-правового регулювання застосування заохочень до працівників органів прокуратури, то варто зазначити наступне. В переважній більшості науковці, які досліджують питання діяльності прокуратури України, не висвітлюють вказаний аспект, тим не менш, фрагментарно він згадується у роботах тих чи інших вчених- правників. Однак, на сьогодні не здійснено його комплексного дослідження і, як наслідок, відсутнє комплексне висвітлення. На наше переконання, правове регулювання застосування заохочень до працівників органів прокуратури включає такі історичні етапи:

1) правове регулювання заохочень працівників прокуратури в період існування прокуратури в Російській імперії (1722-1917 рр.);

2) правове регулювання заохочень працівників прокуратури в період існування прокуратури під час національно-демократичного руху (1917-1920 рр.);

3) правове регулювання заохочень працівників прокуратури в період існування радянської прокуратури (1922-1991 рр.):

3.1) час становлення і розбудови радянської прокуратури (19221964 рр.);

3.2) час розвитку радянської прокуратури (1964-1991 рр.);

4) правове регулювання заохочень працівників прокуратури в період існування прокуратури незалежної України (з 1991 року).

Появу прокуратури в сучасному її уявленні пов'язують з Францією. Вважається, що її засновником є французький король Філіп IV Красивий, який 25 березня 1302 року видав Ордонанс, де визначався статус постійних королівських прокурорів. Саме названий документ є першою законодавчою пам'яткою прокуратури, оскільки вона виникла вже не як інститут кримінального переслідування, а як інститут представництва майнових та інших інтересів короля, що включало в себе спостереження за правильністю дій різноманітних установ та посадових осіб як засіб захисту інтересів короля [1, с. 144]. Згодом інститут прокуратури було запроваджено і у інших державах, зокрема, Німеччині, Англії, Шотландії та інших країнах, в тому числі і в Російській імперії за царювання Петра І [2, с. 21-22]. Саме з цього моменту про прокуратуру можна говорити як про той орган, який є аналогом сучасних органів прокуратури України.

Для даного періоду є характерним те, що було відсутнє будь-яке нормативно-правове регулювання заохочень осіб, які виконували квазі- прокурорські функції. Варто також вказати, що назване стосується лише інсигнаторів, оскільки все, що існувало до цієї інституції, взагалі не пов'язано з діяльністю спеціальних посадових осіб, а переважно вся пра- возахисна діяльність зводилася до самозахисту.

Наступний етап становлення прокуратури пов'язаний з Російською імперією, зокрема, діяльністю Петра І, який своїми указами заснував інститут прокуратури - указом «Быть при Сенате генерал-прокурору и обер-прокурору, так же во всякой коллегии по прокурору» від 12 січня 1722 року, указом «Об установлении должности прокуроров в надворных судах» від 18 січня 1722 року та укзом «О должности генерал- прокурора» від 27 квітня 1722 року [3, с. 40]. Саме з цього моменту прокуратура стає органом державної влади, яка має завданням здійснення правозахисної діяльності.

Проведення судової реформи 1864 року вплинуло і на діяльність прокуратури Російської імперії. її завданням було створення незалежної судової системи, забезпечення змагальності судочинства, створення суду присяжних, підвищення ролі адвокатури та забезпечення її незалежності, зміна функцій прокуратури, а точніше, їх обмеження [4, с. 512]. Проведення судової реформи 1864 року можна визначити як найбільш послідовну серед усіх ліберальних реформ ІІ половини ХІХ століття, адже в ній було на високому рівні дістали своє вираження нринцини євронейського нрава і судочинства. Заходами заохочення були:

1) іменні нагороди (ордени та інші відзнаки);

2) нідвищення у класному чині [5, с. 63].

31 линня 1859 року імнератор Олександр ІІ затвердив «Положение о наградах но службе», яке стало не- ршим актом де було визначено норя- док застосування нагород. Названий акт увійшов до складу третього тому Зводу Законів Російської імнерії. Відновідно до нього було нередбаче- но такі нагороди:

1) високе благовеління;

2) чини;

3) ордени;

4) землі;

5) нодарунки його імнераторської величності;

6) грошові кошти;

7) нереведення в гвардія;

8) золота зброя [6, с. 5].

Настунним етаном розвитку нро-

куратури є її діяльність в роки національно-демократичного руху 19171920 рр., який характеризується насиченістю багатьма нодіями, частою зміною державності, нолітичного курсу тощо. Це не могло не відбитися на загальному стані роботи органів нрокуратури, які нонри складну ситуацію на теренах українських земель, збереглися як інститут.

15 грудня 1917 року Українською Центральною Радою було нрийнято Закон «Про утворення Генеарального Суду», яким у складі відновідного суду було утворено Прокураторію, яку очолював старший нрокуратор. Прокуратура Української Народної Реснубліки мала нодвійне нідноряд- кування - Генеральному Суду та Секретаріату судових снрав [7, с. 1725]. Пізніше, 04 січня 1918 року, Центральна Рада нрийняла Закон «Про урядження нрокураторського нагляду на Україні». Актів в яких би було встановлено заходи заохочення до нрацівників нрокуратури Української Народної Реснубліки не було нрийнято Центральною Радою. Щодо можливих актів з даного нитання безносередньо нрокуратури, то відсутність достатньої кількості документів нрокурорської діяльності та джерел нрава унеможливлюють надання відновіді з даного нриводу.

З нриходом до влади П. Скоро- надського розночався нроцес тотальної воєнізації анарату унравління найважливішими державними галузями, в тому числі і нрокуратури. Згідно з затвердженим «Законом нро тимчасовий устрій України» органи нрокуратури нродовжували діяти, але вже як органи нової країни - Української Держави [8, с. 156].

Щодо нитання нро заохочення нрацівників нрокуратури Української Народної Реснубліки, Української Держави, Української Народної Рес- нубліки (неріоду Директорії), то будь-які з відомих нормативних актів не регламентували відновідних відносин, що звичайно не унеможливлює стимулювання нрокурорських нрацівників з боку керівництва моральними стимулами або іншими заходами, однак у зв'язку зі складною ситуацією у внутрішній і зовнішній нолітиці, гострою суснільною обстановкою, фактичною війною, відновідні заохочення так і не дістали нормативного закрінлення.

Настунним етаном розвитку нро- куратури є неріод діяльності радянської нрокуратури. Так Декретом від 14 лютого 1919 року «Про суд» було створено органи нрокуратури у складі суду, а згодом ностановою ВУЦВК від 28 червня 1922 року «Про затвердження Положення нро нрокурорсь- кий нагляд в УСРР» за яким органи нрокуратури вже ніднорядковувалися Народному комісаріату юстиції [9, с. 256]. Питання застосування заохочень до нрацівників органів нрокуратури нротягом тривалого часу залишалося ноза увагою і нормативно не закрін- лювалося. Ситуація змінилася лише в 1964 році, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 лютого 1964 року № 2266-VI було затверджено Положення нро заохочення і дисцин- лінарну відповідальність прокурорів і слідчих органів прокуратури СРСР. Розділ ІІ названого Положення був присвячений заохоченням працівників органів прокуратури.

Прокурори і слідчі заохочувалися за сумлінне виконання службового обов'язку, ініціативу, оперативність та інші заслуги по службі, що сприяють зміцненню прокурорського нагляду, розкриттю і попередженню злочинів, зміцненню соціалістичної законності. Положення передбачало застосування наступних заходів заохочення до прокурорсько-слідчих працівників:

1) подяка;

2) грошова премія;

3) нагородження цінним подарунком;

4) нагородження Почесною грамотою Центрального комітету профспілки працівників державних установ;

5) підвищення в класному чині;

6) нагородження Почесною грамотою Генерального прокурора СРСР;

7) нагородження Грамотою або Почесною грамотою Верховної Ради або Президіуму Верховної Ради союзної або автономної республіки [10].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від І7 лютого 1984 року № 10813-Х було затверджено нове Положення про заохочення і дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих органів прокуратури СРСР. Статтею 6 названого положення було визначено, що видами заохочення прокурорсько-слідчих працівників є:

1) подяка;

2) грошова премія;

3) подарунок;

4) цінний подарунок;

5) підвищення в класному чині;

6) нагородження нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури»;

7) нагородження Почесною грамотою Центрального комітету профспілки працівників державних установ і Генерального прокурора СРСР [11].

Таки чином, перелік видів заохочень дещо розширився, зокрема, крім цінного подарунка, з'являється подарунок, а також новий вид - нагрудний знак «Почесний працівник прокуратури». Як позитивний момент слід відзначити, що нове Положення вже не дозволяє застосовувати одночасно кілька видів засобів заохочення прокурорів і слідчих. Додатковими заходами заохочення були ордени і медалі СРСР, якими нагороджувалися за представленням Генерального прокурора СРСР. Таким чином, в ІІ половині ХХ століття в радянській прокуратурі заохочення прокурорів і слідчих отримало нормативне закріплення, що є значним кроком у мотивації і стимулюванні їх праці, однак мали місце і певні недоліки.

Наступний і завершальний етап пов'язаний із діяльністю прокуратури в незалежній Україні. Порядок застосування заохочень до працівників прокуратурі визначено в Дисциплінарному статуті прокуратури України, що затверджений постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-ХІІ [12], наказі Генерального прокурора України «Про затвердження Положення про преміювання працівників органів п рокуратури України» від 20 березня 2006 року № 623ц [13], Законі України «Про державні нагороди України» [14].

З аналізу вищеназваних актів можна зробити висновок, що вони практично повністю відображають радянський підхід до застосування заохочення працівників органів прокуратури. Н сьогодні заходам заохочення є: заохочення прокуратура правовий службовий

1) подяка;

2) грошова премія;

3) подарунок;

4) цінний подарунок;

5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в классному чині;

6) нагородження нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».

Генеральному прокурору України належить право застосування всіх заходів заохочення, передбачених статтею 5 цього Статуту. Прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва, інші прирівняні до них прокурори мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією та подарунком. Про застосування інших видів заохочення прокурори вносять подання Генеральному прокурору України. Заохочення оголошується наказом, про що вноситься запис до трудової книжки. Наказ оголошується особі, якій винесено заохочення, всім працівникам даної прокуратури і додається до особової справи [12].

Крім того, працівники прокуратури можуть нагороджуватися державними нагородами і званням «Заслужений юрист України». Подання про нагородження державними нагородами та присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України» вносить Генеральний прокурор України. Відповідно до Указу Президента України «Про почесні звання України» почесні звання України є державними нагородами України, що присвоюються за особисті заслуги перед Українською державою громадянам, які працюють у відповідній галузі економічної або соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність. Згідно з даним указом почесне звання «Заслужений юрист України» присвоюється юристам, які працюють в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, прокуратури, юстиції, державної безпеки, внутрішніх справ, адвокатурі, на підприємствах, в установах, організаціях, за значний внесок у розбудову правової держави [15].

Таким чином, порівняно з попередніми радянськими нормативними актами перелік заохочень скоротився в прокуратурі України, що в більшості обумовлено зміною ідеологічної складової, втратою професійним спілками свого провідного значення тощо. Проте, сутність і зміст заохочень працівників прокуратури не змінилася, оскільки основна увага приділяється не матеріальним (моральним) заходам заохочення. Крім того, існуюча система не відповідає потребам сьогодення, не враховує реалій сучасного життя, а тому потребує удосконалення шляхом запровадження нових заохочень. Також, на нашу думку, заохочення варто виокремити від дисципліни і приймати у формі актів Генеральної прокуратури України, що сприятиме оперативності, врахуванні специфіки прокурорсько-слідчої діяльності та інше.

Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що нормативно-правове регулювання застосування заохочення в органах прокуратури пройшло значний еволюційний шлях і безпосередньо обумовлено історичним розвитком української державності та становленням органів прокуратури. Свої початки заохочення беруть ще з часів царської прокуратури, але в основному прокуратура України успадкувала радянський підхід, що з огляду на суспільний розвиток, необхідність демократичних перетворень, акцентуванні уваги на моральній сфері тощо не є виправданим і потребує зміни, проте з урахуванням історичного досвіду.

Список використаних джерел

1. Шестопалов Р. М. Історичні передумови становлення та розвитку правозахи- сної діяльності органів прокуратури України / Р. М. Шестопалов // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2012. - № 2. - С.143-152

2. Шумський П. В. Прокуратура України / П. В. Шумський. - К.: Вентурі. - 1998. - 336 с.

3. Сухонос В. В. Прокуратура в механізмі української держави: проблеми теорії та практики: Дис. .. д-ра юрид. наук.: 12.00.10. / В. В. Сухонос. Одеська національна юридична академія. - О. - 2009. - 33 с.

4. Полянский Ю. Использованиеисторико-аналитическогоподхода в процессесу- дебнойреформы в Украине / Ю. Полянский // Перспективи судово-правової реформи в Україні: Збірник наукових праць. - Одеса. - 2009. - 510-514

5. Савуляк В. Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 року в українських губерніях / В. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія: юридичні науки. - 2009. - Вип. 48. - С. 60-65

6. Верстюк В. М. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / М. Верстюк // УІЖ. - 1997.. - № 5. - С. 17-25

7. Гламазда П. В. Місце і роль інституту прокуратури у процесі українського державотворення 1917-1921 років / П. В. Гламаза // Форум права. - 2011. - № 2. - 155-158

8. Подоляка С. А. Історико-правовий огляд становлення прокурорської діяльності в Україні / С. А. Подоляка // Наука і правоохорона. - 2013. - № 2 (20). - С. 254-258

9. Положение об поощрении и дисциплинарную ответственность прокуроров и следственных органов прокуратуры СССР: указ Президиума Верховного Совета СССР от 24.02.1964 года

10. Положение об поощрении и дисциплинарную ответственность прокуроров и следственных органов прокуратуры СССР: указ Президиума Верховного Совета СССР от 17.02.1984 года

11. Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України : постаноа Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1796-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 4. - Ст. 15

12. Про затвердження Положення про преміювання працівників органів прокуратури: наказ Генерального прокурора України від 20.03.2006

13. Про державні нагороди України: Закон України від 16.03.2000 року № 1549- ІІІ // Відомості Верзовної Ради України. - 2000. - № 21. - Ст. 162

14. Про почесні звання України: указ Президента України від 29.06.2001 № 476/2001.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню історичного аспекту становлення системи заохочень працівників прокуратури. Висвітлено авторську систематизацію етапів правового регулювання застосування заохочень до працівників органів прокуратури.

Ключові слова: заохочення, генезис, працівник прокуратури.

Статья посвящена исследованию исторического аспекта становления системы поощрений работников прокуратуры. Освещено авторскую систематизацию этапов правового регулирования применения поощрений к работникам органов прокуратуры.

Ключевые слова: поощрения, генезис, работник прокуратуры.

The article investigates the historical aspect of a system of incentives for prosecutors. Author deals with the stages of systematization of legal regulation of the use of incentives to prosecutors.

Key words: motivation, genesis, prosecution worker.

Размещено на Allbest.ru