Кваліфіковані вбивства: особливості початкового етапу розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [343.132:343.61](477)

Кваліфіковані вбивства: особливості початкового етапу розслідування

В.Я. Горбачевський,

доктор юридичних наук, доцент,

завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, заслужений юрист України

Проаналізовано слідчі ситуації початкового етапу розслідування умисних убивств із квалі-фікуючими ознаками, зокрема ситуації протидії і психологічної боротьби між слідчим, що розслідує умисне вбивство, і підозрюваним. вбивство слідчий підозрюваний розслідування

Розглянуто тактику розслідування ситуацій, коли вбивство вчинене особою, яка обізнана щодо специфіки і особливостей слідчої роботи. Розкрито особливості та порядок залучення додаткових сил і ресурсів, а також особливості використання сучасної оргтехніки і спеціа-льних технічних засобів на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень. Проаналізовано причини несвоєчасного розслідування кримінальних проваджень, а також ситуації, що вимагають створення слідчо-оперативних груп із залученням фахівців із необ-хідних оперативних, експертних та інших служб.

Ключові слова: умисне вбивство, кваліфікуючі ознаки, початковий етап розслідування, слі-дча ситуація, кримінальне провадження, «ідеальний злочин», поведінка жертви, ситуації організаційного характеру.

Проанализированы следственные ситуации начального этапа расследования умышленного убийства с квалифицирующими признаками, в частности ситуации противодействия и пси-хологической борьбы между следователем, который расследует преднамеренное убийство, и подозреваемым.

Рассмотрена тактика расследования ситуаций, когда убийство совершено лицом, знающим специфику и особенности следственной работы. Раскрыты особенности и порядок привлечения дополнительных сил и ресурсов, а также особенности использования современной оргтехники и специальных технических средств на стадии досудебного расследование уголовных правонарушений. Проанализированы причины несвоевременного расследования уголовных производств, а также ситуации, требующие создания следственно-оперативных групп с при-влечением специалистов из необходимых оперативных, экспертных и других служб. Ключевые слова: преднамеренное убийство, квалифицирующие признаки, начальный этап расследования, следственная ситуация, уголовное производство, «идеальное преступление», поведение жертвы, ситуации организационного характера.

The author analyzes the investigative situations of initial phase investigation of the murders with the qualifying characteristics, in particular, countermeasures and psychological struggle between an investigator that investigates the premeditated murder and the suspect.

The article discusses tactics of investigation of cases, when the offender is a person with a low educational level and does not know the details of investigative tactics. It also includes cases, when the offender has previously worked in law enforcement and was aware of the specifics and peculiarities of investigatory work. It also reveals the features and order of drawing additional forces and resources (capability of operational service units, technical, forensic, canine, and special units). The material shows challenges of the use of modern technologies at the stage of pretrial investigation of criminal offences. The author examines the causes of untimely investigations of criminal proceedings. It also discusses the cases, which require the creation of the investigative- operational groups involving specialists with the necessary operational, forensic and other units. The article covers the possible levels of awareness regarding the circumstances of committing the homicide (maximum awareness, high awareness or insufficient awareness). It emphasizes the need, in the early stage of pre-trial investigation, for finding out what happened at the scene: homicide, accident or suicide.

Keywords: premeditated murder, qualifying characteristics, initial phase of the investigation, in-vestigative situation, criminal proceedings, «perfect crime», behaviour of the victim, situations of organizational character.

Умисне вбивство є одним із найбільш не- позбавлення людини життя, а також значним безпечних кримінальних злочинів і характери- суспільним резонансом. Умисне вбивство з зується настанням тяжких наслідків у вигляді кваліфікуючими ознаками визнається особливо тяжким злочином, за вчинення якого закон пе-редбачає максимально жорстке кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі [1, ст. 12].

Забезпечення швидкого, повного та неупе- редженого розслідування і судового розгляду, притягнення до відповідальності в міру вини кожного, хто вчинив кримінальне правопору-шення, є основним завданням кримінального провадження [2, ст. 2]. Успіх у його реалізації значною мірою залежить від якості організації початкового етапу розслідування.

До числа слідчих ситуацій початкового ета-пу розслідування умисних вбивств із кваліфі-куючими ознаками належать ситуації протидії і психологічної боротьби між слідчим, що роз-криває умисне вбивство, і підозрюваним.

У цій ситуації успіх слідчого у розкритті вбивства значною мірою буде залежати від того, наскільки він підготовлений до ведення діалогу з підозрюваним, обізнаний про особливості вибраної підозрюваним лінії поведінки, наскільки глибоко знає законодавство та інші обставини справи.

Принципове значення в діяльності з роз-криття цієї категорії кримінальних правопору-шень відіграє ступінь засвоєння слідчим психо-логічних і інших криміналістичних прийомів, які сприяють нейтралізації протидії підозрю-ваного розслідуванню, виявленню брехні з його боку, встановленню психологічного контакту з підозрюваним.

Достатньо передбачуваним можна вважати результат розслідування або, кажучи інакше, так звану «судову перспективу» кримінального провадження, за ситуації, коли розслідування веде слідчий із недостатнім досвідом, а відпо-відно і рівнем професійної підготовки, який належним чином не використовує напрацю- вань криміналістичної тактики, тим більше, якщо вбивство вчинене особою з високим рів-нем інтелекту, достатньо обізнаною щодо дія-льності з розкриття злочинів. На жаль, в остан-ній період, особливо після запровадження кримінального процесуального кодексу 2012 року, відбувся значний відтік досвідчених кад-рів слідчих, а також суттєво, у рази збільшилось навантаження, в окремих територіальних органах кількість кримінальних проваджень у одного слідчого досягає ста.

Інша слідча ситуація полягає в розслідуванні вбивства, вчиненого особами з низьким освітнім рівнем, які не знають особливостей криміналістичної тактики. В цьому випадку «судова перспектива» розслідування вбивства є більш оптимістичною.

Нарешті, найскладнішою слід вважати си-туацію, коли вбивство вчинене особою, яка раніше працювала в правоохоронних органах і обізнана щодо специфіки і особливостей слідчої роботи.

Загальновідомо, що «ідеальний злочин», який не залишає по собі слідів, жодна людина вчинити не в змозі. Завжди, наскільки кваліфі-кованим і обережним не був би злочинець, на-скільки б довго і ретельно не готувався до вчи-нення злочину, в будь-якому випадку він обов'язково залишить сліди, які певним чином відображатимуть його злочинні дії. Водночас серед загальної кількості слідів, їх відображення на певних матеріальних об'єктах є сліди, залишені не лише злочинцем, а й іншими, ви-падковими людьми.

Інше питання - чи будуть сліди, залишені саме злочинцем, виявлені слідчим, криміналіс-том або оперативним працівником, вилучені та своєчасно, повно і ретельно досліджені. Це залежить від рівня кваліфікації зазначених осіб, їх уважності та обережності під час огляду місця події.

Отже, своєчасно і якісно розслідувати можна кожний злочин. В одному випадку для цього буває достатньо одного дня (наприклад, для розкриття очевидного вбивства, вчиненого на побутовому ґрунті) та залучення мінімальної кількості сил та засобів (залучення дільничного інспектора міліції). В іншому випадку (на-приклад, вчинення вбивства на замовлення) процес його розслідування може бути розтяг-нутим у часі і вимагає залучення значної кіль-кості додаткових сил і ресурсів (можливостей підрозділів оперативної служби, оперативно- технічних, експертно-криміналістичних, кіно- логічних, спеціальних підрозділів). Причому певної «верхньої» межі можливого залучення додаткових сил і ресурсів до діяльності з роз-криття і розслідування конкретного злочину не існує. Це залежить від досвіду та майстерності слідчого, а також рівня матеріально-технічного оснащення підрозділів, що залучаються до ро-зкриття вбивства.

Аналогічним чином слід, мабуть, підходити і до проблем використання сучасної оргтехніки і спеціальних технічних засобів на стадії досу- дового розслідування кримінального правопо-рушення. Адже їх застосування підвищує віро-гідність встановлення винної особи та дозволяє іноді в рази скоротити термін розслідування у конкретному кримінальному провадженні.

На ситуаційний характер початкового етапу розслідування кримінального провадження про умисні вбивства з кваліфікуючими ознаками істотний вплив справляють, зокрема, особли-вості поведінки жертви злочину, що виявилися незадовго до настання її смерті. У вітчизняній спеціальній літературі, присвяченій подібним проблемам, вказані питання, в основному, роз-глядалися з точки зору віктимології, з позицій оцінки ролі жертви і її поведінки у провокації здійснення якогось суспільно небезпечного діяння, яким у цьому випадку є насильне уми-сне протиправне позбавлення життя особи.

У практиці правоохоронних органів зустрі-чаються також випадки, коли вбивства з квалі-фікуючими ознаками залишалися нерозкрити- ми. Для нерозкритого злочину характерно те, що відома подія, зібрані та досліджені матеріа-льні й інші джерела доказів, але особа, що вчи-нила злочин, не встановлена. Отже, до нерозк- ритих відносяться такі злочини, по яких у встановлений законом термін проведено роз-слідування, але зібрані докази не дозволили встановити винну особу.

Серед причин несвоєчасного розслідування кримінальних проваджень фахівці називають:

1. Обставини, що утруднюють в умовах не- очевидності пізнання події та встановлення підозрюваних - відсутність свідків, втрата слідів злочину (атмосферні явища, пожежа, інше) або навмисне знищення зацікавленими особами.

2. Помилки, допущені на початковому етапі розслідування:

- давність учинення кримінального правопорушення чи несвоєчасний виїзд на місце події;

- безплановість і безсистемність, неналежна організація процесу розслідування злочину на початковому етапі кримінального провадження, невикористання чинників раптовості;

- недостатність професійного рівня підгото-вки слідчих, особливо в галузі криміналістики;

- неповне і неякісне використання науково- технічних засобів і допомоги фахівців;

- помилкова оцінка виявлених слідів, що призводить до побудови необгрунтованих вер-сій, внаслідок чого - до втрати часу та джерел доказів.

3. Невикористання повною мірою можливо-стей взаємодії слідчого з оперативними під-розділами.

4. Неякісне проведення слідчих (розшуко- вих) дій.

5. Невіра громадян у можливість встановити істину шляхом звернення до правоохоронних органів; недовіра до конкретних працівників правоохоронних органів.

6. Наявність у злочинців та їх співучасників покровителів в органах влади, матеріальних, інформаційних і інших можливостей, що до-зволяють їм чинити активну протидію право-охоронним органам у розслідуванні криміна-льного правопорушення.

Слід зауважити, що найефективнішими є дії з розкриття умисних вбивств одразу після отримання повідомлення про злочин, про це свідчить аналіз кримінальних проваджень. Так, у 64,8 % випадків затримання підозрюваної особи і розкриття умисних вбивств відбувається протягом однієї доби, у 13,3 % випадків - до 3 діб, у 9,5 % випадків - до 10 діб і у 12,4 % випадків тривалість розкриття злочинів - понад 10 діб.

Поліпшенню діяльності з розкриття і роз-слідування умисних убивств може слугувати створення слідчо-оперативних груп із залучен-ням фахівців із необхідних оперативних, екс-пертних та інших служб.

Активізації діяльності з розслідування уми-сних вбивств, на нашу думку, сприятиме за-провадження важелів громадського впливу на працівників правоохоронних органів. Поряд з вимогою КПК (ст. 222) про недопустимість розголошення відомостей досудового розслі-дування, керуючись вимогами Закону України «Про інформацію» щодо права громадян на інформацію [3], засоби масової інформації ма-ють вільно застосовувати своє право на висвіт-лення обставин учиненого резонансного зло-чину за умови, що ця інформація отримана ними без порушень чинного законодавства. Журналіст не може виступати свідком у кри-мінальному провадженні, якщо він сам не спо-стерігав обставин, що мають до неї відношення. Отже, він не може бути попереджений за нерозголошення відомостей досудового слідс-тва.

Розглядаючи питання про класифікацію слідчих ситуацій, на наш погляд, доцільно ви-ділити три групи, виходячи зі ступеня обізна-ності працівників правоохоронних органів про обставини вчиненого умисного вбивства:

- ситуації максимальної обізнаності («оче-видні вбивства»);

- ситуації середньої обізнаності;

- ситуації недостатньої обізнаності.

Вказані ситуації можуть виникати не тільки на початковому етапі розслідування. За недо-статньої конкретності й послідовності прове-дення слідчих (розшукових) дій із розслідування умисних вбивств слідчі ситуації, що характеризуються середнім або недостатнім рівнем обізнаності про особливості конкретного злочину, можуть мати місце і на подальшому етапі розслідування [4].

За недостатньої професійності дій слідчого щодо розкриття певного вбивства закономірним підсумком його розслідування може стати закриття кримінального провадження через не встановлені достатні докази для доведення ви-нуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК).

Для ситуації максимальної обізнаності про обставини вчиненого умисного вбивства з ква-ліфікуючими ознаками характерним фактором є наявність відомостей про більшість обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. У цьому випадку відома особа як жертви, так і вбивці. Як правило, особливих проблем у розслідуванні подібних злочинів не виникає, оскільки злочинець зазвичай не нама-гається зникнути з місця вчинення вбивства, або ж навпаки звертається з заявою про явку з повинною. Особи, які вчинюють такі умисні вбивства, здебільшого повністю або частково визнають свою вину і дають, в основному, правдиві свідчення про обставини вчиненого кримінального правопорушення.

У період розслідування і досудового розслі-дування, та судового розгляду таких прова-джень іноді виникають спірні питання про те, як саме слід кваліфікувати вчинене вбивство (як умисне чи необережне, або вчинене в стані сильного душевного хвилювання, або ж спри-чинення умисного тяжкого тілесного ушко-дження, що спричинило смерть потерпілого) [1, ст. 115, 116, 119, ч. 2 ст. 121].

Зазвичай ці спірні питання вирішують із урахуванням змістовних свідчень злочинця та обстановки вчинення вбивства.

Що стосується слідчих ситуацій середньої обізнаності про обставини вчиненого умисного вбивства з кваліфікуючими ознаками, то тут можна виділити такі закономірності. В таких ситуаціях на початковому етапі досудового розслідування досить рідко можна встановити особу жертви і вбивці, мотиви здійснення вбивства. Розслідування злочину потребує сво-єчасного проведення значного об'єму слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшу- кових) дій, направлених на виявлення і ви-криття вбивці. Навіть у випадку, коли на поча-тковому етапі розслідування особу вбивці встановлено і він затриманий, як правило, своєї вини він не визнає, правдивих свідчень не дає.

Свідки вчинення злочину нерідко відсутні або дають суперечливі свідчення, будувати на яких звинувачення стає проблематичним.

У слідчих ситуаціях, пов'язаних з недостат-ньою обізнаністю про обставини вчиненого умисного вбивства з кваліфікуючими ознаками, на початковому етапі досудового розслідування про особу вбивці, як правило, немає будь-яких відомостей. Інформація, здобута з наявних дже-рел, є вкрай недостатньою та суперечливою. У слідчій практиці трапляються випадки, коли невідомою залишається не тільки особа жертви, але навіть її стать (коли знайдені лише фрагме-нти трупа), яку встановлюють лише на подаль-шому етапі розслідування шляхом призначення та проведення судово-біологічної експертизи. Слідчій практиці відомий випадок, коли вбивця пошматував труп жертви на дрібні частки роз-міром не більше кількох міліметрів за допомо-гою машини для подрібнення деревини та роз-віяв над озером; у цьому випадку трупа в його «класичному» розумінні не існувало.

Зазвичай розкриття розслідування умисних вбивств, пов'язане з недостатньою обізнаністю про обставини вчинення злочину, стає можли-вим через явку вбивці з повинною або шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в тому числі внаслідок його затримання за вчинення іншого кримінального правопору-шення, а також збирання мікрослідів на місці події та проведення великої кількості криміна-лістичних, біологічних та інших експертиз [5].

Внаслідок проведеного узагальнення мате-ріалів кримінальних проваджень про умисні вбивства з кваліфікуючими ознаками, по яких вступили в законну силу вироки судів, встано-влено, що на початковому етапі досудового розслідування ситуації першої групи складалися в 47,9 % випадків, другої - в 42,9 % випадків, а третьої - в 9,2 % випадків.

В деяких випадках обставини події можуть бути дуже підозрілими. В сучасній американ-ській криміналістичній літературі описаний достатньо характерний випадок, коли одного разу під час перевірки о 9.30 ранку службового входу ювелірного магазину посадовець знайшов його власника мертвим біля відкритих дверей з тильної сторони будівлі. В області голови трупа була значна за розмірами рана, що кровоточила. Були висунуті версії, що вбивство відбулося під час пограбування або крадіжки зі зломом. Ретельно проведений огляд місця події дозволив знайти сліди крові і один невеликий фрагмент шкіри на цегляній стіні біля заднього входу.

Матеріальних збитків для бізнесу покійного не виявлено. Під час судово-медичної експер-тизи трупа причиною смерті було встановлено інфаркт. У рваній рані було знайдено частки цегли. Проведена реконструкція подій показала, що після того, як увечері власник закрив магазин, у нього стався інфаркт, внаслідок чого він, втративши свідомість, упав, ударившись головою об цегляну стіну. В той же час рвані рани, які було знайдено на трупі, зовні вигля-дали так, як нібито були заподіяні насильно. Проте слідством було доведено, що мав місце нещасний випадок.

Цей приклад має застерегти слідчих і опе-ративних працівників від зайвої переоцінки власного суб'єктивного враження від результа-тів огляду місця події і потерпілого. В подібних ситуаціях здається вірним дочекатися над-ходження офіційного результату судово-ме-дичної експертизи трупа.

Особиста присутність слідчого під час су-дово-медичної експертизи трупів у криміналь-них провадженнях про вбивства позитивно впливає на дотримання термінів проведення досудового розслідування і найшвидше його завершення, та підвищення об'єктивності су-дово-медичного дослідження.

На ситуаційний характер процесу розсліду-вання умисних вбивств, вчинених на побуто-вому ґрунті, суттєво впливають особливості відношення свідків до здійснюваного досудо-вого розслідування. Вони далеко не завжди дають правдиві свідчення. Серед причин поді-бної поведінки слід назвати такі:

- вбивця є родичем, близьким або просто добрим знайомим допитуваного, при цьому надання правдивої інформації не влаштовує допитуваного внаслідок матеріальної або іншої зацікавленості;

- допитуваний бажає вирішити конфлікт особисто;

- допитуваний вірить, що жертва сама за-служила нападу на неї і, отже, не бажає пока-рання вбивці;

- допитуваний боїться говорити, причому ця боязнь є реально обґрунтованою.

До вказаних причин слід додати вельми ха-рактерну причину: невіра в можливість право-вими заходами досягти справедливості.

Стосунки, що складаються між слідчим і підозрюваним, поза сумнівом, відображаються на результатах розслідування. Загальновідомим є факт, що за чинним законодавством України, незалежно від позиції на досудовому слідстві і в суді родичів або близьких загиблого, особа, яка вчинила умисне вбивство, повинна нести кримінальну відповідальність. Проте на практиці зустрічаються достатньо цікаві ви-падки. Наприклад, у справі про вчинене умисне вбивство в одному з міст Криму родичі покій-ного, які проходили свідками у справі, отрима-ли «компенсацію» від злочинця та зайняли по-зицію захисту підозрюваного та заведення слідства в глухий кут. Отже, слідчий замість винесення обвинувального акта, був вимуше-ний внести клопотання про закриття криміналь-ного провадження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 283.

Вивчаючи конкретну ситуацію, що склада-ється на початковому етапі досудового розслі-дування, перш за все має бути з'ясовано, що відбулося на місці події: вбивство, нещасний випадок чи самогубство.

Так самогубство нерідко вчиняють із таких мотивів:

- хвороба з суттєвими больовими відчуттями;

- складні подружні стосунки;

- невдалий досвід з емоційним забарвленням, як, наприклад, невдала любов або розлучення;

- фінансові труднощі, включаючи загрозу значного пониження життєвого рівня або не-вдалого настання термінів виконання боргових зобов'язань;

- приниження (справжнє або уявне);

- каяття у нанесенні шкоди близькій людині;

- помста.

Зазначений вище перелік не є вичерпним.

Але якщо на місці події виявлений труп з явними ознаками самогубства, слід ретельно перевірити версію щодо інсценування само-губства вбивцею з метою приховування слідів злочину. Під час розслідування випадків явних самогубств можливість кримінального вбивства ніколи не має бути знехтувана.

Американські криміналісти виділяють вісім методів, що найбільш часто застосовують са-могубці, а саме: використання вогнепальної зброї; повішання; вживання великих доз сно-дійного або інших фармацевтичних препаратів; утоплення; застосування вдаряючих і колючих знарядь; вживання отрути; удушення побутовим газом, а також падіння з висоти.

Деякі з зазначених методів можуть викори-стовуватися під час вчинення умисного вбивс-тва, замаскованого під самогубство. Проте за ретельного огляду місця події можна знайти певні відмінності в матеріальній обстановці, які дозволяють відрізнити самогубство від умисного вбивства.

Зазвичай досить складно відрізнити умисне вбивство із застосуванням вогнепальної зброї від аналогічного самогубства. В обох випадках, як правило, відсутні очевидці події. Звідси виникає низка складних питань, вирішувати які доводиться ґрунтуючись на результатах огляду місця події, трупа на місці події та у морзі, даних судово-медичної та судово-біологічної експертиз (досліджень). За необхідності слід проводити реконструкцію події, зокрема під час слідчого експерименту або в процесі додаткового (повторного) огляду місця події. Ухвалюючи подібні рішення, необхідно робити певну поправку на можливий суб'єктивізм, що міститься у відомостях, отриманих від свідків, та деяку упередженість учасників огляду місця події і трупа, а також інші обставини, що можуть негативно вплинути на відповідність висновків слідства фактичним обставинам події.

Під час розслідування злочинів, окрім роз-глянутих вище слідчих ситуацій, виникають різні види ситуацій організаційного характеру. Ситуація - це сукупність, поєднання обставин і умов, що створюють ті або інші відносини, пев-ну обстановку або стан. Вона може виступати і як результат конфлікту, що виникає між людь-ми і колективами. В криміналістиці прийнято розглядати поняття слідчої ситуації стосовно процесу розслідування у кримінальному прова-дженні, а також стосовно окремої слідчої дії [6].

Розгляд описаних слідчих ситуацій має на меті допомогти слідчому правильно побудувати процес розслідування умисних вбивств з кваліфікуючими ознаками, виходячи з форму-вання відносин, ділової взаємодії з оперативни-ми підрозділами, іншими учасниками криміна-льного процесу, вжиття заходів організаційного характеру з метою створення конкретної ситу-ації, яка б найбільше сприяла ефективності ро-зслідування.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України : від 5 квіт. 2001 р. зі змін. та допов. - Київ : Паливода А. В., 2013. - 21 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Г. Гон-чаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила - Київ : Юстиніан, 2012. - 1224 с.

3. Про інформацію : закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2657-ХІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12. - Редакція від 02.03.2014.

4. Волобуев А. Ф. Следственная тактика и её взаимосвязь с методикой расследования преступлений : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Волобуев Анатолий Фёдорович. - Харьков, 1983. - 189 с.

5. Сырбу А. В. Понятие и виды информации, используемой в процессе расследования преступлений / А. В. Сырбу // Вестник Карагандинского юридического института МВД Республики Казахстан. - 2004. - Вып. 2. - С. 101-107.

6. Щербина Л. І. Щодо визначення критеріїв оцінки діяльності слідчо-оперативної групи під час розслі-дування злочину / Л. І. Щербина // Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. студентів, курсантів і слухачів (12 квіт. 2002 р.) / Донец. юрид. ін-т ЛДУВС. - Донецьк, 2002. - С. 90-94.

Размещено на Allbest.ru