Адміністративно-правові засади здійснення контролю органами державної влади у сфері захисту права на житло

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський університет бізнесу та права

Адміністративно-правові засади здійснення контролю органами державної влади у сфері захисту права на житло

Ю.С. Лепех

здобувач

Постановка проблеми. Адміністративно-правовий захист права на житло, в тому числі гарантія наявного механізму його захисту, є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. Побудова правової соціальної Української держави тісно пов'язана з удосконаленням діяльності усіх органів публічної адміністрації, в тому числі тих, які здійснюють адміністративно-правовий захист права на житло. Не викликає сумніву, що ефективність такого захисту є вирішальним фактором надійного забезпечення права на житло. В умовах сьогодення в Україні здійснюється діяльність щодо створення ефективної системи управління та контролю у сфері забезпечення житлових прав. Кінцевий результат цієї роботи багато в чому залежить від осмислення набутого вітчизняного та закордонного досвіду, здійснення наукового аналізу адміністративно- правового захисту в даній галузі та відпрацювання шляхів його удосконалення.

Однією з важливих умов реалізації конституційного права на житло людини і громадянина є державний контроль за законністю в діяльності органів публічної адміністрації та їх посадових осіб щодо адміністративно-правового захисту права на житло. Без контролю не може бути ефективного управління. Контроль необхідний у всіх людських спільнотах. А особливо в організаціях великого масштабу, з численними функціями [1, с. 74].

Аналіз останніх досліджень. Теоретичним та практичним питанням державного контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина присвятили чимало праць такі вчені: В. Авер'янов, В. Гаращук, Л. Грицаєнко, І. Залюбовська, О. Майданик, В. Малиновський, М. Руденко. Водночас залишаються недостатньо розробленими адміністративно-правові засади здійснення контролю органами державної влади у сфері захисту права на житло, що є метою даної статті. Для досягнення цієї мети основна увага була зосереджена на таких завданнях: проаналізувати основні засади здійснення контролю Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом України у сфері захисту права на житло; обґрунтувати внесення змін до чинного законодавства України; дати власне визначення поняття «державний контроль у сфері захисту права на житло».

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб зрозуміти яким чином контроль органів публічної адміністрації впливає на адміністративно-правовий захист права на житло, вважаємо за необхідне, звернутися до таких видів державного контролю: парламентський контроль, президентський контроль, урядовий контроль.

Особливого значення в правовій демократичній державі набуває система парламентського контролю за діяльністю органів публічної адміністрації. Світовий досвід свідчить, що без дійового парламентського контролю існування правової держави є сумнівним.

Ефективний систематичний контроль здійснюють комітети Верховної Ради України. Для прикладу, у складі Верховної Ради України діє Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики. Контрольна діяльність депутатів полягає у праві звертатися із запитом до Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів державної влади, а також до керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Такі запити можуть бути і в усній, і в письмовій формі. За ними перелічені органи (посадові особи) зобов'язані повідомити народному депутатові про результати розгляду запиту.

Ще однією формою парламентського контролю за діяльністю органів публічної адміністрації можна вважати діяльність інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

Важливим напрямом роботи Уповноваженого є захист прав і свобод людини, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав людини. Уповноважений, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб. Можна сказати, що Уповноважений сьогодні сприймається як своєрідний посередник між особою та органами державної влади, який розслідує скарги і запобігає зловживанням з боку останньої [2, с. 300].

Варто наголосити, що українська модель інституту Уповноваженого потребує удосконалення. Ми схиляємося до думки, що в Україні Уповноважений повинні діяти в кожній сфері суспільних відносин, а саме по захисту прав споживачів, Уповноважений з питань захисту права на житло, як спеціалізований орган адміністративно-правового захисту права на житло, Уповноважений по захисту прав інвалідів - як це давно впроваджено у ряді демократичних країн.

Основними завданнями Уповноваженого Верховної Ради України з питань захисту права на житло пропонуємо вважати:

постійний моніторинг додержання права на житло та його захист, внесення в установленому порядку ВРУ пропозицій щодо припинення і запобігання повторенню порушення права на житло та права на його захист;

внесення до ВРУ пропозицій щодо підготовки проектів законів з питань захисту права на житло громадян, в тому числі осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

здійснення заходів, спрямованих на інформування населення про право на житло та його захист.

Кількість звернень до Уповноваженого з прав людини з питань захисту порушених прав на житло постійно зростає. Більшість звернень містить інформацію про невиконання взятих державою обов'язків щодо надання житла за пільговими умовами громадянам, визначених законодавством категорій. Ветерани війни, праці, військової служби та прирівняні до них особи, учасники ліквідації' аварії на ЧАЕС та постраждалі від Чорнобильської катастрофи, інваліди та інші громадяни, які відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” мають право на позачергове отримання житла або в іншому пільговому порядку, а також громадяни, які згідно зі ст. 45 і 46 Житлового кодексу УРСР, мають такі ж права, але реалізувати їх, на жаль, не можуть [3, с. 338].

Наведемо типові приклади таких звернень. Звертаючись до Уповноваженого з прав людини, гр. І. Гонтарський, інвалід війни, вже більше десяти років (з 1991 року) перебуває у виконкомі Золочівської міської ради Львівської області на квартобліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Але поки що гарантованого державою за соціальним статусом житла не дочекався.

Декларативність права громадян на житло, які потребують соціального захисту, підтверджують також звернення до Уповноваженого з прав людини колишнього військовослужбовця І. Хатунцева з м. Дрогобича Львівської області, який став інвалідом І групи внаслідок поранення під час військової служби. Попри гостру необхідність у поліпшенні житлових умов, проблема заявника роками залишається нерозв'язаною [3, с. 338].

Уповноважений з прав людини постійно реагує на факти порушення прав громадян на житло. Відповідно до ст. 17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, Уповноважений направляє звернення громадян з житлових питань за належністю до відповідних державних органів. Щодо окремих питань, порушених у зверненнях, надаються письмові роз'яснення для самостійного вирішення заявниками житлових питань [4].

Уповноважений з прав людини може відкрити провадження про порушення прав людини та вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян. Так, гр. А. Андрущенко, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2, ветеран військової служби, тривалий час не міг реалізувати своє право на позачергове надання житла. Уповноваженим було відкрито провадження щодо порушення прав громадянина. Після вжитих Уповноваженим заходів він був забезпечений жилим приміщенням.

Контрольна діяльність Уповноваженого з прав людини здійснюється під час операцій з житлом неповнолітніх. Так, до Уповноваженого з прав людини звернулась гр. С. Лещова, вихованка школи-інтернату для дітей-сиріт. При продажу квартири, де вона мешкала зі своєю неповнолітньою донькою, були порушені права її дитини. Універсальна біржа оформила договір купівлі нерухомості без згоди опікунської ради. Уповноваженим було взято під контроль поновлення права на житло цієї дитини. Після звернення опікунської ради до суду було знайдено компромісний варіант - дитині було придбано житло особою, яка купила цю квартиру, не знаючи про порушення прав дитини. Проте Універсальна біржа не мала права здійснювати угоду на підставі документів, поданих для оформлення купівлі та продажу, умисно порушила право дитини на житло і не понесла ніякої відповідальності [3, с. 341].

Тому вважаємо, що на законодавчому рівні необхідно передбачити відповідальність посередників, що оформляють договори купівлі-продажу квартир, в яких зареєстровані малолітні чи неповнолітні, якщо їхні дії призвели до порушення права на житло.

До Уповноваженого з прав людини надходить значна кількість звернень громадян, які мешкають у гуртожитках, про порушення їх житлових прав, тяжкі умови проживання, а також незаконні виселення. Як свідчить аналіз цих звернень, такі факти мають місце у багатьох регіонах України.

Так, у своєму зверненні мешканці гуртожитку, який належав відкритому акціонерному товариству, повідомили, що цей гуртожиток продали приватному підприємцю Л. Івашкіну. Новий власник, ігноруючи інтереси мешканців, розіслав у міські комунальні служби листи з вимогою відключити гуртожиток від тепла, водопостачання та газу. Урешті-решт сім'ї з дітьми (29 неповнолітніх) опинились у холодних кімнатах, без води та світла.

Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження про порушення прав мешканців гуртожитку. При перевірці наведених фактів встановлено, що керівництвом підприємств вчинено ряд протиправних дій [3, с. 343].

Президент України контролює дотримання та виконання законів органами публічної адміністрації. У разі невідповідності Конституції чинному законодавству Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій. Для здійснення своїх функцій, у тому числі й контрольних, Президент України може створювати необхідні консультативні, дорадчі, інші допоміжні органи та служби [5].

З метою посилення взаємодії державних органів, які здійснюють зовнішній та внутрішній контроль, було створено Головне контрольне управління Адміністрації Президента України, на яке покладено функцію координації заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Глави Адміністрації Президента України органами виконавчої влади та їх посадовими особами, органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень. В апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій діють структурні підрозділи з контролю за виконанням актів та доручень Президента України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади (ст. 113 Конституції) відіграє ключову роль у сучасній системі державного управління. КМУ реалізує свої контрольні повноваження у сфері захисту права на житло в процесі: 1) реалізації програм економічного, соціального розвитку країни, в цілому, та окремих її регіонів; 2) проведення фінансової, цінової політики; політики у сфері соціального захисту; 3) спрямування і координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

Згідно з Указом Президента України “Про систему центральних органів України” від 15 грудня 1999 року Кабінет Міністрів може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці урядові органи здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції.

Результати контрольної діяльності КМУ знаходять своє відображення в постановах і розпорядженнях, які він видає.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та контролю у сфері житлово-комунального господарства [6].

Свої повноваження Держархбудінспекція здійснює безпосередньо через свої територіальні органи - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Держархбудінспекція здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за дотриманням: юридичними і фізичними особами державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт, перепланування та реконструкції (дообладнання) житлового фонду; суб'єктами у сфері житлово-комунального господарства правил і норм технічної експлуатації житлових будинків, користування прибудинковими територіями та правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків; здійснює контроль за виконанням приписів про усунення порушень вимог законодавства у сферах містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів та правил, у сфері житлово-комунального господарства [6].

Протягом 2012 року Держархбудінспекцією досягнуто підвищення ефективності планових контрольних заходів: на кінець 2012 року рівень виявлення порушень досяг 50 відсотків проти 12 на початку року.

В 1,6 раза зросла сума накладених штрафів, а рівень їх сплати до державного бюджету збільшився в 1,7 раза проти минулого року. Загалом до бюджету надійшло 50 млн. грн., на таку ж суму передані матеріали до виконавчої служби.

В 1,8 раза збільшено обсяги контрольної роботи у житлово-комунальному господарстві [7].

Однак, у зв'язку з набранням чинності Закону України від 16 жовтня 2012 № 5459 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів”, нормами якого не передбачено здійснення функцій державного контролю у сфері житлово-комунального господарства на рівні центрального органу виконавчої влади, ці функції покладено на місцеві державні адміністрації.

Зважаючи на вищевказані повноваження Держархбудінспекції щодо контролю за переплануванням житлових приміщень, вважаємо, недоцільним віднесення законодавцем розгляду справ про самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків та жилих приміщень (ст. 150 КУпАП) до адміністративних комісій, а не до держархбудінспекцій.

Тому пропонуємо ч.1 статті 244-6 КУпАП викласти у наступній редакції: «Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням вимог законодавства щодо самовільного переобладнання та перепланування жилих приміщень, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виробництва, виготовлення та застосування будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, а також будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту та прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю».

Контрольні повноваження обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій закріплені в Законі України “Про місцеві державні адміністрації”.

Опіка і піклування встановлюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад. Органи опіки і піклування від імені держави здійснюють контроль за дотриманням прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітніх, передусім житлових [8].

Висновки. Таким чином, можна констатувати, що в Україні діє досить розвинута система контролю. Необхідно законодавчо закріпити та удосконалити правові норми, які визначають систему та встановлюють правовий статус і завдання контрольних та наглядових органів.

Тому вважаємо, що першочерговим кроком має бути прийняття Закону України “Про державний контроль в Україні”, в якому необхідно нормативно закріпити сутність поняття «контроль», окреслити загальну систему контролюючих органів та сферу їх діяльності.

Отже, особливістю правового регулювання правових відносин, що виникають у сфері контролю за захистом права на житло, є відсутність законодавчого визначення такого контролю, віднесення його здійснення до предметів відання різних органів публічної адміністрації' (контроль здійснюється як безпосередньо органами публічної адміністрації', так і органами спеціальної компетенції). Характерною особливістю контрольної влади у сфері захисту права на житло є те, що всі її органи діють абсолютно незалежно один від одного, між більшістю з них взагалі відсутні будь-які елементи підпорядкування.

Тому на сьогодні є підстави говорити про формування в правовій системі України нового адміністративно-правового інституту контролю за захистом права на житло. Цей контроль полягає у проведенні моніторингу додержання законності та оцінки ефективності виконання державними органами, які захист права на житло відносять до обов'язків, визначених відповідно до законодавства.

Отже, державний контроль у сфері захисту права на житло - це сукупність різних за формою дій, що здійснюються в процесі повсякденної діяльності органів публічної адміністрації і виявляється у забезпеченні законності та дисципліни в публічному управлінні у сфері захисту права на житло, у припиненні порушень законів про захист права на житло, застосуванні заходів з ліквідації причин і умов, які їх породжують, відновленні порушеного права на житло, покаранні винних осіб.

Література

захист право житло законодавство

1. Гурне Б. Державне управління / В. Шовкун (пер. з фр.); Інститут держ. управління та самоврядування при Кабінеті Міністрів України. - К.: Основи, 1993. - 165 с.

2. Малиновський В.Я. Державне управління: навч. посіб. / В.Я. Малиновський. - К.: Атака, 2003. - 576 с.

3. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К.: Ін юре, 2002. - 411 с.

4. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

5. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

6. Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України: Указ Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 29. - Ст. 197.

7. Про підсумки роботи Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів у 2012 році та виконання Плану роботи Державної архітектурно-будівельної інспекції України на 2012 рік: Рішенням/ колегії від 24 січня 2013 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dabi. uss.gov. ua/colegia. shtm.

8. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV// Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - Ст. 190.

Размещено на Allbest.ru