Загальнотеоретичні аспекти індуського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНДУСЬКОГО ПРАВА

М.М. Городній здобувач

Львівського державного університету

внутрішніх справ

Анотація

індуський право правовий акультурація

Розглянуто проблеми загальнотеоретичного аспекту формування і розвитку індуського права на основі методології акультурації у даному типі, де чітко взаємодіє між елементами західної традиції та древності індуського права. Дана взаємодія призводить до швидкого розвитку правової системи як на макро-, так і на макрорівнях в контексті сучасного біполярного світу та нелінійності історичного процесу.

Ключові слова: релігійних тип правових систем, індуське право, акультурація у праві, акультурація у індуському праві, трансформація індуського права в контексті акультурації.

Аннотация

Рассмотрены проблемы общетеоретического аспекта формирования и развития индусского права на основе методологии аккультурации в данном типе, где четко взаимодействует между элементами западной традиции и древности индусского права. Данное взаимодействие приводит к быстрому развитию правовой системы как на макро-, так и на макроуровне в контексте современного биполярного мира и нелинейности исторического процесса.

Ключевые слова: религиозных тип правовых систем, индусское право, аккультурация в праве, аккультурация в индусском праве, трансформация индусского права в контексте аккультурации.

Annotation

The problems of general theoretical aspects of the formation and development of Hindu law based on the methodology in this type of acculturation that clearly communicates between the elements of the Western tradition and antiquity of Hindu law. This interaction leads to the rapid development of the legal system at both the macroand at the macro level in the context of modern bipolar world and the nonlinearity of the historical process.

Key words: religious type of legal system, Hindu law, the right to acculturation, acculturation in Hindu law, Hindu law transformation in the context of acculturation.

Постановка проблеми

Проблема демократизації у релігійних правових системах вимагає заново переосмислити механізм взаємодії релігійної правової системи з елементами інших релігійних правових систем і західної традиції права, особливо відчутний вплив англійського права.

Безперечно, що акультурація у індуському праві призводить до швидких нелінійних процесів, що відбуваються як на макро-, так і на макрорівні і тим самим відбувається синергетичний нелінійний процес і, як наслідок, правова модернізація правової системи і права загалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми загальнотеоретичного аспекту індуського права та правової акультурації в контексті релігійного типу правових систем присвячено праці таких вчених, як: А.Х. Саїдов, М.В. Адамчик, С.А. Токарєва, Н.А. Крашеніннікова, Л.А. Луць, В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янова, К. Цвайгерт, А.І. Ковлер. Однак недостатньо досліджена проблема акультурації у праві, у індуському типі права зокрема.

Мета статті полягає у з'ясуванні загальнотеоретичних аспектів індуського права в контексті правової акультурації як на макро-, так і на макрорівнях у сучасному біполярному світі, а також вказати шлях нелінійності і динамічності на основі вищезазначених категорій.

Виклад основних положень

Індуське право поширене серед віруючих, переважна більшість яких проживає в Республіці Індія; також частина індусів представлена національними меншинами в Пакистані, Бірмі, Сінгапурі, Малайзії, на східному узбережжі Африки - в Танзанії, Уганді і Кенії.

А.Х. Саїдов вказує, що індуське право застосовується, незалежно від національності чи місця проживання, до всіх віруючих-індусів. Під індуським правом розуміють складну і доволі оригінальну сукупність релігійних, філософських і соціальних поглядів, які скорочено іменуються індуїзмом [1, с. 402]. Саме її індус застосовує у повсякденному житті в процесі життєдіяльності. Відтак, індуське право є складовою частиною індуїзму.

Термін «індуїзм» походить від назви цивілізації індусів, яка на початках своєї історії заселяла долину р. Інд. Він був введений у вжиток близько 1830 р. британськими науковцями та письменниками і використовувався для позначення індійської цивілізації протягом останніх 2000 р. В основі цієї культури лежав ведизм - релігія індоєвропейських народів, які проживали на території Індії в кінці ІІ століття до н. ери [2, с. 323].

Згодом на територію Північно-Західної Індії вторглися арійські племена (приблизно ІІ тис. р. до н. е.) і релігійна система, зрозуміло, зазнала суттєвих змін. Історію релігій Індії від найдавнішої епохи і до наших днів поділяють на три періоди: ведичний, брахманський, індуїстський [3, с. 264].

Авторитетна дослідниця індуського права Н.О. Крашенинникова вважає, що з врахуванням кардинальних політичних змін в регіоні протягом чотирьох тисячоліть історичного розвитку сьогодні непросто дати чітке визначення та єдине формулювання індуського права [4, с. 10].

Індуський період є лише історичним продовженням двох попередніх періодів - ведичного і брахманського.

В індуїзмі зберігається багатобожжя. На чільне місце виходить бог Кришна - спаситель, який був земною людиною, надзвичайно милосердною, доброю до інших людей, і згодом загинув аби переродитися у божество. В Південній Індії таким богом-спасителем виступає Рама - легендарний провідник арійців при завоюванні Цейлону.

Для індуїзму характерним є наявність інституту гуру - релігійних провідників. Жерці в індуїзмі виступають «гуру» - провідниками народних мас. Гуру - не тільки посередник між богами та людьми, але й сам втілене божество; кожне слово гуру виступає священним законом для послідовників.

Особливості індуїзму як релігійної течії:

• наявність трьох головних богів: Брахма, Вишну, Шива.

• наявність сект: а) Кабір-Пантхі - сутність полягає у непотрібності каст, основоположник Кабір, добивався релігійного об'єднання індійців для боротьби з іноземцями-мусульманами.

б) сикхи - утворилася в ХУ ст. на ґрунті національної боротьби з мусульманами, засновником став Нанак - індус із касти кшатріїв, що перебував під сильним впливом проповідей Кабіра, а також старої пантеїстичної школи Веданти. Важливою стороною його вчення стала спроба знищення загальної релігійної роздробленостя з тим, щоб об'єднати в одну віру не тільки індусів, але й мусульман. Всього сикхів в Індії понад 10 млн. (статистика ще 1970 р).

Спадкоємці і наступники Нанака - це такі ж святі гуру, як і у індусів. Священна книга сикхів - «Адігрантх». Сикхи суворо дотримуються традицій, носять національний одяг, не стрижуть бороди і волосся, обов'язково носять особливий залізний браслет, що свідчить про належність до секти.

в) наявність кастової дискримінації, яка фактично заборонена законом, але зберігається на побутовому рівні.

г) змагальність, конкуренція буддизму і брахманізму.

Отже, погоджуємося з Н.О. Крашенинниковою, що визначення індуського права вивести складно; це пояснюється чисельними історичними змінами в ньому, що виключають можливість навести єдине формулювання [5].

На нашу думку індуське право слід розглядати в історичній ретроспективі, куди слід включити: ведичний, брахманський і індуїстський періоди, розглянути взаємопроникнення та модернізації релігій і культур, врахувати появу індуїзму як «народної релігії».

Індуське право є складовою частиною індуїзму - релігії, що становить собою комплекс різноманітних релігійних, філософських і соціальних поглядів, де відбулося злиття брахманських і ведичних традицій, і як наслідок - модернізації брахманізму для простоти і доступності для населення (в її основу покладені попередні ідеї (карми, сансари, реінкарнації і т.д.). Також індуїзм характеризується віротерпимістю, відсутністю агресії до інших релігій, відсутністю агресії до осіб, які дотримуються інших поглядів.

В індуїзмі існують самостійні релігійні напрямки: буддизм, джайнізм, сикхізм. Їх розглядають як самостійні напрями індуїзму, відтак костантуємо відсутність в індуїзмі єдиної релігійної організації.

Індуське право поширюється на всіх прихильників індуїзму незалежно від того, де вони проживають. На сьогоднішній день найбільша громада прихильників індуїзму (близько 1млрд) проживає в Індії, де вони становлять близько 83% населення країни. Як релігійні меншості вони представлені в Пакистані, Бірмі, Сінгапурі, Малайзії, Танзанії, Уганді й Кенії.

Як вказують у праці «Порівняльне правознавство» В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов: «У судовій практиці Індії склалося правило, відповідно до якого індуське право не діє стосовно осіб, які перейшли у віру, несумісну з індуїзмом. Проте індус не втрачає права знову повернутися до своєї віри, що тягне за собою відновлення дії на нього індуського права». Норми індуського права застосовні для всіх релігійних напрямків індуїзму - буддизму, джайнізму, сикхізму та ін. Індуське право офіційно поширюються й на чотири меншості Індії - мусульман, християн, іудеїв і персів [6, с. 198].

Індуїзм як релігія визнає провідну роль заповідей і моральних вчень для різноманітних каст - прошарків суспільства.

В побуті (та часто й науці) кастовий устрій прийнято вважати безпосереднім породженням релігії, що іменується європеїзованим терміном «хіндуїзм». «Хінду» означає передусім приналежність до касти і сповідування одного із багато чисельних тлумачень індуїзму. А сам індуїзм - це передусім сутність кастової системи і лише по-друге одноіменна релігія [7, с. 13].

Відтак, «хінду» -це передусім член кастового суспільства, що дотримується кастового режиму та визнає тих чи інших індійських божеств [7, с. 16].

Як зазначає М.К. Кудрявцев в праці «Кастова система в Індії», поняття касти до цього часу остаточно і однозначно не сформульоване в науковій літературі. Сам дослідник визначає касту як соціальну спільноту або групу в складі індійського суспільства, спільноту за народженням, спадкову, закриту для залучення сторонніх, яка традиційно спеціалізується за родом господарської діяльності чи колом занять, з яскраво вираженою кастовою правосвідомістю, чиє місце строго визначене в складній індійській соціальній ієрархії [7, с. 4].

Каста, як визначає її А.Х. Саїдов, - це група людей, що об'єднані специфічними заняттями чи професіями. Вони підпорядковуються зводу правил, що регулюють їхню поведінку в спілкуванні між собою, і також по відношенню до членів інших каст [1, с. 403].

Дослідники сходяться на тому, що звичаї і (внутрішні) рішення каст, підкаст, общин слугували підставами вирішення суперечок [1, с. 403].

В Індії від айдавнішого часу збереглися наступні види каст:

1. брахманів (первісно - каста священиків);

2. кшатріїв (воїнів);

3. вайші, вайшья (купців, торговців);

4. шудр (слуг).

Поза цим поділом перебуває каста «недоторканих», що посідала найнижче місце в соціальній ієрархії. Фактично вона перебувала поза сферою правового регулювання індуського права, яке стосувалося її тільки в питаннях обмеження правоздатності. Сьогодні до касти недоторканих належать близько 65 мільйонів людей. Донедавна вони були позбавлені елементарних людських прав - вільно обирати професію, рід діяльності, користуватися водою із загальних криниць і джерел, засобами транспорту і т. д.

Недоторкані підпорядковані багатьом принизливим обмеженням і заборонам. Індуїзм розглядає такий суспільний порядок, варварський і образливий для людської гідності, як божественно встановлені [3, с. 284].

Проте чотири основні касти у наш час діляться на підкасти, яких існує близько 3-х тис. Чисельність кожної - від кількох сотень осіб до декількох мільйонів. За самими скромними підрахункам, 100 найбільших підкаст налічують понад 1 млрд членів.

Як зазначає М.К. Кудрявцев, каста є закритою в тому сенсі, що вступити чи вийти з неї практично неможливо.

Кожна людина народжується і усе життя залишається членом визначеної касти, режиму якої, традицій і звичаїв він повинен дотримуватися все життя. Шлюби укладаються лише всередині своєї касти. Належність до касти визначається спадково, зазвичай, по чоловічій лінії. Окрема людина не може змінити свою кастову належність жодними заслугами перед суспільством чи у зв'язку зі зміною майнового, освітнього та іншого суспільного становища.

Діапазон соціальних розбіжностей в кастовому середовищі складється з багаточисельних градацій: від вищих, благородних, традиційно шанованих нарівні з богами брахманів, через багато понижуючих ступенів до нижчих, недоторканих (ачхутів) [7, с. 4-5].

В ієрархії кастової системи прийнято умовно розрізняти декілька категорій чи груп каст, а саме: вищі, середні, нижчі і найнижчі. В кожній із них нараховується багато десятків (часом і сотень підкаст). Кастова система - це ієрархічно організована сукупність всіх каст, що функціонує в особливому кастовому режимі. Дана модель функціонує на основі системи нормативного регулювання, що існує між кастами, і в кінцевому рахунку перетворює індійське населення у велике кастове суспільство.

Назви багатьох каст не випадково співпадають з назвами визначених професій чи роду занять. За більшістю каст традиційно закріплено визначений спосіб добування засобів існування, рід занять, виробнича спеціалізація, професія. Іноді це вузька професія (касти гончарів, столярів, ювелірів), або ж загальна ознака роду діяльності (священики, особи розумової праці, землевласники, торговцв, чорноробочі).

У відповідності з кастовими традиціями, порушення кола належних занять підлягало суспільному засудженню і покаранню, подібно до порушення шлюбних норм. Шлюби в Індії протягом багатьох сторіч укладалися у рамках тієї чи іншої замкнутої касти, що у кінцевому підсумку призвело до подібності антропологічного типу.

Порушення кастової чистоти мало наслідком прокляття на відповідну родину. Прикладом не стільки такого прокляття, скільки загальної віри у нього, може бути історія брахманського роду Ганді, який був нібито збезчещений одруженням з надзвичайно багатим родом вайшья (торговців).

Важливо підкреслити, що вищість чи, навпаки, «підлість» тієї чи іншої касти не означає автоматично більшої широти чи вузькості можливостей. Діє не лише правило «Quod licet Jovi, non licet bovi», але й навпаки «Quod licet bovi, non licet Jovi». - «Що дозволено бику, те не дозволено Юпітерові».

Приміром у касті брахманів важливу роль традиційно відігравала ідеологія жерців, що зумовлювала уявлення про ритуальну чистоту, яка розповсюджувалася на речі, їжу, заняття і поведінку брахманів. Їжа, яка заборонялася вищим кастам, дозволялася нижчим. Пияцтво брахмана однозначно засуджувалося (і тягло за собою покарання), натомість пияцтво шудри залишалося його особистою справою.

Цікаво, що брахманська ідея чистоти каст розповсюджувалася і на певні професії. - лікарів (які представлені однією кастою) чи на галузі промисловості (наприклад взуттєва), що представлена відповідним набором каст [7].

Перехід з однієї касти в іншу не допускався, між кастами був встановлений жорсткий ієрархічний порядок. У його підґрунті лежав принцип чистоти касти, ступінь якої залежав від її місця в ієрархії. Чистота касти мала залишатися незаплямованою, тому не заборонялося встановлювати контакти з членами інших каст. На підставі цього принципу були розроблені чисельні норми, що забороняли одружуватися з членами каст нижчої чистоти, рівно як приймати їжу в їхній присутності. Також були розроблені чисельні норми, що забороняли вступати в сексуальні зв'язки з членами каст нижчої чистоти, і навіть наближатися до них [8, с. 462-463].

Як вказує М.К. Кудрявцев, ще й посьогодні понад 90% шлюбів укладається всередині власних каст, навіть у колах передової інтелігенції більша частина шлюбів укладається за волею батьків. Найбідніший брахман не видасть дочку за багача, навіть міністра, із нижчої касти. Кастову структуру враховують і при розміщені в лікарні ліжок, при навчанні студентів та їхньому поселенні до гуртожитку, навіть під час навчання за кордоном [7, с. 10-12].

Норми стосовно «чистоти» кастового суспільства застосовувались судами Індії аж до 1949 р. Суд визнавав шлюб між представниками різних каст недійсними, а дітей народжених у таких шлюбах - незаконнонародженими.

Відповідно до Конституції Індії, прийнятої у 1950 р., були скасовані всі норми, за якими належність до тих чи інших каст мала відповідні юридичні наслідки для їх членів. Проте, незважаючи на спроби держави змінити правила поведінки у цій сфері, велика кількість індусів - переважно мешканці сіл (які становлять до 80%) продовжують жити, дотримуючись давніх принципів кастового поділу [8, с. 463].

Кастова система в Індії існує по сьогоднішній день і є однією з форм стратифікації суспільства - визначає правила поведінки, порядок взаємовідносин, регулює сімейні відносини, а також сферу занять та професій у сучасній Індії.

В індуському праві існують дві основні школи: Митакшара та Дайябхага, які сформувалися у ХІ-ХІІ ст. Ці школи разом із під школами і розгалуженнями панують, подібно мусульманським правовим мазхабам, кожна у визначеному географічному районі, хоча особистий статус індивідів і не залежить від того, де вони проживають. Школа Дайябхага поширена в Бенгалії й Ассамі, Митакшара - в інших часинах Індії та Пакистану [1, с. 406].

Як зазначає Р. Давид у праці «Основні правові системи сучасності», вторгнення мусульман в Індію розпочалося ще у УІІ столітті; найбільшого поширення мусульманське панування отримало в ХІІ ст. і продовжувалося до ХІУ ст. з чергуванням припливів і відпливів. Остаточно утвердилося воно в ХУІ ст. і потягнуло за собою два наслідки: занепад індуського права і запровадження мусульманського права. В районах, де домінувало мусульманське населення, мусульманське право в якості офіційного замінило індуське право, але не застосовувалося у повному обсягу, зокрема, що стосувалось прав особистості. Офіційні суди не розглядали суперечності між індусами, ними займалися поважні особи села чи касти. Оскільки більшість населення складали індуси, паралельно з мусульманським, продовжувало діяти й індуське право.

Як вказує В.Д. Ткаченко, мусульманське панування, яке встановилося в Індії в ХУІ ст., відчутно загальмувало поступовий розвиток індуського права. Суди в обов'язковому порядку застосовувати мусульманське право, індусам дозволялися лише панчаяти (збори каст) для вирішення внутрішньо-общинних проблем. Це призвело до звуження сфери дії індуського права, що продовжувало діяти головним чином у вузькій сфері релігії та особистих стосунках [6, с. 200].

А.Х. Саїдов також зазначає, що індуське право зазнало суттєвих змін в період англійської колоніальної експансії [1, с. 407]. Застосування індуського права англійськими судами, як вказують німецькі компаративісти К. Цвайгерт та Х. Кьотц, призвело до його корозії [8, с. 467, 468].

Нацйбільш суттєві зміни відбулися в сфері права власності і зобов'язального права, де норми традиційного права були замінені нормами англійського загального права (common law). Інакше було з нормами, що стосувалося міжкастового спілкування, шлюбу та інших місцевих звичаїв чи інститутів, де спірні питання вирішувалися у відповідності з нормами індуського права.

В цих випадках британські суди вирішували суперечки, залучаючи.зв. т.зв. пандитів (освічених індусів), які були прикріплені до судів. Від них судді могли отримувати інформацію з того чи іншого питання.

Від цієї практики відійшли у 1864 р. На той час судді уже мали необхідний досвід у зверненні до індуського права, з'явилися переклади місцевих релігійно-правових трактатів англійською мовою, а найголовніше - кількість судових рішень досягала необхідного рівня, що дало можливість суддям застосовувати їх як прецеденти. Однак правило прецедента, властиве англійському загальному праву, далеке від традицій індуського права, яке взагалі не вважає судове рішення обов'язковим. В Індії англійське прецедентне право вступило у тісний взаємозв'язок з нормами індуського і мусульманського права.

Англійське панування доволі позитивно вплинуло на індуську правову систему, оскільки певним чином модернізувало її. Зокрема, було введено ряд нових інститутів в сфері права власності і зобов'язального права, які були апробовані світовою практикою, а також підвищився загальний рівень правової культури та освіченості індусів. Були й негативні наслідки, про що вже вказувалося.

Безперечно в методологічному і загальнотеоретичному аспекті слід звертати увагу на проблему акультурації в методологічному і загальнотеоретичному аспекті, що призводить до не лінійності і динамічності. Як зазначає К. Ясперс у праці «Сенс і призначення історії» - це розрушення замкнутості культур [10], що призводить до не лінійності у правовому розвитку і динаміки правової системи.

Вітчизняний теоретик права Ю. М. Оборотов під правовою акультурацією слід розуміти засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності інших правових культур, систем, правових сімей [11, с. 153]. Тому для індуського права особливо важливим є аналіз проблем акультурації у загальнотеоретичному аспекті як засобу динаміки і розвитку права як на макро, так і на макрорівнях, оскільки мусульманське та англійське право позитивно вплинуло на розвиток даної правової системи в контексті динамічного розвитку та не лінійності. Дану взаємодію слід вважати синергетичним ефектом.

Вказані ознаки можуть доповнюватися, виокремлюватися, у відповідності до методології, якою б користуватимуться дослідники.

Що ж стосується основних відмінностей індуського права від звичних для нас правових сімей (романогерманської та англо-американської), то, як зазначає А.І. Ковлер у праці «Антропологія права»: «Індуське право - персональна система права [9, с. 203].

Висновки

Загальнотеоретичний аспект індуського права слід розглядати в контексті акультурації права, що дає динаміку даній правовій системі і призводить до нелінійних процесів з використанням західних конструкцій.

Література

1. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные системы современности): учебник /А.Х. Саидов; отв. ред. В.А. Туманов. 2-е изд., доп. и перераб.М.: Юристъ, 2007. 510 с.

2. Всемирная энциклопедия: Религия / гл. ред. М.В. Адамчик и др. Мн.: Современный литератор, 2003. 832 с.

3. Токарев С.А. Религия в истории народов мира / С.А. Токарев; общ. ред. и предисл. А.Н. Красникова. 5-е изд., испр. и доп.М.: Республика, 2005. 543 с.

4. Крашенинникова Н.А. Индусское право: история и современность / Н.А. Крашенинникова. М.: Изд-во Мос. ун-та, 1982. 190 с.

5. Антология мировой правовой мысли: в 5 т. Т. І: Античный мир и восточные цивилизации / Нац. общественный науч. фонд; рук. научного проекта Г.Ю. Семигин. М.: Мысль, 1999. 750 с.

6. Порівняльне правознавство: підручник для студентів юридичних спеціальних вищих навчальних закладів /В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов; за ред. В.Д. Ткаченка.Х.: Право, 2003. 274 с.

7. Кудрявцев М.К. Кастовая система в Индии /М.К. Кудрявцев. М.: Наука; изд. фирма «Восточная литература», 1992. 264 с.

8. Цвайгерт К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: в 2 т. / К. Цвайгерт, Х. Кётц. Т. І: Основы; пер. с нем. М.: Международные отношения, 2000. 480 с.

9. Ковлер А.И. Антропология права: учебник для вузов / А.И. Ковлер. М.: Изд-во НОРМА (Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М), 2002. 480 с.

10. Ясперс К. Смысл и назначение истории /К. Ясперс. М.: Наука, 1996. 340 с.

11. Оборотов Ю.М. Традиції та новації у правовому розвитку: монографія / Ю.М. Оборотов. Одеса: Юридична література, 2001. 160 с.