Юридична природа адміністративних правопорушень у інформаційній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Юридична природа адміністративних правопорушень у інформаційній сфері

С. С. Єсімов

Розглянуто юридичну природу адміністративних правопорушень у інформаційній сфері як різновиду соціальних конфліктів, складність яких полягає в єдності соціально-конфліктного, інформаційного і юридичного елементів. Головним критерієм виокремлення адміністративних правопорушень як міжгалузевого комплексного інституту інформаційного права слугує інформаційна сфера їх вчинення, а додатковим - інформаційне середовище та використання інформаційних засобів і технологій.

Ключові слова: адміністративне правопорушення, інформаційна сфера, інформаційне середовище, використання інформаційних засобів і технологій.

Постановка проблеми. Основною умовою сталого, стабільного розвитку суспільства та держави є забезпечення функціонування інформаційної сфери як правового простору. Правове регулювання як спеціально-юридичний вплив на інформаційну сферу покликане упорядкувати суспільні інформаційні відносини, що виникають у процесі здійснення інформаційної взаємодії, забезпечуючи реалізацію інтересів індивіда, суспільства, держави. Тому зростає значущість інформаційної безпеки як системи захисту інтересів особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері та правових засобів її забезпечення, зокрема в частині попередження і припинення правопорушень у цій галузі людської діяльності. Інститут інформаційних правопорушень є життєво необхідним комплексним утворенням у межах системи інформаційного права.

Стан дослідження. Різні аспекти правопорушень в інформаційній сфері висвітлювались в роботах українських і зарубіжних учених: В. Б. Авер'янова, О. А. Банчука, О. В. Бойченка, С. Ф. Гуцу, В. І. Гурковсь- кого, А. М. Гулеміна, В. А. Комарова, Б. А. Кормича, Н. В. Паршиної, В. С. Цимбалюка, І. В. Мартьянова, О. В. Синєокого та ін. Водночас розвиток інформаційних технологій безпосередньо стосується прав і свобод людини та громадянина, що викликає необхідність комплексного аналізу інформаційних правопорушень з позиції юридичної науки та погляду на законодавство Європейського Союзу.

Метою статті є визначення юридичної природи інформаційних правопорушень.

Виклад основних положень. Інформаційне правопорушення представлено як різновид соціального конфлікту, заборонена нормами права взаємодія суб'єктів інформаційної сфери, лист про суперечності інтересів його учасників. Сутнісні характеристики інформаційних конфліктів і співвіднесення їх з ознаками юридичного конфлікту автор пов'язує з існуванням причин і умов правопорушень в інформаційній сфері.

Вивчення сутності інформаційного правопорушення доцільно розглядати в контексті моделі співвідношення категоріальної пари «правопорушення» і «юридична відповідальність», їх взаємовпливу. Такий аналіз має не тільки строго наукове значення для визначення правової природи та сутності інформаційного правопорушення, а й для практики формування інформаційного законодавства. На думку О. Ф. Скакуна, тісний зв'язок правопорушення та юридичної відповідальності виявляється не тільки в алгоритмі складу (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторона) правопорушення і його утворювальних властивостях виникнення охоронних правовідносини, не тільки у завершеності динаміки протиправних діянь зловмисника, настанні правових каральних наслідків і правовідновлюваних заходів [1, с. 412]. Доцільно погодитися з думкою О. І. Остапенка, що неабияке значення для визначення природи правопорушення має існування правових дозволів і заборон, а також позицією В. С. Цимбалюк щодо обмежень і стимулів як різноманітних методів правового регулювання та забезпечення інтересів суб'єктів інформаційної сфери [2, с. 46-48; 3].

Видається, що всі названі засоби правового впливу на встановлення правопорядку в інформаційній сфері мають найсуттєвіше значення, оскільки з їх допомогою законодавець чітко визначає межі правомірної поведінки суб'єктів суспільних відносин з приводу інформаційних об'єктів, що володіють підвищеною складністю і структуроутворювальною якістю.

Аналізуючи названі правові інструменти впливу на інформаційні відносини, доцільно погодитися з думкою Б. А. Кормича щодо їх об'єднання в особливі режимні правила формування норм права, що поєднують заборону, дозвіл, обмеження або стимулювання дій суб'єктів інформаційних правовідносин в цілях захисту прав та інтересів, а також для вирішення проблем попередження інформаційних правопорушень [4, с. 156-158].

Ефективна реалізація таких цілей визначається необхідністю чіткого закріплення в нормах права системи дозволів, заборон і обмежень, які стають змістом складу інформаційного правопорушення. При цьому виявляється їх тісний зв'язок з нормами, що визначають юридичну відповідальність. Таке завдання, як стверджує В. Б. Авер' янов, вирішується за допомогою конструювання моделі конкретних складів правопорушень [5, с. 433-435]. Формування конкретних складів інформаційних правопорушень залежить від того, як визначаються в нормах права інформаційного законодавства конкретні дозволи, заборони або обмеження, які формують правовий режим в інформаційній сфері.

Отож, сутність інформаційного правопорушення проявляється в тісному зв'язку норм, що передбачають юридичну відповідальність за їх вчинення, з системою дозволів, заборон, обмежень і стимулів, які формують правовий режим в інформаційній сфері. Від ступеня такого зв'язку, розглядаючи це питання з позиції А. І. Марущака, залежить не тільки ефективність конструювання складів інформаційних правопорушень, а й вирішення завдань протидії інформаційним правопорушенням особливо у сучасній ситуації з поширенням порушень цілісності інформаційних систем, розміщенням у загальнодоступному інформаційному середовищі людської діяльності інформації обмеженого використання, що має соціально-шкідливий контент або високий рівень суспільної небезпеки, а також порушеннями авторського права в мережі Інтернет [6, с. 483-486]. Зазначене вказує на можливість включення, залежно від ситуації, до складу правового режиму в інформаційній сфері разом із правовими організаційних та техніко-технологічних засобів забезпечення захисту інформаційних інтересів особистості, суспільства і держави.

Базовою умовою дослідження сутності інформаційного правопорушення як феномена є його загальнонаукове обґрунтування з точки зору аналізу істотних його ознак, абстрагування властивостей і взаємозв'язків, зіставлення з іншими предметами і явищами. Загальні властивості досліджуваного явища належать більше до загального класу (безлічі) понять - категорії «правопорушення». Серед таких властивостей і ознак загальна теорія права виділяє: протиправність, суспільну небезпеку, деліктоздатність і винність. Загальне поняття «правопорушення» і його категоріальні ознаки стосовно різних галузей людської діяльності зберігають свій зміст і якість. Водночас властивості та ознаки, характерні для всіх таких галузей діяльності, мають свої відмінні риси і суттєві ознаки.

Аналіз інформаційної галузі людської діяльності та її сучасних особливостей дозволяє виявити найбільш істотні, що зберігають свою якість, протиправні дії. Інформаційні правопорушення здійснюються переважно в особливій галузі людської діяльності - інформаційній, тобто у сфері пошуку, створення, обробки, передавання, одержання, зберігання, захисту та використання відомостей про навколишній світ (інформації). Часто вони вчиняються з використанням інформаційних засобів і технологій у роботі з інформацією незалежно від її форми. Інформаційні правопорушення можуть вчинятися в різних сферах людської діяльності. Важливими обставинами вчинення інформаційних діянь є умови середовища.

Норми права за природою об'єктивно зберігають інертні основи та відстають від суспільних відносин, які виникають динамічно. Ця якість має безперечну цінність у «традиційних» умовах і формах розвитку суспільства, проте в інформаційну епоху «гальмування» привносить невизначеність ситуації, пов'язаної з правовим забезпеченням інформаційних інтересів особистості, суспільства і держави, тому відповідну роль у цьому виконують міжнародні правові акти у питаннях регулювання інформаційної сфери. Їхній вплив на формування правового забезпечення захисту інтересів суб'єктів інформаційних правовідносин в Україні обумовлено адаптацією національного законодавства до вимог законодавства Європейського Союзу.

У таких умовах особлива роль нормативних положень Конституції України, яка є основою правової системи та визначає у загальних рисах зміст правових понять і конструкцій інформаційного права, що зумовлює зв'язок конституційно-правової цінності «свобода інформації» з її конституційними обмеженнями, а також галузевим режимом обмеження поширення окремих видів інформації та наявністю відповідних складів інформаційних правопорушень.

Норми, які регламентують інформаційну сферу, суспільних відносин, містяться і у власне інформаційному законодавстві, і в інших галузях. Основна частина норм, що стосуються безпосередньо відповідальності в інформаційній сфері, тобто містять конкретні санкції, розміщені в Кримінальному кодексі України (далі - КК) і Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Але цими двома нормативними правовими актами інститут відповідальності за інформаційні правопорушення не обмежується. Визначальне значення для існування юридичної відповідальності за протиправні діяння в інформаційній сфері мають норми, які утворюють стан протиправності в складі ознак інформаційного правопорушення. Такі норми зосереджені в базових законах, що визначають загальні положення протиправності (основні поняття інформаційної сфери та їх визначення, принципи правового регулювання інформаційних правовідносин, правовий статус і загальні правила поведінки учасників тощо). Правові норми базових законів співвідносяться як загальні норми щодо галузевих нормам, в них містяться загальні правові дозволи, заборони та обмеження, які є основою галузевих складів інформаційних правопорушень. Норми, що визначають більш конкретні правила поведінки і режими, розташовані в галузевих нормативних правових актах. Попри це, найбільш висока ступінь визначеності та системності складів інформаційних правопорушень відображена в КК України і КУпАП.

З огляду на позиції українських вчених і в галузі теорії держави і права (наприклад, О. Ф. Скакуна, В. В. Копєйчикова), і інформаційного права (Б. А. Кормича, Р. А. Калюжного, О. Г. Марценюка, B. C. Цимба- люка та ін.), доцільно зазначити, що інформаційне право є комплексною галуззю системи права, що складається із сукупності комплексних інститутів. Однорідність норм права, що визначають відповідальність за інформаційні правопорушення і відображених у них відокремлених охоронних суспільних відносин, опосередковує існування міжгалузевого комплексного їхнього характеру. Інститут відповідальності за інформаційні правопорушення як комплекс охоронних норм системи права становить міжгалузеве структурне утворення, що забезпечує безпеку суспільних відносин в інформаційній сфері та спрямований на захист інтересів особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. Інститут відповідальності за інформаційні правопорушення є міжгалузевим комплексним інститутом інформаційного права, виконуючи в ньому важливу охоронну функцію, оскільки спрямований на захист суспільних відносин в інформаційній сфері.

Адміністративні види складів інформаційних правопорушень розташовані в КУпАП. Окремі різновиди виокремлено у главі 10 КУпАП залежно від існування родового об'єкта протиправного посягання - суспільних відносин у галузі телекомунікації та інформації.

Велика частина складів інформаційних правопорушень розташована в інших главах кодексу. Родовим об'єктом таких правопорушень є суспільні відносини в різних галузях людської діяльності, вони виділені в інші глави КУпАП. Названі правопорушення скоюються в умовах інформаційного середовища. Окрім того, деякі з них спрямовані на різні інформаційні об'єкти. Через це характер і зміст таких галузей людської діяльності надає родовому об'єкту посягання властивості факультативного. З погляду на дослідження А. Т. Комзюка, за такого розташування норм про відповідальність за інформаційні правопорушення законодавець використав один із способів юридичної техніки - раціональність організації структури кодексу [7, с. 15-16]. адміністративний правопорушення інформаційний

Кримінальні злочини як різновид інформаційних правопорушень розташовані в аналогічному порядку. В окремий розділ ХІУ КК України згруповані склади злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, а всі інші склади злочинів за характером і ознаками зараховують до інформаційних, розміщених в інших розділах КК України. Зауважимо, що критерієм відокремлення складів інформаційних злочинів законодавцем обрано різний за назвою загальний родовий об'єкт - «сфера використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» в КК України і «галузь зв'язку» - у КУпАП. Зазначена раціональність формування структури нормативного матеріалу не повністю виправдана, оскільки вона не враховує всі особливості сучасної ситуації щодо інформаційних правопорушень. По-перше, не всі види скоєних протиправних діянь в інформаційній сфері відображені в названих кодифікованих нормативних правових актах. По-друге, не здійснюється диференціація відповідальності за правопорушення, вчинені з використанням техніко-технологічного інформаційного інструментарію, об'єктом яких є найважливіші для особистості, держави і суспільства предмети суспільних відносин (як правило, це життєво важливі інтереси). Небезпека таких правопорушень значно підвищується, оскільки вони мають динамічний і прихований характер, проте в текстах норм це не відображено. Доцільно спеціальні ознаки поняття інформаційного правопорушення розглядати як критерії виділення з безлічі інших правопорушень. Головним критерієм відокремлення інформаційних правопорушень в окрему групу слугує інформаційна сфера, а додатковою підставою класифікації - інформаційне середовище їх вчинення, а також використання різних інформаційних засобів і технологій. Зазначені підстави відокремлення інформаційних правопорушень дають змогу визначати додаткові їх склади, а також диференціювати відповідальність залежно від того, використовує зловмисник інформаційні засоби і технології за вчинення посягань на інші об'єкти чи ні. Можливість виділення протиправних діянь за сферами їх вчинення та залежно від використання технологічних засобів дозволяє класифікувати інформаційні правопорушення у певній системі щодо їх впливу на ту чи іншу галузь життєдіяльності. Таке уявлення має істотне значення для осмислення засобів і способів правового захисту інформаційних інтересів особистості, суспільства і держави, зокрема, за диференціації правових норм, що передбачають різні види і ступінь відповідальності за інформаційні правопорушення. Іншою підставою класифікації доцільно розглядати види відповідальності за вчинення інформаційних правопорушень. Залежно від видів відповідальності вони підрозділяється на злочини, адміністративні правопорушення, дисциплінарні правопорушення і цивільні правопорушення в інформаційній сфері.

Аналізуючи вказане, доцільно зазначити, що адміністративне правопорушення в інформаційній сфері посягає на встановлений порядок державного управління, суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, вчинене в інформаційній сфері та (або) з використанням інформаційних засобів і технологій роботи з інформацією незалежно від її форми, або в іншій сфері людської діяльності в умовах інформаційного середовища.

Висновки

Інститут відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері як комплекс охоронних норм системи права становить міжгалузеве структурне утворення, що забезпечує безпеку суспільних відносин в інформаційній сфері та спрямований на захист інтересів особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. Головним критерієм об'єднання інформаційних правопорушень в окрему групу слугує інформаційна сфера їх вчинення, а додатковою підставою - інформаційне середовище, використання різних інформаційних засобів і технологій. Сутнісні характеристики інформаційних конфліктів і співвіднесення їх з ознаками юридичного конфлікту обумовлюють причини і умови правопорушень у інформаційній сфері. Адміністративне правопорушення у інформаційній сфері - це протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) громадянина, іноземного громадянина або особи без громадянства на території України, спрямоване на заподіяння шкоди суспільним інформаційним відносинам, за яке законодавством про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність.

Література

Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник; пер. з рос. / О. Ф. Скакун. - Х.: Консум, 2001. - 656 с.

Остапенко О. І. Адміністративне право: навч. посібник / О. І. Остапенко,

З. Р. Кісіль, М. В. Ковалів, Р. В. Кісіль. - К.: Правова єдність, 2008. - 536 с.

Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики) / В. С. Цимбалюк. - К.: Освіта України, 2010. - 388 с.

Кормич Б. А. Інформаційне право: підручник / Б. А. Кормич. - Х.: Бурун і К, 2011. - 334 с.

Адміністративне право України. Академ. курс: підручник: у 2 т. - Т. 1. Заг. частина / ред. кол.: В. Б. Авер'янов (голова). - К.: Юридична думка, 2004. - 584 с.

Марущак А. І. Інформаційне право: Доступ до інформації: навч. посібник / А. І. Марущак. - К.: КНТ, 2007. - 532 с.

Адміністративна відповідальність в Україні: навч. посібник / за заг. ред. доц. А. Т. Комзюка. - 2-е вид., перероб. і доп. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. - 99 с.

Размещено на Allbest.ru