Методологічні проблеми у сфері прав та свобод неповнолітніх

У юриспруденції існують так звані «вічні» теми - це ті проблеми з якими стикається суспільство щоразу і вирішення яких не вичерпується сучасним історичним проміжком. До таких тем належать і проблеми у сфері прав та свобод неповнолітніх. З погляду теоретичної юриспруденції ми вбачаємо низку проблем, серед вагомих є визначення належних методологічних засад.

Методологія аналізу юридичного явища займає визначальну роль у належності висновків, тому методологічні підходи виступають вагомим фактором наукового пошуку та дають поштовх для формування практичних правових реалій.

Сутність проблем методології полягає у відсутності комплексного методологічного підходу до розв'язання проблем у сфері закріплення, охорони та захисту прав неповнолітніх. Проблеми міждисциплінарного, комплексного підходу до інституту прав та свобод неповнолітніх ґрунтується на акумулятивній діяльності держави, відповідних державних органів, представників громадськості, сім'ї, всього суспільства та дитини як самостійної особистості. Фахівці стверджують, що «дана сфера відносин найтіснішим чином пов'язана з такими важливими та дотичними до неї сферами державного управління в цілому, як, наприклад, державна демографічна політика, державна політика щодо сім'ї, державна молодіжна політика, державна політика у сфері освіти, державна політика у сфері суспільної моралі тощо. Іншими словами, необхідно чітко бачити всі інші сфери нормативно-правового регулювання, які так чи інакше пов'язані з правами дитини» [2, с.13]. До цього слід додати ще одне відхилення у комплексності аналізу - відсутність єдиного підходу в межах єдиної системи права України до правового статусу неповнолітніх, тобто комплексного розуміння в межах різних галузей права.

Однак, на жаль, це не єдина методологічна прогалина у сфері інституту прав неповнолітніх. У методологічному сенсі має значення також терміналістична субстанція аналізованого явища. На сьогодні відсутній прогностичний підхід у методологіюванні цього правового явища. Як вказує Ю. Тодика, «права особистості важливо розглядати і з точки зору концепції сталого розвитку стосовно політичної, соціальної, демографічної, екологічної та міжнародної сфер суспільного розвитку»[3, с.3]. Суспільство не стоїть на місці. Права людини, напевно, найбільше серед всіх політико-правових явищ підпадають під вплив новітніх соціальних процесів та повинні «йти в ногу» з ними. Тому нормотворча діяльність повинна працювати на випередження використовуючи прогностичний підхід.

Так, у даний час під впливом інформаційної революції відбуваються суттєві зміни в цивілізаційній парадигмі, де центральні позиції починають займати світ людини, світ культури. Все це пов'язано з необхідністю затвердження в житті людей гуманістичних цінностей. Проблема «олюднення» людини перетворюється на одну з пріоритетних завдань розвитку сучасного суспільства, на реалізацію якої повинні бути направлені як освітньо-виховний потенціал різноманітних державних і громадських інститутів, так і зусилля самої особистості, орієнтованої на самовиховання і гідну самореалізацію в житті суспільства [4, с.3]. Процес гуманізації суспільства є безперервним, тому потребує футорологічного підходу до всіх державно-правових явищ. Неповнолітні, як суб'єкти права та первинні суб'єкти соціального виховання, особливо сприятливі до всіх майбутніх трансформацій. Неповнолітні здатні швидше сублімувати отриманий правовий досвід та в майбутньому саме ця категорія формуватиме правову реальність. Вказане актуалізує проблему закріплення та захисту прав та свобод неповнолітніх на сучасному етапі розвитку державності.

У теоретико-методологічному плані трансформація сучасної реальності породжує нові підходи та засади наукового пошуку постмодерну, сутність сучасних тенденцій спрямовано на критику класичних уявлень про можливість раціонального устрою світу, місця в ньому людини, держави і права. Ідеологічним полем інтересу до прав людини, в тому числі специфічних категорій людей, як неповнолітні, став неогуманізм, що означає відповідальність перед іншими і світом за свої вчинки. Слід обмовитися, що філософсько-правовий постмодерн представляє передусім нове розуміння світу і людини в ньому, засноване в тому числі на визнанні, що кожен має власну гідність, незалежно від віку, соціального стану, національної або расової приналежності. Ментальним простором для реальних світових соціальних процесів, що відбуваються у XXI столітті, стала відмова від старої метафізики поширення нової наукової та юридичної парадигми, що визнає різноманітність.

У межах методології проблематика повинна бути розв'язана, ще одна дуалістична дилема - міжнародний та закордонний підхід до інституту прав людини та його імплементація в національну чинну систему законодавства. Існують міжнародні стандарти та закордонний досвід ювенального права. Питання наступне: в якій мірі, розмірі та частині імплементувати його в український правовий простір?

«У юридичних науках традиційно і в сучасному розумінні просторова проблематика існування права, хоч і в своєрідній інтерпретації і за наявності різних наукових позицій фахівців, була і є притаманною порівняльному правознавству, завданням якого є осмислення плюралізму різних правових реальностей у їх статиці та динаміці, на різних рівнях і різних площинах, «форматах» простору, часу, суб'єктів, процесів, зв'язках із позаправовими явищами чи їх відсутності, але в контексті виявлення універсального та унікального, метаморфоз та ізоморфізму, багатоманітності варіацій розуміння останніх» [5, с.36]. На основі міжнародних норм встановлюються стандарти цього інституту. До них, зокрема, можна віднести норми та принципи, що зазначені в Декларації прав дитини (1959), Конвенції про права дитини (1989), Мінімальних стандартних правилах щодо відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх (1985). Більшість цих еталонів імплементовані у національне законодавство та стали «фундаментом» для формування інституту прав неповнолітніх.

У цьому змісті слід погодитися з М. Кельманом. Він стверджує, що декларовані сьогодні цінності можуть стати основою цивілізаційного поступу тільки за умови їх правового оформлення і забезпечення, що сприятиме поєднанню альтернативних світоглядів і способів життя з сучасними проблемами прав і свобод людини, новітніми засобами комунікації в її діяльності. Зрештою це й призводить до утвердження осучаснених принципів і правил відносин між суб'єктами, а значить, і до вдосконалення правового регулювання. Таким чином, перед сучасним правознавством на рубежі тисячоліть постає принципово новий, унікальний, гносеологічно ускладнений пласт проблем, вирішення яких вимагає від правознавців максимального зосередження на фундаментальних, складних теоретичних і практичних питаннях юридичної науки, на з'ясуванні її філософських основ, на поєднанні специфічних підходів і навіть на об'єднанні положень класичної, некласичної і постмодерністської методології при вирішенні нагальних завдань, що виникають перед правопорядком на сучасному етапі його розвитку. Синтез інституціонального та аксіологічного підходів відображає єдність цінностей та інститутів права [6, с.7].

Методологічною основою формування інституту прав неповнолітніх повинні бути ментально-моральні субстанції нашого суспільства. Розвиток суспільства, інноваційні технології, глобалізаційні чинники мають двоякий вплив на суспільство, як позитивний, що викликано тісною співпрацею та новітнім прогресом, так і радикально негативні - втрата власного національного чинника. Неповнолітні є тими членами суспільства, що будуть розвивати його і власну національну сферу, тому правове виховання у сфері поваги до вітчизняних морально-етичних засад, традиційних культурно-правових основ є запорукою розвитку адекватного, високоморального, соціально-правового покоління. Тому ще раз, вкажемо на недопустимості «сліпого» переносу закордонного досвіду у національну систему права України.

Методологічною основою не тільки наукового дослідження, але й практичного втілення, встановлення та реалізації прав неповнолітніх повинна стати доктрина цінності кожної людини, цінності кожної дитини незалежно від віку чи фізичного, морального, психологічного стану. З-поміж того саме така незахищена когорта неповнолітніх особливо потребує реального захисту цих прав. Тому однією з загальнолюдських цінностей, притаманних сучасним демократичним країнам, є особливе ставлення держави і особливий захист прав дитини, оскільки проблематика статусу неповнолітніх сучасними українськими законотворцями характеризується як «найважливіше питання майбутнього розвитку нашого суспільства» [7, c. 4].

Вбачаємо також, що черговою методологічною проблемою юриспруденції у сфері інституту прав неповнолітніх є відсутність збалансованості та адекватності у підході. Особливо це проявляється на законодавчому рівні. Як правильно підмічено представниками Української Гельсинської спілки з прав людини «державна політика розглядає дитину не як суб'єкта власних прав, а лише як об'єкт захисту» [8, с.359]. В Україні прийнято цілу низку законодавчих та підзаконних актів, що стосуються неповнолітніх. Ось тільки деякі з них: «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинстваа та дітям-інвалідам», «Про органи і служби v справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» тощо. Всі вони спрямовані захистити та охороняти основні права та свободи дітей. Це та необхідна функція, яку, безумовно, повинна здійснювати державна влада у цивілізованому суспільстві.

Проте проблема в наступному. Діти як особлива категорія людей, які мають здатність рости і дорослішати. При цьому вони повинні мати умови для повного та всебічного розвитку їх особистості. Забезпечення цих умов має бути своєчасним і не може чекати кращих часів [9, с.16].

Окрім захисту та охорони неповнолітніх, держава повинна створювати відповідні необхідні умови для формування соціальної, емоційної, психологічної та культурної складової у дитини такого рівня, щоб вона в подальшому, коли «вийде» з категорії неповнолітніх змогла функціонувати в правовій та суспільній реальності. Для цього необхідно ставитися до неповнолітнього не як до виключно об'єкту захисту, а як до особистості з такими ж основними правами і свободами ,як і в дорослих членів суспільства.

Висновки

Неповнолітні належать до тієї категорії осіб, які значно частіше піддаються негативному впливу з боку суспільства, а тому потребують особливого ставлення з боку держави та соціуму до охорони та захисту своїх прав. Методологія у наукових підходах формує практичну сферу становлення за реалізації прав неповнолітніх, тому її проблеми безпосередньо впливають на практичну систему права. Проблем методологування досліджуваної сфери є дуже багато, і природньо, що кожен дослідник обирає власний напрям наукового пошуку. Проте на сучасному розвитку держави і права ми визначили типові невирішені проблеми, серед яких питання комплексності, єдиноначальності, прогностичності та аксіологічності у підходах до методологіювання інституту прав неповнолітніх.

Перспективою подальшого дослідження вважаємо визначення теоретико-правових проблем у понятійно-категорійному апараті інституту прав неповнолітніх.

Література

1. Демиденко К.Є. Шляхи імплементації міжнародних стандартів стосовно дитини до національного законодавства / К.Є. Демиденко // Юридична наука.-2011.- № 3 - С. 29-35.

2. Оніщенко Н.М. Права і свободи дитини: вступ до проблеми /Н.М. Оніщенко, О. Л. Львова, С.О. Сунєгін // Часопис Київського університету права.- 2013.-№2.- С.13-17.

3. Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю. Н. Тодыка, О. Ю. Тодыка. - К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2004. - 368 с.

4. Духовно-нравственные ценности в формировании современного человека / О. А. Павловская [и др.]; под. ред. О. А. Павловской; Нац. акад. наук Беларуси, Ин-тфилософии. - Минск: Беларус. навука, 2011. - 451 с.

5. Тихомиров О. Просторовий вимір права: проблеми методологічного осмислення / О. Тихомиров // Право України.- 2013.- №3-4.- С. 32-37.

6. Кельман М. С. Юридична наука: проблеми методології. - Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011.-492 с.

7. Томенко М.В. Виступголовуючого на парламентськихслуханнях// Парламентські слухання на тему: «Законодавчезабез- печення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні». - К.: Парламентськевид- во, 2011.- 100 с.

8. Права людини в Україні - 2013. До- повідьправозахиснихорганізацій. / За ред. Є. Ю. Захарова. / Україн- ськаГельсінськаспілка з прав людини. - Харків:Правалюдини, 2014. - 456 с.

9. Буров Ю. О. Права дитини в Україні / Ю. О. Буров // Правовий статус особи / [за ред. М. Л. Головко]. - К., 1998. - Ч. 2. -С. 16.

Размещено на Allbest.ru