Провокуюча поведінка жертви насильницького злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343

ПРОВОКУЮЧА ПОВЕДІНКА ЖЕРТВИ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗЛОЧИНУ

Давиденко Вікторія Леонідівна

Зростання в останні роки в Україні кількості вчинених насильницьких злочинів зумовлює необхідність детального науково-теоретичного дослідження природи насильницьких злочинів через визначення ознак цих злочинів та механізму їх вчинення. Існує потреба в розгляді причин та умов, що сприяють їх вчиненню, виявленні факторів, які обумовлюють їх виникнення, а також вивченні особи злочинця та жертви насильницького злочину. Комплексний аналіз зазначених аспектів дозволить розробити додаткові заходи, спрямовані на протидію насильницьких злочинів.

Досліджуючи механізм вчинення насильницьких злочинів, необхідно вивчати не тільки роль злочинця, а й потерпілої особи. Дії злочинця часто залежать не тільки від його індивідуальних особливостей, нахилів і прагнень, але і від поведінки потерпілого, який своїми необережними, аморальними і провокативними вчинками може подати «ідею» злочину, створити кримінальну обстановку, полегшити наступ злочинного результату. Тому при аналізі конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочину необхідна всебічна і об'єктивна оцінка поведінки потерпілого [1, с. 197].

Дослідженню особливостей поведінки потерпілого присвячені наукові праці Ю. Антоняна, Л. Давиденка, І. Даньшина, Долгової, О. Джужи, В. Женунтія, А. За- калюка, А.Зелінського, В. Коновалової, О.Костенка, Н. Кузнецової, О. Литвинов, Г. Міньковської, В. Мінської, Д. Рівмана, Тулякова, Л. Франка та ін. Метою даної статті є розгляд та аналіз провокуючої поведінки жертви насильницьких злочинів, як найбільш поширеної форми віктимної поведінки потерпілої особи.

Поведінка особи, яка стала жертвою насильницького злочину, може бути різноманітною:

- провокуючою - що здійснюється шляхом знущання, образи, нападу, приниження злочинця з боку потерпілого, створення умов для вчинення злочину;

- позитивною - якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця;

- нейтральною - така, що не сприяла і не перешкоджала вчиненню злочину;

- пасивна -- коли жертва терпить насильство, ситуація характерна для насильства в сім'ї.

А.Зелінський класифікує віктимну поведінку за її характером:

- конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

- провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);

- легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо) [2. с. 85].

У кримінологічній літературі поведінка жертви в криміногенній ситуації також розглядається як:

- правомірна, коли жертва реагує допустимим законом способом на суспільно небезпечні дії злочинця або коли вона не створює умов для вчинення злочину;

- нейтральна, коли між діями жертви і злочинця немає прямого зв'язку;

- неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншого правопорушення, у тому числі злочину.

При зазначеній класифікації неправомірна поведінка жертви розглядається як джерело конфлікту і провокація злочину. Її форми різні: від фізичного чи психічного насильства щодо злочинця або його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі. Випадки неправомірної поведінки потерпілих найчастіше трапляються при вчиненні вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтування, грабежі, розбої тощо [3, с. 128].

Поведінка потерпілого залежить від його ставлення до злочину і безпосередньо у момент злочину може кваліфікуватись як:

- позитивна, що полягає в захисті третьої особи від посягання, у вимозі припинення порушення або припинення порушення;

- негативна, що полягає в нападі, образах, скандалах, знущаннях, іншій неналежній поведінці;

- нейтральна, така що не сприяє і не перешкоджає злочинцю [4, с. 124].

Як бачимо з наведених класифікацій злочину, що кримінологами при характеристиці віктимної поведінки жертви, пов'язаної зі створенням конфліктної ситуації або прийнятті участі в ній, з діями жертви, що містять ознаки того чи іншого правопорушення, у тому числі злочину, а також з вчиненням нападів, образах, скандалах, знущаннях, іншій неналежній поведінці надають різні визначення - «провокуюча», «конфліктна», «неправомірна», «негативна». На думку автора, ці визначення можуть розглядатися як синоніми, тому що дії, які вони визначають, мають однаковий механізм, а саме вчинення неправомірних дій, що може виражатися в нападах, образах, скандалах, знущаннях, інших негативних діях з боку потерпілого. Така поведінка, безумовно, є джерелом конфлікту і провокацією злочину. провокуючий поведінка насильницький злочин

За вибірковими даними 35% вбивств і 30% тілесних ушкоджень різної ступені тяжкості були викликані такими діями потерпілих, як побої, знущання, образи; при цьому 57% із них були в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Майже в 95% випадках безпосередньо перед вбивством і нанесенням тяжких тілесних ушкоджень між жертвою і злочинцем був конфлікт.

Форми провокації злочину з боку потерпілих поділяються на активні та пасивні.

При активній формі провокації потерпіла особа вчиняє дії, які утворюють загрозу його життю або здоров'ю, але він сподівається на те, що особа, яка провокується через своє соціальне положення, властивості характеру або недостатності фізичної сили не відповість йому насиллям. Дуже часто при вчиненні побутових насильницьких злочинів має місце помилкова оцінка можливої реакції члена родини, який став об'єктом провокації. Потерпілі вважали, що сімейні традиції або страх утримають особу, яка провокується від застосування зворотнього насильства.

Пасивна форма провокації пов'язана з невиконанням обов'язків, що пов'язані з громадськими, товариськими, родинними чи іншими відносинами (наприклад, неповернення грошового боргу).

Часто провокації мають довготривалий характер і відбуваються в межах конфліктних ситуацій. Довготривалий негативний вплив на психіку людини «акумулює» в ньому протест, ненависть і в подальшому дрібний інцидент породжує бурхливу реакцію. Постійна провокуюча поведінка жертви може передувати вбивству близьких членів родини.

В Україні законодавець, враховуючи те, що умисне вбивство може бути вчинено в стані сильного душевного хвилювання, що раптового виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого відніс умисне вбивство, передбачене ст. 116 КК України до умисних вбивств з пом'якшуючими обставинами. Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства обумовлюється наступними обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Також до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з пом'якшуючими обставинами віднесено умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 123 КК України). Відповідно кваліфікація умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 123 можлива лише за умови, що: 1) воно заподіяне у стане сильного душевного хвилювання; 2) такий стан виник раптово; 3) це сталося внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Важливо зазначити, що умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином взагалі не визнається.

Слід погодитись з кримінологом А.Ф. Зе- лінським, який зазначав, що як провокуюча поведінка також може розглядатися демонстрація багатства, екстравагантна зовнішність, легковажність у стосунках, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність. Жінки з такою поведінкою часто стають жертвами зґвалтування. За даними дослідження, 38% жертв зґвалтування знаходилися в нетверезому стані, при цьому майже 90 % жінок вживали спиртні напої разом з майбутнім гвалтівником. А в 13% випадках поведінка самої потерпілої давало поштовх до вчинення зґвалтування (настирливе приставання).

Провокуюча поведінка потерпілої особи від зґвалтування, як правило, виражається в тому, що жінка сама допускає утворення ситуації, при якій виникає можливість її зґвалтування. Буває і неусвідомлена провокація з боку жінки, яка внаслідок молодого віку, відсутності досвіду або зайвої довірливості не усвідомлює провокуючого характеру своєї поведінки.

Автор розділяє думку В. Коновалової та В. Шепітько про те, що провокуюча поведінка - це така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість вчинення злочину, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю та інтенсивністю). Така поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів ( агресивність, гнів, озлоблення та ін.), що зумовлюють вчинення вбивств, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. Так, систематичні приниження та образи можуть викликати гнів, унаслідок чого кривднику можуть бути заподіяні тілесні ушкодження. Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність стосунків, демонстрація сексуальної доступності тощо) при зґвалтуваннях [5, с. 80].

Практика показує, що однією з поширених умов вчинення насильницьких злочинів є віктимна поведінка потерпілої особи, яка в більшості має провокуючий характер дій. Остаточне прийняття рішення правопорушником про вчинення злочину значною мірою залежить від віктимної поведінки потерпілих в умовах конфліктної взаємодії з винним. Аналіз змісту кримінальних проваджень по фактах насильницьких злочинів у Харківській області свідчать про необхідність проведення віктимологічної профілактики на різних її рівнях. Віктимологічна профілактика - один із напрямів запобігання злочинності, який ще не повною мірою реалізований у нашому суспільстві. Це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямована на встановлення, усунення або ж нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й обумовлюють учинення злочинів, виявлення групи ризику та конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності, вплив на них з метою поновлення та активізації їхніх захисних якостей, розроблення чи покращення засобів захисту громадян від злочинів і подальшої віктимізації [6, с. 168].

Особливо ефективною може бути індивідуальна віктимологічна профілактика, яка спрямована на виявлення осіб з підвищеною віктимністю, з якими необхідно проводити відповідну роботу зі зміни їх поведінки. Розрізняють два види заходів індивідуального впливу: переконання і допомоги.

Заходи переконання мають як захисний, так і виховний характер. Такими є бесіди, роз'яснення того, як не стати жертвою злочину, забезпечити цілісність свого майна, захистити свої права законним способом тощо. Умовою, що сприяє вчиненню багатьох злочинів, є алкогольне або наркотичне сп'яніння жертви, тому віктимологічна профілактика значною мірою спрямована на попередження пияцтва та наркоманії.

До заходів допомоги належить насамперед організація спеціальних консультаційних пунктів, центрів соціально-психологічного впливу на громадян, основним завданням яких є інформування населення про способи захисту від злочинів та надання соціально-психологічної допомоги.

Важливим елементом віктимологічної профілактики є правова освіта населення [3, с. 162].

Також необхідно здійснювати контроль за поведінкою тих категорій населення, які відносяться до групи ризику. До них відносяться:

- особи, які тривалий час не мають постійних джерел прибутку;

- безробітні;

- особи, які систематично зловживають алкоголем;

- раніше судимі, що ведуть аморальний або протиправний спосіб життя;

- особи без постійного місця мешкання, які займаються бродяжництвом и жебрацтвом [7, с. 228].

Ці особи входять до групи ризику як потенційні жертви злочину, так і такі, що самі легко можуть бути порушниками закону.

Література

1. Кримінологія: підручник /под. ред. В.Н. Кудрявцева і В.Є. Емінова. - 3-є вид. пе- рероб. і доп. - М.: Юрист, 2007. - 734 с.

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія: курс лекцій. - Х.: Прапор, 1996. - 260 с.

3. Курс кримінології: Загальна частина: підручник: у 2 кн. /О.М.Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; за заг. ред. О.М. Джу- жи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

4. Кримінологія. Загальна частина: навчальний посібник / кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - 240 с.

5. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: підручник - 2-ге вид. пере- роб. і доп. - Х.: Право 2008. - 240 с.

6. Алексеев А.И. Криминология: курс лекций / Алексеев А.И. - М.: Щит-М, 1998. - 340 с.

7. Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: Монография. - Х. Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. - 302 с.

Анотація

В статье проводится анализ провоцирующего поведения жертвы насильственного преступления, как наиболее распространенной формы виктимного поведения потерпершего. Определены основные меры индивидуальной виктимологической профилактики.

Ключові слова: провокуюча поведінка, насильницькі злочини, віктимна поведінка, віктимологічна профілактика.