Удосконалення процесу формування правової культури в діяльності місцевих органів виконавчої влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Г. Хаварівська

Анотація

Розглянуто питання удосконалення роботи місцевих органів виконавчої влади шляхом підвищення рівня правової культури у їх діяльності, а також чинники, які формують таку культуру.

Ключові слова: державне управління, закон, корупція, правова культура, органи виконавчої влади, управлінські послуги.

Annotation

H. Khavarivska

IMPROVING THE PROCESS OF FORMATION OF LEGAL CULTURE IN THE ACTIVITY OF LOCAL BODIES OF EXECUTIVE POWER IN UKRAINE

The issue on improving the work of local bodies of executive power by raising the level of legal culture in their activity is examined as well as factors forming this culture are identified.

Key words: public administration, law, corruption, legal culture, executive bodies, managerial services.

Виклад основного матеріалу

Підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, державного управління загалом є стратегічною метою української держави для забезпечення сталих високих темпів економічного зростання, досягнення європейських стандартів життя, піднесення добробуту народу і всебічного розвитку суспільства. Ця проблема є актуальною для більшості країн світу, особливо для тих, хто перебуває у перехідному стані, прагне забезпечити прогрес економіки, піднесення науки і технологій, створення громадянського суспільства. Зважаючи на це, особливої актуальності набуває питання удосконалення роботи місцевих органів виконавчої влади, підвищення результативності їх діяльності загалом, та кожного державного службовця зокрема, шляхом підвищення рівня правової культури таких суб'єктів.

Однак попри те, що з моменту проголошення незалежності України організаційна структура апарату управління зазнала велику кількість трансформацій, на сьогодні державне управління все ще не відповідає стратегічному курсу країни до європейських стандартів демократичного врядування, оскільки залишається неефективним, схильним до корупції, внутрішньо суперечливим через вбудований конфлікт інтересів, надмірно централізованим, закритим від суспільства, громіздким і відірваним від потреб громадянина. Саме відсутність чітких засад та критеріїв побудови інституційної структури системи державного управління, по-перше, зумовлює внутрішню громіздкість системи державного управління, неадекватний розподіл державних функцій між органами виконавчої влади; по-друге, консервує складні і непрозорі процедури надання державних послуг населенню через відсутність нормативно закріплених стандартів їх надання; окрім того, знижує системну кореляцію відповідності державних функцій потребам і запитам громадян, бізнесу та суспільства загалом. Думка експертів однозначна - Україні потрібна нова організація виконавчої влади, за якої держава отримає нарешті стратегію свого розвитку, а уряд буде генератором і реалізатором реформ [1], вололідуючи високим рівнем правової культури. У широкому розумінні правова культура у сфері публічної служби - це історично обумовлена комплексна категорія, яка містить правосвідомість, розуміння принципів права та моделі звичаєвої поведінки посадових осіб публічної адміністрації в забезпечені ними захисту прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [2].

Питання формування правової культури у державному управлінні досліджувались у працях таких українських вчених, як В. Бакуменко, Ю. Битяк, Н. Гончарук, Н. Грицяк, О. Губа, С. Дубенко, Т Желюк, В. Князєв, М. Кушнір, Г Леліков, Г Литвинов, В. Луговий, Т Мотренко, Н. Нижник, О. Оболенський, С. Озірська, В. Олуйко, О. Петришин, М. Пірен, В. Ребкало, М. Рудакевич, С. Серьогін, О. Сушинський, В. Сороко, Ж. Таланова, В. Чмига та інших. Однак наукові дослідження щодо розвитку та удосконалення правової культури в системі місцевих органів виконавчої влади залишаються маловивченими. правовий культура місцевий влада

Побудова ефективної моделі управління на загальнодержавному і регіональному рівні вимагає оптимізації системи органів виконавчої влади та розвитку системи державної служби. Для створення такої моделі державного управління на всіх рівнях виконавчої влади потрібно запровадити низку масштабних заходів. А це процес довгий і тривалий. Як доводить практика і підтверджують результати соціологічних досліджень, робота управлінського апарату, рівень компетентності та професійної правосвідомості значної частини осіб, що працюють у них, не відповідає сучасним умовам [3]. Із метою підвищення ефективності діяльності основних складових апарату державного управління - системи органів виконавчої влади та системи державної служби, відповідно до пріоритетних завдань розвитку українського суспільства, економіки та держави, Головдержслужбою України була розроблена Концепція державної програми реформування державного правління та державної служби на 2011 - 2015 рр. [4]. Цей документ передбачав декілька варіантів вирішення проблеми.

Перший пов'язаний із необхідністю внесення змін до Конституції' України в частині уточнення статусу місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; введенням інститутів публічної влади і публічної служби.

Другий варіант не потребує внесення змін до Конституції України і може мати декілька версій: із повним реформуванням адміністративно-територіального устрою України аж до рівня села і селища (включно з укрупненням сільських і селищних громад); із частковим реформуванням адміністративно-територіального устрою України (укрупнення сільських районів у наявних межах областей); у межах чинного адміністративно-територіального устрою; із збереженням окремого інституту служби в органах місцевого самоврядування; із поширенням Закону України “Про державну службу” на частину посадових осіб місцевого самоврядування (тих, що проходять службу в органах місцевого самоврядування).

Однак оптимальним на цей час розвитку України відомство підтримало варіант реформування її державного управління та державної служби без внесення змін до Конституції України з частковим реформуванням адміністративно-територіального устрою (укрупнення сільських районів у наявних межах областей) та поширенням Закону України “Про державну службу” на частину посадових осіб місцевого самоврядування (тих, що проходять службу в органах місцевого самоврядування).

Програма розрахована на п'ять років і має здійснюватися упродовж 2011 - 2015 рр. Для вирішення окресленої проблеми та досягнення мети, ресурси програми пропонується сконцентрувати на трьох цілях:

1. реформування державної адміністрації та розбудова самоврядних професійних асоціацій, зокрема реформування місцевих органів виконавчої влади, врегулювання правового статусу та розбудова інституційної спроможності самоврядних професійних асоціацій;

2. побудова системи державної служби, зокрема побудова системи функціонального управління державною службою, реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, інституціоналізація та розвиток вищого корпусу державної служби, побудова системи управління конфліктом інтересів та запобігання корупції на державній службі;

3. впровадження електронного врядування у системі органів виконавчої влади, зокрема побудова системи надання державних онлайн-послуг через єдине веб-вікно, створення інформаційно-аналітичної системи підтримки функціонального управління державною службою (далі - ІАС ФУДС), перехід системи органів виконавчої влади на безпаперові технології документообігу.

Головними критеріями досягнення мети програми визначені: покращення місця України у рейтингах: індикаторів державного управління (Worldwide Governance Indicators) Світового банку з 143 місця до 68 місця (рівень Польщі); глобальної конкурентоспроможності за показником якості державних інституцій не менше як на 5 пунктів кожні два роки, починаючи з 2016 р.; сприйняття корупції Transparency International не менше як на 10 пунктів щорічно, починаючи з 2016 р.; рівня онлайн- послуг (рейтинг країн-членів ООН).

Щодо реалізації завдань реформування управлінської діяльності органів виконавчої влади, то вітчизняна практика свідчить, що затримка у своєчасному нормативному забезпеченні реформування управлінських структур призводить до того, що якісно нові явища доводиться штучно вміщати в застарілі правові рамки. Разом з тим місцеві органи виконавчої влади, їх посадові особи мають діяти винятково в межах, визначених відповідними адміністративно-правовими нормами. Ось чому форми правового регулювання діяльності органів державного управління повинні бути стабільними та чітко визначеними, з урахуванням взаємозв'язку й узгодженості між специфічними видами правової регуляції.

Важливість проблеми щодо реалізації концепції держпрограми реформування держуправління та держслужби на 2011 - 2015 рр. полягала в тому, що відбувається нагромадження інтелектуального потенціалу, зростають можливості його використання в управлінській практиці, а рівень управління впав, через те, що за останні роки відбулося суттєве оновлення складу кадрів в органах виконавчої влади, тому значна частина кадрів не має досвіду роботи в органах публічної влади або їх досвід є недостатнім. А це прямий шлях до системної кризи управління [5]. Саме тому держава і суспільство мають застосовувати всі можливості для забезпечення належного рівня правової культури у всіх сферах діяльності державних органів, що буде відповідати вимогам верховенства права та законності функціонування виконавчої гілки влади, всієї системи державного управління.

Зазначимо, що для виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку в напрямі підвищення якості державного управління, місцеві органи влади повинні: прогнозувати і планувати потребу в кадрах, сприяти підготовці кадрового резерву, організовувати внутрішні навчання з персоналом, виконувати планові завдання програм підвищення кваліфікації, проводити цільову роботу щодо залучення молоді на службу в місцеві органи виконавчої влади, періодично оцінювати діяльність своїх працівників (згідно з результатами шести місяців роботи), контролювати дотримання антикорупційного законодавства та з питань проходження служби в своїх органах.

Реалізація визначених завдань повинна сприяти значному підвищенню професійної та правової культури місцевих органів виконавчої влади та їх апарату. Але сучасне законодавство про державну службу, як свідчить практика, не повною мірою задовольняє зростаючі потреби забезпечення реалізації ефективного виконання цих завдань і функцій демократичної, соціальної, правової держави, не відповідає рівню зрілості громадянського суспільства та визначеним перспективам його розвитку. Негативні факти і тенденції, які присутні у сфері державної служби, гальмують процес виконання поставлених завдань, а спричинені вони значною мірою тим, що законодавство не забезпечило стабільності та престижності цієї служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, недопущення незаконного впливу на них під час виконання службових обов'язків [6].

А. Оболонський цілком слушно зауважує про необхідність переглянути, як він висловився, “вікову російську традицію домінування держави над суспільством”. Замість цього цей вчений вважає за необхідне “створити справді цивільну (civil) службу, відповідальну не перед партією, не перед “господарем”, навіть демократично обраним, а перед суспільством, яке має його оплачувати” [7]. Доцільно зазначити, що на сьогодні в Україні існує законопроект нової редакції Закону України “Про державну службу” [8]. Але окремого розділу чи хоча б статті, присвячених правовій культурі державних службовців, там не вказано. Йдеться лише про загальні обов'язки щодо знання Конституції і законів України, їх неухильне виконання і дотримання. Ці положення відображені й у Загальних правилах поведінки державного службовця [9], що є узагальненням моральних стандартів поведінки та доброчесності державних службовців та відповідають за своїми цілями зразку Кодексу поведінки державних службовців, який схвалено Комітетом міністрів Ради Європи. Закріплення відповідних вимог до поведінки державних службовців на рівні закону сприятиме створенню умов для підвищення авторитету державної служби, посиленню дисциплінованості, добропорядності, підвищенню рівня правової культури державних службовців.

Важливим у цьому напрямку був і законопроект України “Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави”, що встановлював загальні вимоги до поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, а також прирівнених до них осіб, якими вони мають керуватись під час виконання своїх службових обов'язків і згідно з якими громадськість оцінює доброчесність, неупередженість та ефективність їх діяльності. Законопроект, зокрема, передбачав створення на всіх рівнях відповідних органів, на кшталт комісій з етики, які будуть уповноважені оцінювати поведінку та дії публічних службовців та направляти матеріали до органів, у компетенції яких є визначення того або іншого покарання. Загалом, прийняття Закону України “Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави” сприяло б підбору і розстановці кадрів залежно від моральних та ділових якостей як державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування, так і інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що безумовно зміцнить авторитет чиновницької служби в Україні, створить ефективний механізм боротьби з корупцією та підвищить авторитет України на міжнародній арені. Він розроблений Головним управлінням державної служби України, однак у своєму другому читанні 20 березня 2009 р. законопроект не був прийнятий парламентом.

На відміну від інших громадян, конституційні права та свободи державних службовців обмежені на законодавчому рівні через особливість виконуваних ними функцій. Водночас новий Закон України “Про державну службу” встановлює підвищений правовий захист державних службовців, зокрема від політичного й іншого впливу, спеціальні гарантії та особливі умови підзвітності й дисциплінарної відповідальності. Чіткому окресленню сфери державної служби буде сприяти встановлення законопроектом критеріїв віднесення посад до державної служби. Цими критеріями є перелік функцій і повноважень, покладених державою на своїх службовців [10].

Серед інших спеціально-правових заходів, спрямованих на підвищення правової культури державних органів виконавчої влади, потрібно виокремити подолання процесуального нігілізму, удосконалення системи правової відповідальності, підвищення авторитету цих структур та легітимності закону. На загальносоціальному рівні необхідно забезпечити досягнення громадської злагоди відносно базових підвалин державно-правового розвитку, формування консенсуальної демократії на основі діалогу та співробітництва, партнерства та взаєморозуміння.

Подальше покращення стану правової культури в місцевих органах виконавчої влади вимагає удосконалення заходів із питань боротьби з корупцією, які, не дивлячись на спроби реалізації “Концепції боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки”, мали фрагментарні риси: основні зусилля в боротьбі з корупцією витрачалися на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їх виникненню.

Безперечно, головним явищем, що спричиняє корупцію, є конфлікт приватних інтересів державного службовця з його обов'язком. Вітчизняні реалії такі, що, на додаток до цього, суспільство не визнає корупцію тим явищем, миритися з яким не можна. Так, упродовж останніх років, як довели дослідження корпорації “Виклики тисячоліття”, лише третина громадян України вважають, що корупція не може бути виправданою, навіть якщо це потрібно для вирішення важливої справи, а 36% українців вважають, що найкращим заходом для вирішення проблеми корупції є скасування недоторканості депутатів Верховної Ради України [11]. Європейська точка зору з приводу корумпованості у нашій державі теж відповідає реальній дійсності. Відповідно до рейтингу Ради Європи, Україна належить до найбільш корумпованих країн світу.

Із метою удосконалення правових та організаційних засад запобігання і протидії корупції 11 червня 2009 р. Верховною Радою України було прийнято пакет антикорупційних законів України: “Про засади запобігання та протидії корупції”, “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, які набрали чинності лише з 2011 р. Серед першочергових кроків у запобіганні корупції доцільно зазначити прийняття проекту Закону України “Про конфлікт інтересів у діяльності публічних службовців”, а також проведення відповідного навчання для державних службовців щодо вимог нового антикорупційного законодавства.

Одним із важливих засобів боротьби з корупцією є ротація кадрів, як періодичне переміщення працівників як по вертикалі, так і по горизонталі на окремих посадах державних службовців, пов'язаних із підвищеним ризиком корупції, та однорівневе переміщення посадових осіб є невід'ємними складовими системи роботи з кадрами у сфері державної служби.

Серед заходів, спрямованих проти цього явища в Україні, насамперед, потрібно створити дієздатну систему громадського контролю за діяльністю апарату державного управління та сформувати суспільну думку, орієнтовану на безумовне засудження суспільством зловживань з боку державних службовців, створити умови суспільної протидії, неприйняття та відторгнення корупції. Також доцільно удосконалити нормативно-правову базу, розробити критерії відповідності рівня зловживання рівню покарання. Переорієнтація стилю та методів роботи управлінського апарату, зміна його функціонального призначення разом із засобами громадянського контролю за діяльністю чиновників мають забезпечити комплексний підхід до боротьби з корупцією. Тобто, методи боротьби з корупцією, передусім, повинні спрямовуватися на зменшення можливостей для її виникнення.

Потрібно також удосконалити механізми запобігання виникненню конфлікту матеріальних та інших особистих інтересів державних службовців, захисту їх інтересів у разі зміни структури, ліквідації чи реорганізації органу державної влади. У новому Законі України “Про державну службу” прописані aпеляційні механізми захисту працівників у разі незаконних дій керівника, найголовнішими з яких є: прозорість і передбачуваність оплати праці, розмір якої не може залежати від волі керівника; чіткий порядок дій державного службовця в разі надходження незаконного наказу або вказівки від керівника та відповідальність за недотримання цього порядку; можливість оскарження рішення щодо призначення і звільнення державного службовця будь-якої категорії.

Важливе значення для підвищення правової культури місцевих органів виконавчої влади має проведення громадської експертизи їх діяльності. Вперше в українському законодавстві перелік “інститутів громадянського суспільства”, які можуть подавати запити на проведення громадської експертизи (зокрема й недержавні засоби масової інформації та непідприємницькі товариства) наводиться у постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади” [12]. І хоча пропозиції НДО були в ній враховані лише частково, важливим є встановлення обов'язків органів виконавчої влади враховувати результати громадської експертизи під час поточної діяльності та підготовки бюджетів, а не тільки розробки окремих програм. Окрім цього, органам виконавчої влади заборонено перешкоджати проведенню громадської експертизи.

Проблемою залишається і відсутність ефективного контролю та санкцій за порушення стандартів державними службовцями. Тому стандарти переважно ігноруються або застосовуються вибірково. Необхідно запровадити обов'язкову звітність органів виконавчої влади щодо врахування пропозицій громадськості та результатів моніторингу виконання державної політики. Підтримати практику проведення систематичної правової просвіти щодо процедур діалогу між громадськістю та органами виконавчої влади. Розробити навчальні матеріали щодо діалогу державних органів та громадськості відповідно до законодавства України та європейських стандартів. Наказом Мін'юсту.№ 348/7 ще з квітня 2010 р. передбачалося запровадження правоосвітніх заходів для організацій громадянського суспільства з питань залучення громадських організацій до ухвалення рішень місцевими органами виконавчої влади.

Стверджуючи власний європейський вибір, наша країна має все повніше керуватися європейськими стандартами та критеріями розвитку всіх царин, зокрема і невід'ємних прав та свобод людини, громадянського суспільства, недержавних організацій. На думку експертів і представників НДО, уряд має активізувати роботу із залучення громадськості до обговорення проектів відповідних рішень місцевих органів виконавчої влади на всіх етапах їх розробки. Консультації з громадськістю мають починатися якомога раніше у процесі формулювання позицій і проектів рішень. Залучені до консультацій, мають одержувати необхідні матеріали та інформацію в доступному форматі. Теми консультацій мають оголошуватися заздалегідь, щоб їх неурядові учасники мали достатньо часу для підготовки до участі в обговоренні. Потрібен прозорий і простий механізм зворотнього зв'язку, за допомогою якого громадськість дізнаватиметься про подальшу долю поданих матеріалів і рекомендацій та їх ефективність.

На жаль, у регуляторних актах на національному рівні не прописано критеріїв оцінки ефективності та результативності комунікативної діяльності органів виконавчої влади у відносинах із громадськістю. У ситуації переважного законодавчого врегулювання односторонніх зв'язків між місцевими органами виконавчої влади і громадянами практично не створено передумов для системного налагодження комунікації “влада - споживачі управлінських послуг”. Тому, необхідно поліпшити правову регламентацію комунікативної діяльності місцевих органів виконавчої влади в напрямку чіткого і обґрунтованого закріплення комунікативних функцій та повноважень цих органів, уточнення й деталізацію їхніх взаємовідносин зі споживачами управлінських послуг; привести у відповідність до нових функцій і завдань у межах адміністративної реформи (згідно з принципом “служіння людям”) організаційні структури органів державної виконавчої влади, права й обов'язки державних службовців та їхню перепідготовку в нових умовах; на національному рівні розробити політику щодо запровадження критеріїв оцінювання комунікативної діяльності місцевих органів виконавчої влади.

Підвищення правової культури в діяльності виконавчих органів влади вимагає сама ідея побудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави, яка може стати реальністю лише за умови, що політична і правова реформа, правовий процес, до якого прагне Україна, поєднуватиметься з формуванням правової культури і всього українського суспільства. Більше того, без успіху у галузі формування правової культури державних службовців ефективність реформ в Україні буде просто неможливою.

Заважає підвищенню правової культури в органах виконавчої влади всіх рівнів недосконалість підготовки і розробки законів, які регулюють їх діяльність. Законопроекти є надмірними як з точки зору сфери охоплення, так й глибини врегулювання, але водночас вони залишають простір для випадкового прийняття рішень. На практиці закони не вписуються у політичний контекст і не оцінюються заздалегідь (ex ante) із метою визначення можливості їхнього впровадження. Ця проблема стає важливішою через надмірну законодавчу ініціативу Верховної Ради України. Реалізація закону часто відбувається у неприйнятний спосіб, коли надаються доручення, зорієнтовані на вирішення особистих питань чи задоволення інтересів тих або інших сторін [13].

Особливо важливого значення у сучасній правовій системі має адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Але на шляху адаптаційного процесу є низка перешкод. Важливою проблемою процесу наближення українського законодавства до правової системи ЄС є відсутність цілісного законодавчого поля в Україні. Як наслідок, існуюча законодавча база є суперечливою, нестабільною і малозрозумілою. Однак проблема полягає не так у кількісних показниках, як у якісному змісті законодавства, адже в ЄС особливе значення приділяється саме якості правових актів [14]. Радою ЄС було прийнято спеціальне рішення із приводу правил їх підготовки, згідно з якими правовий акт повинен бути: чітким, без зайвої довжини, не двозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити жаргонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що роблять акт складним для читання [15]. Особливої уваги потребує проблема приведення нормативно-правових актів із питань формування правової культури управлінців до міжнародних стандартів, удосконалення національного законодавства з правової культури і правової освіти громадян України.

Елементом адаптації законодавства повинна стати перевірка проектів законів та інших нормативно-правових актів на їх відповідність положенням законодавства Європейського Союзу з метою недопущення прийняття актів, які суперечать нормам і стандартам Європейського Союзу На підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Центральної та Східної Європи важливо створити ефективний загальнодержавний механізм адаптації законодавства, зокрема щодо перевірки проектів законів та інших нормативно- правових актів на предмет їх відповідності положенням законодавства Європейського Союзу Указом Президента України N° 1033 від 30 серпня 2000 р. із метою координації діяльності органів державної влади з питань адаптації законодавства створено при Президентові України Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Головна мета та пріоритетні напрямки наближення законодавства України до законодавства ЄС визначені Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами від 14 червня 1994 р. [16].

Основними інструментами прискорення імплементації європейського законодавства, безумовно, мають стати Загальнодержавна програма адаптації' законодавства України до законодавства Європейського Союзу та плани-графіки адаптації у пріоритетних сферах [17]. Треба сподіватися, що питання правової культури в українському національному законодавстві відповідно теж будуть адаптовані до європейських стандартів.

Більш ефективному процесові наближення правового поля держави до стандартів права ЄС сприятиме впровадження таких заходів:

- створення однієї цілісної системи законодавства України, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації;

- розробка органами державної влади в Україні послідовних етапів роботи з гармонізації законодавства для окремих галузей права;

- удосконалення діючого українсько-європейського глосарію юридичної термінології;

- активне залучення іноземних експертів та максимальне використання технічної допомоги ЄС щодо адаптації українського законодавства, згідно з ст. 51 п. 3 УПС [18].

Без сумніву, адаптація чинного українського законодавства до законодавства ЄС - обов'язкова передумова успішної реалізації європейських прагнень України. Розуміння важливості та складності цього процесу, конструктивна співпраця всіх гілок влади, вдале застосування підходів та методів до багатогранності європейського правового поля, а також врахування досвіду асоційованих країн ЄС дасть позитивний результат [19]. Зближення українського законодавства із сучасною європейською системою права забезпечить подальший розвиток правової культури в органах виконавчої влади і всього українського суспільства, а значною мірою буде сприяти політичній, підприємницькій, соціальній, культурній активності громадян України, поступовому зростанню їх добробуту, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС.

Література

1. Мотренко Т. Державна служба в Україні: реалії та перспективи / Т. Мотренко // Урядовий кур'єр [Текст]. 2010. 6 черв.

2. Галунько В. В. Правова культура (антикультура) у сфері публічної служби [Електронний ресурс] / В. В. Галунько. Режим доступу: http: // www.law-property.in.ua.

3. Турчинов А. И. Управление государственной службой как фактор повышения эффективности и профессионализма государственного управления / А. И. Турчинов // Образование и общество [Текст]. 2006. № 3. С. 6--11.

4. Концепції Державної цільової програми реформування державного управління та державної служби на 2011 - 2015 роки: проект // Урядовий кур'єр [Текст]. 2010. 21 трав.

5. Нижник Н. Управлінська культура: теоретичне поняття чи управлінська поведінка? / Н. Нижник, Л. Пашко // Політичний менеджмент [Текст]. 2005. N° 14. C. 103--113.

6. Гадзало Г. Удосконалення законодавства про державну службу в контексті європейської інтеграції як чинник розвитку правової культури в державному управлінні / Г Гадзало // Демократичне врядувавння [Електронний ресурс]: наук. вісн. 2008. Вип. 2. Режим доступу: www.lvivacademy.com/visnik/index.html.

7. Оболонский А. В. Государственная служба [Текст]: учеб. пособ. / А. В. Оболонский, А. Г Барабошев. 2-е изд. М.: Дело, 2000. 440 с.

8. Про державну службу [Електронний ресурс]: проект Закону України. Режим доступу: http: // www.guds.gov.ua.

9. Кодекс поведінки державного службовця: загальні правила поведінки державного службовця // Урядовий Кур'єр [Текст]. 2000. 17 лист.

10. Ковтун Т Концептуальні положення законопроекту “Про державну службу” (нова редакція) / Т Ковтун // Вісник ДСУ [Текст]. 2008. № 4. С. 18--23.

11. Мотренко Т. Державна служба в Україні: реалії та перспективи...

12. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України № 976 від 05.11.2008 р. Режим доступу: http: // www. mmjust.gov.ua.

13. Україна: Оцінювання системи врядування (березень 2006 р.) // СІГМА [Текст]. К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2007. 352 с.

14. Міжнародний імідж України: міфи і реалії // Національна безпека і оборона [Текст]. 2000. № 3. С. 23--26.

15. Істягіна Н. Адаптація законодавства України до законодавства європейського союзу: стан, проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / Н. Істягіна, С. Костюк. Режим доступу: http://www.serhiykostyuk.com.

16. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством від 16.06.1994 р. [Текст]. К.: Представництво Європейської Комісії в Україні, 1997. 48 с.

17. Мармазов В. Адаптація законодавства України до АСGUIS ЄС / В. Мармазов, Г Друзенко // Юридична газета [Текст]. 2003. 24 груд.

18. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством від 16.06.1994 р. [Текст]. К.: Представництво Європейської Комісії в Україні, 1997. 48 с.

19. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411-VI від 01.07.2010 р. // Голос України [Текст]. 2010. 20 лип.

Размещено на Allbest.ru