Аналіз світової практики використання "фабрик думок" в інформаційно-аналітичному забезпеченні державної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз світової практики використання “фабрик думок” в інформаційно-аналітичному забезпеченні державної влади

Є. Коломієць

Розглянуто поняття “фабрик думок” (“think tank”), розкрито історію їх формування, види, функції та роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні органів державної влади.

Ключові слова: органи державної влади, “фабрики думок” (“think tanks”), неурядові аналітичні організації

Ye. Kolomiiets

ANALYSIS OF THE GLOBAL PRACTICE OF THINK TANKS IN THE INFORMATIONAL AND ANALYTICAL SUPPORT OF PUBLIC AUTHORITIES

The article considers the concept of “think tanks», the history of their formation, types, functions and role in the information and analytical support of public authorities.

Keywords: public authorities, think tanks, non-governmental analytical organizations.

Для організації ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення владних структур у світовій практиці використовують залучення до цієї діяльності неурядових аналітичних організацій, які створюють конкуренцію для урядових інституцій. Неурядові аналітичні організації заповнюють вакуум, що зазвичай утворюється між урядовцями, що здійснюють управлінську діяльність та вченими, що формують теоретичні основи державно управлінської діяльності.

Метою статті є дослідження ролі неурядових аналітичних установ в інформаційно-аналітичному забезпеченні органів державної влади.

Проблематикою “think tanks” займаються В. Грановський, Г. Мерніков, А. Сунгуров, М. Алієв [1], В. Горбатенко, О. Клименко, С. Костюк, Є. Пожидаєв, Л. Чернявська та інші.

Think tanks (англ. think - “думка” та tank - “резервуар”) - система дослідницьких корпорацій, організацій, наукових центрів, фондів, асоціацій та університетів, які формують неурядовий потенціал інформаційно-аналітичного забезпечення органів влади. Найбільш вживаними синонімами терміну “think tanks” в українській мові є поняття “мозкові центри”, “мозкові трести” та “фабрики думок”.

Основна ніша, де діють “think tanks”, - це простір між вченими та владними структурами. В академіях та університетах науково-дослідна робота традиційно визначається теоретичними і методичними дискурсами, іноді досить абстрактними і віддаленими від нагальних державних проблем, водночас, як в органах держуправління чиновники зазвичай обтяжені поточними справами, тож не мають часу і достатніх методологічних, ретроспективних, а інколи й конкретних знань для наукових рефлексій із певних управлінських проблем. Саме “think tanks” заповнюють цей розрив між теоретиками та практиками державного управління [2].

Перші мозкові центри з'явилися в США на початку ХХ ст. Їх виникнення було зумовлене завданнями політики реформізму, що провадилася адміністраціями Т Рузвельта та В. Вільсона. У цей період США позбавлялися ізоляціонізму, що вимагало масштабніших оцінок, глобального мислення, академічної підготовки, та співпадало з прагненнями нового політичного істеблішменту провести професіоналізацію влади. Представники ділової і політичної еліти стали фінансувати дослідницькі центри і користуватися їх послугами під час вирішення проблем, що загострилися у період промислового зростання перших десятиліть XX ст. Тоді ж в економіці, соціології, політології почали проводитися інтенсивні дослідження, спрямовані на вироблення спеціальних знань і прикладних методик. “Мозкові центри” створювалися саме з метою вироблення таких знань.

Найперший “think tank”, Фонд ім. Расселла Сейджа, був заснований у 1907 р. За його прикладом у 1916 р. був створений Інститут вивчення державного управління. У 1927 р. він об'єднався з Інститутом економіки і Брукінгскою вищою школою економіки і державного управління. Об'єднання дістало назву Інститут Брукінгса.

Наприкінці 1917 р. радник президента В. Вільсона Е. Хаус став проводити регулярні консультації з провідними ученими, намагаючись виробити новий американський погляд на світовий устрій після закінчення війни. Багато ідей, які тоді виникли, було покладено в основу Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин. Група консультантів Е. Хауса згодом консультувала американську делегацію на Паризькій мирній конференції 1921 р. Вона була доповнена представниками фінансових і юридичних кіл і почала працювати як Рада з міжнародних відносин (CFR). Проект Хартії Ліги націй був розроблений саме цією організацією.

Наступне покоління “think tanks” виникло після Другої світової війни. У 1946 р. було створено один із найвідоміших мозкових центрів - RAND Corporation (слово RAND утворене зі слів “research and development”, що означають дослідження і розвиток). Залучення наукової і аналітичної думок до розробки політичної і державної стратегій ставало все більш регулярним і масштабним. Корпорація РЕНД, заснована як незалежний некомерційний інститут, отримала портфель замовлень від міністерства оборони США та започаткувала дослідження в області системного аналізу та теорії ігор. У РЕНД фактично була розроблена “політика стримування” як зовнішньополітична доктрина США. На це у своїх публікаціях вказує старший радник Корпорації Роберт Е. Хантер. Методологічна універсальність розробок призвела до того, що вони з успіхом використовуються і у бізнес-практиці, і в академічних курсах з управління.

У 70-і рр. XX ст. виникає нове покоління аналітичних структур із ширшими можливостями і функціями та зростаючим громадським значенням. Прототипом центрів нового покоління, що мають певну публічну позицію, вважають Фонд спадщини (The Heritage Foundation), що став перший “мозковим центром”, який поєднав відкриту прихильність до певної партії або ідеології з агресивною пропагандою і намаганнями впливати на обговорення питань поточної політики.

Упродовж 70 - 80-х рр. XX ст. Зростала кількість “мозкових центрів”, які створювалися за зразком Фонду спадщини (із чіткою ідеологічною орієнтацією, що відкрито декларують свою політичну позицію і націлені на пропаганду своїх ідей). Співробітники цих організацій, як правило, мали схожі ідеологічні погляди, а керівники використовували результати досліджень для зміцнення аргументаційної бази і просування відповідної ідеології.

Закінчення “холодної війни” знову стимулювало розвиток дослідницьких структур. Сформувалися і закріпилися їх нові ролі, виросло значення подібних установ. Характерною особливістю став міжнародний характер діяльності мозкових центрів, що дозволяло ученим і фахівцям із різних держав ефективно співпрацювати у рамках тих чи інших проектів.

Більшість “мозкових центрів”, зосереджувались на конкретних напрямках. Часто центри об'єднували зусилля для дослідження масштабної проблеми, використання нових технологій і засобів масової інформації для поширення результатів своїх досліджень.

На сьогодні американське дослідницьке співтовариство має значний експертно-аналітичний потенціал, набір технологій і методологій оцінки в різних сферах. Таким чином, владні структури під час ухвалення політичних рішень користуються рекомендаціями принаймні двох інтелектуальних джерел: неурядового та відомчого.

Серед неурядових органів, які, по суті, є добровільними об'єднаннями учених, провідне місце зайняла Національна академія наук (НАН) і Інженерна академія. Згідно із загальноприйнятою практикою на НАН, окрім традиційних сфер діяльності будь-якої національної академії, покладається функція офіційного наукового консультанта уряду. Із цією метою установи НАН готують аналітичні наукові доповіді, експертні висновки, наукові рекомендації і надають консультації державним і приватним установ. Академія 90% усієї своєї роботи веде за дорученнями уряду.

“Мозкові центри” мають значний вплив і на Конгрес. Основними каналами такого впливу є слухання в комітетах і підкомітетах, до яких залучаються незалежні експерти та приватне співробітництво з окремими членами Конгресу та Сенату.

Окрім розробки нових ідей та концепцій для високопосадовців у державних установах, “фабрики думок” забезпечують постійний приплив експертів для роботи в апараті Адміністрації' Президента та Конгресу. Працівники мозкових центрів на випадок зміни владної партії регулярно курсують з “мозкових центрів” на державні посади та у зворотному напрямку.

Можна стверджувати, що до кінця 90-х рр. ХХ ст. у політичній системі США вдалося створити ситуацію здорової конкуренції між урядовими і неурядовими аналітичними органами і організаціями та спонукати їх до тісної взаємодії.

Сучасна індустрія “мозкових центрів” складається з організацій декількох чітко виражених типів, що відрізняються завданнями, продукцією, джерелами фінансування, а також складом і кваліфікацією співробітників. Так, виокремлюють чотири категорії інститутів:

1) академічні, або університети без студентів;

2) контрактні організації;

3) пропагандистські організації;

4) організації, що належать політичним партіям.

Два останні типи часто належать до однієї категорії. Співробітниками “мозкових центрів”, що належать до категорії університетів без студентів, найчастіше є фахівці з вченим ступенем, в основному з професорського складу університетів. Це учені з академічною підготовкою; вони надають велике значення прийнятим у суспільних науках нормам об'єктивності і повноти досліджень, а результати досліджень публікують у вигляді книг і статей [3].

“Мозкові центри” класифікуються за комплексом ознак:

- функціонування на постійній основі;

- спеціалізація на проведенні аналізу політики, державному управлінні та підготовці ідей і рекомендацій;

- проведення досліджень;

- узгодження досліджень із потребами осіб, відповідальних за ухвалення рішень;

- намагання установи діяти в інтересах суспільства.

Контрактні науково-дослідні центри працюють за замовленням держустанов або приватних компаній. Масштаби і складність завдань організацій цієї категорії часто вимагають залучення наукових дослідницьких колективів.

До категорії пропагандистських дослідницьких центрів належать організації різної ідеологічної спрямованості. Вони, як правило, прагнуть реагувати на поточні запити політичних лідерів, чинити на них вплив [4]. Їх звичайна продукція - аналітичні доповіді з конкретних питань, підготовлені за принципом огляду, синтезу або інтерпретації попередніх напрацювань.

Функції неурядових дослідницьких структур:

1. Вироблення нових ідей, концепцій, оцінок та підходів. Тобто, інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття оптимальних управлінських рішень.

2. Функція “професійного тренінгу”. Політики, що тимчасово відійшли від управління країною, мають можливість підвищувати кваліфікацію та працювати як фахівці з державного управління у “мозкових центрах”. У такому сприятливому експертному середовищі також проходять підготовку потенційні держслужбовці.

3. “Мозкові центри” відіграють просвітницьку функцію, інформуючи громадян та привертаючи увагу громадськості до актуальних проблем.

Доцільно зазначити про певну обмеженість функцій і, відповідно, впливу на владу незалежних аналітичних структур в Європі порівняно зі США. Це зумовлено недостатньою увагою до їх діяльності, що ґрунтується на загальноєвропейській бюрократичній традиції державної служби, вузькому дослідницькому “порядку денному”, неспішному впровадженні нових наукових методів досліджень і своєрідною академічною інертністю.

Перші європейські “мозкові центри” з'явилися майже в той же час, що і в США. У 1914 р. був створений Кільский інститут світової економіки (IfW), а через шість років - Королівський інститут міжнародних відносин в Лондоні. Ці інститути діють до цього часу. У сучасній Європі працює приблизно 1000 інститутів, а в країнах Європейського Союзу наприкінці XX ст. існувало майже 670 центрів [5].

Є спроби налагодити співпрацю між владою і науково-експертним співтовариством і в Росії, але тут виникає низка проблем. У 90-і рр. експертне співтовариство практично втратило колишні інституціональні структури, розпалися або ослабли великі наукові колективи. Найбільш енергійні співробітники заснували невеликі інститути і центри, позбавлені інфраструктури, необхідної для збору і обробки інформації. У їх рамках не можна було створити масштабні міждисциплінарні групи, що дозволяли б генерувати нові ідеї. Тому сучасне російське експертне співтовариство складається здебільшого із талановитих, яскравих осіб, які мало конкурентоздатні в міжнародному масштабі. Але, треба зазначити, що Росія увійшла до десятки країн за кількістю “think tanks”, нараховуючи 122 організації у 2013 р. [6].

Характерним є те, що російські учені виступають перед французами, китайцями, американцями частіше, ніж перед своїми співгромадянами. Це свідчить, що в науковому співтоваристві складаються не зовсім “нормальні” відносини. На це, зокрема, звертав увагу директор Російського інституту стратегічних досліджень (РИСИ) Е. Кожокін на семінарі “Освіта в області міжнародних відносин в російському регіоні: державний стандарт і регіональні особливості” в Івановському державному університеті.

Для сучасного стану російського експертного співтовариства типовим явищем залишається недостатність попиту на незалежну експертизу, у зв'язку з чим мотиви експертів часто стають більш меркантильними. Продовжує падати роль науково-дослідних інститутів, що існували раніше, часто їх місце займають невеликі центри і експерти- одинаки. Розмиваються межі між експертами і журналістами, порушено механізм нормального відтворення експертного співтовариства.

Пострадянське наукове співтовариство загалом зазнає складного, але необхідного процесу трансформації. Багато в чому зберігається так звана “перша модель” організації професійного знання, яку називають адміністративною, або традиційною. Ієрархічність пронизує цю модель від верху до низу, починаючи з принципів організації наукових заходів і закінчуючи виданням матеріалів, де важливий не стільки їх зміст, скільки значення самого факту публікації для кар'єри і статусу автора.

У нашій державі залучення незалежних “мозкових центрів” до державного управління та їх розвиток загалом, знаходяться на етапі становлення. В Україні зареєстровано 47 організацій, що позиціонують себе як “think tanks”, але їх кількість не зростає вже протягом трьох років [7, 8].

Загалом, згідно з даними 7-го щорічного дослідження Пенсильванського Університету (University of Pennsylvania), перша десятка країн за кількістю “мозкових центрів” у 2013 р. виглядає так:

1) США - 1828;

2) Китай - 426;

3) Великобританія - 287;

4) Індія - 268;

5) Німеччина - 194;

6) Франція - 177;

7) Аргентина - 137;

8) Росія - 122;

9) Японія - 108;

10) Канада - 96.

Згідно з даними того ж дослідження покращується якість роботи вітчизняних мозкових центрів. Наприклад, Центр Разумкова за три роки піднявся з 16-ї позиції на 8 у рейтингу мозкових центрів Центральної та Східної Європи. Також до топ-45 увійшли Міжнародний центр політичних досліджень та КНЕУ ім. В. Гетьмана [9].

Майже усі дослідники діяльності мозкових центрів в Україні солідарні стосовно причин, що стримують залучення “think tanks” до інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади:

- закритість державної влади під час прийняття управлінських рішень;

- відсутність стабільного попиту структур державної влади на послуги незалежних аналітичних структур;

- недостатня фінансова й матеріально-технічна база;

- система професійної підготовки політичних аналітиків знаходиться на стадії формування;

- недостатня конкурентоздатність вітчизняних установ у порівнянні із закордонними аналогами;

- неготовність ділових структур працювати в режимі прикладних політичних досліджень тощо.

“Think tanks”, окрім загальновизнаної функції виробника нових оригінальних ідей, сприяють професійному зростанню і залученню майбутніх і колишніх політиків, державних чиновників і експертів (так звана практика “дверей, що обертаються”), пропонують інтелектуальні майданчики для дискусій і обговорень на різному рівні, підвищують інформованість громадян у сфері міжнародної політики і допомагають офіційним структурам налагоджувати так звану “second track of diplomacy” - неформальну комунікацію, сприяючи подоланню розбіжностей і криз, проведенню неофіційних консультацій з “делікатних” питань.

інформаційний аналітичний державна влада

Висновки

“Think tanks” відіграють надзвичайно важливу роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні органів державної влади багатьох країн світу. Найбільша кількість таких установ припадає на США, де вони мають значний вплив на державну владу. Менший, але досить значний вплив мають “think tanks” на державно-управлінську діяльність і в Європі. Активна діяльність з розвитку сектору неурядових аналітичних організацій ведеться і в Російській Федерації. Однак в Україні їх вплив фрагментарний та дуже обмежений, що значною мірою пояснюється закритістю влади та низьким загальним рівнем розвитку аналітичних неурядових установ.

Література

1. Алієв М. “Фабрики думки” у формуванні зовнішньополітичної стратегії держави / М. Алієв // Науковий вісник Інституту міжнародних відносин НАУ [Електронний ресурс]. -- 2011. -- Т 1. -- N° 3. -- Режим доступу: http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/ article/viewFile/3124/3111.

2. Грановский В. Современные фабрики мысли [Текст]: аналит. докл. / Владимир Грановский, Сергей Дацюк, Тантели Ратувухери Хариманга. -- К.: Агентство гуманитарных технологий, 1999. -- 86 с.

3. Мерніков Г. Міжнародні неурядові організації як фактор впливу на ситуацію в Україні [Електронний ресурс] / Г Мерніков. -- Режим доступу: http://www.db.niss.gov.ua/ docs/polmil/101.htm.

4. Там само.

5. Грановский В. Современные фабрики мысли... -- 86 с.

6. McGann James G. 2013 Global Go To Think Tank Index Report [Electronic resourse] / James G. McGann. -- Access mode: http://gotothinktank.com/the-2013-global-go-to-think- tank-index-ggtti.

7. Сунгуров А. “Фабрики мысли”: первое приближение к анализу зарубежного опыта / А. Сунгуров // “Фабрики мысли” и центры публичной политики: международный и российский опыт [Текст] / под ред. А. Ю. Сунгурова. -- СПб.: Норма, 2002. -- С. 56, 57.

8. McGann James G. 2013 Global Go To Think Tank Index Report...

9. Ibid.

Размещено на Allbest.ru