Правова характеристика корпоративних прав як предмету застави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова характеристика корпоративних прав як предмету застави

Пелипенко Олена Сергіївна

здобувач кафедри господарського права

Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого

Дана стаття присвячена аналізу правової природи корпоративних прав (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю) з метою визначення можливості таких прав (частки) бути предметом заставних правовідносин. Стаття містить огляд судової практики у спорах щодо оскарження договорів застави корпоративних прав (частки), розглядаються найпоширеніші підстави визнання договорів застави корпоративних прав (частки) недійсними. Автор приходить до висновку, що на сьогоднішній день законодавство не надає чіткої відповіді щодо можливості корпоративних прав (частки) бути предметом застави. Це має наслідком відсутність єдиної судової практики з означеного питання та існування ризику визнання будь-якого договору застави корпоративних прав (частки) недійсним. На думку автора статті, законодавство потребує змін, ключовими з яких мають бути: 1) доповнення законодавства положеннями, які прямо передбачають можливість передачі у заставу корпоративних прав (частки у статутному капіталі); 2) визначають можливий порядок передачі у заставу таких прав (частки) та 3) описують механізм звернення стягнення на корпоративні права (частку) за договором застави.

Ключові слова: товариство з обмеженою відповідальністю, застава, корпоративні права, частка, статутний капітал, право участі у товаристві, особисті немайнові права.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день застава корпоративних прав не є найпопулярнішим способом забезпечення зобов'язань. І причини тому очевидні: відсутність чіткого розуміння правової природи корпоративних прав і абсолютна неврегульованість цього питання законодавством. Як наслідок - неоднозначна правозастосовна, в тому числі судова, практика, включаючи наслідки визнання договору застави недійсним на тій підставі, що корпоративні права не можуть бути предметом застави.

Як правило, коли мова йде про передачу у заставу корпоративних прав, передусім маються на увазі корпоративні права, що виникають з володіння часткою у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Це обумовлено перш за все тим, що товариства з обмеженою відповідальністю поряд із акціонерними товариствами є найбільш поширеними організаційно-правовими формами господарювання. При цьому, коли мова йде про передачу у заставу корпоративних прав, які підтверджуються акціями, застосовується окремий механізм передачі в заставу цінних паперів, який прямо передбачений Законом України «Про заставу» [1]. У той же час як передача у заставу корпоративних прав - частки у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю прямо вітчизняним законодавством не передбачена.

Тому перелік питань про передачу в заставу корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю є невичерпним. Зокрема, чи можуть корпоративні права бути предметом застави, і, взагалі, що може бути предметом застави, корпоративні права або частка у статутному капіталі, чи необхідно отримувати згоду інших учасників товариства на передачу в заставу частки в статутному капіталі, чи користуються переважним правом купівлі частки (її частини) інші учасники товариства у разі набуття права власності на цю частку заста- водержателем згідно з договором застави корпоративних прав і безліч інших питань. Пропонуємо зазначені вище питання розглянути в цій статті.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

У цілому питання правової природи корпоративних прав та проблеми їх обігу, в тому числі як предмету застави, досліджувались на науковому рівні такими спеціалістами у сфері господарського та цивільного права, як В.І. Цікало [2, 3], А. Со- ловйов [4], Д.В. Задихайло [5], О.Р. Кібенко [5; 6], Назаровою Г.В. [5], В.М. Кравчуком [7] та іншими науковцями. Проте до теперішнього часу не була представлена більш детальна правова характеристика корпоративних прав у межах заставних правовідносин, на глибокому рівні не досліджувалась можливість таких прав бути предметом застави з урахуванням їх комплексного змісту та складної структури.

Викладення основного матеріалу

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України [8] корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Аналогічне визначення корпоративних прав наведено у пп. 14.1.90 Податкового кодексу України [9].

З урахуванням наведеного, на думку автора статті, корпоративні права є особливим видом майнових прав. Особливим, тому що такі права комплексні за своїм змістом і включають в себе як права майнового, так і немайнового (організаційного) характеру.

При цьому права майнового характеру, як складова корпоративних прав, не можуть розглядатися як окремий об'єкт правовідносин, у тому числі заставних. Корпоративні права неподільні за своїм змістом. І якщо ми говоримо про передачу в заставу корпоративних прав, йдеться виключно про передачу в заставу всіх його складових - майнових прав та прав немайнового (організаційного) характеру.

Виходячи з вимоги Закону України «Про заставу» (ст. 4) [1] та Цивільного кодексу України (ст. 576) [10], корпоративні права, щоб бути предметом застави, повинні відповідати наступним критеріям:

- бути відчужуваними;

- на них може бути звернено стягнення;

- корпоративні права не повинні входити до переліку об'єктів, які не можуть бути предметом застави.

Розглядаючи питання обігоздатності корпоративних прав щодо товариств з обмеженою відповідальністю, ми неминуче звертаємося до положень законодавства, які регулюють питання відчуження частки у статутному капіталі товариства.

Корпоративні права та частка у статутному капіталі товариства - різні поняття, але вони нерозривно пов'язані одне з одним. Вважаємо, можна допустити, що вони співвідносяться як причина і наслідок. Особа, набуваючи частку в статутному капіталі товариства, автоматично набуває корпоративні права. Відповідно, неможливе відчуження частки без відчуження корпоративних прав.

На практиці неодноразово виникало питання, що виступає як предмет договору застави: корпоративні права чи частка в статутному капіталі товариства.

Вважаємо, що обидва варіанти є юридично допустимими. Але якщо правова позиція сторін договору не є принциповою, доцільно все ж таки позначити в якості предмета договору застави саме частку в статутному капіталі. З тих лише підстав, що частка є «звичним, врегульованим» об'єктом господарського та цивільного обігу в межах вітчизняного законодавства.

Виходячи зі змісту ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» [11] та ст. 147 Цивільного кодексу України [10] частка, а значить і корпоративні права, можуть вільно без згоди інших учасників товариства відчужуватися, причому як іншим учасникам товариства, так і третім особам, якщо інше не передбачено статутом. Тобто до укладання договору застави кредитор повинен володіти інформацією, чи існують в статуті «інші положення», а саме заборона на відчуження частки (а відповідно і корпоративних прав) третім особам або заборона на передачу частки в заставу. За наявності таких обмежень застава корпоративних прав (частки в статутному капіталі) є неможливою. Усунути таке обмеження можна лише шляхом внесення відповідних змін до статуту товариства, тобто якщо до моменту укладення договору застави корпоративних прав (частки) такі «обмежуючі положення» будуть виключені зі статуту. Також може бути укладено договір застави із відкладальною умовою. Згідно з такою умовою договір застави набуває чинності з часу державної реєстрації змін до статуту, якими обмежуючі положення щодо обігу або передачу у заставу частки виключено.

Законодавство прямо не вимагає попередньої згоди інших учасників товариства на передачу корпоративних прав (частки) в заставу. Але якщо статутом товариства передбачено можливість відчуження частки (її частини) тільки за згодою інших учасників, то до моменту укладення договору застави і супутніх з ним договорів (наприклад, договору про задоволення вимог кредитора, договору відступлення частки та ін.) необхідно отримати письмову згоду від усіх учасників товариства. Окрім того, якщо згода надається учасником (учасниками) товариства, які є фізичними особами, бажано, щоб така згода була нотаріально засвідчена (постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. № 16 / 171-10-5174) [12]. Відсутність згоди учасників на передачу частки в заставу в такому випадку може бути підставою для визнання договору застави недійсним.

Згода інших учасників товариства має принципове значення при переході права власності на корпоративні права (частку) до кредитора на підставі договору застави, оскільки без фактичного згоди учасників неможливо внести зміни до статуту, пов'язані зі зміною в складі учасників. І вже буде неважливо, чи була потрібна згідно зі статутом попередня письмова згода інших учасників товариства на передачу корпоративних прав (частки) в заставу чи ні. Звичайно, мова йде про випадки, коли кредитор (заставодержатель) придбав корпоративні права (частку) в розмірі, що не дозволяє йому прийняти і зареєструвати зміни до статуту самостійно.

Повертаючись до питання обігоздат- ності корпоративних прав (частки), відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» [11] та абз. 2 ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України [10] учасники товариства також користуються переважним правом купівлі частки (її частини). Переважне право купівлі учасників не обмежує право учасника передати корпоративні права (частку в статутному капіталі) у заставу з правом звернення на неї стягнення. Крім того, є підстави вважати, що переважні права учасників поширюються тільки на випадки добровільного продажу частки. У всякому разі, практика показує, що при продажу частки як предмета застави з публічних торгів інші учасники не користуються переважним правом купівлі такої частки.

Якщо ж допустити, що переважне право поширюється на випадки відчуження частки на підставі договору застави, то можна в договорі заставі корпоративних прав (частки) прописати порядок реалізації такого права іншими учасниками товариства.

У будь-якому випадку порушення переважних прав учасників не є підставою для визнання договору застави або договору про відступлення корпоративних прав (частки) недійсним (за аналогією з договором купівлі-продажу в цьому випадку учасник має право в судовому порядку вимагати переведення на нього прав покупця (п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 р № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» [13]).

Одним із найбільших питань у частині відчужуваності корпоративних прав є їх співвідношення з «правом участі в товаристві». Останнє передбачене ст. 100 Цивільного кодексу України [10] як особисте немайнове право, яке не може окремо передаватися іншій особі, в тому числі на умовах застави.

Деякі суди, проводячи паралель між корпоративним правом, правом участі у товаристві та особистими немайновими правами, визнають недійсними договори застави корпоративних прав (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2011 р. № 30/5005/13731/2011 (залишено в силі судами вищестоящих інстанцій) [14], постанову Харківського апеляційного господарського суду від р. № 57 / 139-09 і ін.) [15].

У даному разі виникає питання, що розуміється під особистими немайновими правами. Так, за змістом ст. 269 Цивільного кодексу України [10] особисті немайнові права це:

- права, що належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

- не мають економічного змісту;

- тісно пов'язані з фізичною особою;

- фізична особа не може від них відмовитися;

- а також не може бути позбавлена цих прав;

- особистими немайновими правами фізична особа володіє вічно.

У той же час правова природа корпоративних прав являє собою повну протилежність природі особистих немайнових прав, чому раніше вже було присвячено безліч наукових публікацій. А саме: корпоративні права виникають у фізичної особи не від народження, а тільки в разі, якщо така особа внесе вклад у статутний капітал (майно) товариства чи іншим чином (на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, в порядку спадкування) придбає право власності на частку в статутному капіталі товариства.

Корпоративні права на відміну від особистих немайнових прав мають економічний зміст, їх вартість, як правило, визначається вартістю (розміром) частки у статутному капіталі товариства, корпоративні права включають у себе право на отримання частини прибутку товариства, частини майна у разі ліквідації товариства.

Корпоративні права (частка в статутному капіталі товариства) можуть бути відчужені на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування та ін. Також на корпоративні права (частку в статутному капіталі) може бути звернено стягнення.

І, нарешті, корпоративні права належать фізичній особі не вічно, а до часу їх відчуження, виходу (виключення) учасника з товариства.

З урахуванням наведеного, на думку автора статті право участі у товаристві - це право фізичної особи потенційно (у майбутньому) бути учасником будь-якого товариства, бути засновником товариства, дане право виникає у кожної людини з моменту народження і як особисте немайнове право до моменту набуття особою цивільної дієздатності може бути реалізовано його опікунами, піклувальниками.

На нашу думку, право участі у товаристві існує поза межами корпоративного права особи. Незважаючи на те, що за своєю суттю ці права тісно взаємопов'язані, право участі у товаристві виникає незалежно від наявності корпоративних прав у особи. Право участі у товаристві - це право (потенційно) бути учасником не конкретного товариства, а в цілому будь-якого товариства. У той же час наявність корпоративного права говорить про участь особи у конкретному суб'єкті господарювання. Корпоративні права виникають як наслідок реалізації фізичною особою права участі у товаристві. Зазначене вище, на наш погляд, пояснює, чому право участі в товаристві не може бути відчужене третій особі, тоді як корпоративні права є повноцінним об'єктом цивільного та господарського обігу.

Між тим судова практика не є однозначною з цього питання, і кредитору необхідно враховувати той факт, що будь- який договір застави може бути визнаний недійсним на підставі ст. 100 Цивільного кодексу України [10]. Втім позитивним є те, що не всі суди дотримуються тієї точки зору, що корпоративні права на підставі ст. 100 не є відчужуваними. Зокрема, існує також судова практика, згідно з якою договір застави корпоративних прав (частки) «має право на існування» (постанова Вищого господарського суду України від р № 34/240, постанову Вищого господарського суду України від 21.11.2012 р № 57/444, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 13.09.2012 р № 0508/6650/2012, постанову Одеського апеляційного господарського суду від р № 16 / 171-10-5174) [16; 17; 18; 19].

Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону України «Про заставу» [1] та ч. 5 ст. 576 Цивільного кодексу України [10] не можуть бути предметом застави вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, заставу яких заборонено законом. Має місце судова практика, згідно з якою корпоративні права (частка в статутному капіталі) не можуть бути предметом застави, оскільки такі права мають особистий характер (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2011 р № 30/5005/13731/2011, постанову Вищого господарського суду України від 19.02.2009 р № 3/227 і ін.) [20; 21]. Однак уся судова практика в даному випадку знову ж таки зводиться до неможливості корпоративних прав бути предметом застави на підставі ст. 100 Цивільного кодексу України [10], мова про яку йшла вище.

Що стосується звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Прямої заборони звертати стягнення на корпоративні права (частку в статутному капіталі товариства) законодавство не містить, проте встановлює певні вимоги щодо порядку погашення зобов'язань учасника товариства перед кредиторами (аналогічні за своїм змістом положення передбачені ч. 1 ст. 57 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 1 ст. 149 Цивільного кодексу України) [11; 10].

Так, звернення стягнення на частину майна товариства пропорційно частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства пропорційно частці боржника у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

По-перше, хотілося б відзначити, що зазначені вище норми не передбачають виключно єдино можливого способу звернення стягнення на частку учасника товариства як виплата вартості частини майна товариства. Законодавець передбачає, що «кредитори мають право вимагати виплати ...», але не говорить, що «кредитори мають право вимагати тільки ...».

По-друге, має місце правова позиція, що зазначені вище обмеження законодавця поширюються тільки на випадки задоволення вимог кредиторів, які нічим не забезпечені, в тому числі заставою, тобто коли заздалегідь не визначено, на яке майно учасника-боржника може бути звернено стягнення кредитором за зобов'язаннями боржника (учасника товариства).

Втім, як би там не було, зазначені вище обмеження поширюються лише на випадки звернення стягнення на частину майна товариства пропорційно частці в статутному капіталі, яка є предметом застави. У той же час, виходячи з норм Закону України «Про заставу» [1], Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [22], а також з урахуванням практики, що склалась, виділяють також і інші способи звернення стягнення на корпоративні права (частку в статутному капіталі товариства). Це - відступлення корпоративних прав (частки в статутному капіталі) кредитору (заставодержателю) або продаж частки певному покупцеві або продаж на публічних торгах.

Підводячи підсумок вищенаведеного, безсумнівним є те, що законодавство не дає прямої відповіді на питання, чи є можливою в межах правового поля передача корпоративних прав (частки) у заставу. Хоча, на думку автора статті, корпоративні права можуть та мають бути альтернативним засобом забезпечення основних зобов'язань кредиторів. Втім, невизначеність законодавства має наслідком розгалуженість судової практики з наведеного питання та існування ризику визнання будь-якого договору застави корпоративних прав (частки) недійсним.

З огляду на це, вважаємо за необхідне вдосконалити (змінити, доповнити) чинне вітчизняне законодавство нормами, які прямо передбачають можливість передачі у заставу корпоративних прав (частки у статутному капіталі товариства), визначають можливий порядок передачі у заставу таких прав (частки) та механізм звернення стягнення на корпоративні права (частку) за договором застави.

корпоративний право заставний судовий

Літератури

1. Про заставу [Електронний ресурс] : закон України від 02 жовтня 1992 року - № 2654-XII. - Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/2654-12

2. Цікало В. І. Корпоративне право України. Програма спецкурсу для студентів юридичного факультету / В. І. Цікало. Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка - 2010.

3. Цікало В. І. Корпоративне правовідношення: правова природа та зміст / - В. І. Цікало // Юридичний радник. - 2006. - № 5 (13). - C. 45-51.

4. Соловйов А. Поняття й ознаки корпоративних прав/ А. Соловйов // Підприємництво, господарство і право. - К., 2009. № 2. - С. 71-74.

5. Задихайло Д. В. Корпоративне управління / Д. В. Задихайло, О. Р. Кібен- ко, Г. В. Назарова - Харків : Еспада, 2003. 688 с.

6. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: учеб. Пособие / Е. Р. Кибенко - Х. : Эспада, 2001. - 480 с.

7. Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики / В. М. Кравчук - К. : Істина, 2005. - 720 с.

8. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15

9. Податковий кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

10. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15

11. Про господарські товариства [Електронний ресурс] : закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

12. Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15 березня 2011 року у справі № 16/171-10-5174 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/14355187

13. Про практику розгляду судами корпоративних спорів [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ v0013700-08

14. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2011 року у справі № 30/5005/13731/2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20007094

15. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2010 року у справі № 57/139-09 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/8275066

16. Постанова Вищого господарського суду України від 24 березня 2010 року у справі № 34/240 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/8551654

17. Постанова Вищого господарського суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 57/444 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/27626955

18. Рішення Ворошиловського район ного суду міста Донецька від 13 вересня 2012 року у справі № 0508/6650/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.reyestr.court.gov.ua/Review/26098925 19. Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15 березня

Размещено на Allbest.ru