Право довірчої власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право довірчої власності

Стаття присвячена сутності та проблематиці такої форми власності, як «довірча власність». Акцентується увага на розкритті поняття «довірчої власності».

Ключові слова: довірча власність, право довірчої власності, довірчий власник.

Статья посвящена сущности и проблематике такой формы собственности, как «доверительная собственность». Акцентируется внимание на раскрытии понятия «доверительной собственности».

Ключевые слова: доверительная соб-ственность, право доверительной соб-ственности, доверительный владелец.

The article is devoted essence and problematic of such pattern of ownership, as a «confiding ownership». An author accents attention on opening of concept «To the confiding ownership».

Keywords: confiding ownership, right of confiding ownership, confiding proprietor.

Одна з основних проблем сучасного етапу правозастосу- вання довірчої власності полягає у невизначеності чи навіть відсутності чітких оцінок правової природи довірчої власності в українсько-му праві. Вітчизняна і східно-європейська доктрина ґрунтують свої підходи стосов но цього інституту переважно на розро-блених англо-саксонським правом кон-цепціях кваліфікації трасту. Водночас пи-тання довірчої власності за українським правом практично не були предметом са-мостійних досліджень, що пояснює необ-хідність цивільно-правового аналізу цьо-го аномального правового титулу. власність траст довірчій

Науково-теоретичною основою цієї статті є праці відомих вчених, які займа-лися вивченням окремих концептуальних аспектів довірчої власності. Це С. О. Сліп- ченко, Є. О. Суханов, Р. А. Майданик, Г. Г. Харченко, Р. Л. Наришкіна та багато інших. Незважаючи на наявність наукових досліджень у цій сфері, питання правового регулювання довірчої власності продовжує залишатися дискусійним. Це вагома підстава для нового дослідження з приводу розвитку й застосування цього інституту в умовах ринкової економіки.

Метою нашої статті є проведення ана-лізу поняття, правової природи довірчої власності в сучасних умовах в Україні та формулювання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення ін-ституту довірчої власності і застосування їх правових норм.

Довірча власність - це така форма власності, особливість якої полягає в тому, що одна особа є власником майна, відчужуваного йому другою особою для певних цілей, вказаних відчужува- чем, або, як його ще називають, засновником. Набувач - довірчий власник - вико-ристовує придбане майно не зовсім віль-но, а тільки згідно з цілями, які зазначені засновником (відчужувачем). Він здійс-нює своє право не для себе, а для інших осіб - вигодонабувачів, бенефіціантів; в якості вигодонабувачів може виступати як сам засновник, так і інші особи, яких він сам обирає. В результаті здійснюється ніби «розщеплення» права власності, коли одна частина правомочностей (управляти, розпоряджатися майном) на-лежить одній особі, а інша частина - ви-користання вигод, доходів від цього май-на - іншому.

За своєю природою довірча власність є належним довірчому власникові дуа-лістичним титулом визначеного метою речового права на довірчий майновий фонд, обтяженого зобов'язанням його здійснення виключно або переважно в чужому інтересі.

Таким чином, за юридичною природою довірча власність є речовим правом, яке належить довірчому власнику, що обтяжене зобов'язанням діяти в чужому інтересі. Тому воно здійснюється лише особисто довірчим власником і тільки для досягнення мети управління майном, визначеної установником. Зміст права довірчої власності не є абстракцією, а становить повноваження тріади, які здійснюються на власний розсуд довірчого власника, зобов'язаного до-тримуватися визначених обмежень своєї діяльності. Після укладення договору тільки довірчий власник виступає єдиним суб'єктом речового права на майно, яке перебуває в довірчій власності. Уста-новник і третя особа (вигодонабувач) ма-ють лише зобов'язальні права [8, с. 38].

Довірчий власник є своєрідною осо-бою, яка повинна при здійсненні свого довірчого зобов'язання управляти з на-лежною турботою майном, довірчим власником якого вона є, в інтересах ін-ших і не має права користування в осо-бистих інтересах.

Інтерес у довірчій власності можна розглядати як поєднання чужого і влас-ного інтересу (установника / вигодона- бувача і довірчого власника), зміст яких становлять два елементи - мета, усвідом-лена або неусвідомлена зміна об'єктив-ного становища (установника / вигодона- бувача), і заінтересованість, тобто засіб, усвідомлений стимул (довірчого власни-ка). Довірчий власник, діючи в чужому інтересі, переслідує інтерес установника як мету свого суб'єктивного права, однак одночасно реалізує і свій власний інтерес (заінтересованість) як сутність свого суб'єктивного права.

За своєю природою довірча власність є належним довірчому власникові дуа-лістичним титулом визначеного метою речового права на довірчий майновий фонд, обтяженого зобов'язанням його здійснення виключно або переважно в чужому інтересі.

Загальна норма про право довірчої власності як особливий вид права влас-ності, що виникає на підставі договору управління майном або прямої вказівки закону, зазначено в п. 2 ст. 317, п. 2 ст. 1029 Цивільного Кодексу України [1]. Поняття, механізм та особливості здійснення права довірчої власності містяться в спеціальних законах, що регулюють відносини з колективного інвестування в будівництво житла та операції з цією нерухомістю (зокрема, Закони України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р. № 978-IV [2] та «Про іпотечне кредитування, опе-рації з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. № 979-W [3]).

Легальне визначення поняття довірчої власності (на іпотечні активи) закріплено в Законі України «Про іпотечне кре-дитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифіка-ти» від 19.06.2003 р. № 979-TV. Відповід-но до статті 26 цього Закону, «довірчою власністю є особлива форма договірних майнових відносин, яка регулює розпо-рядження платежами за іпотечними ак-тивами, переданими установником у во-лодіння, користування і розпорядження управителю. Управитель є довірчим влас-ником іпотечних активів» [4].

Більш чітко риси права довірчої влас-ності проглядаються в понятті договору управління майном, закріпленого ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [5]. Цим Законом договір управління майном визнається договором, за яким установник управління передає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цим майном.

Аналіз наведених норм щодо довірчої власності дає можливість виявити три визначальні ознаки поняття права довір-чої власності:

1. Довірчий власник є власником і при цьому єдиним власником на «довіре-не» майно, інших власників немає. За цим критерієм довірча власність за укра-їнським правом має відмежовуватися від англо-американської конструкції трасту. Установник і вигодонабувач довірчої власності мають лише зобов'язальні права вимоги і тому не є власниками цього майна. У трасті бенефіціарій і фідуціарний власник є власниками, хоч і з різними за характером повноважен-нями, що неможливе в країнах цивільно-го права. У зв'язку з цим відсутні підста-ви стверджувати, що довірча власність є аналогом англо-американського трасту.

2. Довірчий власник має право, обтя- жене фідуціарним зобов'язанням, здійс-нювати речовий титул у чужому інтересі. Тому титул довірчого власника слід роз-глядати як поєднання речового і зобов'я-зального права, що проявляється в наяв-ності у довірчого власника повноважень власника, обтяжених фідуціарним зо-бов'язанням здійснювати його з певною метою, визначеною установником при встановленні (створенні) такої власності, і з дотриманням обмежень, установлених законом або (та) договором управління.

3. Довірча власність здійснюється згід-но з указаною установником метою в ін-тересах третьої особи - вигодонабувача.

Визначеність довірчої власності метою обумовлює такі притаманні їй властивості довірчого характеру:

1) довірче (фідуціарне) зобов'язання довірчого власника здійснювати влас-ницький титул особисто, в чужому ін-тересі, для досягнення визначеної мети, з дотриманням обмежень, установлених установником або законом;

2) пролонгованість і незалежність до-вірчої власності від змін її об'єктного та суб'єктного складу;

3) обов'язок довірчого власника діяти переважно або виключно в інтересах ви- годонабувача.

У зв'язку з цим право довірчої власно-сті доцільно розглядати як належне до-вірчому власнику право власності на ви-значене майно, обтяжене зобов'язанням його здійснення з метою і з обмеження-ми, встановленими договором управління майном чи законом [7].

Право довірчої власності - це належне довірчому власнику право власності на визначене майно, обтяжене обов'язком його здійснення з метою і з обмежен-нями, встановленими договором управ-ління майном чи законом.

Право довірчої власності - це майнове відношення. Чинне цивільне законо-давство України не містить вичерпного переліку майнових відносин, складовий предмет його регулювання. Тому власти-вий нормам цивільного права метод ре-гулювання суспільних відносин дозволяє забезпечити адекватну поведінку людей і в стосунках довірчої власності, якщо ос-танні все ж виникають.

Цивільно-правовий метод - це спосіб дії на не захищені законом стосунки. Він є дозволеним, характеризується тим, що наділяє суб'єктів стосунків правами на засадах їх юридичної рівності, здатністю та ініціативою для вступу до цих сто-сунків, забезпечує встановлення право-відносин між ними на основі правової са-мостійності сторін [6, с. 69].

Найбільш характерною ознакою ци-вільно-правового методу регулювання є дозволена поведінка суб'єктів стосунків, що включаються в предмет цивільного права. Саме у зв'язку з цим норми ци-вільного права наділяють учасників сто-сунків суб'єктивними правами як засоба-ми задоволення інтересів, що визнаються законом, і забезпечують права відпо-відними юридичними заходами. Суб'єк-тивні права виражаються або в забезпе-ченні можливості власної поведінки осо-би відносно майна, що належить йому, - щодо володіння, користування, розпо-рядження останнім (ця можливість ба-зується на власному розсуді суб'єкта), або в можливості вимоги адекватної по-ведінки від інших осіб, за допомогою якої уповноважений суб'єкт задовольняє ту або іншу майнову потребу [6, с. 69].

Особи, що представляють кожну із сторін в стосунках трасту, як і в інших правовідносинах, незалежні в здійсненні своєї правомочності, володіють здатністю здійснювати правосуб'єктність на свій розсуд, наділені правовою ініціативою, яка є основою для виникнення та існування стосунків трасту.

Таким чином, стосунки права довірчої власності повністю укладаються в струк-туру майнових стосунків, регульованих цивільним правом України. Незалежність засновника, довірчого власника, бене- фіціарія виявляється в їх майновій відо-собленості. Це може бути і у разі, коли trustee володіє майном settlor. Як уже на-голошувалося, довірчий власник повинен не змішувати довірене йому майно зі своїм, а виділити його (тримати на окре-мому рахунку).

Тут незалежність цих осіб, як і в інших майнових стосунках цивільного права, виявляється в тому, що між ними відсут-ня позаекономічна нерівність (стосунки влади і підпорядкування).

Диспозитивність поведінки суб'єктів права довірчої власності виражається в широкому виборі свободи здійснення або нездійснення своїх можливостей. Іншими словами, вони самі до певної міри можуть регулювати стосунки, що виника-ють між ними, визначати їх зміст, розпо-ряджаючись своїми суб'єктивними права-ми, мають можливість приймати рішення по здійсненню права, його припиненню, зміні, передачі іншій особі, захисту. Це виразно просліджується при детальному розгляді прав і обов'язків засновника, до-вірчого власника, бенефіціарія.

Ініціатива суб'єктів довірчої власності виражається в реалізації тих, що належать їм суб'єктивних прав шляхом здійснення ними відповідних діянь.

Таким чином, ми встановили, що, з точки зору теорії права, право довірчої власності - це цивільно-правовий ін-ститут. Загальні прийоми цивільно-пра-вового регулювання, що визначають по-ложення суб'єкта (зафіксоване за допо-могою норм цивільного права) по відно-шенню до держави і суспільства, що так і встановлюють характер взаємин між окремими суб'єктами майнових стосунків в Україні, можуть бути застосовані для регулювання стосунків довірчої власності.

Підсумовуючи вищезазначене та вра-ховуючи основне функціональне призна-чення довірчої власності, вважаємо ціл-ковито прийнятним віднести її до т. зв. нетрадиційних видів забезпечення ви-конання зобов'язань. Інститут довірчої власності все ще знаходиться на стадії становлення. Нормативного регулювання довірчої власності майже не існує. Тому вести мову про інші її ознаки можна, спираючись передусім на наукові позиції.

Запроваджена в українському зако-нодавстві юридична конструкція «право довірчої власності» у такому варіанті, в якому вона існує на сьогоднішній день, слід визнати такою, що потребує суттє-вого вдосконалення та більш детального врегулювання.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua

2. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р. № 978-IV // Урядовий кур'єр. - 2003. - №149. - 13 серп.

3. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. № 979-IV // Урядовий кур'єр. - 2003. - №154. - 20 серп.

4. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. № 979 - IV // Урядовий кур'єр. - 2003. - №154. - 20 серп. - Ст. 26.

5. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» //Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №52. - Ст. 377.

6. Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отноше-ний. - Свердловск, 1972. - 212 с.

7. Майданик Р А. Інститут довірчої власності в праві : пріоритети і перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2007. - № 4. - С.101-103.

8. Панченко М. До проблеми законодавчого регулювання відносин довірчої власності // Підприємство, господарство і право. - 2008. - №4. - С. 3

Размещено на Allbest.ru