Громадянське суспільство та людський капітал як чинник розвитку системи державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРОМАДЯНЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Адам О.Ю., здобувач кафедри державного управління

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

людський капітал громадянський суспільство

В результаті еволюції взаємовідносин влади та суспільства на певному етапі виникає громадянське суспільство. Людський капітал формується в умовах розвитку громадянського суспільства і є своєрідною якісною його характеристикою. Людський капітал сьогодні є необхідною умовою розвитку демократичного правового суспільства.

Ключові слова: людський капітал, структура людського капіталу, функція людського капіталу, довіра.

Аннотация

Адам А.Ю., соискатель кафедры государственного управления Киевского нацыонального университета имени Тараса Шевченко

ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО И ЧЕЛОВЕЧЕСКИЙ КАПИТАЛ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ СИСТЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ

В результате эволюции взаимоотношений власти и общества на определенном этапе возникает гражданское общество. Человеческий капитал формируется в условиях развития гражданского общества и является своеобразной качественной его характеристикой. Человеческий капитал сегодня является необходимым условием развития демократического правового общества.

Ключевые слова: человеческий капитал, структура человеческого капитала, функция человеческого капитала, доверие.

Annotation

Adam A., ^mpe^or of the department of public administration, Tarasа Shevchenko national university

OVIL SOCIETY AND HUMAN CAPITAL AS A FACTOR OF GOVERNANCE

As a result of the evolution of relations between the authorities and society at a certain stage, a civil society. Human capital is formed through the development of civil society and is a kind of qualitative characteristic. Human capital today is essential to the development of a democratic rule.

Theory of human capital is a logical extension of the concept of civil society. The concept of "human capital" generated by the development of civil society, the expansion of the rights and freedoms of citizens, the consolidation of its role in the evolution of forms of social and economic reproduction. Human capital is a qualitative characteristic of social interaction and economic agents attempt to assess it.

At the same time, separation of functions may not be complete and requires further research, extension and refinement. Since it is not difficult to assume that every function can be viewed as a positive deterrent as the source of action and human capital.

If the acceleration of interaction between elements leads to acceleration of getting results it can be seen as positive. But it is worth noting that this process Encourage as "automation" of certain human actions, development of algorithms for social interaction. At the same time, it is well known that algorithmic interaction does not contribute to qualitative changes within the group, in fact - it impedes it.

In science generally considered destructive uncertainty as a factor of development. At the same time, modern scientific research more broadly examines the process and the results it brings. In particular it is possible to follow the trend of transition from one qualitative state to another it is a result of uncertainty or instability. Moreover, quantum field theory clearly identifies the source of uncertainty revolutionary rapid development.

Key words: human capital, human capital structure, the function of human capital, trust.

Постановка проблеми

Цінним не лише з теоретичної точки зору, а й з практичної є дослідження структури людського капіталу, визначення його структурних елементів. Незважаючи на те, що філософи, соціологи та економісти по різному визначають зміст соціального капіталу, погляди на його структуру є менш диференційованими.

Незважаючи на досить тривалу історію зародження, формування та розвитку громадянського суспільства у дослідників до цього часу не має єдиної думки щодо його змісту та форми. Вчений А. Кочетков розуміє під терміном «громадянське суспільство» сукупність недержавних суспільних відносин та інститутів, що виражають цінності, інтереси й потреби членів суспільства [12].

Інший дослідник, В. Смольков стверджує, що громадянське суспільство це елемент метасистеми (під якою він розуміє соціум). При цьому автор уточнює, що це саме та частина суспільства, що існує поза політичною владою. В. Смольков у своїх працях доходить до висновків, що громадянське суспільство це відносини, в тому числі недержавні суспільні інститути, що виражають різноманіття цінностей, інтересів та потреб людей [6].

Розуміння В. Смолькова сутності громадянського суспільства багато в чому перекликається з тлумаченням даного поняття А. Кочеткова.

С. Перегудов вважає, що громадянське суспільство - це система незалежних від держави інститутів та відносин, що базуються на свободі особи, демократії та політичному плюралізмі [14, 87].

Досить близьким є розуміння Я. Рубіна, щодо сутності громадянського суспільства. На його думку під даним поняттям слід вважати ініціативу та самодіяльність громадян у встановлених державою правових рамках [16, 139].

Вільна філософська енциклопедія дає таке визначення громадянському суспільству -- система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи) [8].

Питанням змісту громадянського суспільства займались і українські вчені. Так В. Андрущенко визначає громадянське суспільство як систему «різноманітних неопосередкованих державою взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку і демократичної правової держави» [1].

Схожої теоретичної концепції дотримуються й інші вітчизняні вчені. Так В. Сіренко, В. Тимошенко, В. Безверхий, Т. Ковальчук так чи інакше пов'язують громадянське суспільство з інтересами та потребами суспільства, що мають вираження у певній системі відносин поза межею держави та її інститутів. Крім того, вони уточнюють, що саме держава, шляхом нормативно-правового регулювання, забезпечила існування такої системи взаємовідносин [3].

Центральним елементом громадянського суспільства є громадянин. Філософська енциклопедія дає таке визначення цьому поняттю: людина, індивід який належить до певної територіальної спільноти. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки, щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам [7].

Для більш глибокого аналізу даного поняття, на нашу думку, доцільно звернутись до формаційного підходу - методологічного принципу розробленого та остаточно оформленого К. Марксом. За формаційним підходом вся еволюція суспільства поділяється на п'ять етапів:

• первіснообщинний;

• рабовласницький;

• феодальний;

• капіталістичний;

• комуністичний.

І хоча комуністичний етап, та його положення, поки що залишаються утопією, вже ж базові принципи, закладені автором досить глибоко розкривають закономірності розвитку суспільства, визначають джерела змін його етапів.

Якщо ключовою ознакою характерною громадянину є його обов'язки та права, то з наведеної вище класифікації етапів розвитку суспільства не важко помітити, що права людина мала далеко не завжди. Лише з появою капіталістичного ладу, людина остаточно набула прав. До цього часу в своїй більшості людина мала лише обов'язки. Капіталістичне суспільство запропонувало людині принципово відмінні умови існування. Людина здобула особисту свободу. Свободу від власника - раба, феодала, фараона чи жреця. І хоча майнова чи матеріальна залежність залишалась, вже ж людина собою розпоряджалась на свій розсуд.

Підсумовуючи вищесказане, потрібно сказати, що поява громадянського суспільства пов'язана з появою громадянина. Громадянин у свою чергу є характеристикою ступеня свободи людини - наявності особистої свободи. Поява виборчих державних інституцій є наслідком цього процесу. Тому ні в якому випадку не потрібно протиставляти державу та її інститути в цілому та громадянина. А відтак і визначати громадянське суспільство поза межею держави. Навпаки, громадянське суспільство існує в межах держави.

Якщо поява, прав і свобод індивіда, громадянина, виборних органів влади припадає на середину XVII століття у Великобританії та подальший розвиток у Європі у XVIII - XIX століттях, то на нашу думку варто проаналізувати, що відбувається з правами та свободами людини з часом. Це дозволить нам простежити якісну зміну прав та свобод індивіда, а відтак і еволюцію громадянського суспільства.

Важливою особливістю концепції Ю. Габермаса є також те, що автор розглядає не лише суспільні структури та інститути неформального характеру, але й приватну сферу. Дослідник стверджує, що джерелом виникнення та розвитку громадянського суспільства є також сфера «...де розгортається не усуспільнена діяльність індивідів по виробництву й обміну товарів, куди включається життя окремої родини.» [4].

Своєрідного розвитку теоретична концепція Ю. Габермаса набула в працях А. Арато та Дж. Когєна. На думку вчених громадянське суспільство займає проміжне становище між індивідом та державою, між приватною та суспільною сферами. Відносини, що визначають «громадськість» суспільства характеризуються наявністю «мережею асоціацій і об'єднань», що опосередковують діяльність вищезазначених суб'єктів. Варто відмітити, що науковці приділили досить багато уваги відродженню громадянського суспільства в постсоціалістичних країнах [9, 114].

Внесок А. Арато та Дж. Когєна є вагомим ще з тієї точки зору, що вони в своїх працях дали не лише тлумачення поняттю «громадянське суспільство», а й визначили його взаємозв'язок з «інститутами влади», «політичною теорією», «суспільною системою». В теоретичній концепції авторів громадянське суспільство посіло зрозуміле, логічно обґрунтоване місце в системі понятійно-категоріального апарату соціологічної науки. Результатом такого підходу, було чітке розмежування сфер поза державного життя та «політичне», «громадянське» та «економічне» суспільство [2, 31].

Варто відмітити, що окремі теоретичні положення А. Арато та Дж. Когєна, та і Ю. Габермаса піддавались і піддаються критиці. Сьогодні це проявляється у широкому розмаїтті поглядів, концепцій та думок щодо сутності та природи громадянського суспільства [15, 69].

В той же час, на нашу думку, саме цим вченим вдалось наблизитись до глибинного розуміння сутності досліджуваних понять та вибудувати системну логічну модель виникнення, функціонування та розвитку досліджуваного поняття.

Розуміння сутності громадянського суспільства було б неповним без аналізу праць Р. Патнема. Успішно розвиваючи токвілівський підхід до громадянського суспільства автор у праці «Як примусити демократію працювати?» аналізує особливості та закономірності розвитку італійських регіонів. В основі теоретичної концепції автора покладено розвиненість цивільних громад та функціонування демократичних інститутів [13].

Поняття «соціальне» слугує «містком», що поєднує в собі різні частини та елементи суспільства, розмаїття прояву його форм. Рівень конкретного виявляється у поведінці індивіда, наявності його потреби та інтересу. Взаємодія вищезазначених елементів визначає характер розвитку суспільства, тим його організації та форми протікання інтегративних процесів.

Варто також відмітити, що громадянське суспільство має свою оригінальну соціальну, економічну, культурну та політичну структуру. Найпростішу соціальну структуру створюють індивід та держава, економічну - найманий працівник та роботодавець, культурну - суспільна система, як носій культури та індивід, політичну - група індивідів, об'єднані в політичні інститути з одного боку та держава з іншого.

Структурно, громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яке є сукупністю прояву всього розмаїття сфери суспільного життя. В той же час, як подструктура суспільної системи, громадянське суспільство має свою внутрішню структуру, яку вибудовують елементи інституційного плану та визначений тип культури та форма його прояву [17].

З огляду на все вищезазначене можемо погодитись з думкою А. Колодій, що громадянське суспільство - «...це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності [11, 33].

Отже, як ми мали змогу пересвідчитись, теоретична концепція громадянського суспільства має досить давньою історію. В той же час, широта охоплення суспільних відносин, неоднозначність трактувань окремих положень наштовхує на думку про значний теоретичний, нормативний та політичний потенціал розвитку даної теорії [10].

Розробка поняття «людський капітал» як самостійної та цілісної соціологічної концепції розпочалось в західній літературі в останній третині ХХ століття. Французький вчений П. Бурдьє вперше відводить людьскому капіталу особливу роль - аналіз суспільної нерівності, в якій взаємодія та рух економічного, людського та культурного капіталів визначає рівень розвитку суспільної системи.

Таким чином, можна прослідкувати логічну взаємодію теорій громадянського суспільства та людського капіталу в розвитку наукової соціологічної, економічної, філософської та політичної думки. Більше того, економічний аспект концепції соціального капіталу виводить ті глибинні причини та суперечності суспільного розвитку, які для багатьох вчених соціологів багато років були не очевидними.

Важливим етапом розвитку теорії людського капіталу є праці М. Грановеттера, Р. Берта та Н. Лін. Застосувавши мережевий принцип вчені показали широту дії та масштабність наслідків взаємодії соціальних агентів. Кількісна оцінка соціальної мережні доповнила праці Дж. Коулмена та розширила межі концепції людського капіталу до сучасного рівня.

Але остаточно теорія людського капіталу була сформована з публікацією праць Р. Патнема. Дослідник «побачив» сферу теоретичного аналізу та практичної реалізації кількісної оцінки людьского капіталу та його продуктивної функції далеко за межами предметного поля економічної соціології. Глибина, масштабність, та головне універсальність, підходу наділяла кожного дослідника дієвим інструментом в дослідженні якісного стану взаємодії суспільних прошарків суспільства будь-якого рівня, системи, нації, держави, культури, релігії і т.д.

Такий підхід на сьогодні фактично відображає сучасний стан розвитку теорії людського капіталу, визначає його предметне поле, виділяє завдання та напрямки застосування.

Аналізуючи історичний розвиток концепцій громадянського суспільства та людського капіталу не важко помітити, що вони мають більше схожого ніж відмінного. Більше того, можна стверджувати, що теорія людьского капіталу є логічним та послідовним продовженням теорії громадянського суспільства.

Потреба в конкретизації наукових понять знайшла своє відображення в кількісному вимірі якості зв'язку суспільних прошарків. Якщо дослідники громадянського суспільства зосереджували свою увагу на суб'єктно-об'єктних зв'язках суспільної структури, то з часом виникла необхідність їх кількісного виміру. В цьому випадку на допомогу прийшла економічна наука та її категорія «капітал».

Таким чином, теорія людьского капіталу є логічним продовженням концепції громадянського суспільства. Поняття «людьский капітал» породжене розвитком громадянського суспільства, розширенням прав і свобод громадянина, утвердженням його ролі в еволюції форм суспільно-економічного відтворення. Людьский капітал є якісною характеристикою взаємодії суспільних агентів та економічною спробою її оцінки.

Використані джерела інформації