Категорія "розумний строк" в адміністративному судочинстві: поняття та правова природа

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 р. (Справа про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора) наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам спра-ведливості та забезпечує ефективне поновлення в правах [17]. Отже, судо-чинство як форма відправлення пра-восуддя має чинитися за правилами, побудованими відповідно до зазначених вимог, з метою оперативного реагуван-ня на ті порушення, про які йдеться у зверненні до суду.

Завданням адміністративного судо-чинства за ст. 2 Кодексу адміністра-тивного судочинства України (далі - КАС) є захист прав, свобод та інтере-сів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень [1]. Такий захист, а отже, і ефективне поновлення у правах не можливі без дотримання встановлених законом строків на відповідну процесуальну дію, зокрема строків розгляду та вирішення справи. Адже останні дисциплінують суб'єктів судочинства, роблять процес динамічним і впорядкованим.

У сучасних наукових дослідженнях питанням установлення оптимальних процесуальних строків в адміністра-тивному судочинстві приділяють увагу В. К. Колпаков [2], О. В. Кузьменко [4] та В. Г Перепелюк [6]. Проблему ви-значення особливостей строків на певних стадіях адміністративного судо-чинства вивчає В. А. Липа [5]. З'ясуван-ню сутності процесуальних строків, установленню часових характеристик судового адміністративного процесу, систематизації строків, їх характери-стиці як інституту адміністративного процесуального права присвятив ди-сертацію М. О. Сорока [18]. адміністративний судочинство процесуальний строк

У своїх працях науковці заува-жують, що при встановленні правил щодо строків розв'язання справ адміністративної юрисдикції законода-вець оперує термінологією, запозиче-ною з текстів міжнародних норматив-но-правових актів. Так, для визначен-ня тривалості розгляду і вирішення конфліктів у КАС запропоновано вживати поняття «розумний строк», під яким згідно з п. 11 ч. 1 ст. 3 Кодек-су розуміють найкоротший строк роз-гляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчас-ного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-право-вих відносинах. З наведеного випли-ває, що поняття «строк розгляду спра-ви» та «розумний строк розгляду і вирішення адміністративної справи» не є тотожними. Очевидно, що розум-ність строку пов'язана із результатом правосуддя - досягненням справедли-вості й поновленням у правах. Строк розгляду справи є складовою строку розумного, бо останній містить час, упродовж якого справа розв'язується судами всіх інстанцій, термін, на який провадження у справі зупиняється, а також строк виконання судового рішення.

Досліджуваний термін використа-но у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних сво-бод 1950 р., де задекларовано, що кожен у вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинува-чення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом [3]. Одначе Конвенція не містить інфор-мації щодо тлумачення цього терміну. Лише через аналіз практики Євро-пейського суду з прав людини, яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнається джерелом права [8], можна дійти висновку про змі-стовне наповнення цієї правої кате-горії. Щоправда, ця практика, як слуш-но зауважує М. О. Сорока, стосується кримінальних, цивільних, господар-ських справ та розгляду справ про адміністративні правопорушення. Проте її опрацювання має значення для визначення способів удосконалення законодавства про адміністративне судочинство [19, с. 964].

Так, у рішеннях в справах «Кудла проти Польщі», «Мікулич проти Хор-ватії», «Єрмакова проти Росії» або «Паскал проти України» Європей-ський суд з прав людини відзначає, що критерій «розумний строк» є суб'єктивним і може зумовлюватися (а) складністю справи, (б) поведінкою заявника й відповідних органів влади, а також (в) залежати від значущості для заявника питання, що розглядає-ться судом [11, 12, 13, 16]. Отож, обґрунтованою виглядає позиція Н. Б. Писаренко та В. А. Сьоміної, які вважають, що розумність тривалості судового провадження треба оціню-вати у світлі обставин конкретної справи [7, с. 56].

Питання щодо складності справи (як і питання щодо строку, протягом якого справа підлягає вирішенню) має розв'язуватися в її розгляді з огляду на те, які додаткові проце-суальні дії необхідно вчинити, щоб отримати докази: призначити експер-тизу, допитати свідків, одержати вис-новки спеціалістів тощо. Процедури вчинення цих дій описано в законі, від-повідно до якого все, що відбувається в розгляді справи, перебуває під контролем суду. Тож відповідаль-ність за несвоєчасне виконання процесуальних дій покладається на суд. Такий висновок збігається із по-зицією Європейського суду з прав людини. Приміром, у рішенні в справі «Вергельський проти України» за-значено, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення екс-пертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної спра-ви прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінально- процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законо-давству, але не можуть призводити до порушення права особи на судочин-ство в розумний строк [15]. А в рішен-ні у справі «Капуано проти Італії» прямо відзначено, що саме суд «зали-шається відповідальним за підготовку справи до розгляду та швидкий хід процесу» [21].

Як свідчить судова практика, по-ведінка позивача суттєво впливає на тривалість розгляду справи. Згідно з ч. 2 ст. 49 КАС особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросо-вісно користуватися своїми проце-суальними правами і неухильно вико-нувати процесуальні обов'язки. Однак трапляються випадки, коли саме позивач заявляє численні й необґрун- товані клопотання, оскаржує всі про-цесуальні рішення тощо, внаслідок чого стає неможливим розв'язати справу у найкоротший строк.

Яскравим прикладом, коли пове-дінка заявників стала однією з причин тривалого розгляду спору, є справа «Чірікоста і Віола проти Італії», де 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, оскільки самі заявники 17 разів зверталися з проханням про відстрочення процесу й не заперечу-вали проти 6 перенесень судових засі-дань, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі [22].

Частково проблему недотримання строків розгляду справи внаслідок зловживання позивачем своїми про-цесуальними правами суд може роз-в'язати, використовуючи всі закріп-лені в КАС процедури. Наприклад, відповідно до ч. 6 ст. І18 КАС оскар-ження ухвали з питання забезпечення адміністративного позову не переш-коджає його подальшому розгляду. Отже, до апеляційного суду можна направити оскаржувану ухвалу із ви-діленим матеріалом й продовжити розгляд справи. Водночас оскарження ухвали про залишення позову без руху вимагає надання апеляційному суду всіх матеріалів у справі. Тому суд першої інстанції повинен виваже-но ставитися до постановлення подіб-ного рішення й виносити його лише в тих випадках, коли хиби позовної заяви перешкоджають відкриттю провадження і їх не можна усунути під час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях крім поведінки заявни-ка аналізує і поведінку органів влади. Основними причинами утривалення розгляду справ з вини держави є вели-ке навантаження на суди, їх недофі- нансування, відсутність достатньої кількості суддів і працівників апарату суду.

Схожі проблеми в організації правосуддя виникають не тільки в України. Свого часу Європейський суд із прав людини зазначав, що навіть реформування Цивільного процесу-ального кодексу не розв'язало реаль-ної проблеми функціонування судів в Італії, яка полягала в постійній неста-чі засобів і персоналу на всіх рівнях судової системи. Подолання цих труд-нощів, на переконання суду, є завдан-ням кожної з держав - учасниць Ради Європи, адже вони зобов'язані органі-зовувати свою правову систему так, щоб забезпечити додержання п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема щодо вимог про судовий розгляд упродовж розумного строку.

Таку ж саму позицію Європей-ський суд із прав людини демонструє в рішеннях у справах, порушених за зверненнями громадян України. На-приклад, у розгляді справи «Павлю- лінець проти України» український уряд пояснював, що затримки в каса-ційному провадженні було спричинено зростаючою кількістю скарг, які пере-бували у Верховному Суді України. На що Європейський суд зазначив, що Конвенція покладає на держави- учасниці обов'язок організувати свою судову систему таким чином, щоб дозволяти судам діяти відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Навіть більше, суд зауважив, що уряд не зміг надати жодного прикладу заходу чи то методологічного, чи то структур-ного характеру, який відображав би бажання держави розв'язати озвучену проблему [І4].

Заслуговують на увагу висновки Верховного Суду України щодо під-став настання відповідальності дер-жави за утривалення судового прова-дження. Проаналізувавши матеріали справ, у вирішенні яких допущено порушення розумних строків, Суд констатував, що, таке порушення обумовлено призначенням судових засідань з великими інтервалами, зволіканням у передаванні або пере-силанні справи з одного суду в інший, невжиттям заходів для дисципліну-вання сторін у справі, свідків, експер-тів, повторним направленням справи на новий судовий розгляд [20].

За прецедентною практикою Євро-пейського суду з прав людини про-цедура виконання рішень суду є не-від'ємною частиною судового розгляду. Отож, порушенням розумного строку також уважається тривале невико-нання судового рішення з вини дер-жавних органів.

У відомій справі «Хорнсбі проти Греції» Європейський суд із прав людини відзначив, що право на суд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основополож-них свобод, стало б ілюзією, якби пра-вова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішен-ня залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Складно уявити, що ст. 6, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, публічний і швидкий розгляд,- зали-шила би реалізацію судових рішень без захисту. Якщо вважати, що ст. 6 гово-рить тільки про доступ до правосуддя і судового процесу, то це, імовірно, призвело б до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права. На пе-реконання суду, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розглядатись як невід'ємна частина «суду» в розумінні ст. 6 Конвенції [10].

В Україні висловлюються споді-вання, що розв'язанню проблеми невиконання рішень судів сприятиме повноцінне запровадження механізмів, описаних у Законі України «Про гаран-тії держави щодо виконання судових рішень». Цим Законом на Державне казначейство України покладено обо-в'язок виплачувати присуджені рішен-нями судів суми, якщо боржники (дер-жавні органи, державні підприємства або підприємства, примусова реалі-зація майна яких забороняється) не сплатять їх у встановлений строк. Затримка у виплатах, допущена казна-чейством, за Законом тягне виплату ще й додаткових компенсацій особам, на користь яких ухвалено виконувані рішення [9].

Підсумовуючи викладене, від-значмо, що визначення терміна «розумний строк», закріплене в КАС, сформульовано з урахуванням пози-цій щодо його тлумачення, висловле-них у рішеннях Європейського суду з прав людини. Вбачаємо за доцільне дещо уточнити цю дефініцію, внісши в її текст інформацію відносно тих обставин, якими може зумовлюва-тися цей строк. У такому випадку розумний строк визначатиметься як обумовлений складністю адміністра-тивної справ, а також поведінкою осіб, які беруть у ній участь, найкорот- ший строк її розгляду і вирішення, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо-вого захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових від-носинах.

Список використаних джерел

1. Кодекс адміністративного судочинства України : прийн. Верховною Радою України 06.07.2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37 - Ст. 446.

2. Колпаков В. К. Теорія і практика адміністративного судочинства : [моногра-фія] / В. К. Колпаков, В. В. Гордєєв. - Чернівці : Місто, 2011. - 384 с.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Офіційний вісник України. - 2006. - № 32. - Ст. 2371.

4. Кузьменко О. В. Процесуальні строки адміністративного судочинства / О. В. Кузь-менко, А. В. Баб'як // Держава і право : зб. наук. пр. - Випуск 22. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - 2003. - С. 215-221.

5. Липа В. А. Особливості строків на стадіях проваджень адміністративного судочинства / В. А. Липа // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 3. - С. 61-73.

6. Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики : [посіб.] / В. Г Перепелюк. - К.: Конус-Ю, 2007 - 272 с.

7 Писаренко Н. Б. Адміністративно-правові спори (удосконалення порядку вирішення) : [монографія] / Н. Б. Писаренко, В. А. Сьоміна. - Х.: Право, 2012. - 136 с.

8. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23.02.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 260.

9. Про гарантії держави щодо виконання судових рішень : Закон України від 05.06.2012 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2013. - № 17 - Ст. 158.

10. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Хорнсби (Horns-by) против Греции» от 19.03.1997 г. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://1www.echr.ru/documents/doc/2461496/2461496.htm

11. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Комен-тарі. - 2000. - № 2. - С. 217-223.

12. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мікулич проти Хор-ватії» від 0702.2002 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2002. - № 2. - С. 99-112.

13. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Єрмакова проти Росії» від 23.09.2004 р. // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12. - С. 24-26.

14. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Павлюлінець проти України» від 06.09.2005 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.min- just.gov.ua/19612

15. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вергельський проти України» від 12.03.2009 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.min- just.gov.ua/19614

16. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Паскал проти Украї-ни» від 15.09.2011 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2012. - № 3. - С. 46-64.

17. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституцій- ності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про роз-гляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30.01.2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 6. - Ст. 245.

18. Сорока М. О. Процесуальні строки у адміністративному судочинстві : дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / М. О. Сорока. - Ірпінь, 2011. - 190 с.

19. Сорока М. О. Сутність терміну «розумний строк» у судовому адміністратив-ному процесі / М. О. Сорока // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 962-967 [Елект-ронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FR/2011- 1/11cmocap.pdf

20. Щодо перевищення розумних строків розгляду справ : лист Верховного Суду України від 25.01.2006 р. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v5_45700-06

21. Eur. Court H. R., Capuano v. Italy, judgment of 25 June, 1987 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.echr.coe.int

22. Eur. Court H. R., Ciricosta and Viola v. Italy, judgment of 4 December, 1995 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.echr.coe.int

Размещено на Allbest.ru