Розвиток цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності в Європейському Союзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Капіца Ю.М., кандидат юридичних наук,

директор Центру інтелектуальної

власності та передачі технологій НАН України

Анотація

Аналізується практика імплементації та застосування в держава-членах ЄС директиви ЄС 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності. Досліджуються проблемні питання застосування цивільно-правових засобів захисту прав інтелектуальної власності в ЄС.

Ключові слова: інтелектуальна власність, право Європейського Союзу, цивільно-правовий захист, адаптація.

Annotation

The practice of implementation and the use of EU Directive 2004/48/ЄС is analised. The problems of civil remedies to protect intellectual property in the EU are investigated.

Аннотация

Анализируется практика имплементации и применения в государствах-членах ЕС директивы ЕС 2004/48/ЄС об обеспечении прав интеллектуальной собственности. Исследуются проблемные вопросы применения гражданско- правовых способов защиты прав интеллектуальной собственности в ЕС.

Виклад основного матеріалу

Прийняття 2004 р. директиви 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності [1] знаменувало собою результат складного шляху вироблення Європейським Союзом горизонтального інструменту протидії порушенням прав інтелектуальної власності цивільно-правовими засобами [2, с. 428-437].

Метою статті є аналіз імплементації положень директиви у національне законодавство держав-членів ЄС, питання оцінки ефективності її застосування, а також напрямів змін цивільно-правових засобів захисту прав інтелектуальної власності в ЄС.

У статті увага зосереджена на сучасній практиці застосування цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності в ЄС з метою використання зазначеного досвіду для вдосконалення законодавства України.

Зазначимо, що схвалення директиви 2004/48/ЄС було здійснено лише через дев'ять років після пропозицій щодо посилення реалізації прав інтелектуальної власності у Зеленій книзі з інновацій (1995) та у Першому плані Європейської комісії з інновацій у Європі (1996).

Після прийняття директиви в 2005-2009 рр. основні ініціативи Комісії були пов'язані з проведенням щорічних конференцій високого рівня, присвячених контрафактній продукції та піратству, здійсненню окремих досліджень, а також утворенню 2009 року Європейської обсерваторії з контрафактної продукції та піратства - платформи для спільних заходів, обміну досвідом щодо кращої практики захисту прав інтелектуальної власності. Обсерваторія набула значного громадського спрямування і була розрахована працювати на основі існуючих підрозділів Європейської комісії із залученням експертів [3]. Основними в її діяльності були підготовка звітів з актуальних питань захисту прав інтелектуальної власності та проведення громадських заходів.

Ситуація певною мірою змінилася у 2010-2011 рр. з прийняттям багатьох документів, перш за все, у сфері Інтернет-піратства, що було наслідком, на нашу думку, як переміщення основних загроз щодо авторського права в інформаційні мережі; невтішних результатів реалізації директиви 2004/48/ЄС із загальним висновком - механізми, запропоновані директивою, не працюють для мережі Інтернет [4, 5].

У 2010 р. Європейською комісією на підставі звітів держав-членів та доповідей експертів Європейської обсерваторії з питань контрафакту та піратства було підготовлено звіт із застосування директиви 2004/48/ЄС [6].

Найбільш актуальними питаннями стали: врахування особливостей цифрового середовища; використання судових заборон; процедури отримання та зберігання доказів (із врахуванням зв'язку між правом на інформацію та захистом приватних даних); уточнення виправних заходів, включаючи вартість знищення контрафактних товарів, а також визначення збитків [7].

Особливості цифрового середовища. Один з основних висновків застосування директиви - труднощі її застосування при порушенні прав у цифровому середовищі. Зазначається, що директива не була спрямована на вирішення питань піратства в Інтернеті, що потребує додаткових досліджень та розгляду відповідних пропозицій.

Проміжні заборони проти правопорушника. Їх широке застосування характерне для всіх держав-членів. Проте обсяг доказів, що має надаватися для прийняття судових рішень, суттєво різниться між державами- членами та, в цілому, є значно високим. Більш того, деякі суди не приймають рішення щодо проміжних заборон до того, як порушення було дійсно визнано. В цих випадках вимоги до заявника щодо «надання всіх розумно наявних для рішення доказів, щоб з достатньою надійністю пересвідчитися в тому, що він є суб'єктом права та що порушується його право або таке правопорушення є неминучим» (ст. 9 (3) інколи є вищими, ніж заявник може забезпечити на практиці.

Судові заборони проти посередників. За ст. 9 директиви судові органи держав-членів мають право ухвалювати судові заборони проти посередників, чиїми послугами користуються треті особи для порушень авторського права і суміжних прав.

Проте, як свідчать результати імплементації директиви, деякі держави-члени інтерпретували це положення обмежено з можливістю судової заборони проти посередників під час судового процесу або після вирішення справи по суті, проте не як застережний захід.

Особливо важливим є, як підкреслюється у звітах, використання судових заборон у справах, пов'язаних з Інтернет. Так, заборони успішно використовуються проти Інтернет-провайдерів для блокування доступу на сайти, де розміщуються твори без дозволу суб'єктів права.

Виправні заходи та судові рішення. Стаття 10 директиви передбачає, що за рішенням судових органів товари, вироблені з порушенням прав інтелектуальної власності, а також матеріали та засоби, які головним чином використовувалися для створення або виготовлення таких товарів, мають бути вилучені з комерційних каналів, «остаточно видалені» та знищені. Вказані заходи вживаються за рахунок правопорушника, якщо немає підстав для протилежного.

Практика застосування директиви виявила різний підхід щодо інтерпретації понять «вилучення» та «остаточне видалення» з комерційних каналів. Вказані поняття були новими для більшості держав-членів. Загалом поняття «вилучення» інтерпретувалося державами-членами як тимчасовий захід, що може бути переглянуто відповідно до остаточного рішення. Відповідач, як правило, зобов'язується судом відкликати товари у споживачів (оптових продавців, дистриб'юторів, роздрібних торговців тощо).

«Остаточне видалення» у більшості держав-членів розуміється як зміст остаточного судового рішення. У Франції остаточне видалення застосовується як передумова для знищення товарів.

Знищення товарів. Знищення товарів за судовою практикою є виправним заходом, що застосовується дуже часто. Проте виникає питання, хто має нести витрати щодо знищення товарів та їх відповідного зберігання. Відповідно до ст. 10 директиви такі витрати можуть бути покладені на особу, визнаною винною у порушенні. Однак практика свідчить, що такі витрати часто здійснюються суб'єктами права, яким згодом надається право вимагати їх відшкодування у правопорушника.

Відшкодування. Підходи до відшкодування збитків у випадку порушення прав інтелектуальної власності включають відшкодування упущеної вигоди, виплату доходів, отриманих правопорушником, виплату компенсації, відшкодування моральної шкоди тощо.

Упущена вигода. Упущена вигода зазвичай визначається як прибутки, які міг би отримати правовласник, якби не сталося правопорушення. Однак у певних державах-членах не з'ясовано, чи ціна оригінального товару, чи ціна контрафактної (піратської) продукції має бути взята за основу. Інколи упущену вигоду важко довести, особливо коли продаж піратської продукції перевищує обсяг законного продажу. Діяльність, пов'язана з порушенням прав, часто призводить до втрат щодо бренду, «виключності» товарів, що впливає на зменшення попиту споживачів, заподіяння шкоди гудвілу.

Доходи, отримані правопорушником. Вимоги ст. 13 директиви щодо врахування доходів правопорушників були по-різному імплементовані законодавствами держав-членів. У деяких державах-членах (Словаччина) прибуток правопорушника береться до уваги лише або як відшкодування незаконно отриманих доходів або при обчисленні збитків, проте некумулятивно. В інших державах-членах (ФРН, Італія) передача прибутку порушника застосовується як альтернатива, коли прибуток є більшим, ніж упущена вигода, обчислена суб'єктом права. В деяких державах (країни Бенілюкс) при свідомому порушенні передання прибутків може бути присуджено як доповнення до відшкодування збитків.

У випадках, коли правопорушник є юридичною особою та суб'єкт права не спромігся отримати відшкодування, оскільки у порушника відсутнє майно, його було ліквідовано або визнано збанкрутілим, слід оцінити можливість вимагати виплату компенсації керуючим директором за національним законодавством.

Компенсація. У більшості держав-членів виплата компенсації є другорядним заходом, та її виплата вимагається, якщо фактичні збитки важко визначити.

Як правило, компенсація обчислюється на основі розміру роялті, які були б виплачені, якщо б порушник отримав ліцензію від суб'єкта права. Отримана інформація свідчить про існування сумнівів, чи слід компенсацію розцінювати як альтернативу визначенню упущеної вигоди, чи використовувати лише, якщо збитки не можуть бути обчислені. В Угорщині, Латвії, Словаччині виплата компенсації застосовується лише, якщо не є можливим обчислити збитки. В Греції фіксовані суми збитків неможливо отримати, наприклад, у справах про порушення прав на торговельні марки. У Великій Британії виплата компенсації не використовується, хоча дозволяється застосування альтернативних способів обчислення збитків на основі роялті або зборів.

Відшкодування при ненавмисних порушеннях. Стаття 13(1) директиви передбачає виплату відшкодування при ненавмисних діях правопорушника. Якщо правопорушник не знав або з розумних причин не мав знати, що в його діяльності є правопорушення, директива рекомендує державам-членам передбачати можливість ухвалення судовими органами рішення про повернення доходів або виплату шкоди такою особою, розмір яких може бути встановлений заздалегідь. Певні держави не розділяють порушення прав на умисне та неумисне і передбачають зобов'язання з виплати відшкодування у всіх випадках. Проте вказане застосовується в основному для порушень авторського права й суміжних прав.

Додаткові відшкодування. У більшості країн для певних видів порушень, особливо стосовно авторського права і суміжних прав, можливо вимагати виплату збільшених виплат, що розраховуються як подвійні (чи більші) роялті (ліцензійні виплати): Австрія, Бельгія, Чехія, ФРН, Греція, Польща. Румунія, Словенія тощо. У Польщі правовласник може вимагати, щоб суд прийняв рішення про сплату порушником належної суми не менш, ніж подвійний розмір вигоди, отриманої порушником, до Фонду сприяння розвитку творчості, якщо порушення здійснено в рамках комерційної діяльності. інтелектуальний власність захист цивільний

Слід навести таку найкращу практику держав-членів ЄС щодо відшкодування збитків [8, с. 22-23]: